Система недержавного пенсійного забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Система недержавного пенсійного забезпечення

Вступ

пенсійний соціальний захист фонд

Актуальність теми дослідження. Дедалі зростаюча кількість пенсіонерів, зменшення чисельності працюючого населення, зростання так званого коефіцієнта демографічної залежності зумовлюють потребу в перебудові пенсійної системи. Система пенсійного забезпечення українського населення зараз знаходиться у стані реформування, коли поряд з державним пенсійним забезпеченням втілюється система недержавного пенсійного страхування. Необхідність зміни пенсійної системи країни та запровадження накопичувальних методів пенсійного забезпечення обумовлена рядом причин, серед яких найбільш важливими є низькій рівень пенсійного забезпечення громадян та невідповідність отримуваної пенсії тому заробітку, що його отримував громадянин до виходу на пенсію. Пенсійні кошти, акумульовані недержавною пенсійною системою є потужним інвестиційним ресурсом для економіки країни, тому розвиток вказаної системи необхідно розглядати не лише з точки зору забезпечення громадян у старості, але й з точки зору можливості оздоровлення економіки за рахунок сформованих фінансових ресурсів.

Ступінь наукової розробки теми дослідження. Питання еволюції та перспективи розвитку недержавного пенсійного забезпечення вивчалися багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими. Наразі вивченням системи недержавного пенсійного забезпечення займаються відомі українські вчені, зокрема: В. Базилевич, Н. Вицкова, Н. Науменкова, Б. Надточій, М. Бойко та інші.

Об'єктом дослідження є процеси, пов'язані з розвитком недержавного пенсійного забезпечення в Україні, його сучасним станом та майбутніми перспективами.

Предметом виступають норми чинного законодавства в галузі недержавного пенсійного забезпечення, які містяться в Конституції України, Законах України, постановах Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, наказах, роз'ясненнях, методичних рекомендаціях Міністерства соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України, інших міністерств і відомств, що займаються пенсійним забезпеченням різних верств населення, та практика їх застосування.

Мета і завдання дослідження. Оцінка сучасного стану та перспективи подальшого розвитку недержавних форм пенсійного забезпечення, розробка основних напрямків удосконалення механізму недержавного пенсійного забезпечення.

Досягнення цієї мети вимагало вирішення таких завдань:

- здійснити історичну розвідку ролі недержавних форм пенсійного забезпечення в системі соціального захисту;

- визначити нормативно-правові засади функціонування недержавного пенсійного забезпечення в Україні;

- пояснити механізм державного регулювання недержавного пенсійного забезпечення;

- дослідити зарубіжний досвід функціонування систем недержавних пенсійних виплат та можливості його застосування в Україні;

- узагальнити особливості впровадження третього рівня пенсійної системи;

- визначити основні напрямки удосконалення системи недержавного пенсійного забезпечення.

Методи дослідження. Для дослідження даної теми використовувались наступні методи: історичний метод, загальнонаукові методи пізнання, методи статистичного аналізу, системний аналіз, аналогія, системно-структурний, порівняльно-правовий, аналіз структури правовідносин у сфері недержавного пенсійного забезпечення, також використовувались методи узагальнення та синтезу.

1. Загальноправова характеристика системи недержавного пенсійного забезпечення

1.1 Історичне значення недержавних форм пенсійного забезпечення в структурі соціального захисту

Пенсійне забезпечення є однією з основних гарантій матеріального забезпечення непрацюючих громадян. Для непрацездатних пенсіонерів пенсія фактично стає основним джерелом їх існування. Відповідно до ст. 46 Конституції України, пенсія має забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, установленого законом. На жаль, сьогоднішні реалії такі, що ця вимога Конституції України не дотримується [1].

Виникнення необхідності в утриманні непрацездатних членів суспільства існувала з давніх-давен. Історія пенсії йде корінням вглиб, ще у І столітті до н.е. Юлій Цезар ввів державне забезпечення військових після завершення служби. Проте з розвитком держав змінювалася й ідеологія пенсії: у минулому вона була символом привілеїв та обраності. Протягом століть утримували непрацездатних церква, благодійні організації, товариства взаємодопомоги тощо. Та з розвитком суспільства пенсія набула широкого соціального значення, як для людей, так і для країн в цілому [2].

Першим же офіційно увів солідарну державну пенсію для всіх працюючих Отто фон Бісмарк, канцлер Німеччини - це сталося в 1889 році. 20 років потому естафету підхопили Великобританія та Австралія, а Сполучені Штати Америки прийшли до державної пенсійної системи в 30-ті роки ХХ століття. СРСР надав народу право на пенсію за віком в 1956 році [3].

Виникнення державного соціального забезпечення стало результатом розвитку промисловості та широкого застосування на промислових підприємствах найманої праці. Формування капіталістичного способу виробництва призвело до виникнення необхідності в організації державної системи захисту найманих працівників від соціального ризику втрати заробітку. Через те, першими виплатами по державному соціальному страхуванню стали допомоги в зв'язку з трудовим каліцтвом та захворюванням, які називалися пенсіями.

Сенс солідарної системи пенсійного забезпечення, яка діє зараз, полягає в тому, що вона спирається на принцип солідарності поколінь - коли працюючі оплачують пенсію сьогоднішнім пенсіонерам. Така система прекрасно справлялася зі своїми завданнями практично до кінця ХХ століття, коли історія пенсії не була відмічена кризою. Проблеми почалися тоді, коли кількість учасників пенсійної системи стала критично малою, а їхніх внесків забракло для здійснення поточних виплат пенсіонерам. У таких умовах солідарна система перестала забезпечувати достойний рівень пенсій і виявилась обтяжливою для суспільства.

Криза солідарних пенсійних систем у країнах Європи розпочалася ще в 1970-ті роки і стала очевидною на початку 1980-х. З'явилася необхідність у нових системах пенсійного забезпечення та реформуванні існуючої системи, появі недержавних пенсійних фондів [4].

На тернах України в ХІХ ст. почало поширюватися добровільне страхування через емеритальні каси. В Україні перша така каса військово-сухопутного відомства з'явилася в 1859 році. Потім розпочала роботу емеритальна каса інженерів шляхів сполучення, і вже на початку 1917 року вона об'єднувала всіх «шляховиків» і мала таку саму кількість користувачів, як нині Укрзалізниця. Потім були створені каси для вчителів, службовців Товариства пароплавства по Дніпру та його притоках й інші. Зокрема відомо, що наприкінці ХІХ ст. в Україні діяло більше 200 емеритальних, пенсійних та страхових кас [5, 344-348].

В Україні формування системи недержавного пенсійного забезпечення за допомогою утворення різного роду фондів почалося ще в 1992 р. У своїй більшості недержавні пенсійні фонди були фактично товариствами відкритого типу, заснованими фізичними або юридичними особами - приватними підприємствами або державними установами, а також у формі акціонерних товариств, де акціонерами могли бути як фізичні, так і юридичні особи, страхові компанії [6].

Поворотним пунктом в історії розвитку пенсійного забезпечення у світі став 1994 рік, коли Світовий банк опублікував свій знаменитий Звіт «Як уникнути кризи поважного віку: політика захисту людей поважного віку і сприяння економічному зростанню». Стало зрозуміло, що шляхом виходу із замкненого кола є запровадження накопичувальних пенсійних систем на базі індивідуальних пенсійних рахунків громадян, кардинальне зменшення, а то й ліквідація в пенсійному забезпеченні перерозподільних елементів. Саме цей шлях, який уже пройшли чи ще проходять країни світу, і є пенсійною реформою. Пенсійна реформа спрямована на радикальне посилення зв'язку між обсягом сплачених внесків до пенсійної системи і пенсійними правами людини. Вона обмежує роль державних солідарних, розподільчих систем і підвищує відповідальність самих працівників та роботодавців, заохочуючи приватні пенсійні заощадження. На зміну обтяжливим солідарним пенсійним системам приходили накопичувальні та недержавні системи, що ставали до того ж головним джерелом національних інвестицій.

У багатьох країнах, де одночасно існують різні інститути добровільного пенсійного страхування, перевага надається, головним чином, недержавним пенсійним фондам. При цьому недержавні пенсійні фонди, як фінансові інститути застосовують найбільш широкий спектр схем додаткового пенсійного забезпечення: від найпростіших накопичувальних і до змішаних схем внесення коштів у недержавний пенсійний фонд.

Стосовно нині діючої в Україні пенсійної системи можна висунути два ключових взаємопов'язаних зауваження. По-перше, вона не спроможна забезпечити гідний рівень життя пенсіонерів. По-друге, навіть з урахуванням нинішнього занизького рівня пенсій вона є непосильним тягарем для державного бюджету, за рахунок якого покривається дефіцит бюджету Пенсійного фонду. Іншими словами, на потреби пенсіонерів виділяються кошти, що призначаються на інші суспільні потреби: освіту, науку, медицину, культуру, армію тощо [7; 8].

Сьогодні принцип «солідарності поколінь» вже не діє в першу чергу через демографічну кризу. Один працюючий утримує одного пенсіонера, а за даними прогнозистів далі ця ситуація буде тільки ускладнюватися. Щорічно кількість пенсіонерів та інвалідів зростає. Таким чином діюча законодавча база з урахуванням чинника природного зростання кількості непрацездатних громадян обумовлює значне навантаження на працююче населення. Підвищення розміру пенсійних внесків також не є ефективною мірою.

Враховуючи досвід інших країн, для України досить складним інструментом вирішення проблеми пенсійного забезпечення є збільшення віку виходу на пенсію, хоча і воно потребує екстреного рішення через його поетапне впровадження. Зараз в нашій країні вік виходу громадян на пенсію є одним з найбільш низьких серед європейських країн. Проте, збільшення пенсійного віку з урахування середньої тривалості життя в Україні у жінок 75,5 років і у чоловіків 65,2 років може навіть погрішити існуючу ситуацію: більшість чоловіків не доживе до пенсійного віку. Таким чином, для нашої країни найбільш прийнятною формою вирішення проблем пенсійного забезпечення - це відкриття для громадян індивідуальних пенсійних програм в недержавних пенсійних фондах і компаніях по страхуванню життя.

Відкриття індивідуальних пенсійних програм вигідне і для громадянина, і для підприємства. По-перше, це податкові пільги, передбачені законодавством як для юридичних, так і для фізичних осіб. Оскільки пенсійні договори відносяться до категорії «накопичувальних і довгострокових», підприємства можуть відносити платежі по такому страхуванню на валові витрати, мінімізуючи базу оподаткування. У свою чергу громадяни, що оплачують пенсійні поліси, мають право на податковий кредит. Це означає, що за підсумками року, заповнивши податкову декларацію, клієнт фонду зможе отримати назад з державного бюджету певний відсоток сплачених засобів. По-друге, на відміну від тих же банків, страховики забезпечують клієнтам не тільки накопичення засобів, але і захист від інфляції, шляхом індексації їхніх вкладів. По-третє, забезпечують захист від ряду ризиків. Кожен пенсійний договір включає ризик смерті застрахованої особи з будь-якої причини [9; 10].

Розповсюджувати недержавну пенсійну систему бажано якомога раніше. На Заході, де страхова культура в цілому вище і люди починають думати про пенсію змолоду, вони відкривають свої пенсійні рахунки не пізніше 25-30 років. Практичні способи впливу держави на інститути недержавного пенсійного забезпечення залежать від національних традицій, рівнів економічного, правового та соціального розвитку тієї чи іншої країни. При цьому за міжнародними нормами ця відповідальність виходить за рамки простого прийняття законодавчих актів. Держава покликана приймати на себе загальну відповідальність за безліч функцій з управління пенсійними системами, які шляхом правових заходів були визначені як обов'язкові або добровільні для працівників і роботодавців [11, 164 - 167].

Історія розвитку недержавного пенсійного забезпечення має досить глибоке коріння. Але найефективніше недержавне пенсійне забезпечення почало розвиватися під час всесвітньої кризи солідарних систем. Для більшості країн воно являлося однією з основних ланок пенсійної системи. В Україні на сьогодні ця сфера перебуває на етапі становлення. Серед основних причин повільного розвитку недержавного пенсійного забезпечення слід відзначити низький рівень обізнаності громадян про недержавні пенсійні фонди й пенсійну систему в цілому, незацікавленість роботодавців фінансуванням добровільних пенсійних програм і обмежений рівень фінансових інструментів, придатних для інвестування в них пенсійних коштів. Наразі система «солідарності поколінь», втратила свою актуальність та ефективність. Натомість система недержавного пенсійного забезпечення є результативною та перспективною, як показує досвід зарубіжних країн.

1.2 Система державного регулювання національного недержавного пенсійного забезпечення

Залежно від напрямку та сфери діяльності учасників недержавного пенсійного забезпечення держава гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових прав і законних інтересів учасників недержавного пенсійного забезпечення. Такий захист здійснюється шляхом нагляду та контролю відповідними державними органами. Державний нагляд та регуляторні функції покладені на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет та Національний банк України [12].

Повноваження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг визначені Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг»», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та іншими актами законодавства України. Національна комісія була створена у квітні 2003 року як Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України - центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом у сфері регулювання ринків фінансових послуг перед яким поставлені основні завдання, які полягають у проведенні єдиної та ефективної політики у сфері надання фінансових послуг, розробці та реалізації стратегії розвитку ринків фінансових послуг, здійснення державного нагляду за наданням фінансових послуг та додержання законодавства у цій сфері. Разом з тим, 23 листопада 2011 року президент ліквідував її, підписавши указ №1070/2011 Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг [13].

Нагляд за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції у сфері недержавного пенсійного забезпечення здійснює Антимонопольний комітет України в межах повноважень, передбачених Законом України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист економічної конкуренції». Між органами державного регулювання та контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення відпрацьований чіткий механізм взаємодії. Так, органи зобов'язані: надавати один одному інформацію, яка є необхідною для здійснення ними регулювання в сфері недержавного пенсійного забезпечення, та необхідні консультації; оприлюднювати перелік юридичних осіб, які провадять діяльність у сфері недержавного пенсійного забезпечення; здійснювати інші дії з координації своєї діяльності, передбачені законодавством з регулювання ринків фінансових послуг, у тому числі спільні перевірки відповідних осіб, що надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення [14; 15].

Слід зазначити, що рішення органів, що здійснюють державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення, прийняті відповідно до компетенції цих органів, є обов'язковими для виконання пенсійними фондами, адміністраторами, особами, що здійснюють управління активами, зберігачами, страховими організаціями, банківськими установами, що відкривають пенсійні депозитні рахунки. У разі виявлення фактів неналежного виконання зобов'язань особами, що здійснюють управління пенсійними активами, та зберігачем Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України повинна повідомити про це Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку і порушити, за необхідності, питання про застосування санкцій. Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України в свою чергу, застосовує засоби нагляду, інспектування та заходи впливу згідно із законодавством про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг [16].

Особливу роль у системі державного регулювання недержавного пенсійного забезпечення відіграють аудиторські перевірки, головні аспекти яких висвітлено в ст. 5 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Згідно цього Закону планові аудиторські перевірки діяльності пенсійних фондів, адміністраторів, компаній з управління активами, зберігачів, страхових організацій та банків, що надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення, проводяться не рідше ніж один раз на рік за рахунок юридичних осіб, що перевіряються. Результати аудиторських перевірок підлягають опублікуванню в порядку, визначеному цим Законом. Аудиторська перевірка проводиться аудитором, який має право на провадження аудиторської діяльності і займається виключно наданням аудиторських послуг згідно із законодавством, а також згідно із законодавством на підставі договору, який укладається між аудитором та юридичною особою, що перевіряється [17].

При поданні річної звітності Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, і Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку адміністратор і компанія з управління активами обов'язково додають до зазначеної звітності копію аудиторського висновку встановленого зразка.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національний банк України і Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку в межах своєї компетенції мають право організувати перевірку діяльності пенсійного фонду, адміністратора, компанії з управління активами, зберігача, страхової організації та банківської установи, що надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення, самостійно або із залученням аудитора. Оплата таких перевірок не може здійснюватися за рахунок особи, що перевіряється.

Оскільки основу системи недержавного пенсійного забезпечення складають недержавні пенсійні фонди, вважаю доцільним розглянути окремо механізм державного нагляду недержавних пенсійних фондів.

Згідно до стратегії, яку обирає відкритий недержавний пенсійний фонд, він може проводити агресивну, помірковану та консервативну політику. Тому сутність державного контролю і полягає насамперед у встановленні певних вимог до суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення щодо надання ними послуг відповідної якості через систему державної реєстрації, ліцензування, відповідних кваліфікаційних вимог тощо. Саме Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг у системі регулювання недержавних пенсійних фондів виконує такі функції: реєстрація пенсійного фонду і видача свідоцтва; визначення змісту додаткової інформації до статуту пенсійного фонду та затвердження типових статутів; встановлення правил підготовки, вимог до декларації та внесення змін до неї; приймає рішення про ліквідацію пенсійного фонду; встановлює додаткові повноваження ліквідаційної фінансової комісії, її склад, порядок утворення, процедуру проведення ліквідації кожного окремого пенсійного фонду; реєструє та затверджує типовий статут адміністратора і видає йому ліцензію; погоджує типовий договір про управління пенсійними активами; здійснює контроль за рекламою; видає сертифікати фізичній особі на агентські послуги; затверджує типову форму пенсійного контракту; складає щорічний звіт Кабінету Міністрів України [18].

Мета державного регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів полягає в удосконаленні оптимального механізму захисту пенсійних активів через розмежування та відокремлення активів пенсійного фонду від активів засновників і роботодавців-платників, а також суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення, які надаватимуть послуги в цій сфері. Держава забезпечує і гарантує вплив учасників недержавних пенсійних фондів на членство в раді фонду, проведення засідання ради фонду, скликання позачергових зборів засновників.

Ситуація ускладнюється тим, що на сьогодні не існує чітких публічних критеріїв, що дають змогу оцінювати надійність компаній, які управляють пенсійними резервами, що веде до ризику втрати активів пенсійних фондів.

Одним із головних факторів, що стримують позитивний розвиток недержавних пенсійних фондів, є діюча система оподаткування. Законодавство про недержавні пенсійні фонди передбачає, що недержавні пенсійні фонди як комерційна організація має право на пільги, на податки, збори і платежі, але ця норма не є нормою прямої дії, тому вона не відкриває для недержавних пенсійних фондів можливостей пільгового оподаткування. Діюча на сьогодні нормативна база не передбачає ніяких податкових пільг для недержавних пенсійних фондів. Таким чином, кошти, отримані громадянами як пенсії із недержавних пенсійних фондів, двічі оподатковуються - при перерахуванні коштів у недержавні пенсійні фонди і при отриманні недержавних пенсій громадянами. У цих умовах становище недержавних пенсійних фондів виглядає дуже нестабільним, їхня життєдіяльність поставлена під питання. Потрібна продумана державна програма їх розвитку та підтримки, без реалізації якої, більшість фондів можуть перестати існувати найближчим часом, як це спостерігається в останні роки, дискредитувавши ідею недержавного пенсійного забезпечення.

Питання управління пенсійними активами заслуговує на особливу увагу, оскільки таке управління здійснюється Компанією керування активами. Компанія керування активами є юридичною особою, яка створюється відповідно до Закону України «Про господарські товариства» у формі:

- товариства з обмеженою відповідальністю;

- акціонерного товариства;

- товариства з додатковою відповідальністю.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється на підставі пенсійного контракту, який повинен відповідати умовам, що встановлені законодавством. Пенсійні схеми, за якими провадиться недержавне пенсійне страхування, повинні міститися в статутах фондів. Закон також регулює умови та порядок здійснення виплат з недержавних пенсійних фондів [19].

Держава буде змушена надавати певну підтримку недержавним пенсійним фондам - насамперед як системі довгострокових внутрішніх інвесторів, з одного боку, і як більш ефективній позабюджетній системі соціального захисту - з іншого. З цією метою вона може і зобов'язана передбачити пільгове оподаткування недержавних пенсійних фондів та інвестиційних доходів, отриманих компаніями з управління їхніми активами. Головним завданням держави буде забезпечення ефективного нагляду і контролю за діяльністю у сфері недержавного пенсійного страхування. Функції держави будуть ґрунтуватися не тільки на регулятивних можливостях спеціалізованого спостережного і контрольного органу за діяльністю недержавних пенсійних фондів, й на законодавчих обмеженнях.

Удосконалення механізмів державного регулювання розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення мають убезпечити пенсійні активи від знецінення та нецільового використання, покращити соціальний захист населення на основі прогресу в соціально-економічній сфері. На даний час у науковій літературі осмислюються механізми державного управління та досліджується ефективність реформування пенсійних систем у накопичувальні фонди. Але все ж поза увагою залишаються важливі питання державного регулювання розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення, а саме: методи оцінки інформаційної складової державного впливу, визначення показників розвитку системи, удосконалення механізмів захисту пенсійних активів в умовах фінансових криз. Недостатня увага також приділяється теоретичним засадам діяльності органів державного нагляду та контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення, питанням координації дій його суб'єктів.

2. Сучасний стан системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні

2.1 Аналіз динаміки розвитку недержавних пенсійних фондів

В Україні, як і в більшості розвинутих країн світу, спостерігається велике демографічне навантаження на працюючу частину населення, що у результаті веде до втрати ефективності пенсійної системи в цілому. Розвиток недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) стимулює розширення інвестиційних програм та добробуту країни. Система недержавного пенсійного забезпечення становить третій рівень пенсійної системи. Її розбудова здійснюється починаючи з 2004 року після набрання чинності Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Основу такої системи становлять недержавні пенсійні фонди [20].

Станом на 2016 р. в Державному реєстрі фінансових установ містилася інформація про 65 недержавних пенсійних фондів (далі - НПФ) та 23 адміністратори НПФ (станом на 2015 р. у Державному реєстрі налічувалось 76 НПФ та 22 адміністратори). Крім того, міститься інформація про 1 одноосібного засновника, який прийняв рішення про самостійне здійснення адміністрування створеного ним корпоративного недержавного пенсійного фонду (отримав ліцензію на провадження діяльності з адміністрування такого недержавного пенсійного фонду та відповідно до законодавства не потребує внесення до Державного реєстру фінансових установ). Згідно з даними Державного реєстру фінансових установ недержавні пенсійні фонди зареєстровано у 9 регіонах України. Найбільша кількість НПФ зосереджена у м. Києві - 73% від загальної кількості зареєстрованих НПФ [21].

Станом на 2016 р. адміністраторами недержавних пенсійних фондів укладено 60,0 тис. шт. пенсійних контрактів, що більше на 7,7% порівняно зі станом на 2015 р. Структура пенсійних контрактів станом на 2016 р.: з вкладниками - фізичними особами - 52,6 тис. шт.; з вкладниками фізичними особами-підприємцями - 0,1 тис. шт.; з вкладниками - юридичними особами - 7,3 тис. шт.

Збільшення кількості пенсійних контрактів пов'язане в першу чергу зі збільшенням пенсійних контрактів з фізичними особами. Так, порівняно зі станом на 2015 р. збільшення кількості контрактів з фізичними особами станом на 2016 р. становило 10,0%, зменшення кількості контрактів з юридичними особами становило 6,4%; порівняно зі станом на 2014 р. зменшення кількості контрактів з юридичними особами станом на 2016 р. становило 43,4%, збільшення кількості контрактів з фізичними особами становило 8,9%. Пенсійні контракти станом на 2016 р. укладено з 54,2 тисячами вкладників, з яких: юридичні особи - 2,3 тисячі, або 4,2% від загальної кількості вкладників, фізичні особи - 51,9 тисячі, або 95,8%.

Кількість вкладників станом на 2016 р. збільшилася порівняно з 2015 роком на 9,5% та станом на 2015 р. порівняно з 2014 роком кількість вкладників зменшилася на 1,2%.

Збільшення кількості вкладників за період з 2015 р. по 2016 р. відбулося за рахунок збільшення кількості вкладників фізичних осіб на 10,0%.

Станом на 2016 р. загальна кількість учасників НПФ становила 830,2 тис. осіб (станом на 2015 р. - 833,6 тис. осіб).

Станом на 2016 р. переважну більшість учасників НПФ складають особи віком від 25 до 50 років, а саме 63%, та особи вікової групи від 50 до 60 років, що становили 26%. Частка учасників НПФ вікової групи старше 60 років становила 8%, вікової групи до 25 років - 3%. Також потрібно підмітити, що у кожній віковій групі більшість становлять чоловіки, а саме 58,2% від загальної кількості учасників НПФ. Причому у віковій групі старше 60 років їхня кількість перевищує кількість жінок більш ніж удвічі (у 2,8 рази).

Пенсійні виплати (одноразові та на визначений строк) станом на 2016 р. становили 562,9 млн. грн., що на 20,4% більше в порівнянні з аналогічним періодом 2015 року, при цьому одноразові виплати зросли на 11,6%, пенсійні виплати на визначений строк - на 102%.

Сукупно недержавними пенсійними фондами станом на 2016 р. було здійснено пенсійних виплат (одноразових та на визначений строк) 80,3 тисячі учасників, тобто 9,7% від загальної кількості учасників отримали пенсійні виплати. Середній розмір одноразової пенсійної виплати на одного учасника НПФ, який отримав/отримує пенсійну виплату одноразово, у І кварталі 2016 року становив 6,1 тис. грн. (у І кварталі 2015 року - 3,1 тис. грн., у І кварталі 2014 року - 3,0 тис. грн.) та середній розмір пенсійної виплати на визначений строк на одного учасника НПФ, який отримав/отримує пенсійну виплату на визначений строк, становив 25,4 тис. грн. (І кварталі 2015 року - 25,4 тис. грн., І кварталі 2014 року - 14,1 тис. грн.).

Одним із основних якісних показників, які характеризують систему НПЗ, є сплачені пенсійні внески. Сума пенсійних внесків станом на 2016 р. становить 1 851,0 млн. грн., збільшившись протягом дванадцяти місяців на 2,1%. Порівняно зі станом на 2014 р. сума пенсійних внесків станом на 2015 р. збільшилась на 9,5%. У загальній сумі пенсійних внесків станом на 2016 р. основну частину, або 95,7%, становлять пенсійні внески від юридичних осіб, на яких припадає 1 770,4 млн. грн. На збільшення суми пенсійних внесків вплинуло: станом на 2016 р. - збільшення суми пенсійних внесків від юридичних осіб на 1,8% та збільшення суми пенсійних внесків від фізичних осіб на 9,9%; станом на 2015 р. - збільшення суми пенсійних внесків від юридичних осіб на 12,8%.

Середній розмір пенсійного внеску за I квартал 2016 року на одного вкладника: юридичну особу та фізичну особу - підприємця становить 6,6 тис. грн.; фізичну особу становить 60,5 тис. гривень.

Загальна вартість активів, сформованих недержавними пенсійними фондами, станом на 2016 р. складала 1 992,1 млн. грн., що на 15,3%, або на 360,6 млн. грн. менше в порівнянні з 2015 роком та на 12%, або на 270,8 млн. грн. менше в порівнянні з 2014 роком.

Для НПФ властиво формувати портфель, до якого входять об'єкти інвестування з мінімальним ступенем ризику. Тому особливого значення набуває вибір інвестиційних інструментів, використовуючи які НПФ зможуть забезпечити захист грошових коштів населення від інфляційних процесів і при цьому отримувати визначений приріст капіталу. Станом на 2016 р. переважними напрямами інвестування пенсійних активів стали депозити в банках (42,0% інвестованих активів), цінні папери, дохід за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України (36,1%), облігації підприємств, емітентами яких є резиденти України (11,6%), акції українських емітентів (1,7%).

У І кварталі 2016 року вперше за період існування в консолідованому інвестиційному портфелі НПФ, з'явилися акції іноземних емітентів, які складають 0,0001% від загальної вартості пенсійних активів. Метою інвестування пенсійних активів є, насамперед, збереження пенсійних заощаджень громадян. Тому стратегія інвестування недержавних пенсійних фондів є більш консервативною, ніж у інших фінансових установах. Загальний дохід, отриманий від інвестування пенсійних активів, станом на 2016 р. становив 899,5 млн. грн., зменшившись у порівнянні з 2015 р. на 24,1%. Витрати, що відшкодовуються за рахунок пенсійних активів, станом на 2016 р. зросли на 16,6% у порівнянні з 2015 роком і в цілому за час існування пенсійних фондів становлять 10,7% від загальної вартості активів НПФ. За період з 2015 р. по 2016 р. такі витрати зросли на 16,6% за рахунок надання послуг з управління активами НПФ 12,2%, з адміністрування НПФ на 19,5%, послуг зберігача на 15,8%, проведення планових аудиторських перевірок на 20%, пов'язаних із здійсненням операцій з пенсійними активами, які надаються третіми особами на 11,5% та надання інших послуг, передбачених чинним законодавством з НПЗ, на 264,7% (станом на 2015 р. такі витрати становили 182,8 млн. грн.).

Основна частина витрат, що відшкодовуються за рахунок пенсійних активів, станом на 2016 р. припадає на оплату послуг з управління активами недержавних пенсійних фондів - 64,1% від загальної суми витрат. Витрати на оплату послуг з адміністрування пенсійного фонду складали 25,3% від загальної суми витрат, що відшкодовуються за рахунок пенсійних активів. Оплата послуг зберігача, який здійснює відповідальне зберігання активів пенсійного фонду - 5,2% від загальної суми витрат [22].

Проведений аналіз функціонування НПФ за останні роки засвідчив, що протягом цього періоду спостерігається тенденція до зменшення кількості НПФ. Разом з тим, показники роботи НПФ з кожним роком збільшується, що передбачає збільшення учасників фондів та кількості укладених контрактів, приріст активів тощо.

З кожним роком спостерігається тенденція до збільшення кількості пенсійних виплат, зростання прибутку від інвестування активів та збільшення сум витрат, що відшкодовується за рахунок пенсійних активів.

Незважаючи на те, що існує безліч чинників, що стримують розвиток НПФ в Україні (низький рівень заробітної плати, непоінформованість населення, недовіра громадян до таких установ), функціонування НПФ - це один зі способів підвищення якості життя осіб пенсійного віку. Адже солідарна пенсійна система не здатна забезпечити гідний рівень життя пенсіонерів.

НПЗ становить важливу частину реформи загальнодержавної пенсійної системи України. За умови ефективної організації, прибуткового інвестування, забезпечення надійності і належного регулювання, воно сприятиме підвищенню доходів пенсіонерів та розвитку економіки країни в цілому.

2.2 Участь суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення у розвитку даної галузі

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин урядом проводиться пенсійна реформа, яка має на меті поліпшити фінансовий стан громадян України, що досягли пенсійного віку. Реформується вся система пенсійного забезпечення, в тому числі й недержавного. У галузі недержавного пенсійного забезпечення свою діяльність здійснюють три види суб'єктів: недержавні пенсійні фонди (НПФ), банківські установи та страхові компанії, діяльність яких регулюється Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення», Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про страхування» [9; 22; 23].

Діяльність суб'єктів у сфері недержавного пенсійного забезпечення вимагає чіткого розмежування їхніх функцій, ролі та послуг, що пропонуються ними на ринку.

Стаття 1 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» визначає, що недержавний пенсійний фонд - юридична особа, створена відповідно до цього Закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства, функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у законодавчо визначеному порядку. Взагалі розрізняють 3 види недержавних пенсійних фонді: 1) відкритий пенсійний фонд - його учасниками можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця й характеру їх роботи; 2) корпоративний пенсійний фонд - його учасниками можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями засновниками и роботодавцями - платниками НПФ; 3) професійний пенсійний фонд - учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов'язані за родом своєї професійної діяльності [9].

Страхові організації (фонди) здійснюють недержавне пенсійне забезпечення шляхом укладання договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду. Як свідчить зарубіжний досвід, страхові компанії, які пропонують пенсійне страхування, мають дуже великі страхові резерви. На Заході, наприклад, послугами приватних страхових компаній користується значна частина населення, незважаючи на те, що страхування пенсій є одним із найдорожчих видів довгострокового особистого страхування.

Активну участь у системі недержавного пенсійного забезпечення також беруть банки: як зберігачі, управителі активів і адміністратори пенсійних фондів, також як засновники недержавних пенсійних фондів. Участь комерційних банків у системі недержавного пенсійного забезпечення як засновників власних Компаній керування активами створює подвійний ризик, адже вони вже мають на рахунках депозити громадян, і якщо кредитний заклад збанкрутує, то буде не зрозуміло, кому насамперед повертати гроші - фондам чи вкладникам банку. Недержавне пенсійне забезпечення банки здійснюють шляхом укладання договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантує вклади громадян у національній та іноземній валютах, включаючи відсотки, в розмірі вкладів, але не більше 200 тис. грн. за вкладами у кожному банку, філії іноземного банку на день настання недоступності вкладів.

Пенсійні депозитні рахунки являють собою вкладні рахунки фізичних осіб, що відкриває банк клієнту на договірній основі для зберігання грошей, які передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору [24].

На жаль, як страхові фонди, так і банки поки не є активними учасниками системи недержавного пенсійного забезпечення, що пояснюється різноманітними чинниками, в першу чергу - нормативно-правового характеру.

В Україні існує два види програм недержавного пенсійного забезпечення, що розробляють та здійснюють банківські установи, проте жодна з них не функціонує ефективно в силу відсутності необхідної нормативної бази. Перші передбачають відкриття у банках та функціонування за спеціальною процедурою пенсійних депозитних рахунків (даний вид пенсійного забезпечення відноситься до категорії пенсійного забезпечення з фіксованими виплатами), другі передбачають формування пенсійних фондів банківського управління згідно Закону України «Про проведення експерименту у житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд». Даний вид пенсійного забезпечення належить до категорії пенсійного забезпечення з фіксованими внесками [22; 25].

Деякі прихильники банківських вкладів вважають, що є сенс вкладати гроші в банк, адже в будь-який момент їх можна звідти зняти. Проте більшість депозитних договорів передбачають втрату певної частки доходу вкладника. Кошти, накопичені в недержавних пенсійних фондах, людина отримує за умови настання певних підстав - пенсійного віку, інвалідності тощо, до настання цих підстав витратити ці кошти людина не може. Людська психологія побудована так, що людина завжди буде намагатися витратити відкладені гроші на поточні потреби. Таким чином, банк не має права перешкоджати клієнту зняти з депозиту гроші, а витративши їх, людина залишиться після виходу на пенсію без накопичень.

Щодо відмінностей між банківськими депозитами та внесками до недержавних пенсійних фондів, то перша відмінність полягає в доходах від інвестицій. Розмір майбутньої пенсії в недержавних пенсійних фондах розраховується за формулою: внески до недержавного пенсійного фонду плюс інвестиційний дохід. Порівняємо з пенсійним депозитом: встановлюючи ставку за депозитним договором, банк віддає клієнту лише частину власного доходу, а недержавний пенсійний фонд розподіляє між учасниками всю суму інвестиційного доходу. Тому доходність коштів, накопичених у недержавному пенсійному фонді, може бути більшою.

Якщо кошти лежать на банківському депозиті, існує ймовірність їх неповернення або неповернення частини цих коштів, якщо у банка виникнуть проблеми (згадаймо досвід таких банків, як «Надра», «Промінвестбанк»). Банк може стати банкрутом, а недержавний пенсійний фон, внаслідок специфіки своєї діяльності, банкрутом стати не може, законодавством передбачена заборона щодо конфіскації пенсійних активів. Недержавний пенсійний фонд нічим, крім діяльності з недержавного пенсійного забезпечення, займатися не має права. У разі ліквідації недержавного пенсійного фонду усі пенсійні накопичення, які належать учаснику, мають бути переведені до іншого недержавного пенсійного фонду, банківської установи чи страхової компанії.

Крім того, на банківські вклади не розповсюджуються податкові пільги, які передбачені податковим законодавством для недержавних пенсійних фондів. Накопичуючи гроші в недержавних пенсійних фондах, учасник отримує право на відшкодування частки податку на доходи фізичних осіб, сплаченого до державного бюджету, - з банківського депозиту такого відшкодування не буде. Розміщуючи «пенсійні гроші» в різні фінансові інструменти, недержавний пенсійний фонд мінімізує ризики - це досягається розподілом вкладень коштів між великою кількістю інвестиційних інструментів. І це є другою перевагою здійснення пенсійних внесків недержавних пенсійних фондів перед банківськими депозитами.

Важливою перевагою недержавних пенсійних фондів є прозорість, мається на увазі те, що недержавний пенсійний фонд на вимогу учасника повинен надавати інформацію про його пенсійні накопичення. І ще один суттєвий момент, зважаючи на низькі доходи переважної більшості українців: доволі складно знайти відносно велику суму грошей для того, щоб покласти на депозит у банк. Між тим, в системі недержавного пенсійного забезпечення розмір пенсійного внеску можна передбачити у пенсійному контракті - невеликі періодичні (наприклад, щомісячні або щоквартальні) розміри пенсійних внесків до недержавних пенсійних фондів.

Кожен суб'єкт недержаного пенсійного забезпечення, що бере участь у наданні послуг з пенсійного страхування, має свої переваги та недоліки. Споживач повинен обрати прийнятний для себе варіант, з урахуванням того, чим йому легше пожертвувати заради очікуваної вигоди. Так, банківська система України забезпечує вищі відсотки за депозитами, ніж може забезпечити дохід від інвестування недержавного пенсійного фонду чи страхові компанії. Зате страхові компанії, крім пенсійного страхування, надають додаткові послуги зі страхування життя, які не надаються при розміщенні коштів на пенсійному рахунку в банках. Також система недержавного пенсійного забезпечення в недержавних пенсійних фондах ґрунтується на фіксації страхових внесків, а майбутній дохід залежить від вартості пенсійних активів і тому невизначений, тоді як страхування пенсії в страхових компаніях ґрунтується на гарантуванні визначеної договором пенсійної виплати. Друге місце щодо обсягу попиту на послуги з недержавного пенсійного забезпечення займають страхові компанії. Однак викладене вище не означає, що недержавні пенсійні фонди неефективні. Яка зі структур виявиться привабливішою, надійнішою та ефективнішою, покаже час.

3. Проблеми та перспективи розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні

3.1 Системні прогалини національного недержавного пенсійного забезпечення

Економічні глоболізаційні процеси, які супроводжуються частими світовими кризами, негативно впливають на стабільність національного господарства України, загострюють проблеми та протиріччя в його соціально-економічному розвитку, що призводить до катастрофічного падіння обсягів промислового і сільськогосподарського виробництва, зниження ділової активності суб'єктів господарювання, посилення напруги у фінансовому секторі економіки, більшому зубожінню населення тощо. За таких обставин значно знижується рівень забезпечення стійкості країни, щодо можливих загроз, зокрема й зниження рівня економічної безпеки. Питання забезпечення високого рівня економічної безпеки є вкрай важливим і принциповим, так як від нього багато в чому залежить не лише добробут українців, а й можливість захисту суверенітету і територіальної цілісності України, що є пріоритетною функцією держави.

Важливим елементом економічної безпеки є фінансова безпека, головною ціллю якої має бути досягнення балансу між задоволенням національних фінансових інтересів та інтересів інших економічних агентів. У цьому контексті варто розглядати систему недержавного пенсійного забезпечення як складову фінансової та інвестиційної безпеки країни.

Як показує аналіз фінансового стану Пенсійного фонду України, ситуація із соціальними виплатами в країні загострюється і все важче знайти ресурси для їх своєчасного здійснення. Експертні розрахунки щодо фінансового стану Пенсійного фонду, виходячи із наявних даних, показують, що дохідна частина бюджету Пенсійного фонду згідно з оперативними даними Пенсійного фонду за 2016 р. становить 109 967 928,4 млн. грн. власних надходжень. Крім того, Пенсійний фонд отримав з інших джерел (зокрема, фондів соціального страхування) 56 038 тис. грн. Аналіз видаткової частини бюджету Пенсійного фонду, за інформацією Міністерства праці та соціальної політики, показав, що загальний обсяг видатків на пенсійні виплати у 2016 р. становив 199 564 846,2 млн. грн. Таким чином, видаткову частину бюджету перевиконано на 89 596 917,8 млн. грн., а такого бути не повинно [12].

Якщо навіть допустити, що деякі дані статистики мають заполітизований характер, слід враховувати складність ситуації та намагатися розробити дієвий механізмів для призупинення негативних тенденцій щодо наповнення бюджету Пенсійного фонду. Крім цього, потрібні нові механізми реформування всієї системи пенсійного забезпечення [24].

Сьогодні в засобах масової інформації, науковій літературі та виступах державних і політичних діячів багато уваги приділяється розвитку недержавних пенсійних схем. Проблеми державного пенсійного забезпечення повинні вирішуватись, на погляд авторів, за рахунок зростання особистих заощаджень громадян, які працюють. Для нагромадження коштів на пенсійний період людям протягом наступних десятиліть доведеться більше покладатися на роботодавців і компанії, що займаються наданням фінансових послуг [25].

Світова фінансова криза внесла свої корективи в діяльність недержавних пенсійних фондів. В Україні, зважаючи на всі назрілі проблеми, є гостра потреба у створенні життєздатного та ефективного механізму проведення пенсійної реформи в цілому, яка б охопила всі складові системи: як структуру Пенсійного фонду, так і недержавні пенсійні фонди.

Можливості системи недержавного пенсійного забезпечення для розв'язання проблем пенсійного забезпечення населення ще не вдалося реалізувати повною мірою. До перешкод, що стоять на шляху ефективного розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення на сучасному етапі, слід віднести наступні: низький рівень роз'яснювальної роботи щодо змісту та ролі системи недержавного пенсійного забезпечення у суспільстві та недостатність його фінансування; невирішеність питань стосовно оподаткування та надання податкових пільг у системі недержавного пенсійного забезпечення; неефективна діяльність фінансового ринку.

Відносини в системі недержавного пенсійного забезпечення мають бути договірними, що передбачає добровільну участь і рівність прав суб'єктів цих відносин. Водночас на корпоративні пенсійні фонди покладатиметься обов'язок виплачувати пільгові пенсії у зв'язку з особливими умовами праці, що передбачає поєднання як добровільної, так і обов'язкової участі роботодавця. Всупереч цьому Закон «Про недержавне пенсійне забезпечення» не встановлюється чітких критеріїв розмежування названих двох форм. Обов'язковість професійного пенсійного страхування повинна передбачатися не в рамках цілої економіки, а лише в певних галузях для працівників окремих професій [26].

Діяльність недержавних пенсійних фондів потребуватиме певних правових гарантій їх надійності, тобто спроможності відповідати за своїми зобов'язаннями перед учасниками та забезпечувати повну реалізацію пенсійних прав громадян. Першою такою гарантією має стати закріплення на законодавчому рівні правової природи фонду як некомерційної організації. Метою його інвестиційної діяльності має бути не збагачення засновників, а реалізація статутних цілей фонду, тобто фінансування пенсійного забезпечення громадян. Слушні пропозиції економістів щодо необхідності законодавчого закріплення системи економічних нормативів: розміру статутного фонду, норми страхового резервування коштів, мінімального відсотка вкладення активів у державні цінні папери [27].

Важливими гарантіями стабільного функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення і діяльності пенсійних фондів зокрема, захисту пенсійних заощаджень мають стати: розмежування функцій управління пенсійними фондами, управління активами пенсійного фонду та їхнього зберігання між фінансовими установами, що надають відповідні послуги; здійснення зовнішнього моніторингу операцій з активами пенсійного фонду та їхнього обліку банківською установою-зберігачем активів пенсійного фонду; створення страхового резерву в структурі активів пенсійного фонду для забезпечення виконання зобов'язань перед вкладниками й учасниками пенсійного фонду; розміщення активів пенсійного фонду за принципами диверсифікації, відповідального ставлення до інвестування, надійності, ліквідності та прибутковості такого інвестування; проведення регулярних незалежних актуарних оцінювань пенсійних фондів; закріплення цілковитої відповідальності фінансових установ, котрі надають пенсійним фондам послуги з недержавного пенсійного забезпечення, усім належним їм майном.

Державний нагляд за системою недержавного пенсійного забезпечення доцільно покласти на спеціальний уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Його має бути створено відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Крім того, нагляд за діяльністю компаній з управління та зберігання активів пенсійного фонду мають здійснювати Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку та Національний банк України [28].