Цивільне право як галузь права

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЕКЦІЯ

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА

1. Поняття цивільного права, предмет і метод цивільного права, принципи цивільного права

Цивільне право -- одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних, юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземних держав та інших суб'єктів публічного права.

Цивільне право України, як і будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом правового регулювання.

Предмет регулювання цивільного права відповідає на запитання, що регулює ця галузь права, а метод -- як здійснюється це регулювання.

За цими ознаками можна визначити особливості цивільного права, які дають змогу виділити його з єдиної системи права України.

Предметом регулювання цивільного права є:

* особисті немайнові права, які поділяються на дві групи:

а) особисті права, не пов'язані з майновими (життя, здоров'я, ім'я, таємниця особистого життя, таємниця листування, честь, гідність, ділова репутація, право на вибір роду занять і свободу пересування, право на мирні зібрання тощо);

б) особисті права, пов'язані з майновими (права авторів на результати інтелектуальної праці в галузі науки, літератури, мистецтва, винаходів, компонування інтегральної мікросхеми, раціоналізаторську пропозицію, селекційних досягнень тощо);

* майнові відносини, що випливають з підстав належності, користування і переходу майна (власності і товарообігу), які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками:

* юридичною рівністю сторін. Кожна зі сторін має свій комплекс прав і обов'язків і не підпорядкована іншій;

* диспозитивністю сторін, на підставі чого сторонам надається право визначити свої взаємовідносини на власний розсуд повністю або частково в межах, передбачених законом;

* особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний, господарський чи третейський суд);

* наявністю майнової відповідальності сторін.

Отже, цивільне право -- це галузь права, що на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності учасників регулює особисті немайнові та майнові відносини (власності і товарообігу), відносини, які складаються у сфері інтелектуальної діяльності, а також охорони і захисту цих немайнових та майнових благ.

Загальними принципами цивільного права є:

* неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

* неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, прямо передбачених законом та встановлених Конституцією України;

* свобода договору;

* свобода підприємницької діяльності, не забороненої законом;

* судовий захист будь-якого цивільного права та інтересу;

* справедливість, добросовісність та розумність.

2. Система цивільного права

Під системою права розуміють обумовлене економічним і соціальним устроєм суспільства внутрішнє об'єднання в узгоджене, підпорядковане і єдине ціле правових норм і одночасний їх поділ на відповідні галузі, котрі як такі відносно самостійні, усталені і автономно функціонуючі1. Структуру системи права складають норми права, Інститути права, підгалузі та галузі права.

Система цивільного права - це сукупність окремих частин - під-галузей, інститутів, субінститутів, цивільно-правових норм, що знаходяться у внутрішньому логічному зв'язку та залежності між собою. Структура системи цивільного права визначається особливостями тих відносин, що нею регулюються, а її елементами є цивільно-правові норми, інститути, субінститути й підгалузі.

Цивільно-правові норми - правові приписи, які регулюють особисті немайнові і майнові відносини їх учасників.

Цивільно-правовий інститут - це певні групи цивільно-правових норм, що регулюють однорідні відносини. Наприклад, такий інститут, як юридична особа, регулює відносини, пов'язані зі створенням, організаційно-правовими формами, правовим статусом юридичних осіб приватного права.

Субінститут - складова цивільно-правового інституту, яка є групою цивільно-правових норм, що регулюють однорідні відносини у межах певного інституту. Наприклад, інститут купівлі-продажу має такі субінститути: роздрібна купівля-продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, міну. А інститут відшкодування шкоди містить, наприклад, такі субінститути: відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг). Інститути і субінститути мають загальні положення, що свідчить про юридичну однорідність цивільних норм, які ними охоплюються2.

Сукупність юридичних інститутів, які регулюють однорідні відносини, складають підгалузь цивільного права. Вважається, у цивільному праві України існує п'ять таких підгалузей, а саме: Особисті немайнові права фізичної особи; Право власності та речові права на чуже майно; Право інтелектуальної власності; Зобов'язальне право; Спадкове право. Наприклад; право інтелектуальної власності поєднує декілька юридичних інститутів, а саме інститут авторського права та Інститут патентного права. Така підгалузь як спадкове право - інститут спадкування за заповітом й Інститут спадкування за законом. Зобов'язальне право складається з двох інститутів - договірного права (договірних зобов'язань) та недоговірних зобов'язань, які у свою чергу поділяються на субінститути. Так, недоговірні зобов'язання містять у свбїй структурі, зокрема, ті, що виникають з односторонніх правочинів, деліктні зобов'язання тощо.

Цивільне право України побудовано за пандектною системою (pandectae - всеохоплюючий), тобто структуровано таким чином, що вся система поділяється на дві частини - Загальну та Особливу. Загальну частину складають норми про: цивільне право як приватне право, коло цивільних відносин; джерела цивільного права; учасників цивільних відносин, об'єкти цивільних відносин, підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов'язків; угоди, представництво і довіреність, строки тощо. Норми Загальної частини застосовуються до всіх цивільних відносин, поширюються на всі підгалузі, інститути та субінститути, що дозволяє не включати в останні правила, які вже містяться у Загальній частині. Між тим кожна з підгалузей та, навіть, окремі інститути мають свої загальні положення. Наприклад, загальні положення мають такі інститути як право власності, інститут речових прав на чуже майно, інститут послуг, інститут відшкодування шкоди тощо.

Спеціальну частину цивільного права утворюють норми про; особисті немайнові права фізичної особи; право власності та інші речові права; право інтелектуальної власності; зобов'язальне право; спадкове право.

3. Джерела цивільного права

Після визначення предмета та методу цивільного права необхідно з'ясувати, де і в яких формах набувають вираження ті норми права, що в сукупності становлять поняття "цивільне право", тобто необхідно визначитися стосовно джерел цивільного права.

Цивільне право -- це сукупність правових норм, що регулюють особисті немайнові та майнові відносини. Цивільне законодавство -- це сукупність нормативних актів, у яких містяться дані норми. Тому "цивільне право" і "цивільне законодавство" -- це різні поняття.

Отже, цивільне законодавство -- це система нормативних актів, у яких містяться цивільно-правові норми, що регулюють немайнові та майнові відносини (власності і товарообігу), відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності, а також відносини щодо охорони і захисту цих особистих немайнових та майнових благ.

За юридичною силою та територіальною ознакою джерела цивільного права України поділяють на такі:

* Конституція України, яка становить основу цивільного законодавства;

* Цивільний кодекс України, який є основним актом цивільного законодавства України;

* Закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України (у разі подання суб'єктом права законодавчої ініціативи до Верховної Ради України проекту закону, що регулює цивільні відносини інакше, ніж Цивільний кодекс України, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Кодексу; поданий законопроект Верховна Рада розглядає тільки одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України);

* Акти Президента України у випадках, встановлених Конституцією України;

* постанови Кабінету Міністрів Украіни',

* нормативно-правові акти інших органів державної влади України, влади Автономної Республіки Крим, що регулюють цивільні відносини і прийняті лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом;

* звичай (правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного застосування протягом тривалого часу);

* норми міжнародного права і міжнародні договори.

Отже, основу цивільного законодавства України, як зазначалось вище, становить Конституція України. Вона має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймають на основі Конституції. Для цивільного права особливе значення мають ст. 13, 14, 41 Конституції України, в яких встановлюються цивільно-правові засади регулювання відносин власності та ст. 21--24, 27--34, які визначають основні права і обов'язки громадян України, зміст правоздатності громадян у нормах цивільного права. Згідно з Конституцією України (ст. 92), виключно Законами України визначаються:

* права та свободи громадян, гарантії цих прав і свобод;

* правосуб'єктність громадян;

* правовий режим власності;

* правові засади та гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

* засади цивільно-правової відповідальності та ін.

Закони є основною формою правотворення в нашій державі. Їх приймають у різний час, тому необхідна відповідна систематизація законів у кодексах. Головним кодифікаційним актом цивільного права є Цивільний кодекс України, один із найважливіших законів України. Зміст Цивільного кодексу України утворюють шість книг ("Загальні положення", "Особисті немайнові права фізичних осіб", "Право власності та інші речові права", "Право інтелектуальної власності", "Зобов'язальне право", "Спадкове право"), до складу яких входить 1308 статей.

Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймають відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України. До цивільних кодифікаційних актів слід віднести Господарський кодекс України, Повітряний кодекс України, Закони України "Про господарські товариства", "Про захист прав споживачів" та ін.

Елементами системи цивільного законодавства поряд із законами є також укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України. Але у разі, якщо указ Президента України, постанова Кабінету Міністрів України, нормативний акт Автономної Республіки Крим суперечать положенням Цивільного кодексу або іншому законові України, застосовують відповідно положення Цивільного кодексу або іншого закону України.

Співвідношення між актами цивільного законодавства і договорами, які укладають суб'єкти між собою, полягає в тому, що учасники цивільних правовідносин мають право укладати між собою договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, або врегулювати в договорі, що передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони в договорі мають право відступати від положень, визначених в актах цивільного законодавства, і самостійно врегульовувати свої відносини. Але сторони в договорі не можуть відступати від положень, визначених в актах цивільного законодавства, коли у них прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає зі змісту або із суті відносин між сторонами.

Цивільні відносини можуть регулюватися також звичаєм ділового обігу, тобто правилом поведінки, яке не передбачене актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко застосовується у цивільній сфері підприємництва і не суперечить цивільному законодавству або договору. Наприклад, ст. 149 Кодексу торговельного мореплавства України передбачає, що за відсутності згоди сторін щодо тривалості часу вантажних робіт, розміру плати перевізнику за простій, розмір винагороди за дострокове закінчення розвантаження визначається відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту. Але необхідно пам'ятати, що звичай, який суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

Чинний міжнародний договір, що регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства. Коли у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовують правила відповідного міжнародного договору України. Таким чином, норми міжнародного права і міжнародні договори також є джерелом цивільного права України.

Суспільні відносини, які залишаються поза полем правового регулювання, утворюють прогалини в праві. Під прогалиною в праві звичайно розуміють випадки, коли певні суспільні відносини потребують правового регулювання, але воно не передбачене конкретним законом, правовою нормою. Засобом усунення прогалин є прийняття нових норм або редагування застарілих. цивільний законодавство договір обов'язок

Однак життя не стоїть на місці, і учасники цивільних відносин не можуть чекати, поки прогалину в праві усуне законодавець. Вихід полягає в тому, що суб'єктам цивільних правовідносин і суду надається право вирішувати справи такого роду за допомогою аналогії.

Перший вид аналогії (за відсутності закону, який регулює спірні відносини) носить назву аналогія закону. Сутність цього виду полягає в тому, що певні цивільні відносини, не врегульовані Цивільним кодексом України, іншими актами цивільного законодавства чи договором, можуть регулюватися тими правовими нормами цих актів, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Аналогія закону має місце, якщо:

* відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання;

* ці відносини не регулюються якимись конкретними нормами права;

* є закон, який регулює схожі відносини і який може бути застосований за аналогією.

Вирішуючи справу шляхом використання аналогії закону, суд повинен не лише покластися на конкретну норму закону, а й обґрунтувати, чому він вважає за можливе її застосувати.

Трапляються і більш суттєві прогалини в законі, коли відсутні не лише прямі, а й аналогічні норми. Такі прогалини заповнюють за допомогою аналогії права. Їх сутність полягає в тому, що у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до принципів цивільного законодавства. При використанні аналогії права необхідно визначити, якими засадами і змістом цивільного законодавства суд керується, оскільки без такого детального аргументування рішення суду вважається необґрунтованим.

Нормативно-правові акти мають межі своєї дії в часі, тобто, обмежені періодом дії, протягом якої вони мають юридичну силу. Початковим і кінцевим моментами дії закону в часі є вступ і припинення дії закону.

Закони починають діяти:

1) з моменту ухвалення;

2) з моменту публікації;

3) з часу, визначеному в самому законі;

4) з часу, вказаного в ухвалі про порядок введення закону в дію. У Україні, як правило, початок дії закону визначається в спеціальній ухвалі Верховної Ради про порядок введення його в дію.

Закони, в яких не вказаний час набуття чинності і щодо яких не було ухвали про порядок введення в дію, набувають чинності на всій території України одночасно після закінчення 10-денного терміну з дня офіційної його публікації. Закони повинні бути опубліковані не пізніше чим через 15 днів після їх підписання Президентом України.

Проте у будь-якому випадку закон вступає в дію не раніше дати публікації.

Офіційні видання. Офіційними виданнями є "Офіційний вісник України" і газета "Урядовий кур'єр". Офіційними друкарськими виданнями, в яких здійснюється офіційна публікація законів і інших актів Верховної Ради України, є також газета "Голос України", "Відомості Верховної Ради України". Офіційним друкарським виданням, в якому здійснюється офіційна публікація законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень "Офіційний вісник Президента України". Відповідно до статті 57 Конституцій України закони, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до зведення населення у встановленому законом порядку, є недіючими.

За загальним правилом закон не має зворотної сили. Це правило сприяє стабільності суспільних відносин. Проте з нього є виключення. Так закони мають зворотну силу за наявності вказівки в самому законі про надання йому (або окремим його статтям) зворотної сили. Відповідно до частини 1 статті 58 Конституцій України "Закони і інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або відміняють відповідальність особи".

Момент набуття чинності нормативно-правовими актами визначається таким чином:

* нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набувають чинності через десять днів з дня їх офіційної публікації, якщо інше не передбачене самими актами, але не раніше дня їх публікації в офіційному виданні;

* нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набувають чинності з моменту їх ухвалення, якщо пізніший термін набуття чинності їх не передбачений в цих актах;

* акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, набувають чинності не раніше дня їх публікації в офіційних виданнях;

* акти органів виконавчої влади, що підлягають державній реєстрації, набувають чинності через десять днів після їх реєстрації (якщо в них не встановлений пізніший термін набуття чинності їх), а ті з них, які визначають права і обов'язки громадян, - після офіційної публікації;

* розпорядження розділів місцевих державних адміністрацій, після державної реєстрації, а розпорядження, які визначають права і обов'язки громадян, - після офіційної публікації;

* акти органів місцевого самоврядування - з дня їх офіційної публікації, якщо не встановлений пізніший термін набуття чинності їх.

Нормативно-правові акти міністерств, інших органів виконавчої влади підлягають обов'язковій державній реєстрації, яка здійснюється Міністерством юстиції і його місцевими управліннями. Реєстрації підлягають нормативно-правові акти міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління і контролю, що містять одну або більш за норми, які:

- зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті і інші права, свободи і законні інтереси громадян, проголошені і гарантовані Конституцією і законами України, Конвенцією про захист прав людини і основних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких дана Верховою Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють або відміняють організаційно-правовий механізм їх реалізації;

- мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, які не входять в сферу управління органу, що видав нормативно-правовий акт.

Нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування державної реєстрації не підлягають. Незареєстровані нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації, не мають законної сили і не підлягають виконання.

Закони припиняють дію:

1) після закінчення терміну, на який вони були прийняті;

2) у разі зміни обставин, на які вони були розраховані;

3) у разі прямої відміни (припинення дії) цього закону іншим законом або спеціальним актом (у Україні закон може бути скасований вирішенням Конституційного Суду у разі визнання його невідповідним Конституції України);

4) у разі фактичної відміни, коли прийнятий новий закон з того ж самого питання, а старий формально не скасований.

Окрім принципів дії нормативно-правових актів в часі, необхідно враховувати також інші принципи дії нормативно-правових актів, зокрема, їх дія в просторі і по коло осіб.

4. Цивільні правовідносини

Цивільні правові відносини -- це особисті немайнові та майнові відносини між майнове самостійними, юридична рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування державного примусу.

Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб'єкта, об'єкта і змісту.

Суб'єктами цивільних правовідносин виступають учасники їх. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим і територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб'єктом, або суб'єктом права. Суб'єкт цивільно-правовових відносин, на якого покладено обов'язок, називається пасивним суб'єктом, або суб'єктом обов'язку.

Як правило, в цивільних правовідносинах кожен з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають із договорів купівлі-продажу, підряду, лізингу, перевезення, комерційної концесії, схову, кожен із суб'єктів правовідносин має права і несе певні обов'язки.

Суб'єктам цивільно-правових відносин притаманна суспільно-юридична якість цивільної правосуб'єктності, яка складається з цивільної правоздатності і цивільної дієздатності.

Об'єкти цивільно-правових відносин -- це те, на що спрямовані суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів суб'єктів.

Залежно від змісту можна говорити, що виникнення цивільно-правових відносин пов'язане з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі та ділової репутації тощо. Тобто об'єктами цивільно-правових відносин є:

а) особисті немайнові блага,

б) речі,

в) дії, в тому числі послуги,

г) результати духовної та інтелектуальної творчості.

Зміст цивільних правовідносин утворюють суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок.

Суб'єктивне цивільне право -- це вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов'язків іншими суб'єктами і можливістю застосування до них державного примусу. Суб'єктивному праву уповноваженої особи притаманна своя структура, яка складається з трьох прав (повноважень):

* право (повноваження) на власні дії;

* право (повноваження) на чужі дії;

* право (повноваження) вимагати застосування засобів примусу до зобов'язаних осіб, які не виконали чи неналежним чином виконали зобов'язання.

Наприклад, власник речі вправі володіти, користуватись і розпоряджатися нею. Він також вправі вимагати від усіх осіб і держави утримуватися від порушення його права власності, а при порушенні, наприклад, подати позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Власник також може вимагати усунення будь-яких інших порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням права володіння.

Суб'єктивне право пов'язане із суб'єктивним обов'язком, оскільки здійснення цього права залежить від поведінки зобов'язаних осіб. Суб'єктивний цивільний обов'язок -- це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Зміст цивільно-правового обов'язку полягає в тому, що закон (договір) зобов'язує особу до певної поведінки (здійснити певні дії чи утриматися від певних дій). Тобто це заснована на законі міра відповідної (щодо задоволення інтересів певної особи) поведінки зобов'язаної особи. Наприклад, за договором перевезення вантажу, транспортна організація (перевізник) зобов'язана доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його отримувачу.

Класифікація цивільно-правових відносин має не тільки виключно теоретичне, а й практичне значення, оскільки дає змогу правильно застосувати норми цивільного права в кожному конкретному випадку. Цивільні правовідносини класифікують за їхніми ознаками.

Отже, цивільно-правові відносини можна поділити так:

* За змістом: немайнові цивільно-правові відносини щодо задоволення немайнових інтересів (наприклад, право на індивідуальність, особисте життя та його таємницю);

майнові цивільно-правові відносини, спрямовані на задоволення майнових інтересів суб'єктів (наприклад, правовідносини власності, передача майна однією особою іншій в порядку поставки, ренти, оренди, лізингу, позички, спадкування).

* За зв'язком учасників відносин: абсолютні, тобто цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єкту протистоїть як зобов'язаний суб'єкт невизначене коло осіб (наприклад, правовідносини власності, авторства, де власник і автор виступають уповноваженою особою, а всі інші, які існують одночасно з ними, є зобов'язаними щодо власника чи автора); відносні цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єкту протистоїть конкретно визначена особа, яка повинна виконати для уповноваженого суб'єкта певні дії (наприклад, за договором купівлі-продажу продавець має право вимагати оплату від конкретного покупця, а покупець відповідно -- передачі речі від конкретного продавця).

Отже, право уповноваженої особи в абсолютних правовідносинах захищається від порушення будь-якою особою, а право уповноваженої особи у відносних правовідносинах захищається від порушення з боку конкретно визначених осіб.

* Залежно від об'єкта правових відносин: речові цивільно-правові відносини, об'єктом яких є речі (наприклад, володіння та користування майном -- речове право реалізується безпосередньо уповноваженою особою); зобов'язальні, тобто правовідносини, об'єктом яких є виконання відповідних зобов'язань особою (наприклад, відносини, які виникають із договору ренти, безпідставного збагачення, завдання шкоди).

* Залежно від структури: прості цивільно-правові відносини, за яких одній стороні належить тільки право, а іншій -- тільки обов'язок (наприклад, правовідносини, що виникають із договору позики і позички); складні цивільно-правові відносини, за яких сторони мають як права, так і обов'язки (так, за договором купівлі-продажу майна, покупець має право вимагати передачі йому проданої речі і водночас зобов'язаний сплатити продавцю її вартість, а продавець, у свою чергу, зобов'язаний передати річ і водночас має право вимагати сплати грошей за цю річ).

* За характером нормативного спрямування: регулятивні цивільно-правові відносини, в основу яких покладено дію цивільно-правових норм, спрямованих на регулювання особистих немайнових та майнових відносин між їх учасниками; охоронні цивільно-правові відносини, що виникають унаслідок порушення цивільних прав одного з суб'єктів цих відносин і спрямовані на відновлення цих прав та ін.

Цивільно-правові відносини виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів, тобто обставин, які мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки. Юридичні факти -- це конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують правові наслідки, і передусім виникнення, зміну або припинення правовідносин. Отже, юридичні факти -- посередня ланка між нормою цивільного законодавства і правовідносинами.

Цивільний кодекс України встановлює такий перелік юридичних фактів, які породжують (цивільні права і обов'язки) правовідносини:

* договори та інші правочини;

* створення творів науки, літератури, мистецтва, винаходів та інших результатів інтелектуальної праці;

* заподіяння шкоди іншій особі (делікти);

* набуття, збереження майна без достатньої правової підстави;

* публічне обіцяння нагороди без оголошення конкурсу;

* публічне обіцяння нагороди за результатами конкурсу;

* вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;

* рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

* створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо також з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених цивільним законодавством, цивільні права та обов'язки можуть виникати з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, з рішення суду.

Цивільний кодекс України встановлює, що цивільні права та обов'язки можуть також виникати і з тих дій осіб, які не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Правовою наукою розроблено класифікацію юридичних фактів на підставі певних критеріїв. Юридичні дії -- це юридичні факти, спричинення яких залежить від волі людей та породжує певні правові наслідки (наприклад, укладення учасниками правовідносин певного договору).

Дії, що вчиняються відповідно до закону, визнаються правомірними (наприклад, правочини, адміністративні акти та ін.), а дії, що вчиняються всупереч законові, -- неправомірними (укладення фіктивних правочинів та ін.).

Юридичні події -- це юридичні факти, що настають незалежно від волі людини (наприклад, природні явища стихійного характеру -- повінь, землетрус). У цьому прикладі юридичним фактом є подія, настання якої не залежить від вольової поведінки осіб. У цивільному законодавстві такі явища набувають значення непереборної сили: смерть особи тощо. Непереборна сила є одним з юридичних фактів, які переривають перебіг позовної давності.

Размещено на Allbest.ru

...