Основи екологічного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основи екологічного права

1. Поняття екологічного права України

екологічний право законодавство заповідний

Екологічна функція є однією із основних функцій держави та являє собою напрям діяльності держави в особі її компетентних органів по управлінню якістю довкілля. Зокрема ст. 16 Конституції України проголошує, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави. Засади екологічної політики України визначені в Основних напрямках державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, а також в Законі України «Про основи національної безпеки України».

Екологічне право як галузь права - це система правових норм, які регулюють екологічні правовідносини, тобто відносини що складаються у сфері взаємодії суспільства і природи з метою раціонального природокористування, збереження, відтворення та покращення стану навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки життя та здоров'я людини.

Отже предметом екологічного права є екологічні правовідносини.

Екологічні правовідносини мають відповідні суб'єкти і об'єкти, зміст, а підставою їх виникнення є відповідні юридичні факти. Екологічні відносини як предмет правового регулювання виникають між фізичними особами, між фізичними та юридичними особами щодо належності природних об'єктів, використання, відтворення об'єктів правової охорони з метою задоволення екологічних потреб та інтересів фізичних та юридичних осіб. Екологічні правовідносини класифікуються на: природоресурсні та охоронні (природоохоронні й антропоохоронні).

Об'єкти екологічного права - це природні, природно-антропогенні цінності, природно-соціальні умови і процеси, життя й здоров'я громадян, що підлягають охороні та з приводу яких складаються відповідні відносини, які регулюються нормами екологічного права.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» об'єктом правового регулювання та охорони є навколишнє природне середовище в цілому та його основні елементи, зокрема: 1) навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів; 2) природні ресурси, як залучені в господарській обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ); 3) ландшафти та інші природні комплекси (заповідники, заказники, національні природні парки, ботанічні сади, зоопарки тощо); 4) життя і здоров'я людей від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки.

Основними методами правового регулювання екологічних відносин є імперативний або адміністративно-правовий метод, який базується на нерівному положенні сторін, та диспозитивний - з використанням елементів цивільно-правового методу, заснованого на рівності сторін.

Основні принципи екологічного права закріплені в ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також в інших законодавчих актах, які виступають джерелами екологічного права і до них зокрема належать: пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської та іншої діяльності; гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей; запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища та цілий ряд інших.

Джерелами екологічного права є Конституція України, Земельний, Водний, Лісовий кодекси України, Кодекс України про надра, Закони України: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд», «Про захист рослин», «Про екологічну експертизу», «Про рослинний світ», «Про мисливське господарство та полювання» а також підзаконні нормативно-правові акти.

2. Екологічні права та обов'язки громадян України

Серед комплексу прав та обов'язків громадян чинне законодавство України виділяє й екологічні права та обов'язки громадян. Правову основу екологічних прав і обов'язків громадян становлять положення ст. 50 Конституції України, яка закріплює право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Крім цього, ст. 66 Конституції передбачає, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, відшкодовувати завданні цим збитки.

Закріплені Конституцією України принципові положення щодо екологічних прав та обов'язків громадян конкретизуються в чинному екологічному законодавстві України. Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» громадяни України мають право на: 1) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; 2) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, які беруть участь у прийнятті рішень з цих питань; 3) участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; 4) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів; 5) об'єднання в громадські природоохоронні формування; 6) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом та цілий ряд інших.

Екологічні права громадян забезпечуються:

- проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;

- обов'язком міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливого впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації господарських об'єктів;

- участю громадських об'єднань і громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища;

- здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

- компенсацією в установленому законом порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

- невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

- створенням і функціонуванням мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.

Формами захисту екологічних прав є: нормотворча, управлінська, самоврядна, правоохоронна, природоохоронна, судова.

Громадяни України зобов'язані: 1) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього середовища; 2) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів; 3) не порушувати екологічні права і законі інтереси інших суб'єктів; 4) вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення; 5) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

3. Право власності на природні ресурси

Відповідно до положень ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Зміст права власності на природні ресурси становлять повноваження суб'єктів права власності щодо володіння, користування та розпорядження належними їм природними ресурсами.

Право володіння означає юридично забезпечену можливість фактичного (фізичного або господарського) панування над природним об'єктом або над його частиною. Право користування - це юридично надане право власнику безпосередньо або через створену ним юридичну особу задовольняти свої потреби через господарське та інше використання природних ресурсів з метою отримання від них корисних властивостей. Право розпорядження являє собою гарантовану власнику можливість вчиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, стану природних ресурсів, визначення або зміну їх подальшої юридичної долі.

Серед визначених повноважень власника найбільш основним є право розпорядження. Такі повноваження як володіння та користування природними ресурсами (або їх частинами) власник може передати іншим особам (наприклад, природокористувачам), проте право розпоряджатися відповідними природними ресурсами залишається виключно за власником.

Чинне законодавство України виокремлює такі форми власності на природні ресурси як державна, комунальна, приватна. Зокрема, ст. 78 Земельного кодексу України встановлює, що земля може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Положеннями Лісового кодексу України (ст. 7) передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Але при цьому встановлюється можливість перебування лісів у державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про тваринний світ» об'єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі і знаходяться в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об'єктами власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органі місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Разом з тим, об'єкти тваринного світу, що утримуються або зберігаються підприємствами, установами чи організаціями державної або комунальної форми власності, є об'єктом права державної або комунальної власності (ст. 6 Закону України «Про тваринний світ»). Також об'єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим не забороненим законом шляхом, можуть перебувати у приватній власності юридичних та фізичних осіб (ст. 7 Закону України «Про тваринний світ») тощо.

Припинення права власності на природні ресурси здійснюється у випадках й на підставах, визначених законодавством України. Зокрема, припинення права власності на природні ресурси може відбуватися з таких підстав:

- припинення існування об'єкта права власності (загибель, втрата);

- наявність обставин, що зумовлюють припинення діяльності суб'єкта права власності - юридичної особи або смерть фізичної особи - власника природних ресурсів;

- добровільна відмова від природного ресурсу;

- примусове відчуження у власника природних ресурсів чи природного об'єкта з підстав, визначених законом.

4. Право природокористування

Природокористування - це одна із сторін взаємодії природи і суспільства, яка проявляється у використанні громадянами корисних для них властивостей природи.

Право природокористування являє собою сукупність прав і обов'язків, які виникають у зв'язку з одержанням природного об'єкта або його частини у користування.

Зміст права природокористування складає сукупність прав і обов'язків суб'єктів права природокористування, що встановлені нормами чинного законодавства України чи відповідною угодою (договором оренди короткострокового чи довгострокового користування) між учасниками відносин з приводу природокористування.

Розрізняють наступні види права природокористування:

1) за об'єктами користування: землекористування, водокористування, лісокористування, надрокористування, користування тваринним світом, користування атмосферним повітрям;

2) за підставами та умовами користування: загальне та спеціальне;

3) за строками: безстрокове (постійне), строкове (довгострокове, короткострокове).

Загальне природокористування - це гарантована законодавством для громадян можливість використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, рекреаційних, оздоровчих, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

Так, наприклад, відповідно до ст. 47 Водного кодексу України загальне водокористування може здійснюватися громадянами для задоволення таких потреб як купання, плавання на човнах, любительське та спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водойм без застосування споруд і технічних пристроїв та з криниць. Загальне лісокористування здійснюється громадянами шляхом збирання для власного споживання дикорослих трав'яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів (ст. 66 Лісового кодексу України) тощо.

Спеціальне природокористування - це передбачена законодавством можливість для громадян, підприємств, установ і організацій використовувати природні ресурси у встановленому порядку на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату (а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах) для здійснення виробничої та іншої діяльності. Суб'єктами права спеціального природокористування виступають підприємства, установи, організації та окремі громадяни відповідно до цілей їх діяльності та в межах наданих їм прав та обов'язків.

Об'єктами права природокористування виступають конкретні, визначені нормативно-правовими актами природні ресурси (об'єкти або їх частини), на які спрямовано інтерес природокористувача, що обумовлюється його потребами, і які закріплюються за ним на праві природокористування.

Природні ресурси України поділяються на природні ресурси загальнодержавного та місцевого значення.

До природних ресурсів загальнодержавного значення належать:

- територіальні та внутрішні морські води;

- природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

- атмосферне повітря;

- підземні (що є джерелом централізованого постачання);

- поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

- лісові ресурси державного значення;

- природні ресурси в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних;

- дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об'єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України «Про тваринний світ» і які перебувають у державній власності, а також об'єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті в комунальну або приватну власність і визнані об'єктами загальнодержавного значення;

- корисні копалини, за винятком загальнопоширених.

До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Підставами виникнення права природокористування є юридичні дії, які повинні бути правомірними. Підстави виникнення права природокористування залежать від об'єкта природи, суб'єкта екологічних правовідносин, виду природокористування тощо.

Припинення права природокористування може відбувається в таких випадках: 1) добровільна відмова від використання природного об'єкта; 2) закінчення строку користування; 3) припинення діяльності юридичної особи - природокористувача; 4) смерть фізичної особи - природокористувача; 5) вилучення природного об'єкта для державних або суспільних потреб; 6) систематичне невнесення плати за природокористування; 7) порушення правил цільового використання природних об'єктів; 8) порушення інших правил використання та охорони природних об'єктів.

5. Правова охорона природно-заповідного фонду

Природно-заповідний фонд України становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Відносини в галузі охорони і відтворення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також відтворення його природних комплексів регулюються Законом України «Про природно-заповідний фонд України», Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими законодавчими актами.

Складовими частинами природно-заповідного фонду є:

1) природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

2) штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог чинного законодавства України можуть використовуватися у природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та інших рекреаційних, освітньо-виховних цілях, а також для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

З метою забезпечення ефективної організації, функціонування й охорони для кожної категорії територій та об'єктів природно-заповідного фонду законодавством України встановлено спеціальний правовий режим, який визначається з урахуванням класифікації об'єктів природно-заповідного фонду та їх цільового призначення.

Правовий режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обгрунтовавних екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій і об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів (ст. 14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

В юридичній літературі розрізняють такі режими територій та об'єктів природно-заповідного фонду:

1) абсолютно заповідний - повне вилучення природного комплексу з господарського та рекреаційного використання (заповідники, пам'ятки природи);

2) відносно заповідний - часткове вилучення природного комплексу з господарського та рекреаційного використання (заказники);

3) диференційований або змішаний - поєднання елементів абсолютного і відносного заповідних режимів; повне вилучення з використання одних ділянок природи з одночасним обмеженим рекреаційним використанням територій (національні парки, природні парки).

Порушення чинного законодавства України про природно-заповідний фонд тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.

6. Правова охорона атмосферного повітря

Атмосферне повітря - це життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень.

Атмосферне повітря як об'єкт правової охорони за своїми фізичними властивостями істотно відрізняється від інших елементів навколишнього природного середовища. Зокрема, на відміну від інших природних ресурсів на атмосферне повітря не може бути встановлено право власності або різновиди права використання, кількісний його вимір тощо. Саме ці властивості обумовлюють й особливості правової охорони атмосферного повітря.

Відносини у галузі правової охорони атмосферного повітря регулюються Законами України «Про охорону атмосферного повітря», «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими нормативно-правовими актами.

Також повітряне середовище, крім біологічного значення, використовується як просторове середовище (простір) для транспортних сполучень. Це його призначення регулюється Повітряним кодексом України.

На стан атмосферного повітря впливають головним чином такі фактори як викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та шкідливий вплив на нього. Зокрема, рівень впливу фізичних та біологічних факторів, в тому числі рівень виробничих та інших шумів.

Серед джерел забруднення атмосферного повітря розрізняють: стаціонарні (підприємства, електростанції тощо) та пересувні (автомобілі, літаки тощо). Викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися тільки за дозволами, які видаються органами Мінприроди України за погодженням з територіальним органом Міністерства охорони здоров'я України. Обсяги цих викидів визначаються на основі нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферу.

Правова охорона атмосферного повітря - це система закріплених законом заходів, пов'язаних із збереженням, поліпшенням та відновленням стану атмосферного повітря, запобіганням й зниженням рівня його забруднення та впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних факторів.

Отже, зміст правової охорони атмосферного повітря становить система заходів правового, організаційного, технічного, економічного та іншого характеру. Заходи щодо охорони атмосферного повітря включають:

1) встановлення нормативів якості атмосферного повітря, нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин і гранично допустимого впливу фізичних і біологічних чинників на атмосферу;

2) здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та шкідливого фізичного впливу на атмосферу стаціонарними джерелами тільки після отримання дозволу та при дотриманні гранично допустимих викидів та гранично допустимих рівнів; ї

3) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) або припинення викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря й впливу фізичних та біологічних чинників на його стан при порушенні умов, передбачених дозволами;

4) регулювання викидів забруднюючих речовин і впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря у разі відсутності нормативів;

5) заходи щодо охорони атмосферного повітря у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

6) здійснення державного обліку, моніторингу та контролю у галузі охорони атмосферного повітря;

7) регулювання діяльності, що впливає на погоду і клімат;

8) встановлення вимог з охорони атмосферного повітря при впровадженні нової техніки, технології, матеріалів і речовин, видобуванні корисних копалин, а також при застосуванні пестицидів і агрохімікатів;

9) захист атмосферного повітря від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами;

10) відвернення і зниження шуму та інші заходи, передбачені законодавством.

Значна роль у галузі охорони атмосферного повітря відводиться організаційно-економічним заходам, які передбачають:

1) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

2) відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону атмосферного повітря;

3) надання юридичним особам та фізичним - суб'єктам підприємницької діяльності податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, застосування заходів щодо регулювання діяльності, що впливає на клімат, а також здійснення інших природоохоронних заходів з метою запобігання негативного впливу на атмосферне повітря;

4) участь держави у фінансуванні екологічних заходів і будівництві об'єктів екологічного призначення.

Порушення вимог законодавства про охорону атмосферного повітря є підставою для притягнення винних осіб до юридичної відповідальності. Залежно від виду правопорушення до винних осіб може застосовуватися адміністративна, кримінальна, цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність.

7. Правова охорона рослинного та тваринного світу

Рослинний світ є одним із компонентів навколишнього природного середовища та являє собою сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території.

Відносини у сфері використання, відтворення та охорони рослинного світу регулюються законами України «Про рослинний світ», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», Лісовим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Законодавство про рослинний світ регулює суспільні відносини у сфері використання, відтворення та охорони дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, їх угруповань і місцезростань.

Природні рослинні ресурси - це об'єкти рослинного світу, що використовуються або можуть бути використанні населенням для виробничих чи інших потреб.

В залежності від екологічної, господарської, наукової, оздоровчої, рекреаційної цінності та за іншими ознаками природні рослинні ресурси поділяються на загальнодержавного та місцевого значення.

До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать: а) об'єкти рослинного світу у межах внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України; поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів), що розташовані і використовуються на території більш ніж однієї області, а також їх приток усіх порядків; природних та біосферних заповідників, національних природних парків, заказників, пам'яток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтв загальнодержавного значення; б) лісові ресурси державного значення; в) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, види яких занесені до Червоної книги України; г) рідкісні й такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угрупування, занесені до Зеленої книги України, а також й інші об'єкти, які можуть бути віднесені законодавством України.

До природних рослинних ресурсів місцевого значення відносяться дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, не віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Правова охорона рослинного світу передбачає здійснення комплексу заходів, які спрямовані на збереження просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності і цілісності об'єктів рослинного світу, охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а також невиснажливе використання.

Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про рослинний світ» охорона рослинного світу забезпечується шляхом:

- встановленням правил і норм охорони, використання та відтворення об'єктів рослинного світу;

- забороною та обмеженням використання природних рослинних ресурсів у разі необхідності;

- проведенням екологічної експертизи та інших заходів з метою запобігання загибелі об'єктів рослинного світу в результаті господарської діяльності;

- захистом земель, зайнятих об'єктами рослинного світу, від ерозії, селів, підтоплення, затоплення, заболочення, засолення, висушення, ущільнення, засмічення, забруднення промисловими і побутовими відходами й стоками, хімічними і радіоактивними речовинами та від іншого несприятливого впливу;

- створенням та оголошенням територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

- організацією наукових досліджень, спрямованих на забезпечення здійснення заходів щодо охорони та відтворення об'єктів рослинного світу;

- розвитком системи інформування про об'єкти рослинного світу та вихованням у громадян дбайливого ставлення до них;

- створенням системи державного обліку та здійсненням державного контролю за охороною, використанням та відтворенням рослинного світу;

- занесенням рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин до Червоної книги України, та рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань - до Зеленої книги України;

- встановленням юридичної відповідальності за порушення порядку охорони та використання природних рослинних ресурсів;

- здійсненням інших заходів та вимог щодо охорони рослинного світу, встановлених законодавством.

Тваринний світ є одним із компонентів навколишнього природного середовища, національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також базою для одержання промислової й лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей.

Відносини у сфері використання, відтворення й охорони тваринного світу регулюються Конституцією України, законами України «Про тваринний світ», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про мисливське господарство та полювання» та іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктами тваринного світу є:

1) дикі тварини - хордові, в т. ч. хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби тощо) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі тощо) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі;

2) частини диких тварин (роги, шкура тощо);

3) продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо);

4) нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин, місця токування, линяння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, нерестовищ, інші території, що є середовищем їх існування та шляхами міграцій.

Окремі види об'єктів тваринного світу можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Зокрема, об'єктом права державної або комунальної власності є об'єкти тваринного світу, які утримуються (зберігаються) підприємствами, установами, організаціями державної або комунальної власності. Об'єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим не забороненим законом шляхом, можуть перебувати у приватній власності юридичних і фізичних осіб.

Згідно чинного законодавства України можуть здійснюватися такі види використання об'єктів тваринного світу: 1) мисливство; 2) рибальство, включаючи добування водних безхребетних тварин; використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; 3) використання корисних властивостей життєдіяльності тварин - природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо; 4) використання диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності; 5) добування (придбання) диких тварин з метою їх утримання і розведення у напіввільних умовах чи в неволі.

Використання об'єктів тваринного світу може здійснюватись на умовах загального та спеціального використання об'єктів тваринного світу (ст. 16-17 Закону України «Про тваринний світ»).

Правова охорона тваринного світу являє собою систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення та раціональне використання об'єктів тваринного світу.

Охорона тваринного світу забезпечується шляхом:

- встановлення правил та науково обґрунтованих норм охорони, раціонального використання і відтворення об'єктів тваринного світу;

- встановлення заборони та обмежень при використанні об'єктів тваринного світу;

- охорони середовища існування, умов розмноження, шляхів міграції тварин;

- охорони від самовільного використання та інших порушень встановленого законодавством порядку використання об'єктів тваринного світу;

- запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів;

- формування екологічної мережі, створення державних заповідників, заказників і визначення інших природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні;

- встановлення особливого режиму охорони видів тварин, занесених до Червоної книги і до переліків видів тварин, які підлягають особливій охороні на територіях областей, міст;

- розроблення і впровадження програм щодо збереження та відтворення видів диких тварин, які перебувають під загрозою зникнення;

- розведення в неволі рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин, створення центрів та «банків» для зберігання генетичного матеріалу;

- встановлення науково обґрунтованих нормативів і лімітів використання об'єктів тваринного світу та вимог щодо засобів їх добування;

- надання допомоги тваринам у разі їх захворювання або загрози загибелі під час стихійного лиха і внаслідок надзвичайних екологічних ситуацій;

- урахування питань охорони тваринного світу під час встановленні екологічних нормативів та здійснення господарської діяльності;

- регулювання вивезення за митний кордон України об'єктів тваринного світу;

- створення системи державного обліку, кадастру та моніторингу тваринного світу та інші заходи та вимоги щодо охорони об'єктів тваринного світу.

8. Екологічна безпека

Екологічна безпека - це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

В юридичній літературі виокремлюються суттєві юридичні ознаки екологічної безпеки, зокрема: 1) екологічна безпека є об'єктом екологічного права, складовою національної та транснаціональної безпеки; 2) наявність системи державно-правових та інших соціальних засобів запобігання виникненню різноманітних загроз шляхом регулювання екологічно небезпечної діяльності; 3) спрямованість системи екологічної безпеки на сферу екологічно ризикованих видів діяльності чи природних стихійних явищ, здатних призвести стан довкілля до рівня, небезпечного для життя і здоров'я людей, суспільства і держави; 4) попередження екологічно ризикованих дій, станів і процесів.

Класифікація видів екологічної безпеки може здійснюватися за різними чинниками: 1) залежно від територіальних факторів: глобальна (міжнародна), національна, регіональна, локальна; 2) за способом забезпечення: техногенно-екологічна безпека, природна безпека, економіко-екологічна безпека; 3) за об'єктами охорони: екологічна безпека навколишнього природного середовища та його компонентів; екологічна безпека суспільства та людини.

Аналіз чинного законодавства дозволяє виділити наступні заходи щодо забезпечення екологічної безпеки:

- дотримання екологічних вимог щодо розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об'єктів;

- дотримання підприємствами, установами, організаціями та громадянами правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів;

- забезпечення підприємствами, установами та організаціями екологічно безпечного виробництва, зберігання, транспортування, використання, знищення, знешкодження і захоронення мікроорганізмів, інших біологічно активних речовин та предметів біотехнології;

- розробка та здійснення підприємствами, установами та організаціями заходів щодо запобігання та ліквідації наслідків шкідливого впливу біологічних факторів на навколишнє природне середовище;

- здійснення юридичними та фізичними особами заходів щодо охорони навколишнього природного середовища від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення;

- заходи щодо охорони від забруднення відходами;

- забезпечення екологічної безпеки транспортних засобів;

- додержання вимог екологічної безпеки при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем;

- додержання вимог екологічної безпеки щодо військових, оборонних об'єктів та військової діяльності;

- додержання екологічних вимог при розміщенні та розвитку населених пунктів.

Відносини в галузі забезпечення екологічної безпеки регулюються Конституцією України, законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про об'єкти підвищеної небезпеки», «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та багатьма іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами.

9. Юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства

екологічний право законодавство заповідний

Юридична відповідальність є одним із найважливіших правових засобів забезпечення дотримання екологічного законодавства та екологічних прав громадян і юридичних осіб, а також підтримання в державі та суспільстві належного екологічного правопорядку.

Метою юридичної відповідальність у галузі екології слід вважати припинення і попередження порушень законодавства у галузі природокористування і охорони навколишнього природного середовища; поновлення порушених прав власників природних ресурсів та природокористувачів; відшкодування заподіяних збитків природі, а також покарання винних осіб.

Підставою для притягнення винних осіб до юридичної відповідальності є факт вчинення екологічного правопорушення, що являє собою протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія або бездіяльність), що порушує вимоги екологічного законодавства й за вчинення якого законодавством передбачено відповідальність.

Екологічними правопорушеннями є: порушення прав громадян на екологічне безпечне навколишнє природне середовище; порушення норм екологічної безпеки; невиконання вимог державної екологічної експертизи; порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів; самовільне спеціальне використання природних ресурсів, а також інші передбачені законодавством України правопорушення. Особи, винні у порушенні екологічного законодавства, можуть бути притягнені до дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової та кримінальної відповідальності. Дисциплінарна відповідальність застосовується до осіб, які порушують екологічні вимоги внаслідок недотримання трудової або виробничої дисципліни. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення передбачає заходи адміністративного впливу за протиправні й винні діяння, що порушують встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони довкілля та вимоги екологічної безпеки. Кримінальну відповідальність слід розглядати як особливу форму захисту від екологічних злочинів, які являють собою найбільшу небезпеку для суспільства і навколишнього природного середовища. Законодавством закріплено обов'язок підприємств, установ, організацій та громадян відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення екологічного законодавства, в порядку та розмірах, визначених законом, тобто нести цивільно-правову відповідальність. Разом з тим, застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних осіб від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Размещено на Allbest.ru

...