Особливості соціально-правової рефлексії корупції в періоди Середньовіччя та раннього ренесансу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості соціально-правової рефлексії корупції в періоди середньовіччя та раннього ренесансу

Анотація

Викладено узагальнення щодо соціально-правової оцінки проявів корупції, її тенденцій, що є характерними для Середньовіччя та раннього Ренесансу як особливих етапів процесів право- та державотворення в парадигмі політи- ко-правових процесів. Розглянуто питання формування ефективної антикору- пційної системи в окреслений період розвитку правової науки. Визначено особливості організації соціально-правового буття періодів Середньовіччя та раннього Ренесансу на засадах симбіозу філософської думки, права та релігійних постулатів.

Ключові слова: корупція, прояви, протидія, соціально-правовий аспект, профілактика.

корупція середньовіччя державотворення правовий

Постановка проблеми. Своєрідність епох Середньовіччя та раннього Ренесансу у контексті ідентифікації властивостей когеренції і функціонування інститутів права (публічного управління та девіа- тивних тенденцій у цій сфері) детермінується фактором тотальної девальвації гуманоцентризму, а відтак нівеляції правового статусу індивіда (його прав і законних інтересів) як субструктурного елементу макроправового простору. Період із кінця VI - початку XV століть дослідники пов'язують з інституціалізацією теорії публічного доміо- нату (значущість людини нехтується перед цінністю держави як інтегративного соціального інституту) [1], зміцненням позицій церкви у площині завуальованого здійснення впливу на діяльність державно- владного апарату та провадження державної політики. Ці фактори, підсилені авторитарними методами, які домінували у спектрі інструментів управління, абсолютизацією влади та її персоніфікацією (конвергенцією владного вектору з інтересами конкретного правителя), проектуючись через призму відсутності розвинутих інститутів громадянського суспільства та системи міжнародної кооперації у сфері міжнародного публічного права, призвели до глобалізації проявів корупції, які подекуди інтеріоризувались у публічний апарат як визначальний аргумент обрання певного політичного вектора усієї державної формації. Дестабілізація публічної організації, спричинена, зокрема, флуктацією чіткого розмежування між сферами компетенції релігійних і світських інститутів, збільшувала масштаби корупціалізації публічної влади, виводячи корупцію на публічний рівень.

Стан дослідження. Окремі питання вивчення форм репрезентації корупційного феномена у парадигмі ретроспективних полі- тико-правових формацій відображені у дослідженнях В. Авер'янова, С.-Р. Акерман, О. Бандурки, Д. Бахраха, Ю. Битяка, А. Васильєва, В. Вовк, І. Голосніченка та інших.

Метою публікації є виокремлення особливостей відображення феномена корупції у соціально-правовій думці періодів Середньовіччя та раннього Ренесансу шляхом проектування положень історичних джерел цього періоду на площину сучасного розуміння означеного деструктивного явища.

Виклад основних положень. Влада франків на межі VI- VIII століть, тобто у період експоненціального розвитку католицизму, зразково ілюструвала концепцію, яка у схоластичних розробках Фоми Аквіната формалізується у теорію «двох мечів» - течія філософсько- правової та релігійної думки, яка обґрунтовує похідний характер держави як організації, заснованої церквою для сприяння у виконанні завдань останньої. Алгоритм державного управління Франції у структурно-функціональному вимірі можна зобразити так: ініціація публічного акту - консультація з очільниками церковної організації - здійснення владної функції. Апогей такої тенденції простежується у період правління Карла Великого (768-814), що проявилось у нормативному закріпленні фіскальних повноважень церкви щодо підданих короля у формі «десятини». Дітер Хегерманн відзначав: «Беручи за основу Старий Завіт, апологети церкви, керуючись меркантильними міркуваннями та залучившись підтримкою влади, проголосили обов'язок кожного відчужувати десяту частину від усякого надбання та прибутку. При цьому, після спливу визначеного терміну для добровільного відчуження майна на користь церкви таке звернення проводилось у примусовому порядку, а винного у невиконанні «святого обов'язку» суворо покарали» [2, с. 56-57].

Транссуб'єктивізація компетенції у сфері фіскальних відносин, спільний інститут казначеїв і відсутність соціального контролю за дестинацією коштів призвели до численних зловживань владними повноваженнями з метою збагачення. Відтак Франція в період Середньовіччя стала осередком виникнення нового типу «релігійно - публічної» корупції, демонструючи властивість універсальності корупції щодо можливості проникнення її форм у варіативні сфери суспільного життя, не обмежуючи ареал її існування публічним сектором. Визначальність ролі церкви у житті франкської держави щодо участі у ставленні на престол монарха та подальшої агриментації його політичної стратегії сформувала стійку практику матеріального стимулювання лояльності очільників церкви та тотальний імунітет від юрисдикції держави. Своєю чергою, безапеляційний авторитет католицизму у тогочасному суспільстві забезпечив розвиток непотичних проявів у формуванні державного апарату, утворюючи ефект кругової поруки у межах відносин держава-церква, сформованої на засадах корупційних зв'язків представників публічної та релігійної підсистем суспільства.

Специфіка трансформації сутнісно-понятійного елементу феномена корупції у період Середньовіччя здебільшого зумовлювалась актуальною та інноваційною для цього періоду течією політико-правової та доктринальної операціоналізації соціальних інститутів, що виразилася у працях Ніколо Макіавеллі та в подальшому у теорії політичної організації, деталізованій Ієремією Бентамом.

Н. Макіавеллі, постулюючи інтереси держави як цілісного механізму домінантними стосовно акцесорних соціальних елементів індивідуального та соціумного рівнів, наполягав на допустимості та навіть необхідності авторитаризації державної влади, абсолютизуючи значення репресивно-виховних методів. Визначальним шляхом до ефективного реформування державної організації, на думку дослідника, виступала тотальна концентрація публічних повноважень у руках правителя та нейтралізація усіх форм локального врядування: «...управління полягає ні в чому іншому, як у встановленні такого нагляду за своїми підданими, щоб вони були не в змозі і не мали підстав завдавати вам шкоди» [3, с. 37]. Втім, очевидно, що за такої організації функціонування владного апарату нейтралізується навіть гіпотетична можливість створення та діяльності інституту громадського контролю, інших форм превенції зловживанням службових осіб владними повноваженнями.

Таким чином, утилітаризм, аутентично спрямований на стабілізацію публічної функції держави, а відтак і на покращення соціального добробуту, призвів до зубожіння населення та ідеалізації корупційних алгоритмів у сфері управлінської діяльності, вивівши корупцію на ме- тасоціальний, системотворчий рівень. Очевидно, що навіть не може йтись про боротьбу з корупцією як явищем у межах зазначеної політичної ситуації, оскільки інтерпретаційний формат цього явища пози- ціонував його як інструмент здійснення державної влади, а не девіа- ційну тенденцію з деструктивними наслідками загальнодержавного характеру. Втім, положення правової доктрини, що відображали колапс домінації права та нехтування постулатами режиму законності у Франції VIII-X століть, зокрема праця Філіпа де Бомануара «Кутюмі Бовезі», містила вказівку на методику подолання корупційної дилеми: «Існування права як дієвого засобу забезпечення легітимного державного ладу неможливе без рівності усіх без винятку ланок суспільства, незалежно від їх знатності та статків. Зубожіння, спричинене безмірністю свавілля влади припиниться з наданням народові можливості цю владу обирати та відкликати її представників» [4, с. 102].

Приклад франкської держави співмірно простежується і у політичній практиці Англії у період VTII-ХШ століть. У працях відомих англійських дослідників проблем права та методики його реалізації Генрі Бректона «Про закони і звичаї Англії» [5] (1256 р.) та Уільяма Блекстона «Коментарі до англійських законів» [6] (1764 р.) відображена модель організації алгоритму публічного управління в Англії епохи Сердньовіччя та окреслені її визначальні дефекти.

Суспільна організація тогочасної Англії зображається дослідниками у формі пірамідальної горизонтально сегментованої конструкції, у якій базовий сегмент становить суспільство, утворене з підданих, субординованих публічному порядку, що формується вищими сегментами організації без участі населення.

Проміжну ланку між політичною верхівкою та безправним населениям становить каста заможних купців, які виконують роль фінансового стабілізатора монаршого режиму, у зв'язку з чим користуються значними преференціями у їх взаємодії з управлінськими інститутами держави. Відтак модель організації суспільства в Англії становила сприятливе середовище для зародження і подальшого розвитку корупції небачених масштабів унаслідок таких обставин:

1) доступ до реалізації владних повноважень гарантувався лише політичній еліті та заможним верствам населення;

2) судова система, що формувалась не за цензом професійності, а на підставі політичного угляду Парламенту, обстоювала у процесуальній площині виключно інтереси влади, яка її сформувала, створюючи фактичну неможливість використання судового захисту від свавілля чиновників населенням країни;

3) механізм акумуляції активів держави ґрунтувався на комерційному осередку суспільства - купцях і підприємцях, яким влада за фінансові асигнування надавала практично необмежені можливості, створюючи ефект диспаритетності у суспільстві;

4) безправність населення створювала запоруки використання підкупу як основної форми взаємодії з органами державної влади задля одержання адміністративних послуг.

Основними методами протидії корупційним проявам у сфері здійснення державно-владних повноважень, як убачається з названих попередньо досліджень Генрі Бректона та Уільяма Блекстона, виступають: упровадження та забезпечення перманентної реалізації принципу рівності суб'єктів права перед законом, тобто інтеграція як сис- темотворного принципу реалізації публічної влади концепції егалітаризму; деконцентрація владних повноважень між ієрархізованими ланками державного механізму (концепція поділу влад, запропонована Шарлем-Луї де Монтеск'є, і праксеологічна форма її функціонування - механізм «стримувань і противаг»); чітка регламентація джерел фінансування інститутів публічної влади (запровадження бюджетного процесу); імплементація моделі незалежної судової системи у призму практичної правореалізації на засадах інструменту превенції девіатив- них тенденцій, найперше у сфері державного управління; конституціо- налізація інтегративного континіуму базових правомочностей громадян, які би гарантували останнім здатність до паритетної з представниками влади участі у процесі правової взаємодії; і що найважливіше - формалізація сутності, форм і наслідків протиправної поведінки носіїв владних повноважень, нереферентно щодо їх статусу.

Висновки

Здійснивши комплексний аналіз історико-правового (парадигмального) та доктринального (концептуального) вимірів трансформації сутнісних ознак і типових форм прояву корупції як комплексного соціального феномена деструктивного типу в межах політико-правової думки періодів Середньовіччя та раннього Ренесансу, можемо генералізувати одержані нами емпіричні факти у такі конструктивні умовиводи:

- аутентично корупція консолідувала фізичні за морфогенніс- тю явища негативного характеру, які внаслідок компенсації аномічно- сті правової думки античності були інтегровані і у соціально-правовий обіг та використовувались для ідентифікації девіативних процесів, виникнення яких локалізувалось у процесах практичної реалізації державно-владних повноважень;

- в окреслених часових континіумах корупція не набула визначення як самостійного соціально-правового явища та рефлексува- лась у докумантальних джерелах лише опосередковано, без чіткої акцентуації на розкритті формо-змістовних характеристик останньої;

- позиціонування корупції як негативного явища відбувалась лише у тих випадках і тією мірою, якою цей феномен дисоціювався з вектором функціонування політичних еліт конкретної організації публічної влади, тобто в основному для мінімізації фактору соціального обурення чи з метою усунення політичної конкуренції у боротьбі за владу, однак не в цілях зміцнення державно-правових інститутів чи протекції соціального блага;

- заходи щодо протидії проявам корупції мали виключно репресивний характер, міра ж покарання диктувалась не об'єктивними ознаками проступку, а рівнем абсолютизації влади правителя, на підрив авторитету котрого і спрямовувалось конкретне порушення;

- відсутність спеціалізованих органів щодо протидії корупцій- ним явищам у тогочасній організації публічного апарату зумовлювало концентрацію усього спектру процесуальних повноважень щодо реалізації заходів репресивного характеру як виключної прерогативи правителя та його владного оточення, не залишаючи місця категоріям функціональності, законності, справедливості й системності в алгоритмі антикорупційної процедури.

Література

1. Гегель Г. В. Основи філософії права або природне право і державознавство / Г. В. Гегель; пер. з нім. Р. Осадчука і М. Кушніра. - К.: Юніверс, 2000. - 329 с.

2. Хегерманн Д. Карл Великий / Д. Хегерманн. - М.: ТОВ «Видавництво АСТ»: ЗАТ НВП «Єрмак», 2003. - 684 с.

3. Макиавелли Н. Избранные произведения / Н. Макиавелли. - М.: Художественная литература, 1982. - 719 с.

4. Heller Sarah-Grace. Essays on the Poetic and Legal Writings of Philippe De Remy and His Son Phiilippe De Beaumanoir of Thirteenth-Century France. - Edwin Mellen Press. - P. 304.

5. История государства и права средневековой Англии XIII-XV вв.: хрестоматия / сост., ред. и вст. ст. А. А. Тесля. - Хабаровск: Изд-во ДВГУПС, 2006. - 185 с.

6. Истолкования английских законов г. Блекстона / с английского подлинника перевел С. Е. Десницкий при участии А. М. Брянцева. - М.: Университетская типография Н. Новикова. - 1780-1782. - 235 с.

Размещено на Allbest.ru