Принцип інстанційності та інстанційна підсудність в адміністративному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИНЦИП ІНСТАНЦІЙНОСТІ ТА ІНСТАНЦІЙНА ПІДСУДНІСТЬ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

С.С. Гнатюк

І.О. Богомазова

Постановка проблеми. Формування судової системи кожної держави зумовлено особливостями її історичного розвитку. В окремі періоди функціонування громадянського суспільства виникають проблемні питання, які неможливо вирішити без організаційних змін у судовій системі з урахуванням сучасних потреб. Одним із шляхів реалізації процесу вдосконалення судоустрою є перерозподіл юрисдикції між окремими ланками системи судів, її внутрішня реорганізація, ліквідація чи утворення нових судів. Гармонійно організована судова система є запорукою неупередженого та справедливого правосуддя [1, с. 29].

Як засвідчує досвід Європейської спільноти, функціонування адміністративної юстиції є однією з невід'ємних гарантій верховенства права в державному управління загалом і засобом правового захисту громадян у відносинах із органами публічної адміністрації [2, с. 265].

Найбільш дієвим механізмом захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб є судова гілка влади [3, с. 109]. У демократичних країнах невіддільною є наявність механізму судового контролю за процесом виконання державно-владними інституціями приписів закону. Цей механізм активується за умови оскарження громадянином чи іншими особами актів, дій чи бездіяльності органів публічної адміністрації, їх посадових осіб. Цей вид контролю реалізується через систему спеціалізованих судів, до юрисдикції яких належить вирішення спорів (конфліктів) у сфері публічного адміністрування. Йдеться про конфлікти між особою та органом публічної адміністрації щодо правомірності реалізації останнім своєї компетенції.

Стан дослідження. Серед українських науковців, які досліджували деякі аспекти принципу інстанційності, слід відзначити В. Б. Авер'янова, В. М. Бевзенка, І. Б. Коліушка, В. К. Колпакова, О. В. Кузьменко, Р. О. Куйбіду, В. К. Матвійчука, О. Н. Панченка,

Мета статті - проаналізувати сутність принципу інстанційності та правила інстанційної підсудності в адміністративному судочинстві України.

Виклад основних положень. Система судів адміністративної юстиції ґрунтується на принципах територіальності, спеціалізації, а також на засаді, яка, на відміну від перших двох принципів, не згадується в Конституції України, - інстанційності. Оскільки саме принцип інстанційності забезпечує конституційне право особи на оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, відповідно поняття інстанційності та особливості її застосування розглянемо докладніше.

Уперше на нормативному рівні принцип інстанційності закріплено у ст. 17 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» [4]. Як одна із засад формування системи судів, принцип інстанційності, з огляду на його нормативність і сутність, викликає деякі зауваження. Через недостатню дослідженість науковці по-різному тлумачать зміст наведеного принципу, а тому вважати його загальновизнаним недоречно.

Р. О. Куйбіда розглядає інстанційність як організацію судів із позиції необхідності забезпечення права громадян на перегляд судового рішення судом вищого рівня [1, с. 39-43, 47].

І. В. Назаров зазначає, що принцип інстанційності повинен забезпечувати досягнення декількох цілей. Головними з них є дві: по-перше, забезпечення винесення справедливого судового рішення в кожній справі, розглянутій у суді (шляхом гарантування права на оскарження судового рішення за наявності сумніву в його законності або обґрунтованості); по-друге, забезпечення можливості захистити свої права в суді в розумні строки та без зайвих витрат [5, с. 68].

Інстанційність виконує важливу роль у становленні системи судів. Однак важливим є те, що розуміти під «інстанцією» і якою повинна бути їхня кількість. Саме види інстанцій, їх зміст і кількість є відображенням еволюційного шляху існування суду в конкретній державі з її звичаями, досвідом, досягненнями.

У добу Середньовіччя, під час існування письмового судочинства та ревізійної системи перегляду судових справ, останні передавалися від одного суду до іншого, згідно із законом здійснювалась їх перевірка та повторно виносилось рішення у справі. Такий порядок розгляду вимагав значних затрат часу без впевненості в остаточному вирішенні справи наступною судовою ланкою.

Можливість утворення судових інстанцій була обумовлена наданням учасникам судового процесу права подавати скаргу, яка спонукала рухати справу по вертикалі судових інституцій, та коли повноваження судів з приводу розгляду й перегляду однієї і тієї ж справи розпочали відрізнятися.

Судовий порядок вирішення спорів найбільш складний і тривалий. Варто зауважити, що формальність судового процесу виправдовує себе настільки, наскільки це необхідно для реалізації гарантії ухвалення законного судового рішення.

З розвитком й ускладненням суспільних взаємин та, як наслідок, їх правового регламентування, за умови правових гарантій незалежності суду, бути впевненим у непогрішності судових рішень не можна.

Інстанційний принцип побудови системи судів дає можливість незадоволеному рішенням у справі учасникові судового процесу звернутися до судової інстанції вищого рівня з вимогою переглянути рішення суду попередньої інстанції.

Значущість інстанційної системи полягає в тому, що саме вона виступає однією з гарантій високої якості здійснення правосуддя, надаючи можливість суддям вищого рівня з більшим досвідом і компетентністю виправляти можливі помилки суддів нижчої ланки.

Водночас існує думка, що рівень авторитетності судової системи обернено пропорційно співвідноситься з кількістю судових інстанцій. А проходження справи через усі можливі судові інстанції пересічні громадяни ототожнюють із судовою тяганиною. Ухвалення різними судовими інстанціями протилежних рішень в одній і тій же справі викликає недовіру у громадян до судової гілки влади, проте часто це пояснюють свавіллям суддів.

Із психологічного погляду, така позиція громадян може бути виправданою. Проте формування судової системи за інстанційним принципом запроваджено зовсім не для зниження рівня авторитетності судових органів та ускладнення порядку вирішення спорів.

Інстанційна побудова системи судів пов'язана з головними способами оскарження й перегляду судового рішення. Її особливість полягає в тому, що справу по суті вирішує переважно судова ланка найнижчого рівня - суд першої інстанції.

Звичайно, суд першої інстанції під час розгляду і вирішення справи через недостатню кваліфікацію, неуважність чи свідомо може допустити помилку.

Безперечно, оскарження судового рішення не може відбуватися в суді, що ухвалив його, бо за змістом оскарження є спором незадово- леної сторони процесу рішенням суду, що ухвалив його. Відповідно, перегляд судового рішення має відбуватись у суді вищої інстанції.

Кожна правова держава створює свій варіант системи інстанцій перегляду рішень суду, який має на меті досягнути найоптимальнішо- го співвідношення між таким вимогами, як:

- правосудність судового рішення - за ухвалення рішення відповідна судова інстанція повинна забезпечити законність й обґрунтованість рішення у справі;

- доступність і своєчасність судового рішення - наявність великої кількості судових інстанцій зумовлює зростання витрат на їх проходження, відповідно - недоступність для сторін; остаточне рішення у справі суд повинен ухвалити максимально швидко, з метою вчасного досягнення визначеності у конфліктних правовідносинах (невизначеність негативно психологічно та фінансово впливає на учасників процесу).

Наведені вимоги є взаємозаперечними та наділені колізійним впливом на систему судових інстанцій. Правосудність судового рішення вимагає більшої кількості інстанцій, а доступність і своєчасність рішення - меншої. Проте в кожній державі система інстанцій залежить від того, як законодавець урівноважить співвідношення цих вимог [1, с. 42].

По-друге, у вищій інстанції справу мають розглядати судді, вимоги до кваліфікації яких є підвищеними порівняно із суддями нижчих інстанцій. До суддів судів одного рівня встановлюватимуться однакові вимоги. А отже, і гарантії правосудності судового рішення, винесеного судом вищої інстанції, не будуть вищими, якщо один і той же суд або суди одного рівня виконуватимуть функції двох чи більше інстанцій. Оптимальним варіантом уникнення наведеної ситуації є наділення кожної судової ланки функціями лише однієї інстанції [1, с. 42]. Таку ж позицію підтримує і Н. В. Сібільова, яка вважає, що кожна наступна судова інстанція щодо тієї інстанції, яка ухвалила рішення у справі, є вищою. Суд касаційної інстанції є вищим стосовно суду апеляційної інстанції. Отже, одна й та ж справа послідовно проходити обидві інстанції в одному й тому ж суді не може. Це би спричинило порушення міжнародно-правових вимог, передбачених великою кількістю рішень Європейського суду з прав людини щодо забезпечення здійснення правосуддя безстороннім та об'єктивним судом.

Утім, це не передбачає функціонування правила: один суд - одна інстанція. Це положення підтверджують судові системи європейських держав, у яких суди другої чи третьої ланок одночасно є судами апеляційними та першої інстанцій, а подекуди (якщо це найвищий суд держави) - касаційною та першою інстанцією. Отож, загальноприйнята вимога необхідності забезпечення права особи на розгляд справи по суті в першій інстанції, реалізація права у випадках, передбачених законом, на апеляційне оскарження з одночасною забороною розглядати конкретну справу в одній судовій установі за двома інстанціями і зумовили утвердження фундаментальних критеріїв побудови європейських судових систем сучасності. Як наслідок - формується визначення кількості їхніх рівнів (ланок): від трьох до п'яти.

Погоджуємося з думкою Р. О. Куйбіди, що за змістом «судова ланка» і «судова інстанція» не є тотожними поняттями [1, с. 42-43]. Поняття судової ланки в структурі судоустрою охоплює суди одного організаційного рівня (місцеві, апеляційні, вищі суди та Верховний Суд). Судова інстанція позначає ті суди, які реалізують один із видів провадження, а саме: провадження у першій інстанції, апеляційне провадження, касаційне та провадження за нововиявленими обставинами. Відмінність цих понять ґрунтується на багатозначності терміна «суд». Судову ланку визначають через поняття «суд» у значенні «судовий орган», а судову інстанцію - через поняття «суд», у процесуальному значенні - «суд, що розглядає справу» [1, с. 42-43].

Незважаючи на змістову відмінність обох понять, суттєвим є те, що в організаційному розумінні і судова ланка, і судова інстанція збігалися. Тобто судова ланка повинна реалізовувати функції лише однієї інстанції. Цю ідею відтворює таке правило: «Суд однієї ланки = суд однієї інстанції». Наведене правило є безумовним тоді, коли йдеться про розгляд однієї справи різними інстанціями. Але і з нього можуть бути винятки, хоча й небажано, а саме: коли йдеться про поєднання в одному суді функцій різних інстанцій у різноманітних категоріях справ. У разі таких винятків вони обов'язково мають обґрунтовуватися потребами судового процесу для конкретних категорій справ [1, с. 43].

Наголошуємо, що саме такі засади, як спеціалізація, тери- торіальність і інстанційність, мають найбільше значення для подальшого розвитку системи судів в Україні. Інші засади здебільшого вичерпали своє методологічне значення та перетворились на властивості, риси, які характеризують сучасну систему судів. інстанційність адміністративний суд процесуальний

1. Куйбіда Р. О. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи: монографія / Р. О. Куйбіда. - К.: Атіка, 2004. - 288 с.

2. Ославський М. І. Адаптація принципів адміністративного судочинства до Європейських стандартів адміністративного процесу / М. І. Ославський // Держава і право. - 2007. - Вип. 36. - С. 264-270.

3. Муза О. Теоретичні питання адміністративного судочинства в Україні / О. Муза // Право України. - 2009. - № 8. - С. 106-111.

4. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 7 липня 2010 р. № 2453-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - 22 жовт. - № 41, 41/42, 43, 44/45. - Ст. 1468.

5. Назаров І. В. Судова реформа як частина правової реформи в Україні / І. В. Назаров // Вісник Вищої ради юстиції. - 2011. - № 1 (5). - С. 63-76.

Анотація

ПРИНЦИП ІНСТАНЦІЙНОСТІ ТА ІНСТАНЦІЙНА ПІДСУДНІСТЬ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ С.С. Гнатюк І.О. Богомазова

Розглянуто поняття, значення та роль принципу інстанційності під час формування системи адміністративних судів. Акцентовано на недопустимості виконання одним судом функції кількох інстанцій. Обґрунтовано, що принцип інстанційності є однією з гарантій високої якості здійснення правосуддя та механізмом захисту від порушень матеріального чи процесуального законодавства, що могли виникати у суді нижчої інстанції. Проаналізовано правила інстанційної підсудності, що закріплені у Кодексі адміністративного судочинства України. Запропоновано удосконалити окремі положення правил інстанційної підсудності.

Ключові слова: принцип інстанційності, інстанційна підсудність, судова система, адміністративний суд.