Окремі аспекти становлення пенітенціарної теорії України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Окремі аспекти становлення пенітенціарної теорії України

Ключові слова: пенітенціарна ідея; пенітенціарна теорія; пенітенціарна політика; кримінально-виконавча політика; практика виконання покарань.

Ключевые слова: пенитенциарная идея; пенитенциарная теория; пенитенциарная политика; уголовно-исполнительная политика; практика исполнения наказаний.

Key words: penitentiary idea; penitentiary theory; penitentiary policy; criminal executive policy; punishment execution practice.

Усвідомлення проблемної ситуації щодо стану пенітенціарної діяльності в країні, дослідження реально існуючих суперечностей між пізнаним і непізнаним, між наявним і бажаним станом предмета, що розглядається й акумулює в собі комплекс актуальних питань щодо визначення інтегративних зв'язків у процесі розв'язання задач теоретичного й практичного характеру в сфері виконання покарань, має надати поштовх для побудови принципово нової системи поглядів на “пенітенціарну діяльність”. Про серйозні недоліки в практичній діяльності сучасної системи виконання покарань України, невідповідність умов тримання засуджених та осіб, які тримаються під вартою, нормам національного законодавства й міжнародним стандартам (у тому числі на рівні ООН та Європи), а також здійснення диференційованого виховного впливу на засуджених, говориться в Концепції державної політики в сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, схваленої Указом Президента України від 8 листопада 2012 р. № 631 / 2012 [1]. Отже, на нашу думку, кримінально-виконавча діяльність, у тому числі служба, яка її реалізовує, за визначенням глави держави, підлягає реформуванню (не 58частковому латанню спробами деяких змін гуманістичного характеру, а кардинальній зміні її сутності). Тому й акцентовано увагу на забезпеченні перекладу вихідних положень “пенітенціарної ідеї” на мову операціональних понять та визначень, а також механізмів та інструментарію її реалізації на основі розроблення відповідної пенітенціарної теорії, її доктринальних засад, а також соціально-правового базису, що забезпечує передумови досягнення поставленої мети й завдань.

Сучасна наука й пенітенціарна практика, знаходячись в динамічному розвитку, завжди перебувають перед вибором шляху руху до поставленої мети. Як висловлювався Генріх Гейне: “Кожен вік, набуваючи нові ідеї, набуває нові очі” [2, с. 30]. Відомий учений Г. О. Радов, визначаючи сутність пенітенціарної ідеї, розглядав її як філософсько-світоглядну категорію й соціальну цінність, яка стверджує віру в людину, пробуджує в засудженого “голос совісті”, “каяття” й виправлення, що, на його думку, а також, на думку багатьох учених, є принципово новою основою побудови оптимальної системи виконання покарань, оскільки відповідає інтересам цивілізації, загальнолюдським цінностям, суспільній безпеці й нормам християнської моралі та своїм походженням зобов'язана першим християнам [3, с. 3-7]. Як свідчить Євангеліє від Матфея (гл. 25, ст. 35), сам Христос закликав християн відвідувати ув'язнених у тюрмах. І саме каяття визначило головну сутність і назву цієї ідеї (лат. роепіїепііа) [3, с. 13]. До цього можна додати висловлювання преподобного Іоанна Лествічника в “Слові про покаяння”: “Коли ми впали в рів беззаконня, то не можемо вийти з нього, якщо не зануримося в безодню смиренного каяття” [4, с. 136]. Із цим можна погодитися, оскільки без духовного начала, покладаючись тільки на правові засоби, досягти реального результату в цій соціальній сфері дуже проблематично.

Академік В. М. Синьов, досліджуючи проблему впровадження пенітенціарної ідеї в теорію і практику виконання покарань, зазначає необхідність спонукання розуму до глибокого осмислення найважливішої в цій галузі пенітенціарної ідеї, принципово заснованої на гуманістичних позиціях, визнанні людини найвищою цінністю, орієнтації на пізнання та врахування філософських, психологічних, соціологічних, педагогічних законів і закономірностей соціалізації особи. При цьому, автор указує на ключові параметри “пенітенціарної ідеї”: філософсько-світоглядну цінність; морально- оздоровчу цінність, здатну утверджувати суспільну свідомість і ресоціалізацію злочинців; головний орієнтир на шляху досягнення основної мети кримінально- виконавчої системи - виправлення злочинців на основі пробудження голосу совісті - каяття як ключового чинника, який є похідним у пенітенціарній ідеї; оцінювання цінності особи й ефективності професійної діяльності самих представників пенітенціарного персоналу, а також методологію побудови пенітенціарної політики й пенітенціарної системи цивілізованої держави [5, с. 3-12]. Указана позиція названих учених щодо пенітенціарної ідеї співпадає в правовому, морально-етичному й релігійному контексті з таким поняттям, як аксіологічна характеристика дії пенітенціарних інституцій. Аксіологія (грец. ахіоБ) - філософське вчення про морально-етичні та інші цінності [6, с. 396], яке використовується під час визначення оцінювання ефективності як норм кримінально-виконавчого права, так і загального процесу ресоціалізації засуджених, виражає саме соціальну цінність пенітенціарної ідеї та її трансформації в правовій і правозастосовній сферах.

На відміну від аксіології “праксеологія” (грец. ргакїіоБ) - галузь соціологічних досліджень, яка вивчає методику розгляду різних діянь із погляду встановлення їхньої ефективності [6, с. 396], розглядає в ролі оцінювання співвідношення корисних результатів або результатів, які передбачалися, та побічних, непередбачених результатів. Ці побічні результати (корисні чи шкідливі), їх співвідношення з передбачуваними, а також із отриманими результатами характеризують корисність заходів виправного впливу. Таким чином, при винятково праксеологічному підході поза полем зору дослідника залишаються питання про те, чи правильно обрана мета заходу впливу (або норми), чи несе вона в собі властивості суб'єктивізму або діє як винятково технічний засіб. Тому слід розрізняти два рівні ефективності пенітенціарного впливу: юридичний і соціальний (пов'язаний із пенітенціарною ідеєю). Еталоном оцінювання ефективності останньої є, як правило, не сама правомірна поведінка її адресатів, яка може бути досягнута під страхом кари, а більш віддалена соціальна ціль, що знаходиться поза сферою безпосереднього правового впливу й регулювання, під час досягнення якої здійснюється докорінна переоцінка цінностей у свідомості осіб, які вчинили злочини. Отже, вважаємо за необхідне аналізувати цю проблему з урахуванням усієї сукупності та взаємозв'язку як аксіологічних, переважно пенітенціарних, так і праксеологічних - переважно кримінально-виконавчих аспектів характеристики названих заходів і ефективності норм, які забезпечують розвиток системи та її елементів: соціальних і духовних цінностей як права, так і соціальної практики у сфері виконання покарань.

Спираючись на емпіричне й теоретичне знання як на філософські категорії щодо позначення двох взаємопов'язаних рівнів пізнання та характеристики кримінально-виконавчої (пенітенціарної) дійсності, зважаючи на їх відносно самостійні рівні пізнавального процесу, можна зазначити, що емпіричний рівень дає знання закономірних зв'язків і значень у цій сфері завдяки аналізу безпосередніх даних спостереження, а теоретичний рівень знання має загальнонеобхідний характер і містить відомості про внутрішні закономірності спостережуваного явища - “пенітенціарної дійсності”. Головним для теоретичного рівня пізнання цього феномену є побудова “пенітенціарної теорії”, яка становить собою форму систематизованого, узагальненого, внутрішньо несуперечливого, вірогідного знання про сутність цього соціально-правового явища. Діалектичний зв'язок між емпіричним і теоретичним рівнями знання розкриває особливості й місце кожного з них як необхідних щаблів відображення “пенітенціарної дійсності”. І це не означає, що емпіричне знання витісняється теоретичним, або те, що через теоретизацію емпіричне знання втрачає значення для розвитку й пізнання пенітенціарної теорії та практики. Теорія (грец. - вчення) - “особлива сфера людської діяльності та її результати, яка містить у собі сукупність ідей, поглядів, концепцій, учень, уявлень про об'єктивну дійсність, умовно протистоїть практиці як предметно-чуттєвій діяльності і водночас перебуває з нею в органічній єдності” [7, с. 688-689].

“Пенітенціарна теорія” виростає з пенітенціарної практики, узагальнює її та обґрунтовується нею, а “пенітенціарна практика” осмислюється, організовується і спрямовується “пенітенціарною теорією” за аксіологічною та праксеологічною характеристиками в повному обсязі. Виступаючи як цілісна система понять, зведених до єдиного об'єднуючого начала, пенітенціарна теорія вирізняється багатьма ознаками новизни в порівнянні з кримінально- виконавчою теорією в її консервативному вигляді, яка насамперед відрізняється від першої будовою та пізнавальними функціями переважно в межах праксеологічної характеристики. Перевагою пенітенціарної теорії є те, що всі її твердження, поняття поділяються на дві основні групи. Перша група охоплює сукупність вихідних понять і тверджень, що лежать в її основі і формулюють фундаментальні, у тому числі духовні властивості об'єктів, які визначає пенітенціарна теорія. Тобто формує на ґрунті “пенітенціарної ідеї” вихідні твердження, що називаються принципами (постулатами або аксіомами). Принцип (лат. ргіпсіршт - начало, основа) [7, с. 525], тобто першооснова, яка лежить в основі сукупності чинників пенітенціарної науки, як теоретико- пізнавальна категорія, покладена в засади пенітенціарної діяльності, в якій принцип є центральним поняттям, основоположною ідеєю, яка пронизує всю систему цього теоретичного знання й субординує його. “Пенітенціарна політична система” ґрунтується на принципах, пов'язаних між собою. На нашу думку, до переліку найзагальніших принципів побудови пенітенціарної теорії можна віднести такі: принцип розвитку, принцип збігу начала й самого принципу, сходження від абстрактного до конкретного, принцип відповідності логічного й історичного, єдності протилежностей, науковості та інтеграції теорії і практики, системного підходу, гуманізму, демократизму, верховенства права.

Другу групу тверджень і понять для побудови пенітенціарної теорії становить сукупність її похідних положень, які з логічною необхідністю відповідно до вихідних тверджень і є закономірними наслідками останніх. Такими похідними положеннями “пенітенціарної теорії” можна вважати такі поняття, які тісно пов'язують усі положення, поняття і твердження між собою, створюючи логічну структуру цієї динамічної теорії, надаючи їй характеру цілісної системи теоретичного знання й суспільно-історичної пенітенціарної практики. До таких похідних положень, на нашу думку, належать методи (способи реалізації) та функції “пенітенціарної теорії” відповідно до її гуманістичних цілей, завдань і принципів, а критерієм її істинності є суспільно- історична “пенітенціарна практика”. У цьому контексті виокремлення методу (грец. шеШоёоБ - шлях дослідження чи пізнання [7, с. 370]), у тому числі як імперативного, так і диспозитивного допомагає визначенню похідних положень цієї теорії. Тільки метод, як указував Гегель, у змозі загнуздати думку, вести її до предмета й утримувати в ньому [8, с. 577]. Окреслення методу є доцільним у процесі формування “пенітенціарної теорії”, оскільки саме завдяки методу визначають аксіологічні й праксеологічні характеристики ефективності пенітенціарного впливу, а також його відповідність вихідним положенням пенітенціарної теорії. Відповідно до основних методів та системи “пенітенціарної методології” можна визначити й такий похідний елемент пенітенціарної теорії, як її функція (лат. Шпеїіо - виконання, здійснення) - спосіб діяння елемента системи, спрямованого на досягнення певного результату [7, с. 748]. Зважаючи на поліфункціональність пенітенціарної теорії, та розв'язання завдяки їй проблеми, що розглядають, в багатьох аспектах не можна обійтися без такого похідного компонента системного підходу, як “функціоналізм”, який слугує розв'язанню її специфічних задач і досягненню очікуваних цілей, завдяки диференціації сукупності вимог і невідривності функцій від її носія.

Аналізуючи співвідношення сутнісної характеристики “кримінально - виконавчої” (що має переважно праксеологічні властивості) та “пенітенціарної” (де переважають морально-ціннісні властивості) функцій і категорій, стосовно державної політики системи органів і установ, а також практики виконання покарань, слід зазначити, що вихідним моментом, який визначає пріоритети держави (як у минулому, так і нині) було забезпечення кримінально-виконавчої функції, спрямованої на виконання судових рішень, забезпечення режиму, правопорядку в системі, правозастосовної практики та ін. Усе це є закономірним і відповідає сутності імперативного методу регулювання в кримінально-виконавчому праві. Водночас “пенітенціарна” функція певною мірою реалізовувалася в процесі кримінально-виконавчої діяльності за допомогою диспозитивного методу регулювання цієї галузі права й розглядалась у вузькому розумінні в ролі заходів виправно -ресоціалізуючого характеру та була нібито спрямована на обслуговування “кримінально- виконавчої функції”. Під впливом зміни акцентів у системі соціальних цінностей, а також під впливом міжнародних інституцій (щодо приведення законодавства й практики виконання покарання у відповідність до міжнародних стандартів поводження з в'язнями) “пенітенціарній ідеї”, її впровадженню в життя в Україні надається більше уваги, про що свідчить видання Президентом України указів: “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” [9], “Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України” [10], “Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України” [11], за якими ця система стала йменуватися й діяти як Державна пенітенціарна служба України.

Отже, створення цієї служби як пріоритетного й перспективного, у майбутньому, державного інституту стало першим кроком до втілення в життя країни “пенітенціарної ідеї” на нормативно -правовому рівні. Однак для зняття суперечностей щодо правового регулювання Державної пенітенціарної служби (ДПтС) України як центрального органу виконавчої влади, який реалізовує державну політику в сфері виконання покарань [12], необхідно закріпити цю перспективу на законодавчому рівні, при цьому привести у відповідність назву системи з її внутрішнім змістом і “пенітенціарною сутністю” (як в Законі України “Про державну кримінально-виконавчу службу України” [13], так і в

Кримінально-виконавчому кодексі України [12], який у майбутньому трансформується у Пенітенціарний кодекс України). Зазначені процеси вказують на те, що “пенітенціарна ідея” охоплює все більші сфери впливу як суто кримінально-виконавчого, так і виправно-ресоціалізуючого характеру в широкому розумінні й перебуває в зоні тяжіння інтересів кримінальної юстиції та держави взагалі. Унаслідок чого вбачаються зміни щодо вищезазначених вихідних і похідних начал відносно пріоритетів функцій “пенітенціарного” та “кримінально-виконавчого” характеру, які перебувають у стані конкуренції та змагальності як у науковому, так і правовому визначенні та їх прикладному значенні. Одночасно, для зміни пріоритетів на користь “пенітенціарного чинника” як провідного в порівнянні з “кримінально-виконавчим” існуючої нині законодавчої бази недостатньо, тому що процес “зародження пенітенціарної системи” в надрах більш консервативної “кримінально- виконавчої системи” тільки розпочався.

Принциповим питанням у процесі становлення пенітенціарної теорії та практики в Україні є послідовний рух оформлення і трансформація “пенітенціарної ідеї” у відповідну “концепцію” як систему науково-практичних поглядів, а згодом і в доктринальну модель, яка має більше переваг як оптимальна форма визначення і пояснення політичних, наукових, філософських аспектів проблеми й може виступати як система теоретичних і політичних принципів діяльності держави у сфері виконання покарань. Отже, на основі “пенітенціарної доктрини” можна оптимально формувати засади “пенітенціарної політики держави”. У цьому випадку в порівнянні з “кримінально-виконавчою” політикою, яка не охоплює ідеї “каяття” злочинців, “пенітенціарна політика” і практика, що ґрунтується на духовних основах моральності й покаяння, є значно ширшою категорією за своєю сутністю і змістом ніж перша категорія. До того ж пріоритет “пенітенціарної ідеї” (політики) виправданий тим, що з позиції діалектичної логіки співвідношення виду (окремих) елементів пенітенціарного й постпенітенціарного впливу, а також роду (як цілісної системи виконання покарань, покаяння, виправлення й ресоціалізації, пробації тощо) становить собою спеціальний випадок відображення діалектики “одиничного”, “особливого” і “загального”, згідно з яким рід має бути відображений у функціях ДПтС України. Водночас “пенітенціарна” ідея (політика, функція) передбачає і не заперечує застосування соціально-правових заходів до засуджених, але через призму головних чинників, що ґрунтуються на духовності, моральності й загальнолюдських цінностях.

Як сказано в Біблії: “Противящийся власти противится Божию установлению. А противящиеся сами навлекают на себя осуждение. Ибо начальствующие страшны не для добрых дел, но для злых. Хочешь ли не бояться власти? Делай добро, и получишь похвалу от нее, ибо начальник есть Божий слуга тебе на добро. Если же делаешь зло, бойся обо он не напрасно носит меч: он Божий слуга, отмститель в наказание делающему злое. И поэтому надобно повиноваться не только из страха наказания, но и по совести” [14]. З позиції “пенітенціарної” ідеї (політики, функції), заснованої на християнській моралі, вважається допустимим і необхідним застосування до засуджених як заходів примусу, так і заохочень у морально виправданих випадках, у суворій відповідності з законом, а також наявність спеціальних державних установ і їх діяльність. Спираючись на правову основу Конституції України щодо усвідомлення Верховною Радою України відповідальності перед Богом, власною совістю попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями [15], а також ст.128 Кримінально-виконавчого кодексу України, яка закріплює Богослужіння і релігійні обряди в колоніях [12], пенітенціарна ідея поступово впроваджується в життя і досягає певного рівня свого розвитку в частині надання духовної підтримки в процесі виправлення та ресоціалізації засуджених на основі ідеї каяття. Водночас, цей вектор пенітенціарного впливу бажано вдосконалювати й наснажувати більш ефективними заходами як духовного, так і соціально-правового характеру. пенітенціарний кримінальний виконавчий покарання

Таким чином, на стадії формулювання і розв'язання проблеми щодо реалізації “пенітенціарної ідеї” та її розвитку й переростання в “пенітенціарну теорію” належить визначити:

1) об'єкт пенітенціарної теорії, яким, на нашу думку, можна вважати специфічну галузь соціальної дійсності, процес і суспільні відносини у сфері виконання покарань;

2) предмет пенітенціарної теорії, який відображає найбільш значущі з практичного й теоретичного погляду властивості об'єкта, в ролі якого можна визначити фундаментальну пенітенціарну теорію, засновану на засадах пенітенціарної ідеї, загальнолюдських цінностях і принципах цивілізованої правової держави, а також у тісній інтеграції наук;

3) цілі й завдання пенітенціарної теорії, серед яких можна визначити:

шляхи та етапи реформування кримінально-виконавчого законодавства (права) в “пенітенціарне законодавство” (в перспективі створення відповідної галузі пенітенціарного права України);

шляхи створення на основі кримінально-виконавчої системи повноцінної “пенітенціарної системи” України (у відповідності з її назвою та змістом) щодо пенітенціарних органів і установ, а також її подальшим удосконаленням;

шляхи реалізації “пенітенціарної політики” в “пенітенціарній практиці” України;

шляхи й засади розроблення критеріїв контролю, координації та оцінювання ефективності діяльності пенітенціарної системи взагалі та її елементів, а також політики й практики реалізації виконання покарань.

Список використаних джерел

1. Про концепцію державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України : Указ Президента України від 8 лист. 2012 р. № 631/2012 [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/631/2012

2. Лук А. Н. Мышление и творчество / Лук А. Н. - М., 1967. - 130 с.

3. Радов Г. О. Пенітенціарна ідея : думки на тему / Радов Г. О. - К. : МП “Леся”, 1997. - 288 с.

4. Лествичник Иоанн Преподобный. О покаянии. Лествица / Преподобный Иоанн Лествичник. - М. : Сибирская Благозвонница, 2013. - С.128-146.

5. Синьов В. М. До читача / Синьов В. М. / Пенітенціарна ідея : думки на тему. - К. : МП “Леся”, 1997. - 288 с.

6. Словарь иностранных слов / [Изд. 12-е]. - Москва : Русский язык, 1985 - 608 с.

7. Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука ; [ 2-ге вид]. - К., 1986. - С. 688-689.

8. Гегель Г. В. Енциклопедія філософських наук / Гегель Г. В. - Т. 1. - М., 1971. - 688 с.

9. Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади : Указ Президента України від 9 груд. 2010 р. № 1085/2010 [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

http://www.president.gov.ua/documents/12584.html

10. Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України : Указ Президента України від 6 квіт. 2011 р. № 395 / 2011 [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

http://www.president.gov.ua/documents/13365.html

11. Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу

України : Указ Президента України від 6 квіт. 2011 р. № 394/2011.

[Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/394/2011

12. Кримінально-виконавчий кодекс України. - Суми : “ВВП Нотіс”, 2013. - 80 с.

13. Про Державну кримінально-виконавчу службу України : Закон України від 23 черв. 2005 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

http://zakon2 .rada.gov.ua/laws/ show/2713-15.

14. Библия или книги Священного Писания Ветхого и Нового завета. - К : Изд. Свято-Успенской Киево-Печерской Лавры, 2008.- 2000 с.

15. Конституція України. - К : Велес, 2011. - 56 с.

Размещено на Allbest.ru