Складання та реалізація актів кримінально-процесуальної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття, правові підстави та порядок звернення до суду з обвинувальним актом

2. Вимоги до обвинувального акту. Додатки до обвинувального акту

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Одним з основних завдань кримінально-процесуального законодавства є захист особи, суспільства й держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування й судового розгляду (ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України 2012 р.).

У зв'язку з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПКУ) виникла потреба в аналізі новел, які стосуються форми, порядку складення й затвердження обвинувального акта, а також прогнозуванні можливих недоліків нового законодавства та шляхів їх подолання.

До питання закінчення досудового розслідування складанням обвинувального акта зверталися у своїх дослідженнях такі науковці, як Г.К. Кожевніков, Ю.О. Грішин, О.В. Єні, Т.В. Каткова, К.А. Садчікова, О.О. Торбас та інші. Проте варто вказати, що низка аспектів щодо підстав повернення обвинувального акта залишається невирішеною, що і зумовило вибір теми дослідження.

Метою роботи є аналіз поняття, підстав та порядку звернення до суду з обвинувальним актом.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у кримінальному судочинстві з приводу складання та реалізації актів кримінально-процесуальної діяльності.

Предметом дослідження є правові аспекти підстав та порядку звернення до суду з обвинувальним актом.

Для досягнення поставленої мети й реалізації окреслених завдань використовувалися методи пізнання, що сприяло комплексному аналізу досліджуваних явищ: ретроспективний і прогностичний аналіз джерел, структурно-функціональний аналіз, систематизація і класифікація.

Структура роботи: робота складається зі вступу, основної частини в 2-х розділах, висновків та списку використаних джерел.

1. Поняття, правові підстави та порядок звернення до суду з обвинувальним актом

Результатом діяльності слідчого, прокурора на стадії досудового розслідування є складання обвинувального акта.

Обвинувальний акт - (за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 р. (далі - КПК 1960 р.) [3] - обвинувальний висновок) являв собою кримінально-процесуальний акт, у якому було відображене рішення слідчого, затверджене прокурором, чи самого прокурора про закінчення досудового слідства та направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про винність обвинуваченого [23, c.383].

В обвинувальному акті підводяться підсумки досудового слідства, обґрунтовуються доказами висновки слідчого, прокурора щодо винуватості підозрюваного та юридичної кваліфікації його діянь, формулюється в остаточному вигляді обвинувачення. У цьому процесуальному рішенні розкриваються дійсні обставини кримінальної події, встановлені під час розслідування [15, с. 574].

Обвинувальний акт є результатом діяльності слідчого, своєрідним «дзеркалом», яке відображає його роботу під час кримінального розслідування. Тому цілком логічно, що прокурор перевірятиме весь хід розслідування під час вивчення обвинувального акта, оскільки він сам є зацікавленим у цьому. Саме прокурор підтримуватиме державне обвинувачення в суді, як ніхто інший, є зацікавленим у тому, щоб досудове розслідування було проведено з дотриманням усіх вимог чинного процесуального законодавства. Відповідно, відсутність можливості направити справу на додаткове розслідування під час судового розгляду значно підвищує вимоги до перевірки обвинувального акта. Згідно ч. 1 ст. 291 КПКУ, прокурор може затвердити обвинувальний акт або скласти новий. Відповідно, мова про закриття кримінального провадження не йде [2].

Згідно зі ст. 301 КПКУ слідчий повинен надати прокурору документи про закінчення розслідування проступку не пізніше 25 днів із моменту повідомлення особі про підозру, а прокурор має винести остаточне рішення не пізніше 30 днів. Отже, під час розслідування кримінальних проступків КПКУ чітко визначає, у який строк має вкластись прокурор із прийняттям процесуального рішення, а в разі розслідування злочинів КПКУ про такий строк не згадує. Також варто відзначити, що за новим кримінальним процесуальним законодавством до обвинувального акта додається реєстр матеріалів досудового розслідування, цивільний позов, розписка підозрюваного про отримання копій процесуальних документів та розписка про отримання цих документів. Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється (ч. 4 ст. 291 КПКУ) [23, c.385].

Юридичною (правовою) підставою для вчинення дії на виконання певного процесуального рішення є відповідне процесуальне рішення, а юридичною підставою для прийняття рішення - норма кримінального процесуального закону, яка уповноважує певного учасника кримінального провадження на прийняття рішення. Тому юридичною (правовою) підставою для складання обвинувального акта є передбачене кримінальним процесуальним законом повноваження слідчого на складання обвинувального акта (п. 7 ч. 2 ст. 40, ч. 1 ст. 291 КПК України) за наявності до того фактичних підстав та умов у провадженнях щодо правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Що ж до фактичних підстав, то аналіз ч. 1 ст. 290 КПК України дозволяє стверджувати, що тут законодавець принципово по-іншому (в порівнянні з вищенаведеними прикладами) визначив підставу складання обвинувального акту. Нею, з огляду на ч. 1 ст. 290 КПК України, і за цілком справедливим твердженням Н. А. Якубович [24], П.А.Лупінської [18] і Т. В. Каткової [13], є «достатність доказів» для складання обвинувального акта.

Визнання ж прокурором і слідчим того, що зібрані під час досудового слідства докази є достатніми для складання обвинувального акта, є процесом з'ясування наявності підстав для його складання - першим етапом прийняття процесуального рішення. Таке визнання повинно бути сформоване не лише у слідчого, але й в прокурора, що підтверджується формулюванням п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України: «Обвинувальний акт має містити … виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими» [6, c.77].

Н. Л. Боржецька відмічає, таке, що обвинувальному акті, що стосується фізичних осіб, відображається лише кінцевий результат доказування, що здійснювалося на стадії досудового розслідування, - відбувається «виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими», слідчий вказує «правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення», відображаються «обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання» [6, с.79].

В своєму дослідженні Н. Л. Боржецька посилаючись на ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд зазначає, порушуюється передбачене підпунктом «а» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд («Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього») [14], оскільки що в обвинувальному акті не пояснюється чому прокурор вважає встановленими певні фактичні обставини кримінального правопорушення, тобто, не наводяться належні та достатні мотиви і підстави його прийняття стосовно фізичних осіб [6, c.79].

Н. Л. Боржецька погоджується з твердженнями В. К. Случевського [22, c.297] та Г. М. Міньковського [20, c.89], які відмічали у своїх дослідженнях, що прокурор сьогодні повідомляючи фізичну особу про характер свого часу. обвинувачення, не повідомляє про причини обвинувачення. З огляду на юридичну (правову) підставу для складання обвинувального акта наявність достатніх доказів, що зумовлюють виникнення переконання прокурора і слідчого у винуватості особи (фактична підстава) породжує право, а відтак і обов'язок слідчого скласти обвинувальний акт у випадку виконання умов [6, c.79].

Н. Л. Боржецька у своєму дослідженні вказує, що як і підстави, умови складання обвинувального акта варто поділяти на юридичні (правові) та фактичні. Юридичні (правові) умови - це передбачені кримінальним процесуальним законом вимоги щодо здійснення слідчим, прокурором певних процесуально-організаційних і власне процесуальних дій, від виконання яких даними учасниками кримінального провадження ставиться в залежність можливість складання обвинувального акта. Тоді як фактичні умови - це виконані слідчим, прокурором у певному кримінальному провадженні вимоги кримінального процесуального закону, які, з огляду на обставини даного провадження, є необхідними і достатніми для переходу до складання обвинувального акта.

Умовами для складання слідчим обвинувального акта є виконання слідчим, прокурором після встановлення наявності підстав для складання обвинувального акта тих процесуальних дій і прийняття тих проміжних та допоміжних процесуальних рішень, які вимагаються встановленою процесуальною процедурою, повинні передувати складенню обвинувального акта і вирішення яких може вплинути на необхідність або особливості складання обвинувального акта [6, c.79].

Аналіз норм чинного законодавства, згідно Н. Л. Боржецької дає можливість стверджувати, що до таких умов, зокрема, належать: наявність у провадженні повідомлення про підозру, систематизація матеріалів досудового розслідування, повідомлення прокурором або слідчим за його дорученням підозрюваному, його захиснику, законному представнику, потерпілому, цивільному позивачу, його представнику та законному представнику, цивільному відповідачу, його представнику про надання доступу до матеріалів досудового розслідування, надання доступу до матеріалів досудового розслідування у відповідності із встановленими КПК України правилами, вирішення заявлених клопотань.

Н. Л. Боржецька відмічає, що систематизація матеріалів досудового розслідування передбачає упорядковане розміщення та нумерацію аркушів і повинна передувати відкриттю матеріалів іншій стороні. Що ж стосується підшивання матеріалів досудового розслідування, то, зважаючи на відсутність прямої вимоги про це в законі і незручність з огляду на необхідність долучення до матеріалів після ознайомлення з ними учасниками кримінального провадження обвинувального акта та додатків до нього, у практиці діяльності органів досудового розслідування матеріали досудового розслідування упорядковуються та нумеруються перед їх відкриттям іншій стороні, а прошиваються на цьому етапі матеріали або за ініціативою самого слідчого, якщо він вважає це необхідним, або на вимогу іншої сторони.

Н. Л. Боржецька, наголошує, що під час систематизації матеріалів досудового розслідування слідчий здійснює остаточну перевірку усього проведеного ним до цього моменту досудового розслідування. Після здійсненої слідчим систематизації матеріалів досудового розслідування прокурор, переконавшись у достатності зібраних доказів для складання обвинувального акту, відповідно до ч. 1 ст. 290 КПК України, може приступити до виконання обов'язку із повідомлення підозрюваному, його захиснику, законному представнику, потерпілому, цивільному позивачу, його представнику та законному представнику, цивільному відповідачу, його представнику про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування або ж доручити здійснити ці дії слідчому, після чого відбувається процедура відкриття матеріалів іншій стороні, що передбачена ст. 290 КПК України [2]. Вказана процедура, відповідно до ст. 290 КПК України, передбачає надання однією стороною доступу іншій стороні, учаснику кримінального провадження до матеріалів, відомості, що містяться в яких, сторона має намір використати як докази у суді, а також можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надання доступу до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони (держави) [6, c.80-81].

Процесуальна дія відкриття матеріалів іншій стороні має надзвичайно важливе значення, яке підкреслене у ч. 12 ст. 290 КПК України, вказує Н.Л.Боржецька [6, c.81]. Зокрема, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень ст. 290 КПК України, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази. Що ж стосується подання і вирішення заявлених клопотань під час реалізації процедури відкриття матеріалів на етапі закінчення досудового розслідування, що здійснюється у формі досудового слідства, то право на подання таких клопотань, хоч і не передбачено безпосередньо у ст. 290 КПК України, проте все ж визначено в п. 12 ч. 3 ст. 42, ч. 1 ст. 47, п. 4 ч. 1 ст. 56, ч. 4 ст. 58, ч. 3 ст. 61, ч. 3 ст. 62, ч. 3 ст. 63, п. 7 ч. 3 ст. 641 КПК України [6, c.82].

Процедура розгляду таких клопотань, згідно Н. Л. Боржецької визначена ст. 220 КПК України. Особливості виконання окремих умов (наприклад, систематизації матеріалів досудового розслідування) взагалі не закріплені на законодавчому рівні, а особливості виконання інших умов (повідомлення прокурором або слідчим за його дорученням підозрюваному, його захиснику, законному представнику, потерпілому, цивільному позивачу, його представнику та законному представнику, цивільному відповідачу, його представнику про надання доступу до матеріалів досудового розслідування, надання доступу до матеріалів досудового розслідування у відповідності із встановленими КПК України правилами, вирішення заявлених клопотань), хоч і передбачені в КПК України, проте містять значну кількість суперечностей та неузгодженостей, що породжує різночитання одних і тих самих норм, неоднозначну практику їх застосування, а часто веде до порушення прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.

Зважаючи на важливість вивчення цих питань і неможливість їх вичерпного аналізу в межах даного дослідження, котре обмежене в обсягах, детальна характеристика умов для складання обвинувального акту потребує самостійного дослідження. Варто враховувати, що набір умов для складання обвинувального акта слідчим та прокурором відрізняється. КПК України виділяє для складання прокурором обвинувального акта (внесення змін до складеного слідчим обвинувального акта) таку умову, як незгода з обвинувальним актом, складеним слідчим (ч. 1 ст. 291 КПК України) [2].

Ми погоджуємся з Н.Л.Боржецькою, яка відмічає, що складання обвинувального акта як одна з центральних дій на етапі закінчення досудового слідства можлива лише при наявності до того фактичних та юридичних (правових) підстав і умов в їх сукупності, які свідчать про можливість та своєчасність цієї дії. Якщо наявність підстав для складання обвинувального акта свідчить про можливість та своєчасність переходу до етапу закінчення досудового слідства на стадії досудового розслідування, здійснюваної у формі досудового слідства, то виконання умов свідчить про можливість та своєчасність власне складання обвинувального акта в межах етапу закінчення досудового слідства. При цьому виконання процесуальних дій, що є умовою для складання обвинувального акта, може вплинути на розуміння прокурором, слідчим наявності підстав для складання обвинувального акта (наприклад, задоволення заявленого стороною захисту клопотання про проведення експертизи), що і свідчить про можливість складення обвинувального акта лише при встановленні до цього аналізованих вище підстав і умов в їх сукупності [6, c.83].

Таким чином, обвинувальний акт - це процесуальний документ, який складається за результатами досудового розслідування у разі, якщо слідчим встановлені достатні підстави для розгляду матеріалів кримінального провадження в судовому засіданні та вирішення питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

2. Вимоги до обвинувального акту. Додатки до обвинувального акту

Я. В.Замкова відмічає, що обвинувальний акт є першим процесуальним актом, який отримує суд. У ньому зафіксовано результати досудового провадження. Обвинувальний акт є найважливішим гарантом захисту прав і законних інтересів обвинуваченого та всіх інших учасників процесу, слугує юридичним фактом, що суттєво розвиває процесуальні правовідносини [12, c.162]. Він має важливе юридичне значення, визначає межі судового розгляду. Цей процесуальний документ дозволяє обвинувачуваному вчасно підготуватись до участі в судовому розгляді. Його значення полягає також у тому, що він систематизує всі матеріали кримінального розслідування, дозволяє вести судове слідство в певному напрямі.

Призначивши своєю ухвалою судовий розгляд на підставі обвинувального акта (ч. 1 ст. 316 КПК) [2], суд цим самим відкриває шлях прокурору до реалізації ним свого конституційного права (і обов'язку) щодо підтримання державного обвинувачення в суді (п. 1 ст. 121 Конституції України) [1]. Велика значимість обвинувального акта як процесуального рішення ставить непересічні вимоги до змісту та процедури його складання і переліку додатків до нього, передбачених ст. 291 КПК, які слід неухильно й прискіпливо виконувати [2].

Підтверджую дану інформацію судовою практикою:Луцький міськрайонний суд Волинської області своїм вироком від 10 січня 2014 року № 36642405 засудив: «визнати ОСОБУ_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст.389 ч.2 КК України та призначити покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі» [10].

Обвинувальний акт має відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 цього Кодексу [2].

Згідно з І. О. Завертайло, вимогами ч. 1 ст. 291 КПК України обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором.

І. О. Завертайло наголошує, що обвинувальний акт може бути складено прокурором, зокрема, якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим. Положення ч. 2 ст. 291 КПК України чітко регламентують, які відомості має містити обвинувальний акт, а саме:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;

5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) Закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;

6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання;

7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими;

8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);

9) дату та місце його складання та затвердження [9, c.128].

Обвинувальний акт підписується слідчим і прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно. До обвинувального акта додається:

1) реєстр матеріалів досудового розслідування;

2) цивільний позов, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування;

3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого ч. 2 ст. 297-1 цього Кодексу) [2];

4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного;

5) довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата й місце державної реєстрації. Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється [9, c.128].

І. О. Завертайло, aналізучи судової практики, відмічає, що найпоширеніші порушення норм КПК України, які, своєю чергою, стають підставами повернення обвинувального акта прокурору, такі:

- обвинувальний акт не підписано прокурором, який його затвердив, або взагалі ним не затверджено;

- обвинувальний акт не містить відомостей про ім'я та по батькові слідчого і прокурора;

- відсутній виклад обставин кримінального правопорушення;

- реєстр матеріалів досудового розслідування не підписано особою, яка його склала;

- обвинувальний акт не було вручено захиснику та (або) обвинуваченому; суд обвинувальний акт слідчий

- до обвинувального акта долучено розписку про отримання копії обвинувального акта, цивільного позову та реєстру матеріалів досудового розслідування, яка не підписана підозрюваним, що ставить під сумнів взагалі отримання ним копії зазначених у розписці документів [9, c.128].

Безумовно, поверхове вивчення процесуальними керівниками матеріалів кримінальних проваджень і самих обвинувальних актів перед затвердженням, відсутність належного контролю за їх діяльністю з боку керівників прокуратур тягне за собою порушення норм Закону України про кримінальну відповідальність, кримінального процесуального закону та є основними підставами повернення обвинувальних актів. Водночас також непоодинокі випадки порушення суддями норм кримінального процесуального законодавства під час повернення обвинувальних актів прокурору.

І. О. Завертайло вказує, що згідно з даними Єдиного реєстру досудових розслідувань упродовж 5 місяців 2015 р. судами повернуто для усунення виявлених недоліків 962 обвинувальних акти у кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснювалось слідчими органів внутрішніх справ України [10]. Через аналіз причин повернення судом обвинувальних актів з'ясовано, що в практиці районних судів вбачаються тенденції до різного застосування суддями однакових норм Кримінального процесуального кодексу України. У переважній більшості випадків обвинувальні акти поверталися у зв'язку з недоліками, які допущені під час складання реєстру матеріалів кримінального провадження. Однак практика апеляційного оскарження таких ухвал суду свідчить про не завжди обґрунтовану позицію суддів [9, c.129].

Наприклад, 29 квітня 2014 р. ухвалою апеляційного суду Одеської області за апеляцією прокурора скасовано ухвалу судді Овідіопольського районного суду про повернення обвинувального акта через недоліки реєстру (не зазначення повного найменування слідчих і процесуальних дій, часу вчинення кримінального правопорушення тощо) та призначено новий судовий розгляд в іншому складі суду зі стадії підготовчого судового засідання. Апеляційний суд звернув увагу суду першої інстанції на те, що недоліки реєстру матеріалів кримінального провадження не можуть бути підставою для повернення обвинувального акта прокурору [11].

Набули поширення випадки повернення судами обвинувальних актів прокурорам для усунення недоліків у зв'язку з порушенням закріпленого Конституцією України та Кримінальним процесуальним кодексом України принципу презумпції невинуватості. Тобто в повідомленні про підозру в обвинувальному акті міститься твердження або констатація факту вчинення злочину певною особою, хоча висновок щодо винуватості особи може зробити за мотивованим вироком лише суд. Тому практичним працівникам під час складання обвинувального акта необхідно використовувати такі формулювання, як «особа підозрюється, звинувачується у вчиненні злочину …» та уникати таких фраз, як «особа вчинила злочин».

Нерідко у підготовчому судовому засіданні судом допускається надання оцінки доказам, презумпції невинуватості, вирішення питань кваліфікації кримінального правопорушення тощо. Наприклад, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10 листопада 2014 р. повернуто прокурору обвинувальний акт за ч. 1 ст. 309 КК у зв'язку з тим, що прокурором неправильно кваліфіковано дії обвинуваченого, а саме не враховано те, що останній має непогашену судимість, його дії необхідно кваліфікувати за ознакою повторності. При цьому судом не зазначено, на підставі яких доказів зроблено такий висновок. Інший приклад, ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 січня 2015 р. повернуто обвинувальний акт за ч. 1 ст. 115 КК України у зв'язку з тим, що, на думку суду, обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України у зв'язку з порушенням принципу презумпції невинуватості. Однак, як випливає зі змісту ухвали суду, будь-яких невідповідностей вимогам ст. 291 КПК України обвинувальний акт не містить, ніяких правових перешкод для обґрунтованого призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта у суду не було.

І. О. Завертайло, наводить приклад, що Апеляційним судом Одеської області зазначену ухвалу скасовано, призначено новий розгляд у суді першої інстанції. Також наявні випадки повернення судами обвинувальних актів у зв'язку із недотриманням вимог, що не передбачені КПК України, зокрема відсутність гербової печатки прокуратури на обвинувальному акті. Так, ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2014 р. повернуто прокурору обвинувальний акт за ч. 2 ст. 309 КК у зв'язку з тим, що обвинувальний акт тільки підписаний прокурором, а не затверджений ним, на ньому відсутній відтиск гербової печатки прокуратури Рожнятівського району. Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 р. ухвалу суду першої інстанції скасовано. Мають місце випадки повернення обвинувальних актів у зв'язку з неналежною роботою канцелярії суду. Згідно І. О. Завертайло, як приклад, канцелярією Суворовського районного суду Одеської області у 2015 р. не прийнято обвинувальний акт за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України у зв'язку з тим, що до нього не долучено копії паспорта та ідентифікаційного коду обвинуваченого (що не передбачено чинним законодавством). З метою уникнення неоднозначного застосування норм КПК України під час повернення обвинувального акта доцільно на законодавчому рівні конкретизувати положення ч. 3 ст. 314 КПК України щодо повноважень суду у підготовчому судовому засіданні, зазначивши в п. 3 вищеназваної частини статті такі положення: «повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не містить відомості, передбачені вимогами ст. 291 КПК України, для усунення недоліків» [9, c.129].

Згідно І. О. Завертайло з ухвалою суду про повернення обвинувального акта прокурор зобов'язаний виправити допущені недоліки протягом визначеного судом розумного строку. Ухвала негайно направляється прокурору для усунення зазначених у ній порушень. При цьому прокурор, слідчий не повинні проводити слідчі (розшукові) дії і збирати докази у даному кримінальному провадженні, а лише виправити зазначені в ухвалі суду недоліки і повторно направити обвинувальний акт до суду або ж закрити кримінальне провадження. Однак КПК України чітко не регламентовано саме протягом якого строку прокурор повинен виправити допущені недоліки, у зв'язку з чим з метою уникнення тяганини, раціонального використання часу пропонується в п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України передбачити конкретний строк. Крім того, наділення в новому КПК України сторін обвинувачення та захисту рівними правами є підтвердженням прагнення законодавця до європейських стандартів [9, c.130].

Інститут угод у кримінальному судочинстві, як відмічає І. О. Завертайло, є втіленням концепції відновлювального правосуддя. Зазначена концепція судочинства покликана сприяти досягненню консенсусу між його сторонами, врегулюванню соціального конфлікту [8, c.38-43]. Проте значно ускладнює ситуацію та обставина, що рішення суду про повернення обвинувального акта з угодою не можна оскаржити в апеляційному порядку, а це деяких випадках дає підґрунтя до безпідставного використання повноважень з боку суддів під час ухвалення таких рішень [9, c.129].

Наприклад, ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 09.12.2014 р. відмовлено в затвердженні угоди про визнання винуватості за ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 310 КК України щодо призначення погодженого покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України - 2 роки позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України на 2 роки.

Суд першої інстанції дійшов висновку про зловживання сторонами угоди положеннями ст. 75 КК України, оскільки узгоджене ними покарання не відповідає характеру і тяжкості вчиненого діяння. Однак суд не зазначив, у чому саме полягало таке зловживання. Обвинувальний акт був повторно, без проведення будь-яких слідчих дій, скерований до суду, й вироком того ж суду особу визнано винною за ч. 1 ст. 310 та ч. 2 ст. 309 КК України [9, c.130].

Аналізуючи КПК України, І. О. Завертайло вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України призначено покарання у вигляді 2 років позбавлення волі з застосуванням ст. 75 КК України на 2 роки. Таким чином, судом застосовано покарання, яке було узгоджено сторонами під час укладення 27.11.2014 р. угоди про визнання винуватості. Такі приклади непоодинокі, що, своєю чергою, не дає можливості досягти процесуального компромісу на стадіях досудового і судового провадження, ефективно використовувати запроваджений інститут угод. Водночас кримінальне провадження на підставі угод значно спрощує процедуру розгляду певної категорії кримінальних правопорушень, скорочуються строки тримання осіб під вартою, загальні процесуальні строки розгляду кримінальних проваджень, а також зменшується навантаження на систему правоохоронних та судових органів. Яскравим прикладом ефективності застосування відповідного особливого порядку, зазначає І. О. Завертайло, є кримінальне провадження, зареєстроване 24 червня 2014 р. за ч. 1 ст. 259 КК України щодо особи, яка завідомо неправдиво повідомила про нібито мінування районного суду. Менше ніж за 2 тижні закінчено досудове розслідування кримінального провадження у зв'язку з досягненням угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим і вже 10 липня 2014 р. вироком суду обвинуваченого визнано винним та призначено узгоджене сторонами покарання у вигляді 3 років позбавлення волі. Опрацюванням рішень апеляційної інстанції встановлено, що є випадки, коли судом апеляційної інстанції задовольняються апеляції прокурорів на рішення суду першої інстанції про повернення обвинувального акта з угодою. Так, ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 09 жовтня 2014 р. повернуто прокурору обвинувальний акт у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 190 КК України й відмовлено у затвердженні угоди про примирення у зв'язку з неодноразовою неявкою в судове засідання обвинуваченого та потерпілого, оскільки не підтвердження мети укладання угоди позбавляє суд можливості переконатися в добровільності її укладання. Також в ухвалі суду зазначено: з огляду на зміст обвинувального акта й угоди про примирення суд зробив висновок, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України. Проте не зазначено, чим саме та яким вимогам ст. 291 КПК України не відповідає обвинувальний акт [9, c.130]. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2014 р. ухвалу суду першої інстанції скасовано, призначено новий розгляд у тому ж суді в іншому складі суду. Інший приклад, ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2014 р. відмовлено у затвердженні угоди про примирення у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 186 КК та повернуто обвинувальний акт прокурору. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2014 р. за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції від 06 листопада 2014 р. скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання. Своєю чергою, аналізом судової практики встановлено, відмічає І. О. Завертайло, що суди апеляційної інстанції різних регіонів неоднаково застосовують норми КПК щодо можливості оскарження ухвал суду першої інстанції про повернення обвинувального акта з угодою. Так, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області 10 лютого 2015 р., дійшовши висновку, що укладення угоди про примирення не було добровільним, ухвалив рішення про відмову у затвердженні угоди про примирення та повернув обвинувальний акт прокурору для продовження досудового розслідування. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 04 березня 2015 р. відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора на вищезазначену ухвалу суду першої інстанції від 10 лютого 2015 р. При цьому жодної статистики щодо оскарження ухвал суду про відмову в затвердженні угод і повернення обвинувальних актів прокурору не ведеться. Результати аналізу підстав для відмови суду в затвердженні угод і поверненні обвинувальних актів прокурору дають змогу виокремити найтиповіші серед них, а саме: встановлення судом факту повного чи часткового невизнання підозрюваним вини в інкримінованих йому правопорушеннях, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину. Однак трапляються також явно надумані підстави для прийняття судом відповідних рішень. До таких належать, зокрема, відсутність в угоді рішення щодо долі речових доказів, неповнота слідства, що, на думку суду, мала місце, чи неправильність кваліфікації тощо. Саме в таких випадках особливо гострою виявляється необхідність оскарження судового рішення про повернення обвинувального акта з угодою [9, c.131].

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що оскарження ухвал суду про відмову у затвердженні угоди потребує додаткового нормативного врегулювання. На наш погляд, доцільно внести зміни до КПК України, у яких передбачити можливість такого оскарження. Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок в даному напрямку.

Висновки

З урахуванням вищевикладеного зробимо наступні висновки:

1. Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Значення вказаного процесуального рішення полягає в тому, що це підсумковий акт, де відображено фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор уважає встановленими.

2. Обвинувальний акт с процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 КПК України.

Відповідно до ст. 291 КПК обвинувальний акт повинен містити такі відомості:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;

5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;

6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання;

7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);

9) дату та місце його складення та затвердження. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

Новий Кримінальний процесуальний кодекс України ввів багато новел щодо обвинувального акта, більшість із яких можна охарактеризувати лише під час детального вивчення практичних матеріалів. Проте вже зараз варто наголосити на значній гуманізації кримінального процесуального законодавства. Хоча в майбутньому можна очікувати внесення змін до деяких положень Кримінального процесуального кодексу України задля покращення його практичного застосування.

Список використаних джерел

1. Бобров В.К. Процессуальная форма в уголовном процессе // Правоведение, 1974. - №2. - С.77-84.

2. Боржецька Н. Л. Підстави та умови складання обвинувального акта / Н. Л. Боржецька // Юридична Україна. - 2014. - №8. - С. 77-83.

3. Бояров В. І. Скорочена процедура судового слідства та угода про визнання вини: проблемні питання нового кримінального процесуального кодексу України / В. І. Бояров // Часопис цивільного і кримінального судочинства. - 2012. - № 4. - С. 150-154.

4. Грошевий Ю. М. Визнання вини як одна з умов застосування спрощених процедур (порівняльно-правовий аналіз) / Ю. Грошевий, Є. Повзик // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2011. - № 3. - С. 38-43.

5. Завертайло І. О. Процесуальні порушення під час складання обвинувального акта і підстави повернення його судом для усунення недоліків, у тому числі з угодою (погляд практичного працівника) / І. О. Завертайло // Вісник АМСУ. Серія: «Право». - 2015. - № 1 (14). - C.127-131.

6. Замкова Я. В. Деякі питання підстав повернення обвинувального акта / Я. В.Замкова // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2016. - № 19. - C.162-163.

7. Каткова Т. В. Закінчення досудового слідства у кримінальних справах : практ. посіб. / Т. В. Каткова, А. Г. Каткова. - Х. : Право, 2011. - С. 36. 6

8. Кримінальний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар / відп. ред. : С.В. Ківалов, С.М. Міщенко, В.Ю. Захарченко. - Х. : Одіссей, 2013. - 1104 с.

9. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. / О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін. ; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. - Х. : Право, 2012. - 768 с.

10. Кримінальний процесуальний кодекс України / Науково-практичний коментар. - За загальною редакцією професорів В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. - КИЇВ - «ЮСТІНІАН» - 2012. - 1224 с.

11. Лупинская П. А. Решения в уголовном судопроизводстве: теория, законодательство и практика / П. А. Лупинская. - М.: Юристъ, 2006. - С. 73.

12. Маляренко В. Т. Найпоширеніші помилки та порушення законів, які допускаються при провадженні дізнання і попереднього слідства / В. Маляренко // Право України. - 2001. - № 3. - С. 15-20.

13. Миньковский Г. М. Окончание предварительного расследования и осуществление права обвиняемого на защиту / Г. М. Миньковский. - М.: Государственное издательство юридической литературы, 1957. - С. 7, 89.

14. Михайленко О. Р. Складання процесуальних актів з кримінальних справ (Теорія, методика, примірні зразки документів) / О. Р. Михайленко. - видання 2-ге, авторизований переклад з російської із змінми та доповненнями. - Київ, НМК ВО, 1991. - С. 7-10.

15. Случевский В. К. Учебник русского уголовного процесса. Часть ІІ: Судопроизводство / Под редакцией В. А. Томсинова. - М.: Зерцало, 2008. - С. 297.

16. Торбас О. О. Головні риси обвинувального акта як підсумкового процесуального документа / О.О.Торбас // Актуальні проблеми держави і права. - 2013. - C.383-386.

17. Якубович Н. А. Окончание предварительного следствия / Н. А. Якубович. - М.: Государственное издательство юридической литературы, 1962. - С. 9.

Размещено на Allbest.ru