Недоговірні зобов'язання. Відшкодування шкоди

Размещено на http://www.allbest.ru/

Недоговірні зобов'язання. Відшкодування шкоди

Зміст

1.Загальна характеристика та види недоговірних зобов'язань

2. Поняття, підстави та умови виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди

3. Характеристика окремих видів зобов'язань з відшкодування шкоди

1. Загальна характеристика та види недоговірних зобов'язань

Недоговірні зобов'язання -- це зобов'язання, які виникають і за відсутності укладеного між сторонами договору, в силу певних юридичних фактів. Ці зобов'язання можуть виникати як із неправомірних дій (заподіяння шкоди), так і з правомірних (публічна обіцянка винагороди тощо).

Види недоговірних зобов'язань:

Публічна обіцянка винагороди - це односторонній правочин, на підставі якого одна особа зобов'язується сплатити певну винагороду будь-якій особі за умови досягнення нею зазначеного в оголошенні результату.

Обіцянка про сплату винагороди має відповідати таким вимогам:

· вона має бути публічною, тобто сповіщеною в засобах масової інформації або іншим чином доведеною до невизначеного кола осіб. Публічною вважається і обіцянка, яка звернута до певного кола осіб

· обіцянка винагороди повинна мати майновий характер винагорода повинна обіцятися за вчинення правомірних дій;

· має бути зазначено результат, якого необхідно досягнути. Це може бути або досягнення конкретної мети, або найкраще виконання певної роботи, характер якої допускає виконання її різними особами;

· із оголошення повинно бути зрозуміло, хто обіцяє винагороду, і місце, куди необхідно надати результат;

· обіцянка може бути оголошена в будь-якій формі. Особи, якібажають відгукнутися на обіцянку, можуть вимагати письмового підтвердження інформації;

· строк досягнення результату не є обов'язковою умовою. Якщо він не встановлений, то оголошене завдання вважається чинним протягом розумного строку.

Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу зобов'язує особу, яка оголосила про виплату спеціальної винагороди за краще виконання певної роботи, виплатити обіцяну винагороду особі, робота якої визнана достойною відповідно умов конкурсу.

Зобов'язання із конкурсу є різновидом зобов'язань, що виникають з публічної обіцянки винагороди.

Конкурс характеризується тим, що в ньому оголошується не виконання певної роботи взагалі, а найкраще виконання певної роботи.

Засновник, який оголосив конкурс (змагання), зобов'язується сплатити обіцяну нагороду тому учаснику, який досяг найкращого результату відповідно до умов конкурсу.

Проведення конкурсу передбачає кілька етапів:

· оголошення конкурсу;

· подання робіт на конкурс;

· оцінка поданих на конкурс робіт;

· підбиття підсумків;

· сплата винагороди.

Засновниками конкурсу (змагання) можуть бути як фізичні так і юридичні особи (спілки письменників, журналістів, кінематографістів; редакції газет, журналів, мер міста, директор заводу).

Розрізняють обов'язкові та факультативні умови конкурсу.

Обов'язкові -- це ті, які повинні встановлюватися при проведенні будь-якого конкурсу.

Факультативні залежать від особливостей конкурсу (проект забудови, макет скульптури, фотографія, реклама, нарис, шахова задача тощо).

Цивільне законодавство встановлює умови, які повинне містити оголошення про конкурс (ст.1151 ЦК).

Конкурс може бути відкритим, коли до участі запрошуються всі бажаючі, хоча це не виключає попереднього відбору учасників чи попередньої кваліфікації. До участі в закритому конкурсі організатори, як правило, запрошують учасників персонально.

Цивільно-правові зобов'язання, які виникають із конкурсу, необхідно відмежовувати від конкурсних зобов'язань в трудовому праві. В цивільному праві конкурс -- це засіб створити умови для найкращого вирішення конкретного творчого завдання, певної роботи, в трудовому -- підстава виникнення трудових правовідносин.

Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення

Окремим видом зобов'язань є такі недоговірні зобов'язання, що виникають із дій, які вчиняються однією особою в майнових інтересах іншої без спеціального доручення. Внаслідок вчинення таких дій виникає право вимагати від особи, в інтересах якої такі дії вчинялися, відшкодування витрат, які були понесені у зв'язку з цим.

Цивільно-правове регулювання вчинення дій в майнових інтересх іншої особи здійснюється на підставі ст.1158-1160 ЦК.

Рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи (Ст. 1161-1162 ЦК).

Сторонами в цих зобов'язаннях виступають:

*Фізична особа (рятувальник), яка понесла майнові збитки, отримала каліцтво чи ушкодження здоров'я, коли без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози: а)життя чи здоров'я іншої особи; б)майно іншої особи;

*держава або фізична особа, життя чи здоров'я якої рятувалося, або власник (володілець) врятованого майна.

У разі смерті рятувальника стороною виступатимуть його спадкоємці.

Дії рятувальника повинні мати добровільний характер і бути спрямованими на усунення як обставин, які можуть загрожувати чужому життю здоров'ю чи майну, так і негативних наслідків події, яка вже настала.

Зобов'язання, що виникають із рятування, не поширюються на дії осіб, які здійснюють рятування життя та здоров'я фізичних осіб, майна фізичних або юридичних осіб при виконанні своїх професійних (трудових) обов'язків наприклад, пожежники, лікарі, ветеринари, працівники органів міліції, Міністерства надзвичайних ситуацій та ін.

Зобов'язання, які виникають із рятування, зовні схожі із зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, але між ними існує й істотна відмінність.

Відшкодування шкоди у зобов'язаннях, які виникають у зв'язку із заподіянням шкоди, є цивільно-правовою відповідальністю, яка покладається законодавцем на особу, яка заподіяла шкоду або яка є відповідальною за заподіяння шкоди. недоговірний зобов'язання майновий інтерес

У зобов'язаннях, які виникають у зв'язку із рятуванням, шкода пов'язана з правомірними діями потерпілого, які він свідомо вчиняв, допускаючи заподіяння шкоди своєму майну, здоров'ю та життю. Тому порядок і умови відшкодування шкоди такій особі не повинні регламентуватися нормами ЦК, які передбачають відповідальність за заподіяння шкоди.

Створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи (ст. 1163- 1165)

Небезпека заподіяння шкоди життю, здоров'ю чи майну в майбутньому може стати підставою для заборони діяльності, яка створює таку небезпеку.

Ця небезпека може полягати:

а)в проведенні будівельних робіт без належного дозволу і кваліфікації (перебудування квартири чи будинку, прибудова тамбуру тощо);

б)у виконанні інших робіт без відповідного дозволу і кваліфікації (проведення газу, світла, водопроводу тощо);

в)в утриманні диких тварин (рись, ведмідь), плазунів (крокодилів), гадюк, пітонів, службових собак та собак бійцівських порід в домашніх умовах без відповідного дозволу;

г)у здійсненні підприємницької діяльності або виконанні інших небезпечних робіт в домашніх умовах тощо.

Вимоги щодо усунення небезпеки, яка фактично загрожує, є одним із засобів захисту цивільних прав. Тобто в цьому випадку заінтересована особа вимагає не відшкодування заподіяної шкоди, а припинення дій, внаслідок яких їй може бути заподіяна шкода.

У разі неусунення загрози життю, здоров'ю, майну заінтересована особа має право вимагати:

· вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози;

· заборони діяльності, яка створює загрозу.

У разі настання шкоди (упущеної вигоди, моральної шкоди) вона вправі вимагати відшкодування завданої шкоди.

Деліктні зобов'язання (зобов'язання із відшкодування шкоди). Особливостям деліктних зобов'язань буде присвячено окреме питання.

Зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

В судовій практиці мають місце випадки, коли особа не може захистити свої права, які порушені, ні за допомогою речового позову, ні позову із договору, ні позову із заподіяння шкоди. Водночас потерпілому заподіяні збитки, а особа, яка їх заподіяла, збагатилася за його рахунок. Наприклад, особа помилково оплатила телефонні розмови сусіда; постачальник відвантажив продукцію не замовнику, а сторонній організації; покупець внаслідок допущеної ним арифметичної помилки сплатив зайве продавцю за товар тощо.

В цих випадках захист майнових інтересів потерпілої сторони досягається за допомогою інституту набуття та збереження чужого майна без достатньої правової підстави.

Головною ж ознакою зобов'язань з набуття і збереження майна без достатніх підстав є не правомірність чи неправомірність набуття, не природа юридичних фактів, що зумовили виникнення настання цих зобов'язань, а відсутність підстав для збагачення.

Так, набуття або збереження чужого майна без достатньої правової підстави може мати місце в наступних випадках:

· оплата покупцем незамовленого товару;

· несення співвласником витрат, пов'язаних з утриманням
майна, понад свою частку;

· користування чужими речами без договору найму (оренди) чи дозволу (особа помилково вважає, що річ "нічийна" або що такий дозвіл отриманий);

· оплата мнимого боргу;

· повторна оплата товару;

· отримання зайвого внаслідок арифметичної помилки;

· помилкове надання послуг або виконання робіт не тій особі, яка є стороною за договором;

· виконання банком розпорядження про списання суми з розрахункового рахунка на виконання рішення суду після того, як ця сума вже списана з рахунка боржника на підставі виконавчого листа;

· визнання правочину недійсним, внаслідок чого отримане особою за правочином стає безпідставно набутим, та ін.

Зобов'язання з набуття чи збереження майна без достатньої правової підстави необхідно відмежовувати від деліктних зобов'язань:

1.За підставами виникнення. В основі делікту завжди лежить правопорушення, а підставою збагачення можуть бути будь-які юридичні факти, в тому числі події;

2. на відміну від делікту, де завжди є конкретна потерпіла особа, якій заподіяна шкода, в зобов'язаннях із набуття чи збереження майна без достатніх підстав така особа може бути і відсутня. (Наприклад, внаслідок безпідставного завищення цін продавцем в роздрібній торгівлі, перевізником особа, яка збагатилася, є, а конкретний потерпілий відсутній. В цьому випадку набуте безпідставно стягується в дохід бюджету);

3)в деліктних зобов'язаннях кредиторами виступають особи, яким заподіяна шкода. В зобов'язаннях із безпідставного збагачення позивачами можуть бути не лише особи, за рахунок яких відбувається безпідставне переміщення майнових цінностей, а й інші прямо передбачені законом особи (наприклад, фінансові органи, податкові органи, органи митного нагляду, антимонопольні органи тощо, які можуть застосувати або вимагати застосування санкцій, передбачених цивільним або іншими галузями законодавства);

4) із змісту деліктних зобов'язань випливає принцип повного відшкодування, тобто деліктні зобов'язання забезпечують поновлення порушеного права (віддай, відремонтуй, заміни, відшкодуй тощо), при зобов'язаннях із безпідставного збагачення відшкодовується лише те, на що набувач збагатився.

2. Поняття, підстави та умови виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди

Зобов'язання із заподіяння шкоди (інколи їх називають зобов'язаннями із правопорушення або деліктними зобов'язаннями) -- найпоширеніший вид недоговірних зобов'язань.

Зобов'язання із заподіяння шкоди -- це зобов'язання, які виникають внаслідок порушення майнових чи особистих немай-нових прав абсолютного характеру і мета яких -- забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду.

Цивільне законодавство, охороняючи права та інтереси як фізичних, так і юридичних осіб, передбачає відшкодування шкоди, яка заподіяна як внаслідок невиконання договірних зобов'язань, так і у випадках, коли між сторонами договірні відносини відсутні взагалі.

Залежно від підстав виникнення зобов'язань із заподіяння шкоди розрізняють: договірну та недоговірну (деліктну) відповідальність.

І договірна, і недоговірна відповідальність мають спільні риси:

· мета -- поновити порушені права;

· мають майновий характер;

· реалізуються примусово силами юрисдикційних органів;

· виконують попереджувальну, виховну функцію.

Водночас між договірною і недоговірною (деліктною) відповідальністю існують і певні відмінності:

· договірна настає, коли сторони перебувають у відносних правовідносинах, недоговірна -- в абсолютних;

· договірна покладається на порушника договору або на особу, яка за договором відповідає за порушника (поручитель, гарант), недоговірна -- на порушника або на особу, яка за законом відповідає за порушника (батьки, опікуни, лікувальна установа), або взагалі на третю особу, в інтересах якої вчиняються дії (заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності);

· договірна -- це додатковий обов'язок, який приєднується до невиконаного обов'язку (поставити продукцію і сплатити штраф), а недоговірна -- це новий обов'язок замість невиконаного ;

· договірна передбачена як законом, так і договором, недоговірна -- виключно законом;

· договірна виступає у вигляді відшкодування збитків, стягнення пені, штрафу, неустойки, а недоговірна -- виключно у вигляді відшкодування збитків.

Крім ЦК, правовідносини щодо відшкодування шкоди регулюються й іншими нормативними актами.

Як договірна, так і недоговірна відповідальність настає лише за наявності певних умов (підстав), передбачених законом. Такі загальні підстави встановлені в ст. 1166 ЦК.

Відповідальність за заподіяння шкоди настає за загальним правилом за наявності таких умов:

· шкода;

· протиправність поведінки заподіювана;

· причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою;

· вина заподіювана шкоди.

Сукупність цих умов і є підставою для покладання на особу цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди. Ці умови є загальними для виникнення зобов'язань із заподіяння шкоди, оскільки їх сукупність вимагається в усіх випадках, крім тих, які спеціально передбачені в законі.

3. Характеристика окремих видів зобов'язань з відшкодування шкоди

Система деліктних зобов'язань побудована на поєднанні загального (генерального) делікту із спеціальним.

Склад загального делікту законодавець наводить в ст. 1166 ЦК, де передбачено, як загальне правило, що заподіяна шкода відшкодовується особою, яка її заподіяла.

Спеціальні делікти характеризуються такими особливостями:

- способом заподіяння шкоди;

-особою заподіювача шкоди;

-особою потерпілого,

-особою, яка відповідає за шкоду;

-об'єктом, якому заподіюється шкода;

-обставинами заподіяння шкоди;

-особливими умовами відповідальності тощо.

Види спеціальних деліктів:

1)шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки (ДПН):

а)шкода, заподіяна наземним ДПН;

б)шкода, заподіяна морським судном;

в)шкода, заподіяна повітряним судном;

г)ядерна шкода;

2)шкода, заподіяна представниками і працівниками юридичної особи:

а)шкода, заподіяна працівником при виконанні ним трудових обов'язків;

б)шкода, заподіяна посадовою особою органів державної влади або органом місцевого самоврядування;

в)шкода, заподіяна незаконними діями представників правоохоронних органів;

3)шкода, заподіяна особами з пороками волі:

а)малолітніми;

б)неповнолітніми;

в) недієздатними;

д) особами, які не розуміли значення своїх дій;

4)шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого:

а)під час виконання особою договірних зобов'язань;

б)під час виконання трудових обов'язків;

г)фізичній особі-підприємцю;

д)малолітній особі;

є) неповнолітній особі;

ж)особі, яка не працювала;

з)особі, яка потерпіла від злочину;

5)шкода, заподіяна правомірними діями:

а)необхідною обороною;

6)в стані крайньої необхідності;

6)шкода, заподіяна навколишньому середовищу:

а)атмосфері, воді, землі;

б)флорі, фауні;

7)моральна шкода:

а)шкода, заподіяння якої пов'язано із діяльністю держав них органів та посадових осіб;

б)шкода, заподіяна засобами масової інформації;

в)шкода, заподіяна приватними особами;

8) шкода, заподіяна недоліками робіт, послуг речей;

9)шкода, що відшкодовується особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність;\

10) шкода, яка відшкодовується у зв 'язку з припиненням права власності;

11)шкода, що відшкодовується фізичній особі, яка потерпіла від злочину, якщо заподіювач шкоди не встановлений або отримати належне з нього неможливо

12) створення загрози життю, здоров'ю чи майну особи;

13) інші спеціальні випадки відшкодування шкоди

Відповідальність за шкоду, завдану органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування

Особливість цього делікту полягає в суб'єктному складі: заподіювачами шкоди виступають органи державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування.

Незаконними можуть бути дії як колегіальних органів, так і конкретних посадових осіб, які зумовили настання шкоди наприклад, безпідставна відмова у реєстрації юридичної особи, незаконна заборона підприємницької діяльності, незаконне стягнення штрафу, незаконне видання акта, що порушує права громадян тощо).

У разі завдання шкоди будь-яким із цих органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування (дія посадової (службової) особи при виконанні нею службових обов'язків вважається дією самого органу) громадянинові або юридичній особі, вона відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим, органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду

Законодавець встановлює особливі правила відповідальності за шкоду, заподіяну фізичній особі актами влади у сфері специфічної діяльності органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду.

У ст. 1176 ЦК встановлені особливі умови відповідальності за шкоду, яка заподіяна фізичній особі незаконними діями правоохоронних органів. Ця шкода відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб цих правоохоронних органів.

До цих незаконних дій законодавець відносить наступні:

· незаконне засудження;

· незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;

· незаконне застосування як запобіжного заходу тримання
під вартою або підписки про невиїзд;

· незаконне затримання;

· незаконне накладання адміністративного стягнення у ви
гляді арешту чи виправних робіт.

Заподіяна фізичній особі цими незаконними діями шкода відшкодовується державою незалежно від вини правоохоронних органів.

Винятком є положення, зазначене у ч. 5 ст. 1176 ЦК, згідно з яким шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановления судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на винесення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Водночас, на відміну положень Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", шкода, завдана такими діями правоохоронних органів, як незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, відсторонення від роботи (посади), незаконне проведення оперативно-розшукових дій та інших дій, підлягає відшкодуванню на загальних підставах (статті 1166, 1172 ЦК).

Право на відшкодування шкоди виникає у громадянина у випадках:

· постановления судом виправдувального вироку;

· скасування судом незаконного вироку суду;

· закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, за відсутністю у діяннях складу злочину або недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

· закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Закриття кримінальної справи на підставі нереабілітуючих обставин (амністія чи помилування, закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, примирення з потерпілим, перекваліфікація злочину на менш тяжкий), зменшення покарання не дає права на відшкодування шкоди.

Не має права на відшкодування шкоди особа, яка шляхом самообману перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла проведенню стосовно неї незаконних дій, зазначених у ст. 1172 ЦК. Не може вважатися самообмовою відмова від дачі показань. Якщо вироком суду засвідчено, що самообмова мала місце внаслідок застосовування до особи незаконних методів проведення слідства (фізичного чи психічного насильства), то заподіяна такій особі шкода підлягає відшкодуванню.

Відповідно до ст. З Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" громадянину відшкодовуються:

· заробіток та інші доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

· майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки за ними, цінні папери та відсотки за ними, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

· штрафи, стягнуті на виконання рішення суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

· суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;

· моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії правоохоронних органів завдали моральних втрат громадянину, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

Якщо громадянин був позбавлений військових, наукових або інших звань, а також державних нагород, йому поновлюються звання і повертаються нагороди.

Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

На відміну від інших деліктних інститутів, за шкоду, заподіяну ДПН, відповідає володілець джерела, незалежно від своєї вини, тобто це цивільно-правовий інститут відповідальності без вини.

У ЦК до матеріальних об'єктів, пов'язаних з підвищеною небезпекою, віднесено: транспортні засоби, механізми та обладнання, хімічні, радіоактивні, вибухо- і вогненебезпечні та інші речовини, диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо (ст. 1187).

Цей перелік не є і не може бути вичерпним, оскільки розвиток науки та техніки неминуче зведе будь-який перелік нанівець.

Водночас, розглядаючи справу, суд повинен виходити з певних вихідних даних, які б дозволили в кожному конкретному випадку прийняти рішення стосовно того, чи має місце заподіяння шкоди саме ДПН.

Такими загальними критеріями, які дозволяють прийняти обґрунтоване рішення, є ознаки ДПН:

· наявність шкідливих властивостей;

· непідконтрольність людині.

Шкода, завдана ДПН, відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки.

Володільцем ДПН може виступати як фізична, так і юридична особа, яка на відповідній правовій основі (є власником, наймачем, орендарем, підрядником, перевізником, зберігачем тощо) володіє матеріальним об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не визнається володільцем ДПН і не відповідає безпосередньо перед потерпілим особа, яка управляла ДПН в силу виконання своїх трудових обов'язків (водій трамвайно-тролейбусного управління, автотранспортного підприємства, капітан повітряного чи морського судна, машиніст потягу та ін.).

Як вже зазначалося, особливість відповідальності за шкоду, заподіяну ДПН, полягає в тому, що це інститут відповідальності без вини, оскільки відповідальність настає за наявності трьох умов:

а)протиправність дій заподіювача шкоди;

б)наявність заподіяної шкоди;

в)причинний зв'язок між протиправною дією та шкодою, що настала.

Вина заподіювача не є обов'язковою умовою відповідальності, тобто за заподіяну шкоду настає відповідальність без вини.

Від відповідальності володільця ДПН безумовно звільняють дві обставини:

· непереборна сила;

· умисел потерпілого.

Факультативною умовою звільнення володільця від відповідальності є протиправне заволодіння ДПН іншою особою.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох ДПН, відшкодовується на загальних підставах з урахуванням вини кожного володільця ДПН.

Відповідальність за шкоду, завдану особами з пороками волі

Шкода, завдана малолітньою особою (до 14 років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка виховує її на законних підставах, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ч. 1 ст. 1178 ЦК).

В судовій практиці винною поведінкою батьків, опікунів чи інших вихователів вважається така поведінка, коли заподіяння малолітньою особою шкоди стало наслідком неналежного контролю, неналежного виховання чи неправильного використання зазначеними особами своїх прав (відсутність належної уваги, потурання, заохочення пустування, хуліганських дій тощо), наслідком чого і стала негативна поведінка дитини, що спричинила шкоду.

Батьки, опікуни, вихователі не можуть посилатися на відсутність своєї вини і в тих випадках, коли на момент заподіяння шкоди дитина перебувала на вулиці, у знайомих, з товаришами. Оскільки батько та мати мають рівні права і обов'язки, то, відповідно, до відповідальності повинні притягатися обидва з батьків незалежно від того, проживають вони разом з дитиною чи окремо.

Якщо малолітній заподіяв шкоду в той час, коли він перебував під наглядом навчальної, виховної чи лікувальної установи (школи, інтернату, санаторію, лікарні тощо), то відповідальність за шкоду, заподіяну малолітнім, несуть останні, якщо не доведуть, що шкода заподіяна не з їх вини, тобто не внаслідок нездійснення ними належного контролю за малолітнім під час перебування його під їх наглядом.

Якщо малолітня особа завдала шкоди з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, закладів або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, ці особи та заклади зобов'язані відшкодувати шкоду в частці, яка визначена домовленістю між ними або рішенням суду.

Неповнолітня особа (віком від 14 до 18 років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, ця шкода відшкодовується у частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником чи закладом, у якому перебував неповнолітній, якщо цей заклад за законом здійснював щодо нього функції піклувальника, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їх вини. Покладання цього додаткового (субсидіарного) за своїм характером обов'язку на батьків, піклувальників пояснюється тим, що поведінка неповнолітнього в цьому віці залежить певною мірою від виховного впливу цих осіб, які повинні здійснювати за ними належний нагляд.

Цей їхній обов'язок припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Шкода, завдана недієздатною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо вони не доведуть, що шкода була завдана не з їх вини. Вина опікуна чи закладу полягає в тому, що вони не здійснювали належний нагляд за недієздатною особою.

Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності.

На інших осіб, які хоча б тимчасово наглядали за недієздатною особою (домашня робітниця, нянька, сусіди), відповідальність не може бути покладена.

За рішенням суду відшкодування шкоди може бути здійснено (повністю або частково) і за рахунок майна недієздатної особи, якщо опікун помер або його майна недостатньо для відшкодування шкоди.

Шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею на загальних підставах.

Відшкодування шкоди, завданої особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Шкода може бути заподіяна і особою, яка на момент заподіяння шкоди, перебувала в такому стані, що не розуміла значення своїх дій та (або) або не могла керувати ними. Цей стан може бути викликаний будь-якими причинами (медикаментозним чи іншим отруєнням, психічною або іншою хворобою, сп'янінням тощо). За загальним правилом така шкода не відшкодовується, оскільки особа не контролювала свої дії. Виняток становлять випадки, коли така особа внаслідок зловживання спиртними напоями, наркотичними чи психотропними речовинами привела себе в такий стан, що перестала розуміти значення своїх дій. За таких обставин заподіювачі шкоди, навіть якщо вони не розуміли значення своїх дій, відповідають за заподіяну шкоду на загальних підставах.

Водночас, як свідчить практика, бувають випадки, коли особи, які хворіють на психічні захворювання і не розуміють значення своїх дій, не визнаються недієздатними. Тобто з формальних причин у них відсутні опікуни, вони не перебувають під наглядом медичної установи, які б могли контролювати їх поведінку і нести цивільну відповідальність за заподіяну такими особами шкоду.

Тому законодавець з метою захисту інтересів потерпілої особи і з метою посилення нагляду за такими хворими передбачив, що з урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, конкретних обставин справи (наприклад, поведінки чоловіка (дружини), батьків, сина чи дочки, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не здійснювали належного догляду за нею і не вживали заходів щодо запобігання шкоді) суд може постановити рішення про відшкодування шкоди частково або в повному обсязі за рахунок майна цих осіб або безпосередньо заподіювача шкоди.

Відшкодування шкоди, завданої в стані крайньої необхідності

Крайня необхідність має місце в тих випадках, коли особа заподіює шкоду правоохоронним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує їй, чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним

інтересам чи інтересам держави, якщо за таких обставин відвернути небезпеку іншим шляхом було неможливо.

Джерелом небезпеки, яке створює стан крайньої необхідності, можуть бути стихійні лиха (землетруси, повені, сніжні урагани, обвали тощо), агресивні дії диких і домашніх тварин, несправний стан машин та агрегатів, устаткування, фізіологічні і біологічні процеси (голод, спрага, тяжка хвороба), протиправні дії третіх осіб (підпал, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень тощо).

За загальним правилом шкода, заподіяна за таких обставин, відшкодовується особою, яка її заподіяла.

Водночас особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла.

Враховуючи конкретні обставини, суд може:

а)покласти обов'язок відшкодування шкоди на особу, в інтересах якої діяв заподіювач;

б)зобов'язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці;

в)звільнити цих осіб від відшкодування шкоди повністю;

г)звільнити цих осіб від відшкодування шкоди частково.

Відшкодування моральної шкоди

В ЦК 2003 p. правовому регулюванню питань, пов'язаних із відшкодуванням моральної шкоди, присвячена спеціальна стаття -- ст. 23 "Відшкодування моральної шкоди".

Під моральною шкодою розуміють моральні і фізичні страждання, заподіяні громадянину внаслідок посягання на належні йому від народження чи на підставі закону нематеріальні блага (життя, здоров'я, честь, гідність, ділову репутацію, недоторканність приватного життя тощо).

Моральна шкода може полягати у:

· фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала
у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

· душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів сім'ї чи близьких родичів (втрата близьких, неможливість продовжувати активне ділове чи громадське життя, розголошення особистої чи сімейної таємниці);

· душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна (порушення права власності, в тому числі інтелектуальної, прав споживача тощо);

· приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У деяких нормативних актах законодавець прямо передбачає право громадянина на відшкодування моральної шкоди. Це ст. 49 Закону України від 2 жовтня 1992 р. Про інформацію", ст. 24 Закону України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів"ст. 52 Закону України від 23 грудня 1993 р. "Про авторське право і суміжні права", ст. 17 Закону України від 20 грудня 1991 р. "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст. 25 Закону України від 15 вересня 1995 р. "Про туризм" та ін.

В судовій практиці як критерії оцінки розміру відшкодування моральної шкоди традиційно враховують такі чинники:

· фізичні страждання потерпілого (вид тілесного ушкодження, тривалість лікування, процес лікування, наслідки);

· моральні страждання потерпілого (вік, особисте сприймання наслідків);

· погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливостей їх реалізації;

· обставини заподіяння шкоди (ступінь вини заподіювача і потерпілого, їх майновий стан, конкретні умови заподіяння шкоди -- нетверезий стан, хуліганство, виконання трудових обов'язків тощо).

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди повинні враховуватися вимоги розумності та справедливості.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю

Життя і здоров'я фізичної особи є матеріальним благом, яке не підлягає грошовій оцінці. Тому в цьому підрозділі йдеться не про відшкодування збитків, які виникають у зв'язку з каліцтвом особи чи її смертю, а про сплату певного відшкодування у зв'язку з тим, що вона втратила заробіток, понесла додаткові витрати, пов'язані із лікуванням, протезуванням тощо.

Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати:

· заробіток (дохід), втрачені потерпілим внаслідок зменшення професійної або загальної працездатності;

· додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо;

· моральну шкоду незалежно від її вини.

Особливості відшкодування шкоди залежать від обставин та умов, за яких вона була заподіяна:

а)під час виконання особою договірних зобов'язань;

б)джерелом підвищеної небезпеки;

в)під час виконання трудових обов'язків;

г)фізичній особі-підприємцю;

д)малолітній або неповнолітній особі.

Розмір відшкодування, яке підлягає виплаті, залежить від таких обставин:

· розміру заробітку потерпілого;

· ступеня втрати професійної працездатності;

· вини потерпілого.

Розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу) визначається виходячи із:

· середнього місячного заробітку, який потерпілий мав до каліцтва;

· ступеня втрати професійної працездатності, а за її відсутності -- загальної працездатності.

Розрізняють професійну працездатність, тобто здатність виконувати певну роботу, яка потребує кваліфікаційних навичок, та загальну працездатність -- здатність до некваліфікованої праці. Відсоток втрати професійної працездатності встановлюється медико-соціальною експертизою.

Вина потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню чи збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування:

· додаткових витрат (ліки, протезування, додаткове харчування);

· шкоди, завданої смертю годувальника;

· витрат на поховання.

Потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, якщо його працездатність знизилася порівняно з тією, що була на момент присудження розміру відшкодування.

Особливостями визначення доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи-підприємця, є те, що розмір відшкодування визначається з річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на 12. Якщо особа отримувала дохід менш як 12 місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.

Розмір доходу визначається на підставі даних органу державної податкової служби.

Відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю малолітньої особі, має свої особливості, оскільки вона не працювала і заробітку не втрачала.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи заподіювач шкоди зобов'язаний відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.

Після досягнення потерпілим 14 років йому необхідно відшкодувати також шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи із розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати. Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування, виходячи із розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають його утриманці, а також дитина, яка народилася після його смерті (протягом 10 місяців).

Шкода відшкодовується:

· дитині -- до досягнення нею 18 років (учню, студенту -- до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним 23 років);

· чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного пенсійного віку, встановленого законом -- довічно;

· інвалідам -- на строк їх інвалідності;

· одному із батьків (усиновлювачам), або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за малолітніми дітьми, братами, сестрами, внуками померлого -- до досягнення ними останніми 14 років

...