Модель протиправної поведінки Айзека Ерліха

Размещено на http://www.allbest.ru/

Модель протиправної поведінки Айзека Ерліха

Розвиток економічної концепції поведінки правопорушника після піонерної роботи Гері Беккера йшло, в основному по двох напрямках. Перший напрямок - модифікація підходу Гері Беккера з використанням моделі портфельного вибору. У рамках цього походу аналізується поведінка платника податків, який максимізує свій очікуваний дохід і вирішує, яку частину отриманого ним за певний період доходу варто відобразити в податковій декларації, а яку частину цього доходу не слід показувати податковим органам.

Інший підхід, найбільш популярний на сьогоднішній день серед дослідників, припускає, що максимізуючий свій добробут індивід розподіляє свій час між легальною або нелегальною діяльністю. Такий підхід, зокрема, знайшов своє відбиття в одній із найбільш цитованих праць найвідомішого економіста-кримінолога XX століття Айзека Ерліха [1]. Модель Айзека Ерліха [2], представлена в його праці, окрім усього іншого, пояснює раціональність рецидивізму: чим більше часу людина витрачає на нелегальну діяльність, тим менше в неї залишається часу на діяльність легальну й, відповідно, тим менший очікуваний дохід від діяльності, обмеженої рамками закону, і тим більший очікуваний дохід від протиправної діяльності.

Головний висновок Ерліха, підтверджений і перевірений ним емпіричними дослідженнями, заключається в тім, що злочинці цілком адекватно реагують на позитивні й негативні стимули до протиправної діяльності, що надходять, тобто поводяться не менш раціонально, ніж добропорядні громадяни.

Запропонована Ерліхом модель протиправної поведінки була піддана досить серйозній критиці з боку інших економістів-кримінологів.

Модель А. Ерліха побудована на наступних передумовах: 1) індивід може витрачати свій час на заняття двома видами діяльності, що приносять дохід: легальною й нелегальною. При цьому обидва види діяльності можуть поєднуватися індивідом у будь-якій пропорції; 2) можливі два результати від нелегальної діяльності: несприятливий для правопорушника, при якому його діяльність буде припинена законом і він зазнає покарання, і сприятливий, при якому його нелегальна активність не буде припинена; дохід від легальної діяльності - невипадкова величина; 3) очікувані доходи від обох видів діяльності - монотонно зростаючі від часу, який індивід витрачає на кожну з них; 4) правопорушник суб'єктивно оцінює ймовірність того, що він буде затриманий і зазнає покарання; 5) покарання будь-якого типу може мати грошову оцінку.

злочинність кримінологічний смертний кара

Основними, окрім ставлення до ризику, факторами, що визначають схильність індивіда до злочинної поведінки є розмір доходів, які він може одержати в легальній і нелегальній сферах. Величина цих доходів, у свою чергу, залежить від безлічі факторів, починаючи від розподілу багатства, властивого суспільству, де живе індивід, і закінчуючи його віком, статтю й кольором шкіри.

Зменшення в індивідів стимулів до злочинної поведінки є одним з основних економічних аргументів проти нерівномірного розподілу доходів у суспільстві. Дійсно, чим багатші багаті й бідніші бідні, тим більше в останніх стимулів до того, щоб перенести свою діяльність у кримінальну сферу й тим більше суспільство змушене витрачати коштів на боротьбу зі злочинністю.

Іншим найважливішим фактором, що впливає на рівень легальних доходів індивідів і, таким чином, на їхню схильність до порушення закону є рівень безробіття в суспільстві. Чим вище безробіття, тим менші очікувані доходи індивідів у легальній сфері. Ці очікувані доходи залежать, у першу чергу, від імовірності знаходження постійного заробітку в легальній сфері.

Значна частина вчених, які здійснюють емпіричну оцінку кореляції між рівнем безробіття й рівнем злочинності виявляють статистично значиму пряму залежність між ними. Однак така залежність була виявлена далеко не у всіх дослідженнях.

Ряд досліджень знаходить статистично значиму негативну кореляцію тільки між рівнем безробіття й кількістю злочинів проти особистості (зокрема, кількістю зґвалтувань). Це пояснюється, зокрема, тим, що, втративши роботу, людина стає менш мобільною і, отже, у неї зменшуються шанси стати жертвою такого роду злочину.

Ще один цілком закономірний результат - статистично значима зворотна залежність між рівнем освіти індивіда і його схильністю до злочинної поведінки. Це пояснюється, по-перше, тим, що чим більш освічена людина, тим вищим є очікуваний дохід у легальній сфері, а по-друге, тим, що зі зростанням освіти в людей зміняються смаки: збільшуються очікувані нематеріальні витрати, пов'язані з участю в протизаконній діяльності.

Ще одна досить важлива закономірність: у більшості країн кількість скоєних злочинів (у розрахунку на душу населення), пов'язана з позитивним взаємозв'язком з розмірами населеного пункту.

Вплив існуючих соціальних норм на злочинність: кримінологічний і економічний підходи

Вплив соціальних норм на схильність індивідів до злочинної поведінки обумовлюється їхньою обмеженою раціональністю.

Ухвалюючи рішення щодо своєї участі або неучасті в протизаконній діяльності, індивід, орієнтуючись тільки на свої внутрішні відчуття, легко може помилитися й вибрати неоптимальний варіант поведінки. Соціальні норми обмежують вибір індивіда, скорочуючи, таким чином, витрати пошуку інформації й, одночасно, збільшують імовірність прийняття індивідом оптимального рішення.

Інша функція соціальних норм заключається у відстоюванні інтересів суспільства або групи, які цих норм дотримуються. Навіть якщо для індивіда (при відсутності норм, що обмежують вибір) оптимальним є той або інший вибір (порушувати або не порушувати закон), але цей вибір суперечить інтересам суспільства або соціальних верств, до яких належить індивід, соціальні норми забороняють індивідові дотримуватися своїх інтересів, сприяючи, таким чином, збільшенню доходів (або скороченню видатків) суспільства в цілому.

Слід зазначити, що економісти-кримінологи досить рідко включають соціальні норми у свій аналіз, але в тих випадках, коли це відбувається, норми вписуються в теорію раціонального вибору, що є основою економічного аналізу злочинної поведінки ( див.рис.)

З іншого боку, традиційна кримінологічна теорія припускає, що соціальне середовище, яке оточує індивіда, здійснює серйозний вплив на його переваги, причому не тільки на норми, якими керується індивід, але й на його бажання. Економічний підхід зосереджує свою увагу на очікуваних вигодах і витратах від скоєння злочину, що враховують імовірність покарання. При цьому використовується формальний аналіз. Кримінологічний же підхід зосереджує свою увагу на тому, як різні суспільні групи реагують на зміну стимулів, досліджуваних економічним підходом. Однак, на думку ряду дослідників, незважаючи на серйозні розходження, економічний і кримінологічний підходи до аналізу злочинної поведінки скоріше доповнюють, ніж суперечать один одному.

Економічний аналіз попередження правопорушень

На думку багатьох людей, далеких від економічної теорії взагалі й від економічної теорії злочину й покарання зокрема, держава повинна боротися зі злочинністю аж до повного викорінення останньої. Однак, такий похід не є переконливим. За словами Гері Беккера необхідний більш гнучкіший критерій, ніж гасла, який дозволив би точніше порівнювати: "нанесений злочинами збиток, витрати суспільства на затримання злочинця та встановлення його провини, а також соціальні витрати здійснення покарань. Таким критерієм може бути функція суспільного добробуту сучасної економічної теорії добробуту" [1, с.48].

Дійсно, суспільні витрати, пов'язані з протиправною діяльністю індивідів, складаються з двох частин - витрат скоєних злочинів і суспільних витрат на боротьбу зі злочинністю. Відповідно запропонованому Г. Беккером критерію, суспільство має мінімізувати свої сумарні витрати, пов'язані зі злочинною діяльністю свої членів.

Гері Беккер є першим з економістом, хто досліджував проблеми оптимізації суспільних видатків на боротьбу зі злочинністю. Відповідно до його підходу, рівень злочинності сильніше реагує на зміну очікуваної ймовірності покарання, ніж на зміну його тяжкості. Остання пов'язана з тим, що для частини порушників закону, а саме, для схильних до ризику індивідів, у випадку зміни тяжкості покарання ефект доходу й ефект заміщення діють у різних напрямках. Якщо, наприклад, вага покарання збільшується, то збільшується й ризик, а це для схильних до нього осіб уявляється позитивним благом.

Крім висновку про необхідність прагнути до оптимізації суспільних втрат від злочинності, Гері Беккер робить ще два висновки, які є важливими для ефективності державної політики боротьби зі злочинністю.

По-перше, відповідно до досить правдоподібної передумови Беккера, збільшення на 1% тяжкості покарання для тих, хто скоїв злочин, обійдеться суспільству дешевше, ніж таке ж збільшення ймовірності покарання.

В той же час, керуючись критерієм мінімізації суспільних втрат від злочинності, доцільно посилювати тяжкість покарання тільки до того рівня, при якому граничний ефект від посилення тяжкості зрівняється з граничним ефектом від збільшення ймовірності покарання. Існування цієї точки рівноваги обумовлено спадною віддачею, властивою обом цим способам стримування злочинної активності.

По-друге, більш суспільно ефективним засобом покарання злочинців, за Беккером, є штрафи: "Штрафи мають ряд переваг перед іншими формами покарань: вони заощаджують ресурси, одночасно компенсують суспільству нанесений йому збиток і карають злочинців..." [1, с.81].

Однак штрафи не можуть бути універсальним покаранням для злочинців, тому що абстрагуватися від суспільних витрат, пов'язаних із цим видом покарання можна лише в тому випадку, коли розмір штрафу значно менше доходів тих індивідів, хто порушив закон.

У загальному випадку, суспільні видатки по накладенню штрафу пов'язані прямою залежністю з розміром цього штрафу.

Американський економіст-кримінолог Айзек Ерліх звернув увагу на той факт, що в роботі Беккера рівноважний рівень злочинності встановлюється за допомогою взаємодії самих злочинців (які є раціонально діючими індивідами й реагують на позитивні й негативні економічні стимули) з органами державної влади, які й створюють значну частину цих стимулів. Насправді, на ринку злочинів, також як і на будь-якому іншому ринку, крім продавців товарів і послуг і держави обов'язково присутні покупці. Покупцями на ринку злочинів є споживачі нелегальних благ і жертви (у тому числі потенційні) злочинів.

З введенням у модель Бері Беккера агентів ринку з боку попиту аналіз ринку злочинів стає подібним на аналіз будь-якого іншого ринку.

Підхід до аналізу злочинності з позицій теорії попиту та пропозиції приводить Ерліха до досить цікавих умовиводів, що стосується економічних функцій покарання злочинців, основними серед яких є:

1) помста суспільства за скоєний злочин;

2) ізоляція злочинців, що дає можливість попередити ними скоєння злочину на час покарання;

3) реабілітація і перевиховання порушників; 4)стримування потенційних злочинців.

Слід зазначити, що помста не розглядається як функція покарання злочинців: у ній немає ніякого економічного сенсу.

Економічна ефективність смертної кари (страти)

Першим економістом, якого зацікавила проблема економічної ефективності смертної кари (страти) був Айзек Ерліх. Ним була запропонована теоретична модель, яка описувала вплив цього суворого покарання на стимули злочинців до здійснення тяжких злочинів.

Ця модель стала теоретичною основою ряду емпіричних досліджень, які оцінювали вплив страти на поведінку злочинців.

Відповідно до підходу Ерліха, перед індивідом, який приймає рішення про те, скоювати чи не скоювати йому тяжкий злочин (наприклад, убивство), покаранням за яке може стати смертна кара (страта) виникають чотири альтернативних варіанти можливого розвитку подій. Ці варіанти імовірності їхнього настання й споживчі перспективи злочинця при здійсненні кожного із цих варіантів представлені в таблиці.

Таблиця. Імовірність покарання вбивці

Основний висновок, зроблений Ерліхом із цих теоретичних побудов заключається в наступному: ймовірність страти впливає на кількість убивств, здійснює стримуючий ефект, але він є нижчим ефектів імовірності арешту й осуду, тобто стримуючий ефект все-таки існує і тому страта може бути цілком ефективним засобом скорочення кількості особливо тяжких злочинів, скоєних у суспільстві.

Емпіричні оцінки економічної ефективності страти, що опираються на теоретичну основу, запропоновану Айзеком Ерліхом у своїй переважній більшості підтверджують цю гіпотезу. Зокрема, за оцінками самого Ерліха, одна страта вбивці запобігає від 5 до 15 вбивств. Інші подібні дослідження майже в кожному випадку дали подібні результати.

Теорія ігор та її застосування в економічному аналізі права

Теорія ігор у праві тісно пов'язана з економічним аналізом права [2], тобто застосуванням методів економічної теорії для аналізу права. У рамках економічного аналізу права робиться допущення про раціональність усіх учасників правовідносин, надалі здійснюється кількісна оцінка їхніх виграшів (і втрат), що дозволяє розрахувати, наприклад, оптимальний розмір штрафних санкцій або заохочень для запобігання протиправних дій.

Для застосування даного методу аналізу необхідне знання основних понять теорії ігор [3, с.65-68; 4,65-67].

Право регулює поведінку людей у складних ситуаціях, коли в процесі їхньої взаємодії виникає конфлікт. Цей конфлікт можна представити у вигляді математичної моделі, що називається грою.

Залежно від можливості попередніх переговорів між гравцями розрізняють кооперативні й некооперативні ігри.

Гра називається кооперативною, якщо до її початку гравці утворять коаліції й домовляються про свої стратегії. Прикладом кооперативної гри може слугувати утворення коаліцій у парламенті при голосуванні.

Гра, у якій учасник діє незалежно від інших і зацікавлений у досягненні найбільш сприятливого результату для себе при заданих правилах гри й існуючих обмеженнях, називається некооперативною.

У некооперативних іграх навіть якщо всі учасники взаємодії вибирають такі варіанти поведінки, при яких досягається кооперація, вони роблять це тільки тому, що кожному з них це стає вигідним.

Кожна гра, що описує конфлікт при взаємодії людей, повинна містити наступні складові:

- безліч учасників взаємодії, або гравців:

- гравцям можна привласнювати номери або імена;

- опис можливих дій кожного із гравців, які називаються стратегіями;

- набір виграшів, які одержують гравці при кожному можливому результаті.

У теорії ігор передбачається, що виграші, які одержує кожний гравець, і стратегії, доступні їм, відомі всім гравцям, тобто кожний гравець знає свої можливі стратегії й виграші і йому також відомі стратегії й виграші іншого гравця.

На основі цієї інформації кожний гравець вирішує, яку стратегію вибрати. Мета кожного гравця - домогтися максимального виграшу (або мінімального програшу), тобто кожний гравець виявляє ознаки "людини економічної", що діє у своїх власних егоїстичних інтересах і максимізує власний добробут.

Виграш кожного із гравців залежить від того, яку стратегію вибрав цей гравець, а також від стратегії іншого гравця. Залежність виграшів гравців від обраних ними стратегій описується матрицею виграшів. Рядки цієї матриці - це можливі стратегії першого гравця, а стовпці - можливі стратегії другого гравця. У кожній клітинці матриці розташовуються пари виграшів, які визначаються відповідними стратегіями гравців.

Нагадаємо, що виграш першого гравця залежить не тільки від того, яку стратегію обрав він сам (тобто від номера рядка), але також і від того, яку стратегію обрав другий гравець (тобто від номера стовпця). До того моменту, коли взаємодія дійсно відбудеться, гравці не знають точної величини свого виграшу, тобто гравці здійснюють вибір в умовах невизначеності.

У випадку, коли у грі беруть участь два гравці і протягом усієї взаємодії ці гравці будуть вибирати тільки один варіант поведінки, стратегія кожного гравця називається чистою, на відміну від іншої стратегії, що називається змішаною, коли що гравці чередують варіанти своєї поведінки відповідно до певної частоти вибору (імовірністю) кожної зі стратегій. Найбільш відомою конструкцією теорії ігор, яка використовується в економічному аналізі права, є "дилема ув'язненого".

Література

1. Теорія ігор - математична схема аналізу стратегічної взаємодії сторін. Вона допомагає пояснити логіку раціональної поведінки індивідів в умовах конфлікту інтересів. Появу теорії ігор прийнято пов'язувати з публікацією в 1944 р. монографії Джона фон Неймана й Оскара Моргенштерна "Теорія ігор і економічна поведінка". Теоретико-ігровий підхід дозволяє формалізувати загальні й протилежні інтереси учасників різних суспільних відносин, у т.ч. і правовідносин.

2. Із монографій зарубіжних авторів по теорії ігор у праві варто назвати роботу Е. Расмусена, яка присвячена аналізу самого механізму застосування теоретико-ігрового підходу в праві й опису класичних ігор, використовуваних у праві; фактично це збірник статей, присвячений практичному застосуванню теоретико-ігрового підходу в різних галузях права, в т.ч. у загальній теорії права; у судочинстві; у договірному праві; у деліктному, карному й податковому праві (Див.: Дегтерев Д. Теоретико-игровой подход в правовых исследованиях / Д. Дегтярев // Право и управление. XXI век. - 2013. - №2 (27). - С.90-96).

3. Вэриан Х.Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход: Учебник для вузов / Пер. с англ. под ред ПЛ. Фроловой. - М.: ЮНИТИ, 1997. - С525-539;

4. Одинцова М.И. Институциональная экономика: Учеб. пособие. - М.: Изд. дом ГУ ВШЭ, 2009, Глава 1.С.65-67.

Размещено на Allbest.ur