Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Вступ

Україна має у своєму розпорядженні чималий арсенал регуляторів зовнішньоекономічної діяльності, серед яких основними є правові, адміністративні, економічні.

Правове регулювання зовнішньоекономічних зв'язків включає розробку та прийняття нормативно-правової бази в Україні та виконання норм міжнародного права, приєднання України до міжнародних організацій та конвенцій, укладання міжнародних угод.

Будь-який суб'єкт господарської діяльності функціонує у відповідному правовому середовищі, яке формується на основі законодавчої бази. Тобто правила поведінки суб'єктів визначаються законодавством тієї країни, на ринку якої функціонує підприємство.

Економічні можливості підприємства у сфері зовнішньоекономічної діяльності обмежені правилами і обов'язками, які надає їм організаційно-інституційна підсистема функціонування економічної системи суспільства. Суть даної підсистеми визначається тією місією, яку відіграє процес організації в забезпеченні і упорядкуванні системи господарювання в цілому. Використання в механізмі зовнішньоекономічного співробітництва організацій-но-інституційних інструментів дозволяє упорядкувати складну систему взаємодії різних форм міжнародної організації виробництва і міжнародного обміну, взаємозв'язків між ними, взаємозалежності внутрішньої і зовнішньої сфери економіки. У процесі взаємодії всіх суб'єктів зовнішньоекономічних відносин відбувається формування міжнародної організаційної структури виробництва, розвиток організаційних форм і принципів його регулювання.

Правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності має відповідати двом критеріям: враховувати специфіку предмета і задовольняти потреби суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. При цьому основне завдання - створення сприятливого правового клімату для реалізації економічних інтересів суб'єктів господарювання к сфері зовнішньоекономічних відносин.

Правові норми, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, утворюють певний комплекс, який включає як міжнародно-правові, так і національно-правові норми. Цей комплекс характеризується як сукупність пов'язаних ієрархій і взаємопідлеглістю міжнародних і національних правових норм, взаємодіючих між собою як у цілому, так і в своїх структурних частинах, що регламентують зовнішньоекономічні зв'язки України.

1. Поняття та принципи зовнішньоекономічної діяльності. Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність

зовнішньоекономічний законодавство правовий інвестиція

ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року.

ЗУ «Про міжнародне приватне право» 23 червня 2005 р.

ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» 24.02.1994.

ЗУ «Про режим іноземного інвестування» 19 березня 1996 року

ЗУ «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» 15 вересня 1995 року

ЗУ «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» 23 грудня 1998 року

Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» 19 лютого 1993 року №15-93

Постанова Кабінет Міністрів України і Національний Банк України від 21 червня 1995 р. №444 «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті».

Відповідно до Закону України від 16 квітня 1991 року «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання України та іноземних суб'єктів, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання, за Господарським Кодексом, є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та (або) робочою силою.

Під видом зовнішньоекономічної діяльності слід розуміти діяльність, під час здійснення якої виникають зовнішньоекономічні відносини, що перебувають в одному правовому режимі і тому регулюються одними й тими самими правовими нормами.

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти підприємництва незалежно від форми власності та їхньої організаційно-правової форми, належать:

ь експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

ь надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

ь наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

ь міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

ь кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

ь спільна підприємницька діяльність між вітчизняними та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

ь підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність вітчизняних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

ь організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту в передбачених законами України випадках;

ь товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності;

ь орендні, в тому числі лізингові, операції між вітчизняними та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

ь операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

ь роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній сплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

ь інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

За своєю суттю зовнішньоекономічна діяльність являє собою діяльність з укладення різного роду господарських правочинів, однією зі сторін яких, поряд з вітчизняним виступає іноземний суб'єкт господарської діяльності.

Щодо відносин, які виникають у ході взаємодії зазначених суб'єктів із органами податкових служб, митного контролю, іншими уповноваженими на контрольні функції в даній сфері органами державної влади (у тому числі правоохоронними) та місцевого самоврядування, слід зазначити, що в юридичній літературі висловлюються думки, що такі відносини є супровідними та такими, що здебільшого мають характер адміністративних правовідносин і не становлять безпосередньо предмета зовнішньоекономічної діяльності.

Та незважаючи на відсутність нормативного віднесення цих відносин до предмета зовнішньоекономічної діяльності (у ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» відсутні вказані види діяльності), суб'єктам господарювання треба не уклінно додержуватися норм, правил та процедур, встановлених чинним законодавством, у тому числі й адміністративних.

Основними принципами, на яких базується система нормативно-правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності, виступають:

v принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у виключному його праві самостійно й незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, які діють на території України, обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин;

v принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, суть якого полягає в тому, що Україна як держава забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, державних інтересів України як на її території, так і за її межами відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права;

v принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу під час ввезення та вивезення товарів.

v принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва полягає у:

Ш праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати в зовнішньоекономічні зв'язки;

Ш праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;

Ш обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

Ш виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

v принцип юридичної рівності та недискримінації полягає в рівності перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

v принцип верховенства закону у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюються тільки законами України.

2. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

o фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

o юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та (або) капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

o об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність.

o спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

o інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені Законом України.

Говорячи про фізичних осіб як суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, слід зазначити, що такими вони визначаються з моменту набуття ними повної цивільної дієздатності згідно законодавства України, за умов їх постійного проживання в Україні та реєстрації особи як суб'єкта підприємницької діяльності.

Підприємства, організації мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи. Постійним місцезнаходженням юридичної особи визнається місцезнаходження офіційно зареєстрованого головного органу управління (контори) суб'єкта господарської (зовнішньоекономічної) діяльності.

Отже, суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності можна поділити на:

§ суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

§ іноземних суб'єктів господарської діяльності.

На території України згідно з цим Законом запроваджуються такі правові режими для іноземних суб'єктів господарської діяльності:

а національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов'язків не менший ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів;

а режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та (або) буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в межах спеціального режиму, наведеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;

а спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України.

Світовій практиці відомий ще преференційний режим, тобто такий режим, при якому розвинені держави в односторонньому порядку згідно з міжнародним правом надають юридичним і фізичним особам держав, що розвиваються, особливі права, пільги і переваги без взаємності.

Україна може укладати з державами, які мають спільні з Україною морські та (або) сухопутні кордони, двосторонні та (або) багатосторонні договори, що встановлюють на основі взаємності спеціальні правові режими торгівлі, товарообігу (прикордонна, прибережна торгівля та інші) і передбачають пільгові умови для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та суб'єктів господарської діяльності цих держав у відносинах з ними.

3. Правові форми здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Зовнішньоекономічні договори (контракти)

Під правовою формою здійснення зовнішньоекономічної діяльності розуміють організаційно-правове оформлення взаємовідносин суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Можна виокремити дві форми зовнішньоекономічної діяльності:

1. одна здійснюється у формі договору.

2. другою формою є здійснення інвестиційної діяльності.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Іноземні інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються іноземними суб'єктами господарської діяльності в Україні, в результаті чого утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній форми заборонені законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником в простій письмовій формі, якщо інше не передбачене міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення контракту може випливати із доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, що не суперечать цьому закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Слід враховувати, що, відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладення, з додержанням законодавства України.

Детально форма зовнішньоекономічного контракту регламентована в «Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)», що затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції №201 від 6 вересня 2001 року. Відповідно до абзацу 1 преамбули цього Положення, воно застосовується під час укладення договорів купівлі-продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) і товарообмінних догорів між українськими та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності та видів діяльності.

Особливу увагу слід звернути на те, що в «Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» містяться як імперативні вимоги (загального і спеціального характеру), що пред'являються до умов контракту, так і диспозитивні.

Виокремлюють такі імперативні вимоги:

найменування, номер договору (контракту), дата і місце його укладення;

преамбула;

предмет договору (контракту);

кількість та якість товару (об'єму виконання робіт, надання послуг);

базисні умови поставки товарів (прийняття-здачі виконаних робіт чи послуг).

В останньому розділі вказується вид транспорту і такі умови поставки (відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів в чинній редакції), які визначають обов'язки контрагентів по поставці товарів і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих його партій).

У разі укладення договору (контракту) на виконання робіт (надання послуг) в цьому розділі визначаються умови і строки робіт (послуг), ціна і загальна вартість договору (контракту), умови платежів.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право: самостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України і відповідають міжнародним правилам.

За домовленістю сторін у договорі можуть визначатися додаткові умови: страхування, гарантії якості, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, можливість та порядок внесення доповнень і змін у договір та інші.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності під час складання тексту договору можуть використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних організацій, але тільки в тих випадках, якщо це не заборонено законодавством України.

Торгові звичаї містяться в біржових правилах, які складаються комітетами бірж; у спеціальних збірниках торгових палат; у матеріалах робочих комісій Комітету сприяння зовнішній торгівлі та інших організацій, які діють у рамках ООН; у типових контрактах; в рішеннях третейських судів з окремих питань.

У комерційній практиці використовуються також торгові узвичаєння, які означають заведений порядок або правило, що фактично встановлюється в торгових відносинах, які служать для визначення волі сторін, прямо не вираженої в договорі. Торгові узвичаєння враховуються такою мірою, якою сторони знали про їх існування і мали їх на увазі, коли укладали договір. Торгові узвичаєння мають важливе значення, наприклад, для тлумачення таких слів, як відвантаження, поточні дні. Частіше всього узвичаєння застосовується у сфері морських перевезень.

Особливість правового регулювання зовнішньоекономічного договору проявляється в тому, що сторони можуть визначити, законодавство якої держави буде застосовано до даного договору. Якщо в договорі відсутня згода сторін з цього питання, то в разі виникнення спору суд, господарський суд застосовує колізійні норми національного законодавства.

4. Іноземні інвестиції. Правове регулювання інвестування за кордон

Важливим напрямком регулювання зовнішньоекономічних відносин є політика щодо іноземного капіталу й участі країни в міжнародному бізнесі. У теорії і практиці міжнародного бізнесу розрізняють такі головні його форми: експорт, спільне підприємництво різних видів, пряме 100% інвестування. Закон України «Про інвестиційну діяльність» 18.09.1991 інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Іноземні інвестиції - цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Види іноземних інвестицій:

1. іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

2. валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

3. будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

4. акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

5. грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

6. будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

7. прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

8. інших цінностей відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:

Ё часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

Ё створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

Ё придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

Ё придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

Ё придбання інших майнових прав;

Ё господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

Ё в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Державні гарантії захисту іноземних інвестицій:

1. Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

2. Гарантії у разі зміни законодавства: Якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в Законі, то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в Законі. До прав і обов'язків сторін, визначених угодою про розподіл продукції, протягом строку її дії застосовується законодавство України, чинне на момент її укладення. Зазначені гарантії не поширюються на зміни законодавства, що стосуються питань оборони, національної безпеки, забезпечення громадського порядку, охорони довкілля.

3. Гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб: іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій.

4. Компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам: іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України.

5. Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності: у разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.

6. Гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій: іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями протягом трьох робочих днів після фактичного їх внесення у порядку, що визначається постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. №928 «Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій».

Згідно з чинним законодавством, що регулює механізми організації і функціонування спільних підприємств (підприємств з іноземними інвестиціями), до останніх відносяться підприємства будь-якої правової форми, створені згідно з законодавством України, іноземна інвестиція в статутному фонді яких, за його наявності, становить не менше 10 відсотків.

Підприємство здобуває статус підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом. При цьому митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.

Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо у період, на який дається відстрочення платежу, зазначене майно зараховане на баланс підприємства і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя.

Якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв'язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на день здійснення відчуження майна.

Підприємство з іноземними інвестиціями самостійно визначає умови реалізації продукції (робіт, послуг), включаючи ціну на них, якщо інше не передбачено законодавством України.

Підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до законодавства України.

Охорона та здійснення прав інтелектуальної власності підприємств з іноземними інвестиціями забезпечуються відповідно до законодавства України. Підприємства з іноземними інвестиціями самостійно приймають рішення про патентування (реєстрацію) за кордоном винаходів, промислових зразків, товарних знаків та інших об'єктів інтелектуальної власності, які їм належать, відповідно до законодавства України.

Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. передбачає можливість створення українсько-іноземних спільних підприємств у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повного товариства, командитного товариства.

При підготовці проектів установчих документів - Договору про створення спільного підприємства і його статуту, партнери закріплюють основні положення діяльності у відповідній формі. Після остаточних переговорів і підписання установчих документів проводиться реєстрація спільного підприємства як юридичної особи в місцевих органах влади (за місцем юридичної адреси спільного підприємства).

Чисельність персоналу спільного підприємства не регламентується і є предметом узгодження його засновників. Самостійно вирішуються питання наймання і звільнення, форми і розміри оплати праці і матеріального заохочення. Трудові відносини з працівниками регулюються колективними і трудовими угодами. За домовленістю сторін із працівниками можуть бути укладені трудові контракти. При цьому умови колективних і трудових угод не повинні погіршувати становище найманих робітників спільних підприємств порівняно з умовами, установленими чинним законодавством України про працю.

Відповідно до Закону іноземні інвестиції можуть здійснюватися також на основі концесійних договорів, договорів про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності.

Надання іноземним інвесторам права на проведення господарської діяльності, пов'язаної з використанням об'єктів, що перебувають у державній або комунальній власності і передаються у концесію, відбувається на підставі відповідного законодавства України шляхом укладення концесійного договору.

Іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов'язану із створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України.

Господарська діяльність на підставі зазначених договорів (контрактів) регулюється законодавством України.

Сторони за договорами (контрактами) повинні вести окремий бухгалтерський облік та складати звітність про операції, пов'язані з виконанням умов цих договорів (контрактів), та відкрити окремі рахунки в установах банків України для проведення розрахунків за цими договорами (контрактами).

Договори (контракти) повинні бути зареєстровані у терміни та в порядку, що встановлюються постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 1997 р. №112 «Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора»

Майно (крім товарів для реалізації або власного споживання), що ввозиться в Україну іноземними інвесторами на строк не менше трьох років з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів), звільняється від обкладення митом. При відчуженні такого майна раніше трьох років з часу зарахування його на баланс мито сплачується.

Прибуток, одержаний від спільної інвестиційної діяльності за договорами (контрактами), оподатковується відповідно до законодавства України.

4. Правове регулювання експортно-імпортних операцій

Експорт (експорт товарів) являє собою продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.

При цьому термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.

Iмпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Реімпортні операції - придбання з вивозом через кордон раніше експортованого і не переробленого товару.

В Україні забороняється:

експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;

імпорт або транзит будь-яких товарів, якщо відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю, або становлять загрозу життю населення та тваринного світу, або завдадуть шкоди навколишньому середовищу;

імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду тощо, які суперечать відповідним нормам Конституції України;

експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.

Для здійснення експортно-імпортних операцій у міжнародній практиці використовують два основних методи:

* прямий експорт або імпорт, які передбачають постачання товарів або послуг самими виробниками безпосередньо іноземним споживачам, або придбання в них відповідних товарів або послуг;

* непрямий експорт або імпорт, які передбачають продаж або купівлю товарів через торговельних посередників.

Під торгово-посередницькими операціями мають на увазі операції, пов'язані з купівлею і продажем товарів, які виконуються за дорученням виробника-експортера або імпортера на основі укладання угоди незалежним від нього торговельним посередником.

Торгово-посередницькі операції можуть відбуватися у формі:

* комісійних операцій - це договірні відносини, згідно з якими одна сторона, комісіонер, за дорученням іншої сторони, комітента, здійснює операції купівлі-продажу від свого імені, але за рахунок комітента. Комісіонер одержує за свою роботу винагороду у вигляді відсотка від здійсненої угоди або у вигляді різниці між ціною комітента і ціною продажу.

* консигнаційних угод - різновид договорів комісії, згідно з яким постачальники-консигнанти поставляють товари на склади посередників-консигнаторів, які збувають їх своїм покупцям і переводять виручені засоби консигнантам.

* операцій з перепродажу, які здійснюються від імені і за рахунок торговельного посередника. Торговельний посередник вступає в договірні відносини як з експортером, так і з покупцем. Торговельний посередник може ставати власником товару і реалізовувати його за будь-якою ціною або ж підписати з експортером договір про продаж товарів на певній території протягом установленого терміну.

* агентських операцій - договірні відносини, що визначають доручення однієї сторони, принципала, іншій стороні, агентові, щодо здійснення юридичних угод за рахунок і від імені принципала. В агентській угоді визначається територія, у межах якої агент здійснює свою діяльність, обсяг його повноважень, термін дії угоди, порядок його припинення. Агент є юридичною особою і здійснює свою діяльність самостійно на основі агентської угоди.

* брокерських операцій - це операції по встановленню через брокера зв'язків між продавцем і покупцем, при яких брокер виступає лише як інформатор обох сторін і не є однією зі сторін у договорі, які беруть на себе зобов'язання за угодою. Брокер працює не на постійній основі, а стосовно до окремих доручень.

Правове регулювання експортно-імпортних операцій суб'єктів господарювання здійснюється державою шляхом використання певних заходів, які залежно від характеру та різновиду застосованих прийомів, відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», можуть бути поділенні на:

тарифні - засновані на використанні митного тарифу;

нетарифні - регулювання адміністративного характеру, які не пов'язані з використанням митного тарифу (квоти, ліцензії, субсидії, антидемпінгові заходи, торгові договори тощо).

Застосування тарифних заходів ґрунтується на Законі України від 15 лютого 1992 року «Про єдиний митний тариф» та Гармонізованої системи опису та кодування товарів, введеної Брюссельською конвенцією в 1983 році, яка являє собою номенклатуру, котра включає товарні позиції і субпозиції та цифрові коди, що до них належать, згруповані за певними ознаками за групами та розділами.

Щодо заходів нетарифного регулювання в наш час існує не менше п'ятдесяти форм та методів нетарифних обмежень.

Для обмеження або заохочення експорту або імпорту окремих груп товарів, захисту вітчизняних товаровиробників в Україні запроваджено режим ліцензування, передбачений ст. 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також механізми захисту національного товаровиробника від субсидованого та демпінгового імпорту. Так, Верховною Радою України 22 грудня 1998 року були прийняті закони «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту»,» Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну».

Ліцензія - це оформлений належним чином дозвіл на експорт-імпорт певної продукції, товару, іншого майна протягом певного періоду.

Залежно від терміну дії, характеру та обсягу товару, щодо якого встановлюється режим ліцензування, експортні (імпортні) ліцензії поділяються на генеральні та індивідуальні, разові та відкриті. Серед імпортних ліцензій розрізняються також: антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні.

Ліцензування і квотування експорту та імпорту запроваджуються Україною самостійно в особі її державних органів у випадках, передбачених ч. 5 та ч. 6 ст. 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», у тому числі в разі значного порушення рівноваги за певними товарами на внутрішньому ринку України, особливо за сільськогосподарською продукцією, продуктами рибальства, продукцією харчової промисловості та промисловими товарами народного споживання першої потреби.

По кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензії.

Ліцензії видаються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики на підставі заявок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Квотування є досить гнучким інструментом державного регулювання зовнішньої торгівлі, оскільки зміна тарифів звичайно регламентується національним законодавством або міжнародними договорами.

Види квот, що вводяться в Україні:

- глобальні квоти - квоти, що встановлюються на товар без зазначення конкретних країн, куди товар експортується або з яких він імпортується;

- групові квоти - квоти, що встановлюються на товар з визначенням групи країн, куди товар може експортуватися або з відкіля імпортується;

- індивідуальні квоти - квоти, що встановлюються на товари з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватися або з відкіля він може імпортуватися.

Рішення про встановлення режиму ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій приймається Кабінетом Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, що підпадають під режим ліцензування і квотування, а також термінів дії цього режиму.

Важливим елементом експортно-імпортних операцій є самостійне встановлення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності ціни на товар. Однак у закріплених законодавством випадках регулювання ціноутворення при експортно-імпортних операціях в Україні здійснюється шляхом встановлення нормативно-правовими актами індикативних, фіксованих або граничних рівнів цін за зовнішньоторговельними угодами. На територію України дозволяється імпорт лише тих товарів, які за своїми технічними, фармакологічними, санітарними, фітосанітарними, ветеринарними та екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів, сертифікатів та інших вимог, що діють на території України. При цьому іноземні сертифікати беруться до уваги виключно в разі, коли взаємне визнання таких сертифікатів передбачено нормами відповідних міжнародних договорів. Підставою для перевезення через митний кордон України продукції певних груп Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності є сертифікат відповідності, виданий уповноваженим згідно з чинним законодавством органом або свідоцтвом про визнання іноземного сертифіката.

У разі відсутності національних стандартів та вимог України на певний товар застосовуються відповідні міжнародні стандарти та вимоги або іноземні стандарти та вимоги, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів.

У разі імпорту товарів, які не мають аналогів в Україні, суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, який здійснює імпорт, або іноземний суб'єкт господарської діяльності, який здійснює експорт, повинен пред'явити сертифікат, що засвідчує відповідність технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та екологічних характеристик цього товару чинним міжнародним стандартам та вимогам або національним стандартам та вимогам країни, яка є провідною в експорті цього товару.

5. Відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності

Україна як держава не несе відповідальності за дії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності не несуть відповідальності за дії України як держави.

У сфері зовнішньоекономічної діяльності можуть застосовуватися такі види відповідальності:

- майнова відповідальність;

- кримінальна відповідальність.

Україна як держава несе майнову відповідальність у повному обсязі перед суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності за всі свої дії, що суперечать чинним законам України і спричиняють збитки (прямі, побічні), моральну шкоду цим суб'єктам та призводять до втрати ними вигоди, а також за інші свої дії, в тому числі й ті, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність і прямо не передбачені в цьому Законі, що спричиняють зазначені збитки (шкоду) та призводять до втрати вигоди, крім випадків, коли такі дії зумовлені неправомірними діями зазначених суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності.

За порушення ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» або пов'язаних з ним законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:

- накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності своїх обов'язків;

- застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій;

- тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов'язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Ці санкції застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Національного банку України або за рішенням суду. Можуть бути застосовані до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.

Iндивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України та скасовується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики. Згідно з режимом індивідуального ліцензування при здійсненні кожної зовнішньоторговельної операції підприємство повинно звертатися за відповідною ліцензією в Міністерство економіки. Надані заявником матеріали (експортно-імпортний контракт й інші документи) розглядаються на предмет відповідності цін, умов розрахунків, термінів надходження платежів і, у випадку позитивного рішення, митним органам видається дозвіл на митне оформлення вантажів заявника.

Тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, але не більше трьох місяців з дати винесення відповідного рішення центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики. Після тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності або іноземні суб'єкти господарської діяльності переводяться центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики на індивідуальний режим ліцензування.

Подовження дії тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності здійснюється виключно за рішенням суду.

У разі усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, і приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність із законами України або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання закону, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності, до яких застосовано санкції, мають право подавати до центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики відповідні матеріали та виходити з клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії санкцій.

Висновки

Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності країни та відповідних іноземних суб'єктів, заснована на взаємовигідних відносинах між ними. Ця діяльність передбачена як на території України, так і за її межами.

До головних видів зовнішньоекономічної діяльності належать:

· експорт та імпорт товарів, науково-технічних досягнень, капіталу та робочої сили;

· надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності і навпаки послуг;

· наукова, науково-технічна, науково-виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

· навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

· міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами, передбачені законами України;

· кредитні та розрахункові операції між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами ЗЕД банківських, кредитних та страхових установ за межами України;

· створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України, якщо це передбачено її законами;

· спільна підприємницька діяльність між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що передбачає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

· підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів ЗЕД за межами України;

· організація виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів за участю суб'єктів ЗЕД; організація та ведення оптової консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законом випадках;

· товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

...