Фінансування заходів в галузі охорони земель: сучасний стан, проблемні питання та шляхи їх вирішення

Фінансування заходів в галузі охорони земель: сучасний стан, проблемні питання та шляхи їх вирішення

Рассмотрено современное состояние земельных ресурсов Украины и государственной политики в области охраны земель как важный фактор обеспечения продовольственной и экологической безопасности страны. Проанализированы основные мероприятия, которые должны быть предприняты для защиты земель от воздействия неблагоприятных природных и антропогенных процессов. Исследованы проблемы, которые возникают в связи с нехваткой финансовых ресурсов. Предложены оптимальные пути решения проблемных вопросов.

Ключевые слова: охрана земель, современное состояние, финансовые ресурсы, проблемы, решения.

Summary

Key words: conservation lands, modern status, financial resources, problems, solutions.

Постановка проблеми. Процес дослідження необхідності проведення конкретних заходів в галузі охорони земель актуалізує широке коло проблем які пов'язані з продовольчою та екологічною безпекою країни. Тож здійснення належного фінансування з боку держави на здійснення таких робіт певним чином покращить стан земельних ресурсів України та забезпечить збереження цілісності природних агроландшафтів країни.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед вітчизняних вчених, які здійснювали наукові дослідження в галузі охорони земель, слід відзначити В.І. Андрєйцева, А.Г. Бобкову, С.П. Гавриша, А.П. Гетьмана. Питання правової охорони земель сільськогосподарського призначення було розкрито в наукових працях Т.Г. Ковальчука, П.Ф. Кулинича, В.В. Носіка, В.І. Семчика, Н.І. Титової, М.В. Шульги та інші.

Виділення раніше невирішених частин загальної проблеми. Неефективна земельна політика держави спричинила посилення деградаційних процесів грунтового покриву та загострила проблеми раціонального використання і охорони земель. Основні заходи охорони земельних ресурсів визначаються у загальнодержавних і регіональних програмах використання і охорони земель. Основною проблемою здійснення охорони земельних ресурсів є недостатність фінансування, яка різко загострилася в період неоголошеної війни Росії проти України, коли основні фінансові потоки спрямовані на розвиток військово-промислового комплексу, фінансування української армії та забезпечення потреб внутрішніх переселенців. У зв'язку з цим виникає питання джерел фінансування заходів з охорони земельних ресурсів, яке потребує нагального вирішення, оскільки вони є основним багатством українського народу.

Ціль статті. На основі аналізу сучасного стану земельних ресурсів і фінансування заходів щодо охорони земель виокремити проблемні питання та запропонувати шляхи їх вирішення.

Питання охорони земель та здійснення заходів щодо їх поліпшення та раціонального використання - першочергове завдання для держави та є надзвичайно важливим чинником забезпечення продовольчої і екологічної безпеки країни. Тому важливу роль у здійсненні завдань правової охорони земель відіграє держава шляхом виконання ряду функцій. Актуальною проблемою залишається недостатнє фінансування у даній сфері.

Слід зазначити, що використання земельних ресурсів не повною мірою відповідає вимогам раціонального природокористування. Про це свідчить високий рівень освоєнності земельних ресурсів України - 60354,8 тис.га. Недостатнє економічне і екологічне обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням негативним чином впливає на збереження і цілісність природних агроландшафтів [4].

У ході земельної реформи, яка розпочалася в 1991 році, відбувається перерозподіл власності. Кількість приватизованих земельних ділянок зростає з кожним роком. Останнім часом спостерігається погіршення державного контролю за охороною та раціональним використанням земельних ділянок.

Відсутність уваги до проблем комплексного використання та охорони земель призвела до критичного зменшення площ продуктивних земель, особливо це стосується земель сільськогосподарського призначення, екологічний стан яких впливає на збереження екологічної цілісності довкілля вцілому. земельний охорона екологічний антропогенний

Такий зв'язок полягає в наступному. Втрата родючих земель внаслідок їх виснаження, ерозії, вилучення для промислових потреб та інших факторів призвела до загострення продовольчої проблеми. Часто землі виснажуються за рахунок того, що засаджуються щорічно однією чи схожими культурами. Вже через два - три роки спостерігається збідніння таких земель на одні елементи і перенасичення на інші. Дисбаланс призводить до потреби внесення певних добрив і тимчасової перерви в 1-2 роки для відновлення родючості землі. Така тактика є неефективною, оскільки ґрунт в цьому випадку може втратити свою родючість. Найбільшої шкоди орним землям, які зайняті під сільським господарством, завдає внесення добрив не органічного походження та пестицидів. Небезпечною особливістю таких речовин є те, що вони мають здатність зберігатися в ґрунтах протягом тривалого часу, завдаючи шкоди життю тварин, рослин і людини.

Майже на всій території України поширені процеси деградації земель, серед яких найбільш масштабними є ерозія (близько 57,5 відсотка території), забруднення (близько 20 відсотків), підтоплення (близько 12 відсотків території). Зменшується вміст поживних речовин у ґрунтах, а щорічні втрати гумусу становлять 0,65 тонни на 1 гектар.

Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції, з її величезними медико-біологічними наслідками, зумовила значне радіоактивне забруднення багатьох видів природних ресурсів України. Радіонуклідами ушкоджені значні площі родючих сільськогосподарських угідь, водні та лісові багатства, повітряний басейн[2].

На сьогодні необхідні значні фінансові ресурси для виконання заходів, спрямованих на захист земель, зокрема сільськогосподарського призначення, від ерозійних та інших несприятливих природних процесів. Виконання робіт з охорони земель на території регіонів України здійснюється вкрай повільно у зв'язку з недостатнім фінансуванням. Державним бюджетом України на 2015 рік, взагалі, не були передбачені кошти на здійснення заходів з охорони земель.

За оперативною інформацією територіальних органів Держгеокадастру, загальна площа земель, що потребують консервації, в Україні складає 1,054 млн. га, з них 563,6 тис. га - деградовані, 478,8 тис. га - малопродуктивні і 11,8 тис. га - техногенно забруднені землі. Загальна площа порушених земель в Україні складає 142,5 тис. га [3].

За даними Державної служби України з питань геодезії, картографії та землеустрою протягом першого півріччя 2015 року рекультивовано 78,4 га порушених земель. З них понад 90% (71,4 га) становлять сільськогосподарські угіддя. Загальна площа земель, які перебувають у стадії рекультивації становить понад 7 тис. га. Потребують поліпшення 266,2 тис. га малопродуктивних земель. Протягом першого півріччя 2015 року поліпшено 143,6 га малопродуктивних угідь. Перебувають у стадії поліпшення 2,6 тис. га земель, з них 38%, тобто 986,7 га, рілля [3].

Відповідно до підпункту 20 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 лютого 2015 року № 14, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2015 року за № 177/26622, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, вносить до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування пропозиції щодо використання коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

За інформацією Головних управлінь Держгеокадастру в областях та місті Києві, станом на 1 липня 2015 року на спеціальних рахунках відповідних місцевих рад знаходилося 615,2 млн. грн., з них на депозитних рахунках в установах банку 77,4 млн. грн. (12,6 %), що надійшли в порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва [3].

З початку 2015 року вилучено з сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва 876,26 га земель, з них 845,74 га (96,5 %) - сільськогосподарські угіддя та 30,52 га (3,5 %) - лісові угіддя [3].

Згідно з частиною другою статті 209 Земельного кодексу України кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, використовуються на освоєння земель для сільськогосподарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель відповідно до розроблених програм та проектів землеустрою, а також на проведення інвентаризації земель, проведення нормативної грошової оцінки землі [1]. Використання цих коштів на інші цілі не допускається. Оскільки відшкодування втрат зумовлене саме за рахунок вилучення сільськогосподарських угідь і лісових земель, що в свою чергу погіршує їх стан та продуктивність, кошти від втрат мають спрямовуватись насамперед на заходи щодо поліпшення та захисту таких земель.

За перше півріччя 2015 року на цілі визначені статтею 209 Земельного кодексу України [1], використано 15,8 млн. грн. (на поліпшення сільськогосподарських та лісогосподарських угідь -

2.9 млн. грн.; на розроблення документації із землеустрою з охорони земель - 260 тис. грн.; на проведення заходів з охорони земель відповідно до розробленої документації - 2,1 млн. грн.; на проведення нормативної грошової оцінки земель - 4,6 млн. грн.; на інвентаризацію земель -

5.9 млн. грн.), що становить лише 2,6 % від загальної суми коштів, які надійшли в порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва.

Зокрема, необхідно здійснити консервацію 1,1 млн. га деградованих та малопродуктивних земель, рекультивацію 142,5 тис. га порушених земель, поліпшення 266,3 тис. га малопродуктивних земель.

З Державного бюджету України кошти на охорону земель практично не виділяються, тому єдиним джерелом фінансування вищезазначених заходів є кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Згідно з частиною першою статті 209 Земельного кодексу [1] України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються до відповідних місцевих бюджетів згідно статті 69 Бюджетного кодексу України [2].