Еволюція вексельної справи в Російській імперії

Особливості економічних умов та боргового права. Форми кабали та умови їх вживання: боргова розписка, заставна, ростова, службова та довірча. Засади вексельного Статуту 1729 р. Напрями вдосконалення вексельного права у цьому історичному документі.

Рубрика Государство и право
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 07.07.2017
Размер файла 16,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Еволюція вексельної справи в Російській імперії

борговий кабала вексельний статут

Традиційне російське право до кінця XVII ст. не знало вексельного обігу. Торгівля та банківська справа в Росії розвивалися поза тими процесами, що створили сприятливі умови для впровадження векселів у Західній Європі. Та все ж існували специфічні боргові документи, що мали досить велику рухомість і передавалися із рук у руки. Таким документом насамперед була кабала. Цей термін арабського походження і означає договір купівлі-продажу, боргову розписку. Кабала вживалася у таких формах:

* звичайна боргова розписка, в якій вказувалася грошова сума боргу в золоті чи сріблі;

* кабала заставна у вигляді документа про заставу нерухомого майна;

* кабала ростова. Цей документ свідчив про зобов'язання оплатити ростові проценти на позичений капітал грошима або майном;

* кабала службова, або кабала з процентами, - зобов'язання відпрацювати вказану суму з процентами;

* кабала довірча, яка видавалася поручителеві боржником. Нести відповідальність перед поручителем за такою кабалою боржник був зобов'язаний аж до терміну погашення боргу без допомоги поручителя.

Імовірно, що перші векселі на території Росії з'явилися у Новгороді та Пскові, які підтримували торговельні відносини з купцями Ганзи. Але ця торгівля велася виключно за готівку через відсутність довіри. Історикам відомі заборони Ганзи торгувати з росіянами у кредит, створювати з їхньою участю компанії, брати в них товари на комісію і т. ін. Все це свідчить, що за таких умов потреби у виникненні векселя не було. Тому можна гадати, що німецькі векселі використовувалися в Росії лише у стосунках між німецькими купцями для переказів грошей. Отож інститут вексельного обігу за умов економічного життя Росії виникнути не міг. Він був запозичений із торговельної практики Європи і поширився лише тоді, коли зовнішня торгівля Росії набула значних масштабів.

Якщо на Заході вексель розвивався самостійно і фактично йшов попереду законодавства, то в Росії він упроваджувався державою згори. Але це не означає, що цей процес був штучним. Із часом особливості господарського обороту в Росії сформували власні умови, практику і ділові традиції вексельного обігу. Вексель став доступним для всіх, хто здатний вступати у договори; він став знаряддям особистого кредиту, представником і виразником боргу векселедавця першому векселетримачеві; він став фактично позичковим листом, який має силу вексельного права. Як наслідок, продавець товару в Росії не видавав і не відправляв товари без попереднього отримання на своє ім'я соло-векселя, тобто діяв обов'язковий акцепт.

Перші відомі законодавчі акти, що регулювали вексельний обіг у Росії, датуються кінцем XVII ст. Наприклад, боярський Наказ гостю Сергію Лабазному від 29 серпня 1698 р. «Про стягнення у Московській великій митниці мита» містив заборону приймати векселі в оплату митних зборів. Та незважаючи на це, у зовнішньоторговельних стосунках і в господарському обігу векселі використовувалися дедалі ширше. Про це, зокрема, свідчить Указ від 28 травня 1728 р. «Про створення особливого капіталу в Голландії для зовнішніх витрат, аби цим підтримати вексельний курс на іноземні міста і про продаж для того російських товарів у більшій кількості порівняно з минулими роками», згідно з яким російські купці мали сприяти підвищенню курсу векселів, оскільки його падіння завдає збитків скарбниці.

Недосконалість поштової справи і відсутність безпеки на дорогах стали причиною переказу державних грошових коштів з одного міста до іншого за допомогою векселів і з участю купців. Так в обігу з'явилися казначейські та приватні векселі. Поширення сфери дії векселів вимагало систематизації правових засад цього процесу. Отож 16 травня 1729 р. німецькою і російською мовами було опубліковано перший вексельний Статут, у якому серед іншого зазначалося, що векселі поки використовуються не в тих масштабах, ніж в інших європейських державах, оскільки відсутнє спеціальне вексельне право. Також наголошувалося, що вексель є більш ефективним засобом переказу грошей, ніж документ, який оформлює відстрочення платежу.

Статут унормовував обіг переважно переказного векселя і лише побіжно торкався елементів правового становища простого векселя. Визнавалося за необхідне у тексті векселя вказувати валюту, тобто отримання еквіваленту боргового зобов'язання товаром або грошима. Дозволялося зобов'язуватися векселями купцям і особам, які вступали у договірні відносини з ними.

Незважаючи на очевидну обмеженість, перший вексельний Статут створював певну законодавчу базу вексельних операцій. За своїм змістом і формою викладу він наближався до провідного на той час німецького вексельного законодавства.

Статут складався з таких глав: «Про справжні купецькі векселі», «Про векселі на державні гроші» та «Форми та зразки внутрішніх векселів із тлумаченням». Щодо переказних векселів зазначалося, що у їх складанні можуть брати участь чотири особи: той, хто виписав вексель («перший векселедавець»); переказувач; пред'явник («по-давач») - особа, до котрої цей вексель надіслано для прийняття грошей; платник - акцептант, або той, хто приймає вексель.

Стаття 3 Статуту встановлювала відповідальність за платіж надписувачів і векселедавця, який письмово повинен повідомити платника, а акцептант мав право попереднього повідомлення про вимогу. Статті 10, 15 і 30 містили правила протесту в неакцепт! й неплатежі векселів. Статтею 14 вводилися граціонні дні (від лат. gratia - уступка, позичка). Граціонні дні складали певне число пільгових днів для відстрочення виконання грошового зобов'язання після настання строку платежу. Зокрема, 10 таких днів надавалося за векселем, що виданий терміном у стільки-то днів від написання, і три дні - за векселями «за пред'явленням». При цьому «для загальної користі» всі векселі мали виписуватися через певних маклерів, а ті зобов'язувалися заводити книги їх реєстрації (стаття 32).

Стаття 36 «Про скорий суд і про задоволення вексельних вимог» описувала механізм позову при невиконанні зобов'язань, термін якого передбачався «не більше восьми днів», після чого на суму вексельного позову майно боржника заарештовувалося і передавалося для покриття збитків позивача. У разі необхідності дозволялося складати вексель на звичайному папері, а гербовий збір сплачувати державі. Придбання гербового паперу передбачало оплату гербового збору (стаття 37). Хоч у тексті Статуту обов'язкові реквізити не вказувалися, але стаття 2 містила таке застереження: той, хто виписує вексель, має це робити на основі зразків, що подавалися у главі 3.

Та все ж Статут 1729 р. не відбивав багатьох особливостей російської економічної практики та не міг повністю забезпечувати регулювання вексельного обігу. Як зазначалося, майже весь текст Статуту присвячувався переказному векселеві, хоч найпоширенішим у господарському житті був простий вексель, тобто діяло традиційне право кабали. Саме простий вексель відповідав вимогам такого боргового документа, який можна було би скласти в домашніх умовах, легко передавати, який би мав властивість швидкого виконання тощо. Тому вексельний Статут 1729 р. впродовж свого 103-річного існування значною мірою залишався мертвою буквою.

Другий вексельний Статут, підписаний князем Кочубеєм 25 червня 1832 р., виник на основі практики використання векселів у господарській діяльності та запозичення тогочасних досягнень західноєвропейських законодавств. Окремих змін та доповнень до Статуту 1729 р., а також інших законодавчих документів, що їх В. Фомін вмістив у «Звід узаконень про векселі», опублікований у

1826 р., за період 1729-1822 рр. налічувалось аж 172. Зокрема, це стосується векселездатності. Скажімо, якщо за Статутом 1729 р. право брати вексельні зобов'язання мали купці та інші особи, які вступали з ними у договірні відносини, то впродовж XVIII ст. векселездатність таких осіб була обмежена лише представниками торгового стану.

Головною рисою нового Статуту було те, що він містив положення німецького і французького вексельних законодавств, у тому числі:

* по-перше, було визначено дев'ять загальних обов'язкових реквізитів, а також чотири, що стосувалися лише переказ-ного векселя. Серед інших вимог були обов'язковість вексельної мітки й визначення валюти боргового зобов'язання;

* по-друге, було введено поняття безоборотного напису та допускався бланковий індосамент;

* no-трете, підкреслювалася необов'язковість для переказ-ного векселя відмінності між місцем видачі платежу і місцем платежу, тобто вексель став обслуговувати усі операції у тому ж самому місті.

Як і попередній, Статут складався з трьох глав і відображав значний прогрес вексельного законодавства. Але спільний, окремо не виділений, виклад правил обігу простих і переказних векселів утруднював практичне використання Статуту. Пересічному читачеві важко було розібратися, які правила стосуються простих векселів, які - переказних, а які поширюються на обидва типи векселів. Особливо гострою ця проблема була для судочинства, що мало справу переважно з простими векселями.

Ось чому досить швидко постала потреба у новому вексельному Статуті. Його проект було розроблено ще у 1860 р. й передано на попередній розгляд до біржових комітетів, відділень комерційної та мануфактурної рад, до комерційних судів та деяким особам, добре обізнаним із цією сферою економічних відносин. Загалом усі 55 років обговорення проекту характеризувалися подальшим удосконаленням вексельного законодавства. Зокрема, закон від З грудня 1862 р. вніс суттєві зміни у положення про векселездатність. Така дієздатність від купецтва була розширена до загальногромадянської. Виняток становили лише особи духовного звання усіх конфесій і нижчі військові чини (останнє було зняте законом від 5 червня 1875 р.).

Не мали права брати участь у вексельних операціях селяни, які не володіли нерухомістю і не мали торговельних свідоцтв, а також заміжні жінки без згоди їхніх чоловіків.

Характерними рисами російського вексельного обігу в період після скасування кріпацтва були:

* чинність векселів спочатку встановлювалася на термін три, шість, 12 місяців, а інколи й більше. З розвитком промисловості та широким застосуванням векселів підприємцями ці строки скорочувалися;

* значний розмір вексельних сум. Проте згодом і вони стали зменшуватися, оскільки векселі почали широко використовуватися у дрібнооптовій торгівлі;

* велика кількість векселів нетоварного походження («дружніх», «дутих», «зустрічних», «домашніх»), що свідчило про порушення норм і вимог класичного векселя;

* переважання у вексельному обігу простих векселів. Пере-казні векселі використовувалися головним чином у зовнішньоекономічній сфері;

* висока питома вага вексельного обороту в загальнотовар-ному обороті країни і висока питома вага банківського капіталу у кредитуванні вексельного обороту.

Ці та інші економічні зрушення в Росії викликали появу третього вексельного Статуту.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Права і обов'язки учасників вексельного обігу в Україні, його норми і правила. Складові системи вексельного права. Предмет векселя, особливість його обігу. Передача простого векселя особам, з якими векселедавець не пов’язаний господарськими відносинами.

    контрольная работа [25,6 K], добавлен 09.07.2012

  • Вексель як цінний папір, його властивості. Відносини, пов'язані з обігом векселів в Україні. Принципи вексельного права. Можливість передачі та переуступки векселя. Типи та форми індосаменту і цесії, характерні особливості індосаменту, основні функції.

    контрольная работа [34,7 K], добавлен 09.07.2012

  • Особливості розвитку міжнародного права після розпаду Римської імперії. Дипломатичне і консульське право в феодальний період. Розвиток права міжнародних договорів. Формування міжнародного морського права. Право ведення війни і порядок вирішення спорів.

    реферат [25,6 K], добавлен 16.02.2011

  • Визначення поняття "службова особа" відповідно чинного законодавства, її права та обов’язки. Судова практика щодо встановлення поняття "службова особа". Відповідальність за розкрадання державного майна у великих розмірах. Покарання за викрадення авто.

    курсовая работа [63,7 K], добавлен 13.10.2012

  • Сутність і функції правового регулювання економічних відносин, місце у ньому галузей права. Співвідношення державного регулювання і саморегулювання ринкових економічних відносин. Визначення економічного законодавства України та напрями його удосконалення.

    дипломная работа [183,2 K], добавлен 10.06.2011

  • Правовая природа и квалификация договора вексельного займа. Сущность векселя как объекта гражданского оборота. Особенности договора займа. Требования, предъявляемые к векселедателю и заемщику. Модели построения договора. Виды векселей: соло, тратта.

    статья [19,8 K], добавлен 01.07.2008

  • Поняття принципів і функцій права, їх характеристика, особливості, а також розкриття сучасних поглядів на функції права. Форми і методи втілення в життя функцій права. Причини невиконання функцій права. Функції права і механізм управління держави.

    курсовая работа [43,6 K], добавлен 11.05.2011

  • Дослідження досвіду створення суду присяжних в Європі від Античності до Новітнього часу та в Російській імперії в другій половині ХІХ століття. Аналіз здійснення правосуддя в Англії. Суть процесуального законодавства Женеви та Сардинського королівства.

    статья [22,8 K], добавлен 11.09.2017

  • Загальні положення про державу і право. Загальна характеристика права України. Основи конституційного права. Основні засади адміністративного права. Адміністративні правопорушення і адміністративна відповідальність. Загальні засади цивільного права.

    реферат [64,2 K], добавлен 06.03.2009

  • Поняття і форми реалізації норм права, основні ознаки правовідносин та підстави їх виникнення. Сутність, стадії та особливості правозастосувального процесу, акти застосування норм права. Вимоги правильного правозастосування та стан права в Україні.

    курсовая работа [36,0 K], добавлен 22.03.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.