Дніпропетровськ - 2011

Лекцію підготував доцент кафедри економіко-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент Саксонов В.Б.

Рецензенти: В.Ю. Малий - кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного, трудового та господарського права Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара.

О.А. Паршина - доктор економічних наук, доцент, завідуюча кафедри економіки промисловості ДВНЗ «Український державний хіміко-технологічний університет».

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри економіко-правових дисциплін 11 листопада 2011 р., протокол № 5.

Вступ

16 січня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Господарський кодекс нашої держави. Як зазначено у його преамбулі, він встановлює відповідно до Конституції правові основи господарської діяльності (господарювання), що базується на різноманітності суб'єктів господарської діяльності різних форм власності. Господарський кодекс має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі - підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальної спрямованості відповідно до вимог Конституції України [1], утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі нашої країни, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами та підсистемами.

Розвиток економічних відносин у сучасній Україні тісно пов'язаний із поширенням різноманітних суб'єктів господарської діяльності, бурхливими процесами утворення й змін, припинення, реорганізації та ліквідації, а також відродження суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм.

Враховуючи актуальність теми, комплексна характеристика суб'єктів господарювання в Україні є метою лекції.

Досягнення зазначеної мети передбачає вирішення наступних основних завдань:

1) здійснити порівняльну характеристику понять «суб'єкти господарського права», «учасники відносин у сфері господарювання», «суб'єкти господарювання»;

2) проаналізувати визначення та ознаки суб'єктів господарювання (господарської діяльності);

3) надати загальну характеристику видів суб'єктів господарювання в Україні.

1. Суб'єкти господарського права (учасники відносин у сфері господарювання)

право учасник суб'єкт господарювання

У фаховій навчальній та науковій літературі використовуються різні поняття - „суб'єкт господарського права”, „суб'єкт господарських правовідносин”, „учасник господарських відносин (учасник відносин у сфері господарювання)” та „суб'єкт господарювання (господарської діяльності)”.

У чинному вітчизняному господарському законодавстві, зокрема Господарському кодексі України, закріплено наступні поняття - „учасник відносин у сфері господарювання” та „суб'єкт господарювання”.

Згідно положень ст. 2 Господарського кодексу України «учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності».

На думку О.М. Вінник не всі перелічені категорії осіб є суб'єктами господарських правовідносин (господарського права). Такими суб'єктам є лише ті учасники відносин у сфері господарювання, яким притаманна сукупність необхідних для цього ознак (рис), а саме:

1) безпосереднє здійснення господарської діяльності (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг), що є предметом діяльності індивідуальних підприємців, підприємств різних організаційно-правових форм, виробничих кооперативів, інших господарських організацій основної ланки економіки, або управління господарською діяльністю, що притаманно для власників майна підприємств, господарських об'єднань, холдингових компаній, промислово-фінансових груп, господарських міністерств і відомств;

2) створення (набуття статусу суб'єкта господарських відносин) у встановленому законом порядку, хоча порядок створення для різних суб'єктів господарських відносин різний залежно від виду, організаційно-правової форми, основного або виключного виду діяльності; набуття статусу суб'єкта господарських відносин (що, як правило, є завершальною стадією процесу створення господарської організації) зазвичай пов'язується з їх державною реєстрацією; державна реєстрація може здійснюватися в загальному порядку (відповідно до положень ГК України - ст. 58, ЦК України - статті 50, 89, Закону України від 15.05.2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців») та/або в спеціальному порядку (передбачається Законом «Про банки і банківську діяльність» - статті 17-18, 22, Законом «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» - пункти 13-14 ч. 2 ст. 7; «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» - статті 8, 11; постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 р. № 781 «Про затвердження Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп» (п. 2) та ін.);

3) наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб'єктом або покладеної на нього господарської діяльності чи управління такою діяльністю; таке майно може закріплюватися за суб'єктами господарського права на різних правових титулах: праві власності (господарські товариства, виробничі кооперативи), праві господарського відання (державне та комунальне комерційні підприємства), праві оперативного управління (казенне підприємство, комунальне некомерційне підприємство), праві користування (може застосовуватися з будь-яким з названих правових титулів; є характерною ознакою орендного підприємства);

4) наявність господарської правосуб'єктності, тобто визнаної державою за певним суб'єктом господарських відносин можливості бути суб'єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за їх належне виконання і мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень); обсяг господарської правосуб'єктності учасників господарських правовідносин фіксується в законі та в їх установчих документах і залежить від низки чинників (зокрема, від правового титулу майна, виду та характеру діяльності).

Суб'єкти господарського права (господарських правовідносин) - це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб'єктністю.

Суб'єкти господарського права надзвичайно різноманітні, тому їх класифікують, тобто поділяють на групи.

За критерієм характеру здійснюваної діяльності розрізняють:

* суб'єкти господарювання, тобто суб'єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (до них належать індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні банки та ін.);

* суб'єкти організаційно-господарських повноважень, які здійснюють управління господарською діяльністю, в т. ч. організацію такої діяльності (до них належать господарські й функціональні міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, холдингові компанії, власники майна підприємств, Національний депозитарій України). Залежно від форм власності, на базі якої вони функціонують, розрізняють державні, комунальні, колективні, приватні та змішані (функціонують на базі двох і більше форм власності) суб'єкти господарського права. До перших (державних) належать державні та казенні підприємства, державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, господарські міністерства та відомства. До других (комунальних) належать комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи. До третіх (колективних) - господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільні господарські об'єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями До четвертих (приватних) - індивідуальні підприємці, приватні підприємства. До п'ятих (змішаних) - орендні підприємства, спільні підприємства, а також промислово-фінансові групи, до складу яких можуть входити господарські організації різних форм власності (О.М. Вінник).

Водночас, є й інша позиція, яку зокрема відстоює В.С. Щербина. На його думку поняття суб'єкта господарського права обґрунтоване теорією господарського права, яка виходить з того, що суб'єктами господарського права є учасники господарських відносин.

Згідно зі ст. 2 ГК учасниками відносин у сфері господарювання є:

а) суб'єкти господарювання;

б) споживачі;

в) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією;

г) громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Висновки з 1 питання

Таким чином, доктринальне визначення „суб'єкта господарського права” фактично співпадає з легальним визначенням „учасників відносин у сфері господарювання”, що міститься у ст. 2 ГК Україні. А, отже, усіх вищезазначених суб'єктів можна розглядати як суб'єктів господарського права.

Найбільшу ж і найважливішу для господарської діяльності групу суб'єктів господарського права складають суб'єкти господарювання. Тому саме їх правовому статусу в подальшому приділяється головна увага.

2. Визначення та ознаки суб'єктів господарювання (господарської діяльності)

На сучасному етапі розвитку вітчизняної юриспруденції поняття суб'єкта господарювання визначено як на легальному рівні - у чинному національному законодавстві в Господарському кодексі України (далі - ГК України), ЗУ „Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності”, так і на теоретичному рівні - у численних наукових і навчальних роботах.

У ЗУ „Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності” суб'єкт господарювання - це зареєстрована в установленому законодавством порядку юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізична особа суб'єкт підприємницької діяльності [12].

Легальне визначення поняття суб'єкта господарювання міститься також у ч. 1 ст. 55 ГК України „Поняття суб'єкта господарювання”: „Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством” [3].

Отже, як бачимо, більш розгорнутим та змістовним є визначення, що викладене у ГК України. В ньому поняття суб'єкта господарювання розкривається через характеристику „учасників господарських відносин”, наділених певними ознаками. Поняття ж „учасників господарських відносин” наведене у ст. 2 ГК України. При цьому, суб'єктами господарської діяльності визнаються не всі, а лише ті з учасників господарських відносин, яким притаманна сукупність імперативних ознак, що саме і зумовлюють їх особливий статус.

Серед ознак, які виокремлюють суб'єктів господарювання з проміж інших учасників господарських відносин, однією з перших у ч. 1 ст. 55 ГК України визначено вимогу здійснення господарської діяльності. Під „господарською діяльністю” у цьому кодексі розуміється „діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність” (ч. 1 ст. 3 ГК) [3].

Отже, за логікою законодавця, суб'єкт господарювання, як учасник відносин у сфері господарювання, має особливий правовий статус тому, що він безпосередньо здійснює господарську діяльність. Усім іншим учасникам така ознака не притаманна, хоча їх дії мають той чи інший конкретний зв'язок саме з цією діяльністю [53, с. 10 ].

Наступною ознакою, що нерозривно пов'язана з попередньою, є наявність і реалізація в процесі господарської діяльності господарської компетенції, що конкретизується у ч. 1 ст. 55 ГК як сукупність господарських прав і обов'язків [3].

Загалом, права та обов'язки суб'єкта господарювання можна поділити на дві категорії - загальні права та обов'язки, які притаманні усім суб'єктам господарської діяльності, і спеціальні - характерні лише для певних видів суб'єктів господарювання [29, с. 63].

А.І. Грицаєнко зазначає, що „господарська компетенція” - базова ознака будь-якого суб'єкта господарювання, через яку в правовому полі реалізується його призначення. Вона є сукупністю законодавчо закріплених за суб'єктом прав, обов'язків і конкретної правомочності, необхідних йому для здійснення передбачених статутом функцій господарювання [53, с. 92 ].

Цю ознаку суб'єкта господарського права в навчальній літературі ще називають господарською правосуб'єктністю. Зокрема, В.С. Щербина в цьому контексті вказує, що суб'єкт господарського права має засновану на законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах. Внаслідок цього, він дійшов висновку, що правосуб'єктність суб'єкта господарювання доктринально визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав і обов'язків [73, с. 85].

Водночас, слід вказати, що І.В. Булгакова наявність господарської правосуб'єктності визначає через визнання державою за особою або об'єднанням осіб не тільки наявності господарських прав і несення обов'язків, а також несення юридичної відповідальності „за неналежне виконання суб'єктом прав і обов'язків”, але й можливості „захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень” [27, с.17 ].

О.М. Вінник з цього приводу зазначає, що обсяг правосуб'єктності суб'єктів господарювання залежить від низки чинників, в тому числі від правового титулу майна (право власності, право господарського відання, право оперативного управління), від основного виду діяльності та відповідно можливості чи неможливості здійснювати інші види господарської діяльності (спеціальна правосуб'єктність і, відповідно, можливість здійснювати лише окремі види діяльності, характерна, наприклад, для інститутів спільного інвестування, комерційних банків, страхових кампаній, фондових бірж) [29, с. 63].

Тому, враховуючи усе вищезазначене, слід вказати, що поняття „господарська компетенція” є вужчим, ніж „господарська правосуб'єктність”, до якої слід включити усі основні ознаки, притаманні суб'єкту господарювання.

Серед таких ознак - майнова відокремленість, тобто наявність відокремленого майна, необхідного для здійснення господарської діяльності. Ця ознака визначена у ч. 1. ст. 55 ГК України [3]. Форми майнової відокремленості можуть бути різними в залежності від того на якому речовому праві (праві власності, господарського відання чи оперативного управління) здійснюється володіння, користування і розпорядження майном, що зазначено у ч. 3. ст 55 ГК - „Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах” [3].

Таким чином, форми майнової відокремленості суб'єктів господарювання різних видів не однакові. Наприклад, для індивідуального підприємця, господарського товариства і кооперативу це - право власності; для державних і комунальних підприємств - право господарського відання; для установ і казенних підприємств - право оперативного управління. У кожному з вищеназваних варіантів майнового відокремлення суб'єктів господарювання, хай то буде право власності чи інше, похідне від нього, обмежене речове право, мають місце специфічні особливості закріплення приналежності майнових об'єктів господарюючим суб'єктам, які створюють організаційно-майнову базу для самостійного здійснення процесів господарювання, участі підприємницьких та інших господарюючих структур у господарських правовідносинах [53, с. 93 ].

Отже, наявність майнової відокремленості як ознаки суб'єкта господарювання законодавцем розглядається, коли в основі приналежності майна конкретному суб'єкту господарського права лежить речове право [35, с. 120]. Право власності суб'єкта господарювання, крім ст. 134 ГК України, регулюють Цивільний кодекс України [2] та Закон України „Про власність” від 7 лютого 1991 р. Визначення таких правових режимів, як право господарського відання та оперативного управління закріплене в ст. ст. 136, 137 ГК України [3].

Така ознака суб'єкта господарювання, як „майнова відокремленість”, дістає прояву в ч. 3 ст. 55 ГК України. Її не слід ототожнювати з будь-якою наявністю майна у суб'єкта господарювання без аналізу підстав його перебування в останнього. Майно в того чи іншого господарюючого суб'єкта може перебувати без достатніх на те підстав, або в тимчасовому користуванні, або на збереженні, у заставі і на інших подібних підставах, але жодна з них не може свідчити про майнове відокремлення суб'єкта в процесі господарювання. Про наявність майна як особливої ознаки суб'єкта господарського права можна говорити там і тоді, де і коли в основі приналежності майна конкретному суб'єкту лежить, як правило, не зобов'язальне, а речове право. Види речових прав наведені у частині 3 статті, що коментується [53, с. 92 ].

Це майно складає матеріальну базу діяльності суб'єкта, а отже повинно відповідати ряду вимог: за своїм складом та об'ємом воно повинно відповідати цілям, характеру і змісту діяльності господарюючого суб'єкту; майно повинно бути відокремлене від майна інших суб'єктів; майно повинно бути закріплене за суб'єктом господарювання на відповідній правовій підставі - титулі, який фіксується у правоустановчих документах [27, с.17 ]. А саме - праві власності (господарські товариства, виробничі кооперативи), праві господарського відання (державні та комунальні комерційні підприємства), праві оперативного управління (казенні підприємства, комунальні некомерційні підприємства, установи), праві користування (може застосовуватись із будь-яким з наведених правових титулів, але є характерною ознакою орендного підприємства) [29, с. 58]. При цьому для відокремлених підрозділів (філій та представництв) до 4 лютого 2005 р. у ГК України було передбачено такий вид речового права, як право оперативно-господарського використання майна, що було скасовано відповідно до змін, внесених згідно із Законом № 2424-IV від 04.02.2005) [3].

Слід зауважити, що не всяка правова форма закріплення приналежності майна конкретному господарюючому суб'єкту створює необхідні передумови для свободи його дій у процесі господарювання. Так, правомочності власника майна, що існують у зобов'язально-правових відносинах, обмежені строком і змістом самого зобов'язання, за яким було передано це майно. Крім того, ці правомочності можуть припинитися і передчасно, наприклад, у випадках дострокового розірвання, припинення зобов'язання [53, с. 93 ].

Перелік, обсяг і зміст правомочності суб'єкта господарювання на майно, що є у нього в наявності, отримане у межах зобов'язальних правовідносин, визначаються, таким чином, загальною метою зобов'язання і конкретною метою його передачі. Окреслюються вони в кожному конкретному зобов'язанні самими його учасниками за їхньою власною волею. Тому навіть у тотожних зобов'язаннях, наприклад у підряді на капітальне будівництво, щодо майна, отриманого від замовників підрядниками, останні в різних випадках матимуть далеко не однакові права.

Об'єм конкретних можливостей суб'єкта господарювання в майновій сфері залежить від властивої йому форми майнової відокремленості. У той же час, це не впливає на принципову (загальну) можливість різних видів господарських організацій на участь у товарно-грошовому обороті як юридичних осіб [53, с. 93 ].

Нарешті, остання з ознак, притаманних суб'єкту господарювання, що визначені у ч. 1 ст. 55 ГК України, це самостійна відповідальність за своїми зобов'язаннями, у межах свого майна (крім випадків, передбачених законодавством) [3].

Отже, однією з необхідних умов здійснення господарської діяльності є деліктоздатність учасника господарських відносин, тобто здатність самостійно відповідати за взятими на себе зобов'язаннями, яка забезпечується наявністю у нього відокремленого майна на праві власності, господарського відання або оперативного управління [53, с. 357 ].

Господарсько-правова відповідальність визначається у ч. 1 ст. 216 ГК України як застосування до правопорушників за порушення у сфері господарювання господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором [3]. Крім Господарського кодексу (глави 25-27), застосовуються норми ЦК України (ст. 1209) [2]. Підстави й порядок відповідальності за порушення у сфері господарювання можуть бути встановлені договором між суб'єктами господарських відносин.

Таким чином, здатність самостійно відповідати за зобов'язаннями відокремленим майном є однією з умов здійснення господарської діяльності. При цьому, загальним, відповідно до ст. 216 ГК України, є правило, згідно з яким право господарського відання і право оперативного управління майном прирівнюється, у випадку відповідальності за зобов'язаннями, до права власності [35, с. 424]. Винятки з цього правила можуть встановлюватися Господарським кодексом та іншими законами. Зокрема, такий виняток передбачено для казенних підприємств (ст. 77 ГК України) [3].

Але наведений перелік ознак є не повним: у науковій літературі до наданого законодавцем переліку додають іще визначення організаційно-правової форми та легітимацію суб'єкта господарювання [53, с. 92 ].

Організаційно-правова форма - це форма юридичної особи - суб'єкта підприємництва, що характеризує специфіку його створення, майнового статусу, характеру його прав і прав засновників (учасників) на майно, та особливості їхньої відповідальності за зобов'язаннями суб'єктів [63, с. 80]. Отже, під організаційно-правовою формою розуміють сукупність майнових та організаційних відмінностей, засобів формування майнової бази, особливостей взаємодії власників, засновників і учасників [35, с. 119].

Легітимацію суб'єкта господарювання визначають як підтвердження державою законності входження суб'єктів господарської діяльності у відносини в сфері господарювання [63, с. 49].

При цьому слід наголосити, що суб'єкт господарювання набуває господарської правосуб'єктності і виступає легальним суб'єктом господарського права лише в разі державної реєстрації у встановленому законом порядку. У цьому випадку державна реєстрація розглядається як умова легітимації суб'єкта господарювання, що однаково стосується як фізичних осіб, так і господарських організацій незалежно від їхньої організаційно-правової форми, форми власності або сфери діяльності.

Висновки з 2 питання

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством

3. Загальна характеристика видів суб'єктів господарювання в Україні

Стосовно видів суб'єктів господарської діяльності також є їх перелік, вміщений у ГК (який, при цьому, не є вичерпним), ЦК України, а також різноманітні наукові підходи до їх класифікації на підставі використання різних критеріїв для їх визначення та поділу.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 ГК України „суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці” [3].

При цьому, до 2005 р. існувала іще одна категорія суб'єктів господарювання, визначена у п. 3 цієї статті, а саме - „філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності”. Проте, зважаючи на те, що філії та представництва не можуть бути самостійним суб'єктом господарської відповідальності, а відокремлення їхнього майна є умовним (тобто відсутні основні ознаки суб'єкта господарювання) [67, с. 156], згідно із Законом України № 2424-IV (2424-15) від 04.02.2005 цей пункт (п. 3 ч. 2 ст. 55 ГК України) було виключено.

Поряд з тим, зважаючи на те, що суб'єкти господарювання надзвичайно різноманітні, їх також класифікують використовуючи різні підходи. Так, Н.О. Саніахметова висвітлює питання видів суб'єктів господарювання шляхом короткого коментарю до класифікації, що міститься у законодавстві, передусім у ГК та ЦК України, а також в інших нормативно-правових актах - спеціальних законах [63, с. 78-81].

Жук Л.А. також виходячи з норм господарського законодавства поділяє суб'єкти господарювання на наступні види: підприємства усіх форм власності та їх структурні підрозділи; об'єднання підприємств (асоціації, трести, синдикати, концерни, корпорації, конгломерати та ін.); органи державної влади з управління економікою; фінансово-кредитні установи (Національний банк, комерційні банки, ощадний банк); посередницькі організації (біржі, брокерські контори, аудиторські кампанії); фізичні особи-підприємці, що здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи [37].

О.М. Вінник визначає два критерії, за якими можна поділити суб'єктів господарювання на види. Перший з них - за характером здійснюваної діяльності: суб'єкти господарювання, тобто суб'єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність - індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні банки; суб'єкти господарського права, які здійснюють керівництво господарською діяльністю, в т. ч. організацію такою діяльністю - господарські міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, власники майна підприємств, фондові біржі, Національний депозитарій України. Другий критерій - залежно від форм власності, на базі якої вонифункціонуюють. Згідно з цим розрізняють державні, комунальні, колективні, приватні та змішані (функціонують на базі двох або більше форм власності) суб'єкти господарського права [29, с. 59 ].

І.В. Булгакова до вже висвітлених критеріїв класифікації суб'єкти господарювання (за характером та цілями діяльності та за формою власності) також додає іще за особовим складом і поділяє їх на: окремих осіб - індивідуальних підприємців та об'єднання осіб - господарські організації [27, с. 17-18].

За обсягом і змістом господарської правосуб'єктності також фахівці поділяють суб'єкти господарського права на:

суб'єктів основної (первинної) ланки господарювання, що здійснюють господарську діяльність - підприємства, господарські товариства, кооперативи, фермерські господарства, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, інші суб'єкти господарювання, передбачені законодавством;

господарські об'єднання, що здійснюють як господарську діяльність, так і керівництво нею - асоціації, корпорації, концерни, консорціуми, промислово-фінансові групи, холдингові компанії, асоційовані підприємства, інші види господарських об'єднань;

органи господарського керівництва, що здійснюють переважно управління господарською діяльністю - Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України, Верховна Рада і Рада міністрів АРК;

обласні, районні ради і державні адміністрації; органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети;

інші суб'єкти господарського права - споживачі, громадян, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності [71, с. 216].

Висновки з 3 питання

Отже, як бачимо на теоретичному рівні також немає єдності, оскільки використовуються різні критерії поділу суб'єктів господарського права й суб'єктів господарської діяльності на види. Водночас, навіть використовуючи схожі критерії для здійснення їх класифікації, певні групи та їх характеристика також відрізняються.

Таким чином, ні в сучасному національному законодавстві, ні у вітчизняній теорії юриспруденції, не існує сталої та узгодженої системи класифікації суб'єктів господарської діяльності.

висновки З ТЕМИ

Підсумовуючи вищевикладене слід вказати, що поняття суб'єкта господарювання визначено як у чинному національному законодавстві, так і у наукових й навчальних роботах.

Серед ознак, вміщених У ст. 55 ГК України закріплено наступні ознаки суб'єкта господарювання: учасник господарських відносин; безпосереднє здійснення господарської діяльності; реалізація в процесі господарської діяльності господарської компетенції (сукупності господарських прав і обов'язків); наявність майнової відокремленості; самостійна відповідальність за своїми зобов'язаннями, у межах свого майна (крім випадків, передбачених законодавством). У науковій літературі до наданого законодавцем переліку додають іще визначення організаційно-правової форми та легітимацію суб'єкта господарювання. Усі ці ознаки в сукупності й характеризують учасника господарських відносин саме як суб'єкта господарювання.

Стосовно видів суб'єктів господарської діяльності також є їх перелік, вміщений у ГК України (який, при цьому, не є вичерпним), ЦК України, а також різноманітні наукові підходи до класифікації суб'єктів господарювання на підставі використання різних критеріїв для їх визначення та поділу.

Класифікація видів суб'єктів господарювання, подана в ч. 2 ст. 55 ГК України, включає колективних та індивідуальних суб'єктів господарювання: господарські організації та фізичні особи. При цьому, згідно з ГК України слід виділити два основних види колективних суб'єктів господарської діяльності, це: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України; а також державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України. Проте, кожен з цих кодексів пропонує свою, неузгоджену з іншим систему класифікації суб'єктів, а також передбачає різний порядок їх утворення, різні переліки необхідних установчих документів тощо. При спільному предметі регулювання певних питань це є неприпустимим, оскільки створює можливість застосування до однакових відносин різних норм права. Загалом, слід зауважити, що нормативно-правова база, яка регулює зазначені питання, характеризується наявністю, з одного боку - численних повторів, з іншого - протиріч, а тому потребує удосконалення.

Поряд з тим, зважаючи на те, що суб'єкти господарювання надзвичайно різноманітні, в науці їх також класифікують використовуючи різні підходи.

Так, за обсягом і змістом господарської правосуб'єктності суб'єкти господарського права поділяють на: суб'єктів основної (первинної) ланки господарювання, що здійснюють господарську діяльність; господарські об'єднання, що здійснюють як господарську діяльність, так і керівництво нею; органи господарського керівництва, що здійснюють переважно управління господарською діяльністю; обласні, районні ради і державні адміністрації; органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети; інші суб'єкти господарстького права - споживачі, громадян, громадські та інші організації тощо.

За характером здійснюваної діяльності: суб'єкти господарювання, тобто суб'єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність; суб'єкти господарського права, які здійснюють керівництво господарською діяльністю, в т. ч. організацію такою діяльністю.

Залежно від форм власності, на базі якої вонифункціонуюють. Згідно з цим розрізняють державні, комунальні, колективні, приватні та змішані (функціонують на базі двох або більше форм власності) суб'єкти господарського права.

За особовим складом суб'єктів господарювання поділяють на: окремих осіб - індивідуальних підприємців та об'єднання осіб - господарські організації.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ

Ключові поняття: учасники господарських відносин, суб'єкти господарської діяльності, юридична особа, фізична особа - підприємець, організаційно-правова форма, утворення суб'єкта господарювання, установчі документи, статут, установчий договір, державна реєстрація суб'єкта господарювання, відособлені підрозділи суб'єктів підприємництва, припинення діяльності суб'єкта господарювання.

Питання до підсумкового контролю:

1. Загальна характеристика учасників господарських відносин.

2. Визначення та ознаки суб'єкта господарювання.

3. Види суб'єктів господарювання в Україні.

4. Утворення суб'єкта господарювання.

5. Установчі документи суб'єкта господарювання.

6. Державна реєстрація суб'єкта господарювання.

7. Припинення діяльності суб'єкта господарювання.

Питання для самостійного вивчення:

1. Визначення та ознаки юридичної особи в доктрині цивільного права.

2. Поняття юридичної особи у національному законодавстві.

3. Види юридичних осіб у Цивільному кодексі України.

4. Юридичні особи як суб'єкти господарювання в Україні.

5. Фізичні особи-підприємці.

6. Легітимація суб'єктів господарювання в Україні.

7. Особливості правового статусу суб'єктів організаційно-господарських повноважень.

8. Правове становище суб'єктів внутрішньогосподарських відносин.

9. Відокремленні підрозділи суб'єктів господарювання.

10. Порядок розрахунків з кредиторами у разі ліквідації суб'єкта господарювання.

РЕКОМЕНДОВАНА Література

Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // ВВР України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-44. - Ст. 356.

Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - Ст. 144.

Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3-4. - Ст. 27.

Закон України в ред. від 20 березня 1991 р. “Про банки і банківську діяльність” // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 25. - Ст. 281.

Закон України від 16 квітня 1991 р. “Про зовнішньоекономічну діяльність” // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 29. - Ст. 377.

Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. № 576-ХІІ // Відомості Верховної Ради. - 1991. - № 49. - Ст. 682.

Закон України від 2 вересня 1993 р. ”Про нотаріат” // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 39. - Ст. 383.

Закон України від 26 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет України» № 3659-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 50. - Ст. 472.

Закон України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23.03.1996 р. № 98 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 20. - Ст. 82.

Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції» // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 36. - Ст.164.

Закон України від 1 червня 2000 р. ”Про ліцензування окремих видів господарської діяльності” // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 36. - Ст. 299.

Закон України від 11 січня 2001 р. «Про захист економічної конкуренції» № 2210-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 12. Ст. 64.

Закон України від 15 травня 2003 р. “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 31-32. - Ст. 263.

Указ Президента України від 22 січня 2000 р. № 89/2000 ”Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва” // Офіційний вісник України. - 2000. - №4. - Ст. 107.

Указ Президента України від 15 липня 2000 р. №906/2000 “Про заходи щодо забезпечення підтримки та подальшого розвитку підприємницької діяльності” // Офіційний вісник України. - 2000. - № 29. - Ст. 1214.

Декрет Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. № 8-92 “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 7. - Ст. 52.

Державний класифікатор організаційно-правових форм господарювання // Юридичний вісник України. - 2004. - № 47. - (інформаційно-правовий банк). - С. 13-20.

Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р. № 118 (із змінами, внесеними згідно з постановою КМУ від 22.06.2005 р. № 499).

Наказ Міністерства економіки України, Міністерства статистики України, Антимонопольного комітету України № 43/79/5 від 20.04.1994 р. Про затвердження Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць” // Комп'ютерна правова база “Нормативні акти України” / www.nau.kiev.ua.

Інструкція про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні” від 18.01.1996 р. №30 / ЛІГА-Бізнесінформ. Українська мережа ділової інформації (www.liga.net).

Положення про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 р. № 1077 // Офіційний вісник України. - 1998. - № 28. - Ст. 1049.

Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань та відокремлення від них структурних підрозділів та одиниць від 20 квітня 1994 р. № 43/79/5.

Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва „Про внесення змін відомостей про відокремлений підрозділ” від 08.11.2004 р. №7765. / ЛІГА-Бізнесінформ. Українська мережа ділової інформації (www.liga.net).

Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва „Про присвоєння коду ЄДРПОУ відокремленому підрозділу” від 16.02.2005 р. № 895.- / ЛІГА-Бізнесінформ. Українська мережа ділової інформації (www.liga.net).

Бейцун І. Проблема правосуб'єктності об'єднань юридичних осіб // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №2. - С. 45-49.

Булгакова І.В. Господарське законодавство України: Посібник. - К.: Прецедент, 2006. - 141 с.

Васильченко В.В. Науково-практичний коментар Закону України „Про міжнародне приватне право”. - К.: Істина, 2007. - 200 с.

Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. - К.: Атака, 2004. - 624 с.

Вінник О. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності // Вісник Вищого арбітражного суду України - 1998. - № 2. - С. 39-41.

Волкович О.Ю. Порядок та процедура створення, припинення, управління діяльністю повних товариств // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2004. - №4. - С. 25-31.

Гандзевич О. Вимоги ДПІ про реєстрацію підприємства як платника податку з доходів фізичних осіб за місцезнаходженням філії // Адвокат Бухгалтера. - 2004. - №17. - С. 23.

Голенко О. Код ЄДРПОУ як ознака уповноваженості // Податки та бухгалтерський облік. - 24 травня 2004р. - №42. - С. 38.

Голодницкий Э. Виды юридических лиц в новых Кодексах (организационно-правовые формы юридического лица: системный анализ ТК и ХК) // Юридическая практика. - 24 февраля 2004. -- С. 18-19.

Господарський кодекс України: Науково-практичний коментар / О.І. Харитонова, Є. О. Харитонов, В.М. Коссак та ін.; За ред. О.І. Харитонової. - Х.: Одіссей, 2007. - 832 с.

Господарське законодавство України. - Х.: ТОВ „Одісей”, 2004. - 624 с.

Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М. - К.: Кондор, 2003. - 400 с.

Господарський кодекс України: Коментар. / За заг. ред. Н.О. Саніахметової. - Х.: ТОВ ”Одіссей”, 2004. - 848 с.

Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами. - К.: Юстиніан, 2002. - 544 с.

Державна реєстрація Юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Нормативні акти. / Упоряд.: О.Б. Барбелюк, К.О. Ващенко. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 240 с.

Державний класифікатор організаційно-правових форм господарювання // Юридичний вісник України. - 2004. - №47. - (інформаційно-правовий банк). - С. 13-20.

Збірник нормативно-інструктивних матеріалів проведення державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності та підприємництва, проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна. Взаємовідносин органів місцевого самоврядування з підприємствами споживчої кооперації: Методичні рекомендації. - Дніпропетровськ, 2006. - 36 с.

Ионова Ж. Правовые проблемы легитимации предпринимательства // Государство и право. - 1997. - № 5. - С. 77-81.

Кібенко О. Система реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності в Україні: додаткові функції. Досвід України та Великобританії // Юридичний журнал. - 2003. - № 10. - С. 23-28.

Кібенко О. Реорганізація АТ “Гра за новими правилами” // Юридична газета. - 2004. - №6. - 25 березня. - С. 9, 14.

Кондрашин К. Про установчі документи господарських товариств у світлі нових кодексів // Адвокат бухгалтера. - 2004. - № 5. - С. 22-24.

Кострицький І.Л. Щодо класифікації організаційно-правових форм суб'єктів господарювання // Південноукраїнський правничий часопис: Науковий журнал. - 2006. - № 3. - С. 62-67.

Кравцова Т. Правові форми державного регулювання у сфері підприємницької діяльності // Право України. - 2003. - № 12. - С. 45-48.

Кравчук С.Й. Господарське право України: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2007. - 264 с.

Красовська А. Державна реєстрація як умова реалізації права на підприємництво в Україні // Право України. - 2002. - № 7. - С. 45-48.

Лінецький С. Реєструймося за новими правилами // Юридичний журнал. - 2003. - № 10. - С. 67-71.

Лисогор Н. Зміни у законодавстві про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності // Право України. - 2004. - № 1. - С. 21.

Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, В.С. Щербина та ін.; За заг. ред. В.К. Мамутова. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 688 с.

Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. К.: Юрінком Інтер, 2005. Т. І. - 832 с.

Нецька Л.С. Деякі проблеми правового регулювання відносин підприємництва державою // Підприємництво і право: 36 наукових праць. - К., 1998.

Ноздрачев А. Статус предпринимателя // Хозяйство и право. - 1994. - № 1. - С. 18-21.

Окунев О. Дочірні підприємства в Україні: проблеми та перспективи // Підприємництво, господарство і право. - 2000. - №2. - С. 22.

Осинська О. Бар'єри на шляху розвитку підприємництва в Україні // Юридичний вісник України. - 26 лютого - 4 березня 2005 р., № 8. - С. 10.

Подзе С. Проблемные вопросы реорганизации, изменения названия или местонахождения филиалов и представительств // Бухгалтерия. - 2000. - №50. - C. 98-102.

Посполітак В.В., Ханик-Посполітак Р.Ю. Аналіз наявних суперечностей та неузгодженостей між Цивільним та Господарським кодексами України. - К.: Видавництво „Реферат”, 2005. - 264 с.

Практичні проблеми реалізації Цивільного та Господарського кодексів: Матеріали семінару для суддів Дніпропетровської обл., 24-25 жовтня 2003 р., м. Дніпропетровськ. / Організація з безпеки та співробітництва в Європі. Координатор проектів в Україні. - Дніпропетровськ, 2003. - 52 с.

Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / Під редакцією Яреми А.Г., Ротаня В.Г. - К.: Реферат, 2005. - 336 с.

Саніахметова Н.А. Господарське право України: Навчальний посібник / За заг. ред проф. Н.О. Саніахметової. - X.: „Одіссей”, 2005. - 608 с.

Саніахметова Н.О. Судовий захист права на підприємницьку діяльність від незаконних актів державних органів // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. - 2002. - Вип. 13-14. - С. 132-136.

Старцев О. Реєстрація фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності в державних органах // Підприємництво, господарство та право. - 2001. - № 6. - С. 34-36.

Сулима О. Змінено статус відокремлених підрозділів // Вісник бухгалтера и аудитора України. - 2005. - № 11. - С. 33.

Теньков С.О. Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України: від 16 січня 2003 р. - К.: Видавництво А.С.К., 2004. - 720 с.

Цивільне право України: Підручник: у 2 кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. - 2 -е вид. допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн.. 1. - 736 с.

Шабельська В., Мудрик Г, Совяк О. Порядок реєстрації філїї в органах ДПІ за фактичним місцезнаходженням філії // Бухгалтерія. Налоги. Бізнес. 29 жовтня - 4 листопада 2004р. - №41. - С.34.

Шевченко Н.І. Перетворення як вид реорганізації господарських товариств // Часопис Київського університету права. - 2006. - №2. - С. 138-143.

Шелухін М.Л. Господарське право: Навчальний посібник у схемах і таблицях / За заг. ред. канд. юрид. наук, доц.. Шелухіна М.Л. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 616 с.

Щербакова Н. Становлення і розвиток законодавства України про злиття і приєднання господарських товариств // Правничий часопис Донецького університету. - 2005. - №1. - С. 38-44.

Щербина В.С. Господарське право: Підручник. - 2-е вид., перероб. і доп. К.: Юрінком Інтер, 2005. - 592 с.

Размещено на Allbest.ur