Характеристика засуджених, які беруть участь у надзвичайних подіях кримінально-правового характеру в кримінально-виконавчих установах

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАСУДЖЕНИХ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У НАДЗВИЧАЙНИХ ПОДІЯХ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ В КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИХ УСТАНОВАХ

Досліджено характеристику засуджених, які беруть участь у надзвичайних подіях кримінально-правового характеру в кримінально- виконавчих установах. Обґрунтовано два види характеристики таких засуджених: соціально-демографічна й кримінально-правова.

Ключові слова: характеристика; засуджені; кримінально-виконавчі установи; надзвичайні події кримінально-правового характеру.

Исследована характеристика осужденных, участвующих в чрезвычайных событиях уголовно-правового характера в уголовно-исполнительных учреждениях. Обоснованы два вида такой характеристики: социально - демографическая и уголовно-правовая.

Ключевые слова: характеристика; осужденные; уголовно исполнительные учреждения; чрезвычайные происшествия уголовно-правового характера.

The article is dedicated to analysis of the characteristics of convicts, participated in emergencies of criminal-law nature in penitentiary institutions. There are justified two types of these characteristics (socio-demographic type and criminal- law type).

Key words: characteristics; convicts; penitentiary institutions; emergencies of acriminal-law nature. злочинець кримінальний засуджений надзвичайний

Вивчення надзвичайних подій кримінально-правового характеру в кримінально-виконавчих установах передбачає всебічний об'єктивний аналіз особистісних властивостей злочинця (характеристики особистості), а також причин учинення зазначених суспільно небезпечних діянь.

Згідно з усталеною практикою під час вивчення особистісних особливостей засуджених виявляються певні риси, які знаходять своє відображення в таких видах характеристик: соціально-демографічній, кримінально-правовій, кримінально-виконавчій (пенітенціарній) та ін.

Розглянемо дані, які можна віднести до соціально-демографічних та кримінально-правових, а точніше - кримінологічних. Розуміння того, що пов'язано з указаними видами характеристик, дає змогу не тільки визначити негативні сторони особистості конкретного засудженого, які необхідно локалізувати й позитивно видозмінити, а й виявити ті особливості його характеру, темпераменту, а також ті цінності та потреби його особистості, які можуть забезпечити ефективність соціально запобіжних заходів. Відповідно до цього, під час вивчення засуджених, які беруть участь у надзвичайних подіях кримінально-правового характеру в кримінально-виконавчих установах, особливу значимість набуває дослідження їхнього способу життя.

Теоретичною основою дослідження стали наукові праці таких вітчизняних та зарубіжних учених у галузі кримінології та кримінально- виконавчого права: Ю. М. Антоняна, В. В. Василевича, О. М. Джужі, О. Г. Кальмана, О. Г. Колба, Н. Ф. Кузнецової, В. М. Кудрявцева, О. М. Литвака, О. М. Литвинова, О. В. Старкова.

Метою статті є надання характеристики засуджених, які беруть участь у надзвичайних подіях кримінально-правового характеру в кримінально- виконавчих установах.

Насамперед дослідимо соціально-демографічну характеристику засуджених, які беруть участь у надзвичайних подіях кримінально-правового характеру в кримінально-виконавчих установах.

Першою з вивчених ознак особистості засудженого, який бере участь у надзвичайних подіях кримінально-правового характеру в кримінально- виконавчих установах, є стать. Більшість (близько 91,6 %) із досліджених засуджених є особами чоловічої статі. Це цілком зрозуміло, оскільки серед осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, більшість чоловіків, засуджених за насильницькі злочини, а насильство, як відомо, - “привілей” чоловіків.

Другою соціально-демографічною характеристикою є вік засуджених. Згідно з отриманими даними, 21,2 % досліджених засуджених належить до вікової групи від 20 до 29 років, 31,7 % - від 30 до 39 років, 27,9 % - від 40 до 49 років, 19,2 % - 50 років і старше. Цікаво, що вивчена група до 20 років взагалі не знайшла відображення в дослідженні.

Слід звернути увагу на те, що найбільш активними в кримінальному плані виявилися дві групи осіб 30-39 та 40-49 років. Саме до цих двох вікових груп належать особи, які мають багатий кримінальний досвід, певний авторитет у злочинному середовищі та більше за інших не схильні до відмови від злочинного способу життя. Однак і дві інші вікові групи не можна віднести до правослухняних. Більш молоді злочинці віком 20-29 років потребують утвердження свого авторитету або схильні до підпорядкування своїм, так званим “заслуженим”, товаришам. Це призводить до того, що ці особи також активні в учиненні протиправних дій у процесі відбування покарання. Найстарша вікова група (від 50 років) найчастіше виступає в ролі ідейних керівників, але не відмовляє собі й у більш активній кримінальній діяльності. На нашу думку, вік злочинця може впливати на ступінь його активності, у тому числі кримінальної, але не на тяжкість вчиненого.

Наступною характеристикою засудженого, який бере участь у надзвичайних подіях кримінально-правового характеру в кримінально- виконавчих установах, є сімейний стан. Вельми точним відображенням цієї характеристики засуджених може слугувати думка О. С. Міхліна: “Позбавлення волі є тяжким випробуванням не лише для засудженого, але й для його сім'ї. Особистісні характеристики осіб, які вчиняють злочини, володіють рядом специфічних особливостей (тяжіння до егоцентризму, слабка соціальна інтегрованість та ін.), які негативно позначаються на їх сімейному стані. Незважаючи на всі перелічені обставини, деяким засудженим вдається зберегти наявні сім'ї, а іншим - навіть вступити в шлюб.

Однак чоловік, який перебуває у місцях позбавлення волі, не здатний ні забезпечити сім'ю матеріально, ні підтримати її морально. Мабуть, соціально - економічні причини лежать в основі небажання жінок підтримувати сімейні стосунки із засудженими або укладати з ними нові шлюби. Водночас досить високий відсоток збережених у чоловіків сімей свідчить про те, що багато жінок у силу історично сформованих традицій не схильні розривати сімейні узи із засудженим чоловіком” [1, с. 359-360].

Результати проведеного дослідження показали, що неодруженими на момент учинення злочину були 14,1 %; вдівцями (вдовами) - 3,8 %; перебували в зареєстрованому шлюбі - 37,3 %; сім'я збереглася - 16,4 %; сім'я розпалася - 20,9 %; перебували в фактичних шлюбних відносинах - 44,8 %; сім'я збереглася - 16,3 %; сім'я розпалася - 28,5 %.

Отримані результати повністю підтверджують наведений раніше висновок. Як видно з нашого опитування, незважаючи на те, що більше половини засуджених мають сім'ї, після засудження більшість зареєстрованих і фактичних шлюбів розпадається. Це є додатковим негативним чинником, що робить свій внесок у вчинення злочинів у місцях позбавлення волі. Людина, яка не має сім'ї, легше погоджується на щось ризиковане, протизаконне. Прагнучи знайти заміну відсутньому сімейному теплу, засуджений більш активно бере участь у неформальних, здебільшого кримінальних, відносинах усередині кримінально-виконавчої установи, й нерідко результатом цього є участь у надзвичайних подіях кримінально-правового характеру.

Як доповнення наведемо результати опитування засуджених про наявність у них дітей: одна дитина - 34,5 %; дві - 26,2 %; три і більше - 9,7 %; немає дітей - 29,6 %. Зазначені цифри говорять самі за себе. Ураховуючи, що майже 30 % засуджених не мають дітей, можна назвати таких людей обділеними. Слід ураховувати, що навіть ті, хто має дітей, не завжди зацікавлені в них.

До переліку характеристик засудженого належить рівень освіти. Як відомо, освіта здебільшого сприяє інтелектуальному та моральному вдосконаленню особистості. Однак бажаний результат не завжди досяжний, тим більше, якщо втручаються якісь відволікаючі чинники.

Чоловіки, як правило, раніше починають трудову діяльність, не завжди виявляючи інтерес до підвищення свого рівня знань. Жінки більше прагнуть до набуття професії та отримання спеціальності шляхом навчання у спеціалізованих навчальних закладах середньої та вищої професійної освіти, тому частка жінок, які мають освіту вище рівня повної загальної середньої, більше аналогічних показників осіб чоловічої статі.

Водночас досить велика частка осіб обох статей, які вчинили досліджувані кримінально карні діяння й мають повну загальну середню освіту, може бути наслідком їх перебування в установах виконання покарань під час відбування попередніх покарань. Як відомо, у загальноосвітніх навчальних закладах колоній передбачено отримання освіти саме цього рівня, хоча в цілому в Україні нині вона не є обов'язковою. Дані про середній рівень освіти показують, що у чоловіків він вищий, ніж у жінок [1, с. 361].

Наведемо результати опитування про рівень освіти засуджених на момент заповнення анкети:

- початкова загальна освіта - 15,8 %;

- базова та повна загальна середня освіта - 38,7 %;

- професійно-технічна освіта - 34,2 %;

- базова та повна вища освіта - 11,3 %.

На наш погляд, перша й остання групи мають викликати в зацікавлених осіб обґрунтовану тривогу. Велика кількість осіб серед засуджених, які мають початкову загальна освіту, й незначна кількість із вищою - це серйозна недоробка з боку суспільства взагалі.

Наступним показником соціально-демографічної характеристики є наявність у засуджених роботи під час відбування покарання. Зазначений показник логічно перебуває в тісному зв'язку з попереднім. Незайнятість чимось корисним призводить до негативних (а іноді й суспільно небезпечних) результатів. За результатами проведеного дослідження тільки 26 % засуджених були постійно зайняті на виробництві, 21 % - працювали залежно від наявності замовлень на виробництві та сезону, 53 % - не були залучені до праці. Уважаємо, що наведені дані коментарів не потребують.

Останнім із показників соціально-демографічної характеристики розглянемо наявність у засуджених захворювань. Понад 56 % засуджених заявили, що страждають тими або іншими серйозними захворюваннями (туберкульоз - 7,5 %; психічні розлади - 9,1 %; алкоголізм і наркоманія - 6,3 %). Інші респонденти хоча й не назвали точно свого діагнозу, однак були готові підтвердити його якимись документами. Слід пам'ятати, що деякі із захворювань, наприклад, психічні, можуть сприяти вчиненню засудженими злочинів та порушень установленого порядку відбування покарання.

Кримінально-правова характеристика засуджених, які беруть участь у надзвичайних подіях кримінально-правового характеру в кримінально- виконавчих установах, за результатами проведеного дослідження виглядає таким чином. За кількістю судимостей ситуація така: одна судимість - 36,1 %; дві - 25,3 %; три й більше - 38,6 %. Як видно з наведених цифр, домінуючим показником є неодноразова судимість, а отже, рецидив злочину. Велика кількість засуджених, які мають три й більше “ходок в зону”, свідчить про певні серйозні прорахунки в профілактичній роботі правоохоронних органів.

Важливим показником є строк покарання, який засуджений відбував на момент проведення дослідження:

- до 1 року включно - 3,4 %;

- більше як 1 рік до 3 років включно - 20,9 %;

- більше ніж 3 до 5 років включно - 26 %;

- більше ніж 5 до 10 років включно - 27,2 %;

- понад 10 років - 22,5 %.

Отриманий результат цілком закономірний. Збільшення серед засуджених кількості осіб із тривалими строками позбавлення волі свідчить про вчинення ними тяжких й особливо тяжких злочинів, що передбачає ймовірність рецидиву злочину, в тому числі участь у надзвичайних подіях кримінально-правового характеру.

У процесі дослідження було з'ясовано ставлення засуджених до злочину, за який вони відбували покарання на момент пенітенціарного рецидиву.

На запитання про ставлення до вчиненого злочину отримано такі відповіді:

- “усвідомив свою вину, розкаявся” - 43,7 %;

- “не вважаю себе винним, не каюсь” - 28,1 %;

- “важко відповісти” - 28,2 %.

Як зазначено вище, психічне ставлення до вчиненого діяння визначає ймовірність нового злочину.

Ще більш показовим є ставлення вивчених засуджених до винесеного їм вироку. “Так” (згоден) - відповіло 40,6 %; “ні” (не згоден) - 24,3 %, “важко відповісти” - 35,1 %. Невизначеність в оцінюванні покарання, як і відмова погодитися з ним, припускає заперечення обов'язковості закону, а значить - людина не виключає можливості його порушення в майбутньому.

Суттєве значення для оцінювання особи злочинця має кваліфікація вчинених злочинів, за які засуджені відбували покарання. Так, найбільш поширеними є злочини проти власності (62,3 %), проти життя та здоров'я особи (10,4 %), проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, проти здоров'я населення (10,1 %) та інші злочини, причому більшість засуджених схильні до насильства. Працівники правоохоронних органів неодноразово зазначали підвищення рівня насильницьких злочинів і зростання професіоналізму осіб, які їх учиняють. Це стосується й злочинів у місцях ізоляції від суспільства.

Крім того, значна кількість злочинів у місцях ізоляції від суспільства вчинюється у стані сп'яніння від алкоголю, наркотиків і їх сурогатів. За зізнанням засуджених більше половини з них уживають одурманюючі речовини навіть у місцях позбавлення волі. За їх твердженням дістати алкоголь або наркотики дуже легко. Цей тривожний симптом є небезпечним і поза місцями позбавлення волі, а незаконність проникнення одурманюючих засобів до установ виконання покарань завдає ще більшої шкоди.

Близько 20 % опитаних, які вчинили злочини в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, не зважають на оточуючих, не вміють стримувати себе, самовпевнені, образливі, прагнуть самоствердитися хуліганськими діями; на думку опитаних співробітників кримінально -виконавчих установ, у більшості засуджених, які вживають алкогольні напої, значно швидше формується стала антисоціальна поведінка, ніж у тих, які їх не вживають.

У багатьох засуджених, які беруть участь у надзвичайних подіях кримінально-правового характеру в кримінально-виконавчих установах, спостерігається ухилення від позитивних контактів і триває інтенсивний процес деформації потреб та інтересів, що зводяться до вузькопримітивних і спотворених; утрачаються перспективні життєві цілі. Це зумовлює й відповідні стереотипи повсякденної поведінки. У ціннісних орієнтаціях переважають безумовна пріоритетність власних бажань і готовність реалізувати їх будь-якою ціною, презирство до праці, зневага до суспільних норм і ворожість до навколишнього світу. До крайнього ступеня розвиваються егоїзм та егоцентризм, зневага до інтересів і переживань інших, цинізм (особливо стосовно жінок) [2, с. 340]. Усе це в умовах місць ізоляції від суспільства набуває ще більш негативних рис.

Знижений культурно-освітній рівень таких засуджених сприяє примітивізації кола потреб та інтересів, орієнтації на миттєві бажання, самообмеження контактів зі “своїм” середовищем. Особи, які стали на цей шлях, найчастіше не бачать сенсу в підвищенні рівня культури, чинять опір зусиллям залучити їх до навчання під час відбування покарання.

Характерним для особистості досліджуваних засуджених є прагнення компенсувати почуття соціальної ізольованості, дезадаптації демонстративним дотриманням і підтриманням звичаїв, традицій злочинного середовища, у тому числі прийнятої в ньому ієрархії. Таким особам особливо притаманні жаргон, пісні в дусі “блатної романтики”, витончені татуювання. Один із психологічних засобів самоствердження й самовиправдання для них - виділення кола “своїх”, на яких поширюється викривлене розуміння товариства, обов'язку та ін. Ця позиція виявляється й у мотивації злочинів, пов'язаних із дезорганізацією роботи установ виконання покарань, злісною непокорою вимогам адміністрації, насильницькими діями щодо осіб, які не коряться звичаям злочинного середовища тощо, залученням новоприбулих до установи засуджених у злочинну або іншу антигромадську діяльність.

Численними дослідженнями підтверджено, що татуювання засуджених є одним із виявів злочинних традицій і кримінальної субкультури серед засуджених у кримінально-виконавчих установах [3, с. 113-127; 4, с. 163-182]. Хоча питання про їх наявність у досліджуваних осіб не було внесено до переліку питань анкети, проте в результаті візуального спостереження можна стверджувати, що їх мають більш ніж 70 % опитаних. Цей факт також указує на те, що більшість засуджених, які беруть участь у надзвичайних подіях кримінально-правового характеру в кримінально-виконавчих установах, переважно схильні до дотримання “злодійських традицій”, насадження в місцях позбавлення волі своїх правил поведінки, апелювання до авторитету в середовищі засуджених. Заслуговує на увагу той факт, що нанесення татуювань, як правило, пов'язано з переломними моментами в житті засуджених, у тому числі вчиненням різних злочинів. Доцільно, на наш погляд, буде навести думку Є. Г. Баграєва: “Розглядаючи специфіку проявів зображально-творчої діяльності злочинців у світлі проблеми їх соціокультурної ресоціалізації, слід зробити висновок про те, що татуювання засуджених:

1) є обов'язковим атрибутом представників злочинного світу, їх способу мислення;

2) слугують одним із засобів установлення жорсткої ієрархії в злочинному світі;

3) є специфічним жанром зображально-творчої діяльності в субкультурі злочинного світу;

4) допомагають вирішувати психологічні, кримінологічні проблеми вивчення особи злочинця;

5) виступають одним із способів соціокультурної ідентифікації в місцях позбавлення волі;

6) є одним зі зміцнювальних, стабілізуючих і зв'язуючих чинників існування субкультури злочинного світу;

7) справляють руйнівний вплив на художню свідомість сучасної молоді, формуючи в неї примітивно-стандартизоване мислення з проявами агресивності, жорстокості й насильства” [5, с. 69].

Для емоційно-вольових властивостей особистості досліджуваних засуджених типовими є озлобленість різного ступеня (аж до перетворення в провідну рису характеру); агресивність і жорстокість (у тому числі в побутових і дозвіллєвих конфліктах), нестриманість, неадекватність і примітивізм емоційних реакцій, авторитарність, байдужість до переживань інших, мстивість й образливість, завищена самооцінка, небажання бачити себе й своє майбутнє в правдивому світлі. У певної (але меншої) частини таких осіб істотну роль в продовженні злочинної діяльності відіграють слабовілля, нездатність (більшою мірою, ніж небажання) розірвати негативні контакти [2, с. 340].

У досліджуваної категорії засуджених нерідкими є патології психіки, що не виключають осудності. Однак демонстративні неврастенічні й психопатоподібні поведінкові вияви в багатьох із них є похідними від способу життя, пов'язані з розбещеністю, самонавіюванням щодо “пропащого життя”, відсутністю стримувань. Зазвичай, вони можуть бути скориговані в умовах інтенсивного соціального контролю та медичних заходів амбулаторного характеру. У 60 % таких осіб утрачається страх покарання, причому зі зростанням числа судимостей ця частка збільшується, й саме перебування в кримінально-виконавчій установі вони психологічно розглядають як щось постійне, нормальне життя, а перебування на волі - як тимчасовий стан.

Таким чином, констатується не тільки деформація ціннісних орієнтацій особистості, а й інтенсивний процес формування установки на перевагу злочинної поведінки та злочинного середовища. Типовою властивістю особистості в неодноразово судимих осіб стає активна й відкрита ворожість до вимог суспільства, закону, працівників правоохоронних органів і громадян, які беруть участь в охороні правопорядку.

Список використаних джерел

1. Характеристика осужденных к лишению свободы. По материалам специальной переписи 1999 г. / [ Е. М. Данилин, А. И. Зубков, В. А. Казакова и др.] ; под ред. А. С. Михлина. М.: Юриспруденция, 2001. Т. 2. 464 с.

2. Криминология: учебник / под ред. Н. Ф. Кузнецовой,

Г. М. Миньковского. М.: Изд-во БЕК, 1998. 566 с.

3. Тулегенов В. В. Криминальная субкультура и ее криминологическое значение: дисс.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Вадим Валитханович Тулегенов. Ростов-на-Дону, 2003. 228 с.

4. Шакирьянов М. М. Преступные традиции среди осужденных в исправительных учреждениях и борьба с ними: дисс.... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Марат Мавлявиевич Шакирьянов. СПб., 2004. 284 с.

Размещено на Allbest.ru