Правове регулювання господарсько-торговельної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра економіко-правових дисциплін

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни "Господарське право"

ТЕМА № 11

"Правове регулювання господарсько-торговельної діяльності"

(Навчальний час - 2 години)

Для студентів ННІ права та безпеки.

Саксонов В.Б.

Дніпропетровськ

2011



Лекцію підготував доцент кафедри економіко-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент Саксонов В.Б.

Рецензенти: В.Ю. Малий - кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного, трудового та господарського права Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара.

О.А. Паршина - доктор економічних наук, доцент, завідуюча кафедри економіки промисловості ДВНЗ "Український державний хіміко-технологічний університет".

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри економіко-правових дисциплін

11 листопада 2011 р., протокол № 5.



План лекції

Вступ

1. Матеріально-технічне постачання та збут як форми господарсько-торговельної діяльності

2. Нормативно-правове регулювання відносин у сфері матеріально-технічного постачання та збуту

3. Загальна характеристика договору поставки і договору купівлі- продажу в сфері господарювання

Висновки

Рекомендована література



Вступ

Налагодження ринкових методів регулювання економічних відносин в Україні на сучасному етапі зумовлює необхідність юридичного забезпечення такої форми господарсько-торговельної діяльності як матеріально-технічне постачання та збут, а також потреби належного її правового регулювання. При цьому, згідно ч. 1 ст. 264 ГК матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу. Отже, найбільш поширеною правовою формою регулювання господарських відносин з постійного та ритмічного постачання продукції, виробів і товарів вважається договір поставки. Завдяки цьому договору, з одного боку, забезпечуються потреби товаровиробників у матеріальних ресурсах (сировині, матеріалах, устаткуванні тощо), а з другого, - гарантований збут товарів і задоволення потреб оптових та роздрібних торговельних організацій, посередницьких структур й інших учасників відносин у сфері господарської діяльності.

Мета лекції полягає у характеристиці правових основ зовнішньоекономічної діяльності.

Виходячи із вказаної мети, в лекції поставлені наступні завдання:

1) розглянути матеріально-технічне постачання та збут як форми господарсько-торговельної діяльності;

2) висвітлити нормативно-правове регулювання відносин у сфері матеріально-технічного постачання та збуту;

3) надати загальну характеристику договорів купівлі-продажу у сфері господарської діяльності.



1. Матеріально-технічне постачання та збут як форми господарсько-торговельної діяльності

Господарські відносини надзвичайно різноманітні, що спричинено складністю господарського життя - багатогалузевістю сучасної економіки, різними умовами господарювання, залежно від певних категорій об'єктів, певних територій, щодо певних суб'єктів, незвичних умов господарювання (надзвичайних ситуацій, військового стану) [29, с. 105-109] тощо.

Вказані обставини зумовлюють спеціальне регулювання певних видів господарських відносин, що знайшло відображення у Господарському кодексі України, кілька розділів якого (VI--VIII) присвячено такому регулюванню, а також великій кількості спеціальних законів і прийнятих відповідно до них підзаконних нормативно-правових актів [54, с. 401].

Однією з характерних ознак господарських відносин є, перш за все, обмежене, порівняно з цивільними відносинами, коло суб'єктів. Друга характерна ознака господарських відносин -- поєднання в них організаційних (організація виробництва й обігу) і майнових елементів. Це виявляється в тому, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських відносин е державні контракти, державні замовлення, які згідно зі ст. 152 ЦК України являють собою акти планування. І третя ознака господарських відносин виявляється в їхньому матеріальному змісті, тобто у виробництві, реалізації продукції (товарів), виконанні робіт, наданні послуг [41 , с. 484].

Загальні умови, що визначають особливості регулювання господарських відносин, зафіксовані у ст. 258 ГК України, відповідно до якої особливості правового регулювання господарських відносин залежать від:

а) сфери суспільного виробництва, в якій складаються ці відносини;

б) особливостей певної галузі господарювання;

в) виду господарської діяльності;

г) економічної форми результату господарської діяльності;

д) простору, на якому складаються господарські відносини (внутрішньому чи зовнішньому ринку, території зі спеціальним правовим режимом); матеріальний технічний постачання купівля

е) особливостей правового становища суб'єктів, між якими виникають господарські відносини;

є) суспільного поділу праці, що склався;

ж) суб'єктного складу, походження та порядку використання майна (зовнішньоекономічна діяльність, іноземне інвестування) [54, с. 400-401].

Окремі статті розділу VI Господарського кодексу України присвячені класифікації господарської діяльності (ст. 259), галузей народного господарства (ст. 260), матеріального виробництва (ст. 261), продукції як результату господарської діяльності (ст. 262).

Класифікація господарської діяльності за цими критеріями на певні види має практичне значення, а саме:

для правового регулюванні господарської діяльності з урахуванням її специфіки;

при здійсненні державного управління народним господарством з урахуванням особливості здійснення суб'єктами господарювання окремих видів цієї діяльності;

для забезпечення державного управління народним господарством та учасників господарського життя обліково-статистичною інформацією, яка має задовольняти їх потреби в об'єктивних даних про стан і тенденції соціально-економічного розвитку, господарські та фінансові взаємозв'язки на міждержавному, державному, регіональному і галузевому рівнях. З цією метою, а також для впровадження міжнародних стандартів у галузі обліку і звітності та переходу на міжнародну систему обліку і статистики, Кабінет Міністрів України затверджує заходи щодо розвитку національної статистики України і державної системи класифікації техніко-економічної та соціальної інформації [42, с. с. 507-508].

Складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації є класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), яка затверджується центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації та має статус державного стандарту. Об'єктами класифікації в КВЕД є усі види господарської (економічної) діяльності суб'єктів [22].

Виходячи з необхідності гармонізації нормативного регулювання національної економіки з відповідними міжнародно-правовими вимогами, запровадження в Україні міжнародних стандартів у галузі обліку і звітності та переходу на міжнародну систему обліку і статистики, ч. 4 коментованої статті зобов'язує КМУ затверджувати заходи щодо розвитку вітчизняної статистики і державної системи класифікації техніко-економічної та соціальної інформації. Вказана діяльність має здійснюватися відповідно до Концепції побудови національної статистики України та Державної програми переходу на міжнародну систему обліку і статистики, затверджених постановою КМУ від 4 травня 1993 р. № 326 [42, с. с. 507-508].

На даний час в Україні діє Державний класифікатор України ДК 009-96 "Класифікація видів економічної діяльності", затверджений наказом Держстандарту України від 22 жовтня 1996 р. № 441 і введений в дію з 1 липня 1997 р. Впровадження КВЕД забезпечує: проведення статистичних обстежень економічної діяльності підприємств та організацій і аналізу статистичної інформації на макрорівні; реєстрацію та облік суб'єктів господарювання за видами господарської діяльності в єдиному державному реєстрі підприємств і організацій; застосування єдиної статистичної термінології та визначень щодо статистичних одиниць, прийнятих у Європейському Союзі; можливість зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною. З введенням у дію КВЕД було припинено чинність Загальної класифікації галузей народного господарства (ЗКГНГ), затвердженої наказом Мінстату України від 24 січня 1994 р. №21 [54, с. 403-406].

Врахування особливостей галузей сфери матеріального виробництва є, відповідно до ч. 1 ст. 258 ГК, однією із загальних умов, що визначають особливості правового регулювання господарських відносин.

У Господарському кодексі окремі глави або параграфи присвячені таким галузям нематеріального виробництва, як: господарсько-торговельна діяльність - глава 30; комерційне посередництво (агентські відносини) - глава 31; перевезення вантажів - глава 32; банківська діяльність - параграф 1 глави 35; страхування - параграф 2 глави 35; посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами - параграф 3 глави 35; аудит - параграф 4 глави 35; комерційна концесія (глава 36 ГК) як діяльність (за кордоном іменується франчайзинговою) правоволодільця щодо передання користувачам за винагороду комплексу належних йому прав (зазвичай промислової та інтелектуальної власності) та надання користувачам постійного технічного та консультативного сприяння, контролювання якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) користувачами на підставі договору комерційної концесії; концесійна діяльність (якщо вона обмежується управлінням та експлуатацією об'єкта концесії, не пов'язаної з виробництвом матеріальних благ) - глава 40 розділу VIII ГК України [3].

Відносини, що складаються у процесі організації та здійснення окремих видів діяльності, характеризуються специфічними ознаками, а отже - потребують спеціального регулювання за допомогою вищезгаданих положень ГК і спеціальних нормативно-правових актів.

Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання більш ґрунтовно викладені у відповідних главах розділу VІ ГК України [3].

Господарсько-торговельна діяльність -- поняття досить широке, яке охоплює як безпосередньо торговельну діяльність, так і іншу - допоміжну діяльність із забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу [62, с. 474-475].

Господарсько-торговельна діяльність здійснюється як внутрішня торгівля або зовнішня торгівля залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах якого здійснюється товарний обіг.

Законодавче визначення господарсько-торговельної діяльності закріплено у ч. 1 ст. 263 ГК України, відповідно якої "господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг" [3].

Визначення торговельної діяльності міститься в "Порядку заняття торговельною діяльністю і правилах торгового обслуговування населення", затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. за № 108, під якою в цьому підзаконному нормативному акті розуміється ініціативна самостійна діяльність юридичних осіб і громадян із здійснення купівлі та продажу товарів народного вжитку з метою отримання прибутку [24]. При цьому, до основних видів внутрішньої торгівлі належать роздрібна, оптова та торговельно-виробнича (громадське харчування) [41, с. 492-493].

Згідно ч. 3 ст. 263 ГК України господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання в таких формах:

матеріально-технічне постачання і збут;

енергопостачання;

заготівля;

оптова торгівля;

роздрібна торгівля і громадське харчування;

продаж і передача в оренду засобів виробництва;

комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності;

інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу [3]. Отже, наведений перелік невичерпний.

Відповідно вказаного, господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами:

поставки;

контрактації сільськогосподарської продукції;

енергопостачання;

купівлі-продажу;

оренди;

міни (бартеру);

лізингу;

іншими договорами (ч. 4 ст. 263 ГК України) [3].

Зазначений перелік також примірний і відкритий. При цьому, вказані договори, як видно з їх переліку, опосередковують не лише власне торговельну діяльність (договори поставки, купівлі-продажу, контрактації, енергопостачання, міни) а і допоміжну діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу (договори оренди, лізингу) [55, с. 430].

Крім того слід зазначити, що відповідно ч. 1 ст. 264 ГК України "матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних в інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу" [3].

Отже, положення зазначеної статті встановлюють два види господарських договорів, за допомогою яких опосередковується така форма господарсько-торговельної діяльності, як матеріально-технічне постачання і збут, -- договори поставки та купівлі-продажу. При цьому вказані договори стосуються матеріально-технічного постачання та збуту як продукції виробничо-технічного призначення, так і виробів народного споживання, незалежно від того, чи є вони результатом власного виробництва, чи придбані в інших суб'єктів господарювання. Проте основним договором, що опосередковує матеріально-технічне постачання та збут у господарській сфері є договір поставки (ст. ст. 264--271 ГК України) [62, с. 475-485].

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ГК України законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання [3].

Висновки з 1 питання. Отже, слід зазначити, що матеріально-технічне постачання і збут віднесені до сфери матеріального виробництва, а також, відповідно до ч. 3 ст. 263 ГК України, є формою здійснення господарсько-торговельної діяльності. При цьому, згідно ч. 1 ст. 264 ГК "матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу".

2. Нормативно-правове регулювання відносин у сфері матеріально-технічного постачання та збуту

Як вже було зазначено, згідно ч. 1 ст. 264 ГК України "матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних в інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу" [3]. Проте основним договором, що опосередковує матеріально-технічне постачання та збут у господарській сфері є договір поставки [62, с. 475-485].

Загалом, однією з особливостей договору поставки як різновиду договорів на реалізацію майна є спеціальне нормативне регулювання, яке забезпечується низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили.

Передусім, договір поставки регулюється Цивільним кодексом України: параграф 3 "Поставка" (ст. 712) глави 54 "Купівля-продаж". У цьому кодексі договір поставки розглядається як різновид договору купівлі-продажу, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. ст. 655--697 ЦК України) [2]. Правове регулювання договору поставки за ГК України суперечить ЦК України в частині визначення договору поставки (однакове, за винятком ст. 264 ГК України) та сфери його застосування (за змістом ГК України сторонами договору є суб'єкти господарювання [3], а за ЦК України -- суб'єкти підприємництва, проте згідно зі ст. 86 ЦК непідприємницькі товариства також можуть укладати договір поставки).

Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються також положеннями ГК України (ст. ст. 179--187, 193--201, а також параграфом 1 "Поставка" (статті 264-271) глави 30 "Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності") [3].

Проте, нажаль, у ЦК України регулювання договірних відносин з поставок представлено лише однією -- ст. 712, а у ГК України статтями 264--271, які містять лише деякі загальні положення про поставку.

Вбачається, що розглянуті відносини слід конкретизувати у багатьох сучасних аспектах у спеціальних підзаконних нормативних актах. За своїм характером спеціальні правила про поставку товарів або деталізують загальні положення про купівлю-продаж, або передбачають інше, порівняно із загальними положеннями про купівлю-продаж, регулювання відповідних правовідносин, або виключають можливість застосування останніх до договору поставки [64, c. 283]

Так, Законом України "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб" (в ред. від 15 грудня 2005 р.) встановлено загальні правові та економічні засади формування, розміщення і виконання на договірній (контрактній) основі замовлень держави на поставку (закупівлю) товарів для задоволення пріоритетних державних потреб суб'єктами господарської діяльності України всіх форм власності [6].

Поставка продукції за державним замовленням (контрактом) здійснюється відповідно до Закону України "Про поставки продукції для державних потреб" від 22 грудня 1995 р. Засобом державного регулювання поставки у сфері наукового та матеріально-технічного забезпечення потреб оборони і національної безпеки України є Закон України "Про державне оборонне замовлення" від 3 березня 1999 р. [8].

У зв'язку з тим, що сьогодні відносини з поставок на внутрішньому ринку (крім кооперованих поставок) не врегульовані достатньою мірою законодавством України, до них за наявності посилання у договорі можуть застосовуватись чинні нормативні акти колишнього Союзу РСР, зокрема Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення; Положення про поставки товарів народного споживання та деякі інші [64, c. 283].

Значну роль серед підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють порядок виникнення, розвиток та зміни відносин щодо поставки, конкретизують права та обов'язки учасників договору поставки та їхню відповідальність, є Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 р. [21]. Спеціальні правила щодо поставки окремих видів продукції передбачаються Особливими умовами поставок. Зазначені нормативно-правові акти діють на території України в частині, що не суперечить законодавству України [41, с. 509].

Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 271 Господарського кодексу України має затверджувати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів; проте до їх затвердження діють (в порядку, визначеному Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP" [19]) союзні нормативно-правові акти:

Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання (затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 року № 888) [21];

Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 року № П-6) [25];

Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 року № П-7) [26].

Відносини між суб'єктами господарювання (незалежно від форми власності) держав-учасниць СНД з міжнародних економічних зв'язків будуються відповідно до Угоди про загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць СНД, учиненої в Києві 20 березня 1992 р., а також Положенням про порядок поставок та митного оформлення продукції по виробництву кооперації підприємств та галузей держав -- учасниць СНД, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1994 р. [23].

Висновки з 2 питання. Як вже було зазначено, згідно ч. 1 ст. 264 ГК України матеріально-технічне постачання та збут, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених законодавством, також на основі договорів купівлі-продажу. Проте основним договором, що опосередковує матеріально-технічне постачання та збут у господарській сфері є договір поставки. Загалом, однією з особливостей договору поставки як різновиду договорів на реалізацію майна є спеціальне нормативне регулювання, яке забезпечується низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили. Передусім, договір поставки регулюється Цивільним кодексом України: параграф 3 "Поставка" (ст. 712) глави 54 "Купівля-продаж". Основні ж вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються також положеннями ГК України (ст. ст. 179--187, 193--201, а також параграфом 1 "Поставка" (статті 264-271) глави 30 "Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності").

3. Загальна характеристика договору поставки і договору купівлі- продажу в сфері господарювання

Передусім слід зауважити, що договір поставки найбільш подібний до договору купівлі-продажу (в деяких випадках навіть важко визначити відмінність між цими договорами та належність їх до певного підвиду договору на реалізацію товару/майна - договору купівлі-продажу чи договору поставки). Складність розмежування цих двох споріднених договорів пов'язана також із відмінностями у положеннях Господарського та Цивільного кодексах України щодо цих договорів [49; 50; 64, с. 5-57, 83-99].

У ст. 655 ЦК України закріплено законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким "одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму" [2].

Вказана стаття відкриває один із найважливіших підрозділів ЦК, який присвячується договірним зобов'язанням. Принцип побудови і розміщення даної статті у загальній структурі ЦК України не тільки свідчить про значення, яке історично надається договору купівлі-продажу, але й про те, яке важливе місце займає він у сучасній системі договірного права. Адже саме договором купівлі-продажу найбільш часто опосередковується динаміка переходу майна (товару) від одного учасника цивільних відносин до іншого, що робить його одним із найбільш застосовуваних зобов'язань у цивільному обороті [56, с. 186].

Слід зауважити, що помітно змінилось і саме змістовне наповнення правової конструкції договору купівлі-продажу. Чинний ЦК України суттєво розширив, у порівнянні з ЦК УРСР 1963 p. [43], перелік договорів, які за своїм характером належать до договорів купівлі-продажу. До них, зокрема, у ЦК України віднесені: роздрібна торгівля, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу, міна (див. коментар до параграфів 2-6 глави 54 ЦК України). Окрім цього, необхідно звернути увагу і на те, що положення ст. 655 ЦК України, як і усіх інших статей параграфа 1 "Загальні положення про купівлю-продаж" глави 54 ЦК України, носять загальний характер і повинні застосовуватись до усіх різновидів договорів купівлі-продажу за умови, якщо вони не змінені конкретним договором чи положенням спеціальної норми. Деякі положення договору купівлі-продажу регламентуються спеціальними нормативно-правовими актами, наприклад ГК; законами України: "Про захист прав споживачів"; "Про цінні папери і фондовий ринок"; "Про товарну біржу"; "Про приватизацію державного майна"; "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" тощо. Водночас доцільно зважити на те, що, окрім положень даної статті та інших статей параграфа 1 глави 54 ЦК України, у відносинах за договором купівлі-продажу товарів слід застосовувати також положення Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 p., яка відповідно до ст. 10 ЦК України є частиною національного цивільного законодавства [2].

Договір купівлі-продажу може бути консенсуальним або реальним. Він є відплатним та двостороннім (взаємним). При цьому він має чітко виражену мету, зміст якої полягає у відчуженні майна (товару) від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні. А це означає, що характерною ознакою даного договору є те, що він опосередковує процес динаміки (переходу) майна (товару) від однієї сторони до іншої.

Отже, договором купівлі-продажу є договір, відповідно до якого одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність, господарське відання або оперативне управління іншій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму. Загальні вимоги щодо укладення, змісту та форми договору купівлі-продажу визначаються Цивільним кодексом України (глава 54) [2]. Господарський кодекс містить лише окремі положення щодо цього договору (ч. 4 ст. 263, ч. 1 ст. 264, ч. 6 :т 265), визнаючи його менш характерним для сфери господарювання, ніж, скажімо договір поставки, і обмежуючи сферу застосування договору купівлі-продажу випадками реалізації суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам (ч. 6 ст. 265) [3].

Як зазначають фахівці, попри наявність у ГК вказаних положень, важко погодитися з такою заниженою оцінкою договору купівлі-продажу у сфері господарювання, оскільки реалізація певних категорій майна навряд чи може опосередковуватися договором поставки (наприклад, продаж нерухомого майна, в тому чисті цілісного майнового комплексу підприємства чи його структурного підрозділу: процесі приватизації державного майна, а також продаж акцій відкритого акціонерного товариства в процесі приватизації іншим суб'єктам господарювання) [37, с. 296-298].

Договір купівлі-продажу є більш універсальним, ніж інші різновиди договори на реалізацію майна, оскільки має наступні ознаки:

предметом договору можуть бути різні види майна, не виключеного з обороту (товар - ч. 1 ст. 656 ЦК України; майнові права - ч. 2 ст. 656 ЦК; прав: вимоги, якщо вимога не має особистого характеру, - ч. З ст. 656 ЦК; нерухомість - ст. 657 ЦК) [2];

сторонами договору можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи зі наявності у них відповідного обсягу правосуб'єктності [64, с. 10-12];

сфера застосування - будь-яка, не заборонена законом (господарювання, культура, наука, охорона здоров'я, благодійництво, задоволення особистих потреб громадян, духовне/релігійне життя та ін.) [56, с. 188];

порядок укладення - зазвичай з дотриманням вимог ч. 3 ст. 638 ЦК України, відповідно до якої договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) друга" стороною [2]; проте це не виключає застосування різноманітних процедур укладення договору, в тому числі конкурентних;

форма договору - будь-яка (ст. 205 ЦК України), якщо закон та/ одна із сторін не вимагає застосування певної форми (повної письмової, нотаріальної чи ін.) [2]; у сфері господарювання оформлення відносин купівлі-продажу має засвідчуватися відповідними правовими документами, принаймні шляхом отримання від продавця документа, що засвідчує сплату відповідної суми за придбаний товар/майно (якщо це не суперечить приписам законодавства щодо певної категорії майна, певний кола суб'єктів тощо) [37, с. 296-298].

За договором поставки відповідно положень ст. 712 ЦК України "1. …продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

2. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

3. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб" [2].

Складність розмежування цих двох споріднених договорів пов'язана також із відмінними положеннями у Цивільному та Господарському кодексах України щодо цих договорів. Так, згідно ж положень ст. 265 ГК України "1. За договором поставки одна сторона -- постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -- покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

2. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

3. Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені в пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу.

4. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс".

5. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.

6. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу" [3].

При цьому слід зазначити, що, оскільки у наведеному визначенні поняття договору поставки (на відміну від ч. 1 ст. 712 ЦК України) відсутня вказівка на те, на якому правовому титулі товар передається (поставляється) покупцеві, можна припустити, що це може бути як право власності, так і похідні від нього права -- господарського відання та оперативного управління [55, с. 432].

На підставі аналізу вище зазначеного можна дійти певних висновків. Відповідно до Цивільного кодексу України договір поставки є різновидом договору купівлі-продажу, адже положення про нього включені до глави 54 "Купівля-продаж" [2]. Відповідно, положення параграфа 1 "Загальні положення про купівлю-продаж" глави 54 ЦК України, носять загальний характер і повинні застосовуватись до усіх різновидів договорів купівлі-продажу (в тому ж разі й до відносин, урегульованих договорами поставки) за умови, якщо вони не суперечать спеціальним нормам законодавства щодо договору поставки або на законних підставах не змінені конкретним договором.

Також слід зазначити, що у ЦК України закріплено більш широке поняття договору поставки, ніж у ГК України.

Загалом, однією з особливостей договору поставки як різновиду договорів на реалізацію майна є спеціальне нормативне регулювання, яке забезпечується низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили, серед яких: Господарський кодекс України: параграф 1 "Поставка" (статті 264-271) глави 30 "Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності" [3]; Цивільний кодекс України: параграф 3 "Поставка" (ст. 712) глави 54 "Купівля-продаж" [2]; інші нормативно-правові акти.

В цілому, попри відмінності між положеннями ГК та ЦК України, можна дати визначення договору поставки.

Отже, договір поставки:

- платний (одержану від постачальника продукцію покупець оплачує за погодженими цінами);

- консенсуальний (договір вважається укладеним із моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов);

- двосторонній (права та відповідні обов'язки виникають для обох контрагентів).

Предметом договору можуть бути будь-які не вилучені із цивільного обігу речі (як наділені родовими ознаками, так і індивідуально-визначені), у тому числі товари народного споживання та продукція виробничо-технічного призначення [60, с.134].

У ГК України містяться найважливіші принципові норми про поставку [3], конкретизовані в спеціальних законах та підзаконних нормативно-правових актах України.

Висновки з 3 питання. Таким чином, найбільш поширеною правовою формою регулювання господарських відносин з постійного та ритмічного постачання продукції, виробів і товарів вважається договір поставки. У цілому, слід зауважити, що договір поставки найбільш подібний до договору купівлі-продажу (в деяких випадках навіть важко визначити відмінність між цими договорами та належність їх до певного підвиду договору на реалізацію товару/майна - договору купівлі-продажу чи договору поставки). Крім того, відповідно до Цивільного кодексу України договір поставки є різновидом договору купівлі-продажу, оскільки положення про нього включені до глави 54 "Купівля-продаж".



Висновки

Таким чином, слід зазначити, що матеріально-технічне постачання і збут віднесені до сфери матеріального виробництва, а також, відповідно до ч. 3 ст. 263 ГК України, є формою здійснення господарсько-торговельної діяльності. При цьому, згідно ч. 1 ст. 264 ГК "матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу".

Таким чином, найбільш поширеною правовою формою регулювання господарських відносин з постійного та ритмічного постачання продукції, виробів і товарів вважається договір поставки. У цілому, слід зауважити, що договір поставки найбільш подібний до договору купівлі-продажу (в деяких випадках навіть важко визначити відмінність між цими договорами та належність їх до певного підвиду договору на реалізацію товару/майна - договору купівлі-продажу чи договору поставки).

Кім того, відповідно до Цивільного кодексу України договір поставки є різновидом договору купівлі-продажу, оскільки положення про нього включені до глави 54 "Купівля-продаж". Складність розмежування цих двох споріднених договорів пов'язана також із відмінностями у положеннях Господарського та Цивільного кодексах України щодо цих договорів.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

Ключові слова та поняття: Господарсько-торговельна діяльність. Види господарсько-торговельної діяльності. Форми господарсько-торговельної діяльності. Матеріально-технічне постачання та збут. Договір поставки. Предмет, кількість і асортимент поставки. Строки і порядок поставки. Якість товарів, що поставляються. Контрактація сільськогосподарської продукції. Енергопостачання. Біржова торгівля. Оренда майна та лізинг у сфері господарювання. Міна (бартер) у сфері господарювання. Зберігання у товарному складі.

Питання до підсумкового контролю:

1. Господарсько-торговельна діяльність.

2. Матеріально-технічне постачання та збут.

3. Договір поставки.

4. Контрактація сільськогосподарської продукції.

5. Енергопостачання.

6. Оренда майна та лізинг у сфері господарювання.

7. Міна (бартер) у господарській сфері.

8. Зберігання у товарному складі.

9. Біржова торгівля.

Питання для самостійного вивчення:

1. Види та форми господарсько-торговельної діяльності.

2. Порівняльна характеристика договору поставки із договором купівлі-продажу.

3. Предмет, кількість і асортимент поставки. Строки і порядок поставки. Якість товарів, що поставляються. Гарантії якості товарів.

4. Комплектність товарів, що поставляються.

5. Положення про поставки і Особливі умови поставок.

6. Договір контрактації сільськогосподарської продукції. Особливості виконання договорів контрактації. Відповідальність за договором контрактації.

7. Договір енергопостачання. Кількість і якість енергії. Строки, ціни та порядок розрахунків за договором енергопостачання.

8. Умови договору оренди. Основні права та обов'язки орендаря. Орендна плата. Суборенда.

9. Лізинг у сфері господарювання.

10. Біржова торгівля.



Рекомендована література

Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141 (з наступними змінами та доповненнями).

Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-44. - Ст. 356 (з наступними змінами та доповненнями).

Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - Ст. 144 (з наступними змінами та доповненнями).

Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. // ВВР України. - 1992. - № 6. - Ст. 56 (з наступними змінами та доповненнями).

Закон України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992 р. (в редакції Закону від 19.02.1997 р.) // Голос України. - 1997. - 20.03.

Закон України "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних для державних потреб" від 12.12.1995 р. (назва в редакції Закону № 3205-ІУ від 15.12.2005 р.) // ВВР України. - 1996. - № 3. - Ст. 9 (з наступними змінами).

Закон України "Про державний матеріальний резерв" від 24.01.1997 р. // ВВР України. - 1997. - № 13. - Ст. 112.

Закон України від 03.03.1999 р. "Про державне оборонне замовлення" // Голос України. - 1999. - 3 квітня.

Закон України від 22.02.2000 р. "Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти" (втратив чинність) // Урядовий кур'єр. - 2000. - 24 травня.

Законом України "Про стандартизацію" від 17 травня 2001 р. // ВВР України. - 2001. - № 31. - Ст. 145.

Закон України від 22.05.2003 р. "Про електронні документи та електронний документообіг" // ВВР України. - 2003. - № 36. - Ст. 276.

Закон України від 22.05.2003 р. "Про електронний цифровий підпис" // ВВР України. - 2003. - № 36. - Ст. 276.

Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок" від 23 лютого 2006 року N 3480-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 31. - Ст. 268 (з наступними змінами та доповненнями).

Закон України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 р. (в редакції Закону від 01.12.2005 р.) // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 7. - Ст. 84.

Указ Президента України "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів ІНКОТЕРМС" від 4.10.1994 р. // Урядовий кур'єр. - 1994. - С. 154-155.

Указ Президента України від 16.03.1995 р. "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України // Урядовий кур'єр. - 1995.- №41.

Указ Президента України від 12.01.2002 р. "Про заходи щодо посилення державного захисту прав споживачів" //Урядовий кур'єр. - 2002. - 18 січня.

Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10 травня 2003 р. // www.liga.net.

Постанова Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP" від 12 вересня 1991 року // www.liga.net.

Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків" від 29 березня 2001 р. // www.liga.net.

Постановление СМ СССР от 25.07.1988 р. № 888 "Об утверждении Положения о поставках продукции производственно-технического назначения, Положения о поставках товаров народного потребления и Основных условий регулирования договорных отношений при осуществлении экспортно-импортных операций" // СП СССР. - 1988. - № 24-25. - Ст. 70.

Державний класифікатор України ДК 009-96 "Класифікація видів економічної діяльності", затверджений наказом Держстандарту України від 22 жовтня 1996 р. № 441, введений в дію з 1 липня 1997 р. // www.liga.net.

Положення про порядок поставок та митного оформлення продукції по виробництву кооперації підприємств та галузей держав -- учасниць СНД, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1994 р. // www.liga.net.

Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торгового обслуговування населення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. за № 108 // www.liga.net.

Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 року № П-6 // Бюллетень нормативных актов министерств и ведомств СССР - 1975. - № 2.

Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 року №П-7 // Бюллетень нормативных актов министерств и ведомств СССР. - 1975. - № 2.

Лист Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1996 р. №01-8/110 Про Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" // http://www.arbitr.gov.ua/documents/01-8_110_1996-03-12.html.

ІНКОТЕРМС. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати (редакція 2000 року) // Урядовий кур'єр. - 2002. - №.№ 63, 68.

Булгакова І.В. Господарське законодавство України: Посібник. - К.: Прецедент, 2006. - 141 с.

Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання. - К.: Наукова думка, 2002. - 279 с.

Беляневич O.A. Державний контракт як правовий засіб поєднання публічного та приватного інтересу в сфері економіки // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003 p.). - Львів, с. 237-238.

Беляневич O.A. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти). -К.: Юрінком Інтер, 2006. - 592 с.

Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Монографія. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 392 с.

Брагинский ММ. Хозяйственный договор: каким ему быть? - М.: Экономист. -1990. - 175 с.

Брагинский ММ., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая. Договоры о передаче имущества. - М.: Статут, 2000. - 800 с.

Вилкова Н.Г. Международные правила толкования торговых терминов - ИН-КОТЕРМС 2000 // Государство и право. - 2000. - № 9. - С. 66-73.

Вінник О.М. Господарське право: навчальний посібник [для студ. вищ. нач. закл.] / [О.М. Вінник]. - [2-ге вид., змін. та допов.]. - К.: Правова єдність, 2009. - 766 с.

Головань І.В. Правова робота і захист прав підприємців: Монографія. - Донецьк: Юго-Восток, Лтд, 2003. - 168 с.

Господарське право. Навчальний посібник / За заг. ред. Н.О. Саніахметової. - Харків: "Одіссей", 2005. - 608 с.

Господарське право: Практикум / В.С. Щербина (голова авт. кол.), Г.В. Пронська, О.М. Вінник, О.А. Беляневич та ін. - К: Юрінком Інтер, 2003. - С. 246.

Господарський кодекс України: Науково-практичний коментар / О.І. Харитонова, Є. О. Харитонов, В.М. Коссак та ін.; За ред. О.І. Харитонової. - Х.: Одіссей, 2007. - 832 с.

Господарський кодекс України: Коментар. / За заг. ред. Н.О. Саніахметової. - Х.: ТОВ "Одіссей", 2004. - 848 с.

Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий). - Х.: ООО "Одиссей", 1999. - 848 с.

Зобов'язальне право / Під ред. О.В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 900 с.

Колонтирська М. Приведення законодавства України про поставки продукції для державних потреб у відповідність із міжнародними нормами // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної науково-практичної конференції (13-14 лютого 2003 p.). - Львів, 2003. - С. 267-268.

Колонтирська М. Виконання договору поставки продукції для державних потреб як основа належного функціонування України // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: Матеріали регіональної міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів. - Івано-Франківськ, 2003. - С. 122-126.

Комплексний державний екзамен з дисциплін цивільно-правової спеціалізації: Навч. посібник для студ. та слухачів магістратури / Кол. авт.; за ред.: канд.. істор. наук, доц. Л.А. Литовченко, канд. юрид. наук Д.С. Лещенка. - Дніпропетровськ: ДДУВС, 2009. - 328 с.

Кравчук С.Й. Господарське право України: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2007. - 264 с.

Кучеренко І. М. Договір купівлі-продажу // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. Т. 2: Д-Й. - К.: "Укр. енцикл.", 1999. - 744 с.: іл.

Луць В. В. Договір поставки // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. Т. 2: Д-Й. - К.: "Укр. енцикл.", 1999. - 744 с.: іл.

Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 560 с.

Мілаш B.C. Підприємницькі комерційні договори в господарській діяльності: Монографія. - Полтава: АСМІ, 2005. - 450 с.

Мілаш B.C. Комерційний договір у контексті сучасних ринкових умов: Монографія. - Харків, 2007. - 440 с.

Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, В.С. Щербина та ін.; За заг. ред. В.К. Мамутова. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 688 с.

Науково-практичний коментар Господарського кодексу України: 2-ге вид., перероб. і допов. / За заг. ред. Г.Л. Знаменського, В.С. Щербини; Кол авт.: О.А. Беляневич, О.М. Вінник, В.С. Щербина та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 720 с.

Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. К.: Юрінком Інтер, 2005. Т. ІІ. - 1088 с.

Новиков С., Лобанов О., Винокуров Д. Договора в хозяйственной деятельности. - Х.: Фактор, 2004. - 488 с.

Посполітак В.В., Ханик-Посполітак Р.Ю. Аналіз наявних суперечностей та неузгодженостей між Цивільним та Господарським кодексами України. - К.: Видавництво "Реферат", 2005. - 264 с.

Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / Під редакцією Яреми А.Г., Ротаня В.Г. - К.: Реферат, 2005. - 336 с.

Роїна О. М. Договори у господарській діяльності: Практичний посібник (2-е вид., доп.). - К.: КНТ, 2007.- 732 с.

Судова практика у справах господарського судочинства. Договірні зобов'язання. За загальною редацією І.І. Балаклицького, К.: Юрисконсульт, 2007. - 611 с.

Теньков О.С. Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України: Від 16 січня 2003 р. - К.: Вид. А.С.К., 2004. - 720 с.

Турчак І.О. Основні аспекти виконання договору поставки // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: 36. наук, статей. Випуск XI. - Івано-Франківськ: Плай, 2003. - С. 103-111.

Цивільне право України: Підручник: у 2 кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. - 2 -е вид. допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн.. 2. - 640 с.

Шелухін М.Л. Господарське право: Навчальний посібник у схемах і таблицях / За заг. ред. канд. юрид. наук, доц.. Шелухіна М.Л. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 616 с.

Щербина В.С., Господарське право: Підручник, - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, - 2006 р., - 656 с.

Ярема А.Г. та ін. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [В 4 т.] / А.Г. Ярема, В.Я. Карабань, В.В. Кривенко, В.Г. Ротань. - Т. 3. - К.: А.С.К.; Севастополь: Ін-т юрид. дослідж., 2005. - 928 с.

Размещено на Allbest.ru

...