Системи і джерела адміністративного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Системи і джерела адміністративного права

Теорія права наводить досить широку класифікацію джерел права: 1) правовий звичай; 2) нормативний правовий акт; 3) правовий прецедент;4) договори нормативного змісту; 5) принципи права та юридична доктрина; 6) релігійні пам'ятки; 7) природне право [3, с. 19]. Сучасні правознавці-адміністративісти серед джерел адміністративного права України, в узагальненому вигляді називають акти державних органів, органів місцевого самоврядування, органів управління державних підприємств, установ, організацій, міжнародні угоди (договори) України та міжнародно-правові акти, що ратифіковані ВР України [4, с. 142-147], та акти судових органів [5, с. 42], що є сталим у наукових поглядах.

На наш погляд, у цьому сенсі мають значний науковий інтерес думки зарубіжних вчених, що відрізняються значно ширшим підходом до змісту системи джерел адміністративного права. Джерела адміністративного права зарубіжних країн у стислому вигляді характеризують таким чином: конституції, закони (конституційні і звичайні), акти делегованого законодавства і підзаконні акти як адміністративно-правові акти, адміністративні рішення-прецеденти, судові прецеденти (як судів загальної юрисдикції, так і адміністративних судів), звичаї (особливо в англо-американській системі), міжнародні договори [6, с. 39].

Російський вчений Ю. А. Тихомиров поділяє систему джерел адміністративного права Росії на дві підсистеми та є кілька які мають стати ключовою домінантною у формуванні доктрини адміністративного права.

До першої підсистеми джерел адміністративного права відносяться: а) адміністративно-правові ідеї і концепції; б) правові акти органів виконавчої влади РФ та її суб'єктів, включаючи акти уряду, адміністрацій і відомчі акти; в) правові акти державних акціонерних товариств, корпорацій, фінансово-промислових груп та інших господарсько-управлінських об'єднань;

Г) акти державних унітарних підприємств, установ, організацій; д) адміністративні договори або управлінські угоди; е) техніко-юридичні норми; ж) адміністративний звичай;

До другої підсистеми джерел адміністративного права відносяться: а) норми Конституції РФ, конституцій республік, статути областей та інших суб'єктів федерації; б) закони РФ та її суб'єктів; в) укази Президента РФ та акти президентів і глав республік та ін.; г) рішення судових органів (КС РФ, стосовно спорів про компетенцію, ВАС РФ - щодо спорів адміністративного характеру, у майбутньому - рішення органів адміністративної юстиції); д) міжнародно-правові акти. правовий адміністративний юридичний

Сьогодні невеликою є реальна роль адміністративно-правових ідей і концепцій у практиці державного управління і регулювання як через деяку догматичність і пасивну інформаційність, так і внаслідок ігнорування їх у державному апараті [7, с. 120-121].

Таким чином, порівняльний аналіз джерел права, що визначаються ученими, виявляє значну різницю у наукових поглядах на цю проблему. Нам імпонує підхід російської адміністративно-правової школи. Його масштабність дає можливість не зупинятися на усталених наукових поглядах та догмах, долати їх консерватизм та враховувати новітні соціальні реалії розвитку пострадянських держав, які для них є, безумовно, спільними у переважній більшості проявів (за винятком національних особливостей, що накладають свій певний відбиток і на правовідносини). Саме тому такий підхід вбачається найприйнятнішим у правовому дослідженні системи джерел адміністративного-права. На мою думку, до сучасної системи джерел адміністративного права України підставно включати:

1) адміністративно-правові концепції та доктрини;

2) адміністративно-правові акти;

3) акти органів державного управління;

4) акти судових органів;

5) адміністративні договори та угоди;

6) природне право;

7) адміністративно-правові звичаї;

8) адміністративно-правові прецеденти.

Спробуємо аргументувати саме такий підхід

До системи джерел адміністративного права.

Адміністративно-правові концепції і доктрини конкретизують та деталізують принципи адміністративного права, і, власне, є правовим базисом, свого роду зачатком правової норми, з якого вона формується і народжується відповідно до об'єктивних умов економічного і соціального розвитку, з метою відображення суспільних інтересів. Природно, що такі основоположні ідеї є джерелом адміністративного права, і невключення таких до їх системи, очевидно, робить її неповною.

Адміністративно-правові акти, акти органів державного управління та акти судових органів традиційно належать до джерел адміністративного права, а тому не викликають сумніву і зайвих пояснень.

Адміністративні договори та угоди у діяльності державних органів за останні роки набувають усе більшого значення. Раніше адміністративні договори та угоди як джерела адміністративного права практично не виділялися. Зміна ситуації сьогодні безпосередньо пов'язана з посиленням ролі договірного регулювання у публічній сфері та, у зв'язку з останнім, посиленням значення управлінських послуг в адміністративно-правових відносинах до рівня віднесення цих послуг до предмета адміністративного права, на що акцентується увага у науковій літературі. З цього приводу В. Б. Авер'янов зазначає, що до предмета адміністративного права входять, зокрема, суспільні відносини, що формуються у ході діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо забезпечення реалізації та захисту в адміністративному порядку прав і свобод громадян, надання їм, а також юридичним особам різноманітних адміністративних (управлінських) послуг [8, с. 71]. За існуючого стану суспільних відносин у сфері виконавчої влади адміністративні договори та угоди, які є формальним виразом адміністративних послуг, очевидно, відносяться до джерел адміністративного права і не викликають сумніву як такі.

Адміністративно-правовий звичай хоч і не має широкого вжитку, проте зовсім не враховувати його, на наш погляд, було б неправильним. В якості доказу, можна навести правові норми низки новітніх нормативно-правових актів, спрямованих на активізацію розвитку Українського козацтва [10, 11, 12]. Зокрема, пункт 2 розділу 1 Національної Програми відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки встановлює козацькі однострої, звання, нагороди, символіку та відзнаки [12]. У такому контексті стає очевидним, що перелічені нормативно-правові акти за джерело права мають правовий звичай, який за сучасних соціально - політичних умов України набуває нової актуальності. З наведених підстав адміністративно-правовий звичай можна і слід віднести до джерел адміністративного права.

З огляду на соціально-правові умови сьогодення у нашій державі, а саме - наявність значної кількості правових колізій та прогалин у праві, державні органи в особі їх посадових осіб досить часто змушені вирішувати конкретні адміністративні справи, керуючись загальновизнаними правовими принципами, створюючи тим самим адміністративно-правові прецеденти. До таких частково можна віднести і рішення колегії ВС України з адміністративних питань та колегії ВАС України: даючи тлумачення норм права у випадку їх колізійності чи наявності прогалин у праві, колегії, фактично, створюють норму права, якою керуються суди при вирішенні усіх інших аналогічних конкретних адміністративних справ, хоча рішення колегій ВС України та ВАС України не входять до системи законодавства нашої держави. Звичайно, такі рішення можна віднести і до судового прецеденту, але якщо вони стосуються адміністративних правовідносин, то, безсумнівно, з повним правом їх слід відносити і до адміністративно-правового прецеденту. Таким чином, наведені наукові погляди, на нашу думку, дають підстави стверджувати, що адміністративно - правовий прецедент має всі підстави бути віднесеним до джерел адміністративного права України.

Література

1. Погорілко В., Федоренко В. Джерела права України (загальна теорія джерел конституційного права України / Вісник Академії правових наук України. - 2002. - № 1 (28). - С. 46-59.

2. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консул, 2001. - 656 с.

3. Бобылев А. И. Источники (формы) права // Право и политика. - 2003. - № 8. - 19 с.

4. Курінний Є. В. Предмет і об'єкт адміністративного права України: Монографія. - Дніпропетровськ: Ліра лтд, 2004. - 340 с.

5. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України; Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 544 с.

6. Никеров Г. И. Понятие и источники административного права зарубежных стран. - М., Вестник международного университета. Научный журнал. Выпуск ІІ, 1997, С. 37-43.

7. Тихомиров Ю. А. Административное право и процесс: полный курс. Вторе издание, доп. и перераб. / Ю. А. Тихомиров. - М.: Изд. Тихомирова М. Ю., 2005. - 697 с.

8. Авер'янов В. Б. Характер предмета адміністративного права: уточнення доктринальної оцінки / Державне управління: проблеми адміністративно - правової теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Аве - р'янова. - К.: Факт, 2003. - 382 с.

9. Юридичні терміни. Тлумачний словник / В. Г. Гончаренко, П. П. Андрушко, Т. П. Базова та ін.; за ред. В. Г. Гончаренка. - 2-ге вид., стереотипне. - К.: Ли - бідь, 2004. - 320 с.

10. Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва: Указ Президента України, 4 січня 1995 р., № 14/95 // К.:

11. Центр компьютерных технологий. - Компьютерное законодательство Украины, октябрь 2006.

12. Про День Українського козацтва: Указ Президента України, 7 серпня 1999 р., № 966/99 // К.: Центр компьютерных технологий. - Компьютерное законодательство Украины, октябрь 2006.

13. Про Національну Програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки: Указ Президента України, 15 листопада 2001 р., № 1092/2001 // К.: Центр компьютерных технологий. - Компьютерное законодательство Украины, октябрь 2006.

14. Шершеневич Г. Ф. Общая теория права. - М., 1911. - Вып. ІІ. - 698 с.

15. Трубецкой Е. Н. Лекции по энциклопедии права. - М., 1917. - 226 с.

16. Уолкер Р. Английская судебная система. - М., 1980. - 159 с.

17. Пархоменко Н. М. Сучасні погляди на правовий прецедент як джерело права // Держава і право. Щорічник наук. праць молодих вчених / Редкол.: В. Н. Денисов (гол. ред.) та ін. - К.: Ін Юре. - 1999. - Вип. 2. - 542 с.

Размещено на Allbest.ru