Ф'ючерсні угоди

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ф'ючерс

Ф'ючерс - типовий біржовий терміновий контракт, купівля і продаж якого означають зобов'язання поставити або отримати зазначену в ньому кількість продукції за ціною, яка була встановлена під час завершення операції. Принцип полягає у тому, що первинний покупець укладає з виробником (або продавцем) типовий контракт з відповідною специфікацією на певну передбачувану суму. При цьому контракт стає цінним папером і може протягом всього терміну дії перекуповуватися багато разів. Держатель контракту може як вгадати, так і не вгадати вартість товару, яка коливається, програти або отримати прибуток. Торгівля ф'ючерсами ведеться на організованих біржах.

Історично ф'ючерсним угодам передував певний вид угод, які укладали на середньовічних ярмарках Фландрії та Шотландії у XII ст. на основі зразків на цілу партію товарів до того, як товар надходив морським траспортом. Ціна на товари узгоджувалась на момент укладання угоди так, щоб покупець був застрахований від підняття цін, яке могло відбутися до поставки товару.

У XVI ст. в Японії імператорська династія Шоган запровадила систему карток, що надавали право власності на врожай рису, який ще не був зібраний з полів або навіть не сіявся. Ці картки фактично були першими ф'ючерсними (строковими) контрактами, їх купували і багаторазово перепродавали торговці в розрахунку на майбутні потреби рису. Були відпрацьовані правила, які уточнювали строки поставки рису, визначали сорт і кількість для кожного контракту. І найголовнішим було те, що торговці обов'язково користувалися кредитом у кліринговій палаті, через яку ці картки поширювалися. Упорядковані та добре організовані японські ф'ючерсні ринки рису були офіційно визнані у 1730 p., однак цей досвід не поширився.

У 1608 р. на Амстердамській біржі вперше були встановлені середні норми, які характеризували якість товарів. Виникнення внутрішніх біржових стандартів дало змогу не поставляти товари на біржові торги. З 1720 р. тут запроваджуються ф'ючерсні угоди.

Коли в XIX ст. почала розвиватися торгівля зерном та бавовною між США і Європою, то виникла необхідність встановити систему угод, аналогічну до середньовічних ф'ючерсів. Поставки товарів потребували багато часу, тому товари продавалися та купувалися за договірними цінами в той час, коли вони ще перебували в дорозі.

Отже, поява строкових інструментів пов'язана з прагненням суб'єктів господарювання до стабільності у середовищі постійних економічних змін. Стихійні строкові угоди, які регулювались лише договірними відносинами між контрагентами, в процесі своєї еволюції поступово перетворювались на організовані ринки і були врегульовані правилами, що надавало операціям зі строковими інструментами більшої захищеності від ризиків невиконання угод та підвищувало їх ліквідність.

У формі, близькій до сучасної, вперше організована торгівля строковими контрактами відбулася в США у 1751 р. на Нью-Йоркській продовольчій біржі, а перша строкова біржа - Чиказька торгова палата, де проводилися торги ф'ючерсними контрактами на сільськогосподарську продукцію, - була відкрита у 1848 р. Поява цієї біржі сприяла формуванню інфраструктури ринку, в тому числі і строкового, і відіграла вирішальну роль у становленні ф'ючерсної торгівлі.

Незважаючи на наявність у давнину прообразів сучасних деривативів, а також розвиток ф'ючерсної торгівлі в другій половині XIX ст., всесвітніх масштабів обсяги їх використання досягли тільки у другій половині XX ст. Цьому сприяло те, що після Другої світової війни розвиток світової економіки набув нового змісту та якісних характеристик. Протягом 1970-х років новий імпульс отримав розвиток фінансового ринку, зокрема валютного, внаслідок послаблення державного регулювання у фінансовій сфері, краху Бреттон-Вудської валютної системи, переходу до вільно плаваючих валютних курсів, зародження інноваційних тенденцій в економіці та прискорення темпів міжнародної торгівлі товарами та послугами.

У ф'ючерсному контракті мають бути зазначені такі обов'язкові реквізити:

- назва контракту;

- вид контракту (з поставкою або без поставки базового активу);

- сторони контракту;

- базовий актив контракту та його характеристики (емітент, вид та кількість цінних паперів, його номінальна вартість, строк обігу, інші відомості для цінних паперів, вид та кількість валюти - для коштів, кількість, асортимент - для товарів);

- обсяг контракту;

- розмір початкової маржі;

- механізм визначення ціни на момент виконання;

- ціна виконання;

- одиниця виміру ціни;

- строк виконання;

- відповідальність сторін у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань, встановлених цим контрактом;

- порядок розгляду суперечок, які виникають під час укладання та виконання контракту;

- адреса, підписи, зразки печаток, реквізити банківських рахунків (для юридичних осіб) і паспортні дані (для фізичних осіб) сторін контракту.

У законі про прибуток зазначено, що будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди з боку іншої сторони контракту або у випадках, встановлених цивільним законодавством.

Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без узгодження умов такого продажу з продавцем контракту.

У березні 1851 р. зафіксовано укладання першого форвардного контракту (попереднього контракту) на поставку кукурудзи в червні за ціною нижчою, ніж на спотовому ринку (ринку реального товару) на момент укладання угоди. Практика форвардних контрактів дала змогу знизити ризик зміни цін, однак не розв'язала проблеми їх непередбачених змін у зв'язку з неврожаєм, посухою чи, навпаки, високими врожаями. Стандартизувавши кількісні та якісні параметри для кожного виду товарів, біржа впроваджує в торговельну практику новий вид контрактів - ф'ючерсні.

Появу організованої системи обігу строкових фінансових інструментів у Європі відносять до середини XIX ст. У той час на Віденській фондовій біржі можна було укласти контракт з відстрочкою поставки німецьких марок на 1, З, 4 і 6 місяців. У Берліні діяли форварди на австрійські гульдени та російські рублі. У 90-х роках XIX ст. до форвардного ринку приєднуються фунт стерлінгів і французький франк.

Ринок строкових фінансових інструментів тривалий час мало цікавив і практиків, і теоретиків. Він сприймався як щось надзвичайно складне і загадкове. Таке ставлення змінилося лише наприкінці 60-х років XX ст. Саме у 70- 80-х роках почали активно формуватися біржі, на яких торгували строковими фінансовими угодами.

Форвардний контракт

Форвардний контракт - стандартний документ (двостороння угода), який підтверджує зобов'язання особи придбати (продати) базовий актив (товари, цінні напери, кошти та їх характеристики, які е предметом виконання зобов'язань за деривативом) у певний час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу (придбання) під час укладення цього форвардного контракту.

"Умови форвардного контракту визначаються за згодою сторін. У форвардному контракті мають зазначатися такі обов'язкові реквізити:

- назва контракту;

- сторони контракту;

- базовий актив контракту та його характеристики (емітент, вид цінного папера, його номінальна вартість, строк обігу, інші відомості для цінного папера, вид валюти - для грошових коштів, асортимент - для товарів);

- кількість базового активу;

- вартість контракту;

- ціна виконання;

- строк виконання;

- порядок оплати придбаного (проданого) базового активу;

- відповідальність сторін у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань, встановлених цим контрактом;

- порядок розгляду суперечок, які виникають під час укладання та виконання контракту;

- адреса, підписи, зразки печаток, реквізити банківських рахунків (для юридичних осіб) і паспортні дані (для фізичних осіб) сторін контракту.

Закон про прибуток визначає, що будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитись від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, встановлених Цивільним кодексом. Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть заявлятися винятково емітенту такого форвардного контракту. Продавець форвардного контракту не може передати (продати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту.

Покупець форвардного контракту має право без згоди іншої сторони контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт іншій особі, в тому числі продавцю такого форвардного контракту.

Варант

Одним із видів цінних паперів, якому поки що учасники фондового ринку України приділяють мало уваги, є варанти - фінансові інструменти, які користуються значною популярністю на Заході. Визначення варанта не закріплене в жодному чинному вітчизняному законодавчому акті.

Варант - сертифікат, що дає його тримачу право придбавати цінні папери за обумовленою ціною протягом певного проміжку часу або безстроково.

Іноді варант пропонується разом з цінними паперами як стимул для їх купівлі.

Варант (заставне свідчення, англ. - warrant) - цінний папір, що засвідчує право застави на товар, який перебуває на складі, на користь власника цього документа. Розрізнюють варанти іменні і на пред'явника.

Отже, варант має подвійну природу. З одного боку, він є товаророзпорядчим документом, що передається в порядку індосаменту і використовується за продажу і застави товару, а з іншого - похідним цінним папером.

Варант складається з двох частин: власне складського і заставного свідоцтв. Перше свідоцтво слугує для передачі власності на товар у разі його продажу, друге - для отримання кредиту під заставу товару з відмітками про умови позики. При цьому варант передається кредиторові за індосаментом. Кредитор може здійснити подальшу передачу, зокрема утримувачеві складського свідоцтва за погашення ним позики. Під час переходу варанта з рук в руки товар може багато раз змінювати свого власника, залишаючись на одному і тому місці, тобто на складі суб'єкта господарювання, від якого отриманий грошовий варант. Для одержання товару зі складу необхідне пред'явлення зазначених вище обох частин варанта.

Цивільний кодекс виокремлює нову групу цінних паперів - товаророзпорядчі цінні папери. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 195 Цивільного кодексу України товаророзпорядчі цінні папери надають їх держателю право розпоряджатися майном, зазначеним у цих документах. Нині в Україні статус товаророзпорядчих цінних паперів надано складським свідоцтвам та коносаментам (ст. 16 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"). Специфіка цієї групи цінних паперів полягає у нерозривному зв'язку між товаророзпорядчим цінним папером і відповідним майном: складське свідоцтво є документом, що видається товарним складом на підтвердження прийняття товару на зберігання в межах договору складського зберігання, а коносамент видається судновласником на засвідчення прийняття вантажу для перевезення морським транспортом.

Фактично Цивільний кодекс закріплює поняття, реквізити, права, що посвідчуються складськими документами (складськими квитанціями, простими та подвійними складськими свідоцтвами (ст. 961-966 ЦК)), не називаючи їх цінними паперами. У світовій практиці до товаророзпорядчих цінних паперів відносять складські свідоцтва, варанти, коносаменти.

Застава товаророзпорядчих цінних паперів останніми роками набула значного поширення, що свідчить про визнання кредиторами потенційної можливості використання цієї групи цінних паперів як забезпечення виконання зобов'язань боржників. Проте Закон України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р. № 2654-XII не містить спеціальних норм, присвячених заставі товаророзпорядчих цінних паперів. Лише ч. 2 ст. 5 Закону наголошує, що застава майна може здійснюватися шляхом передачі товаророзпорядчого документа (коносаменту, складського свідоцтва - варанта тощо) кредиторові. Разом із тим ця норма не регулює заставу товаророзпорядчих цінних паперів, а лише допускає можливість здійснення застави майна шляхом передачі заставодержателю таких документів.

Наявну прогалину в регулюванні питань застави складських свідоцтв дещо заповнив Закон України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" від 23 грудня 2004 р. № 2284. Стаття 21 Закону передбачає право власника простого складського свідоцтва передати його під заставу, причому така застава відповідно до положень ч. 2 цієї статті має здійснюватися виключно у формі закладу. У ст. 22-23 Закону визначаються повноваження володільця подвійного складського свідоцтва встановити право застави на товар шляхом відокремлення заставної частини подвійного складського свідоцтва, а також передбачається порядок здійснення прав за заставним свідоцтвом.

Коносамент (від фр. connaissement) є цінним папером, який виражає право власності на конкретно зазначений у ньому товар. Коносамент - це транспортний документ, що містить умови договору морського перевезення. Є такі його види:

- лінійний, у якому висловлюється воля відправника, направлена на укладення договору перевезення вантажу;

- чартерний, який видається на підтвердження прийому вантажу, що перевозиться на підставі чартеру;

- береговий, який видається на підтвердження прийому вантажу від відправника на березі, як правило, на складі перевізника;

- бортовий, який видається, коли товар завантажений на судно.

Залежно від цього розрізняють коносаменти іменний, ордерний і на пред'явника: ф'ючерсний форвардний варант строковий

- іменний - коносамент, у якому зазначається найменування певного одержувача;

- ордерний - коносамент, за яким вантаж видається або за наказом відправника чи одержувача, або за наказом банку;

- на пред'явника - коносамент, у якому зазначається, що він виданий на пред'явника, тобто в ньому не містяться конкретні дані щодо особи, що володіє правом на отримання вантажу, і тому вантаж у порту має бути виданий будь- якій особі, що пред'явила такий коносамент.

Коносамент, у якому зроблені відмітки про пошкодження вантажу, упаковки, називається коносаментом із застереженнями, або нечистим коносаментом на противагу чистому. У коносаменті можуть робитися позначки, пов'язані з фрахтом, наприклад, є коносамент з позначкою "фрахт підлягає сплаті вантажоодержувачем" або з позначкою "фрахт сплачений".

У коносаменті, як у цінному папері, мають бути певні обов'язкові реквізити: відомості про вантаж. Відсутність їх позбавляє коносамент функції товаро-розпорядчого документа і він перестає бути цінним папером.

Законодавством можуть визначатися також інші групи цінних паперів (ч. 1 ст. 195 ЦК, ч. 2 ст. 163 ГК). Так, зокрема, до окремої групи розрахункових цінних паперів можна віднести вексель, оскільки він засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Вексель має подвійну правову природу (засіб розрахунків та цінний папір). З наданням чеку статусу цінного папера він також буде віднесений до групи розрахункових цінних паперів.

Особливим видом державних цінних паперів є приватизаційні папери, правовий режим яких визначається спеціальним законодавством (Законами "Про приватизаційні папери", "Про приватизацію державного житлового фонду" та підзаконними нормативними актами).

Размещено на Allbest.ru