Підприємство як майновий комплекс і як суб’єкт господарювання. Тотожні і відмінні риси

Анотація

В статті дається правова оцінка і ознаки підприємства як суб'єкта господарювання. Ознаки майнового комплексу. Проводиться узагальнення спільних та відмінних ознак підприємства і майнового комплексу на основі цивілістичних вчень, аналізу діючого і вже нечинного законодавства, але яке вплинуло на формування вказаних понять.

Ключові слова: підприємство, суб'єкт господарювання, майновий комплекс.

господарювання майновий цивілістичний законодавство

Актуальність дослідження. Якщо проаналізувати коло первинних суб'єктів права, що впливають на суспільні відносини, статус яких визначено Конституцією України, то структурно серед них можна відокремити громадян, органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, інші негосподарюючі суб'єкти та похідні суб'єкти права - суб'єкти господарювання. Таким чином, законодавство України визначає суб'єктами суспільних відносин таких його учасників, які на підставі чинного законодавства визначаються носіями суб'єктивних прав і відповідних обов'язків. Засади інституційного відокремлення учасників господарсько-правових відносин лежать у площині загальноправового характеру понять «суб'єкт господарських відносин» та «суб'єкт права», а також тих універсальних специфічних характеристик, які виявлені щодо них у різних галузях економіки. Саме виходячи з цих універсальних характеристик, виникає необхідність встановлення статусу всіх учасників господарських відносин.

Мета дослідження. Мета нашого дослідження визначена актуальністю, а саме: визначити правовий статус суб'єктів господарювання та підприємств зокрема як суб'єкта господарювання та як майнового комплексу.

Виклад матеріалу. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці [9, c. 54].

Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним чи господарським законодавством, та мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи [14, c. 27].

Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з дотриманням вимог законодавства. Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України [12, c. 26].

Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання. Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом. Відкриття суб'єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації. Відомості про відокремлені підрозділи суб'єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом [14, c. 28].

У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання [10, c. 122].

З усієї сказаної конструкції цивільно-правових та господарських відносин бачимо, що зв'язуючою ланкою для створення, існування, реорганізації, перетворення, злиття, ліквідації суб'єкта господарювання є існування майна і його формування як спільної господарської власності для виконання статутних завдань і функцій.

Враховуючи те, що основним рушієм господарювання як юридичної особи ми уявляємо виробниче підприємство, розглянемо його правові засади і ознаки.

Підхід до підприємства одночасно як до суб'єкта і як до об'єкта права простежується й у законодавстві перших років існування незалежної України. Так, Закон України «Про підприємництво» встановив, що підприємство - це - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством [3].

Варто підкреслити, що концепція визначення підприємства як об'єкта цивільного обігу була розвинена на початку 90-х рр. одночасно з реформуванням економіки та створення умов для приватизації державного й комунального майна. Так, відповідно до п. 2.2 Концепції роздержавлення та приватизації підприємств, землі й житлового фонду об'єктами приватизації визначалися, зокрема, підприємства, цехи, виробництва, дільниці, інші підрозділи та структурні одиниці підприємств, які можуть бути виділені в самостійні підприємства [7]. Запроваджений підхід у подальшому було відображено в таких законах України, як «Про приватизацію державного майна» (ч. 1 ст. 5) [4], «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (ст. 2) [5], «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» (ч. 1 ст. 2) [6].

Отже, підкреслимо - на вищому державному рівні майно, на базі якого формується підприємство як господарюючий суб'єкт, виступає як основна ознака функціонування цього підприємства та його підрозділів.

Нагадаємо, що вперше поняття «цілісний майновий комплекс» було визначено в Законі України «Про оренду державного та комунального майна» від 28 липня 1992 р. Відповідно до ч. 1 ст. 4 цього закону цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) та з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається розподільчий баланс. Варто додати, що наведена ч. 1 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» стала основою для подальшого закріплення поняття «цілісний майновий комплекс» в п. 3 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. № 1440, а також у п. 3 Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 29 грудня 2010 р. № 1954, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 січня 2011 р. за № 109/18847. Так, ці нормативно-правові акти також закріпили базове положення про те, що цілісними майновими комплексами є об'єкти, сукупність активів яких дає змогу провадити певну господарську діяльність [11, c. 14-15].

Тут бачимо, що спільністю ознакою підприємства як господарюючого суб'єкта і майновим комплексом виступає, власне, майно, яке закріплене на праві володіння та користування цим майном суб'єктом господарювання для здійснення ним статутних повноважень та функцій.

С. В. Кривобок пише про те, що сама назва ст. 191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) «Підприємство як єдиний майновий комплекс» свідчить про те, що в цивільному обігу існують також інші майнові комплекси. Наприклад, без прив'язки до підприємства про єдині майнові комплекси йдеться також у ст. 657 ЦК України, яка врегульовує форму окремих видів договорів купівлі-продажу. Існують майнові комплекси пансіонатів і санаторіїв, парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва військових містечок, лікувальних установ тощо [13, с. 23]. О. П. Печений у результаті проведеного наукового дослідження дійшов висновку, що, незважаючи на широке використання законодавством у різних варіаціях поняття «майнові комплекси», у науці усталені концепції правового розуміння цього поняття не сформувалися. Що стосується майнових комплексів, то вони взагалі не є речами, а тому юридична фікція складної речі на них не може бути поширена. Оскільки в силу ст. 177 ЦК України перелік об'єктів цивільних прав не має вичерпного характеру, варто визнати за майновими комплексами самостійне місце в системі об'єктів. Чинний ЦК України прямо не перераховує майнові комплекси в системі об'єктів цивільних прав, однак системний аналіз цивільно-правових норм дозволяє нам зробити висновок, що майновими комплексами визнаються: 1) садиба, 2) підприємство, 3) житловий комплекс. Безумовно, не є винятком існування й інших майнових комплексів, наприклад комплексу нежитлових будівель і споруд, навчальних закладів державної і приватної власності тощо [16, с. 27-29]. Очевидно, що не всі майнові комплекси є господарськими об'єктами із замкнутим циклом виробництва продукції, надання послуг, виконання замовлень.

В дечому поділяємо думку В. А. Бєлова, який стверджує і доводить, що поняття майнового комплексу є юридичною фікцією, оскільки останній не є річчю. Учений пише про те, що підприємство як майновий комплекс є специфічним благом і стан його належності повинен оформлюватися особливими абсолютними правами, назву яким ще не знайдено. Підприємство - це юридична форма (оболонка), що слугує зовнішньому (формальному. юридичному) виокремленню сукупності речей, прав і нематеріальних благ, які використовуються для ведення підприємницької діяльності. Правник підкреслює, що подібне відбувається також у випадку зі складною річчю, яка також виступає юридичною оболонкою, що об'єднує різнорідні речі, які використовуються за загальним призначенням [8, с. 651].