Окремі питання історії становлення нагляду прокурора за додержанням законів під час проведення досудового розслідування на території сучасної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Окремі питання історії становлення нагляду прокурора за додержанням законів під час проведення досудового розслідування на території сучасної України

Чорноусько М.В., аспірант

У статті досліджено окремі питання історії становлення прокурорського нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування на території сучасної України.

Ключові слова: досудове розслідування, нагляд прокурора, повноваження прокурора, етапи розвитку, історія прокуратури, кримінальний процес, процесуальне законодавство, територія України.

В статье исследованы отдельные вопросы истории становления прокурорского надзора за соблюдением законов во время проведения досудебного расследования на территории современной Украины.

Ключевые слова: досудебное расследование, надзор прокурора, полномочия прокурора, этапы развития, история прокуратуры, уголовный процесс, процессуальное законодательство, территория Украины.

The paper deals with some questions of the prosecutorial law observance supervision during the pre-trial investigation history formation on the modern Ukrainian territory.

Key words: pre-trial investigation, prosecutorial supervision, prosecutor S powers, development stages, prosecution history, criminal process, procedural legislation, territory of Ukraine.

Постановка проблеми

Будучи визначальною рисою повного, всебічного та ефективного досудового розслідування як базису для ухвалення правосудного вироку, законність його проведення в усі часи становила предмет науково-практичого інтересу, в тому числі й у частині забезпечення її додержання прокурором як суб'єктом здійснення нагляду. На сьогодні питання не лише не втрачає актуальності, але й набуває все більшого значення у контексті перебування системи кримінальної юстиції на стадії реформування, що супроводжується трансформацією поглядів на роль прокурора, зміст і межі його наглядових повноважень у кримінальному провадженні, зокрема й у світлі аналізу історичних витоків цього виду діяльності. Окреслене спонукає до розгляду процесу становлення даного інституту на українських землях з точки зору законодавства, що регламентувало його здійснення, сутнісних характеристик зазначеного, що дозволить ідентифікувати певні його риси, сформовані впродовж століть.

Ступінь розробленості проблеми. Досліджувана тематика становила предмет розробок ряду українських та зарубіжних правників. Серед них Л.Р. Г рицаєнко, В.С. Ку- льчицький, О.Р. Михайленко, В.І. Малюга, В.Т. Маляренко, М.І. Настюк, В.В. Сухонос та ін. Проте досі недостатньо висвітленим залишається питання становлення нагляду прокурора за додержанням законів під час проведення досудового розслідування на території сучасної України, де на різних історичних етапах одночасно могло діяти абсолютно різне за змістом і завданнями законодавство.

Мета статті - з'ясувати окремі особливості становлення прокурорського нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування на території сучасної України за часів Київської Русі, перебування західноукраїнських територій під владою Великого князівства Литовського, а пізніше - Польщі, в період Гетьманщини, під час входження українського Лівобережжя до складу Російської імперії та після повалення самодержавства і до початку Другої світової війни на основі актуальних на той час джерел права та існуючих наукових доробків.

Виклад основного матеріалу. Безумовно, у додержавний період зарано було вести мову про виокремлення власне кримінального процесу, а оскільки вирішення спорів покладалось на ради старійшин, то про розмежування функцій судового процесу та досудового розслідування говорити не доводиться. Разом з тим відсутні й фактичні підстави для заперечення участі у відповідних процедурах суб'єктів, які за своїми повноваженнями були наближені до сучасного прокурора, як і для того, щоб достеменно стверджувати про відсутність

проведення дій, подібних за сутністю до сучасного досудового слідства. В умовах раннього обвинувального процесу збирання доказів здійснювалось сторонами, обвинувачем виступав потерпілий [1, с. 9], а суд в такому разі синтезував у собі функцію нагляду за законністю проведених ними дій і вирішення справи. Те саме стосується кримінального процесу часів Київської Русі: аналіз положень Руської правди свідчить, що окремо виділяти досудове розслідування і судовий розгляд можна лише умовно, за змістовою ознакою. При цьому, як зауважує В.Г. Неділько, жодне з тогочасних джерел не містить згадки про термін «прокурор» [2, с. 96-97], що, з урахуванням об'єктивних обставин, не викликає здивування. Те саме стосується й питання визначення у відповідних статтях повноважень, де принаймні віддалено вгадувалися б подібні до його сучасної компетенції в рамках досудового розслідування.

До кінця XIV ст. судочинство на українських землях, що входили до Литовського князівства, походило на судочинство княжої доби, а вся повнота судової влади належала князю [1, с. 14]. Така постановка питання дозволяє стверджувати, що у цей період недоречно вказувати на дійсний поділ процесу на досудовий і судовий, а отже князь та його намісники продовжували синтезувати у собі функції, притаманні нині прокурору як суб'єкту нагляду за додержанням законів на досудовій стадії провадження. Зосереджуючи увагу на Литовських статутах як нормативній основі кримінального процесу, слід зазначити, що ними порівняно чітко було врегульовано повноваження прокурора з дослідження даних щодо кримінальних правопорушень, взаємовідносин зі сторонами, окреслено право складати документи за своїм підписом та подавати до суду [3]. Особливий інтерес дослідників був прикутий до вказівки В. Свербигузом на створення у 1578 р. на Сеймі Речі Посполитої Луцького трибуналу, дія якого поширювалась на Київське, Волинське, Брацлавське воєводства, за чим слідувало створення Батуринського трибуналу [4, с. 104], прокурор у складі якого обирався щорічно й вивчав подані поміщиками дані про правопорушення [5, с. 12]. Є.М. Попович акцентує й на такому організаційному аспекті діяльності зазначеного, як визнання офіційною мовою суду української як ознаки його автономного характеру [6, с. 18]. На сьогодні дані, що дозволили б більш-менш повно окреслити повноваження останнього з метою виокремлення характерних рис діяльності, не є вичерпними.

Норми Литовського статуту продовжували діяти і за часів Гетьманщини. Сучасні науковці доходять висновку про те, що на цьому етапі цілком можливим стало виокремлення подібних до сучасних стадій кримінального процесу, а гетьмани не лише самостійно реалізували наглядові повноваження з перевірки скарг та направлення за належністю для розгляду[7, с. 121, 123], але й мали гаранта законності в особі прокурора [8, с. і2і]. Поза тим ми схильні вважати, що в заданий період як стадія досудового розслідування, так і повноваження прокурора щодо забезпечення законності в цьому контексті мали настільки специфічний, порівняно із сучасністю, характер, що не дозволяв з упевненістю віддиференціювати ці напрями діяльності в межах кримінального процесу. Як зазначає О.К. Струкевич, пізніше, за часів функціонування 2-ї Малоросійської колегії, прокурор виступає її заочним членом, до повноважень якого належить перевірка журналів останньої. Водночас під наглядом прокурора відбувалась діяльність полкових канцелярій з тим, щоб забезпечити участь у вирішенні справ полкових старшин [9, с. 50, 55]. Залишаючи поза увагою власне історичне значення та напрямки роботи згаданої, слід думати, що саме це повноваження можна вважати первинною повноцінною проекцією на зміст діяльності прокурора в межах розслідування в частині забезпечення його повноти та повноважності суб'єктів.

Значний ступінь наукового інтересу з погляду становлення інституту прокурорського нагляду за додержанням законів на стадії досудового розслідування на сучасних українських землях складає період перебування західноукраїнських територій протягом 1772-1918 рр. у складі Австро-Угорщини. Це пов'язано, насамперед, з високим рівнем розвитку австрійського КПК. Слід акцентувати, що прокуратура в Австрії веде свій відлік із 1850 р. При цьому тимчасовий КПК Австро-Угорщини 1849 р. відносив до відання прокурора як нагляд за розслідуванням, так і складення обвинувального висновку. КПК 1873 р., за оцінками правників, мав більш ліберальний характер [10, с. 37], регламентував інститут слідчого судді, який здійснював повноваження на стадії попереднього слідства, тоді як прокурор вступав у провадження на стадії слідства. У частині обрання та зміни запобіжних заходів окремі аспекти досліджуваного законодавства є спорідненими з чинним. Так, продовження тривалості арешту здійснювалось за поданням прокурора ухвалою суду. Крім того, на прокурора покладалось з'ясування визначальних векторів руху справи після закінчення дізнання та слідства [11, с. 420-421]. На наш погляд, наведена норма не просто зміщувала акценти досліджуваної діяльно-

сті у прогресивному напрямку, але й може вважатися однією з перших спроб становлення сучасного механізму прокурорського нагляду в досудовому провадженні.

В окреслений період на українське Лівобережжя поширювалась дія норм Статуту кримінального судочинства 1864 р., відомого як зразково демократичного закону Російської імперії. На думку О. Поповича, ще з 1857 р. «Закон про судове провадження у справах про злочини та проступки» вносить прообраз сучасного процесуального керівництва, оскільки містить дані про право прокурора давати вказівки щодо дослідження окремих обставин справи [12, с. 120]. Така позиція видається справедливою і далі продовжує розвиватись вже на рівні СКС. При цьому з його прийняттям утверджувалось негласне письмове попереднє розслідування, в котрому як обвинувачем, так і захисником виступав слідчий [1, с. 16]. Що ж стосується ролі прокурора на досудовому слідстві, то саме зазначений правовий акт найбільш наближено за змістом до сучасних норм утверджував його наглядові повноваження. Як слушно відзначає Р. Савуляк, нагляд за дізнанням і до- судовим розслідуванням стає основним завданням прокуратури [4, с. 105]. Разом з тим недоречно говорити про «людино- мірний» напрям прокурорського нагляду, що обумовлено гострою потребою царизму спрямовувати зусилля на максимальне зміцнення власних позицій, тоді як будь- яка законотворча необачність загрожувала втратою контролю над ситуацією в суспільстві. Так, до нашого часу збереглись деякі інструкції про порядок дій прокурорів, що входили до складу судових палат. Є всі підстави стверджувати, що за своїм змістом вони мало відрізнялись між собою, незалежно від місця прийняття, оскільки базувались на загальних нормах СКС та циркулярах міністерства юстиції. Перш за все йдеться про те, що діяльність прокурорів полягала у початку судового переслідування, нагляді за дізнанням і досудовим слідством, складенні обвинувального акту, наданні застережень за недоліки в роботі поліцейським чинам та роз'ясненні їм порядку діяльності з провадження дізнання та досудового розслідування [13, с. 1, 3]. Крім того, звертається увага на те, що відповідальність за неповноту дізнання покладається на прокурора, який здійснював нагляд, та міститься вказівка на необхідність проводити його особисто у разі, коли можна очікувати, що в такий спосіб може бути усунено перешкоди для успішного ходу слідства й переглядати всі справи, що перебувають в судового слідчого з наданням відповідних пропозицій з паралельною постановкою вимог дотримання законності та обґрунтованості [13, с. 6-7]. Примітним є те, що попри обов'язок виконання законних вимог прокурора, окремі акценти ставились і в контексті забезпечення самостійності слідчого. Поворотним моментом в розвитку прокурорського нагляду стало 24 листопада 1917 р., коли було вирішено відмовитись від зазначеного «буржуазного інституту» і тимчасово перекласти всю повноту повноважень на суди. Як стверджує В.М. Савицький, на той час не йшлося про нагляд за здійсненням досудового розслідування як про сформовану функцію, натомість лиш означались певні елементи такого нагляду[14, с. 41], поряд з чим підкреслюється, що основи процесуального інституту нагляду закладались якраз першими декретами радянської влади. Між тим, з огляду на норми СКС 1864 р. цілком впевнено можна визнати, що вони містять вже достатні повноваження прокурорів і вимоги до слідчих, що їм кореспондують, а відповідні акти радянської влади варто вважати не стільки основоположними, скільки констатуючими вже давно реально існуючий стан справ. Очевидно, за таким трактуванням стояло не більше, ніж прагнення наголосити нібито на високому рівні новизни запроваджених радянським законодавцем норм. Водночас на території УНР в цей час вже функціонував Надвищий суд УНР, при якому у складі прокураторі- їв виконував свої повноваження прокурор, що поставало більш прийнятним, аніж на території революційної Росії. Те саме стосується положень новоприйнятого КПК від 25 травня 1922 р., норми якого згодом поширилися на землі України. Так, на прокурора покладались повноваження з нагляду за слідством, що знаходили вияв у праві ознайомлення зі справою, наданням вказівок, контролем за порушенням кримінальної справи та вибором запобіжих заходів, наданні дозволів на виїмку поштово-телеграфної кореспонденції, встановленні причин затримки закінчення слідства [14, с. 54]. Загалом суд на той час наділявся ширшими повноваженнями, ніж прокурор, що супроводжувалось певною хаотичністю у викладі прав обох. На сьогодні суд реалізує комплекс взаємообумовлених повноважень, що охоплюються категорією «судовий контроль», прокурор же провадить нагляд і його діяльність далеко не завжди є дотичною до судового контролю. При цьому КПК 1924 р. дещо розширив компетенцію прокурора повноваженням вирішувати питання про відвід слідчого, що доти стояло на межі відомчого й судового контролю, а нагляд за проведенням дізнання відніс до сфери відання слідчого. Варто брати до уваги й той факт, що у 1928 р. прокуратура здобула повний контроль над сферою досудового розслідування, а в 1934 р. підкреслювалась необхідність відповідального ставлення до збирання речових доказів, та й узагалі головною метою прокурорської діяльності оголошувалась робота над справами у межах досудового провадження [15, с. І8-19]. Суттєвого значення в контексті висловленого набула стадія порушення кримінальної справи як правова передумова досудового розслідування. З огляду на це обґрунтованим видається рівень уваги, що приділялась відповідному колу повноважень прокурора. У такому розрізі виникнення процесуальних відносин слідчого і прокурора О.Р. Михайленко цілком логічно пов'язав з обов'язком слідчого направляти прокурору копію постанови про порушення справи або відмову в її порушенні [16, с. 13-14]. Незважаючи на збереження каральної спрямованості кримінального процесу, відносно розширювались права підозрюваного, що вимагали забезпечення в контексті здійснення прокурорського нагляду. Характеризуючи загальне становище прокуратури у період 20-30 рр. ХХ століття, доводиться констатувати активну участь прокурорів на досудовій і судовій стадіях в діяльності, предметом якої стало знищення українського націоналістичного руху, що, безумовно, становив неабияку загрозу для міцності польської та радянської влади на українських землях. Йдеться про гучні процеси над О. Басараб, М. Кравців, І. Вербицьким, В. Назаром, В. Хамулою, 45-ма українськими культурними діячами- членами Спілки Визволення України і Спілки Української Молоді; арешти активного проукраїнського студентства та гімназистів тощо [17, с. 64]. Таким чином, прокуратура виступала частиною державного механізму, метою якого було формування безнаціонального населення, управління яким у власних інтересах стало б легкою задачею, а відтак на той момент еволюція прокурорського нагляду зупинялась, а його зміст було деформовано. На тлі окреслених кроків влади привертає увагу той факт, що незалежно від рівня розвитку законодавства, задекларованих пріоритетів й історичних передумов, органи прокуратури часом стоять не лише на сторожі законності, а отже, й досі викликають у суспільстві асоціацію з каральним, а не правозахисним державним органом. досудовий кримінальний україна прокурорський

Отже, розкриваючи стан прокурорського нагляду за радянської доби, вкотре доходимо до висновку, що висвітлення його ролі відбувається крізь призму підсумкового значення для зміцнення радянської влади [18, с. 3], а критика недоліків досу-дового розслідування, що постають предметом уваги прокурора в контексті нагляду, подається не стільки у змістовній, скільки в ідеологічній площині. Таким чином, основні вектори досліджень законодавчих ініціатив спрямовуються на реалізацію засад соціалістичної законності і правопорядку в найширшому їх розумінні, тоді як конкретні заходи прокуратури в контексті захисту прав людини абсолютно не є пріоритетними. Це підтверджується й змістом норм радянського законодавства, що позбавлені елементарних дієвих важелів та достатніх гарантій дотримання законності у наведеному аспекті. Попри означене, науковці наполягають на тому, що найважливішим напрямком роботи, поряд із загальним наглядом, виступало «керівництво слідством та нагляд за діяльністю органів дізнання» [18, с. 17]. З нашої точки зору, подібна риторика пояснюється тим, що останній поставав логічним продовженням першого, однак бачення людини як найвищої цінності, на захист прав якої мала б поширюватись наглядова функція, це не породжувало.

Висновки. Викладене дозволяє дійти висновку про те, що становлення прокурорського нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування на землях сучасної України в період їх підпорядкування різним державам характеризувалось нерівномірністю та досить різноаспектним підходом до вирішення аналогічних наглядових завдань. Разом з тим варто констатувати, що механізми прокурорського нагляду повсякчас поставали важелями точкового впливу на досягнення тих чи інших ідеологічних цілей, тоді як права людини залишались далеко за межами сфери інтересів держави. У кінцевому підсумку непослідовний розвиток досліджуваного інституту на наших теренах призвів до задіяння «відкладального» механізму в його повноцінному розвитку, а по суті - до наділення його комплексом тих змістових компонентів, позбавлення від яких складає першочергове завдання сучасного законодавця й правозастосовника.

ЛІТЕРАТУРА

Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів : [монографія] / В. Т. Маляренко. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - 512 с.

2. Неділько В. Г. Механізм контролю за виконанням судових рішень на українських землях у Х-ХУГ ст. // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2014. - № 3(36). - С. 95-100.

3. Другий (Волинський) Статут Великого князівства Литовського 1566 року : Статут Вялікага княства Літоускага 1566 года. - Мінск, 2003. - 263 с.

4. Савуляк Р. Реорганізація органів прокуратури за судовою реформою 1864 року в Україні та сучасні перспективи її реформування // Вісник Львів.ун-ту. Серія юрид. - 2011. - Вип. 52. - С.104-109.

5. Свербигуз В. Старосвітське панство / В. Свербигуз. - Варшава, 1999. - 247 с.

6. Попович Є. М. Шляхи розвитку прокуратури України : [монографія]. - Х. : Торнадо, 2009. - 352 с.

7. Журавель М. Наглядові повноваження Гетьмана у сфері кримінального судочинства Гетьманщини в другій половині XVII - середині XVIII ст. : історичний досвід // Вісник прокуратури. - 2010. - № 6(108). - С. 121-125.

8. Педик Я. Основні аспекти розвитку прокуратури як правоохоронної системи // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 2. - С. 120-124.

9. Струкевич О. К. Україна-Гетьманщина та Російська імперія протягом 50-80-х рр. ХУШ століття (полі- тико-адміністративний аспект проблеми). - К. : Інститут історії України НАН України, 1996. -100 с.

10. Бирюков П. Н. Прокуратура Австрийской республіки // Электронное приложение к Российскому юридическому журналу. - 2011. - № 4. - С. 37-44 [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://electronic.ruzh. org/?q=system/files/05.+Бирюков.pdf.

11. Худоба Н. В. Австрійський кримінально-процесуальний кодекс 1873 року та його застосування на території Галичини // Форум права. - 2009. - № 2. - С. 417-422.

12. Попович О. Становлення інституту процесуального керівництва прокурора у кримінальному провадженні у ХІХ ст. // Вісник прокуратури. - 2012. - № 6(132). - С.119-125.

13. Инструкция прокурора Казанской судебной палаты С. Гончарова «О порядке действий лиц прокурорского надзора Округа Казанской судебной палаты, а также чинов Полиции по участию последних в производстве предварительного следствия». - Казань : Типография штаба Казанского военного округа, 1880. - 44 с.

14. Савицкий В. М. Прокурорский надзор за соблюдением законности в деятельности органов дознания и предварительного следствия. - М. : Государственное издательство юридической литературы, 1959. - 262 с.

15. Маляренко В. Т., Вернидубов I. В. Прокурор у кримінальному судочинстві : Деякі проблеми та шляхи їх вирішення. - К. : Юрінком Інтер, 2001. - 240 с.

16. ихайленко А. Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе. - С. : Издательство Саратовского университета, 1975. - 150 с.

17. Мірчук П. Нарис історії ОУН : Т. 1 : 19201939 рр. - Мюнхен - Лондон - Нью-Йорк : Українське видавництво, 1968. - 354 с.

Настюк М. И. Становление и развитие органов юстиции и прокуратуры в западных областях УССР (1939-1941 гг.) : автореф. канд. юрид. Наук : 12.00.01. - К., 1972. - 18 с.

Размещено на Allbest.ru