Урядовий вплив на економіку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Цілі, засоби та методи урядового впливу на економіку

Будь-яка національна економіка поєднує саморегулятивні та регулятивні механізми, які застосовує уряд. Розглянемо докладніше механізм встановлення і порушення рівноваги на власне ринкових (саморегулятивних) засадах та за допомогою урядового впливу на економіку.

Набутий досвід дозволяє стверджувати:

-критичний рівень безробіття не повинен перевищувати 15%;

-рівень дефіциту державного боргу, який не загрожує стабільності, коливається в межах 3-б % ВВП;

-обсяг золотовалютних резервів має бути достатнім для покриття витрат на імпорт, як мінімум, за 3 місяці і т. Ін.

Якщо в процесі саморозвитку є загроза істотного відхилення від зазначених відносних орієнтирів, завдання уряду полягає в приведенні цих показників (співвідношень) до такого рівня, який би не загрожував сталому економічному розвитку.

Уряд здійснює вплив на економіку за допомогою економічної політики держави.

Економічна політика - це система економічних цілей та засобів (інструментів), які забезпечують вирішення стратегічних (довгострокових) і тактичних завдань розвитку економічної системи країни, втілених у державних (урядових) програмах.

Основні завдання, що постають перед урядами держав.

1. Розробка законів, норм і правил володіння власністю та функціонування ринків.

2. Здійснення державних (урядових) закупівель економічних благ з метою забезпечення ними підприємницького та домогосподарського секторів, а також виробництво державним сектором суспільних благ з подальшим їх продажем чи передачею в частково оплачуване чи безоплатне користування (споживання).

Урядові затрати на закупівлю економічних благ (речових товарів і послуг) сприяють перерозподілу ресурсів з приватного на суспільне споживання економічних благ. Якщо уряд закупить на 10 млрд грн товарів і послуг, то частина населення зможе завдяки діяльності уряду спожити оплачені суспільством блага.

3. Здійснення трансфертних виплаті на соціальне страхування, на випадок безробіття, виплати субсидій, субвенцій, допомог.

4. Справляння податків. Сума затрат недержавні закупівлі речових товарів і послуг та виплату трансфертів становить затрати держави.

Головним джерелом надходжень (доходів) для можливості здійснення цих затрат є податки. Надлишкова сума затрат утворює дефіцит державних бюджетів, які фінансуються грошовою емісією або позикою.

Вплив трансфертних платежів (податків) відрізняється від впливу державних закупівель. Якщо, наприклад, урядові податки зростуть на 10 млрд грн, то вірогідно, що на цю величину приватні особи скоротять споживання.

Здійснюючи трансфертні виплати, уряд змінює структуру виробництва економічних благ у приватному секторі економіки.

5. Прямий вплив уряду на розподіл ресурсів. Уряд значною мірою може впливати на структуру виробництва, маніпулюючи податками і затратами, рекомендуючи "що" виробляти. Шляхом регламентування норм права уряд впливає на те, "як" виробляти. За допомогою податків і трансфертних виплат уряд впливає на вирішення проблеми "для кого** виробляти.

6. Опосередкований вплив уряду на розподіл ресурсів здійснюється через податки і субсидії. Збільшуючи податки на певні групи товарів, уряд обмежує обсяги їх виробництва, а субсидуючи - стимулює їх зростання.

7. На уряд покладається вирішальна роль у розв'язанні проблем довкілля.

8. Національна безпека держави забезпечується виключно урядовим фінансуванням.

9. Захист конкурентного середовища.

10. Урегулювання проблем, пов'язаних з порушенням дії ринкових сил тощо.

Вирішення далеко неповного переліку завдань, що постають перед урядом, вимагає певних інструментів (засобів).

Інструменти (засоби) - це ті дії, за допомогою яких можна реалізувати цілі та завдання, що постають перед урядом.

Уряд може здійснювати вплив на економіку, реалізуючи фіскальну, монетарну, зовнішньоекономічну, соціальну, антимонопольну, інвестиційну, анти інфляційну, антициклічну політику, а також політику ціноутворення, індикативне планування, амортизаційну політику тощо. Кожна з перерахованих вище складових має свою структуру засобів (інструментів) впливу на економіку з боку уряду.

На рис. 1 схематично зображено структуру основних засобів (інструментів) урядового впливу на економіку.

Уряд використовує для впливу на економіку прямі та непрямі методи.

Прямі методи впливу ще називають адміністративними, а непрямі - економічними. Адміністративні та економічні методи використовують відповідно прямі й непрямі засоби впливу.

Прямі методи урядового впливу базуються на владно-розпорядчих відносинах і проявляються у формі адміністративного впливу на поведінку, функціонування і результативність економічних суб'єктів, обмежуючи певною мірою їх економічну свободу.

Рис. 1. Інструменти (засоби) впливу уряду на економіку

До прямих методів належать:

-дозволи на здійснення ліцензійних видів діяльності; реєстрацію та ін.;

-регламентація діяльності економічних суб'єктів і запровадження законів, інструкцій, нормативів тощо;

-заборони здійснювати певні види економічної діяльності, а також дій чи бездіяльності;

-застосування покарань та заохочень (стимулів);

-різноманітні форми цільового фінансування: державні інвестиції; надання субсидій підприємницькому сектору та сектору домогосподарств та ін.;

-прямий вплив на експорті зняття мита, пільги на кредитування експорту та ін.;

-державне замовлення.

Непрямі методи - це система правових і економічних інструментів, за допомогою яких держава впливає на поведінку економічних суб'єктів, а також на функціонування і результати економіки, не обмежуючи економічної свободи суб'єктів господарювання.

По-перше, вибір методу впливу на економіку ґрунтується на економічній доцільності. І хоч адміністративне втручання в економіку часто сприймається як грубе, надмірне, таке, що обмежує економічну свободу економічних суб'єктів, необхідно віддати йому належне, зазначивши, що жодний економічний інструмент не може працювати без адміністрування.

По-друге, звуження меж економічної свободи - це не тільки недолік. Якщо, наприклад, індивідуальна свобода одних поневолює або звужує межі індивідуальної свободи інших, то адміністративне втручання в обмеження економічної свободи перших є виправданим і бажаним. Це стосується багатьох сфер діяльності:

-жорсткий урядовий контроль монопольних ринків;

-урегулювання зовнішніх негативних ефектів і їх наслідків для довкілля (заборона будувати житло, підприємства і т. ін. на території заповідників; заборона використовувати шкідливі технології тощо);

-розробка та контроль за дотриманням стандартів;

-визначення і підтримання мінімально допустимого рівня добробуту, гарантованого мінімуму заробітної плати, виплат з безробіття);

-захист національних інтересів у системі світового господарства (ліцензування експорту, контроль імпорту, використання іноземних позик, інвестицій, валютних обмежень та ін.).

Адміністративні методи, таким чином, ґрунтуються на силі державної влади і включають:

-засоби заборони (скуповувати акції своїх конкурентів; заборона здійснювати будівництво чи інші види діяльності шляхом припинення видачі чи дії ліцензії);

-засоби дозволу (видача ліцензій, дозволів на використання раніше заборонених ресурсів чи інших економічних благ);

-засоби примусу (держава зобов'язує підприємців забезпечувати безпечні умови праці; організувати виробниче навчання, встановлювати очисні споруди, здійснювати обов'язкове страхування та ін.).

Окрім того, адміністративні методи управління ґрунтуються на командних формах наказів і розпоряджень, які здійснюють ті, хто стоїть вище в ієрархії. їм властива вертикальність.

Економічні (непрямі) методи ґрунтуються на економічному інтересі та використовують інструменти фіскальної, монетарної, зовнішньоекономічної, соціальної, цінової, антициклічної та антиінфляційної політики.

Подекуди люди переоцінюють роль економічних і недооцінюють значення адміністративних методів. Таке ставлення до адміністративних методів властиве постсоціалістичним країнам, оскільки система адміністративного управління призвела ДО руйнації економіки.

Однак, незалежно від країни чи рівня економічної системи, урядовий вплив на економіку можна здійснювати тільки в єдності обох методів. Пояснюється це тим, що будь-який економічний регулятор включає адміністрування, оскільки контролюється певною економічною службою.

Наприклад, бюджетна система відчує вплив зміни ставки оподаткування тільки після того, як буде прийняте адміністративне рішення про її зростання чи зниження.

З іншого боку, в кожному адміністративному регуляторі є щось економічне, оскільки це рішення приймають для впливу на поведінку інвестора, виробника, споживача, експортера чи імпортера і т. ін.

Незважаючи на нерозривну єдність цих двох методів, вони все-таки прямо протилежні.

Доцільність застосування адміністративних методів визначається тим, що, по-перше, тут відомо, хто віддає команду, виконавця команди, відповідального за наслідки реалізації адміністративного управлінського рішення. Тобто, тут відносини "управлінець - виконавець" персоніфіковані.

По-друге, там, де фактор часу визначальний чи досить вагомий, адміністративні методи незмінні та вони дають можливість швидко вирішити проблему. Навіть якщо рішення було помилковим, його швидко можна відмінити, чого не можна зробити за управління економічними методами.

По-третє, адміністративні методи незмінні для вирішення екстремальних, екстраординарних проблем. Кожна країна повинна мати систему надзвичайного управління на випадок війни, стихійного лиха, технологічної аварії, епідемії, спроби здійснення державного перевороту і т.ін. урядовий вплив економічний інструмент

Адміністративні методи запрограмовані на швидкість, а не на економічну ефективність. Тут воля спирається не на економічний інтерес, а на владу.

Ці методи прості та зрозумілі, але мало підходять для управління масовими явищами і процесами. О. Бек у книзі "Нове призначення" описує постанову політбюро про збір листя чаю, підписану Сталіним, де визначається число і місяць початку, кінець збору врожаю, а також вимога, щоб лист чаю був зрілим. Звісно, цю постанову в повному обсязі виконати неможливо, адже природа не підкоряється постановам уряду і лист може визріти раніше чи пізніше зазначеної в постанові дати. Якщо ж розпочати збір чаю своєчасно, може виявитися, що лист некондиційний.

Спроба поширити адміністративні методи не тільки на управління функціонуванням, а й на розвиток системи, виявилась трагічною для долі економічної системи.

Окрім того, адміністративні методи досить трудомісткі та дорогі. Якщо рішення, яке могла прийняти одна особа, приймається колегіально, це не тільки робить його дорожчим, а й створює персональну безвідповідальність.

Економічним методам, на відміну від адміністративних, властива горизонтальність. їх основою є взаємовигідні зв'язки. Ринкова культура передбачає виняткову чесність і порядність партнерів (соціальний капітал). Вона знищує тих, хто зраджує партнера.

Економічні методи найбільш підходять для регулювання масових явищ. І в цьому їх переваги.

Разом з тим економічним методам властиві недоліки:

1) для економічних методів важко визначити завчасно довгострокові наслідки, тут є проблема вимірювання результату;

2) помилки, допущені урядом при використанні цих методів, множаться на масовість явищ та підлягають регулюванню. Ускладнюється проблема тим, що, по-перше, помилка виявляється тільки з часом, по-друге, на неї впливає мультиплікативний ефект, по-третє, призупинення дії помилкових рішень при застосуванні економічних методів вимагає багато часу.

Обидва методи застосовують на всіх рівнях економічної системи. Але чим вищий рівень ієрархії, тим більше використовують адміністративні методи.

Стосовно найвищого рівня урядової влади частка адміністративних і економічних методів залежить від рівня дохідної частини бюджету. Якщо державна казна пуста - превалюють адміністративні методи, якщо вона повна-переважають неадмівістративні.

Основні напрями та межі урядового впливу на економіку

Визначення міри впливу уряду на економіку досить складне. Тому найчастіше обраховують цю міру за допомогою частки ВВП, яка перерозподіляється через державний бюджет. Є ще один спосіб визначення міри участі уряду в економічному житті. Це індекс економічної свободи (ІЕС).

ІЕС - це агрегований показник, який включає десять показників, що мають складну будову і засвідчують рівень втручання уряду в економіку. Зміст цього індексу досить ретельно висвітлено в підручнику "Макроекономіка" за редакцією В.Д. Базилевича, т. 3. Чим більша участь уряду в економіці, тим менший рівень економічної свободи, а сама економічна свобода має визначальний позитивний вплив на розвиток економіки. У зв'язку з цим виникає потреба у окресленні меж урядового впливу на економіку.

Мінімальну межу урядового впливу визначає:

-правова база функціонування економіки;

-організація грошового обігу;

-урегулювання екстернальних негативних ефектів;

-виробництво суспільних благ.

Максимальна межа урядового впливу визначається як точка рівноваги між затратами, пов'язаними з державним втручанням, та виграшем у соціально-економічній ефективності. .

Розглянемо деякі з основних напрямів урядового впливу на економіку.

Вплив уряду на економічне зростання в довгостроковому періоді без перерв на короткострокові періоди здійснюється завдяки впливу фіскальних і монетарних засобів.

Стимулювання економічного зростання здійснюється шляхом зростання обсягу державних закупівель (Т(7), зменшення податків (-ІГ) та збільшення трансфертних виплат домогосподарствам і бізнесу (Р). Це бюджетно-податкові засоби впливу.

Окрім того, економічне зростання можна стимулювати монетарними чинниками шляхом: зменшення облікової ставки процента (Іі), за якою комерційні банки отримують кредити в національному банку; зменшення норми обов'язкових банківських резервів (іг), що визначаються як процент від депозитів комерційних банків і на безпроцентній основі зберігаються в центральному банку та шляхом викупу державних цінних паперів у населення центральним банком. Усі ці заходи спрямовані за збільшення пропозиції грошей в економіку. Це робить їх дешевшими, що сприяє розширенню кредиту, пожвавленню ділової активності та економічному зростанню.

Обмежувальна політика економічного зростання використовується в періоди стрімкого зростання, коли виникає небезпека "перегріву" економіки (буму), за яким йде спад. Щоб уникнути спадів (тобто розривів у довгостроковому зростанні), це зростання необхідно обмежувати.

Заходи фіскальної політики, що обмежують економічне зростання, полягають у зменшенні державних закупівель (ІС), зростанні податків (ТТ), зменшенні трансфертних виплат (ІГ). Це обмежує сукупний попит, а тому й обсяг національного виробництва.

Обмежувальні заходи монетарної політики спрямовані на зростання облікової процентної ставки (Ті), зростання норми обов'язкових банківських резервів (Тг) та продаж населенню державних цінних паперів. Наслідком таких дій є зменшення пропозиції грошей, їх подорожчання, звуження кредиту, що стримує економічне зростання.

Антиінфляційна політика буває двох видів: спрямована на подолання інфляції радикальними заходами та спрямована на обмеження темпів зростання цін з метою адаптації (пристосування) до цієї ситуації. Переважна більшість країн світу впроваджує адаптивну інфляційну політику. США, Велика Британія та деякі інші країни надають перевагу радикальним методам боротьби з інфляцією.

Довгострокова антиінфляційна політика має за мету ліквідацію інфляційних очікувань населення. Засобами реалізації цієї мети є: подолання бюджетних дефіцитів; контроль за зростанням грошової маси; формування належних обсягів золотовалютних резервів і т. ін.

Короткострокова антиінфляційна політика спрямована, насамперед, на обмеження темпів інфляції. Для вирішення цієї проблеми уряд спрямовує свої зусилля на зменшення диспропорції між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Засобами досягнення цього завдання є:

-стимулювання виробництва шляхом зростання державних закупівель, інвестицій;

-пошук соціально нейтральних джерел збільшення бюджетних надходжень;

-активізація імпортної політики;

-зростання процентних виплат за депозитами для стимулювання заощаджень і обмеження обсягу споживчого попиту.

Соціальна політика уряду ставить перед собою два основні завдання:

1) забезпечення нагромадження людського та соціального капіталу;

2) соціальний захист вразливих верств населення.

Досягнення першого завдання відбувається завдяки використанню урядом таких засобів: визначення й запровадження мінімальної заробітної плати; нормування умов праці та тривалості робочого часу; фінансування перекваліфікації та підвищення кваліфікації; фінансування забезпечення базового рівня послуг щодо охорони здоров'я; фінансування (часткове чи повне) освітянських послуг в освітніх закладах різного рівня; індексація грошових доходів за умов інфляції; встановлення неоподатковуваного мінімуму доходів; диференціація податкових ставок залежно від рівня доходу; надання податкових пільг і т. ін.

Реалізація другого завдання здійснюється за допомогою таких засобів: соціальне обов'язкове страхування, тобто гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості (пенсійне страхування), у випадку захворювання, втрати працездатності (медичне страхування); щодо підтримання материнства та дитинства (соціальна допомога сім'ям з дітьми), а також соціальна допомога малозабезпеченим, інвалідам, ветеранам, самітнім.

Потрібно зазначити, що система соціального страхування теж складається з двох напрямів:

-перший пов'язаний з відновленням і збереженням працездатності;

-другий гарантує матеріальне забезпечення громадян, що втратили працездатність або не мали її.

Ми розглянули тільки кілька напрямів економічної політики. Насправді їх значно більше. У зв'язку з цим постає проблема кількісного зіставлення цілей та інструментів. Звісно, чим більше інструментів можна використати для реалізації мети, тим вірогідніше її досягти.

Окрім того, потрібно враховувати, що один і той самий інструмент можна використовувати для досягнення різних цілей. Оскільки цілі можуть суперечити одна одній, то ефект від політики, яка не враховує описаних вище чинників, може бути зведено нанівець. Тому, розробляючи економічну політику, важливо одночасно не включати до урядових програм цілі, що суперечать одна одній. Спочатку потрібно визначити ту ціль, досягнення якої важливіше або є підґрунтям для автоматичного або цілеспрямованого вирішення інших завдань.

Окрім того, потрібно враховувати суперечності між цілями поточними та довгостроковими. Отже, процес визначення цілей і засобів їх реалізації сповнений суперечностей, обмежень, невизначеності наслідків урядових дій у довгостроковій перспективі, що, з одного боку, є підставою для критики будь-яких дій уряду, а з іншого - ускладнює процедуру визначення ефективності урядового втручання у зв'язку з тим, що, по-перше, дії уряду запрограмовані не стільки на економічний, скільки на соціальний результат, по-друге, ціни, в яких вимірюється результат урядової діяльності, часто значно відмінні від ринкових, по-третє, результат урядового впливу визначається не тільки діями уряду, а й природними чинниками та ринком.

Размещено на Allbest.ru