"Науковий супровід" кримінальної законотворчості: сучасний стан і перспективи подальшого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Науковий супровід» кримінальної законотворчості: сучасний стан і перспективи подальшого розвитку

Постановка проблеми. Станом на 01 липня 2014 р. до Кримінального кодексу України 2001 р. (далі - КК України) уже понад 125 разів вносилися зміни. При цьому не раз вони були внесені до понад 100 статей, із яких двічі були зазнали змін понад 60 статей, тричі - понад ЗО, а окремі статті змінились 4 й більше разів. За 14 років прийнято понад 50 нових статей, причому кожна п'ята з них на сьогодні вже виключена із КК України, а багато інших нових статей зазнали змін; водночас виключено із КК 27 статей (і це при тому, що в наведеній статистиці відсутня інформація за період із другої половини 2О14 р. по перше півріччя 2015 р., на який, як відомо, також припадає безпрецедентна кількість усіляких змін і доповнень до КК України) [1, с. 6З].

Подібний стан речей у сфері кримінальної нормотворчості О.І. Коробєєв влучно іменує «гіперінфляція» [2, с. 115-12О]. На думку вченого, «... інфляційні процеси у сфері кримінальної нормотворчості вже привели нас до тієї межі, за якою знаходиться повна деструкція кримінального права. Триваюча гіперінфляція кримінального закону знецінить його до того, що рано чи пізно цей закон доведеться девальвувати, тобто розробляти і приймати абсолютно новий КК. і це очевидно» [2, с. 115-12О].

І річ тут не стільки в інтенсивності процесів криміналізації. Адже розвиток суспільства, збільшення кількості міжособи- стісних контактів, взаємодія людини із природним середовищем, технікою тощо. неминуче супроводжуються збільшенням нормативних правил і, як наслідок, необхідністю встановлення відповідальності за їхні порушення [З, с. 115-12О].

Як видається, проблема вбачається в тому, що така «швидка» криміналізація дуже часто позбавлена належного наукового обґрунтування, через що має безсистемний характер [4, с. 14-19].

Ситуація ускладнюється ще й тим, що наука кримінального права, яка повинна «працювати» на законодавця та правозасто- сувача, сама перебуває сьогодні в незадовільному стані.

Наприклад, на думку В.О. Навроцького, наука і практика розвиваються як самостійні взаємонезумовлені напрями юриспруденції. Це виявляється в тому, що, по-перше, при виборі тем дослідження потреби й запити практики часто ігноруються;

по-друге, у ході дослідження науковці навіть не намагаються вирішити практичні проблеми [5, с. 282-284].

У подібному ключі висловлюється й М.В. Галабала, який серед факторів, що зумовлюють кризу національної кримінально-правової науки, називає «... панування дрібних тем, комен- таторство, відрив від потреб законотворчості й правозастосов- ної практики, плагіат» [6, с. 9].

Щоб верифікувати на істинність ці висловлювання, існує потреба розібратися в справжньому стані розвитку сучасного українського кримінального права як напряму наукових шукань.

Беручи до уваги вищезазначене, далі на прикладі аналізу всього масиву докторських дисертаційних досліджень із кримінального права, захищених в Україні за період з 2ОО1 р. по липень 2015 р. (тобто за період чинності КК України 2ОО1 р.), спробуємо критичного оцінити такі аспекти.

По-перше, якими є їхні кількісні та якісні показники?

По-друге, якою мірою наявні наукові розвідки корелюють із кримінальною законотворчістю?

По-третє, що собою являють основні вектори їх подальшого розвитку?

Виклад основного матеріалу дослідження. У 60-ті рр. минулого століття професор М.Д. Шаргородський висловив абсолютно справедливу думку: «Юридична наука починається там, де вона каже законодавцю «ні».

Незважаючи на те, що з тих пір минуло понад півстоліття, цей принцип ні скільки не втратив своєї актуальності.

і, дійсно, немає нічого практичнішого, ніж добра теорія. Адже покликання науки забезпечити потреби практики, вирішити наявні там проблеми, удосконалити практичну діяльність [7, с. 86].

«... Без належного теоретичного обґрунтування законодавство не спроможне виконати свою громадську роль, поставлені перед ним завдання» [6, с. З1-З2]. Інакше кажучи, наука сприяє формуванню ефективного закону [6, с. З1-З2].

На думку Ю.В. Бауліна, «... кримінально-правова наука України відіграє важливу роль у правовому забезпеченні діяльності держави з охорони прав та інтересів громадян, інтересів суспільства й держави» [8, с. 77].

А.Е. Жалінський із цього приводу також резонно зазначає, що «... чинне кримінальне законодавство потребує принципових змін, але вони повинні бути фундаментально підготовлені та базуватися на узгоджених підходах і оцінках. Саме тому розвиток кримінально-правової теорії є парадоксальним чином практичним, прикладним завданням» [9, с. 11З].

Варто відзначити, що фундаментальних наукознавчих досліджень у галузі кримінального права, які б аналізували стан сучасної кримінально-правової науки, її зв'язок із кримінальною законотворчістю та правозастосовною практикою, а також прогнозували напрями її подальшого розвитку, обмаль.

Якщо більш точно, то, по суті, вони на сьогодні обмежуються лише двома роботами, виконаними під керівництвом професора В.О. Навроцького: Хилюк С.В. Розвиток науки кримінального права України після відновлення її державної незалежності (питання особливої частини) : рукопис. дис. ... канд. юрид. наук : спєц. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / С.В. Хилюк ; Львівський національний університет ім. Івана Франка. -

Львів, 2007. - 304 с.; Галабала М.В. Кримінально-правова наука незалежної України. Проблеми загальної частини : [монографія] / М.В. Галабала. - К. : Юрінком Інтер, 2013. - 240 с.

Так, у монографічному дослідженні М.В. Галабали зроблено висновок про те, що в науці кримінального права водночас прослідковується дві суперечливі тенденції: 1) криза науки кримінального права; 2) зростання кількості публікацій із кримінального права [6, с. 9].

За підрахунками цього автора, із 1991 р. по 2012 р. у світ вийшло понад 10 тис. публікацій із кримінального права. Невпинно зростає й кількість дисертацій із відповідної спеціальності, збільшується кількість наукових форумів, симпозіумів, круглих столів, конференцій тощо із кримінально-правової проблемки [6, с. 9].

С.В. Хилюк, у свою чергу, наводить цікаву статистику щодо дисертаційних досліджень.

За її відомостями, із 1991 р. по 2006 р. в Україні було захищено 234 дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата та доктора юридичних наук, у яких досліджувалися проблеми кримінального права [7, с. 4].

Поряд із кількісними «досягненнями», виявами кризовості в науковому середовищі С.В. Хилюк справедливо вважає такі фактори, як відсутність сучасної парадигми кримінально-правової науки, втрата її філософського підґрунтя, поверховість і безсистемність наукових досліджень, панування в них юридичного позитивізму, методологічна невизначеність кримінально-правової науки, неналежне врахування потреб та інтересів правозастосовної практики [7, с. 195-198].

Має місце і зворотній процес. Наприклад, попри всі намагання теоретиків пропагувати пріоритетність захисту прав і свобод людини та громадянина як найвищої соціальної цінності, кримінальне законодавство в цій частині вирізняється непослідовністю й суперечностями.

У ст. 1 КК України, яка має програмний характер, декларується, що першочерговим завданням кримінального законодавства є правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина. Водночас послідовність розміщення розділів Особливої частини КК України (мова йде про розділ і і розділ II Особливої частини КК України), а також аналіз санкцій багатьох статей Особливої частини КК України свідчить про те, що державні інтереси й майнові блага мають більшу вагу, ніж немайнові цінності.

Так, Ю.В. Філей на підставі вивчення видів та обсягів покарання в санкціях за злочини проти життя та здоров'я особи й за злочини проти власності доходить висновків про те, що «... в кримінальному законі такий об'єкт кримінально-правової охорони, як життя людини, практично прирівнюється до такого об'єкта, як право власності» [10, с. 6]. Інакше кажучи, має місце законодавча надмірність кримінальних покарань за злочини проти власності, серед яких позбавлення волі становить 84% від загальної кількості санкцій розділу VI Особливої частини КК [11, с. 103].

Щоб провести певні паралелі із ситуацією сьогодення та відслідкувати динаміку розвитку наукових шукань в Україні, ми вирішили здійснити власний моніторинг.

У реферативній базі даних Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського нами було нараховано Близько 30 авторефератів докторських дисертацій і понад 350 авторефератів кандидатських дисертацій із кримінального права, захищених в Україні за період з 2001 р. по липень 2015 р. (звісно, ми розуміємо, що ця цифра не претендує на «стовідсоткову істинність», оскільки не всі наявні дисертаційні дослідження можуть бути відображені в реєстрі).

Водночас отримані наукометричні показники дають змогу стверджувати таке.

Має місце суттєвий розрив між кількістю виконаних за цей період кандидатських і докторських дисертацій (майже у 12 разів).

із 2001 р. по 2008 р. було захищено всього 12 докторських дисертацій із кримінального права [8, с. 77], тоді як із 2009 р. до липень 2015 р. їх кількість сягнула вже 18 робіт. Тобто, з кількісного погляду за останні 7 років спостерігається їх приріст на 50%.

Якщо ж характеризувати якісні параметри докторських дисертаційних досліджень, виконаних у 2001-2015 рр., то можна відмітити таке.

Більш новаторською та фундаментальною поступово стає їх тематика.

Із 2001 р. по 2008 р. у дослідженнях цього рівня превалювала проблематика окремо взятих питань Особливої частини КК України

Висновки

кримінальний право дисертаційний науковий

Усе вищевикладене дає змогу підсумувати таке. Наука кримінального права, яка повинна «працювати» на законодавця та правозастосувача, сама перебуває сьогодні в незадовільному стані.

На фоні постійного збільшення кількості наукових публікацій із кримінального права спостерігається відсутність сучасної парадигми кримінально-правової науки, втрата її філософського підґрунтя, поверховість і безсистемність наукових шукань, панування в них юридичного позитивізму, методологічна невизначеність.

Вітчизняний законодавець часто нівелює напрацювання теоретиків щодо пріоритетності захисту прав і свобод людини та громадянина й ставить на перший план державні інтереси та майнові блага.

Має місце суттєвий розрив міжкількістю виконаних із2001 р. по липень 2015 р. кандидатських і докторських дисертацій із кримінально-правової проблематики (майже у 12 разів).

Незважаючи на суттєві недоліки в науковому середовищі, із 2009 р. докторські дисертаційні дослідження починають мати більш комплексний характер, у них відчутнішим стає відхід від позитивізму та відображаються ідеї щодо антропологічної спрямованості кримінально-правових сенсів і деформалізації кримінального права.

Водночас у цих наукових розвідках недостатньо уваги приділено впливу міжнародного публічного права на національний кримінальний закон, компаративним кримінально-правовим дослідженням, при обранні тем дисертацій не повною мірою враховано потреби й запити кримінальної законотворчості і правозастосовної практики.

Література

1. Дудоров О.О. Кримінальне право : [навчальний посібник] /

О.О. Дудоров, М.І. Хавронюк ; за заг. ред. М.І. Хавронюка. - К. : Ваіте, 2014. - 944 с.

2. Коробеев А.И. Уголовно-правовая политика современной России в сфере законотворчества: от стагнации к гиперинфляции / А.И. Коробеев // Правовая политика и правовая жизнь. - 2013. - № 2. - С. 115-120.

3. Бабаев М. «Мертвые» нормы в уголовном кодексе: проблемы и решения / М. Бабаев, Ю. Пудовочкин // Уголовное право. - 2010. - № 6. - С. 4-10.

4. Вечерова Є.М. Функції і принципи як категорії, що опосередковують динаміку та статику кримінального закону / Є.М. Вечерова // Науковий вісник Херсонського державного університету. - Вип. 1. - Т. 3. - С. 14-19.

5. Навроцкий В.А. Теория уголовного права и правоприменительная практика : проблемы соотношения // В.А. Навроцкий // Уголовное право: стратегия развития в ХХІ в. : материалы второй Международной научно-практической конференции. - М. : Проспект, 2005. - С. 282-284.

6. Галабала М.В. Кримінально-правова наука незалежної України. Проблеми загальної частини : [монографія] / М.В. Галабала. - К. : Юрінком Інтер, 2013. - 240 с.

7. Хилюк С.В. Розвиток науки кримінального права України після відновлення її державної незалежності (питання особливої частини) : дис. ... канд. юрид наук : спєц. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / С.В. Хилюк ; Львівський національний університет ім. Івана Франка. - Львів, 2007. - 304 с.

8. Баулін Ю.В. Огляд авторефератів докторських дисертацій з кримінального права, захищених в Україні в період з 2001 по 2008 роки / Ю.В. Баулін // Альманах кримінального права : збірник статей. - 2009. - Вип. 1. - С. 77-107.

9. Жалинский А.Э. Уголовное право в ожидании перемен: теоретико-инструментальный анализ / А.Э. Жалинский. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Проспект, 2009. - 400 с.

10. Філей Ю.В. Кримінально-правові санкції та їх застосування за злочини проти власності : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / Ю.В. Філей. - Львів, 2006. - 19 с.

11. Філей Ю.В. Застосування покарання у вигляді позбавлення волі в санкціях за злочини проти власності / Ю.В. Філей // Право і безпека. - 2005. - № 4-1. - С. 102-106.

Размещено на Allbest.ru