Політичне середовище як сфера політичної соціалізації особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького

Політичне середовище як сфера політичної соціалізації особистості

Береза В. О.,

кандидат педагогічних наук, доцент

Політична соціалізація особистості відбувається в певному політичному середовищі; її успішне розгортання залежить насамперед від дієвості й ефективності механізмів функціонування такого середовища. Водночас треба мати на увазі, що типи політичної соціалізації значною мірою залежать від наявних політичних режимів. Зокрема, демократичний тип політичної свідомості формується на засадах свободи індивіда, політичної толерантності, довіри до співгромадян, законослухняності та підтримці демократичних інститутів. З огляду на демократичні переконання людина обирає власну політичну позицію і намагається реалізувати свої політичні інтереси. Своєю чергою суспільство створює можливості політичної самореалізації особистості та забезпечує стабільність її функціонування. Але в умовах суспільства, що трансформується політична соціалізація індивіда має суперечливу, а іноді й конфліктну природу.

Ключові слова: людина, політика, культура, політична соціалізація, політичне середовище, демократія.

політичний соціалізація демократичний

Освоєння політичного досвіду, соціально-політичних цінностей та норм здійснюється під впливом низки соціально-політичних чинників, головними серед яких є: 1) соціально-політичне середовище життєдіяльності особистості та загальна політична культура суспільства; 2) політично-пропагандистська діяльність засобів масової інформації та культури; 3) політична освіта та просвітництво; 4) пропагандистські акції політичних партій та соціальних груп; 5) політична самоосвіта особистості тощо. В трансформаційному суспільстві дієвість цих чинників має розбалансований характер. Нерідко їх впливи співпадають, однак більшою мірою на особистість накочуються різноспрямовані впливи. Здатність останньої до самостійної аналітичної діяльності, політичної оцінки та вибору в цій ситуації постає як найбільш важлива умова ефективної політичної соціалізації. Зупинимось на аналізі впливу зазначених чинників більш детально.

Перш за все звернемо увагу на аналітичну характеристику політичного середовища (показники якості, спрямованості, впливовості тощо) як середовища політичної соціалізації особистості. Адже саме умови політичного середовища, зокрема загальні принципи функціонування політичної системи, структура суспільно-політичних відносин, тип політичного режиму, інституційний дизайн, реальні практики політичної взаємодії здійснюють вирішальний вплив на процеси політичної соціалізації особистості.

Як з цього приводу зазначає Н. Ісхакова, характер функціонування політичної системи суспільства визначає головні умови та спрямованість процесу політичної соціалізації. Своє вираження і вияв функціональна підсистема знаходить у специфіці проходження політичного процесу та характеристиці політичного режиму, а відповідно - політичних інститутів, політичних відносин, політичних норм, політичної культури у їх функціональному аспекті [1, с. 84].

Важливим чинником успішної реалізації політичної соціалізації, її спрямованості та впливовості є дієвість та ефективність механізмів соціального контролю. Так, на думку О. Морозової, вплив суспільно-політичної системи на соціалізацію здійснюється двома способами: безпосередньо (шляхом пропаганди певних відомостей, що несуть пізнавальне й емоційне навантаження, популяризації зразків особистостей, які можуть бути прикладом для інших) і опосередковано - шляхом створення умов діяльності, у яких виникає схильність діяти таким, а не іншим способом. Наприклад, виховання дисциплінованості здійснюється не тільки шляхом пропаганди різноманітних чеснот, дисципліни й висування як зразка високо дисциплінованих людей, але й в результаті приведення в дію суспільних механізмів, які формують - методом покарань і заохочень - дисципліновану поведінку [2, с. 85-86].

При аналізі ролі чинників політичного середовища у процесі політичної соціалізації є сенс слідом за Ю. Бродецькою розрізняти вертикальний та горизонтальний виміри політичної соціалізації. Згідно з її міркуваннями, якщо довгий час політична соціалізація розумілася як процес суто вертикальний, в якому політичні норми та цінності транслюються згори донизу, тобто від влади до менш владних суб'єктів, то поступово в процесі інформаційного та технологічного розвитку суспільства, поширення демократичних засад сучасних держав політична соціалізація набуває більш горизонтального характеру, тобто представляє собою вибір з широкого набору альтернативних моделей поведінки, ціннісно- нормативних систем, які виникають у результаті взаємодії учасників політичного процесу. Проте сьогодні при аналізі природи та особливостей політичної соціалізації треба враховувати, що стійкі орієнтації людей на відповідні способи взаємодії з владою в суспільстві поєднуються з численними моделями політичної поведінки, нормами та цінностями, які задаються різними групами, асоціаціями і об'єднаннями громадян, тобто має місце ситуація впливу як вертикальної, так і горизонтальної соціалізації. В цілому зазначена особливість визначає сучасний характер та механізми протікання політичної соціалізації особистості поряд з такими факторами, як впливовість агентів соціалізації, послідовність протікання даного процесу, характер самої політичної системи тощо. Поєднання цих факторів дозволяє виділити наступні типи політичної соціалізації.

Гармонійний (системний) тип. Відображає нормальну взаємодію індивіда та владних інститутів і характеризується шанобливим ставленням особистості до політичної системи, правопорядку, держави. Такий тип допускає наявність культурно однорідного середовища, зрілих демократичних традицій, громадянського суспільства, усвідомлення індивідом своїх громадянських обов'язків.

Плюралістичний тип. Відрізняється опосередкованим характером взаємодії особистості з політичною системою. Існування в сучасному суспільстві широкого спектру політичних субкультур та проходження індивідом первинної політичної соціалізації в рамках певної з них не перешкоджає досягненню в суспільстві консенсусу на основі визнання всіма учасниками політичного процесу ліберально-демократичних цінностей.

Конфліктний тип. Виникає переважно в авторитарних політичних системах. Формується на основі між групової боротьби і протистояння політичних інтересів. Прихильність індивіда до інтересів лише своєї групи обумовлена метою збереження лояльності своїй групі та її підтримки в боротьбі з політичними супротивниками. В таких суспільствах, як правило, високий ступінь політичного насильства, жорсткої боротьби між носіями різної політичної субкультури.

Гегемоністський тип. Характеризується негативним ставленням індивіда до будь-яких соціальних і політичних систем за винятком власної. Такий тип формує політичну культуру особистості виключно на домінуванні цінностей однієї соціальної групи, релігійної системи, національної спільноти або політичної ідеології. Гегемоністській тип зазвичай характерний для закритих політичних систем, як правило тоталітарних за своїм характером та антагоністичних відносно інших цінностей [3, с. 295-297].

Як бачимо, виокремлення типів політичної соціалізації значною мірою корелює з типами політичних режимів, основними з яких є демократія, авторитаризм, тоталітаризм.

На думку Н. Ісхакової, функціонування основних чинників та механізмів політичної соціалізації обумовлюється її метою, яка відрізняється в залежності від того, яких громадянин і член суспільства потрібен політичній системі. В умовах демократичного політичного режиму такою метою виступає формування активного, небайдужого громадянина. Демократичний тип політичної свідомості формується з урахуванням таких рис, як впевненість у необхідності свободи індивіда, політична толерантність, довіра своїм співгромадянам та, в той же час, обережне ставлення до політичної влади, законослухняність у поєднанні з готовністю відстоювати свої права, підтримка основних демократичних інститутів. Інтереси політичного цілого стають внутрішніми переконаннями та знаходять вираз у політичній позиції, для якої характерна включення у політичну спільність та можливість впливати на її функціонування та розвиток. Таким чином, громадськість розвиває можливості політичної самореалізації особистості та відповідальність перед державою. Це закріплюється у відповідних переконаннях та стереотипах й обумовлює особливості політичної культури суспільства, а також процесу політичної соціалізації.

У свою чергу, суспільства з авторитарним політичним режимом, як відзначає Н. Ісхакова, характеризуються формуванням політично пасивного громадянина. Пасивні громадяни не є відчуженими, вони певним чином проінформовані про політичне життя, але ставляться до нього нейтрально. При тоталітарному режимі процес політичної соціалізації найбільшою мірою підконтрольний державі та спрямований на формування «бездумного ентузіаста» [4, с. 165-166].

Аналізуючи роль політичної освіти у СРСР, М. Іванов надзвичайно важливим завданням тоталітарних політичних систем вважає впевнення своїх членів в тому, що існуючий лад є реальним втіленням справедливого, найбільш досконалого суспільства, яке має на меті захист та реалізацію інтересів всього народу, а сама держава і її влади підпорядковані цим завданням. Це необхідно для збудження ентузіазму населення та їх мобілізації на досягнення ідеалів, висунутих прийнятими ідеологічними доктринами [5, с. 69].

У свою чергу Н. Шеременко розглядає радянську Україну як приклад переважно гегемоністського типу політичної соціалізації, що є характерним для тоталітарних закритих систем. Він формував негативне ставлення до будь-яких соціальних та політичних систем, що сповідували інші цінності. Така модель політичної соціалізації дозволяла здійснювати повний контроль над процесом трансляції політичних ідей партії у внутрішню структуру особистості, починаючи з дитинства. Цей процес охоплював всі інститути соціалізації - сім'ю, систему освіти, армію, суспільні організації, мас-медіа, які являли собою єдиний механізм політичного виховання, заснований на класовій ідеології [6, с. 82].

Іншим параметром політичної системи, що суттєво обумовлює процес політичної соціалізації, є міра стабільності її функціонування. Адже політична соціалізація особистості має значні відмінності в залежності від того, у якому стані перебуває політична система (стабільному або кризовому).

Так, Н. Ісхакова, пов'язуючи характер політичної соціалізації з умовами соціально-політичного життя, зокрема, відзначає, що у трансформаційних суспільствах каталізатором політичної соціалізації виступають соціально-політичні та економічні кризи. «Політична мобілізація» громадян відбувається не в межах політичних осередків чи партій, а навколо конкретних «суперечливих проблем» - економічних, екологічних, політичних, соціальних тощо. Саме на цій основі формується характер політичної поведінки, що має скоріше вигляд емоційної реакції на ту чи іншу подію або політичне рішення, ніж продуману систему дій, спрямованих на реалізацію певної програми захисту своїх прав та інтересів [1, с. 87].

Подібної точки зору дотримується й Н. Пробийголова, згідно з якою каталізатором політичної соціалізації особи найчастіше виступають суспільно-політичні та економічні кризи (притаманні системам, які трансформуються). В час кризи людина політизується переважно під тиском обставин. Перенасиченість політичного життя деструктивними ідеями і вимогами створює небезпечний фон, який динамізує активність особи зовсім не в дусі свободи і демократії [7, с. 92-93].

У суспільстві, що трансформується, політична соціалізація досить часто приймає форму ресоціалізації. Як відзначає С. Лещенко, перетворення суспільства супроводжується як правило, сильним соціальним та соціально-психологічним стресом, докорінною переоцінкою цінностей, що становлять основу свідомості. У стабільному суспільстві людина, навіть якщо вона не погоджується з деякими нормами, знає, що в разі їх порушення до неї будуть застосовані санкції (від засудження з боку громадськості до переслідування за законом) [8, с. 96].

На думку ж Н. Юрій, періоди різких революційних перетворень супроводжуються істотними змінами в масовій свідомості, заміною ціннісних домінант. Ці процеси спонукають населення до скепсису, вносять сум'яття у формування мотивів, передусім у молоді. Зміни суспільних відносин супроводжуються ціннісною поляризацією політичної свідомості населення, заго стренням протистояння і боротьби між прихильниками тих цінностей, що сформувалися в минулому і тими, що зароджуються сьогодні [9].

В цілому можемо відзначити більш суперечливий, неузгоджений, стихійний та конфліктний характер політичної соціалізації в умовах суспільства, що трансформується. Як відзначає М. Дідух, присутні у соціальній дійсності умови суспільно-політичної, економічної та ціннісно-культурної нестабільності проявляються як чинники поляризації політичної свідомості - виникнення суперечливих суджень, що поділяються як соціальними групами, так і окремими особами. Зняття цих суперечностей не стимулюється практичним досвідом. Навпаки, буденність (практичний досвід) і теоретична свідомість існують не узгоджено, розгортаючись за різними законами, коригуючись різними чинниками. Так, з одного боку, спостерігається не виразнення інтеріоризованих змістів, а з іншого, - реалізується тенденція до абсолютизації емоційно прийнятих явищ політичного життя. Розходження між соціально-політичними судженнями та політичною поведінкою засвідчує, що соціалізація в умовах суспільної нестабільності розгортається як незадіювання предметной особистісно-рефлексивних механізмів [10].

На думку Н. Шеременко, в умовах трансформації українського суспільства, спостерігається підсилення процесів стихійної політичної соціалізації. Вони проходять в складних політичних, економічних, соціальних умовах. Стара система цінностей була дискредитована, а нові політичні цінності, засновані на принципах демократії, ще не закріпились в масовій свідомості та поведінці. Криза політичної соціалізації має свій прояв, перш за все, на рівні політичної системи, партій, організацій, інститутів. Широке розповсюдження отримали: втрата довіри до влади, офіційних політичних структур, відмова їх підтримувати, політичний абсентеїзм, зневіра у тому, що особиста участь може вплинути на політичний процес [6, с. 82].

У свою чергу С. Лещенко особливостями інституційної складової політичної соціалізації в умовах трансформації суспільств вважає те, що вони створюють умови одночасного існування багатьох пластів політичних цінностей, жоден з яких не є чітко структурованою моделлю й тому утруднює ситуацію вибору соціальних норм, та в цілому ускладнює процес політичної соціалізації. У період змін процес політичної соціалізації суспільства має стихійний характер, що виявляється у відсутності цілей, які консолідують суспільство [11].

Ісхакова звертає увагу також на таку особливість політичної соціалізаціїв умовахсуспільних трансформацій, як низький ступінь суголосності її агентів. У цих умовах спостерігається відставання суто політичних чинників, що обумовлюють процес політичної соціалізації (політичний режим, інститути влади, політичні партії, суспільно- політичні організації), від неполітичних, таких як сім'я, установи освіти, засоби масової інформації, що є не менш впливовими в процесі формування політичного світогляду особистості, її політичної поведінки [4, с. 165]. Отже, політична соціалізація особистості залежить від багатьох факторів, які по-різному впливають на індивіда. Крім того, важливою є також несуперечливість цих факторів та їх узгодженість у процесі політичної соціалізації.

Список використаних джерел

1. Ісхакова Н. Г. Особливості процесу політичної соціалізації в умовах трансформації політичної системи України / Н. Г. Ісхакова // Нова парадигма. - К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2006. - Вип.53. - С.83-95.

2. Морозова О. О. Контекст політичної соціалізації сучасної молоді / О. О. Морозова // Нова парадигма. - К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. - Вип.75. - С.79-88.

3. Бродецька Ю. Ю. Політична соціалізація населення, її рівні та етапи. Типи політичної соціалізації / Ю. Ю. Бродецька / Соціологія політики: Підручник: у 2-х частинах [За ред. В. А. Полторака,

4. О. В. Петрова, А. В. Толстоухова]. - К.: Вид-во Європейського університету, 2011. - Ч.1. - С.283-298.

5. Ісхакова Н. Г. Політична соціалізація в умовах становлення демократії / Н. Г Ісхакова // Вісник Київського університету. Серія: Філософія. Політологія. - 2006. - Вип.76/79. - C.164-167.

6. Іванов М. С. Роль політичної освіти у формуванні комуністичної політичної системи Радянського Союзу / М. С. Іванов // Наукові праці ЧДУ ім. П. Могили. - Політичні науки. - Миколаїв, 2004. - Вип.20. - Т.33. - С.68-74.

7. Шеременко Н. М. Політична соціалізація у трансформаційному суспільстві: політологічний дискурс / Н. М. Шеременко // Нова парадигма. - К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. - Вип.81. - С.81-94.

8. Пробийголова Н. Особливості розвитку теорії політичної соціалізації / Н. Пробийголова // Політичний менеджмент. - 2004. - №6. - С.88-95.

9. Лещенко С. В. Роль ціннісно-нормативної системи у політичній соціалізації суспільства / С. В. Лещенко // Нова парадигма. - К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. - Вип.72. - С.89-98.

10. Юрій Н. М. Політична соціалізація молоді в умовах трансформації суспільства: аналіз міжнародного і українського досвіду: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.04 / Н. М. Юрій. - Одеса, 2002. - 16 с.

11. Дідух М. Л. Становлення політичної свідомості молоді в умовах суспільної нестабільності: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.05 / М. Л. Дідух. - К., 2004. - 19 с.

12. Лещенко С. В. Інституційна складова політичної соціалізації в умовах трансформації суспільства: автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / С. В. Лещенко. - К., 2010. - і8 с.

Размещено на Allbest.ru