10

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правова регламентація проведення освідування: проблеми та шляхи вирішення

О.М. Дуфенюк,

А.І. Кунтій

Розглянуто поняття, процесуальні підстави та правову регламентацію проведення освідування як різновиду слідчої (розшукової) дії. Вивчено питання проведення огляду одягу, що є на особі освідуваного, обсягу оголення та застосування примусу щодо особи, яка підлягає освідуванню. Визначено коло осіб, котрі повинні бути присутніми чи можуть залучатися до проведення освідування, а також засоби та способи фіксації результатів зазначеної слідчої (розшукової) дії.

Вказано на недоліки та прогалини законодавчого його проведення та наведено шляхи їх вирішення. Запропоновано авторський підхід до здійснення освідування в Україні.

Ключові слова: кримінальне провадження; розслідування; освідування; особа, що підлягає освідуванню; понятий; лікар; судово-медичний експерт; сліди злочину; особливі прикмети.

Постановка проблеми. Від своєчасності та якості проведення такої слідчої (розшукової) дії, як освідування, у багатьох випадках залежить успіх у процесі розслідування кримінальних проваджень. Із реформою законодавства проведення освідування в Україні якісно змінилося.

Стан дослідження. Деякі аспекти інституту освідування досліджували як вітчизняні криміналісти та процесуалісти, так і науковці країн СНД, серед яких: Ю.П. Аленін, Р.С. Бєлкін, А.А. Благодир, О.О. Бондаренко, В.В. Вапнярчук, Д.Л. Василенко, В.І. Галаган,

В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, А.В. Іщенко, Є.П. Іщенко, О.В. Капліна, Н.С. Карпов, С.С. Клочуряк, В.С. Кузьмічов, В.К. Ли - сиченко, Б. Є. Лук'янчиков, Є.Д. Лук'янчиков, В.І. Маринів, В.Т. Нор, М.А. Погорецький, Б.В. Романюк, М.В. Салтевський, С.М. Стахів - ський, Л.Д. Удалова, К.О. Чаплинський, В.Ю. Шепітько, М. Є. Шу - мило, М.Г. Щербаковський та інші. Їхні розробки мають важливе значення для проведення освідування під час розслідування кримінальних проваджень, проте детальнішого висвітлення потребують питання процесуальної регламентації освідування з урахуванням умов сьогодення.

Метою статті є встановлення та вирішення проблемних питань, що виникають під час проведення цієї слідчої (розшукової) дії в сучасних умовах розслідування кримінальних проваджень.

Виклад основних положень. Аналіз історичних джерел кримінального процесуального законодавства засвідчив, що освідування в первинному значенні тлумачили як дослідження трупів, а з ХШ століття - як огляд живих осіб. Безпосередньо в законодавстві цей термін використано лише на початку ХІХ століття, коли виникали спроби деталізувати сутність і зміст проведення освідування. Проте до середини ХХ століття спостерігалася тенденція до часткового змішування освідування з оглядом. Як самостійна слідча дія, освідування було визначено лише у КПК 1960 року, що втратив чинність [1, с.11].

На законодавчому рівні огляд особи (освідування), закріплений у чинному КПК України, зокрема у ст.241 КПК України, і передбачає різновид слідчої (розшукової) дії, яка проводиться слідчим або прокурором щодо підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.

Отже, наявні такі процесуальні вимоги до проведення освідування:

Суб'єкти проведення: слідчий, прокурор.

Об'єкти: тіло підозрюваного, свідка, потерпілого.

Юридичні підстави: постанова прокурора.

Мета проведення: виявлення на об'єкті слідів кримінального правопорушення чи особливих прикмет.

Учасники: поняті, судово-медичний експерт, лікар.

Дотримання процесуальних і морально-етичних вимог:

- заборона проведення у нічний час, за винятком, пов'язаних із ризиком втрати слідів кримінального правопорушення;

- заборона проведення освідування особами однакової статі;

освідування процесуальний регламентація розшуковий

- заборона дій, що принижують честь і гідність особи, що підлягає освідуванню;

- обмеження щодо демонстрації зображень, отриманих під час освідування.

Визначені підстави, а також коло об'єктів, суб'єктів, учасників і мети проведення зазначеної слідчої (розшукової) дії, на нашу думку, повинно бути ширшим.

Розглянемо приклад, коли під час судового розгляду виникне необхідність у проведенні освідування. Як повинен діяти суддя у цьому випадку? На нашу думку, суддю слід уповноважити проводити освідування. Юридичною підставою такого освідування є ухвала суду. Цим процесуальним документом суд має право доручити проведення освідування прокуророві чи слідчому. Аналогічним є розширення кола об'єктів освідування, до якого слід віднести тіло обвинуваченого.

Обґрунтованою є також думка про те, що у деяких випадках є необхідним залучення до освідування фахівців інших галузей, наприклад спеціаліста судової балістики, біолога та ін. Прикладом є залишення на руках освідуваної особи слідів пороху, коли злочин був учинений із застосуванням вогнепальної зброї чи слідів біологічного походження, у кримінальних провадженнях про зґвалтування.

Ураховуючи, що одним із завдань кримінального провадження є швидке, повне та неупереджене досудове розслідування, вважаємо, що слідчий має право до винесення постанови прокурора провести освідування у невідкладних випадках, пов'язаних із необхідністю запобігти втраті доказів. У такому випадку слідчий зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутись із клопотанням про проведення освідування до прокурора. Якщо прокурор відмовить у задоволенні клопотання слідчого про освідування, встановлені внаслідок такого освідування докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому ст.255 КПК України.

Оскільки об'єктом освідування є тіло людини, виникає чимало запитань про одяг, що є на освідуваній особі, адже на ньому можуть зберегтися сліди кримінального правопорушення або міститися особливі прикмети. Розглянемо ситуацію, коли під час освідування на одязі особи, що освідується, будуть виявлені сліди кримінального правопорушення чи особливі прикмети. У такому випадку законодавчим є огляд лише тіла особи, що підлягає освідуванню, а питання одягу, що на освідуваній особі, є не розкритим.

Тобто за виявлення на одязі освідуваної особи слідів кримінального правопорушення чи особливих прикмет слідчий, прокурор зобов'язаний звернутися із клопотанням до слідчого судді про тимчасовий доступ до речей. Отримавши ухвалу, здійснити виїмку таких, відтак - провести огляд означеного одягу. Описана процедура є надто тривалою. Як виняток пропонуємо одним із завдань освідування прописати огляд речей, що є на освідуваному. Якщо на одязі виявлено сліди кримінального правопорушення чи особливі прикмети, що потребує додаткового дослідження, одяг підлягає вилученню, про що вказується у протоколі. В подальшому слідчий, прокурор зобов'язаний невідкладно, але не пізніше 24 годин, з моменту проведення освіду - вання звернутися до слідчого судді з клопотанням про тимчасове вилучення майна відповідно до ст.168 КПК України. Отож, доцільно внести зміни до ст.168 КПК України, доповнивши її зміст нормою про те, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час освідування.

Загальною метою освідування як слідчої (розшукової) дії є формування доказів із подальшою їх фіксацією у протоколі освідування. Безпосередньою метою освідування за чинним КПК є виявлення та засвідчення наявності або відсутності у підозрюваного, потерпілого чи свідка слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет.

Аналізуючи слідчо-судову практику у кримінальних провадженнях проти життя та здоров'я особи, нами встановлено, що майже у 54% випадків злочини вчинялися особами у стані сп'яніння: і алкогольного, і наркотичного. Постає запитання: як під час проведення досудового розслідування процесуально правильно довести наявність чи відсутність стану сп'яніння особи під час учинення злочину? Адже законодавцем не передбачено проведення освідування з цією метою.

На нашу думку, з метою забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування, вважаємо встановлення наявності чи відсутності сп'яніння одним із завдань освідування. Для проведення такого освідування необхідні спеціальні знання. Тому для цього слідчий у всіх випадках повинен залучати спеціаліста, тобто лікаря.

Отже, безпосереднім завданням освідування, на нашу думку, є виявлення та фіксація на тілі освідуваної особи чи його одязі слідів кримінального правопорушення, а також особливих прикмет чи стану сп'яніння.

Законодавець, у разі відмови особи від проведення добровільного освідування, допускає застосування щодо такої особи примусу. Такий примус може передбачати оголення особи, що, на думку освідуваного, може констатуватися як дії, котрі принижуватимуть її честь і гідність. Досліджуючи окреслене питання, В.І. Маринів слушно зазначає, що позбавити слідчого і суд можливості виявляти на тілі підозрюваного особливі прикмети і сліди, захищаючи почуття їх сором'язливості, означає унеможливити встановлення істини у багатьох кримінальних справах. Будь-який примус стосовно особи, заздалегідь непричетної до вчинення злочину, не може бути виправданий завданнями боротьби зі злочинністю, тому що ці завдання можуть бути успішно вирішені тільки за неухильного дотримання прав і законних інтересів громадян. Зазначені особи не вчиняли злочину, кримінального переслідування не зазнають і є законослухняними громадянами. Будь-який фізичний чи психічний вплив, примус, який може бути до них застосовано, не є морально обґрунтованим [2, с.72; 74]. Тому логічним, на нашу думку, є застосування такого примусу особами тієї ж статі, що й особа, яка освідується.

Відкрите для дискусії також питання про понятих під час освідування, а саме - про їхній підбір.

Відповідно до ч.7 ст.223 КПК України, під час проведення освідування слідчий, прокурор зобов'язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих), яким роз'яснюють право бути присутніми під час всіх дій слідчого і обов'язок засвідчити підписами в протоколі факт проведення освідування і його результат, а також роз'яснюється право робити зауваження з приводу освідування і правильності його фіксації, які заносяться до протоколу.

Бажано, щоб понятими були особи, не знайомі з освідуваним, краще близькі за віком. Це допоможе зняти або зменшити психологічну напругу. На нашу думку, слід погодитися з пропозицією

В.Г. Дрозд, яка зазначає, що вирішення питання про запрошення до участі понятих доцільно погоджувати з особою, дотримуючись етичних міркувань, однак остаточне вирішення залежить від слідчого [3, с.10].

Ч.4 ст.241 КПК України містить норму, котра передбачає за необхідності фіксування наявності чи відсутності на тілі особи, яка підлягає освідуванню, слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, шляхом фотографування, відеозапису чи інших технічних засобів. Зображення, демонстрація яких може розглядатися як образлива для освідуваної особи, зберігаються в опечатаному вигляді і можуть надаватися лише суду під час судового розгляду.

Розглядаючи підстави освідуваної особи, констатацією дій, що можуть принизити її честь і гідність, є фіксування вказаної слідчої (розшукової) дії, адже законодавцем не звернено уваги на наявність згоди освідуваної особи. Це робиться на розсуд слідчого чи прокурора. Вважаємо це твердження помилковим, бо така фіксація часто викликає заперечення з боку освідуваного, що може бути причиною для пригнічення його психологічного стану чи погіршення його життя та здоров'я.

Підтримуємо думки В.М. Тертишника і А.П. Шеремета про те, що фіксування виявлених фактичних даних під час освідування шляхом фотографування, відеозапису чи інших технічних засобів допускається лише за згоди особи [4, с.261], відтак пропонуємо доповнити частину цієї статті словами "фіксування наявності чи відсутності на тілі особи, яка підлягає освідуванню, слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, шляхом фотографування, відеозапису чи інших технічних засобів за добровільною згодою особи, що підлягає освідуванню".

Висновки. Отже, пропонуємо внести такі зміни до КПК України:

1) ст.241 КПК України "Освідування особи" викласти у такій редакції:

"Слідчий, прокурор, суд здійснює освідування підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення та (або) особливих прикмет, а також наявності чи відсутності стану сп'яніння у особи, що підлягає освідуванню, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.

Освідування здійснюється на підставі постанови прокурора під час досудового розслідування та ухвали суду під час судового розгляду та, за необхідності, за участю лікаря чи іншого спеціаліста. Слідчим, прокурором проводиться освідування за обов'язкової участі лікаря у випадках необхідності встановлення факту наявності чи відсутності стану сп 'яніння. Слідчий має право до винесення постанови прокурора провести освідування у невідкладних випадках, пов'язаних із необхідністю запобігти втраті доказів. У такому випадку слідчий зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутись з клопотанням про проведення освідування до прокурора. Якщо прокурор відмовить у задоволенні клопотання слідчого про освідування, встановлені внаслідок такого освідування докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому ст.255 цього Кодексу.

Освідування, яке супроводжується оголенням освідуваної особи, здійснюється особами тієї ж статі, за винятком його проведення лікарем і за згодою особи, яка освідується. Слідчий, прокурор, а також поняті, не мають права бути присутніми під час освідування особи іншої статі, коли це пов'язано з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню. Під час проведення освідування можна провести огляд і вилучення речей, що є на особі, яка підлягає освідуванню. Якщо на одязі виявлено сліди кримінального правопорушення, що потребує додаткового дослідження, одяг підлягає вилученню, про що вказується у протоколі.

Перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред'являється постанова прокурора (слідчого). Після цього особі пропонується добровільно пройти освідування, а в разі її відмови освідування проводиться примусово. Примус, поєднаний з оголенням тіла освідуваної особи, застосовується особами тієї ж статі, що й особа, яка освідується.

Під час освідування не допускаються дії, які принижують честь і гідність особи або небезпечні для її здоров'я. За необхідності здійснюється фіксування наявності чи відсутності на тілі особи, яка підлягає освідуванню, слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет шляхом фотографування, відеозапису чи інших технічних засобів, за добровільною згодою особи, що підлягає освідуванню. Зображення чи відеозапис, демонстрація яких може розглядатись як образлива для освідуваної особи, зберігаються в опечатаному вигляді і можуть надаватися лише суду під час судового розгляду.

Про проведення освідування складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Особі, освідування якої проводилось примусово, надається копія протоколу освідування";

2) статтю 168 КПК України "Порядок тимчасового вилучення майна" викласти так:

"1. Тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому статтями 207, 208 цього Кодексу. Кожна особа, яка здійснила законне затримання, зобов'язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи, передати їй тимчасово вилучене майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом.

Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду та освідування.

Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.

Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов'язана скласти відповідний протокол, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику.

Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов'язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України".

Литература

1. Клочуряк С.С. Освідування в системі слідчих (розшукових) дій: автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.09 /

2. С.С. Клочуряк; Національна академія внутрішніх справ. - К., 2013. - 19 с.

3. Маринів В.І. Правові засади освідування особи / В.І. Маринів // Вісник прокуратури. - 2003. - № 12 (30). - C.71-76.

4. Дрозд В.Г. Організаційні і тактичні аспекти розслідування умисних тяжких тілесних ушкоджень: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец.12.00.09/В.Г. Дрозд; Національна академія внутрішніх справ. - К., 2009. - 17 с.

5. Шеремет А.П. Криміналістика: навчальний посібник / А.П. Шеремет. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 472 с.

Размещено на Allbest.ru