Оптимізація критеріїв і показників диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розроблення критеріїв і показників диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк є однією з найважливіших складових частин проблеми аналізу прикладних основ концепції виправлення засуджених, що дуже тісно пов'язана з критеріями класифікації засуджених. Ураховуючи те, що первинній класифікації засуджених до позбавлення волі та їх розподілу присвячено окреме дисертаційне дослідження [1], а також установлено рамки дослідження, опускаємо зазначену стадію кримінально-виконавчих правовідносин і розглядаємо критерії й показники диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк на етапі перебування у виправній колонії («вторинна класифікація»). Також, ураховуючи наведені у наших попередніх дослідженнях уточнення щодо предмета диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк [2, с. 81], буде досліджено лише ступінь виправлення засудженого «стає на шлях виправлення», що кореспондує зміні умов тримання відповідно до ст. 100, 101 Кримінально-виконавчого кодексу (КВК) України як форми диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Проблему диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк досліджували такі вітчизняні й зарубіжні вчені: Г.А. Аванесов, Ю.М. Антонян, Л.В. Багрій-Шахматов, В.А. Бадира, О. І. Бажанов, І. Г. Богатирьов, Т.А. Денисова, О.М. Джужа, І. І. Карпець, А.В. Кирилюк, В.В. Коваленко, О.Г. Колб, В.О. Корчинський, М.П. Мелентьєв, В.О. Меркулова, О.С. Міхлін, О.О. Наташев, О. І. Осауленко, О.Л. Ременсон, З.М. Сайфутдінов, І. А. Сперанський, А.Х. Степанюк, М.О. Стручков, Ю.М. Ткачевський, В.М. Трубников, Б.С. Утевський, С.Я. Фаренюк, С.В. Царюк, І. В. Шмаров, І. С. Яковець та ін. У сучасній російській науці кримінально-виконавчого права диференціація та індивідуалізація виконання покарань розглядалися у працях К.А. Вакаріної, О.О. Іванова, О.В. Стругової, І. О. Янчука. Визнаючи безперечну значущість раніше проведених досліджень, разом із тим, варто завважити, що коло питань, які потребують вирішення, усе ж не вичерпане. Донині малодослідженим залишається питання розроблення та оптимізації критеріїв і показників диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Метою цієї статті є дослідження критеріїв і показників диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк і формулювання пропозицій щодо їх оптимізації.

Відповідно до аналізу положень ст. 100, 101 КВК України, критеріями диференціації та індивідуалізації є: 1) поведінка засудженого; 2) ставлення засудженого до праці та навчання. При цьому законодавець у нормах щодо зміни умов тримання засуджених до позбавлення волі не уточнює, якою саме має бути поведінка й ставлення засудженого до праці та навчання. Це питання є актуальним у силу встановлення на підставі зазначених критеріїв відповідного ступеня виправлення («засуджений стає на шлях виправлення»), з досягненням якого до засудженого застосовується зміна умов тримання.

Оглядово зазначимо, що згідно з чинним кримінально-виконавчим законодавством, існують три ступені виправлення засуджених, зокрема засуджених до покарання у виді позбавлення волі на певний строк. При цьому досягнення засудженим відповідного ступеня виправлення пов'язане з можливістю зміни його правового статусу до пом'якшення режимних правообмежень або взагалі їх скасування.

Указані ступені є такими:

- «засуджений стає на шлях виправлення». За таких умов до відповідного засудженого може застосовуватися зміна умов тримання як форма диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк (ст. 100, 101 КВК України);

- «засуджений став на шлях виправлення»;

- «засуджений довів своє виправлення».

Відповідно до ч. 2 ст. 130 КВК України, засуджені, які досягли другого й третього із зазначеного переліку ступенів виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. Однак ці форми прогресивної системи виконання / відбування покарання не належать до змісту поняття «диференціація та індивідуалізація виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк», а є складовими іншого - «диференціація та індивідуалізація покарання в процесі його виконання» [2, с. 81].

Слід зазначити, що класифікація засуджених до позбавлення волі на певний строк за ступенем виправлення як юридичний наслідок, «вінець» процесу індивідуалізації та диференціації має не лише теоретичне, а й неабияке практичне значення, оскільки, по-перше, має науково обґрунтований характер, по-друге, має єдині критерії (підстави), по-третє, відповідає запитам установ виконання покарань, по-четверте, ураховує сукупність особистих якостей кожного засудженого, по-п'яте, використовує методики, наявні в інших галузях знань, таких, як, наприклад, пенітенціарна психологія та педагогіка.

Недоліком законодавчого регулювання визначення ступенів виправлення засуджених є, на нашу думку, відсутність критеріїв виправлення у двох із трьох ступенів виправлення, а саме: «засуджений стає на шлях виправлення» та «засуджений став на шлях виправлення». Лише щодо ступеня «засуджений довів своє виправлення» такими критеріями законодавець називає сумлінну поведінку й сумлінне ставлення до праці.

Поряд із цим, уважаємо більш грамотним застосування щодо іменника «поведінка» прикметника «зразкова», а не «сумлінна», оскільки сумлінним, на нашу думку, може бути ставлення засудженого до виконання обов'язків у період відбування ним покарання (зокрема, сумлінне ставлення до праці). Зазначену пропозицію підтримало 64% опитаних співробітників служб виправних колоній за трьома рівнями безпеки. Тим більше, що законодавець вже використовує словосполучення «за зразкову поведінку і сумлінне ставлення до праці» у випадку застосування заохочувальних норм щодо засуджених до виправних робіт (ч. 2 ст. 46 КВК України).

Розроблення критеріїв диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк - це пошук конкретних ознак (показників), які можна певним чином фіксувати під час аналізу ставлень засудженого до різних видів діяльності, до інших осіб та до самого себе. Критерії (показники) за видами діяльності виражаються в системі ставлень засудженого до основних засобів виправлення й ресоціалізації - режиму, суспільно корисної праці, соціально-виховної роботи, загальноосвітнього й професійно-технічного навчання, громадського впливу (перераховані критерії закріплені в кримінально-виконавчому законодавстві); до вчиненого злочину та призначеного покарання (часто використовують під час проведення опитувань засуджених), до самого себе тощо.

Акцентуючи увагу на необхідності для досягнення відповідного ступеня виправлення усвідомлення засудженим суспільної користі від власної правослухняної поведінки, а не лише на сліпому слідуванні вимогам режиму через побоювання бути покараним за їх невиконання (у науці ці питання співвідносяться як моральне та юридичне виправлення. - М.П.), В.Д. Філімонов зазначав: «…виконання й перевиконання засудженим

виробничих завдань, активна участь у самодіяльних організаціях, дотримання вимог режиму тощо самі по собі не є критеріями виправлення винного. Як такі вони виступають тільки тоді, коли поєднуються з проявом особою усвідомленості суспільної корисності такої поведінки» [3, с. 117].

Досліджувані у цій публікації критерії та показники в сукупності та в різному поєднанні дійсно виступають у ролі таких чинників, що характеризують особистість засудженого під час відбування покарання. При цьому критично оцінюємо позицію О. І. Бажанова, на думку якого, поняття «показники виправлення» й «критерії виправлення» є тотожними [4, с. 87]. У нашому дослідженні зазначені поняття будемо розглядати як такі, що наділені різним змістовим наповненням, тому їх ототожнення здається, принаймні, науково необгрунтованим.

Термін «критерій» походить від грецького «кг^егіоп» та в сучасному семантичному розумінні означає «підстава для оцінки, визначення або класифікації чогось; мірило» [5, с. 361]. У свою чергу, термін «показник» може означати «свідчення, доказ, ознака чого-небудь» або «наочні дані про результати якоїсь роботи, якогось процесу; дані про досягнення в чому - небудь» [6, с. 761]. Проектуючи викладене на сферу кримінально - виконавчих правовідносин, зазначимо, що критерії - це сукупність ознак, за допомогою яких можливо зробити висновок щодо відповідного ступеня виправлення засудженого, а показники - це сукупність ознак, що визначають відповідність засудженого тому чи іншому критерію виправлення.

Розпочинаючи дослідження цієї проблематики, зазначимо, що в працях із виправно-трудової (пенітенціарної) педагогіки та психології питанням психолого-педагогічної класифікації засуджених у місцях позбавлення волі приділено значну увагу [7, с. 79-86]. Розроблення загальних критеріїв має проводитися паралельно з вирішенням питання про конкретні показники їх виправлення. У виправно-трудовій педагогіці вироблені певні правила користування критеріями виправлення:

- розгляд усіх ознак у сукупності;

- диференційований підхід до засудженого;

- індивідуальний підхід у виборі та аналізі конкретних критеріїв

виправлення засуджених;

- максимальне використання знань і поглядів різних осіб із числа

адміністрації колонії;

- вміння ефективно застосовувати кожен критерій, не допускати формалізму [8, с. 62-67].

У кримінально-виконавчому праві сформульовані загальні критерії виправлення засуджених: зразкова поведінка та дотримання режимних вимог; чесне (сумлінне) ставлення до суспільно корисної праці; участь у соціально - виховних заходах та ставлення до них; сумлінне ставлення до загальноосвітнього й професійно-технічного навчання.

Однак для правозастосовної діяльності одних критеріїв недостатньо, необхідна також і система показників виправлення засуджених, котрі, на нашу думку, справедливо можна назвати формами реалізації зазначених критеріїв. Як справедливо зазначав О.В. Андрєєв, кожному критерію відповідає кілька показників. Показники характеризують ступінь, рівень досягнення критерію, знаходять свій вияв як у кількісному, так і в якісному виразі [9, с. 170]. Аналогічної позиції дотримується О.А. Ігнатьєв, який уважає, що для встановлення наявності критеріїв у реальній дійсності необхідні конкретні дані, факти, обставини, події, на підставі яких можна було б судити про стан критеріїв [10, с. 193-194]. Саме тому за своїм змістом показник виправлення набагато вужчий, ніж критерій, який складається з системи цілої низки показників.

Наприклад, зразкова поведінка (курсив наш. - М.П.), як свідчить проведене опитування співробітників виправних колоній та практика діяльності цих установ, складається з таких показників: виконання правил внутрішнього розпорядку; ступінь погодження зі встановленими нормами режиму; розуміння справедливості вимог адміністрації; схильність надавати допомогу та сприяти адміністрації у вирішенні службових питань; ставлення до неформальних норм поведінки; здатність протидіяти негативним явищам у середовищі засуджених; участь у роботі самодіяльних організацій; уміння стримувати себе в конфліктних ситуаціях; схильність до незалежної поведінки; готовність нести відповідальність за свої вчинки; ступінь впливу на інших засуджених; ступінь усвідомлення своїх учинків; самодисципліна; поєднання вимогливості до себе з вимогливістю до інших; виконання єдиних режимно-педагогічних вимог; готовність до правослухняної поведінки після звільнення.

Під час проведення дослідження вивчалося питання ставлення засуджених до режиму, в результаті чого встановлено, що дотримуються режиму та беруть участь у роботі самодіяльних організацій лише близько 33% засуджених; дисципліновані, але пасивні - 15%; зрідка порушують вимоги режиму - 40%; систематично порушують вимоги режиму - 10%; виступають організаторами порушень вимог режиму іншими засудженими - 2%.

Диференціація та індивідуалізація виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк пов'язані не лише з критерієм зразкової поведінки, а й з критерієм сумлінного ставлення до праці. А під час з'ясування ставлення до режиму тримання береться до уваги участь засудженого в роботі самодіяльних організацій, що також говорить про комплексний характер показників, котрі характеризують різні критерії (в останньому випадку - критерій ставлення до соціально-виховної роботи). Саме це дає підстави говорити про такий загальний, у деякому розумінні універсальний, показник, як виконання єдиних режимно-педагогічних вимог, що висуваються до засуджених.

Запровадження єдиних режимно-педагогічних вимог спрямовано на забезпечення заходів, що мають виправно-виховне значення і спрямовані на зміцнення порядку й дисципліни у виправних колоніях. До цих заходів, зокрема, належать такі: а) організація перепускного режиму в умовах

локальних зон; б) контроль за дотриманням розпорядку дня; в) пересування засуджених по території колонії строєм; г) взаємодія служб колонії у забезпеченні нагляду та ізоляції засуджених; д) розроблення індивідуальних програм виховного впливу на осіб, які злісно й систематично порушують установлений порядок відбування покарання, не бажають ставати на шлях виправлення.

Визначаючи інтенсивність кримінально-виконавчого впливу на конкретного засудженого залежно від його поведінки, необхідно враховувати наявність низки чинників, що можуть справляти на нього негативний вплив (негативний вплив з боку злісних порушників, наявність тривалого строку позбавлення волі, втрата соціально корисних зв'язків: розпад сім'ї, смерть близьких родичів). Отже, змінюється сукупність критеріїв оцінювання поведінки засудженого як індивідуального показника ступеня його виправлення, що надає можливість впливати кримінально-виконавчими засобами на його поведінку в потрібному напрямі.

Наступним критерієм визначення ступеня виправлення засуджених і відповідно диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк є сумлінне ставлення до праці (курсив наш. - М.П.). До його показників, за даними проведеного дослідження, належать такі: ставлення до необхідності працювати в умовах позбавлення волі; виконання виробничого плану та норм виробітку; сталість трудової дисципліни; здатність працювати у колективі; участь у трудовому змаганні; ступінь творчої участі у трудовому процесі (раціоналізаторів); ставлення до стимулювання праці (до матеріальної винагороди та морального заохочення); збереження матеріальних цінностей та економія матеріальних ресурсів; здатність до самостійної трудової діяльності; особиста відповідальність за результати своєї праці; допомога в роботі тим, хто не встигає; прагнення підвищити свою професійну кваліфікацію; готовність до виконання трудових обов'язків після звільнення.

Проведене дослідження виявило, що переважна частина (близько 63%) засуджених сумлінно ставиться до праці. Збереження та набуття засудженими соціально корисних навичок передбачає насамперед збереження професії та кваліфікації або набуття нової спеціальності, перспективної для засудженого з позицій соціальної адаптації після звільнення. За даними вибіркового дослідження, близько 14% засуджених пов'язують своє працевлаштування після звільнення з попередньою спеціальністю, 30% планують працювати за спеціальністю, отриманою в колонії.

Ще одним критерієм визначення ступеня виправлення засуджених і відповідно диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк є ставлення засудженого до соціально - виховної роботи, а також участь у громадському житті (курсив наш. - М.П.). Цей критерій, як підтверджує проведене дослідження, конкретизується у системі таких показників: ставлення до громадської роботи до засудження; ставлення до громадської роботи в умовах виправної колонії; прагнення брати участь у роботі самодіяльних організацій; активна участь у діяльності виборних органів самодіяльних організацій; розуміння важливості створення колективістських відносин серед засуджених; участь у клубній та бібліотечній роботі; участь у роботі гуртків художньої самодіяльності та технічної творчості; сталість уявлень про моральне та аморальне у людських стосунках; підготовка статей до стінгазети; участь у фізкультурно-спортивній роботі та змаганнях; ставлення до діяльності начальника відділення соціально - психологічної служби (СПС); здатність орієнтувати іншого на правослухняну поведінку; наявність позитивних життєвих планів і перспектив після звільнення та ін.

За даними проведеного дослідження, ставлення засуджених до заходів соціально-виховного характеру виглядає таким чином: ставляться позитивно - 77%; негативно - 11%; байдуже - 12%. Участь у громадській роботі засуджені розглядають як будь-яку корисну для колективу діяльність, пов'язану з виконанням як постійних, так і разових доручень.

Четвертим критерієм визначення ступеня виправлення засуджених і відповідно диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк є ставлення засудженого до загальноосвітнього й професійно-технічного навчання (курсив наш. - М.П.). Показники цього критерію, зрозуміло, мають значення лише стосовно тих засуджених, які відвідують загальноосвітню школу або професійно-технічний центр. Серед вищезазначених показників виділяють такі: ставлення до навчання у школі; сталість навчальної дисципліни; сталість пізнавальних інтересів; ставлення до участі у позакласній роботі; успішність; орієнтація на отримання спеціальності; ставлення до осіб, які мають вищий освітній рівень; ставлення до осіб, які мають нижчий освітній рівень; ставлення до самоосвіти; прагнення до продовження навчання після звільнення.

Таким чином, розроблення загальних критеріїв виправлення засуджених має відбуватися паралельно з вирішенням питань про конкретні показники (ознаки) їх виправлення. Критерій виправлення - це мірило, за допомогою якого визначається питання про те, якою мірою засуджений виправився. В основі критеріїв виправлення має лежати система основних ставлень, що виражають сутність особистості засудженого з урахуванням її індивідуальних психологічних особливостей і виявляються в сукупності вчинків та дій (ознак або показників). Ця система містить у собі ставлення до навколишнього світу, суспільно корисної праці, суспільства, власності, законів, учиненого злочину й призначеного покарання, навчання, інших осіб, самого себе та ін. [8, с. 62-63].

Перелік критеріїв не є вичерпним, можливе виділення й інших індивідуальних і загальних критеріїв виправлення. Важливо не лише виділити ті або інші критерії, а й вправно на практиці використовувати систему їх емпіричних показників. Наприклад, ставлення до вчиненого злочину й призначеного покарання передбачає такі показники: ступінь усвідомлення себе джерелом злочинних дій; міру визнання вини; ступінь відмінності суб'єктивної версії злочину від його судової кваліфікації; міру розуміння суспільної небезпеки вчиненого злочину; ставлення до вироку суду; ставлення до призначеного покарання; прагнення до позитивної посткримінальної поведінки (погашення позову, явка з повинною тощо); ступінь каяття у вчиненому злочині; сформованість правосвідомості; ймовірність повторного вчинення злочину після звільнення тощо.

Такий критерій, як ставлення засудженого до самого себе може виражатися у системі таких показників: усвідомлення засудженим необхідності виправитися; сформованість установки на виправлення; ставлення до самовиховання; самокритичне ставлення до минулого; ступінь опору виправному впливу; ступінь критичності у ставленні до самого себе та до своєї поведінки; переконаність у необхідності змінити свій характер; розвиненість почуття самоповаги; наявність адекватної самооцінки; здатність самостійно обирати правильну лінію поведінки в умовах виправної колонії; установка на самоосвіту; правильна реакція на заходи впливу; наявність позитивних життєвих планів і перспектив після звільнення тощо.

Отже, за своїм змістом термін «показник виправлення» значно вужчий ніж «критерій», котрий об'єднує низку ознак (показників) у систему.

Деякі загальні критерії виправлення, як було зазначено вище, закріплені в законодавстві (кримінальному й кримінально-виконавчому). Завдання співробітників відділу соціально-виховної та психологічної роботи (особливо начальників відділень СПС) полягає в тому, щоб не обмежуватися цими критеріями, підходити до цього питання творчо; під час визначення ступеня виправлення вміти розкрити на основі психолого - педагогічних показників справжні мотиви, наміри та переконання, котрі дають змогу зрозуміти, чи дійсно засуджений досяг того або іншого ступеня виправлення.

Ураховуючи вищевикладене, та відповідно до аналізу правових норм, що закріплюють диференціацію й індивідуалізацію виконання покарання в формі зміни умов тримання засуджених (ст. 100, 101 КВК України), поставимо питання про визначення й урахування в практичній діяльності понять «засуджений, який стає на шлях виправлення» та «злісний порушник установленого порядку відбування покарання».

Зважаючи на те, що поняття «злісний порушник установленого порядку відбування покарання» було розкрито в інших публікаціях, звернемося до характеристики першого - «засуджений, який стає на шлях виправлення». На відміну від детальної характеристики поняття «злісний порушник установленого порядку відбування покарання» (ст. 133 КВК України), законодавець не уточнює змісту поняття «засуджений, який стає на шлях виправлення». Більш того, він навіть чітко не окреслює критерії зазначеного ступеня виправлення, указуючи на те, що умови відбування покарання можуть змінюватися залежно від поведінки й ставлення до праці та навчання. Як уже зазначалося вище, для того, щоб вважати засудженого таким, що довів своє виправлення, його поведінка має бути зразковою, а ставлення до праці (навчання) - сумлінним. Виникає запитання: якими ж мають бути поведінка та ставлення засудженого до праці (навчання), щоб адміністрація виправної колонії зробила висновок про те, що він стає на шлях виправлення?

У зв'язку з існуванням у кримінальному та кримінально - виконавчому законодавстві поняття «сумлінна поведінка» (або, якщо слідувати нашим пропозиціям із удосконалення відповідного законодавчого понятійного апарату, то «зразкова поведінка»), що відповідає ступеню виправлення «засуджений довів своє виправлення», і відповідної на неї правової реакції - умовно-дострокового звільнення, то ми надамо можливість сформулювати гіпотезу щодо запровадження до норм кримінально-виконавчого законодавства (в частині визнання засудженого таким, що «стає на шлях виправлення») поняття «правослухняна поведінка» (курсив наш. - М.П.). Ми виходимо з таких міркувань - оскільки йдеться лише про початковий ступінь виправлення, то до цієї категорії засуджених не можна висувати завищені вимоги. Показниками правослухняної поведінки у цьому випадку можуть бути: визнання засудженим своєї вини у вчиненому злочині й каяття в цьому; відсутність порушень установленого порядку відбування покарання; правильне реагування на вимоги адміністрації колонії відповідно до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань; виконання цих вимог; утримання в чистоті свого спального місця та підтримання порядку в гуртожитку (приміщенні камерного типу); свідоме виконання обов'язків; участь у програмах диференційованого виховного впливу; відмова від негативних зв'язків із кримінальним оточенням та впливу злочинної моралі. Для більшої переконливості це може бути вираженим у формі прийняття засудженим письмового зобов'язання щодо правослухняної поведінки.

Проте у такого засудженого можуть бути зриви в поведінці внаслідок закоренілих негативних переконань, звичок і деяких якостей особистості, а тому він потребує контролю з боку представників адміністрації.

Друге питання, що виникає під час визнання засудженого таким, який «стає на шлях виправлення», - характеристика такого критерію, як ставлення до праці (навчання). Якщо застосовувати судження за аналогією, як це робили під час визначення критерію «поведінка засудженого», то відповідно «вінець» виправлення й застосування умовно-дострокового звільнення - це сумлінне ставлення до праці (навчання). Маємо справу з початковим ступенем виправлення й на підставі цього пропонуємо використовувати поняття й відповідний критерій - «позитивне ставлення до праці (навчання)» (курсив наш. - М. П).

Показниками позитивного ставлення до праці можуть бути відсутність відмов від роботи; виконання без порушень і суттєвих зауважень трудових обов'язків, прагнення до виконання планів і завдань та ін. Показниками позитивного ставлення до навчання (якщо засуджений відповідно до закону залучений до загальноосвітнього або професійно - технічного навчання) можуть бути відвідування загальноосвітньої школи або професійно - технічного центру; старанність у навчанні; відсутність пропусків занять без поважних причин;

добра поведінка на заняттях; підвищення своєї кваліфікації або навчання новій професії та ін.

Безумовно, усі ці критерії та показники мають розглядатися в сукупності та протягом достатньо тривалого часу, застосовуватися диференційовано й індивідуалізовано відповідно до конкретної ситуації та особливостей особистості засудженого. Наприклад, підвищувати свій загальноосвітній рівень мають ті засуджені, які зобов'язуються до цього законом.

Звичайно, засуджені, які досягли початкового ступеня виправлення, могли характеризуватися раніше зовсім інакше. Скажімо, вони могли порушувати режим, належати до осіб із несталою поведінкою, могли з першого дня перебування в колонії поводитися неналежним чином та ін. Отже, для кожного засудженого поняття «стає на шлях виправлення» матиме якісну своєрідність. Для одних, можливо, ще наявні окремі випадки несталої поведінки, проте вони вже не характерні в цілому для цього засудженого. Для других - це стала правослухняна поведінка, але без достатньо виражених ознак, що дають змогу віднести їх до більш високої категорії за ступенем виправлення. Для третіх - це початок нового, зміненого, позитивного взагалі способу життя, але зі ще можливими окремими зривами.

Важливо наголосити ще й на тому, що пенітенціарною наукою сформульовано певні рекомендації щодо диференціації та індивідуалізації виконання покарання під час визначення відповідного ступеня виправлення залежно від типу особистості (екстравертований або інтровертований) засудженого. Зокрема, В.Д. Філімонов із цього приводу зазначає у своєму дослідженні, що одним з основних показників критерію становлення засудженого на шлях виправлення є ініціативність (курсив наш. - М.П.) у проведенні різних виховних заходів, а також його активна участь (курсив наш. - М.П.) у громадському житті виправної колонії. Разом із тим автор наголошує, що в силу певних особливостей характеру деякі засуджені, які, безсумнівно, стали на шлях виправлення і навіть довели своє виправлення, не відзначаються ініціативністю, а їх участь у громадському житті виправної колонії не є активною. Дослідник при цьому зазначає, що таким засудженим можуть бути змінені умови тримання, якщо мають місце інші показники, які дають підстави вважати, що добра поведінка, сумлінне ставлення до праці та навчання цих засуджених після зміни умов тримання не зміняться і справі їх подальшого виправлення не буде завдано шкоди. Такими показниками можуть бути окремі вчинки засуджених (наприклад, що виражають прагнення відшкодувати завдану злочином шкоду, допомогти родині, яка зазнає труднощів у зв'язку з перебуванням засудженого у місцях позбавлення волі та ін.), їх реакція на поведінку інших засуджених, підтримка у конфліктних ситуаціях засуджених, які стають на шлях виправлення, та ін. [3, с. 118-119].

Отже, на підставі викладеного вище можна дійти таких висновків: проведено розмежування між критеріями та показниками виправлення засуджених. Установлено, що критерій виправлення - це мірило, за допомогою якого визначається питання про те, настільки засуджений виправився. В основі критеріїв виправлення має лежати система основних ставлень, що виражають сутність особистості засудженого з урахуванням її індивідуальних психологічних особливостей і виявляються у сукупності вчинків та дій (ознак або показників). Дослідженням установлено, що класифікація засуджених до позбавлення волі на певний строк за ступенем виправлення є юридичним наслідком, «вінцем» процесу індивідуалізації та диференціації виконання покарання.

За результатами дослідження критеріїв і показників диференціації та індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк запропоновано впровадити нові критерії - «правослухняна поведінка» та «позитивне ставлення до праці (навчання)» - для оцінювання можливості зміни умов тримання засуджених, які «стають на шлях виправлення», а також визначено показники зазначених критеріїв.

Список використаних джерел

покарання правослухняний засуджений

1. Яковець І.С. Первинна класифікація засуджених до позбавлення волі та їх розподіл в установи виконання покарань: дис…. канд. юрид. наук:

12.0. 08 / Ірина Станіславівна Яковець. - Х., 2006. - 199 с.

2. Пузирьов М.С. Диференціація та індивідуалізація виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк: дис. канд. юрид. наук:

12.0. 08 / Михайло Сергійович Пузирьов. - К., 2012. - 252 с.

3. Филимонов В.Д. Индивидуализация уголовной ответственности в процессе исполнения наказания / В.Д. Филимонов // Вопросы государства и права: Труды Томского гос. ун-та. - Т. 234. - Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1974. - С. 115-123.

4. Бажанов О.И. Прогрессивная система исполнения наказания / Бажанов О.И. - Мн.: Наука и техника, 1981. - 168 с.

5. Сучасний тлумачний словник української мови: 60 000 слів / за заг. ред. докт. філол. наук, проф. В.В. Дубічинського. - Х.: ВД «ШКОЛА», 2007. - 832 с.

6. Новий тлумачний словник української мови: в 3 т., 200 000 слів. - [2-ге вид., випр.]; уклад. В.В. Яременко, О.М. Сліпушко. - К.: Аконіт, 2007. - Т. 2. - 928 с.

7. Исправительно-трудовая психология / под ред. К.К. Платонова, А.Д. Глоточкина, К.Е. Игошева. - Рязань: РВШ МВД СССР, 1985. - 359 с.

8. Исправительно-трудовая педагогика / под ред. И.Т. Богатырева. - М.: Академия МВД СССР, 1978. - 378 с.

9. Андреев А.В. Критерии, показатели и условия эффективности применения санкций / А.В. Андреев // Проблемы совершенствования исполнения уголовных наказаний: материалы Всесоюз. науч.-практ. конф. (Рязань, 5-6 окт. 1982 г.). - Рязань: РВШ МВД СССР, 1983. - С. 168-171.

Размещено на Allbest.ru