Теоретичні аспекти дослідження конкретизації в судовому правозастосуванні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНКРЕТИЗАЦІЇ В СУДОВОМУ ПРАВОЗАСТОСУВАННІ

М.Ю. Горбань

Постановка проблеми. Формування демократичної, правової держави в Україні потребує ефективного правового регулювання, яке залежить не лише від якості нормативно-правових приписів та право- творчої діяльності уповноважених суб'єктів, а й належного правоза- стосування, зокрема й судового. Проте за певних обставин правозасто- сування потребує конкретизації нормативно-правових приписів.

Стан дослідження. Питання правозастосування та правоконк- ретизації належно висвітлено у науковій літературі, зокрема в працях С. Алєксєєва, А. Бєзіної, М. Гамідова, М. Залоіла, М. Придоворової, Р. Рафікова, Г. Шмельової та ін. Однак у вітчизняній юриспруденції немає спеціальних загальнотеоретичних досліджень конкретизації у судовій діяльності, що зумовлює актуальність цієї статті.

Метою статті є виявлення природи судової діяльності та судової правоконкретизації.

Виклад основних положень. І у вітчизняній, і у зарубіжній юридичній літературі питання природи та поняття судової діяльності й до нині залишаються дискусійними. Однак не виникає сумнівів у тому, що судова діяльність є одним із різновидів правозастосування. Зважаючи на це, необхідно насамперед з'ясувати природу правозасто- совної діяльності.

У юридичній літературі правозастосування інтерпретується по- різному. Так, правозастосування, на думку С. С. Алєксєєва, спрямоване на забезпечення реалізації юридичних норм у конкретній ситуації, яка формується із визначених фактів. Вони утворюють фактичну основу справи, без якої правозастосування неможливе [1, с. 236]. В. В. Ла- зарєв під правозастосуванням розуміє вирішення конкретної справи, життєвого випадку, визначеної правової ситуації: застосування закону, загальних правових норм до конкретних осіб та обставин [2, с. 210]. В. М. Сирих трактує правозастосовну діяльність як вид юридичної діяльності держави [3, с. 177].

Під правозастосуванням більшість учених розуміють діяльність компетентних суб'єктів, спрямовану на індивідуалізацію нормативно- правових приписів - наділення учасників суспільних відносин визначеними суб'єктивними правами та юридичними обов'язками, й створення необхідних передумов для їх реалізації. Водночас виокремлюють такі ознаки правозастосування: воно є діяльністю компетентних суб'єктів; має владний характер і забезпечується державою; спрямоване на створення передумов для реалізації нормативно-правових приписів; спрямоване на створення індивідуальних приписів щодо персоніфікованих суб'єктів; здійснюється на підставах і в порядку, що передбачені чинною системою джерел права (є юридично значущою діяльністю); здійснюється в процесуальній формі; складається з послідовних стадій; здійснюється відповідно до основних вимог, що забезпечують її правомірність; результати такої діяльності фіксуються в індивідуально - владному (правозастосовному акті) [4, с. 283, 287].

У наукових працях судова діяльність інтерпретується по- різному, зокрема як різновид юридичної діяльності; засіб реалізації судової влади; система дій та операцій судових органів; процес відправлення правосуддя тощо. Так, В. А. Новіцький вважає, що особливість судової діяльності полягає в тому, що в умовах вирішення судового спору судова влада застосовує правову норму до конкретних соціально-правових відносин, а судове правозастосування - це здійснювана у встановленому законом порядку діяльність суду та інших учасників судового процесу з дотримання вимог закону, використання суб'єктивних прав, виконання обов'язків під час розгляду та вирішення судових справ [5, с. 230, 232]. На думку Л. К. Савюка, судову владу необхідно розглядати як таку, що володіє в силу закону правозастосовними повноваженнями в правовій сфері життя суспільства та здійснює ці повноваження відповідно до процесуального законодавства [6, с. 80].

Водночас серед характерних ознак судової діяльності у літературі виокремлюють такі: діяльність є професійною; здійснюється суддею як компетентним та уповноваженим суб'єктом; відбувається в сфері дії права з використанням правових засобів; здійснюється з метою задоволення інтересів суб'єктів права шляхом впорядкування, узгодження суспільних відносин із вимогами права; поширюється на всі сфери суспільного життя.

Водночас судову діяльність у науковій літературі розглядають у широкому та вузькому розумінні. Так, виокремлюється організаційна судова діяльність, пов'язана, зокрема, з координацією роботи і в межах судової системи, і судової влади з іншими гілками, узагальненням судової практики, навчанням кадрів тощо. Отже, судова діяльність у широкому розумінні розглядається як сукупність процесуальної та забезпечувально-розпорядчої, а також іншої діяльності опосередкова- но-підпорядкованої правосуддю [7, с. 301]. Водночас під правосуддям розуміють спосіб вирішення спору про право, яким захищаються права та свободи суб'єктів права (фізичних осіб, юридичних осіб, держави, суспільства): а) на підставі закону та принципів справедливості, рівності, свободи та гуманізму; б) на постійній і професійній основі спеціальними органами державної влади - судами, акти яких забезпечуються авторитетом держави [8, с. 244]. О. Е. Лейст вбачає у правосудді неупереджене та справедливе вирішення спорів [9, с. 81], а Б. В. Малишев вважає захист (або гарантування) права шляхом розгляду правових спорів, здійснюваний шляхом розгляду та вирішення справи по суті, - функцією суду як суспільної інституції [8, с. 240]. Певні міркування щодо змісту поняття правосуддя висловлені й у мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. у справі № 3-рп/2003, в якому зазначено, що правосуддя за своєю сутністю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах. Відтак судова діяльність у вузькому розумінні трактується як така, що спрямована на здійснення правосуддя. Таке розуміння судової діяльності є в основі цього дослідження.

Вважається, що судова діяльність здійснюється, власне, судом як відповідним органом державної влади. Наприклад, І. Є. Марочкін зазначає, що суд - це значимий для зацікавлених сторін державний публічно-правовий інститут, який під час вирішення спору ухвалює загальнообов'язкове рішення як неупереджений посередник, що забезпечує виконання взаємних для громадян та держави зобов'язань на основі норм права [10]. Проте рішення від імені суду ухвалює суддя. Ідентичні положення закріплені й у законодавстві України. Так, ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначає суд як суддю чи колегію суддів, що вирішують конкретну справу, а ст. 1 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» фіксує положення про те, що судова влада в Україні здійснюється, відповідно до конституційних засад поділу влади, незалежними та безсторонніми судами, що утворені згідно із законом, однак реалізується - професійними суддями та у визначених законом випадках народними засідателями та присяжними, шляхом здійснення правосуддя в межах відповідних судових процедур. Водночас В. С. Смородинський зазначає, що можливість уособлення конкретною посадовою особою (суддею) всієї судової влади в державі (персоніфікація влади) характерна саме для судової влади [11, с. 11]. Отже, суб'єктом судової діяльності є професійний суддя, що здійснює свої повноваження на постійній основі.

Водночас у літературі зазначається, що правозастосовна діяльність має зовнішній вираз через процесуальну форму [12] - сукупність однорідних процесуальних вимог, спрямованих на досягнення визначеного матеріально-правового результату, що висуваються до учасників процесу [13, с. 13]. Тому, важливо зазначити, що судова діяльність здійснюється не лише в особливій процесуальній формі, а й відповідно до встановлених судових процедур - тобто порядок судочинства чітко регламентований.

Суб'єкт правозастосування повинен не лише з'ясувати зміст норми права, на основі якої він здійснює юридичну кваліфікацію діяння, але й роз'яснити її особам, щодо яких ухвалено рішення [14, с. 132], та визначити конкретні суб'єктивні права та юридичні обов'язки, що підлягають реалізації та виконанню. Можна зробити висновок про те, що судова діяльність спрямована на створення індивідуального припису із досягненням максимальної правової визначеності щодо учасників судового процесу. Такий результат судової діяльності об'єктивується в актах застосування права - рішеннях суду, до яких належать не лише ті, що ухвалені судом першої інстанції за результатами розгляду справи по суті, а й вищими судовими інстанціями.

Аналізуючи судову діяльність як різновид правозастосування, основним призначенням якого є здійснення правосуддя, слід виокремити такі характерні їй ознаки: її суб'єктом є професійний суддя; вона спрямована на здійснення правосуддя; здійснюється в особливій процесуальній формі та відповідно до встановлених судових процедур; здійснюється шляхом розгляду та вирішення справи по суті; спрямована на створення індивідуального припису із досягненням максимальної правової визначеності щодо учасників судового процесу; її результат об'єктивується в рішенні суду (акті застосування права).

Отже, судова діяльність - це правозастосування професійного судді, яке спрямоване на здійснення правосуддя шляхом розгляду та вирішення справи по суті, індивідуалізації нормативно-правового припису щодо учасників судового процесу. нормативний припис правоконкретизація судовий

Отже, необхідність конкретизації у судовій діяльності залежить не лише від рівня абстрактності нормативно-правового припису, а й від відповідності змісту об'єктивованої у ньому норми права тим фактичним обставинам, в яких її належить застосовувати для врегулювання тих чи інших правовідносин.

Про це зазначається і в науковій літературі. Так, зокрема Г. Г. Шмельова стверджує, що для правильного й ефективного застосування та реалізації найбільш загальних і абстрактних норм необхідно виявити їх зв'язок із фактичною дійсністю, оскільки індивідуальний припис як модель поведінки формується саме в процесі правозастосу- вання, а це свідчить також і про відповідну конкретизацію в цьому процесі [15, с. 10]. І. М. Сєнякін вважає, що суть конкретизації полягає в уточненні та деталізації юридичних обставин, з'ясуванні їх специфіки, максимального наближення до мети правозастосування, виокремленні індивідуального правового веління із загальних приписів законодавства [16, с. 165]. О. Ф. Черданцев підкреслює, що конкретизація в правозастосуванні полягає в індивідуалізації - переведенні загального й абстрактного веління норми права у веління індивідуального характеру, що стосується індивідуальних (одиничних), персоніфікова- но-визначених суб'єктів як учасників конкретних відносин, які діють у конкретній ситуації [17, с. 16]. Схожу думку висловлює й А. В. Поляков, зазначаючи, що конкретизація слугує переведенню найбільш загальних правових приписів на більш конкретний рівень, аж до індивідуальних норм, судових рішень [18, с. 117], а М. В. Залоіло зазначає, що правозастосовна конкретизація здійснюється компетентними державними органами та фактично створює загальне правило застосування юридичної норми у відповідних конкретних життєвих обставинах [19, с. 18].

Так, конкретизація норм права судами можлива лише у зв'язку із застосуванням їх на практиці там, де в межах загальних норм певні правові установки відсутні і, як наслідок, не може йтися про застосування права в строгому його розумінні [20, с. 6]. Суддя осмислює норму не в абстракції, а в контексті визначених фактичних обставин того чи іншого казусу [21, с. 103] та відштовхується під час конкретизації від практичних потреб [22].

М. О. Власенко визначає конкретизацію як об'єктивну властивість правового регулювання, яка сприяє переходу від невизначеності юридичного припису до його визначеності, а також невизначеності норми права у зв'язку із появою юридичного факту до її визначеності як індивідуального правового регулятора [23, с. 59]. На думку Р. А. Ромашова, конкретизація законодавства є видом юридичної діяльності, спрямованої на «переведення» нормативного припису із абстрактного (гіпотетичного) стану в фактичний (казуальний) [14, с. 127]. М. В. Залоіло вважає, що конкретизація юридичних норм спрямована на логічну завершеність правового регулювання, на зниження абстрактності приписів, і, як наслідок, досягнення їх чіткості та зрозумілості [19, с. 14].

Водночас М. Ш. Гамідов зробив висновок, що конкретизація допомагає вирішити проблеми негативної невизначеності, що є наслідком помилкової правотворчості або умисного зловживання правом [24, с. 17].

Аналіз правоконкретизації дає змогу виокремити такі ознаки, що її характеризують: вона є юридично значимою діяльністю компетентного суб'єкта; необхідною передумовою реалізації нормативно - правового припису; її метою є відображення точності та повноти змісту норми та досягнення максимальної правової визначеності; здійснюється шляхом звуження чи розширення змісту понять норми права; здійснюється шляхом виявлення особливих ознак багатовимірної реальності соціальної ситуації, типових для фактичних обставин; її результат фіксується у правотворчих, правозастосовних та право - тлумачних актах.

Отже, правоконкретизація - це юридично значима діяльність компетентного суб'єкта, спрямована на відображення точності та повноти змісту норм права, досягнення їх максимальної правової визначеності для створення необхідних передумов їх реалізації.

Водночас необхідно зазначити, що судовій правоконкретизації характерні і загальні ознаки цієї діяльності, і певні особливості, зокрема: вона здійснюється професійним суддею під час розгляду справи по суті; зумовлюється необхідністю передати точний зміст норми права в контексті визначених обставин справи; результати фіксуються в індивідуалізованому приписі, що об'єктивується в судовому рішенні по справі; є підґрунтям для вирішення правового спору.

Отже, судова правоконкретизація - це діяльність професійного судді, спрямована на відображення в індивідуалізованому приписі, що об'єктивований у рішенні суду, точності та повноти змісту норми права у контексті визначених обставин, з метою вирішення правового спору по суті, створення умов необхідних для реалізації інтересів осіб, які беруть участь у справі.

Висновки. Отже, конкретизація у судовому правозастосуванні є необхідною для забезпечення ефективного регулювання суспільних відносин. Проте характеристика її природи потребує більш ґрунтовного наукового аналізу, виявлення її особливостей в окремих видах судочинства.

Література

1. Алексеев С. С. Проблемы теории права: курс лекций: в 2 т. Нормативные юридические акты; Применение права; Юридическая наука / С. С. Алексеев. - Свердловск, 1973. - Т. 2. - 402 с.

2. Общая теория права и государства: учебник / под ред. В. В. Лазарева. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 1996. - 472 с.

3. Социология права: учеб. пособие / В. М. Сырых, В. В. Глазырин, Ю. И. Гревцов и др.; под ред. В. М. Сырых. - М.: Юрид. дом «Юстицинформ», 2001. - 446 с.

4. Луць Л. А. Загальна теорія держави і права: навчально-

методичний посібник (за кредитно-модульною системою) / Л. А. Луць. - К.: Атіка, 2007. - 412 с.

5. Новицкий В. А. Судебное правоприменение: понятие и проблемы соотношения с другими формами реализации права / В. А. Новицкий // Вестник Ставропольского государственного университета. - 2011. - № 76. - С. 229-233.

6. Савюк Л. К. Правоохранительные органы: ученик / Л. К. Савюк. - М.: Юристъ, 2004. - 671 с.

7. Шадрин Д. Н. Судебная деятельность: сущность, принципы / Д. Н. Шадрин // Пробелы в российском законодательстве. - М.: Медиа-ВАК, 2011. - № 5. - С. 298-302.

8. Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення: колективна монографія / А. М. Бернюков, В. С. Бігун, Ю. П. Лобода, Б. В. Малишев, С. П. Погребняк, С. П. Рабінович, В. С. Смородинський, О. В. Стовба; відп. ред. В. С. Бігун. - К., 2009. - 316 с.

9. Лейст О. Э. Сущность права. Проблемы теории и философии права / О. Э. Лейст. - М.: Зерцало-М, 2002. - 288 с.

10. Смородинський В. С. Судова влада в Україні (загальнотеоретичні проблеми): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / В. С. Смородинський. - Х., 2001. - 20 с.

11. Юридическая процессуальная форма: теория и практика / под ред. П. Е. Недбайло, В. М. Горшенева. - М., 1976. - 280 с.

12. Ромашов Р. А. Проблема соотношения понятий конкретизация и конкретность законодательства / Р. А. Ромашов // Конкретизация законодательства как технико-юридический прием нормотворческой, интерпретационной, правоприменительной практики: материалы Международного симпозиума (г. Геленджик, 27-28 сентября 2007 г.); под ред. В. М. Баранова. - Нижний Новгород, 2008. - С. 126-133.

13. Шмелева Г. Г. Конкретизация юридических норм в правовом регулировании / Г. Г. Шмелева. - Львов: Выща школа, 1988. - 106 с.

14. Сенякин И. Н. Конкретизация как форма проявления принципа федерализма российского законодательства / И. Н. Сенякин // Конкретизация законодательства как технико-юридический прием нормотворческой, интерпретационной, правоприменительной практики: материалы Международного симпозиума (г. Геленджик, 27-28 сентября 2007 г.); под ред. В. М. Баранова. - Нижний Новгород, 2008. - С. 162-172.

15. Черданцев А. Ф. Правовое регулирование и конкретизация права / Ф. Черданцев // Применение советского права: сборник статей. - Свердловск, 1974. - С. 15-37.

16. Поляков А. В. Конкретизация законодательства как средство правовой комуникации / А. В. Поляков // Конкретизация законодательства как технико-юридический прием нормотворческой, интерпретационной, правоприменительной практики: материалы Международного симпозиума (г. Геленджик, 27-28 сентября 2007 г.); под ред. В. М. Баранова. - Нижний Новгород, 2008. - С. 112-117.

17. Залоило М. В. Понятия и формы конкретизации юридических норм: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история государства и права; история учений о праве и государстве» / М. В. Залоило. - М., 2011. - 20 с.

18. Безина А. Конкретизация права в судебной практике / А. Безина, Лазарев // Советская юстиция. - 1968. - № 2. - С. 6-7.

19. Овчинников А. И. Неявное правотворчество в процессах конкретизации юридических норм / А. И. Овчинников // Конкретизация законодательства как технико-юридический прием нормотворческой, интерпретационной, правоприменительной практики: материалы Международного симпозиума (г. Геленджик, 27-28 сентября 2007 г.); под ред. В. М. Баранова. - Нижний Новгород, 2008. - С. 100-112.

20. Колесник И. В. Правотворческая и правоприменительная конкретизация / И. В. Колесник // Философия права. - 2011. - № 3. - С. 23-27.

21. Власенко Н. А. Конкретизация в праве: природа и пути исследования // Конкретизация законодательства как технико-юридический прием нормотворческой, интерпретационной, правоприменительной практики: материалы Международного симпозиума (г. Геленджик, 27-28 сентября 2007 г.) / Н. А. Власенко; под ред. В. М. Баранова. - Нижний Новгород, 2008. - С. 57-68.

22. Гамидов М. Ш. Конкретизация норм права: автореф. дис. на соискание учен. ступени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве» / М. Ш. Гамидов. - Нижний Новгород, 2010. - 33 с.

Анотація

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНКРЕТИЗАЦІЇ В СУДОВОМУ ПРАВОЗАСТОСУВАННІ

Висвітлено деякі теоретичні питання судової діяльності та правокон- кретизації. З'ясовано природу судової діяльності як різновиду правозастосу- вання, виявлено її характерні ознаки, дано визначення поняття. Проаналізовано питання правоконкретизації, підходи до розуміння конкретизації в пра- возастосуванні, її значимості для судової діяльності. У цьому контексті виокремлено особливості судової правоконкретизації, на основі яких дано визначення поняття. Зроблено висновок про необхідність правоконкретизації для ефективного здійснення судової діяльності.

Ключові слова: правозастосування, судова діяльність, судова право- конкретизація.