Ретроспективний аналіз впливу правових явищ на процес виконання покарань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ретроспективний аналіз впливу правових явищ на процес виконання покарань

Богатирьов Іван Григорович,

доктор юридичних наук, професор, головний науковий співробітник науково-дослідного центру Інституту кримінально-виконавчої служби

Анотація

Вивчено вплив історико-правових явищ на процес виконання й відбування покарань в Україні.

Ключові слова: вплив; історико-правові явища; процес виконання й відбування покарання.

Аннотация

Исследовано воздействие историко-правовых явлений на процесс исполнения и отбывания наказания в Украине.

Ключевые слова: воздействие; историко-правовые основы; процесс исполнения и отбывания наказания.

Abstract

The effect of historical and legal facts into the process of execution the punishment and serving the sentence in Ukraine is investigated in the article.

Key words: effect; historical and legal facts; process of execution of the punishment and serving the sentence.

Ретроспективний аналіз впливу правових явищ на процес виконання покарань в Україні взагалі показує, що суспільство на всіх етапах свого історичного буття прагне осмислити, осягнути й зрозуміти, які покарання слід застосовувати для того, щоб захистити країну від злочинного середовища, захистити права і свободи людини, сформувати повагу до закону через принцип рівності всіх членів суспільства.

Україна як правова, незалежна, демократична держава не є винятком, вона через Конституцію, чинне законодавство прагне охопити й урегулювати межі свободи за єдиним стандартом і рівною мірою. Дозволи й заборони як продукт закону формують нормативну структуру поведінки й свободи людини, межі досягнутої свободи, а тому засуджена особа, перебуваючи в ізольованому стані, завжди відчуває продукт того закону, який регулює її права й обов'язки.

Метою цієї статті є відтворення шляхом ретроспективного аналізу правових явищ, які впливають на процес виконання й відбування покарань в Україні. Кожна система суспільних відносин передбачає особливі інтереси й домагання членів суспільства щодо свободи, а тому - закон повинен передбачити й закріпити справедливе задоволення свободи та її захисту від злочинних посягань.

Теоретичним підґрунтям написання статті стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі кримінально-виконавчого права, а саме: Л. В. Багрій-Шахматова, В.А. Бадири, О.В. Беци, І.Г. Богатирьова, М.Я. Гуцуляка, Т.А. Денисової, О.М. Джужі, О. Г. Колба, Н.В. Коломієць, В.А. Льовочкіна, В.О. Меркулової, І.І. Митрофанова, П.П. Михайленка, О.С. Михліна, В.П. Пєткова, Р.М. Підвисоцького, В.П. Севастьянова, М.О. Селезньова, С.І. Скокова, А.Х. Степанюка, М.О. Стручкова, В.М. Трубникова, С.Я. Фаренюка, С.І. Халимона, С.В. Царюка, О.В. Шмарова, І.С. Яковець та ін. Зазначені науковці зробили вагомий внесок у теорію та практику виконання й відбування покарань.

Досліджуючи структурні суспільні перетворення, що відбувалися в Україні протягом ХІХ - ХХ ст., дійшли висновку, що вони об'єктивно впливали на процес криміналізації суспільства. Серед них необхідно враховувати низку історично-правових явищ, по-перше, поширення злочинності неповнолітніх. Цю категорію осіб виділяють в окрему групу засуджених. Ідея створення спеціальних виправних закладів для неповнолітніх злочинців, урядових притулків і колоній уперше отримала законодавче закріплення 1866 р. Відповідно до прийнятого закону, крім державних притулків і колоній для неповнолітніх злочинців, законом передбачалася можливість їх заснування земствами, громадськими й духовними установами, приватними особами [1, с. 123-126]. Важливо також наголосити, що притулки й колонії тих часів суттєво відрізнялися за своїм функціонуванням. Більшість із них була змішана, тобто в них утримувалися волоцюги, сироти, жебраки, правопорушники. Загальне спрямування новостворених виправних закладів убачалося ініціаторами в поліпшенні долі неповнолітніх осіб обох статей, які здійснили протиправне діяння.

Історія боротьби зі злочинністю неповнолітніх за часів колишнього СРСР пов'язана зі створенням 1918 р. комісії у справах неповнолітніх, якій дозволялося застосовувати до останніх тюремне ув'язнення. З 1924 року для неповнолітніх злочинців віком від 14 - 16 років і 16 - 20 років було відповідно організовано два типи трудових будинків.

31 травня 1935 року було засновано установи для неповнолітніх з обов'язковим загальноосвітнім і виробничим навчанням, з установленими порядком й умовами направлення і звільнення з установи, процедурою розгляду справ про дострокове звільнення неповнолітніх засуджених із трудових колоній. Аналіз історичних джерел про виконання й відбування покарання неповнолітніми надає можливість зробити висновок про те, що установи для неповнолітніх виникали на основі державних і недержавних виправних закладів, тюремних закладів для дорослих, пройшовши еволюційний шлях, що визначався загальним світоглядом про злочин і покарання, розвитком науки, особливостями менталітету й культури, формуванням державою й суспільством виваженої кримінально-виконавчої політики щодо неповнолітніх злочинців.

По-друге, слід пам'ятати про жіночу злочинність. Необхідність її дослідження зумовлюється тим, що вона в сфері виконання й відбування покарань посідає особливе місце. Жіночій злочинності притаманні специфічні інтереси, цінності, які пов'язані з сім'єю та дітьми, тому виникає потреба розширення можливостей для засуджених жінок - надання права на щорічну відпустку, збільшення кількості побачень із дітьми, рідними, можливість працювати за межами установи в період підготовки до звільнення тощо. За результатами дослідження Г.С. Резніченко питома вага засуджених жінок, які відбувають покарання за злочини невеликої, середньої тяжкості та за тяжкі за сукупністю пом'якшуючих обставин становить 60 %; 90 % - ті, які вчинили злочини проти власності, життя та здоров'я особи, незаконні дії з наркотичними речовинами [2, с. 141].

Ретроспективний аналіз жіночої злочинності показує, що перебування засуджених жінок в ізоляції негативно впливає на їхній психофізіологічний стан, викликає депресію, пригніченість, апатію та ін. Перебування засудженої жінки в місцях позбавлення волі характеризують певними проблемами, серед них: утрата соціально корисних зв'язків; адаптації до умов відбування покарання; соціально несприятливе оточення. Серед проблем, що постали серед жінок перед звільненням, слід виділити такі: працевлаштування, проблема житла, стан здоров'я, сімейні стосунки, взаємини з батьками, рідними та родичами, соціальна адаптація до умов життя в сучасних умовах.

Нині важливого значення набуває питання утримання в кримінально - виконавчих установах вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років. На наш погляд, це питання має вирішуватися на користь дитини, зі створенням належних умов сумісного проживання матері разом із дитиною в місцях позбавлення волі. Таке положення не суперечить міжнародним стандартам та міжнародному досвіду вирішення цього питання. Водночас відбування покарання засудженими жінками зумовлює суттєві зміни в системному підході щодо функціонування жіночих кримінально-виконавчих установ та виховних колоній для неповнолітніх, зокрема пропонують внести зміни до Кримінально-виконавчого кодексу (КВК) України для приведення деяких його норм до міжнародних стандартів утримання ув'язненнях.

По-третє, слід розглянути вплив на процес виконання й відбування покарань рецидивної злочинності, яка за своєю природою становить значний інтерес як у теоретичному, так і в практичному розумінні цього притаманного будь-якій країні явища. Оскільки зміна світогляду в нашому суспільстві щодо рецидивної злочинності зумовила й відповідні зміни у ставленні вчених і практиків до її становлення й розвитку, на нашу думку, серед завдань протидії рецидивній злочинності слід виділити такі: визначення сутності рецидиву з урахуванням законодавчого його закріплення в чинному законодавстві; висвітлення методологічного й логіко-гносеологічного процесу пізнання рецидивної злочинності; установлення впливу рецидивної злочинності на процес криміналізації суспільства; урахування латентності рецидивної злочинності, її кількісних і якісних показників тощо.

Безперечно, рецидивну злочинність слід розглядати як сферу суспільної небезпечності, особливо жіночий рецидив та рецидив злочинності неповнолітніх. Потреба у вивченні рецидивної злочинності в Україні має багатоаспектний прикладний характер. Вона зумовлюється як практичними, так і теоретичними причинами. Теоретичне значення становлення та розвитку рецидивної злочинності полягає в його методології й визначенні місця в системі історії держави та права в подальшому розвитку наукової думки щодо цього суспільно небезпечного явища. Практичний інтерес полягає в підвищенні ефективності протидії рецидивній злочинності в сучасних умовах соціально - економічного, політичного, національного й ідеологічного розвитку України.

По-четверте, розглянемо вплив пенітенціарної політики на становлення та розвиток системи покарань в Україні, що зумовлює зміну орієнтирів на процес виконання й відбування покарання від виправно-трудової політики, де домінуючим елементом цього процесу була праця. Створена після 1 січня 2004 р. нова галузь права, яка включила в систему покарань нові види останніх, такі, як арешт, обмеження волі, громадські роботи, довічне позбавлення волі, й одночасно усунула покарання у виді громадської догани, позбавлення батьківських прав, на підставі чого виникла й нова кримінально-виконавча політика.

Серед дванадцяти видів покарань, передбачених Кримінальним кодексом (КК) України, слід звернути увагу на роль пенітенціарної політики в сфері виконання покарання у виді довічного позбавлення волі. Підтримуємо думку вчених у галузі кримінально-виконавчого права, що за ступенем значимості серед інших одинадцяти видів покарань, покарання у виді довічного позбавлення волі визнається найбільш суворим, але поряд зі смертною карою має низку безперечних переваг, зокрема цей вид покарання не позбавляє особу права на життя й дає шанс спокутувати вину, покаятися. Довічне позбавлення волі надає можливість державі в будь-який час виправити судову помилку відносно засудженої особи, якщо таку було допущено [5, с. 702].

Запровадження прогресивної системи відбування покарання на теренах УРСР ще на початку 20-х років ХХ ст. було нормативно закріплено у ст. 4 першого Виправно-трудового кодексу УРСР (1925 р.). Академік О. О. Малиновський, український учений-пенітенціарист, високо оцінюючи запровадження прогресивної системи відбування покарання на теренах УРСР, зазначає: «Радянська прогресивна система - не копія англо-ірландської, з неї запозичена головна думка, відкинуто обов'язкове самотнє ув'язнення в початку, бо воно цілком неприпустиме по радянських місцях ув'язнення. Відкинуто оцінку марками поведінки й праці ув'язнених, так само відмінений одяг для ув'язнених різних класів... Поділ ув'язнених на класи (розряди й категорії) залишено, але поглиблено: в основі поділу лежить і ступінь соціальної небезпеки, й поведінка ув'язненого в замкненні та його особистість перед ув'язненням» [6, с. 81]. Хоча наведена теза й не позбавлена деякою мірою класового забарвлення, в основному вона правильно розкриває зміст прогресивної системи.

Прогресивна система відбування покарання застосовується на теренах України нині - вона в дещо трансформованому вигляді (з урахуванням вимог часу та міжнародних стандартів) закріплена в нормах чинного КВК України й представлена інститутами зміни умов тримання засуджених (як у межах однієї виправної колонії, так і шляхом переведення до виправної колонії іншого рівня безпеки), умовно-дострокового звільнення, заміни не відбутої частини покарання більш м'яким.

Реалії історичних процесів в Україні за своєю природою змінюють і процес виконання й відбування покарань, що суттєво впливає на діяльність органів і установ виконання покарань. Історично-правовий досвід допомагає підвищенню ефективності виправлення й ресоціалізації засуджених, прогнозуванню, розвитку профілактики й кримінально-правового впливу на злочинність взагалі, неповнолітніх, жінок і чоловіків зокрема, реалізації в цій спеціальній сфері вимог державної політики щодо виконання й відбування кримінальних покарань.

криміналізація злочинність неповнолітній покарання

Список використаних джерел

1. Савенко О. Г. Строение и жизнь исправительных колоний и приютов для малолетних преступников / Савенко О. Г. - О., 2008. - С. 123-126.

2. Резніченко Г. С. Особливості виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі щодо засуджених жінок : моногр. / Резніченко Г. С. - О. : ОДУВС, 2009 - 173 с.

3. Богатирьов І. Г. Система та класифікація кримінальних покарань за новим кримінальним і кримінально-виконавчим кодексами України / І. Г. Богатирьов // Проблеми пенітенціарної теорії і практики : Бюлетень. Київ. ін-ту внутр. справ. - 2005. - № 8.- С. 338-344.

4. Богатирьов І. Г. Історично-правовий аналіз діяльності пенітенціарної системи України у роки Радянської влади / І. Г. Богатирьов // Вісник Запоріз. юрид. ін-ту. - 2006. - № 4. - С. 120-128.

5. Кримінально-виконавче право України : підруч. / Джужа О. М.,

Богатирьов І. Г., Колб О. Г., Василевич В. В. та ін. ; за заг. ред. О. М. Джужі. - К. : Атіка, 2010. - 752 с.

Размещено на Allbest.ru