Предмет та методологія теорії держави та права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра теорії та історії держави і права

Курсова робота

з теорії держави і права на тему

"предмет та методологія теорії держави та права"

Київ - 2015

ПЛАН

Вступ

1. Предмет науки теорії держави та права

1.1 Поняття та значення предмета і метода науки

1.2 Загальна характеристика предмета теорії держави і права

1.3 Теорії держави і права в системі інших суспільних наук

2. Методологія теорії держави і права

2.1 Поняття метода теорії держави і права

2.2 Класифікація методів теорії держави і права

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Проблеми виникнення, природи, сутності держави і права, їх функціонування ролі і значення в житті суспільства, державно-правової дійсності й тенденцій її розвитку, державно-правової процесів і їх відображення у свідомості людей відносяться до числа найскладніших і ключових. Теоретичне осмислення й усвідомлення цих проблем - необхідна умова наукового управління суспільними процесами. Саме життя висунуло теорію держави і права до числа фундаментальних наук.

Актуальність даного дослідження зумовлена тим, що теорія держави і права -- система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку); про основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ. А вся побудова держави та її діяльність регламентуються правовими нормами, а правові норми видаються і забезпечуються державою. Держава немислима без права як засобу вирішення державних завдань і виконання своїх фундаментальних функцій. У нормах права держава здобуває своє юридичне оформлення. її діяльність здійснюється тільки на підґрунті правових норм. У цьому відношенні велика роль конституцій, що закріплюють структуру держави, систему її органів, їх завдання, компетенцію, форми діяльності.

Не можна пізнати право і державу, досліджуючи їх ізольовано або протиставляючи одне одній.

Теорія держави і права досліджує розвиток держави і права в узагальнено-теоретичному вигляді, тобто застосовує переважно формально-логічний метод. Конкретні дані історії держави і права використовуються теорією держави і права для теоретичних узагальнень, вироблення загальних закономірностей розвитку держави і права різних народів у конкретні історичні періоди.

Теорія держави і права -- наука, що має відносну самостійність щодо інших юридичних наук завдяки безпосередньому зв'язку з державно-правовою дійсністю. Вона узагальнює дані і висновки юридичних наук з метою більш глибоких загальнотеоретичних досліджень, досліджує основні закономірності розвитку держави і права в цілому і виробляє загальні поняття, на які спираються інші теоретичні науки.

Право, яке знаходиться в процесі творення в Україні є засобом утвердження Української держави, способом укріплення права українського народу на сучасну державу, інструментом регулювання відносин між людьми, громадянами, особою, державою, України, як держави з іншими державами. Тому сьогодні на перший план вийшла гуманістична й і культурно-творча місія, яка найбільше проявляється в задоволенні духовних потреб людей, в забезпеченні прав і свобод людини й громадянина. Саме зараз, в період формування громадянського суспільство і правової держави відбуваються перетворення в державному управлінні і правовому регулюванні. В перехідний період порівняно швидко змінюються суспільні відносини, державні органи і діюче законодавство. Усе це ставить перед теорією держави і права складні питання і проблеми. Вона сама мусить постійно розвиватися, вбирати в себе найновіші світові наукові досягнення про державу й право, виробляти адекватні до реального життя висновки й рекомендації

Теорія держави і права належить до системи юридичних наук.

Юридичні науки - система знань про об'єктивні закономірності розвитку держави і права, їх місце і роль у суспільному житті. Загальними об'єктами юридичних наук право і держава, а її предметом -- основні змістові риси права і держави. Фактично два різних об'єкти (право і держава) досліджуються і пізнаються юридичними науками з позицій єдиного предмета цієї науки як такі, що перебувають у діалектичному зв'язку між собою.[ 4 ]

У системі юридичних наук теорія держави і права - загальнотеоретична, методологічна наука.

Як і будь-яка інша наука, теорія держави і права має свій предмет і метод.

В даній курсовій роботі спробуємо з'ясувати що виступає предметом для теорії держави і права та якими методами, власне, він досліджується.

1. Предмет науки теорії держави та права

1.1 Поняття та значення предмета і метода науки

Перш ніж розглядати питання предмет науки теорії держави та права, слід розглянути такі поняття як держава, право, предмет науки, предмет права, метод науки,теорія держави і права, їх взаємне поєднання.

Держава це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеки суспільства здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами.[4]

Право -- система соціальних загальнообов'язкових норм, дотримання і виконання яких забезпечуються державою. Має ключове значення у регулюванні правопорядку на національних та міжнародних рівнях. [ 4 ]

Предмет науки (або навчальної дисципліни) - це коло питань, які вона вивчає (відповідає на питання «що?»). [2,с.19]

Метод науки (або навчальної дисципліни) -- це засіб або сукупність засобів, за допомогою яких вивчається предмет (відповідає на питання «як?»). [2,с.19 ]

За класифікацією юридичних наук - теорія держави і права належить до теоретико-історичних наук разом з історією держави і права та історією політичних і правових вчень (або вчень про державу і право).

Теорія держави і права - система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку); про основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ.

Предмет права - правовідносини, тобто суспільні відносини, що регулюються правом. Тісно пов'язаний з поняттям об'єкта права. Правовідносини стосуються матеріальних і нематеріальних благ, які є об'єктом права. Предмет права фактично збігається з поняттям предмета правового регулювання. Предмет права може бути загальним і родовим. Останній є критерієм для класифікації загальної системи права по галузях та інститутах відповідно до специфіки тих або інших груп суспільних відносин, урегульованих у правовому порядку. [ 4 ]

Поняття «предмет права» має важливе значення для встановлення обсягу і характеру регламентованих правом суспільних відносин, для вивчення права в цілому та в його галузевому розрізі.

1.2 Загальна характеристика предмета теорії держави і права

держава право наука суспільство

Як і кожна наука, теорія держави та права має свій предмет.

Саме предмет визначає самостійність науки, її специфічні властивості та місце у сфері наукового пізнання дійсності. Водночас предмет теорії держави та права створюється фактично всією системою юридичних наук. Це пояснюється тим, що галузеві та інші юридичні науки вивчають лише окремі сфери, аспекти держави і права або історію державно-правового життя та не можуть надати цілісного і повного уявлення про державно-правову організацію суспільства. З огляду на те, що предмет дослідження будь-якої науки є основою розуміння її сутності, специфіки і призначення, його чітке визначення має бути одним з головних завдань, яке має виконувати та чи інша наука. Предмет теорії держави та права - це динамічна категорія, що постійно уточнюється.

Предмет теорії держави і права -- основні закономірності становлення, оформлення, функціонування права і держави (як юридичного явища) , виражені в узагальненому вигляді в поняттях, категоріях, принципах, теоретичних конструкціях, через які розкриваються об'єктивні властивості державних і правових явищ і процесів.

Основні ознаки теорії держави і права:

- Забезпечує зв'язок юриспруденції з іншими суспільними науками - входить до складу суспільних наук, оскільки вивчає суспільні явища, якими є право і держава; користується досягненнями різних суспільних наук.

- Вивчає державу і право (або: державну і правову системи) у теоретико -узагальненому вигляді. Свідченням тому є категорії - загальні поняття: сутність держави, форма держави, тип держави, функція держави, сутність права, форма права, система права, правовідносини, механізм правового регулювання тощо.

- Вивчає в єдності та органічному зв'язку право і державу (як юридичного явища), в якості самостійних складових систем, що є підсистемами системи вищого рівня - суспільства. Це означає, що право формується в суспільстві у вигляді типізованих стандартів поведінки чи моделей вирішення конфліктів.

- Вивчає право і державу (як юридичного явища) в узагальненому (синтетичному) вигляді - теорію права називають загальною не тільки тому, щоб відокремити її від теорії інших юридичних наук. Вона розкриває значення норми права, досліджує як систему в цілому, ґрунтується на узагальненні даних і висновків інших юридичних наук, розробляє теоретичні моделі та узагальнення правових явищ і процесів;

- Вивчає загальні визначальні закономірності становлення, оформлення, функціонування права і держави ( як юридичного явища ),тобто такі, без яких буття права і держави є неможливим.

- Виробляє вихідні типові юридичні поняття і категорії (виконує методологічну, базову функцію щодо інших юридичних наук)

- Дає прогноз і рекомендації щодо вдосконалення та розвитку права і держави на основі здобутків юридичної теорії і практики. [2,с. 3-5 ]

Єдність предмету держави і права обумовлюється її практичною й науково-понятійною єдністю. Держава й право нероздільно зв'язані одне з одним, взаємопов'язані соціальні інститути. А тому теорія держави і права не ізольовані галузі знань, а єдина наука. Але залишаючись цілісною наукою, вона поділяється на дві відносно самостійні структурні частини:
теорію держави - державознавство теорію права - правознавство

Саме зазначені єдність і диференціація дозволяють вивчати державу в її правовому оформленні і юридичному закріплення, а право - в його державному забезпеченні, гарантуванні, не мішаючи при цьому поглибленому і детальному аналізі й держави і права. Тим більше недопустимим є протиставлення держави і права один до одного.

Предмет теорії держави і права складає практично, вся система юридичних наук. Пояснюється це тим, що галузеві та інші юридичні науки вивчають лише окремі аспекти держави і права або історію державно-правового життя, тому не можуть дати цілісного й повного уявлення про державно-правову організацію суспільства.

Отже, предметом теорії держави і права виступають такі явища суспільного життя, як держава і право, основні і специфічні закономірності їх розвитку і виникнення, їх сутність, призначення й функціонування державно-правової організації суспільства, що розглядаються як цілісні соціальні інститути, а також особливості політичної й правової свідомості і правового регулювання.

Але, звернемо увагу, теорія держави і права не ставить перед собою завдання вивчити всі сторони діяльності держави, зміст конкретних юридичних норм, практику їх застосування. Таке завдання виконує вся система наук про державу й право.

Крім того, предмет теорії держави і права перебуває в постійному розвитку. Це відбувається як на базі суспільних і юридичних наук, так і спеціальної науки, де предмет включає у сферу наукового пізнання нові явища, забезпечує рух науки від пізнання менш глибокої до більш глибокої сутності явищ, насамперед держави і права. Він змінюється в міру залучення до сфери пізнання нових властивостей і явищ правової і державної дійсності, а також вилучення всього того, що виявляється ілюзією, помилкою, оманою.

1.3 Теорії держави і права в системі суспільних наук

Єдність і цілісність матеріального й духовного світу обумовлюють єдність всіх наук. Особливо тісний взаємозв'язок існує між суспільними (гуманітарними) науками. Суспільні науки вивчають суспільство, людину, людські відносини, створені людиною інститути і заклади, індивідуальну, групову і суспільну свідомість. В центрі гуманітарних наук знаходиться людина, її гідність, права й свободи. Теорія держави і права, маючи свій предмет, функції і метод, посідає специфічне місце в системі суспільних (неюридичних) наук.

Належність теорії держави і права до юридичних наук вказує на правомірність висновку щодо її належності до суспільних наук. Саме як суспільна наука теорія характеризується наступними ознаками:

- це загальнотеоретична юридична наука;

- система ідей та теоретичних знань, що відображаються у формі вчень, поглядів, концепцій та доктрин;

- предметом теорії є держава і право як загально-соціальні явища;

- теоретичні положення усвідомлюються суб'єктами, що одночасно є суб'єктами суспільних відносин;

- теорія вивчає державу і право як політичні категорії, що належать до політичної сфери суспільства;

- теорія розробляє категорії, що мають методологічне значення як для юридичної науки, так і для інших суспільних наук;

- теорія забезпечує сутність юридичної науки як різновиду суспільних наук.

Розглянемо її співвідношення з іншими суспільними науками, такими як філософія, економічна теорія, соціологія, політологія, соціальна психологія.

Філософія і теорія держави і права. Філософія -- це наука про загальні закони розвитку природи, суспільства, мислення. Філософія виробляє узагальнену систему поглядів на світ, місце в ньому людини, загальні принципи буття і пізнання, досліджує пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне, естетичне ставлення людини до світу. Філософія не залишає поза своєю увагою державу і право, однак вона визначає їх сутність, природу, призначення і місце в системі соціальних явищ і цим обмежується. Що стосується теорії держави і права, то вона вивчає державу і право багатогранне, звертаючись при цьому до передових досягнень філософії і використовуючи філософські категорії -- сутність, зміст і форма, частина і ціле, можливість і дійсність, система і структура та ін.

Філософія виробляє засоби світоглядної орієнтації людини, дає ключ до розгадки державно-правових явищ. Теорія держави і права озброює філософію матеріалом, який дозволяє робити узагальнення і формулювати загальні принципи соціального прогресу, свободи, а також виробляти загальнометодологічні принципи дослідження в галузі всіх окремих наук, у тому числі в царині держави і права.

Не випадковим є те, що філософія права як частина загальної філософії започаткувала теорію держави і права, перетворилася на методологічне підґрунття юриспруденції завдяки дослідженню глобальних державно-правових категорій (насамперед категорії «право»). Однак філософія права не займається практичним вивченням основних закономірностей держави і права. Вона не підмінює собою теорію, покликану здійснювати аналіз емпіричного матеріалу, що міститься в історично сформованих нормах права, у переплетінні випадкового і необхідного в правовій дійсності, у порівнянні правових систем держав. Філософія права зосереджується на методологічному аспекті пізнання правових явиш і процесів, вивчає їх з філософської точки зору. Можна сказати, що філософія права -- це система знань про фундаментальні принципи буття права, про онтологічну природу права, його людську і соціальну сутність. Центральною частиною, фундаментом філософії права є філософія прав людини.

Останнім часом, завдяки тісному зв'язку логіки і теорії держави і права, сформувалася як самостійна наука логіка права. Її досягнення широко використовуються в теорії права.

Економічна теорія і теорія держави і права. Економічна тефія вивчає систему виробничих відносин, організацію господарського життя, поведінку індивідів та інститутів, що займаються виробництвом, обміном і споживанням товарів і послуг. Теорія держави і права використовує положення і висновки економічної теорії, у тому числі такі її категорії, як виробничі відносини, продуктивні сили, власність, статутний капітал та ін. Якщо предмет економічної теорії охоплює закономірності економічних явищ, то предмет теорії держави і права -- закономірності державних і правових явищ. Між цими науками існують тісна взаємодія, взаємопроникнення, взаємовплив. Економічні відносини потребують найадекватніших собі державно-правових інститутів. Інститути держави і права, виникаючи у відповідь на економічні потреби, самі виступають важливим чинником формування соціально-економічних відносин.

Соціологія і теорія держави і права. Соціологія -- наука про суспільство в цілому та окремі його структури, соціальні групи, про соціальні процеси, закономірності індивідуальної та групової поведінки. Об'єктом соціологічного дослідження є всі соціальні явища, у тому числі державно-правові. Будучи засобом пізнання держави і права, соціологія завдяки цьому поглиблює свій власний предмет. Теорія держави і права використовує результати соціологічних експериментів для підвищення соціальної ефективності норм права, засобів удосконалення державного апарату, пізнання причин і умов правопорушень, вивчення рівнів правосвідомості, соціальної структури та ін. На стику цих наук утворилася соціологія права як наука про соціальні умови існування, розвитку і дії права.

Політологія і теорія держави і права. Політологія досліджує політику -- діяльність і відносини у здійсненні влади в суспільстві, а також закономірності функціонування і розвитку політики і політичної влади, політичних інтересів, відносин, свідомості, діяльності. Об'єкт політології -- політичне життя суспільства в різних проявах, діяльність держави та її органів, політичних партій, політичних і громадських організацій, поведінка людей тощо. Питань права політологія торкається менше (лише при вивченні методів досягнення влади праву відводиться першорядне місце), а питання держави, співвідношення цивільного суспільства і держави, людини і держави в ній посідають значне місце. Проте їх вивчення відбувається з точки зору політичної, а не юридичної. Теорія держави і права покликана досліджувати державу як правове явише.

Політологія у певний спосіб, як і філософія, озброює теорію держави і права матеріалом, котрий дозволяє різнобічне вивчити питання про місце держави і права в політичній сфері і політичних процесах, про взаємодію держави з іншими політичними інститутами. У свою чергу, політологія користується теоре-тико-юридичними досягненнями у вивченні проблем держави.

На стику теорії держави і права та політології формується наука політології права як система знань про державну правову політику, про стрижневі напрямки політичного розвитку держави і права, що грунтуються на об'єктивних закономірностях цього розвитку.

Соціальна психологія і теорія держави і права. Соціальна психологія (від грец. psyche -- душа, logos -- вчення) вивчає закономірності, механізми і факти психічного життя людини, соціальної групи, суспільства. Її увага зосереджена на закономірностях поведінки людей, обумовленої їх належністю до соціальних груп. Досягнення соціальної психології враховуються теорією держави і права при вивченні правосвідомості, ефективності впливу права на поведінку людей і т. ін.

Соціальна психологія допомагає теорії держави і права узагальнювати результати практичної діяльності державно-правових інститутів (насамперед інститутів управління), поведінки посадових осіб і громадян за допомогою виявлення соціально-психологічних механізмів. На стику соціальної психології і права успішно розвивається правова психологія, яка вивчає психічні закономірності практичної юридичної діяльності.

Збагачення державознавства й правознавства найновішими досягненнями всіх гуманітарних наук допоможе їм розкрити природу, сутність і закономірності руху свого предмета, вибирати вірні гуманістично направлені пізнавальні орієнтири, більше наблизитись до потреб практики.

2. Методологія теорії держави і права

2.1 Поняття метода теорії держави і права

Теорія держави і права має не лише свій предмет, але й метод.

Тема вивчення методології теорії держави і права актуальна теоретично і практично. Теоретична цінність і актуальність методології теорії держави і права полягає в тому, що в основі методу лежить теорія, а без теорії метод залишиться безпредметним, наука - беззмістовною. І навпаки. Лише теорія озброєна адекватним методом пізнання, може виконати поставлене перед нею завдання, створити справжню наукову картину предмета пізнання. Практична актуальність вивчення теми методології теорії держави і права полягає в реальному застосуванні методів до діючих державних і правових інститутів, норм права, законам. Правильний вибір і використання методу забезпечують і наукову коректність теорії, і практичну результативність.

Предмет теорії держави і права дає відповідь на запитання, яку галузь суспільного життя досліджує ця наука. В той же час метод вказує на те, яким чином вона це здійснює. Предмет теорії держави і права знаходиться в тісному взаємозв'язку з методом його дослідження. Якщо теорія держави і права розкриває природу, сутність і закономірності державно-правових явищ і процесів, то метод орієнтує і націлює на певні пізнавальні підходи і необхідні дії, спрямовані на їх дослідження.

Термін "метод" (від лат. - прийом, спосіб, метод) незалежно від конкретної науки, галузі знань чи навчальної дисципліни означає спосіб (підхід), за допомогою якого з'ясовується предмет цієї науки, досягається певна мета та вирішуються відповідні завдання. Метод як засіб пізнання - це спосіб відображення та відтворення в мисленні предмета, що вивчається. На відміну від предмета дослідження, який дає відповідь на запитання, що досліджує та чи інша наука, метод характеризує, як саме, за допомогою яких способів, засобів і прийомів це відбувається.

Поняття методу ввели в науковий обіг стародавні греки, інтерпретуючи його як шлях дослідження, теорію, вчення, спосіб досягнення якої-не-будь мети, вирішення конкретного завдання, сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності. Найвідоміші вчені надавали методам пізнання важливе значення. Так, загальновідомим є вислів англійського філософа XVII ст. Ф. Бекона, який порівнював метод з ліхтарем, який освітлює шлях ученому, вважаючи, що навіть кульгавий, який йде з ліхтарем по дорозі, випередить того, хто біжить у темряві по бездоріжжю. Застосування науково обґрунтованих методів є важливою умовою набуття нових істинних наукових знань. Головні елементи методу такі: принципи, правила, прийоми, способи, засоби та операції.

Методи теорії держави і права -- це певні теоретичні принципи (підходи), логічні прийоми та спеціальні способи дослідження, які дають змогу установити істинні знання про загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права. [3, с.11 ]

Призначення методу полягає в отриманні за його допомогою нової інформації про навколишню реальність, розкрити закони і закономірності розвитку, формування і функціонування об'єктів, які досліджуються. Окрім специфічних, властивих кожній окремій науці, існує сукупність універсальних методів, які використовуються всіма науками в цілому.

Методи є основою ширшого поняття -- методології.

Методологія теорії держави і права -- це багаторівнева система підходів, принципів, прийомів і методів вивчення загальних і специфічних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ і процесів, що забезпечують об'єктивність, повноту і всебічність цих досліджень. В той же час методологію можна розглядати і як науку про методи. [2, с.19 ]

Питання методології досить складне, оскільки саме воно досить часто в наукових джерелах тлумачиться по-різному. Багато зарубіжних наукових шкіл не розмежовують методологію і методи дослідження. У вітчизняній науковій традиції методологію розглядають як: 1) вчення про науковий метод пізнання та перетворення світу; його філософська, теоретична основа; 2) сукупність методів дослідження, що застосовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки об'єкта її пізнання. [6, с.35 ]

Методологія сучасної теорії держави та права становить складне і багатопланове утворення, що охоплює:

- проблеми структури наукового знання взагалі й наукових правових теорій зокрема;

- закони виникнення, функціонування та зміни правових теорій;

- поняттєво-категоріальний апарат теорії держави та права;

- систему методів і принципів пізнання предмета теорії держави та права;

- аналіз її наукової мови, формальних і формалізованих методів дослідження (методики і процедури дослідницької діяльності), типології систем наукового загальнотеоретичного знання тощо.

Крім того, методологія виконує такі функції:

- визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динамічні процеси та явища;

- спрямовує, передбачає особливий шлях, на якому досягається певна науково-дослідницька мета;

- забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;

- допомагає введенню нової інформації до фонду теорії науки;

- забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;

- створює систему наукової інформації, що ґрунтується на об'єктивних фактах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання. [ 6, с.35]

Доволі суттєвими для кращого розуміння методологічних засад дослідження права як соціального багатоаспектного явища є принципи наукового пізнання. Фундаментальні принципи ґрунтуються на узагальнюючих, філософських положеннях, що відображають найсуттєвіші властивості об'єктивної дійсності та свідомості з урахуванням досвіду, набутого в процесі пізнавальної діяльності людини. До них, зокрема, належить

Принцип діалектики, що відображає взаємозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності.

Діалектична логіка пізнання стала універсальним інструментом для всіх наук при вивченні будь-яких проблем пізнання і практики.

Діалектика як метод пізнання природи, суспільства і мислення, розглянута в єдності з логікою і теорією пізнання, є фундаментальним науковим принципом дослідження багатопланової та суперечливої дійсності в усіх її проявах. Діалектичний підхід дає змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечливість між сутністю і явищем, змістом і формою, дотриматись об'єктивності при оцінюванні дійсності. Досвід і факти є джерелом, основою пізнання дійсності, а практика - критерієм істинності теорії. Діалектика як фундаментальний принцип і метод пізнання має величезну пояснювальну силу. Однак вона не підмінює конкретно-наукові методи, пов'язані зі специфікою досліджуваної сфери. Діалектика виявляється в них і реалізується через них відповідно до вимог спадкоємності та не протиріччя в методології .[3, с. 58]

Принцип універсальності законів світобудови. Розвиток науки загалом характеризується єдністю протилежних тенденцій - диференціації та інтеграції наукових знань. Провідними на сучасному етапі є інтеграційні процеси, що передбачають необхідність об'єднання досліджень неживої і живої природи та суспільства, вивчення їх з точки зору універсальних законів світобудови. При цьому основні закономірності соціального буття (включаючи забезпечення природоохоронної функції держави) виступають як інобуття загальних закономірностей самоорганізації матерії, світу, світобудови, як модифікація їх фундаментальних властивостей. [7, ст. 135]

Загальнонаукова методологія використовується в усіх або в переважній більшості наук, оскільки будь-яке наукове відкриття має не лише предметний, але й методологічний зміст, спричиняє критичний перегляд прийнятого досі понятійного апарату, чинників, передумов і підходів щодо інтерпретації досліджуваних явищ.

Принцип універсальності загальнонаукових методів пізнання дійсності. Виходячи із принципу універсальності законів світобудови, можна припустити універсальність загальнонаукових методів пізнання дійсності. Це означає можливість застосовувати при дослідженні права не лише історичного, термінологічного, функціонального, когнітивного аналізу, моделювання тощо, але й синергетики, теорії хаосу, теорії катастроф та інших сучасних загальнонаукових концепцій.

Необхідно також зазначити, що право становить для дослідників складну систему. У цьому зв'язку доречно вказати на необхідність відповідного системного пізнання, що дозволяє визначити природу та характер взаємозв'язків його елементів, розкрити функціональне призначення та ефективність дії кожного з компонентів та охарактеризувати право в цілому.

Системність права відображається в наступних основних ознаках:

а) компоненти правової системи є певною цілісністю, вони з'єднані між собою за певними сутнісно-змістовими характеристиками;

б) правовій системі властива відносна самостійність, вона має можливість видозмінювати свої компоненти і створювати нові, може виступати у вигляді підсистеми іншої, об'ємнішої системи;

в) у результаті структурної упорядкованості її компонентів правова система утворює єдність, цим вона являє собою гармонійний «ансамбль», що забезпечує субординацію, ієрархічність, синхронність і стійкість функціонування;

г) сукупність зазначених ознак обумовлює основну властивість правової системи - інтегративність: кожен її компонент існує і діє лише у взаємодії з іншими, а порушення характеру та ритму дії одного компонента негайно відображається на функціонуванні інших компонентів і правової системи в цілому [5, с.18].

Таким чином, в основі системного підходу лежить дослідження певного об'єкта як цілісної системи, що має внутрішню структуру, поділяється на складові елементи, і завдання дослідника полягає в тому, щоб визначити їх кількість, порядок організації, зв'язки та взаємодію між ними.

Тільки після цього можна всебічно і точно пізнати об' єкт. За допомогою системного підходу можуть бути досліджені найрізноманітніші явища правової дійсності.

Методологія наукового пізнання відіграє значну роль у сприйнятті нових змін реальної соціальної дійсності, в тому числі у сфері державно-юридичних відносин в Україні. Методологія пізнання і перетворення сучасного українського права, ґрунтуючись на результатах попередніх теоретичних досліджень, дає нам новий погляд на розуміння даного явища, його реальної сутності. Тим самим методологія сприяє розвитку теорії права та практики, в тому числі їх трансформації й удосконалення.

2.2 Класифікація методів теорії держави і права

Теорія держави і права - не зібрання готових істин, канонів і догм.

Це жива наука, яка постійно розвивається, знаходиться в неперервному пошуку.

В основі методології лежить предмет теорії, бо без теорії методологія залишається безпредметною, а наука - беззмістовною. У свою чергу лише теорія, озброєна адекватними методами, може виконувати поставлені перед нею задачі й функції.

Методи юридичного пізнання являють собою дуже складну систему. Питання їхньої класифікації належать до найскладніших у державно-правовій теорії і є дискусійними. В підручниках з теорії держави і права можна знайти різні погляди на класифікацію методів наукового дослідження. Згідно із запропонованою класифікацією методи теорії держави і права можна поділити на загальнонаукові, часткові, спеціальні, спеціально-юридичні.

Теорія й методи виникають одночасно, до них висуваються схожі вимоги: не тільки результати, але й шлях до них повинен бути істинним. Але теорія й методи не є тотожними, не можуть і не мусять замінювати одне одного.

І основними складовими методології є:

- Філософсько-світоглядні методи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об'єктивних соціальних, у тому числі державно-правових, закономірностей і можливості їх пізнання, здобуття істинних знань щодо них).

Будучи універсальними за своїм змістом, вони визначають лише найзагальніші напрями дослідження, його основну мету. Через складність філософського знання класифікація методів його пізнання багато в чому залежить від характеристики філософських теорій і концепцій. Серед філософських методів як найбільш загальних і універсальних методів пізнання предмета теорії держави та права відокремлюють:

- діалектичний метод - це універсальний метод, в основі якого лежить діалектика, тобто вчення про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення. Діалектика становить цілісну систему категорій, законів і принципів мислення та діяльності, які відображають єдність і цілісність загальних характеристик реального світу, що розвішається. Вона дає можливість охопити світ у його цілісності, визначити місце досліджуваної проблеми серед множини інших, її зв'язку з ними тощо. Відповідно до вимог діалектичного метод, всі державно-правові явища мають розглядатися у взаємному зв'язку між собою та суспільним життям. Вони вивчаються не у статиці, а в динаміці, на основі відповідних законів діалектики: а) закон єдності та боротьби протилежностей (наприклад, аналіз правомірної поведінки та правопорушення в межах правової поведінки); б) закон про перехід кількісних змін у якісні (наприклад, розширення та звуження сфери державного соціального забезпечення фактично сприяють зміні історичного змісту держави); в) закон заперечення заперечення (наприклад, у правовій системі сучасної України присутні елементи нової та минулої системи).

- Загальнонаукові методи, тобто такі, які використовуються в усіх або у більшості наук (наприклад структурний, функціональний методи, сходження від абстрактного до конкретного, формально-логічні процедури, скажімо, аналіз, синтез і т.ін.);

До загальних методів , що застосовуються під час пізнання предмета теорії держави та права, належать:

- аналіз - це уявне розчленування з метою вивчення цілісного предмета на складові частини (аспекти, ознаки, елементи та ін.). Так, за допомогою аналізу виявляється внутрішня "конструкція" держави або права, створюються відповідні умови для утворення їх понять;

- синтез - це уявне поєднання частин предмета, розчленованого аналізом, у єдине ціле. Аналіз і синтез перебувають у нерозривній єдності, вони взаємопов'язані та взаємообумовлені: аналіз завжди допускає синтез, а синтез - аналіз. Завдяки синтезу формується загальне уявлення про істотні ознаки, зміст та обсяг понять держави і права та їх структурних частин;

- абстрагування - це уявне виокремлення істотних ознак предмета та їх відокремлення від множини інших властивостей. Результат абстрагування називається абстракцією. Будь-яке поняття є абстракцією. Широке використання цього методу в теорії держави та права с цілком обґрунтованим, оскільки одним з головних завдань останньої с формування та вдосконалення поняттєво-категоріального апарату юриспруденції;

- узагальнення - це такий логічний спосіб, завдяки якому здійснюється уявний перехід від одиничного до загального через об'єднання однорідних предметів, зокрема держави і права, в класи на основі їх спільних ознак:

- індукція - це метод дослідження та спосіб мислення, в якому загальний висновок формується на основі конкретних посилань. Так, вивчаючи норми права, що закріплюють форму державного правління (індуктивно), можна визначити, якою вона є - монархічною або республіканською:

- дедукція - це метод дослідження та спосіб міркування, за допомогою якого із загальних посилань з необхідністю слідує висновок конкретного характеру. Наприклад, осмислюючи юридичну природу певної галузі права, можна попередньо з'ясувати особливості її окремих норм права;

- аналогія - це метод дослідження, згідно з яким на основі подібності об'єктів дійсності, в тому числі держави та права, за одними ознаками робиться висновок про схожість цих предметів й за іншими ознаками.

- Групові методи, тобто такі, котрі застосовуються лише в певній групі наук, наприклад, тільки у суспільствознавстві (скажімо, метод конкретно-соціологічного дослідження);

- Спеціальні методи, тобто такі, котрі прийняті лише для дослідження предмету однієї науки (наприклад, в юриспруденції - способи уяснення (тлумачення) юридичних норм, своєрідні прийоми узагальнення юридичної практики).

- Дослідницькі методи можна також розподілити дещо умовно на емпіричні (способи виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про факти і явища) і теоретичні (способи пояснення, тлумачення зібраних даних, побудови понять, концепцій, прогнозів .)

Загальні методи - це способи дослідження, що притаманні як науковому (теоретичному) пізнанню, так і практичній та буденній діяльності (практичному пізнанню).

У свою чергу вони поділяються на

- історичний метод - це загальнонауковий метод, що передбачає пізнання певного об'єкта через призму структурних і функціональних процесів його виникнення та розвитку. Цей метод відіграє важливу роль у пізнанні держави і права, оскільки поза історичним контекстом, що пов'язує явища та процеси сучасності з тими процесами й явищами, які їм передували, та тими, що виникнуть на їх основі в перспективі, неможливо пізнати сучасність. Використання історичного методу дає змогу прослідкувати логіку змін у процесі розвитку держави та права, еволюцію правового регулювання, з'ясувати, під впливом яких факторів з'являлися конкретні форми права тощо;

- логічний метод - це загальнонауковий метод, що використовується для формування нових понять,їх класифікації, передбачає усунення неточностей і суперечностей, необхідність відволікання від усіх випадковостей окремих чинників, особливостей, несуттєвого;

- системно-структурний метод - це загальнонауковий метод, що використовується при дослідженні та конструюванні складних і надскладних об'єктів. У сучасній науці під поняттям "система" розуміється сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв'язок чи взаємодія; множинна взаємопов'язаних елементів, які у своїй органічній єдності утворюють нову якість. Застосування системного методу дозволяє розглядати державно-правові явища як цілісну сукупність різноманітних елементів (складових), що взаємодіють між собою та навколишнім середовищем;

Системний і структурний методи нерозривно пов'язані між собою. Застосування системного методу надає можливість досліджувати державу і право як складні системні утворення, комплексно підійти до розгляду їх основних складових, які нерозривно пов'язані між собою. Застосування структурного методу надає можливість виявити стійкі взаємозв'язки між складовими певної системи (держави, права, механізму правового регулювання) та зовнішніми явищами і процесами (наприклад, економічними, соціальними, психологічними, культурними та іншими факторами).

- функціональний метод дозволяє проаналізувати соціальне призначення держави і права, зміст їхніх функцій, сприяє глибшому опануванню сутності, пошуку шляхів удосконалення і підвищення їх ефективності, допомагає зрозуміти їх місце в суспільстві. Необхідність використання цього методу пов'язана з функціональним характером держави, права, їх елементів, впливом на суспільні відносини з метою їх упорядкування, стабілізації;

- структурно - функціональний метод - один з базових у теорії держави та права. Його сутність відображається у виокремленні форм взаємодії різноманітних суб'єктів або елементів і з'ясуванні їх місця та значення (функції). За допомогою цього методу можна простежити не стільки дію всієї системи, скільки функціонування її окремих ланок у їх зв'язку та залежності, а також визначити "провідну" ланку в державному механізмі, правовому регулюванні і, навпаки, побачити ділянку менш "дієву", недосконалу, що потребує змін. Такий метод надає змогу виявити зміни, що відбуваються в державному механізмі, системі права. Зокрема проблеми структури правового статусу, державного апарату, правової системи та іншого;

- метод кількісного і якісного аналізу є одним з найпоширеніших у теорії держави і права. Кількісний аналіз необхідний, оскільки будь-яке державно-правове явище має свою кількісну і якісну визначеність, врахування якої обов'язкове для об'єктивного пізнання. Кількісний і якісний аналіз правових явищ доповнюють один одного. Якісний аналіз сприяє проникненню в саму суть державно-правових явищ, а кількісний дозволяє її конкретизувати Але вивчення права, ефективності його норм не можна зводити лише до кількісних показників. Головне - простежити якісні зрушення в державно-правовому житті суспільства. А це потребує історичних досліджень того, чим це явище було і чим воно стало. Без цього статистичні дані не можуть дати об'єктивних результатів[5, c. 41-43]

- синергетичний метод - це такий метод, за якого державно-правові явища вивчаються як системи, що самоорганізуються, виникнення і зміна яких ґрунтується на випадкових процесах, особливо в їх нестабільних, кризових станах. Поняттєвий апарат цього метолу утворюють поняття нерівноваги, кризи, еволюції, відхилення, самоорганізації, нелінійності, ймовірності випадку, параметра порядку тощо;

- інституціональний метод - орієнтований на вивчення сталих форм організації та регулювання життя суспільства. Соціальну поведінку людей досліджують у тісному зв'язку з існуючою системою соціальних нормативів та інститутів, що забезпечують свідоме впорядкування та організацію діяльності соціальних суб'єктів, відтворення повторюваних і найбільш стійких зразків поведінки, навичок, традицій.

- Конкретно-наукові (приватно-наукові) методи - застосовуються конкретними науками або їх окремими групами. Вони є сукупністю, комбінацією частини пізнавальних прийомів, набір яких залежить від природи об'єкта та умов процесу пізнання. Конкретно-наукові методи теорії держави та права поділяються на дві підгрупи: неюридичні та юридичні (власні).

- Математичний метод - це сукупність прийомів оперування з кількісними характеристиками, показниками. У зв'язку з тим, що багатьом державним і правовим явищам властиві ймовірнісно-статистичні закономірності, для їх дослідження використовуються математичні методи, зокрема математична статистика, теорія множин, факторний аналіз тощо. Актуальними завданнями застосування математичних методів є розробка теоретичних принципів проектування автоматизованих систем обліку, аналізу та пошуку статистичної правової інформації, а також створення організаційно-технічних передумов впровадження таких систем у практику;

- Статистичний метод - передбачає опрацювання кількісних показників, що об'єктивно відображають стан, динаміку і тенденції розвитку державно-правових явищ у наукових чи практичних цілях. Цей метод набуває особливого значення під час вивчення масових явищ, наприклад, злочинності, юридичної практики, діяльності державних органів та ін. Статистичні дослідження державно-правових явищ охоплюють три стадії: збирання статистичного матеріалу, зведення його за єдиним критерієм та опрацювання;

- Кібернетичний метод - це сукупність прийомів, що дозволяють за допомогою системи понять, законів і технічних засобів кібернетики (загальна наука про управління) вивчити державно-правові явища. Можливості кібернетики не зводяться лише до технічних засобів (комп'ютерів тощо). Глибше пізнати державно-правові закономірності можна й під час застосування системи понять кібернетики (управління, інформація, прямий і зворотній зв'язки та ін.) і теоретичних ідей (закон необхідної різноманітності та ін.)1.

Юридичні спеціально-наукові методи - це способи пізнання, що напрацьовані певною юридичною наукою та використовуються для вирішення конкретних завдань у межах юриспруденції. До юридичних (власних) конкретно-наукових методів теорії держави та права належать:

- Формально-юридичний метод - це конкретно-науковий метод аналізу джерел права, формальної визначеності права, порядку систематизації нормативного матеріалу, правил юридичної техніки є проявом цього методу. Він забезпечує логічну стрункість і несуперечність викладу правових норм; наявність необхідних внутрішніх елементів при формулюванні понять;

- Соціолого - правовий метод - виражається в дослідженні права і держави не на рівні абстрактних категорій, а на базі реальних соціальних фактів, сформованих у суспільстві правил і передбачає використання таких засобів як аналіз статистичних даних і різноманітних правових документів. За його допомогою можна визначити авторитет влади, якість діяльності судочинних та правоохоронних органів;

- Герменевтично (тлумачно)-правовий метод - допомагає досягти ясності в прочитанні текстів правових документів і роз'ясненні їх внутрішнього змісту, тлумаченні вчинків учасників правовідносин. Спрямований на подолання дистанції між читачем (тлумачем) і правовим текстом;

- Порівняльно-правовий метод - останнім часом набув особливої актуальності. Порівняння в теорії держави і права розуміють як процес відображення й фіксації відношень тотожності, подібності в державно-правових явищах Порівнянню в процесі вивчення теорії держави і права властивий цілий ряд пізнавальних функцій: пізнання одиничного, особливого і загального в державно-правових явищах. При цьому відшукання загальних рис зазначених явищ стає суттєвою передумовою до проникнення в їх сутність, опанування властивих їм закономірностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявити їх історичну послідовність, генетичні зв'язки між ними.

Основними об'єктами порівняння вважають системи й галузі права, інститути держави і права, нормативні акти, організаційну форму державно-правового управління, різноманітні установи, матеріали юридичної практики й положення юридичної теорії. Порівняння здійснюється у формі зіставлення або протиставлення. Порівняння набуває науковості тільки в тому випадку, коли порівнюються невипадкові, а типові факти, враховується взаємозв'язок із конкретною обстановкою, причинами виникнення, динамікою розвитку. Порівнювані факти мають бути достовірними і відображати тенденції розвитку держави і права. Порівняльний метод не слід ототожнювати з порівняльним правознавством і порівняльним державознавством.

Розрізняють діахронне та синхронне порівняння: діахронне - зіставлення галузі права чи інституту права в одній правовій системі в різні історичні періоди, синхронне - зіставлення галузі права чи інституту права, що функціонують одночасно в різних правових системах.

- Інструментально- правовий метод - дає змогу інструментально використовувати право у законотворчому процесі;

- Метод теоретико - правового моделювання - передбачає створення теоретичних моделей, в яких втілюються уявлення про ідеальні форми права і держави, що виникають на певному етапі соціально - політичного розвитку (модель правової держави). З методом моделювання тісно пов'язаний експериментальний метод, який передбачає дослідження явищ дійсності в контрольованих і керованих умовах. Експеримент здійснюється на основі теорії, яка визначає постановку завдань та інтерпретацію його результатів. Експеримент як одна з форм практики виконує функцію критерію істинності теорії. Соціальні експерименти мають на меті пошуки оптимізації управління суспільством.

-Метод теоретико - правового прогнозування - полягає у висуненні та обґрунтуванні рекомендацій щодо варіантів розвитку тих чи інших право державних явищ. [2, с.15-18 ]

Кожен метод теорії держави та права має свою сферу застосування та відображає певний аспект дослідження. Відтак, методи можуть бути ефективними лише в сукупності, натомість необгрунтоване ігнорування якогось окремого способу теоретичного пошуку здатне привести до недостовірного наукового результату.

Розглянуті вище методи спрямовані на вивчення предмета теорії держави та права. Однак цього недостатньо для досягнення кінцевого результату, оскільки неврахованими залишаються принципи наукового пізнання предмета теорії держави та права. Своєю незаперечністю ці принципи покликані забезпечити концептуальність дослідження. До принципів, що мають сприяти осмисленню предмета теорії держави та права, належать:

- принцип науковості - передбачає пріоритетність об'єктивного наукового знання над певними тимчасовими кон'юнктурними інтересами тих або інших класів, соціальних груп чи окремих дослідників, адже наукова істина при аналізі та поясненні державно-правових явищ повинна стояти вище над усе;

- принцип історизму - вимагає розгляду державних і правових явищ у розвитку та історичному взаємозв'язку, а не тільки з точки зору їх сучасного стану. Важливими є питання щодо причин та умов виникнення держави і права, основних факторів їх становлення та генезису, а також аналіз останніх з урахуванням сучасного стану і майбутньої еволюції;

- принцип всебічності - передбачає пізнання якомога більшої кількості властивостей держави та права на основі їх взаємозв'язків і взаємодії з іншими суспільними явищами. Цей принцип вимагає вивчення держави і права не з якоїсь окремо взятої точки зору, а з урахуванням усіх аспектів, що формують загальне бачення досліджуваних явищ;

- принцип об'єктивності - передбачає істинне відображення державно-правової дійсності в науковому знанні, відтворення її такою, якою вона існує реально. Теорія держави та права, даючи пояснення природи держави і права, має розкривати сутність останніх, формулювати загальні та специфічні закономірності їх виникнення, розвитку і функціонування, в яких віддзеркалюється об'єктивна дійсність, реальні явища суспільного життя;

- принцип конкретності - вимагає детального аналізу всіх умов, у яких перебуває об'єкт пізнання, виокремлення головних, суттєвих ознак, зв'язків і тенденцій його розвитку. У поняттях і категоріях, які використовуються в теорії держави та права, повинна бути врахована та відповідним чином відображена практика функціонування державно-правових явищ, а також накопичений при цьому досвід, усі характерні для неї особливості й ознаки.

На підставі викладеного вище можна дійти висновку, що необхідний для пізнання держави та права методологічний арсенал має різний характер і є багаторівневою системою відповідних методологічних знань. Невипадково сьогодні методологія наукових досліджень у праві набуває значної культурної цінності для сучасного суспільного розвитку та належить до фундаментальних проблем вітчизняної юридичної науки. Таким чином велике значення має методологія теорії держави і права, рівень її розвитку та форми пізнання. Тому пошук нових і збагачення арсеналу існуючих засобів теорії держави і права зможуть вирішити і свою найважливішу внутрішню задачу - зводити в єдину систему всі знання про свій предмет. Значення справді наукової методології теоретичної державно-правової науки, яка підлягає сумніву, у звичайні часи, різко зростає в періоди соціально-політичної напруженості, викликаної значними громадськими реформами, економічною кризою, національно-етнічними конфліктами, зростанням злочинності, неефективністю державного управління. Передова методологія - це різкий прогрес науки, відстала методологія - це застій у науці. Розвиток методології, її використання, знаходяться в залежності від предмета і завдань дослідження. Методологія теорії держави і права дозволяє вивчати право, державу, політику як комплексний процес, виявляти на загальному тлі розвитку ті чи інші прояви, простежити їхні причинно-наслідкові зв'язки, зробити прогноз на майбутнє.

...