"Міжнародна інформаційна політика": до методології визначення поняття

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Міжнародна інформаційна політика»: до методології визначення поняття

Король А., аспірант, Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова (Україна, Київ)

Анотація

Аналізується зміст і логіко-гносеологічні функції поняття «міжнародна інформаційна політика» у співвідношенні з поняттям «міжнародне інформаційне право»; головною функцією поняття «міжнародна інформаційна політика» визначається вироблення стратегії формування та розвитку міжнародних інформаційних потоків, їх співвідношення на рівні міждержавних зносин; автор підкреслює, що базові принципи міжнародної інформаційної політики відображає та закріплює міжнародне інформаційне законодавство; в його центрі -- знаходяться питання інформаційної безпеки. Сьогодні навряд чи можна назвати державу, вилучену із загального інформаційно-комунікативного простору і незалежну від загальних інформаційних потоків. Життєдіяльність суспільного організму нині цілком визначається рівнем розвитку, якістю функціонування та безпекою інформаційного середовища. Проблеми глобальної безпеки посідають особливе місце в структурі міжнародної інформаційної політики, визначають суперечності сучасного етапу міжнародного розвитку, які досягли такого рівня і гостроти, що можуть поставити під загрозу забезпечення світопорядку, реалізацію стратегій становлення глобального інформаційного (інтелектуального) суспільства, навіть саме існування цивілізації.

міжнародний право інформаційний політика

Регулювання міжнародних інформаційних відносин є складною проблемою практичного та методологічного ґатунку - адже воно здійснюється за допомогою різноманітних міжгалузевих методів, включає в себе велику кількість учасників інформаційних взаємодій, а також завжди в нормативному плані дещо відстає та наздоганяє практики взаємодій. У зв'язку з розвитком інформаційно- комунікаційних технологій не тільки засоби масової інформації, але й засоби персональної комунікації стають глобальними і перестають бути розділеним державними кордонами. Виникає глобальний інформаційний простір, який означає можливість для людини одержувати і поширювати інформацію у світовому масштабі. Через свою транскордонність інфраструктура телекомунікацій є полем для міжнародного спілкування і міжнародних відносин, які можуть мати не лише правовий, а й більш широкий - політичний характер. Виникає цілий комплекс проблем, пов'язаних з правовим забезпеченням інформаційних відносин і інформаційної сфери життєдіяльності суспільства. Проте, незважаючи на активну роботу теоретиків і практиків, що спеціалізуються у галузі інформаційного права - юристів, математиків, філософів, фахівців технічного профілю - темпи формування цієї галузі права все ще відстають від темпів розвитку реалій інформаційного суспільства. Разом з тим, аналіз наукових досліджень у цій сфері дозволяє стверджувати, що інформаційне право є комплексною галуззю права і одночасно міжгалузевою юридичною наукою, яка потребує всебічного філософського обґрунтування.

Для того, щоб уточнити термінологічну плутанину та невизначеність, спробуємо розмежувати поняття міжнародної інформаційної політики та інформаційного права. Дотичність та розмежування цих термінів може здійснюватися за декількома базовими ознаками - по- перше, за аналогією співвідношення понять «політика» та «право» як таких; по-друге, за, особливостями суб'єктів та предмету регулювання міжнародного права та політики; по-третє, за специфічними методами регуляції, що здійснюють політика і право в інформаційній сфері.

Розмежування міжнародної політики та міжнародного права таким чином, полягає у тому, що в об'єктивному змісті право - це система норм (прищепив поводження), що безпосередньо виходять від держави або визнаних державою як регулятори суспільних відносин при рішенні відповідних юридичних справ. Іншими словами, право в об'єктивному змісті - це масив регулюючих суспільні відносини норм, що представляють собою об'єктивований результат волевиявлення правотворчих органів [1, с. 412]. Отже, міжнародне інформаційне право (законодавство) - це система норм, що виникають в інформаційній сфері - сфері виробництва, перетворення і споживання інформації, яка охороняється міжнародними інституціями та державами, які взяли на себе відповідні зобов'язання. Інформаційне право предметно охоплює правову регуляцію достатньо широкого спектру суспільних відносин в інформаційному просторі, а саме: правові засади діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) та правовий статус інформаційних агенцій, бібліотечну та архівну діяльність, телебачення, радіомовлення і кінематографію, законодавство у сфері видавничої справи, правове регулювання державної статистики та організаційно-правові основи рекламної діяльності тощо [2, с. 29-30].

Термін «політика», на відміну від терміна «право», не має такої одностайної визначеності у трактуванні - адже в слов'янських мовах він виражає такі взаємодії, які в англомовній літературі можуть мати три значення - і певну архітектуру влади, її устрій (polity), і процес боротьби за владу, владних взаємодій (politics), і реалізації певної стратегії на різних суспільних та адміністративних рівнях (policy). Іншими словами, найчастіше термін «політика «може означати зміст (policy) або діяльність (politics). Як з цього приводу зазначає В. Тертичка, доцільно вживати прикметник політичний (політична) лише в контексті politics, а іменник політика - для політики (policy) [3, с. 3].

По-друге, даний термін застосовується для позначення стратегії, політичного курсу, певної лінії діяльності. У цьому значенні він уживається в словосполученнях типу «інноваційна політика», «технологічна політика», «інформаційна політика», у тому числі стосовно ситуацій, не пов'язаних прямо з діяльністю державних та інших публічних інститутів і організацій. На думку О. Дем'янчука, ці значення політики є взаємно пов'язаними, оскільки політична боротьба між партіями або політичними діячами, - це змагання публічних політик, тобто схем подальшого розвитку суспільства [7, с. 32]. Таким чином, якщо ми будемо вживати словосполучення «міжнародна інформаційна політика» в значенні «policy» - для того, щоб позначити курс дій світового співтовариства, програми із забезпечення інформаційної рівності держав, встановлення правил взаємодії в інформаційному просторі, то тут воно буде дещо наближатися до категорії «міжнародне право». При цьому міжнародне інформаційне право буде результатом міжнародної інформаційної політики - адже остання буде містити не лише рішення у вигляді норм, а й процеси по виробленню, обговоренню та застосуванню цих рішень. Якщо ж ми будемо вести мову про складну сукупність міждержавних, групових, індивідуальних та інституціональних взаємодій в інформаційній сфері, то вживання словосполучення «міжнародна інформаційна політика» набуває набагато ширшого значення, ніж феномен міжнародного інформаційного законодавства - адже буде включати усі політичні дії щодо інформації як правового, так і поза правового характеру - боротьбу за інформаційне домінування між державами, розвідувальні та миротворчі дії, інформаційні війни та пропаганду, шпіонаж, інформаційну діяльність «хакерів» та глобальних лідерів думок. Саме в значенні «politics» поняття міжнародної інформаційної політики вживають політологи, кажучи про складання інформаційної світ-системи, панування нетократії, або про розвиток трьох потужних геостратегічних «інформаційних центрів» світу: американського (США); європейського (ЄС); азійського (Японія, Китай, Індія) [8, с. 19].

До речі, дещо різними можуть бути представлені базові суб'єкти міжнародної інформаційної політики та права. Якщо суб'єктами міжнародного законодавства виступають міжнародні та міжурядові легітимні організації глобального та георегіонального значення (ООН, ЮНЕСКО, Європейський Парламент та Європейська комісія, Рада Європи), то в галузі міжнародної інформаційної політики палітра суб'єктів буде більш строкатою. Базовими суб'єктами інформаційних взаємодій та ініціатив на міжнародній арені будуть залишатись держави (адже саме вони представляють народи, мають відповідні ресурси, контролюють національні інформаційні простори), але в спектрі реальних інформаційних зносин також активно будуть діяти економічні структури (ТНК), особливо виробники технологій, ЗМІ, неурядові організації та професійні асоціації, аналітичні центри, і навіть, злочинні групи (кібер-терористи, «хакери» тощо).

Тому логічно, провести ще одне розрізнення між міжнародним законодавством та міжнародною інформаційною політикою відносно предмету регулювання або сфери дій. Інформаційне право предметно охоплює правову регуляцію достатньо широкого спектру суспільних відносин в інформаційному просторі, а саме: правові засади діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) та правовий статус інформаційних агенцій, бібліотечну та архівну діяльність, телебачення, радіомовлення і кінематографію, законодавство у сфері видавничої справи, правове регулювання державної статистики та організаційно-правові основи рекламної діяльності тощо [2, с. 28-30].

У силу того факту, що міжнародне інформаційне право є комплексною галуззю міжнародного публічного права, його структура відображає зазначену особливість. До його складу входять правові норми і інститути базових і суміжних галузей міжнародного права, об'єднані загальним предметом правового регулювання - міжнародно- правовими інформаційними відносинами. Існуючу сукупність міжнародно-правових норм в інформаційній сфері можна розподілити на підгалузі (інститути), зумовлені специфікою інформаційних відносин - безпосередньо інформаційних, пов'язаних з внутрішнім інформаційним змістом, іншими словами «контентом» (англ. content - зміст, наповнення), та інформаційно-інфраструктурних, що забезпечують обіг інформаційних ресурсів, інфокомунікацію [9, с. 47]. Змістовий аспект регулювання стосується впливу та формування світової і національної громадської думки, а також є невід'ємною складовою зовнішньої і внутрішньої політики держав як суб'єктів міжнародного права. Змістові норми проголошують право та свободу кожного на пошук, отримання та поширення інформації та ідеї будь-якими засобами незалежно від державних кордонів. Ще однією важливою правовою нормою є обмеження основних інформаційних прав і свобод з метою забезпечення правомірних вимог моралі, громадського порядку, пропаганди ідей, національної безпеки тощо [10, с. 34].

Технічні аспекти регулювання обміну інформацією стосуються організації транскордонних інформаційних потоків, встановлення тарифів і стандартів на передачу інформаційних продуктів та послуг через кордони держав, поширення нових технологій та їх ефективної експлуатації, розподілу і використання радіочастот та геостаціонарних орбіт, штучних космічних об'єктів [11]. Професійні аспекти правового регулювання стосуються правового забезпечення діяльності у сфері інформації і комунікації, зокрема професійної діяльності журналістів.

Інші дослідники підкреслюють, що міжнародне інформаційне право містить загальну й особливу частини. До першої належать норми та принципи, які регулюють загальні положення, форми й методи інформаційної діяльності держав, міжнародних організацій, неурядових інституцій, інших суб'єктів міжнародного права. До другої - особливі конкретні інститути та норми інформаційного права, зв'язок між якими має об'єктивний характер. Це - право масової комунікації, телекомунікацій та зв'язку, кіберпростору та глобальної мережі Інтернет, інформаційної інтелектуальної власності та право інформаційної безпеки [12, с. 116].

В той самий час, підкреслюючи, що міжнародне інформаційне законодавство відображає та закріплює базові принципи міжнародної інформаційної політики, її предмет взаємодій та стратегії суб'єктів буде дещо зміщено, адже одним із базових питань політики як зовнішньо-державної так і міжнародної буде питання безпеки. Сьогодні навряд чи можна назвати державу, вилучену із загального інформаційно- комунікативного простору і незалежну від загальних інформаційних потоків. Життєдіяльність суспільного організму нині цілком визначається рівнем розвитку, якістю функціонування та безпекою інформаційного середовища. Проблеми глобальної безпеки посідають особливе місце в структурі міжнародної інформаційної політики, визначають суперечності сучасного етапу міжнародного розвитку, які досягли такого рівня і гостроти, що можуть поставити під загрозу забезпечення світопорядку, реалізацію стратегій становлення глобального інформаційного (інтелектуального) суспільства, навіть саме існування цивілізації.

Список використаних джерел

1. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. - К.: «Укр. енцикл.», 2003. - Т.5: П-С. - 736 с.

2. Хрипко С. Л. Інформаційне право: [навч.-метод. посіб.] / С. Л. Хрипко. - Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2005. - 234 с.

3. Тертичка В. Аналіз державної політики і політологія / В. Тертичка // Політичний менеджмент. - 2004. - №6 (9). - C.3-22.

4. Пал Л. Аналіз державної політики / Леслі Пал; [пер. з англ.]. - К.: Основи, 1999. - 422 с.

5. Dye T. Understanding Public Policy / Thomas Dye. - New Jersey: Prentice Hall, 1995. - 342 р.

6. Anderson J. Public Policy Making: An Introduction. Third Edition / J. Anderson. - Boston: Houghton Mifflin Company, 1997. - 355 p.

7. Дем'янчук О. «Державна політика» та «публічна політика»: варіант перехідного періоду / О. Дем'янчук. // Наукові записки НаУКМА. Т.18 - Політологія. - 2000. - С.31-36.

8. Пазюк А. В. Питання міжнародного інформаційного права: предмет, завдання та принципи / А. В. Пазюк // Український часопис міжнародного права. - 2013. - №1. - С.46-50.

9. Макаренко Є. А. Європейські комунікації: [монограф.] / Є. А. Макаренко. - К.: Центр вільної преси, 2006. - 536 с.

10. Ошитко О. Нормативно-правове регулювання інформаційних відносин у Європі / Ольга Ошитко // Віче. - 2011. - №10. - Режим доступу: http://www.viche.info/joumal/2565/

11. Віленський Г. Л. Словник-довідник з інформаційного права та права у сфері культури / Г. Л. Віленський. - К.: Центр соціального розвитку освітянства, 2001. - 324 с.

Размещено на Allbest.ru