Тактичні прийоми судового допиту

Сідляренко В. Д. прийнятий у члени кооперативу 21 червня 1993 року, а з 20 квітня 1995 р., сплативши на вимогу житлового управління вартість паю, став власником цієї квартири. Тому твердження, що він у вересні 1995 р. при одержанні ордера ввів це житлове управління в оману, є надуманим. Підставою для оплати квартири є членство в кооперативі (куди Сідляренко був прийнятий на законних підставах, і законність вступу в кооператив позивачем не оспорюється). Рішення житлового управління про повну сплату квартири прийняте за півроку до надання ордера. Отже, твердження, що Сідляренко при одержанні ордера ввів в оману житлове управління, безпідставні. Питання про надання квартири та її повну сплату вирішено ще до надання ордера на квартиру і саме з ініціативи житлового управління.

4. За своєю природою цей позов має за мету примусово позбавити Сідляренка квартири, виселити його з неї та ще й безоплатно. Такі дії недопустимі та суперечать ст. 41 Конституції, яка передбачає, що "ніхто не може бути позбавлений права власності. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване як виняток з мотивів суспільної потреби, на підставі й у порядку, визначеному законом, і за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості".

Вимога про виселення Сідляренка разом з його психічно хворим сином суперечить засадам розумності, справедливості та добросовісності, а відтак і принципу верховенства права. Тяжко хворий на невиліковну психічну хворобу син потребує підтримки від держави. Квартира надавалась у пільговому порядку саме тому, щоб поліпшити вкрай важкі житлові умови сім'ї та насамперед хворого Сідляренка Сергія. З урахуванням його права на окрему ізольовану кімнату квартира надана в розмірі, який не перевищує діючих на той час норм.

Що стосується доводів позивача, то суду не надано жодного документа, який би був неправдивим. У вину ставиться те, що Сідляренко, після того як повністю виплатив вартість квартири, а також зробив ремонт і усунув недоробки за будівельниками, не повідомив під час одержання ордера, що склад його сім'ї змінився. Однак у кооперативних будинках ордер не є визначальним для надання квартири. У ЖБК квартири надаються на підставі членства, сплати пайового внеску та рішення загальних зборів. Сідляренко став членом кооперативу у 1993 році, а будинок добудували з трудовою участю і самих членів кооперативу тільки наприкінці 1995 року.

Отже, з боку Сідляренка не було обману. Недоліки будівельників і несвоєчасну здачу житла намагалися приховати, і під час виписки ордерів жодних документів не вимагали. Обман вимагає активних дій: подання фіктивних документів, надання неправдивих відомостей. Нічого такого Сідляренко не робив. У його діях немає обману, а відтак, немає підстав для позбавлення його квартири та права користування нею.

Стверджують, що при одержанні ордера він приховав інформацію про зміни у складі сім'ї. Кожна сторона має довести обставини, на які вона посилається. Сідляренко твердить, що він повідомляв працівників житлового управління, що в нього змінився склад сім'ї. Йому відповіли, що це в даній ситуації тільки формальність, адже квартира вже викуплена і він є її власником. А що стверджує позивач? Він робить припущення, що такого не могло бути. І ось на цьому припущенні, що такого не могло бути, ґрунтується правова конструкція позовних вимог. Я стверджую, що саме так все було. І ґрунтується це твердження на міцному фундаменті перевірених у суді доказів: Статуту кооперативу з відміткою про його реєстрацію в місцевій раді, рішення про дострокову виплату паю з метою добудови житлового будинку, квитанції про внесення всієї суми вартості квартири, довідки ЖЕКУ про те, що сім'я Сідляренка на момент його вступу в кооператив складалася з 6 осіб, висновку лікарів про невиліковну хворобу сина і його право на ізольовану кімнату.

Про значення цих обставин для справи двічі наголошував у своїх рішеннях Верховний Суд, скасовуючи рішення судів. Отже, Сідляренко на момент виписки ордера вже був власником квартири, а тому виписка цього документа для нього як власника дійсно була зайвою і непотрібною формальністю.

Шановний суд! Суди першої та другої інстанції вже двічі помилились під час вирішення цього спору, двічі їх виправляв Верховний Суд. Не всі обставини цієї справи можна правильно оцінити, якщо на цю ситуацію дивитись тільки з точки зору закону. Житлове управління не мало права змушувати членів кооперативу внести повну вартість паю ще до завершення будівництва. Будівельники порушили всі норми, не здавши своєчасно об'єкт в експлуатацію та залишивши недоробки, які Сідляренко змушений був виправляти власними силами. Інфляція знецінила виділені для будівництва кооперативу кошти, що позбавило замовника будинку можливості профінансувати будівництво кооперативу на 100 відсотків. На цьому тлі та обставина, що в житловому управлінні вже після того, як члени кооперативу викупили свої квартири, було вирішено видати на квартири ордери, дійсно виглядає як певна формальність. І Сідляренко як член кооперативу, який викупив квартиру і став, по суті, її власником, міг з повним правом і не брати цей ордер. І, можливо, цієї історії з виселенням не сталося б. То ж, шановні судді, прислухайтесь до вказівки вищої судової інстанції і зверніть увагу на ст. 15 Закону "Про власність" та її положення про те, що за повної сплати пайових внесків за квартиру, надану члену житлово-будівельного кооперативу, у нього виникає право власності на неї.

Закон і справедливість у цій непростій справі одностайні - тому у задоволенні вимог про виселення Сідляренка та його тяжко хворого сина з належної їм на праві власності квартири прошу відмовити, а зустрічний позов задовольнити та визнати Сідляренка власником спірної квартири. Я закінчив.

Коментар. Якщо відповідач пред'являє зустрічний позов, то його заперечення не можуть обмежуватись вимогами позивача, йому потрібно ще і обґрунтувати свої зустрічні вимоги. Спростовуючи вимоги позивача, необов'язково критикувати всі міркування позивача, які стосуються фактичних обставин, їх доведеності та правового висновку. У певних ситуаціях достатньо тільки вказати, наприклад, відсутність фактів, з якими позивач пов'язує свої вимоги, щоб оспорити обґрунтованість позову.

Іноді для спростування заявленого позову достатньо показати, що матеріальний закон, на який посилається позивач, не підлягає застосуванню. Спір проти позову може ґрунтуватись і на критиці наданих доказів з мотивів їх неналежності або недопустимості.

У випадку подання зустрічного позову відповідач не лише критикує первісний позов і спростовує його, а й вводить у справу новий процесуальний матеріал, оскільки зобов'язаний довести факти, які лежать в основі його зустрічних вимог, і має навести норму закону, яка підлягає застосуванню[3].

У пропонованій промові найбільшу складність становить юридичний аналіз двох обставин, які, по суті, виключали одна одну: набуття права власності на квартиру відповідно до ст. 15 Закону "Про власність" та той факт, що ордер був виписаний без урахування обставини, що склад сім'ї змінився. І хоча Верховний Суд двічі наголошував на обставини, які підлягають застосуванню, але двічі суди нижчого рівня не змогли поєднати ці вказівки та припускались помилок.

Репліка. З дозволу судді промовці можуть обмінюватися репліками. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові. Право репліки має бути використано адвокатом для викладу додаткових міркувань з приводу оцінки доказів, їх достовірності, значення фактичних обставин справи та їх правової кваліфікації, якщо промова процесуального супротивника дає для цього підстави.

Якщо аргументи другої сторони непереконливі, репліка може виявитись навіть шкідливою. Критикуючи слабкі місця у промові супротивника, які не заслуговують на особливу увагу, адвокат може надати їм в очах суду значущість і силу, якої в дійсності немає. Репліка - це право, а не обов'язок адвоката, і часом важливо зіграти на вмінні утриматись від спокуси "відповісти" своєму противнику. Суд завжди оцінить вашу стриманість. Невипадково Р. Гарріс наголошував, що з усіх "складнощів, які оточують адвоката, стриманість є його кращим попутником, а здоровий глузд -- найкращим керівником.

Тому висновок про те, чи потрібно виступати повторно, повністю залежить від змісту судових дебатів.

У нарадчій кімнаті обговорення питань здійснюється в порядку, передбаченому ст. 19 ЦПК. Ніхто, крім складу суду, не може перебувати в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення. Суддя у нарадчій кімнаті не має права розглядати інші судові справи. Хотілось би наголосити, що не лише у нарадчій кімнаті, а й у судовому засіданні суддя не має права розглядати інші справи.

Нерідко можна побачити таке: головуючий веде процес, слухає справу, а в цей час інші судді читають іншу справу та роблять відповідні записи щодо неї. Грішать цим найчастіше судді апеляційного суду[4].

Размещено на Allbest.ru