Цивільно-правовий договір

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЕКЦІЯ № 1.

Цивільно-правовий договір.

План

1. Поняття цивільно-правових договорів. Свобода договору

2. Види цивільно-правових договорів

3. Зміст договору

4. Порядок укладення, зміни та розірвання договору

1. Поняття цивільно-правових договорів. Свобода договору

У цивілістичній науці пануючим є положення про багатозначність терміна «договір». Він охоплює такі правові явища як :

· юридичний факт (дво- чи багатосторонній правочин), що є підставою виникнення цивільних права і обов'язків;

· саме договірне зобов'язання (правовідношення), породжуване укладеним договором;

· документ, у якому закріплюється (фіксується) факт встановлення між сторонами зобов'язального правовідношення.

Договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК), тобто дво- чи багатостороннім правочином.

Свобода договору визнається однією з фундаментальних засідок правового регулювання договірних відносини у сфері приватного права і знаходить свій прояв у тому, що у договірній сфері особа має право вільно, на свій розсуд та з урахуванням своїх інтересів вирішувати наступні питання:

По-перше, вона вільна у вирішенні питання про вступ у договірні відносини (укладення договору). У умовах ринкової економіки розв'язання питання про тих, вступати чи ні у договірні відносини (укладати або не укладати договір) є, за загальним правилом, прерогативою кожної особи.

По-друге, при позитивному вирішенні персоною питання щодо вступу в договірні відносини, враховуючи існування у сучасних умовах конкурентного середовища, вона вільна у виборі собі контрагента (іншої сторони у договорі).

По-третє, сторони вільні у виборі видів договору. Сторони мають право укладати не тільки договори, передбачені ЦК та іншими актами цивільного законодавства (понайменовані договори), а й ті, які не передбачені ними, за умови відповідності їх загальним засадам цивільного законодавства (йдеться, наприклад, про договори про надання медичних, екскурсійних послуг тощо). Стороні також мають право укладати змішані договори, тобто ті, у яких містяться елементи різних договорів (ч. 2 ст. 628 ЦК).

По-четверте, сторони вільні у визначенні умов договору, сукупність яких складає його зміст. У відповідності зі ст. 628 ЦК зміст договору становлять, перш за все, умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними. Хоча умови договору можуть бути і обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства^.

ЦК Україні у ст. 6 надає сторонам у договорі право відступати від положень актів цивільного законодавства і врегульовувати свої відносини на власний розсуд. Таким є загальне правило. Винятки з нього (неможливість сторін у договорі відступати від положень актів цивільного законодавства) мають місце лише тоді, коли на неможливість такого відступу прямо вказується у зазначених актах, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

договір цивільний право розірвання

2. Види цивільно-правових договорів

Оскільки договір є різновидом правочину, на нього поширюється загальна класифікація правочинів на реальні і консенсуальні, відплаті та безвідплатні, абстрактні і каузальні, умовні, строкові, фідупіарні та біржові. Така класифікація здійснюється з використанням тихий самих критеріїв, які застосовуються при відповідай класифікації правочинів; і тому вона може розглядатися як загальна класифікація договорів.

Спеціальна класифікація договорів здійснюється з використанням наступних класифікаційних критеріїв.

В залежності від концентрації прав та обов'язків у сторін договору, як зобов'язання, договори поділяються на односторонні та двосторонні.

Якщо кожна із сторін має як має і права, так і обов'язки, договір є двостороннім.

Якщо ж одна сторона має тільки право, а друга - лише обов'язок, договір є одностороннім. Прикладом останнього є договір позики, за яким позикодавець має право вимагати повернення переданих позичальнику у власність грошей або речей, визначених родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) чи таку ж кількість речей того ж роду та такої якості (ст. 1046 ЦК). Переважна ж більшість договорів, понайменованих у ЦК є двосторонніми (купівля-продаж, оренда, підряд, доручення, комісія тощо).

В залежності від юридичної спрямованості та послідовності досягнення цілей договори поділяються на основні і попередні.

Основній договір безпосередньо породжує права та обов'язки сторін, пов'язані з передачею майна, виконанням роботи, наданням послуги худе (основного договору).

Попередній договір - це договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного рядок (у певний термін) укласти основний договір у майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором (ст. 635 ЦК).

Безпосередньо з цього визначення випливає, що істотною умовою попереднього договору з умова щодо строків (терміну) укладення основного договору, а з урахуванням вимог ч. 1 ст. 638 ЦК слід визнати, що істотною умовою попереднього договору є також умова про предмет основного договору. Названі умови мають бути завжди визначені, оскільки саме вони надають йому сили попереднього договору. Невізначеність сторін щодо цих умов свідчить про відсутність їх волевиявлення на надання певним домовленостям між ними сили попереднього договору (ч. 4 ст. 635 ЦК). При визначенні умови щодо строків (терміну) укладення основного договору сторони вільні діяти на свій розсуд, якщо законом не встановлені обмеження, що є обов'язковими для них.

Попередній договір має укладатися у письмовій формі, а якщо основний договір потребує нотаріального посвідчення, то й попередній повинний бути укладений у такій формі. Порушення зазначених вимог тягне загальні наслідки, передбачені статтями 218, 220 ЦК. Договір про наміри (протокол про наміри) не породжує цивільно-правових наслідків, якщо в ньому прямо не виражено волі сторін надати йому силу попереднього договору.

В залежності від підстав укладення договори поділяються на вільні та обов'язкові.

Дія принципу свободи договору зумовлює ті, що більшість договорів, які укладаються в умовах ринкової економіки є вільними, тобто такими, укладення котрих залежить виключно від розсуду сторін.

У разі, якщо укладення договору є обов'язковим для сторін (сторони), йдеться про обов'язковий договір, який обмежує договірну свободу осіб. До вказаних слід віднести договір, укладений на підставі правового акту органу державної влади, органів місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору.

Особливостями такого договору є те, що: по-перше, його зміст має відповідати змісту зазначеного акту; по-друге, особливості його укладення встановлюються актами цивільного законодавства (ст. 648 ЦК); по-третє, розбіжності, які виникають між сторонами при укладенні цього договору, через прямий законодавчий припис вирішуються судом (ч. 1 ст. 649 ЦК).

Серед обов'язкових договорів особливе місце належить публічним договорам. Згідно зі ст. 633 ЦК публічним з договір, у якому одна сторона (підприємець) узяла на собі обов'язок здійснювати продажів товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне) банківське обслуговування тощо).

Безпосередньо у ЦК міститься вказівка на публічний характер договорів роздрібної купівлі-продажу (ч. 2 ст. 698), прокату (ч. Із ст. 787 ЦК), побутового підряду (ч. 2 ст. 865 ЦК), перевезення транспортом загального користування (ч. 2 ст. 915 ЦК), зберігання на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування (ч. Із ст. 936 ЦК), банківського вкладу, вкладником за яким є фізична персона (ч. 2 ст. 1058 ЦК). Сенс виокремлення публічних договорів полягає у тому, що до них застосовуються спеціальні правила, які не поширюються на вільні договори.

Від способу в залежності укладення договори поділяються на взаємоузгоджені договори та договори приєднання.

При укладенні взаємоузгодженого договору його умови встановлюються (розробляються) усіма його сторонами.

Договором приєднання згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, котрий може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропоновувати свої умови договору.

В залежності від того, хто може вимагати виконання договору, останні поділяються на договори, що укладаються на користь їх учасників, та договори на користь третьої особи.

Значна більшість договорів є такими, що укладаються на користь сторін; і право вимагати їх виконання належить лише сторонам договору.

Договором на користь третьої особини є той, у якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, котра встановлена або не встановлена у договорі (ч. 1 ст. 636 ЦК). Прикладом такого договору є договір страхування, укладений страхувальником зі страховиком на користь третьої особини (вигодонабувача), за яким страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату вигодонабувачеві у разі досягнення ним певного віку або настання іншого страхового випадку (ст. 985 ЦК).

3. Зміст договору

Зміст договору становлять умови, на яких він укладений.

Традиційно в літературі розрізняють істотні, звичайні й випадкові умови договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, водночас ними можуть статі будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати обов'язки, які в залежності на них за договором.

Отже істотні умови договору -- це:

· умови, які безпосередньо зазначені в законі;

· умови, які необхідно погодити саме для цього вигляду договору;

· умови, на погодженні яких наполягає одна із сторін.

Звичайні умови -- це умови, які традиційно, за звичаєм включаються в договір. Вони можуть бути і відсутні безпосередньо в договорі, але зрозуміло, що вони підлягають виконанню. Наприклад, уклавши договір майнового найму, сторони обійшли мовчанкою питання щодо розподілу обов'язків із проведення капітального і потокового ремонту. Але згідно з чинним законодавством за загальним правилом капітальний ремонт виконує наймодавець, а поточний -- наймач, якщо інше не передбачене договором. Тобто в цьому випадку, незважаючи на відсутність у договорі звичайної умови, на зміст договору її відсутність не впливає.

Випадкові умови -- це умови, які, як правило, не передбачаються певним видом договору, але можуть бути встановлені за погодженням сторін. Наприклад, за загальним правилом повірений за договором доручення має право на винагороду, якщо інше не встановлено законом чи договором, якщо, укладаючи конкретний договір, сторони передбачили його безоплатний характер.

Якщо випадкові умови за погодженням сторін мають місце в договорі, вони набувають ознак істотних умов.

У багатьох випадках зміст договору визначається шляхом типізації договірних розумів. Серед джерел регулювання договірних відносин певне місце посідають типові договори, тобто своєрідні нормативно-правові акти, які затверджені у встановленому порядку компетентними органами. На умовах, передбачених типовим договором, сторони і повинні укласти договір, оскільки, як правило, норми, що містяться у типовому договорі, мають імперативний характер. Завдяки типовим договорам досягається ефективне використання договірної форми, детальна регламентація права та обов'язків сторін, що сприяє належному виконанню зобов'язань і захисту права та інтересів контрагентів за договором.

У будь-якому відплатному договорі важливими є умови про ціни або способи їх визначення. Положення про те, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, відображає тенденцію переходу від централізовано регульованих цін на товари (роботи, послуги) до цін "договірних", тобто встановлюваних за згодою сторін у договорі. В умовах ринкової економіки ціни на товари визначаються попитом і пропозицією на них, купівельною спроможністю споживачів, конкуренцією та іншими економічними чинниками.

У випадках, встановлених законом (наприклад, Закон про ціни та ціноутворення), в договірних відносинах застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими на те органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Ціни, які встановлюються відповідними органами, називають ще "фіксованими", тобто вони визначаються, як правило, у твердій грошовій сумі. Регульовані ціни можуть визначатися шляхом встановлення граничного рівня ціни, або коефіцієнта до ціни, або рівня рентабельності тощо.

Залежно від ціни за одиницю товару та обсягу (кількості) товарів, робіт чи послуг, що мають бути передані або виконані за договором, визначається загальна сума договору.

Закріплене у п.2 ст.632 ЦК положення про те, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, установлених договором або законом, спрямоване на забезпечення стабільності договірних відносин. Для окремих видів договорів можуть бути встановлені умови і порядок зміни цін на той випадок, коли в договорі передбачена можливість зміни ціни, але способу такої зміни не визначено. Наприклад, якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару (ч.З ст.69І ЦК).

У будь-якому разі зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Звичайно, можлива й така ситуація, коли в договорі ціна відсутня і не може бути встановлена виходячи із його змісту. Це не означає, що покупець (замовник) не повинен розрахуватися за товари, роботи чи послуги, надані йому за договором. На цей випадок є передбачене правило, зазначене в ч.4 ст.632 ЦК: "Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору".

4. Порядок укладення, зміни та розірвання договору

Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди за всіма його істотними умовами. Договір вважається укладеним за місце проживанням фізичної особи або по місцезнаходженням юридичної особи, що зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлене самим договором. Вимоги до форми договорів відповідають загальним правилам здійснення правочинів.

Моментом укладення договору є момент отримання особою, що направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо для укладення договору необхідним є також передача майна або здійснення іншої дії, договір вважається укладеним з моменту передачі відповідного майна або здійснення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а у разі потреби і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції іншою стороною.

Пропозиція укласти договір називається офертою і її може зробити будь-яка із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір вважатиметься офертою, якщо воно:

- напрямлено конкретній особі;

- включає, як мінімум, все ті умови, які для даного договору вважаються істотними;

- виражає намір особи, що зробила його, вважати себе зобов'язаним у разі його ухвалення.

Виділяють два види оферти:

- оферта, що містить вказівку на термін для відповіді на неї;

- оферта, що не містить такої вказівки.

У першому випадку договір вважається укладеним, якщо особа, що зробила пропозицію (оферент), отримала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції впродовж цього терміну. Якщо оферта містить вказівку на такий термін, оферент повинен чекати відповіді на свою оферту впродовж всього терміну. Інакше він буде вимушений відшкодувати збитки, які можуть виникнути у акцептанта, що своєчасно акцептував оферту.

За відсутності в оферті вказівки на термін для відповіді важливого значення набуває спосіб, яким ведуться переговори про укладення договору. Якщо пропозиція укласти договір зроблена усно, без вказівки терміну для відповіді, договір вважається укладеним, якщо друга сторона негайно заявила оференту про ухвалення оферти. Якщо така пропозиція зроблена у письмовій формі, договір вважається укладеним, коли відповідь про ухвалення пропозиції отримана впродовж нормального необхідного для цього часу.

Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або у момент його отримання адресатом. Пропозиція укласти договір, отримане адресатом, не може бути відкликане впродовж терміну для відповіді, якщо інше не вказане в пропозиції або не витікає з його суті або обставин, при яких воно було зроблене.

Акцептом визнається відповідь особи, якій адресована оферта, про її ухвалення. Цивільне законодавство визнає як акцепт оферти тільки така відповідь, в якій акцептант виражає повну і безумовну згоду з офертою. Наприклад, повертає підписаний проект договору без протоколу розбіжностей. Мовчання сторони не визнається акцептом, якщо інше не витікає із змісту закону або договору.

В деяких випадках формою акцепту може служити здійснення відповідних конклюдентних дій. Якщо особа, що отримала пропозицію укласти договір, в межах терміну для відповіді вчинила дії відповідно до вказаних в пропозиції умов договори (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей і тому подібне), що свідчать про його бажання укласти договір, ця дія є ухваленням пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлене законом. Здійснення таких конклюдентних дій є одночасно і ухваленням пропозиції про укладення договору, і його виконанням.

Особа, що прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про його ухвалення, повідомивши про це оферент до моменту або у момент отримання ним відповіді про ухвалення пропозиції. Отримання акцепту в межах терміну нормально необхідного або визначеного в оферті, означає укладення договору.

Можливі ситуації, коли особа, що отримала пропозицію, готова укласти договір на інших умовах, або хоче включити в договір додаткові умови. Така відповідь не визнається акцептом і розглядається як зустрічна (нова) оферта. Відповідь про згоду укласти договір на інших, чим було запропоновано, умовах є відмовою від отриманої пропозиції і одночасно новою пропозицією особі, що зробила попередню пропозицію.

Певними особливостями характеризується укладення договорів на товарних, фондових та інших біржах. Біржові договори (угоди) називають ще біржовими операціями. В Україні порядок укладення біржових угод на законодавчому рівні не врегульований, а тому прогалини в цьому питанні заповнюються регулюванням відомчими актами або локальними актами органів управління біржі (див. наприклад, Типові правила біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією).

Відповідно до законодавства біржовою операцією визнається угода, яка відповідає сукупності таких умов:

1) вона являє собою купівлю-продаж, поставку або обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі;

2) її учасниками є члени біржі;

3) вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за її вчиненням дня.

Правилами біржової торгівлі, які приймаються загальними зборами членів біржі або її біржовим комітетом, можуть бути передбачені різні види біржових угод (касові, форвардні, ф'ючерсні, опціони тощо).

Учасниками біржових торгів є члени біржі -- засновники і прийняті у встановленому порядку до складу біржі українські та іноземні юридичні та фізичні особи, біржові брокери, які діють на підставі договорів доручення або комісії, що укладаються ними з членами біржі. Біржове посередництво можуть здійснювати й дилери -- особи, які укладають біржові угоди від власного імені та за власний рахунок з метою подальшого перепродажу товару на біржі. Надання послуг щодо укладення біржових угод здійснює ведучий торгів, який є службовцем біржі. За певну кількість днів до початку торгів, що визначені у правилах біржової торгівлі, клієнт-продавець або покупець повинні подати брокерові замовлення. Брокер має право перевірити інформацію, зазначену в замовленні, фінансовий стан клієнта, кількість та якість товару, який є стандартизованим (замінюваним). Клієнт має передати брокеру належно оформлену довіреність і перерахувати на його рахунок гарантійний внесок (маржу), розмір якого визначається угодою сторін. Продавець товару зазначає в замовленні мінімальну продажну ціну. Після цього брокер складає картку замовлення, один примірник якої залишається у нього, а другий передається маклерові, який веде торги.

Заявка на продаж має характер публічної оферти, оскільки вона адресована невизначеному колу можливих покупців. Вираження оферти на укладення біржової угоди відбувається у два етапи. Спочатку проводиться прийом і реєстрація заявок на продаж, на підставі яких формується бюлетень продажів на конкретний день біржових торгів. Другий етап пов'язаний з початком ведення біржових торгів, коли ведучий торгів послідовно оголошує номер позиції відповідно до бюлетеня продажу поточного дня (найменування, ціну, умови поставки тощо). Брокери-покупці підтверджують свою готовність до укладення договору шляхом підняття реєстраційного номера. Реєстрацію укладених угод здійснює служба реєстрації біржі як під час торгів, так і після завершення їх у певний строк, зазначений у правилах біржової торгівлі на даній біржі.

Норми, що регулюють обіг цінних паперів та укладення договорів щодо них на фондових біржах, містяться в законах про цінні папери, про ринок цінних паперів, про Національну депозитарну систему та ряді інших нормативних актів.

Укладення договорів на аукціонах та в порядку конкурсу, зокрема продаж об'єктів малої приватизації, здійснюється відповідно до законів про приватизацію державного майна, про малу приватизацію, про ринок цінних паперів та ряду інших підзаконних нормативних актів.

Продаж на аукціоні полягає у прямій передачі права власності на об'єкт покупцеві, який запропонував під час торгів найвищу ціну. Аукціон проводиться відповідним органом приватизації або уповноваженою ним юридичною особою за наявності не менше ніж трьох покупців, які повинні зареєструвати себе як учасники аукціону. Торги на аукціоні здійснює безпосередньо ведучий (ліцитатор), який спочатку описує об'єкт приватизації та умови його продажу. Початком торгів вважається момент оголошення початкової ціни об'єкта. Якщо протягом 3 хвилин після оголошення не буде запропонована вища ціна, ліцитатор одночасно з ударом молота робить оголошення про придбання об'єкта тією особою, яка запропонувала найвищу ціну. Результати продажу майна на аукціоні оформляються договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником органу приватизації. Цей договір підлягає нотаріальному посвідченню та реєстрації у відповідному органі.

Договори можуть укладатись і на основі результатів різного роду проведення конкурсів (договори купівлі-продажу об'єктів приватизації, закупівлі продукції для державних потреб, оренди майна, підряду на капітальне будівництво, на користування надрами тощо). Порядок конкурсного відбору покупців (виконавців) регулюється, як правило, підзаконними актами органів виконавчої влади.

Зміна або розірвання договору, за загальним правилом, допускається лише за згодою сторін.

При цьому правочин, направлений на зміну або розірвання договору, здійснюється в такій же формі, в якій був укладений і сам договір, якщо інше не встановлене договором, законом або не виходить із звичаїв ділового обороту.

Виключення із загального правила щодо добровільності зміни або розірвання договору можуть бути передбачені договором або безпосередньо законом. Зокрема, договір може бути змінений або розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною, а також в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому істотним вважається таке порушення стороною договору, при якому унаслідок заподіяної ним шкоди інша сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Від розірвання (зміни) договору слід відрізняти односторонню повну або часткову відмову від договору, який можливий лише у випадках, прямо передбачених законом або договором. Так, наприклад, відповідно до статті 849 Цивільного кодексу України, якщо підрядчик своєчасно не почав роботу або виконує її настільки поволі, що її закінчення в строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду і вимагати відшкодування збитків.

У разі односторонньої відмови від договору в повному об'ємі або частково, якщо право на таку відмову встановлене договором або законом, договір вважається відповідно розірваним або зміненим.

Особливою підставою розірвання або зміни договору є істотна зміна обставин, з яких сторони виходили при укладенні договору. В цьому випадку договір може бути змінений або розірваний за угодою сторін, якщо інше не встановлене договором або не виходить з суті зобов'язання.

Якщо сторони не досягли угоди по приведенню договору у відповідність з обставинами, що змінилися, або про його розірвання, договір може бути розірваний або змінений рішенням суду на вимогу зацікавленої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин обумовлена причинами, які зацікавлена сторона не могла усунути після їх виникнення при всій дбайливості і обачності, які від неї були потрібні;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б зацікавлену сторону того, на що вона розраховувала при висновку договори;

4) з суті договору або звичаїв ділового обороту не виходить, що ризик зміни обставин несе зацікавлена сторона.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках. Крім названих вище чотирьох умов, за яких можливе розірвання договору, для його зміни необхідна додатково ще одна з таких умов:

1) розірвання договору суперечить суспільним інтересам;

2) зміна договору спричинить для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У разі зміни договору за взаємною згодою зобов'язання сторін змінюються відповідно зміненим умовам про предмет, місце, термінах виконання і тому подібне. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлене договором або не обумовлене характером його зміни.

Якщо договір змінюється або розривається за рішенням суду, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішення суду про зміну або розірвання договору законної сили.

За загальним правилом, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору. Втім, відповідно до частини 4 статті 653 Цивільного кодексу України сторони мають право своєю угодою передбачити повернення переданого за договором. Такі ж наслідки можуть бути встановлені спеціальним розпорядженням закону.

У будь-якому випадку, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однієї із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, заподіяних зміною або розірванням договору.

Відшкодування збитків є мірою відповідальності і, отже, до неї застосовуються правила Цивільного кодексу України і інших актів законодавства, що регулюють відносини відповідальності. Зокрема, відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України, особа, істотне порушення яким договори було підставою зміни (розірвання) цього договору, звільняється від відшкодування збитків, якщо доведе, що порушення договору відбулося не по його провині.

Размещено на Allbest.ru