Національна ідентичність як чинник безпеки держави в епоху глобалізації

Метою даної статті є дослідження особливостей сучасного витлумачення національної ідентичності та її взаємозв'язку з національною безпекою в умовах наявних глобалізаційних трансформацій світу. В статті досліджується вплив процесів глобалізації на феномен національної ідентичності, аналізуються причини маргіналізації суспільства, що пов 'язана з кризою ідентичності. Національна ідентичність розуміється у якості основи для успішної консолідації, ефективного функціонування і розвитку будь-якої “уявленої спільноти ”, до якої можуть бути віднесені і сучасні форми національних держав. Дослідження національної ідентичності розглядаються у якості міцного фундаменту для формування і реалізації сучасної політики національної безпеки, що потребує якісно нових підходів, розуміння та інтерпретації реальності.

Сучасний, відносно сталий, пост-воєнний світ є складною системою взаємопов'язаних процесів, явищ та смислів, що зазнає все більш помітних та суттєвих змін, занурюючись у особливу нову фазу свого розвитку - глобалізацію. Остання породжує масштабні та глибокі трансформації, а її вплив та прояви спостерігаються у різних сферах та рівнях сучасного життя - міжнародному, державному, суспільному, індивідуальному тощо. Актуалізація глобалізаційних тенденцій, динамічність перебігу процесів, перетворення в економічних і політичних відносинах, розповсюдження інформаційних технологій призводять до трансформації соціокультурного і політичного простору та впливають на самоідентифікацію, модифікуючи цінності, взірці і смисли, обумовлюючи становлення нової соціальної субєктивності та загрожуючи маргіналізацією суспільства. Це породжує питання щодо сутності нової системи цінностей, меж маргінальності, єдності та згуртованості суспільства і держави. Відтак, сучасні виклики та загрози системі національної безпеки зумовлюють потребу у нових концептах та методах й пов'язані зі змінами внутрішнього світу людини, що обумовлює особливе значення досліджень щодо сутності та форм ідентичності, ідентифікації та ре-ідентифікації в епоху глобалізації.

Проблематизація ідентичності розпочалася в кінці XIX - першій половині ХХ століття філософською рефлексією над нею як над соціокультурним феноменом, а її наукове дослідження у ХХ столітті пов' язане з ідентифікацією, як способом подолання “кризи ідентичності” [1]. Наукове дослідження національної ідентичності, зокрема, пов'язане з глобалізацією та окремими елементами безпекових контекстів, формувалося завдяки працям таких західних дослідників, як Б. Андерсон, З. Бауман, У. Бек, Р. Брюбейкер, Ю. Габермас, С. Гантінгтон, М. Гібернау, Е. Гідденс, І. Гофман, Е. Еріксон, А. Етционі, М. Кастельс, П. Рікер, Е. Сміт, Ч. Тейлор, Е. Фромм, В. Хесле та ін. Серед російських дослідників проблеми варто назвати прізвища Т. Артем'євої, М. Заковоротної, І. А. Звєрєвої, В. Ільїна, О. Панаріна, Н. Федотової, В. Ядова тощо. Серед вітчизняних дослідників доречно зазначити праці В. Андрущенка, В. Воронкової, Т. Воропай, О. Гнатюк, П. Гнатенка, Л. Губерського, В. Здіорука, М. Козловця, В. Кременя, С. Кримського, В. Ляха, В. Малахова, Л. Нагорної, М. Степика, М. Шульги та ін. У працях цих дослідників проблема ідентичності розглядається у якості категорії соціально- гуманітарних наук, має міждисциплінарний характер й відповідне узагальнене розуміння.

Метою даної статті є дослідження особливостей сучасного витлумачення національної ідентичності у її взаємозв' язку з національною безпекою в умовах наявних глобалізаційних трансформацій світу.

Історія тоталітаризму ХХ століття спричинила нівелювання багатьох звичних та зрозумілих соціальних норм і цінностей - починаючи з традиційної сім' ї, й закінчуючи повагою до влади, поставивши під сумнів загальновідомі і загальноприйняті погляди та уявлення щодо сутності блага, справедливості, гідної поведінки, моралі тощо. Етична примітивність релятивізму та безмежний мультикультуралізм породив повсюдний моральний вакуум й глобальне тяжіння до відчуженості, поглиблене внутрішньою спустошеністю - результатом духовно безплідної та ілюзійної гонитви за споживанням. Розчарування у політиці, як суспільному механізмі управління, що не здатен виконувати свої функції без додаткового контролю, увесь спектр переживань та відчуття постійної тривоги, недостатня захищеність з боку національної держави, зрештою, формує у людей своєрідний “духовний голод”, що лише посилює відчуття непевності, підштовхуючи до пошуків - чи “сенсу життя”, чи - способів “позбавитися такої тривоги” [2] та є індикатором втраченої ідентичності, обумовлюючи численні колізії самоідентифікації.

Так на думку І. Звєрєвої, “соціокультурна ідентифікація сьогодні набула форми суперечності, яка не може бути вирішена”, що породжує припущення про “зникнення ідентичності як такої, в основі якого лежить теза про кризу соціальності” [3, с. 8] та призводить до поступової девальвації традиційних форм ідентичності і маргіналізації суспільства.

Етимологічно поняття “ідентичність” поєднує у собі декілька значень. Так, “ідентичність” може розумітися у якості тотожності особи самій собі, антиномією до якого є поняття “Інший”. У іншому значенні “ідентичність” - це виняткова однаковість з кимось або чимось, де антиномією є - “різний”. Також, “ідентичність” може тлумачитися як унікальність чи справжність. Загалом у сучасних філософських концепціях “ідентичність” визначається як співвіднесеність чого-небудь, наділеного буттям, з самим собою у зв'язку та безперервності власної мінливості, мислиме у цій якості та позначене певними особливостями. Разом з тим, “ідентичність” розглядається як принцип, котрий поєднує організацію мікро- та макрополітичного простору, надає конкретного смислу існування окремим особистостям, соціальним групам та державним утворенням.

Ключовою особливістю проблеми ідентичності в епоху глобалізації є розгортання та поглиблення кризи ідентичності, що, зокрема, проявляється у двох взаємно протилежних тенденціях: “регіоналізації” та “глобалізації” ідентичності.

“Регіоналізація” (локалізація) ідентичності передбачає фокусування ідентифікації на найбільш простих та зрозумілих джерелах - релігійних, етнічних, територіальних, побутових тощо. Як зауважує М. Кастельс, таке прагнення є не новим, оскільки саме ці джерела знаходилися у витоків становлення людського суспільства. Проте, у межах історичного періоду, якому притаманна делегітимація інститутів влади, деструктурування організацій і поступовий занепад великих суспільних рухів, що позбавляє людину упевненості у правильності її оцінок щодо себе та її “Інших”, ідентичність перетворюється на основне доступне джерело смислів, а люди усе частіше організовують смисли свого існування не довкола своєї діяльності, але на основі власної буденності і того, ким вони хочуть бути [4, с. 27].

“Глобалізація” (космополітизація) ідентичності передбачає тяжіння до ствердження та конструювання її “наднаціональної” (космополітичної) форми. Хоча це тяжіння і є логічним наслідком процесу розмивання національної ідентичності, проте, de facto, можливість його успішного конструювання викликає, щонайменше, серйозні сумніви, оскільки вимагає успішного вирішення величезного обсягу породжуваних проблем. Маргіналізація, наприклад, суттєво ускладнює будь-які ідентифікаційні процеси на наднаціональному рівні, оскільки не-маргінали схильні віддавати перевагу традиційній національній ідентичності, тоді як маргінали - не є надто схильними до подібної ідентифікації загалом. Вдалим прикладом є поява й поступове формулювання проблеми “національна ідентичність vs. єдина європейська ідентичність” та посилення націоналістичних і праворадикальних рухів у деяких країнах-членах ЄС. Проте, потрібно зазначити, що питання про майбутнє Євросоюзу та єдиної європейської ідентичності сьогодні усе ще відкрите, а отже - отримає певну відповідь лише у майбутньому з плином часу.

Національна ідентичність - одна із форм ідентичності спільноти, що має власну структуру та особливості. У найзагальнішому вигляді це відчуття колективної приналежності до певної національної спільноти та відповідної культури. Як зазначає М. Козловець, посилаючись на думку американської дослідниці Л. Грінфельд, “національна ідентичність у її сучасному розумінні є ідентичністю, яка полягає у приналежності до “народу”, найважливішою ознакою якого є те, що його визнають як “націю”. За класифікацією Грінфельд, можна виокремити п'ять найважливіших аспектів ідентитетів нації та національної ідентичності. Перший з них - людське переконання у тому, що нація існує до того моменту, допоки її члени визнають одне одного за співвітчизників та прагнуть продовжувати співіснування. Другий аспект - наявність спільного історичного минулого, спільних загальних обов'язків та уявлень про спільне майбутнє. Третій аспект - наявність спільної взаємопов' язаної діяльності.

Четвертий аспект - стале та постійне проживання у межах однієї країни. П'ятим аспектом є наявність спільних характеристик “національного характеру” та загальнонародної культури [5, с. 57-58]. Таким чином, національна ідентичність є складним феноменом, що відбувається лише за умови наявності усієї сукупності рис, притаманних певній національній спільноті. На думку О. Гнатюк, національна ідентичність може бути визначена як “комплекс спільних переконань, позицій і вірувань, вироблених у процесі формування окремішності спільноти, який поєднувався з акцептацією політичних прагнень певної політичної групи або акцептацією держави”[6, с. 56].

Ключовим для тлумачення поняття “національної ідентичності” є поняття “нація”, яке донедавна розумілося через призму етнічної спільності, а приналежність до відповідної культури і соціально- політичної спільноти була другорядною. Проте, у сучасному світі тлумачення поняття “нація” спирається, більшою мірою, на соціально-політичний та культурний виміри, враховуючи етнічну складову радше як додаткову, аніж ключову компоненту.

Неможливо оминути увагою й підхід Б. Андерсона, де нацією є: “уявлена політична спільнота - при тому уявлена як генетично обмежена і суверенна” [7, с. 19]. Де “уявлена” - означатиме те, що представники навіть найменшої нації в світі ніколи не знатимуть більшості зі своїх співвітчизників, не зустрічатимуть, і навіть не чутимуть нічого про них, та все ж в уяві кожного житиме образ їхньої співпричетності одне до одного; “обмежена” - означатиме те, що навіть найбільша з націй, налічуючи сотні мільйонів людей, матиме свої межі, нехай навіть і рухомі, поза якими знаходитимуться й інші нації, жодна з яких не уявлятиме себе рівнозначною усьому людству; “суверенна” - означатиме те, що сам концепт національної ідентичності сягає своїм корінням доби Просвітництва, коли Революція зруйнувала легітимність богом встановленої й ієрархічної династичної держави, а емблемою та символом людської свободи стала суверенна держава; і, зрештою, “спільнота” - означатиме те, що, незважаючи на фактичну нерівність і експлуатацію, нація завжди сприйматиметься як людське глибоке й солідарне братерство [7, с. 22]. Таким чином, ідентичність кожної національної спільноти є її колективною самосвідомістю, самовизначенням та творенням власного образу і змісту, а не деяким зовнішнім, штучно створеним образом “національного характеру”.

Отже, національна ідентичність є системним комплексом спільних переконань, позицій, вірувань, взірців та цінностей, а також інших параметрів, які стосуються індивідуальної та спільної, зовнішньо (відносно своїх “Інших”) та внутрішньо (відносно власної “самості”) орієнтованої ідентифікації, що є основою для існування та функціонування даної конкретної “уявленої спільноти” як цілого. Цей комплекс формується і конструюються спільнотою у процесі її становлення і подальшого розвитку. Він дозволяє кожному члену такої спільноти визначити, збагнути та описати свою приналежність у межах складного та неоднорідного світу. Відтак, національна ідентичність - рушійна основа для успішної консолідації, ефективного функціонування та розвитку будь-якої “уявленої спільноти” сучасного світу, до яких, зокрема, можна віднести будь-яке з сучасних суспільств та базовані на них нації-держави.

Водночас, сучасна система національної безпеки мислиться комплексним, складним та багаторівневим конструктом, покликаним ефективно та своєчасно реагувати, випереджати та ліквідовувати виклики і загрози, що виникають в умовах динамічного світу глобалізаційних трансформацій. Серед них - не лише маргіналізація та криза ідентичності, але й похідне від них - розмивання національної ідентичності, яка, наразі, є фундаментом більшості сучасних націй- держав. Водночас, значне пожвавлення міграційних процесів призводить до неконтрольованої культурної дифузії та є гострою проблемою для національної ідентичності більшості сучасних національних держав. Суттєвими є загрози транснаціонального характеру - пандемії, деградація навколишнього середовища та екологічні проблеми, транснаціональні злочинні угруповання, загрози з боку ядерного та звичайного тероризму тощо. Вагомою проблемою є кволість існуючого концепту глобальної архітектури, сформованого у середині попереднього століття, що уможливлює міжнародні військові конфлікти, свідченням чому є військові дії на окремих територіях сучасної Української Держави, що виникли у відповідь на спроби інвазії з боку Російської Федерації.

Таким чином, якісно та всебічно сформована національна ідентичність є своєрідним “скелетом” для національної держави, міцним фундаментом для здійснення державної політики та забезпечення національної безпеки, тоді як відмова від національної ідентичності на користь “регіональних” чи “глобальних” ідентичностей ускладнює ефективне функціонування системи національної безпеки, послаблюючи державні гарантії захисту прав і свобод. А пошук та розробка нових концепцій для захисту та конструювання національної ідентичності, які могли би ефективно протидіяти негативним викликам сучасного світу, посилити ефективність національної безпеки, зберігаючи при цьому національні досягнення, безперервність традицій та зв'язок поколінь, постає надважливим завданням для нашого суспільства і держави.

національний ідентичність безпека держава

Список використаних джерел

1. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризи / Э.Эриксон: пер. с англ.; общ. ред. и предисл. Толстых А.В. - М.: Издательская группа “Прогресс”, 1996. - 344с.

2. Этциони А. От империи к сообществу: новый поход к международным отношениям / А.Этциони; ред. В.Л. Иноземцева.