Що є актуальним для сучасного цивільного законодавства України: модернізація, системне оновлення чи рекодифікація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Що є актуальним для сучасного цивільного законодавства України: модернізація, системне оновлення чи рекодифікація

Музика Л.А.

Анотація

Ключові слова: кодекс, кодифікація цивільного законодавства, рекодифікація, модернізація, системне оновлення законодавства.

Питання кодифікації законодавства загалом і цивільного законодавства зокрема завжди вважалися актуальними. Ще у 50-х роках XX ст. А. В. Венедиктов, досліджуючи окремі аспекти проблеми кодифікації цивільного законодавства, наголошував на тому, що завданням кодифікації є оформлення та закріплення у кодексі основних елементів майнових відносин суспільства, які вже набули достатньо визначених рис на відповідному етапі його розвитку [1, с. 28-29].

Ефективність кодифікації законодавства залежить від успішної правової політики держави та її пріоритетів. Упродовж 1995-2000 рр. у нас діяли Українська кодифікаційна комісія, Комітет законодавчих ініціатив при Президентові України та Українська комісія з питань правничої термінології, створені Указом Президента України від 23 серпня 1995 р. [2]. На Українську кодифікаційну комісію покладались, зокрема, обов'язки визначення наукових засад проведення кодифікації вітчизняного законодавства, черговість і послідовність в ухваленні кодексів. Згодом для виконання зазначених функцій був створений Національний законотворчий центр [3], який проіснував менше року. Непослідовними та нелогічними видаються рішення тодішнього Президента України щодо ліквідації зазначених органів без створення альтернативних комісій, центрів тощо. Адже, з одного боку, Україна обрала шлях інтеграції до об'єднаної Європи, що передбачає адаптацію національного законодавчого матеріалу до законодавства країн ЄС (значну роль у цьому відіграватиме його кодифікація). З іншого боку, несистемність чинного законодавства і надалі є актуальною проблемою, що лише сприяє розвитку існуючого законодавчого хаосу.

Досліджуючи питання кодифікації, ми звертались до творчої спадщини класиків цивілістичної думки, вчених радянської доби, сучасних фахівців із різних галузей права вітчизняної та зарубіжної правової доктрини. Це насамперед праці С. С. Алєксєєва, Д. В. Бобрової, А. В. Венедиктова, Є. А. Гетьмана, В. К. Грищука, О.В. Дзери, А. С. Довгерта, О. В. Задоєнка, Р. Кабріяка, В. Я. Калаку- ри, Д. А. Керімова, В. М. Коссака, Н. С. Кузнєцової, О. А. Крутій, В. В. Луця, Р. А. Майданика, О. Л. Маковського, В. К. Мамутова, В. П. Мозоліна, В. Л. Мусіяки, О. А. Підопригори, Є. В. Погорєлова, О. А. Пушкіна, З. В. Ромовської, О. Я. Рогача, М. М. Сібільова, А. О. Соловйова, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Р. О. Стефанчука, Є. О. Суханова, Ю. К. Толстого, Є. О. Харитонова, Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневича.

В історії права XIX та XX сторіччя називають періодом кодифікацій. Радянський період нашої держави не є винятком. За часів незалежності України кодифікаційна робота набула нового змісту [4]. І це повною мірою є закономірним процесом, адже зміни, що відбулися у соціально-політичному житті нашої держави, потребували якісно нових законодавчих змін. Кропітка робота над розробкою та ухваленням ЦК України 2003 р. - яскравий тому приклад. Його заслужено називають конституцією приватного права. Ідея кодифікації, хоча дещо в іншому ракурсі, з іншими акцентами, не втратила актуальності й нині.

Метою цієї статті є аналіз понять модернізації, системного оновлення та рекодифікації цивільного законодавства України.

В аспекті аналізованого понятійного апарату необхідно з'ясувати сутність понять «системне оновлення» та «модернізація законодавства». Загалом модернізацію (від. англ. мodem - оновлений, сучасний) визначають як удосконалення, поліпшення, оновлення об'єкта, приведення його у відповідність до нових вимог і норм, технічних умов, показників якості. Традиційно виокремлюють модернізацію в економічній, політичній, культурній та соціальній сферах [5]. Процеси модернізації є невід'ємною складовою розвитку будь-якої держави й тому нині дедалі частіше йдеться про модернізацію й у правовій сфері. На жаль, сучасні юридичні словники та енциклопедії не розкривають це поняття з погляду права. Водночас у юридичній доктрині вживання цього терміна є сталим. Фактично будь-які законодавчі зміни охоплюються поняттям «модернізація», а в українському варіанті - «оновлення законодавства». Водночас, без сумніву, варто вказувати на системний характер таких змін - системне оновлення законодавства, адже несистемність руйнує не лише внутрішню галузеву структуру, а й міжгалузеві зв'язки. Отже, модернізація законодавства - це його системне оновлення.

Стосовно поняття кодифікації слід зазначити, що нині зарубіжні правознавці дедалі частіше виокремлюють таке явище, як «рекодифікація» [6]. Водночас префікс «ре» вживається у двох значеннях: повторюваність дій чи явищ та зворотність дії або явища [7, с. 305].

На думку Д. Задихайла, законотворча практика двадцяти останніх років має широкий досвід і процесу рекодифікації (тобто ухвалення на новій концептуальній основі низки кодексів у тих галузях законодавства, що вже були раніше представлені кодифікаціями радянського періоду), і процесу первісної кодифікації, прикладом якої є ГК України [8, с. 177].

Подібна позиція закріплена й у законодавстві Республіки Білорусь: в Указі Президента Республіки Білорусь від 10 квітня 2002 р. [9] одним із перспективних напрямів систематизації визнається рекодифікація та наводиться таке її визначення - прийняття або кардинальна зміна кодексів і консолідованих законів з урахуванням практики їх застосування та необхідності включення до цих кодексів та законів окремих правових норм, що містяться в актах нижчої юридичної сили, а також внесення до них змін і доповнень під час ухвалення нових нормативних правових актів. Схоже визначення пропонує й А. О. Соловйов. Під рекодифікацією він розуміє повну заміну кодексу (групи кодексів) на новий кодифікований акт (нову групу кодексів), або істотну зміну структури та обсягу правової регламентації, що належить до вихідного кодексу (групи кодексів) із урахуванням практики його (їх) застосування, або зміну (зокрема доповнення) фундаментальних та інших найбільш істотних положень кодексу (групи кодексів) [10, с. 34]. Учений також запропонував класифікувати рекодифікацію на певні види. Так, за критерієм глибини та ширини охоплення змінюваного та знову введеного нормативно-правового матеріалу А. О. Соловйов здійснює поділ рекодифікацій на:

Конвенціонально [11] (умовно) - повну рекодифікацію нормативно-правового матеріалу, що завершується ухваленням нового кодексу (декількох кодифікованих актів) або настільки істотну зміну кодексу (групи кодифікованих актів), що це рівнозначно та рівноцінно прийняттю нового кодексу (кількох нових кодифікованих актів, що замінюють раніше чинні кодекси).

За логікою згаданих учених та білоруського законодавця, будь-яка наступна кодифікація (не первинна) буде рекодифікацією. Однак це не відповідає дійсності. Саме тому варто погодитись із думкою, що не будь-які зміни до кодексу можна визнати рекодифікацією, а лише істотні та суттєві структурні зміни. Водночас ухвалення нового кодексу - це процес кодифікації, а не рекодифікації. Отже, необхідно чітко розмежовувати такі поняття:

кодифікація - законотворча діяльність, вид систематизації законодавства, процес, що зазвичай завершується ухваленням кодексу;

зміни та доповнення до кодексу - законотворча діяльність, процес подальшої правотворчої практики, тобто елементарна модернізація законодавства; цивільний законодавство рекодифікація

рекодифікація - законотворча діяльність, істотна зміна структури та обсягу правової регламентації, що входить до вихідного кодексу (групи кодексів) з урахуванням практики його (їх) застосування, або зміна (включаючи доповнення або виключення) фундаментальних та інших найбільш істотних положень кодексу (групи кодексів);

декодифікація - законотворча діяльність (процес, що є зворотнім стосовно кодифікації), втрата чинності кодексу.

Гіпотетично прикладом рекодифікації вітчизняного цивільного законодавства могло б бути включення до нього нової книги, або виключення вже існуючої. Водночас не лише обсяг та структура змін, що вносяться до кодифікованого акта, вказують на процес рекодифікації. Деколи зміни до однієї статті, або навіть до її частини, можуть свідчити про рекодифікацію. Це могло статися, наприклад, тоді, коли б реалізували пропозицію деяких вітчизняних цивілістів та на кшталт ст. 2 ЦК РФ розширили сферу дії цивільного права шляхом включення корпоративних відносин до предмета цивільно-правового регулювання. Наразі такої необхідності немає.

Як влучно зазначив відомий перуанський юрист Хосе Антоніо Барренечеа, рекодифікація розпочинається тоді, коли кодекс або сукупність кодексів стають схожими на вузьку сукню, що розповзається по швах [14]. На думку французького дослідника Жана Ріверо, реко- дифікація має позбавити відповідне законодавство від ненадійності, від панування деталей [15]. Її мета - віднайти слабкі сторони кодифікації за допомогою ще більшої кодифікації та забезпечити стабільність і впевненість, які соціальне життя очікує від права [16].

Існує також позиція, згідно з якою рекодифікація може здійснюватись шляхом інкорпорації або консолідації у порядку всезагальної реформи, або шляхом часткового (прогресивного) реформування (модифікації) [17, с. 5].

Вибір конкретного виду рекодифікації залежить від різноманітних внутрішніх та зовнішніх чинників впливу. До першої групи чинників належать, зокрема, наявність сильної політичної волі (як за будь- якої кодифікації), яка має більш глибокий політичний імпульс. Щодо внутрішніх чинників впливу, то рекодифікація має оцінюватися з погляду внутрішньої гармонії кодексу та його адекватності зовнішньому світу [18, с. 204-207].

Наведемо приклад рекодифікації, що був у світовій практиці - рекодифікація ЦК Бразилії 2002 р. Рішення бразильського законодавця полягало в тому, щоб зберегти все те, що могло вижити, і змінити, доповнити або скасувати все те, що, на його думку, потребувало цивільне законодавство аби пристосуватись до змін, що відбувалися в країні. ЦК Бразилії 2002 р. характеризують як консервативний за своєю формою та стилем і одночасно як новаторський щодо принципів, які є віддзеркаленням правової практики та конституційних постулатів. У тому, що стосується змісту, Кодекс 2002 р. об'єднав цивільне та комерційне право, запозичуючи приклад італійського цивільного кодексу. Водночас були виключені трудове право та положення, що регламентували правове становище господарських товариств, яке стало предметом регулювання спеціального законодавства [10, с. 67].

Р. Кабріяк справедливо обґрунтував, що рекодифікувати - завжди означає щось інше, аніж кодифікувати, адже будь-яка рекодифікація може здійснюватися лише з урахуванням уже чинного кодексу, а це, своєю чергою, викликає певні труднощі психологічного та технічного порядку. Перший вид труднощів рекодифікації може бути пов'язаний із загальною проблемою, що характерна кодифікації - відсутність сильної політичної волі. Окрім того, є й така особливість цього процесу, як символічне значення, що набув кодекс, який потребує змін. Так, відзначають велику символічну роль французького Цивільного кодексу, яка викликала стагнації цивільного права того часу у Франції. І саме ця данина символізму стала причиною категоричної відмови більшості спеціалістів від ідеї повного перегляду Кодексу в дні його сторіччя [18, с. 201].

Висновки

Отже, аналіз сучасного цивільного законодавства дає підстави стверджувати, що існує необхідність змін і доповнень до ЦК України, однак навряд чи може йтися про рекодифікацію. Є необхідність у його модернізації, усуненні неточностей і неузгодженостей з іншим законодавством України, зокрема з Конституцією України. Нові норми повинні органічно вписуватися у чинний Кодекс, а не прийматися автономно від нього. Це стимулюватиме ретельну підготовку законодавчих новел, а не збільшення кількості законів. Саме тому розробниками ЦК України свого часу була запропонована та втілена ч.3 п. 2 ст. 4, яка мала виконувати функцію певного новелістичного фільтра. В ній зазначено: якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект має розглядатися Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України. На жаль, застосування наведеного положення нашим законодавцем навряд чи можна визнати успішним.

Література

1. Венедиктов А. В. О системе гражданского кодекса СССР / А. В. Венедиктов // Советское государство и право. - 1954. - № 2. - С. 26-40.

2. Про положення про Комітет законодавчих ініціатив при Президентові України, про Українську кодифікаційну комісію і про Українську комісію з питань правничої термінології: Указ Президента України від 23 серпня 1995 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Мїр:Мїр://7акоп4.гаііа^оу. иа/1а№8/8Йо'№/796/95/еіі1995082з

3. Про Національний законотворчий центр: Указ Президента України від 19 липня 2001 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Мїр:Мїр://7акоп4.гаііа^оу.иа/1ал^г8/8Йо№/533/2001

4. Музика Л. А. Окремі питання кодифікації: цивільно-правовий аспект / Л. А. Музика // Наука і правоохорона. - 2014. - № 2.

5. Модернизация [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Мїр8://га.№Ікіреіііа.ощ/шкі

6. Беликова К. М. Правовое регулирование торгового оборота и кодификация частного права в странах Латинской Америки: монография / К. М. Беликова. - М.: Юстицинформ, 2010. - С. 109-111

7. Большой англо-русский словарь: в 2-х т.; под общ. рук. д-ра фи- лол. наук, проф. И. Р. Гальперина. - М.: Советская энциклопедия, 1972. - Т. 2. - 864 с.

8. Задихайло Д. Кодифікація інноваційного законодавства: окремі концептуально-правові підходи / Д. Задихайло // Вісник Академії правових наук України: зб. наук. пр. / ред. кол.: В. Я. Тацій та ін. - Х.: Право, 2010. - № 4 (63). - С. 177-185.

9. О концепции совершенствования законодательства Республики Беларусь: Указ Президента Республики Беларусь от 10 апреля 2002 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://pravo.by/main.aspx?guid=3871&p2=1/3636

10. Соловьев А. А. Российский и зарубежный опыт систематизации законодательства о спорте: монография / А. А. Соловьев // Комиссия по спортивному праву Ассоциации юристов России. - М., 2011. - 383 с.

11. Від латинської «conventionalism - умовний // Толковый словарь русского языка; под ред. Д. Н. Ушакова. - М.: Гос. ин-т «Сов. энцикл.»; ОГИЗ; Гос. изд-во иностр. и нац. слов, 1935-1940 (4 т.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ushakov-online.ru/letter/12/15/

12. Аксіальна (лат. axis - вісь) / П. Крысин. Толковый словарь иноязычных слов. - М., 1998. - 847 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://slovari.yandex.ru/

13. Ретиальна (лат. rete - мережа) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://studentam.net.Ua/content/view/3180/86/

14. Дослідник К. Рамос приписує цей вислів авторству Х. А. Барре- нечеа (Ramos C. Historia del derecho civil peruano. Siglos XIX y XX. T. II. La codification del siglo XIX: Los cфdigos de la Confederation y el Cфdigo Civil de 1852. - Lima (Perщ): Pontficia Universidad Catфlica del Perщ, 2001.

15. Rivero J. Le juge administratif franзais: un juge qui gouverne? Recueil. - Paris: Dalloz, 1951. - P. 21 [Посилання здійснено за монографією: Соловьев А. А. Российский и зарубежный опыт систематизации законодательства о спорте: монография / комиссия по спортивному праву Ассоциации юристов России. - М., 2011. - С. 66.

16. Valdivia J. M. Йvolution de la codification depuis le XIXe siиcle. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.senat.fr/coUoques/coUoque_ codification/ colloque_codification10.html

17. Беликова К. М. Правовое регулирование торгового оборота и кодификация частного права в странах Латинской Америки: автореф. дис. на соискание ученой степени д-ра юрид. наук: спец. 12.00.03 / Ксения Михайловна Беликова. - М., 2012. - 55 c.

Размещено на Allbest.ru