Проблема критичного ставлення суспільства до організації пенітенціарної системи: філософський аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема критичного ставлення суспільства до організації пенітенціарної системи: філософський аналіз

Дубчак Людмила Миколаївна

кандидат філософських наук

доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін

Інституту кримінально-виконавчої служби

У сучасному світі в умовах демократизації соціального буття основною метою кримінально-виконавчої служби є створення її належного образу для формування в суспільній свідомості довіри до здатності реалізовувати своє призначення в досягненні ресоціалізації деліквентних соціальних суб'єктів (злочинців).

Однак, перегортаючи сторінки сучасної преси, та, визначаючи загальний характер публікацій щодо характеристики пенітенціарної служби, слід відмітити тенденції критичного ставлення суспільства до неї навіть у високорозвинених країнах. У засобах масової інформації (ЗМІ) частіше висвітлюють лише негативні сторони пенітенціарної служби. Критики не оминають французькі, американські, білоруські, українські тюрми. І географія тут не має меж.

Найбільш негативне оцінювання організації системи карних установ у пресі отримала високорозвинена європейська країна - Франція. Останнім часом ситуація у французьких тюрмах викликає офіційний осуд Ради Європи та Ліги прав людини. Генеральний контролер місць позбавлення волі у Франції Жан-Марі Деларю місцеву тюрму охарактеризував як таку, в якій процвітає “ветхість, жорстокість, бідність і приниження гідності” і “люди рідко виходять звідти незломленими” [1].

Про французьку пенітенціарну систему в пресі сказано, що в порівнянні з системами інших європейських країн вона є однією з найбільш нелюдських: “камери позбавлення волі там мають брудні облуплені стіни, іржаві решітки, страхітливі санітарні зони; всюди снують таргани, павуки та мокриці; стіни камер просочені сирістю та покриті пліснявою”.

У пресі зазначено, що місця позбавлення волі у Франції є переповненими (на 55000 місць - 81000 ув'язнених). Наслідком цього є те, що “сидячи по 22 години в битком набитій камері, люди звіріють до того, що туди не насмілюються сунутися навіть тюремні наглядачі” (згідно з доповіддю Генерального контролера пенітенціарної системи Франції).

Наслідком жахливих умов перебування для засуджених стало поширення звірячих відносин між самими засудженими: одні співкамерники знущаються над іншими, навіть калічать один одного. У тюрмі легко поширюють наркотики, процвітає рекет і чорний ринок.

Страшним виявом негативних сторін організації пенітенціарної системи Франції, за сторінками преси, є жорстоке поводження з засудженими. Так, за найменшу провину останніх чекає покарання, неадекватне проступку, - застосовують різні форми знущання, у тому числі принизливі перевірки, які покликані морально й фізично принизити засуджених. У зв'язку з цим, у французьких тюрмах кількість самогубств збільшилася в п'ять разів, досягнувши 20 суїцидів на кожні 10000 засуджених (у Німеччині ця частка становить 4 на 10000 засуджених).

Однак, така ситуація не лякає місцеве населення. Французи взагалі вважають: “якщо попав в “кутузку”, то означає, за справу! Тюрма - це не трьохзірковий готель!”. Покарання як порція неприємностей саме по собі є засобом виправлення. Саме нелегке життя ув'язненого надає можливість відчути, що за протиправні дії потрібно тяжко розплачуватися.

Проте абсолютно погоджуватися з цим не завжди можна. Ж.-М. Деларю впевнений, що є певна різниця між “позбавленням волі” і “створенням жахливих умов як відплатою”: “Покарання - це позбавлення волі, а не життя в нестерпних умовах!” [1].

Виникає запитання: чи можна уявити образ пенітенціарної системи ідеальним? Деяким еталоном ідеалу стала норвезька пенітенціарна система, яка умовно могла б стати зразком для інших країн. Проте тут теж є певні проблеми. У пресі прозвучала інформація щодо “ціни” золотих стандартів норвезьких тюрем [2]. Для прикладу наводилися умови утримання терориста Андерса Брейвіка, який за вбивство 77 осіб був позбавлений волі на 21 рік. За оцінюванням економічних експертів, утримання вбивці-рецидивіста в норвезькій тюрмі “коштує” платникам податків 700 тис. євро на рік, тобто вартість дня перебування Брейвіка в комфортабельних умовах тюрми становить 2 тис. євро.

Цей факт не залишається осторонь суспільної реакції. Кожен задумується над тим, а де ж справедливість? Невже злочинець, у якого руки “заплямовані кров'ю”, повинен мати блага, яких інші люди - його жертви - з його вини насильно були позбавлені. Загальносуспільна думка така - кат не заслуговує на подібні блага.

Соціальна підтримка злочинців, навіть і в неволі, може стати соціально небезпечним феноменом. Тюрма може розглядатися для потенційних злочинців як привабливе місце, прихисток, порятунок, а, отже, й мета. Для них, там можна не лише добре провести час, а й отримати суттєву матеріальну підтримку (середня річна зарплата становить близько 3 тис. євро, додатково - виплати дотацій на дітей, пенсійні надбавки, нагромадження “пенсійних заощаджень”). За підрахунками дослідників, у Норвегії за вбивство з обтяжливими обставинами злочинець може отримати десять років позбавлення волі, протягом відбування яких може заощадити мінімальну норвезьку премію розміром близько 700 євро на місяць.

Такі комфортабельні умови в тюрмах указаної країни стають привабливими для злочинного світу звідусіль. Злочинці з неблагополучних регіонів планети свідомо йдуть на злочин для того, щоб опинитися в комфортабельних камерах.

Для соціуму комфорт місць позбавлення волі не є предметом гордощів. Це викликає зовсім протилежні почуття. Недаремно норвезька парламентська опозиція виступила з протестом щодо “тюремного блага”, особливо відносно іноземців. Адже кількість іноземців-ув'язнених порівняно з норвежцями збільшилася вдвічі за останні п'ять років, досягнувши 50% від загальної кількості позбавлених волі.

Таким чином, приклад пенітенціарної системи Норвегії не є зразковим, оскільки призводить до низки труднощів, що пов'язані з латентним “заохоченням” до злочинності.

В організації пенітенціарної системи неприпустимі також інші крайнощі, наприклад, коли в тюрмах дозволяється антигуманне поводження з в'язнями, катування, нелюдське ставлення тощо. Із карною інституцією не повинні асоціюватися жорстокість, нелюдське ставлення до в'язнів, бідність і приниження гідності. Це суперечить вищим цінностям права, ідеалам гуманізму, справедливості. Хоча відомий античний філософ Арістотель акцентував на тому, що карна інституція має бути найбільш обтяжливим закладом, щоб викликати до себе велику відразу в державі.

Проте філософ убачав тут небезпеку в організації карної установи - суспільна відраза до неї буде сформована настільки природно, що у зв'язку з цим шляхетні особи будуть уникати служби в інституції, повноваженнями якої є нагляд за в'язнями [3].

Для профілактики злочинів, правової охорони держава має піклуватися про створення належного образу пенітенціарної системи. На думку сучасного дослідника пенітенціарної діяльності О. Бурьяка, від характеру образу пенітенціарної системи в суспільній свідомості залежить її ефективність. Соціальна пропаганда повинна переконати, що навіть добре влаштована тюрма - це дуже тяжко, ганебно, що ліпше туди не потрапляти [4]. Тому абсолютно виправданою є позиція іншого сучасного дослідника тюрми О. Ознобкіної, озвучена в її праці “Тюрма чи ГУЛАГ?”: “...в'язницю не можна виправдовувати, безкорисно засуджувати, а також небезпечно плекати щодо неї романтичні ілюзії” [5].

Тюрма - це “суспільство в мініатюрі”. Його буття наповнене силою-силенних соціальних процесів і явищ, які отримують різні характеристики. Ураховуючи складність завдань, які ставить перед собою пенітенціарна служба, критичне ставлення до неї зі сторони соціуму, в тому числі й ЗМІ, є абсолютно виправданим. Це певна політика створення “належного образу” для соціальної профілактики.

Якщо заглянути безпосередньо в “життя” каральної інституції, то все матиме звичну характеристику. У цьому можна пересвідчитися, звернувшись до цікавого експерименту сучасного західного дослідника тюрми Норвала Морріса, який вивчаючи умови проживання засуджених, провів експеримент, куди залучив безпосередньо в'язнів, які повинні були здійснювати запис “подій” ув'язненого життя. В експерименті було важливим не оцінювання ззовні, а особисті емоції й переживання засуджених, які вивчалися через відтворення в записі життя в'язнів. Абсолютно точно це виразилося в епіграфі до запису анонімного учасника, в якому він зробив характеристику “тюремного” життя: “Перш ніж я почну свій щоденник, дозвольте, я скажу наступне: якщо ви чекаєте тих тюремних історій, які стали звичними, про безправне насильство, жорстокість охорони, групові насильства, щоденні зусилля уникнути всього того, про безпорядки, про небезпечні пригоди - ви будете розчаровані. Тюремне існування зовсім не те, що зображує преса, телебачення чи, що показують в кіно. Це зовсім не щоденна черга погроз, боротьби, змов і пускання в хід тюремних заточок - і разом із тим ти постійно повинен бути пильним, щоб уникати таких ситуацій і такої поведінки, які можуть викликати насильство. Відчуття навислої над тобою небезпеки завжди з тобою; ти повинен бути обережним у своїх рухах, тобі потрібно швидше “обходити” інших, ніж йти проти них чи “через” них. Проте, дотримуючись обережності, й слідуючи здоровому глузду, ти можеш бути в достатній небезпеці. Для мене, як і для багатьох у тюрмі, насильство - не головна проблема; головне - монотонність. Сумовита одноманітність тюремного життя, його марність і нудьга - ось що стирає, перемелює мене. Ніщо не має значення; несуттєво все, крім того, коли ж ти будеш вільний, і як примусити пройти час до звільнення. Нудьга, повільна нудьга, яка іноді переривається сплесками страху й гніву, - править життям в тюрмі” [6].

Сучасний дослідник пенітенціарної філософії О. Бурьяк назвав це “тюремними тяготами”, які виникають із різних причин:

цілеспрямовано з пенітенціарною метою;

унаслідок неналежного виконання обов'язків тюремною адміністрацією;

унаслідок недостатнього фінансування пенітенціарної системи, недостатньої уваги до неї державного апарату, недостатнього прикладення зусиль для її розвитку;

через нездатність чи відсутність бажання налагодити сумісне життя в умовах ув'язнення [3].

О. Бурьяк виділяв такі тюремні тяготи: одноманітне, неякісне, недостатнє харчування; вживання неякісної питної води, нестача питної води; забруднене повітря (у тому числі через куріння в тюремних приміщеннях); складність чи неможливість здійснення деяких гігієнічних процедур; тіснота перебування в тюремних камерах; холод чи спека в тюремних приміщеннях; нічний шум; недостатність, незручність спальних місць; малорухливість; близьке сусідство з місцями загального користування; бруд в тюремних приміщеннях; неможливість нормального задоволення статевих потреб; складність усамітнення; агресія з боку інших ув'язнених; тяжка, брудна, небезпечна, шкідлива робота; тюремні хвороби; паразити (воші, клопи тощо); складність чи неможливість спілкування з тими, хто на волі; обмеженість доступу до інформації тощо. [3]

Із усіх перерахованих “тягот” пенітенціарна система не може обійтися без тих, які створюються з пенітенціарною метою. Вони є засобом впливу на засуджених з метою “відплати”, “залякування”, “перевиховання”. Тут можна допустити обмеження й навантаження на засуджених лише певних типів, наприклад, одноманітність харчування; складність чи неможливість здійснення певних гігієнічних процедур; замкнений простір місцезнаходження - проживання; обмеження в задоволенні сексуальних потреб; відсутність можливості усамітнення; тяжка робота не за особистим покликанням; складність чи неможливість спілкування з тими, хто на волі; обмеженість доступу до інформації та ін.

Соціальному осуду пенітенціарної системи необхідно будуть піддаватися ті складнощі, які є наслідком нездатності держави підтримувати її в належному стані. Неприпустимі серед них - неякісне та недостатнє харчування; допущення поширення тюремних хвороб; антисанітарія, наслідком чого може стати розповсюдження паразитів (вошей, клопів тощо); бруд у тюремних приміщеннях та ін.

Ще одним неприпустимим явищем в організації пенітенціарної служби є жорстоке поводження із засудженими: знущання, катування, зазіхання на гідність людини.

Підсумовуючи, можна з упевненістю сказати, що об'єктивно тюрми ніколи не будуть зразковими. Суспільство не повинно ставити собі за мету зробити їх такими. Мета пенітенціарної організації полягає не у створенні її естетично привабливого образу, а в тому, щоб у міру забезпечення вищих ідеалів права організувати її функціонування задля досягнення основної соціальної мети - перевиховання злочинців.

Список використаних джерел

пенітенціарний тюрма злочинність

1. Сапгир Кира. Эта “сладкая” тюремня жизнь / Кира Сапгир // Русский очевидец (Франция) [Електронный ресурс]. - Режим доступа: http://rus.ruvr.ru/2013_01_18/JEta-sladkaja-tjuremnaja-zhizn/.

2. Дузь С. Американские тюрьмы не выдерживают критики / С. Дузь, З. Сархад. [Електронний ресурс]. - Режим доступа: http://rus.ruvr.ru/2012_10_09/Amerikanskie-tjurmi-ne-viderzhivajut-kritiki/.

3. Аристотель. Політика / Аристотель; [пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка]. - К.: Основи, 2000. - 239 с.

4. Бурьяк А. К философии пенитенциарного дела. Наброски / Бурьяк А. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://punitor.narod.ru/PB0006.htm.

5. Ознобкина Е. Тюрьма или ГУЛАГ? / Е. Ознобкина // Новый мир. - 2000. - № 10. - [Електронный ресурс]. - Режим доступа: http://magazines.russ.ru/novyi_mi/2000/10/ozn.html.

Размещено на Allbest.ru