Патенти в системі інструментів захисту інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Патенти в системі інструментів захисту інтелектуальної власності

Найважливішим механізмом захисту інтелектуальної власності за сучасних умов є патентна система. Вона покликана забезпечити баланс інтересів суспільства і творців таких об'єктів промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо.

Водночас розвиток відносин інтелектуальної власності приводить до урізноманітнення об'єктів патентного права. На сьогодні у розвинених країнах патентним правом охороняються штами мікроорганізмів, продукти програмного забезпечення і навіть ділові методи, відображені у вигляді комп'ютерних програм. патент авторське право договір

В основі цієї системи лежить патентне право - сукупність правових норм, що регламентують систему охорони об'єктів промислової власності шляхом видачі патентів.

За своєю природою патентне право є виключним правом, що належить до науково-технічної сфери творчої інтелектуальної діяльності. Його носій може сам використовувати об'єкти інтелектуальної власності, що охороняються, давати дозвіл на використання цих об'єктів певним особам і водночас забороняти усім іншим суб'єктам господарювання використовувати цей об'єкт без дозволу патентовласника.

Патент - це виключне право на винахід. Патент надає власникові (патентовласникові) виключне право здійснювати, продавати й використовувати винахід протягом установленого строку. Патенти - це найбільш сильний інструмент у системі захисту інтелектуальної власності.

Патентне право захищає ідею. Патентується не певний устрій, а набір ідей, втілених у даному устрої, однак ідея не може бути запатентована до тих пір, поки вона на знаходить застосування.

Щоб одержати патент, винахідник повинен подати заявку в спеціальне патентне відомство, що перевіряє заявку й переконується, що вона відповідає необхідним вимогам. Винахідникові надається правовий захист, якщо винахід є: новим; має винахідницький рівень; промислово застосовним (якщо він може бути використаний у промисловості, сільському господарстві й інших галузях).

Виключне право на винахід має дві основні характеристики: терміновість патенту, що означає кількість років, протягом якого діють права, що випливають із патенту; обсяг правової охорони, надаваної патентом на винахід. Ефективний обсяг правової охорони, а також правильне встановлення терміну дії патенту мають значення для проведення політики в області охорони інтелектуальної власності.

Авторське право

Авторське право регулює відносини щодо створення та використання наукових, літературних і мистецьких творів та охороняється без реєстрації та формальної експертизи в державних органах.

Водночас автор твору для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який розміщується на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів: латинської букви "С" у колі: ©, імені автора та року першого опублікування твору. Крім того, для забезпечення ідентифікації твору та отримання гонорару за його використання можлива реєстрація цього твору в авторсько-правових товариствах. На практиці використовується також нотаріальне засвідчення авторського права на твір, що ґрунтується на юридичному засвідченні підпису автора на оригіналі твору [1, с.550].

Охорона похідних творів та збірок (перекладів, обробок, анотацій, рефератів, резюме, оглядів тощо) здійснюється за наявності творчого внеску їх творців та дотримання ними авторських прав на оригінальні твори.

Специфіку авторського права визначає те, що охороні підлягають форми вираження ідей, а не самі ідеї творців. Відособлені від форми зміст, тема, сюжет, інформація тощо не захищені від привласнення та використання третіми особами. Відтак, на відміну від патенту, копірайт захищає твір лише від копіювання.

Водночас для різних видів творів значення змісту та форми щодо їх правової охорони є неоднаковим [2].

Авторське право виникає автоматично (за умови, що оригінальна робота автора зафіксована у придатному для сприйняття іншими особами вигляді), має територіальний принцип охорони (твори громадян певної держави, створені та оприлюднені на її території, будуть охоронятись на території інших держав за умови підписання відповідних міждержавних угод) і регламентує охорону твору протягом певного періоду (як правило, протягом життя автора і ще 50 років після його смерті)[3].

Авторське право регламентує відносини, що складаються між творцями, їх спадкоємцями та суб'єктами, зацікавленими у використанні творів літератури, науки та мистецтва (видавництвами, редакціями періодичних видань, кіностудіями). Водночас національне законодавство забезпечує правову охорону творців об'єктів суміжних прав і виконавців, виробників фонограм, компаній телебачення та радіомовлення.

Примітки

1. Цікавим є досвід США щодо охорони та захисту авторського права, яке регулюється на федеральному рівні Актом про авторське право 1976 р.

В Акті про авторське право знайшла відображення доктрина "добросовісного" використання творів, яка розвивалась у США протягом багатьох років з метою збалансування інтересів авторів і суспільства. "Добросовісне" використання є привілеєм осіб, які не мають авторського права на твір. Для визнання дій "добросовісними" враховуються мета і характер використання твору; природа авторського твору; частина твору, що була використана; вплив такого використання на вартість авторського твору.

Відповідно до Акта 1998 р. на твори поширюється три рівні захисту:

- для творів, написаних після 1 лютого 1978 р. авторське право діє протягом усього життя автора та 70 років після його смерті;

- для творів, написаних до січня 1978 р. і не опублікованих до цього часу, правовий захист виникає автоматично, при цьому термін дії авторського права такий самий, як і для першої категорії;

- для творів, написаних і опублікованих до 1 січня 1978 р. чинне законодавство розширює термін поновлення авторського права з 28 до 76 років, надаючи творам загальний строк захисту 95 років.

Після винесення остаточного рішення щодо порушення авторських прав суд може вилучити та знищити всі примірники твору, створені чи використані правопорушником. Фактичні збитки власника авторського права підлягають відшкодуванню. Особи, визнані винними у порушенні авторського права в США, сплачують штраф у розмірі від 500 до 20 000 дол., водночас сума може бути збільшена на розсуд суду до 100 000 дол.

2. Наприклад, для наукових творів пріоритетними є не емоційний, а раціональний вплив, відтак форма твору не обов'язково повинна бути оригінальною. Водночас твори мистецтва покликані справляти емоційний вплив. За цих обставин пошук оригінальної форми твору відіграє важливу роль.

3. На відміну від інституту патентного права охорона авторського права виникає автоматично з моменту створення твору. Так, згідно з п.2 ст. 5 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, прийнятої ще в 1886 р., "користування цими правами і їх здійснення не пов'язані зі здійсненням будь-яких формальностей"

Україна приєдналась до Бернської конвенції у 1995 р., після прийняття Закону України "Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і господарських творів (Паризького Акта від 24 липня 1971р., зміненого 2 жовтня 1997 р.) від 31 травня 1995 р. № 189/ 95-ВР".

Згідно з п.2 ст.11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для його виникнення і здійснення не вимагається реєстрації чи спеціального оформлення твору, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Методологія економічної теорії в дослідженні відносин обміну

Проблемам обміну в економічній науці приділяється багато уваги. Класична теорія розглядає обмін як форму суспільного зв'язку, що забезпечує еквівалентність трудових витрат виробників [1, с. 94]. Кожна історична форма обміну відповідає певному рівню розвитку виробничих сил та усуспільнення виробництва. Історична логіка змін обміну включає: обмін продуктами - обмін товарами - обмін послугами (по перше - це працеобмін, а потім обмін інформаційними послугами) - обмін здібностями, спочатку предметно-діяльними здібностями, а потім правоздібностями [2, с. 78-80].

Неокласична теорія розглядає обмін як умову отримання агентами децентралізованого і спеціалізованого виробництва максимальної вигоди на основі зіставлення граничної норми заміщення [3, с. 295].

Інституціональна теорія наголошує на тому, що "обмін - це не просто двосторонній трансферт благ, послуг або грошей між агентами, це ще і передача прав власності" [4, с.221; 5, с.350]. Інституціональна теорія вважає, що обмін перетворюється на трансакцію, де визначається цінність прав на основі трансакційних витрат [6, с. 78].

Фахівці в галузі економіки права безпосередньо вивчають правову форму обміну, її передумови, принципи, сили примусу, зовнішні ефекти та пороки [7, с.190].

Кожний аспект дослідження не тільки збагачує уявлення правознавців про внутрішні глибини договірного права, а й надає методологічний інструментарій для його пізнання та вдосконалення.

Економічна природа обміну полягає в здійсненні ефективного та справедливого розподілу ресурсів, що досягається шляхом порівняння обмінюваних благ, відтворення витрат на їх виготовлення та забезпечення еквівалентного, рівноважного заміщення корисностей. Обмін передбачає рівноцінне відшкодування витрат, які несуть обидві сторони взаємовідносин, і урівноваження їх інтересів. Все це регулюється об'єктивними законами товарного виробництва [8, с. 148]. Але обмін стає можливим тільки за умови, що володарі товарів повинні ставитися один до одного як особи, воля яких розпоряджається речами. Тому обмін завжди є вольовим актом (вольовим відношенням) незалежно від того, закріплено це законом чи ні [1, с.94]. У процесі розвитку обміну, що ґрунтується на відчуженні та привласненні благ, між людьми виникають вольові відносини, що закріплюються в категоріях права [1, с. 79]. Воля товаровиробника виражається в його здатності до здійснення вибору мети діяльності та спрямуванні внутрішніх зусиль на її досягнення. У процесі обміну ця воля включає настанову провести торговельно-обмінну операцію цілеспрямовано та вигіднішим способом. Вольові зусилля суб'єктів обміну об'єктивовані, по-перше, реальними економічними відносинами, в яких сторони обміну одягають на себе певні маски, наприклад, продавця чи покупця. Але ці "характерні економічні маски осіб - це лише втілені економічні відносини, як носіїв котрих ці особи протистоять одна іншій" [1, с. 95]. По-друге, воля суб'єктів обміну передбачає правосвідомість, що приписує дозволені та можливі форми поведінки. Правосвідомість суб'єкта не завжди набуває нормативної форми, що санкціонується державою. Закони товарної природи можуть виявлятися в природних інстинктах, звичаях, традиціях та ін. Але нормативна форма означає, що між людьми досягнуто домовленість про слідування певним правилам, які мають узагальнюючий характер і не конкретизують взаємодії між окремими суб'єктами. На практиці можливі договори, що спираються на "неявні правила", які не мають обов'язкової сили і підтримуються лише загрозою їх припинення після першого порушення. З точки зору економічної теорії договірні відносини не потребують юридичного захисту, якщо вони мають досконалий характер.

Передумови досконалого договору

Перше питання, на яке має дати відповідь договірне право - це питання про те, які договори повинні підлягати правовому захисту. З погляду економіста захисту підлягають договори, які сприяють підвищенню суспільної ефективності.

Поліпшення по Парето - принаймні, одна зі сторін поліпшить своє положення, при цьому положення іншої сторони не погіршиться -при укладанні договору відбудеться в тому випадку, якщо дотримуються наступні умови [1, c.149; 2, с.109]:

- сторони раціональні, тобто мають стабільні впорядковані переваги, і їхній вибір не обмежується примусом. Якщо людина не в змозі зрозуміти весь обсяг своїх договірних обов'язків і правильно оцінювати вигоди угоди, то такі суб'єкти визнаються недієздатними і не мають права укладати договори;

- сторони мають повну інформацію про свій вибір і його наслідки, яку вони отримують із власного досвіду про технологію, ресурси, переваги, так і ту, що надходить до них через ціни, що концентрують інформацію про зміни ринкової кон'юнктури;

- виконання договору не призведе до негативних зовнішніх ефектів (екстерналій), зокрема до зменшення суспільного багатства. Коли договір має досконалий характер, "жодний з гравців не вважатиме вигідним виділяти ресурси на переформування угод" [3,c. 110-111].

- сторони не мають ринкової влади; тобто угода, що відбувається між продавцем і покупцем, має комерційний характер, між ними немає ніяких специфічних взаємовідносин (асиметричності правового становища) та особливих умов здійснення угоди (асиметричність фінансових привілеїв).

Якщо ці умови дотримуються, то немає підстав для звернення до суду, оскільки укладений договір являє собою поліпшення по Парето.

Якби трансакційні витрати дорівнювали б нулю, то сторони могли б укласти досконалий договір, і це означало б, що в ньому немає пробілів і суди не потрібні для заповнення відсутніх умов. Сторони потребували б послуг держави тільки для захисту умов договору.

Вади недосконалих договорів

Договір у цивільному праві - угода двох або декількох осіб про встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Терміном "договір" позначають також цивільні правовідносини, що виникають з договору, укладеного в письмовій формі.

З точки зору економічної теорії договірні відносини не потребують юридичного захисту, якщо вони мають досконалий характер. У реальному житті укладення досконалого договору неможливо через: 1) обмеженість передбачень людини, яка не може передбачити і врахувати в договорі всі непередбачені обставини; 2)високі витрати здійснення розрахунків і укладення договорів; 3) складність і неоднозначність тієї мови, якою написані договори.

Вадами недосконалих договорів стають:

зловживання інформацією, що виявляється в її приховуванні суб'єктами з метою отримання переваг при укладанні угоди;

брак інформації внаслідок небажання витрачати кошти на її отримання або передачу;

неправильна інтерпретація отриманих відомостей;

односторонні або взаємні помилки.

Злочинною формою зловживання інформацією стає обман - неправдиві твердження, що призводять до викривлення (порушення) цінності отриманих прав [1, с.151-152].

Економічна теорія розглядає обман як "інституційну пастку", тобто неефективну норму, яка виникла в попередніх умовах, залежить від особливостей попереднього розвитку, але в теперішніх умовах вона продовжує використовуватися при ухваленні рішення.

"Інституційні пастки" зберігають свою актуальність в сучасних умовах унаслідок того, що вони є більш економним способом розв'язання проблем порівняно з цивілізованими, але недоступними для більшості умовами діяльності. Широке використання різноманітних способів обману є свідченням того, що для нього зберігаються необхідні причини та умови.

Економічне підґрунтя виникнення обману - суперечності між індивідуальними інтересами та обмеженістю ресурсів (не тільки матеріальних, а й нормативних вимог та когнітивних здібностей) щодо їх задоволення. Причиною обманної діяльності стає неповнота інформації, яка необхідна для ухвалення економічних рішень.

Обман - це дія, спрямована на створення у іншої особи уявлень, що не відповідають дійсності, про існуючі факти.

Обман може існувати в активній формі, коли суб'єкт умисно і цілеспрямовано наводить неправдиву інформацію. У пасивній формі суб'єкти бездіють відносно надання необхідної інформації. Обман може бути як умисним, так і неумисним.

Залежно від ступеня (та наслідків) обман може існувати у вигляді хитрощі, хибності, виверту, здирництва, брехливості, фальшивості, шахрайства [2, с.152-153].

Кожен вид обману потребує своїх заходів запобігання та покарання. Якщо прості види обману можна попереджати шляхом простих заходів - уважною та ретельною перевіркою відомостей про товар, послугу, гроші, то злочинні форми потребують кримінальної відповідальності (наприклад, ст..225 Кримінального кодексу України - обман покупців та замовників, або ст. 222 - шахрайство з фінансовими ресурсами).

Основна роль договірного права полягає в корегуванні та коректуванні недосконалих договорів, наближаючи їх до умов досконалих договорів.

Примітки

Якщо продавець надає покупцеві завідомо неправдиву інформацію, то це обман - брехливість.

У разі, коли банк свідомо укладає угоду кредитування з особою, яка є неплатоспроможною, то це обман - шахрайство.

Злочинний обман, наприклад, виникає у тому разі, коли порушуються встановлені правила торгівлі, побутового і комунального обслуговування, згідно з якими покупець повинен придбати товари повною вагою, відповідної якості, а замовник - отримати послугу із дотримання строку та правильності розрахунків. Здирництво (або шантаж) виникає за умови володіння робітником специфічним ресурсом (особливими знаннями або здібностями), використання якого є важливою умовою діяльності цілого колективу. Це дозволяє робітникові наполягати на зміні умов оплати його праці всупереч укладеному контракту (Гриценко O.A., Павловська Л.М. Економічні основи договірного права / О. А. Гриценко, Л. М.Павловська // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. -2001. - №2(5). - С.152-153).

Договір як спосіб зменшення трансакційних витрат

Обмін, в якому на першому плані стоять формування, розподіл, перерозподіл прав, перетворюється на трансакцію. Остання означає, що дія (act ) відбувається поза (trans) обміном, тобто трансакція - це дії, що здійснюються за межами оформленої угоди.

За допомогою трансакційних витрат регулюються витрати ресурсів (грошей, часу, праці) для планування, адаптації і контролю за виконанням індивідами обов'язків у процесі відчуження та привласнення прав власності. Тим самим трансакційні витрати відображають зміни та умови відтворення правовідносин.

Трансакційні витрати забезпечують поінформованість сторін договору про всі існуючі економічні, правові, соціальні умови обміну, вимірювання якісних та кількісних ознак об'єкта обміну, письмове оформлення угоди [1].

Там, де існують трансакційні витрати, завжди з'являються інститути, основними з яких стає договір. Останній повинен сприяти зниженню трансакційних витрат, усувати штучні бар'єри на шляху добровільного обміну [2, c. 150]. Крім того, договір має чітко визначати і надійно захищати права власності, не дозволяючи переродження добровільного обміну у вимушену угоду.

Витрати укладання угод ураховують частоту їх здійснення, характер невизначеності, ступінь диференціації активу. Якщо об'єкт слабко диференційований, а трансакція часто повторюється, то угода перетворюється на типову, що суттєво знижує трансакційні витрати.

Для деяких видів договорів, наприклад, кредитування, страхування, економічно виправданим є використання договорів приєднання. Економічними причинами існування таких видів договорів виступають: значно нижчий рівень трансакційних витрат порівняно з випадком, коли кожна сторона могла би брати участь у розробленні їх умов; стандартизовані умови договорів приєднання зменшують можливість окремих працівників (наприклад, кредитних установ або страхових організацій) обманювати своїх керівників, домовляючись із клієнтами про "особливі" вимоги. Наприклад, можна домовитися про "відкати" в разі зменшення відсотка за кредитом.

Економічний підхід до аналізу злочинної поведінки. Підходи Гері Беккера

Економічний дохід до аналізу злочинної поведінки базується на передумові раціональної поведінки людей, які скоюють злочин. За словами Бентама, "прибуток від злочину - це сила, яка спонукає людину здійснити правопорушення. Тяжкість покарання - сила, що втримує її від цього. Якщо перша сила перевершує другу, злочин буде скоєно, якщо навпаки - злочин не буде скоєно".

У дослідженні злочинної поведінки більшу частину двадцятого сторіччя панували уявлення, згідно з якими основні причини того, що індивіди скоюють злочини, заключаються в їхній гріховності, ненормальності або відсутності у них душевного здоров'я.

Раціональне пояснення причин злочинної поведінки людей повернулося в науку лише в 1968-му році в статті Бері Беккера "Злочин і покарання: економічний підхід", що стала класичною [1]. У цій знаменитій праці автор використовує підхід, який "слідує принципам традиційного для економістів аналізу вибору й припускає, що людина вчиняє злочин у тому випадку, якщо очікувана корисність від цієї дії перевищує корисність, яку вона могла б одержати, використовуючи свій час і сили іншим способом". Тобто відповідно до підходу Беккера, "деякі люди стають злочинцями не тому, що їхня базова мотивація відрізняється від мотивації інших людей, а тому, що в них оцінка витрат і результатів є іншою" [2].

Подальший розвиток економічної теорії злочинної поведінки після праці Бері Беккера здійснювався, в основному, у двох напрямках: емпірична оцінка впливу двох основних факторів (імовірності настання покарання і його тяжкості) на схильність індивідів до протизаконної активності й аналіз впливу на величину цієї активності інших факторів, включаючи емпіричну оцінку цього впливу.

За загальним визнанням, найбільше значення серед таких факторів мають доходи індивіда від легальної діяльності, які будуть утрачені, у випадку, якщо індивід скоїть злочин і буде викритий [3].

Размещено на Allbest.ru