Размещено на http://www.allbest.ru/

Аргументація як спосіб інтелектуальної діяльності

Вступ

У практиці міркувань ми часто зустрічаємося із ситуацією, коли необхідно не тільки мати істинне положення, але й продемонструвати чому це положення істинне чи хибне, в чому полягає його доцільність або недоцільність. Цей спосіб інтелектуальної діяльності називають аргументацією.

Аргументацію можна визначити як спосіб міркування, який складається із доведення і спростування, в ході яких формується переконання в істинності чи хибності якогось положення як у самого автора так і у опонентів.

Доведенням і спростуванням широко користуються в різних науках і різноманітних галузях людської діяльності. Але лише у логіці розкривається природа доведення і спростування, описується їх структура, визначаються спеціальні правила.

Поняття доведення. Структура доведення

Термін "доведення" має декілька значень.

По-перше, "доведенням" називають факти, за допомогою яких встановлюється істинність певного положення.

По-друге, "доведенням", позначають джерела доказів, наприклад, літописи, архіви, оповіді очевидців, мемуари тощо.

Нарешті, по-третє, "доведенням" називають логічну процедуру, в ході якої встановлюється істинність певного положення за допомогою положень, істинність яких уже встановлена раніше.

Саме третє значення терміну "доведення", є об'єктом дослідження логіки.

Структура доведення складається із:

- тези;

- аргументів та

- демонстрацій.

Теза - це думка або положення, істинність якого потрібно довести.

Наявність тези є обов'язковою умовою будь-якого доведення. Теза може бути сформульована як на початку доведення, так і будь-який момент доведення. У природній мові тезу виокремлюють такими зворотами: а) "Ось моя теза"; б) "Ось моє бачення"; в) "Це моя точка зору"; г) "Це моя позиція"; тощо.

Іноді тезу проголошують без спеціального посилання на те, що дане положення є тезою. Як правило, теза формулюється у вигляді категоричного судження. Наприклад,

"Земля має еліптичну орбіту руху"; "Це імітація крадіжки"; "Україна правова держава";

"Сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює 180°. Але бувають випадки коли теза формулюється у формі запитання. Наприклад,

"Хто організатор вбивства президента Дж. Кеннеді?"; "Як була заснована Києво-Печерська Лавра?"; "Які чинники політичної стабільності в Україні?". У судовій практиці розрізняють:

- основну тезу і підлеглу тезу або часткову тезу.

Основною тезою називають положення, із якого виливають (або йому підпорядковуються) декілька явно сформульованих положень.

Тому доведення основної тези, передбачає обґрунтування цих підлеглих положень.

Підлеглою тезою називається положення, яке стає тезою лише тому, що завдяки йому доводиться основна теза.

Це і обумовлює те, що доведена часткова теза стає аргументом для основної тези.

Однією із основних властивостей тези є те, що вона повинна бути істинною. Хибне положення, яке висувається як теза неможливо обґрунтувати ніяким доведенням.

Аргумент - це думка, істинність якої уже встановлена раніше, і яка може бути використана для обґрунтування істинності довільного положення.

До аргументів відносять:

1) факти дійсності;

2) закони;

3) аксіоми;

4) дефініції;

5) раніше доведені положення. Розглянемо кожен із видів аргументів.

Слово "факт" походить від латинського - factum, що означає зроблене, здійснене. Існує декілька значень цього терміну.

По-перше, під фактом розуміють істину, подію або результат;

по-друге, факт визначають як дещо реальне на протилежність вигаданому;

по-третє, під фактом розуміють конкретне, одиничне на відміну від абстрактного, загального;

по-четверте, факт трактують як особливого роду, положення, що фіксує емпіричне знання, яке протиставляється теорії або гіпотезі.

У межах нашого дослідження під фактом розуміється явище або подія, що мають місце в дійсності, і які правильно відображені в судженні.

Факт є одним із важливих видів аргументів. Запорукою вагомості факту як аргументу є те, що факт, як правило, відображає дійсний стан справ і відкидати, заперечувати не погоджуватися із фактом, означає йти в супереч дійсності. Факт є фундаментом на якому будуються, формуються людські переконання.

Але факт, як те що наявне в дійсності, у сфері пізнання, (у широкому смислі в сфері інтелектуальної діяльності) стає аргументом, лише тоді коли носій факту, суб'єкт факту озвучує його, проголошує його, пояснює його.

Наприклад, подію затемнення Сонця можна пояснити як явище, що відповідає законам астрономії і як знак різних соціальних катаклізмів (війна, голод, зміни влади тощо.).

Або ж факт наявності у підозрюваного знаряддя злочину, ще не означає, що саме він причетний до злочину. Це знаряддя могло бути підкинутим, позиченим, купленим після скоєння злочину тощо.

Тому один і той самий факт може бути використаний для трактування або тлумачення різних положень. Тобто, факт лише тоді може стати аргументом коли він правильно інтерпретований і ретельно пояснений. Своєрідне забарвлення мають факти у судовому процесі (дослідженні).

У судовому дослідженні факти трактуються як фактичні дані. Власне кажучи, розкриття злочину, встановлення злочинця, передбачає виявлення і збір фактів, які із достовірністю відтворюють обставини скоєння злочину, мотиви скоєння злочину, злочинне діяння, вказують на злочинця, істинність його вини. Тобто, фактичними даними по судовій справі можуть бути всі складові середовища, в якому трапилася протиправна дія. Але аргументом або судовим доказом факт стає лише тоді, коли він відповідає вимогам процесуального закону.

Наприклад, інформація якоїсь особи, що спостерігала певний факт перетворює даний факт в аргумент (доказ по певній справі) лише тоді коли ця особа була допитана як свідок у відповідності з процесуальним законом порядку і її свідчення занесені до протоколу згідно з вимогами процесуального закону.

Наступним видом аргументів є закони.

Серед законів розрізняють:

- закони природи (закони астрономії, фізики, математики, хімії і ін.);

- закони суспільства (закони соціології, економіки, права, моралі і ін.).

Закони - це положення, які відображають суттєві необхідні та загальні зв'язки і відношення.

Тому дія закону є обов'язковою, неминучою. Закон не знає винятків. Неможливо щоб закон поширювався лише на частину предметів чи явищ, які він описує. доведення теза аргумент демонстрація

Все це зумовлює те, що закони є фундаментом науки. Тому посилання на закон є глибоко переконливим. Достатньо встановити, що дане положення випливає із певного закону, як одразу із необхідністю визнається істинність цього положення.

Особливим видом аргументів є юридичні закони. У процесі слідства і судового засідання ми користуємося доказовими фактами, із яких намагаємося зробити певні висновки.

Наприклад, щоб встановити причетність підозрюваного до злочину ми повинні зібрати докази по цій справі. Але самі докази поза правовою нормою не дають можливість зробити відповідні висновки. Лише тоді, коли факти співставляються з юридичною нормою вони можуть стати аргументами. Іншими словами, у ході слідства і судового процесу, висновки логічно спираються на факти дійсності і на відповідні статті закону.

У ролі аргументів використовують також аксіоми.

Загальновизнаним є те, що аксіоми це положення які не потребують доведення. Саме у цьому розумінні будемо вживати цей термін.

Аксіоми як аргументи широкого використовуються в математичних та природничих науках. У гуманітарних науках деякі залежності теж можуть виконувати функцію аргументів.

Маються на увазі такі:

- категоричний імператив /Канта: "Дій так, щоб ти завжди ставився до людства як у своїй особі, так і в особі будь-кого іншого також, як до мети й ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу";

- деонтичний принцип: "Все, що не заборонено, те дозволено";

- презумпція невинності: "Будь-хто вважається невинним, доки не доведено протилежне".

Часто в ролі аргументів використовують дефініції або визначення. Визначення, розкриваючи зміст поняття є квінтесенцією, концентрованим знанням про предмет. Тому посилання на дефініцію є достатнім для визнання істинності тези.

Досить широко дефініції використовуються у судовій практиці. Це зумовлено тим, що дефініції правових понять містяться, в юридичному законі, кодексі, правовому акті і цим самим є універсальними та загальнообов'язковими.

Аргументи - дефініції, як правило, використовуються в доведенні коли встановлюється кваліфікація скоєного, що може розглядатися як злочин. Довести, що дана дія обвинувачуваного кваліфікована правильно, означає посилання на статтю закону, яка описує ознаки злочину, котрий проглядається у діях обвинувачуваного.

Наприклад, якщо необхідно довести, що дії обвинувачуваного є шахрайством, то вказують не тільки на факти, що зібрані по даній справі, а й посилаються на статтю кримінального кодексу, яка описує шахрайство.

Нарешті, в ролі аргументів часто виступають раніше доведені положення. Будь-яка наука включає в себе принципи, теорії, наукові судження, які мають логічне обґрунтування і підтверджені практикою. Саме вони й можуть виступати аргументами. Посилання на такі аргументи є достатнім для обґрунтування тези.

Розглянемо третю складову частину доведення - демонстрацію. Розглянуті до цього структурні частини доведення: теза і аргумент за своєю логічною формою належать до суджень. Безпосередньо вони виражаються у реченні і сприймаються нами як щось реальне.

Демонстрація - це спосіб, форма зв'язку тези і аргументів.

Тому демонстрація не може бути виражена судженням. Самі по собі теза і аргументи, поза логічним зв'язком ще не є доведенням. Довільне положення лише тоді стає аргументом, коли із нього виводиться теза. Демонстрація як процес виведення тези із аргументів завжди має форму умовиводу.

Зазначимо, якщо стверджують, що демонстрація це завжди умовивід, то мають на увазі не те що доведення це якийсь новий вид умовиводу, поряд із описаним вище з умовиводом як формою мислення, це - по-перше. А, по-друге, не будь-який умовивід є доведенням.

За дефініцією умовивід це логічна форма за допомогою якої отримують нове знання, відкривають істину. Тобто, перехід в умовиводі від засновників до висновку продукує, породжує, нове знання. У доведенні ж, здійснюється обґрунтування вже відомого знання, формується переконання в істинності раніше відкритого положення. Отже, у доведенні ми здійснюємо підбір аргументів для даної тези, але цьому підбору передує знання тези, проголошення, декларація істинності тези. Залишається це лише показати, продемонструвати. Правда, це тривалий процес. Іншими словами, якщо в умовиводі головним є питання "Чи випливає висновок із засновків з логічною необхідністю?" то у доведенні - "Чи насправді це має місце?".

Враховуючи вище зазначене про демонстрацію, можна розрізнити два види демонстрації:

- у формі дедуктивного умовиводу і

- у формі індуктивного умовиводу.

Види доведення

Усю множину доведень поділяють на прямі та непрямі. Підставою такого поділу є спосіб доведення.

Прямим називається доведення, в якому теза безпосередньо випливає із аргументів.

Пряме доведення застосовують тоді, коли наявна достатня кількість аргументів.

Наприклад, для доведення судження "Підручник з історії є джерелом інформації" застосовуємо пряме доведення.

"Підручник з історії є джерелом інформації" - теза;

Судження 1. "Будь-яка книга є джерелом інформації" - аргумент.

Судження 2. "Підручник з історії належить до множини книг"-аргумент.

Якщо ми визнаємо істинність 1 та 2 аргументів, то з необхідністю вимушені визнати істинність висунутої тези.

У наведеному прикладі для здійснення прямого доведення застосовується в ролі демонстрації модус "Barbara" першої фігури простого категоричного силогізму.

Аналогічно можна застосувати пряме доведення для встановлення істинності такої тези: "Шахрайство є суспільно небезпечним діянням".

"Шахрайство є суспільно небезпечним діянням" - теза;

Судження 1. "Будь-який злочин є суспільно небезпечним діянням" - аргумент;

Судження 2. "Шахрайство є злочином" - аргумент.

Таким чином, істинність 1 та 2 аргументів, безапеляційно гарантують істинність тези.

У тих випадках коли аргументів недостатня кількість, застосовують непряме доведення.

Не прямим доведенням називається такий вид доведення у якому істинність тези випливає із хибності антитези.

Антитезою називають положення, яке суперечить тезі.

Розрізняють два види непрямого доведення:

- апагогічні та -розділові.

Назва апагогічне доведення походить від грецького слова "apagogos", яке означає - "той, що відводить," "той, що відходить".

Апагогічне доведення іноді називають доведенням від супротивного. В апагогічному доведенні процес обґрунтування тези нібито відводиться у бік від поставленої мети. Тобто замість того щоб послатися на аргументи, які прямо і позитивно підтверджують істинність тези, висувають судження, яке суперечить тезі, потім із нього виводяться наслідки, що приводять до суперечності. Це дає підставу відкинути антитезу (судження, що суперечить тезі) і визнати істинність тези.

Стратегія апагогічного доведення така.

Щоб обґрунтувати довільну тезу потрібно здійснити такі кроки:

- висувають антитезу, яку тимчасово вважають істинною;

- із неї виводять відповідні наслідки. Якщо дані наслідки суперечать дійсності, положень, істинність яких визнана раніше, то цим самим встановлюється хибність антитези і визнається істинність тези.

Наприклад, у темі "Умовивід як форма мислення" шляхом апагогічного доведення ми обґрунтовували логічну коректність, надійність спеціальних правил фігур простого категоричного силогізму. Обґрунтовуючи спеціальні правила 1-ї фігури, ми висували антитезу, положення, яке суперечить правилам цієї фігури. Із тимчасово прийнятих правил ми знаходили наслідки. Але ці наслідки суперечили загальним правилам простого категоричного силогізму. Це і змушувало нас визнати логічну надійність спеціальних правил 1-ї фігури.

Розглянемо приклад із юридичної практики.

Потрібно обґрунтувати тезу: "Підозрюваний К. причетний до крадіжки". Аргументів маємо обмаль. Тому застосовуємо апагогічне доведення. "Підозрюваний К. причетний до крадіжки" - теза "Підозрюваний К. не причетний до крадіжки" - антитеза Виводимо наслідки:

"Якщо К. не причетний до крадіжки, то на місці злочину не повинно бути його слідів. У результаті проведеного розслідування було встановлено, що на місці злочину К. залишив відбитки пальців, у будинку К. знайдено знаряддя злочину, у підвалі гаража К. знайдена частина крадених речей".

Таким чином, наша антитеза відпадає і ми повинні визнати істинність тези.

Наступним видом непрямого доведення є розділове доведення.

Його суть полягає в побудові розділового судження, одним із елементів якого є теза. Інші структурні елементи цього розділового судження є несумісними із тезою. За формою, або за демонстрацією цей вид доведення репрезентований розділово-категоричним умовиводом.

Встановлюючи хибність усіх несумісних із тезою суджень, приходять до істинності тези.

Схема цього виду доведення така:

Міркування за структурою розділового доведення є улюбленим прийомом авторів детективних романів. Як правило, дія відбувається в замкненому просторі на безлюдному острові, занесеному сніговими завалами потязі, відрізаному повінню будинку тощо. Сюжет роману передбачає побудову розділового судження, в якому про когось із учасників драми стверджується, що він злочинець. Розгортання сюжету крок, за кроком наближає нас до розв'язки.

При побудові розділового доведення треба дуже уважно підходити до формулювання розділового судження, до якого входить теза. Розділове судження повинно бути вичерпним, тобто в ньому повинні бути перераховані всі можливості, що існують в універсумі даного міркування.

На відміну від прямого доведення, у якому безпосередньо виводиться істинність тези із істинності аргументів, у непрямому доведенні обґрунтовують хибність суджень, які певним чином пов'язані з тезою. Тому у непрямому доведенні можуть виникати помилки.

Звернемося до прикладу.

Розглянемо розділове судження, в якому одна із альтернатив є тезою розділового доведення: "Він є або студентом старших курсів, або аспірантом, або молодшим науковим співробітником". Наступним кроком у побудові розділового доведення є встановлення хибності несумісних із тезою суджень. У ході дослідження виявлено, що особа про яку йдеться в розділовому судженні, не є ні студентом старших курсів, ні аспірантом.

Підсумовуючи вище зазначене про непряме доведення, треба підкреслити його специфіку порівняно з прямим доведенням. У непрямому доведенні концентрують увагу, або на отриманні наслідків із хибної антитези, або на встановленні хибності несумісних з тезою суджень. Це з одного боку обмежує сферу застосування непрямого доведення, а з іншого - вірогідність його результатів.

Размещено на Allbest.ru