Проблема поняття і змісту криміналістичного забезпечення слідчої діяльності

Ключові слова: криміналістичне забезпечення, слідча діяльність, діяльнісний підхід.

Постановка проблеми. У сучасному світі дедалі більше зростає роль науки, "без якої не можна виконати жодне завдання в галузі соціального, економічного чи культурного життя людей" [1, с. 287]. З особливою гостротою постає питання про розвиток і використання досягнень науки в протидії злочинності, в якій у кримінальних цілях дедалі активніше застосовуються сучасні досягнення науки і техніки.

Відомо, що виникнення криміналістики було зумовлено потребами забезпечення практики науковими методами і засобами розслідування злочинів.

У цьому - основний сенс існування цієї науки. Криміналістика є одним з "інструментів" у діяльності посадових осіб щодо встановлення істини в процесі розслідування.

Криміналістика, систематично інтегруючи досягнення з різних галузей знання, використовуючи новітні досягнення сучасної науки і техніки, покликана з метою оптимізації слідчої практики постійно вивчати нові способи вчинення, приховування злочинів та протидії їх розслідуванню, а також, згідно зі змінами чинного законодавства, своєчасно та відповідно до потреб практики розробляти найбільш ефективні методи і засоби виявлення, припинення, запобігання, розкриття й розслідування скоєних злочинів, для забезпечення виконання як тактичних, так і стратегічних завдань, спрямованих на швидке, повне, об'єктивне розслідування кримінальних правопорушень і судовий розгляд кримінальних справ. Попри це, якщо застосування норм права прив'язане до певної держави, території, то ідеї, результати розробок і досягнення криміналістики є надбанням усієї юридичної спільноти незалежно від кордонів, вони можуть бути використані в будь-якій державі.

Наука криміналістика, будучи реальним каналом упровадження науково-технічних досягнень у судово-слідчу практику, розробляє сучасні високоефективні способи й інструментальні засоби виявлення і фіксації, вилучення й дослідження слідів, речових доказів і документів. Це сприяє введенню в процес доказування нових видів доказів, виявленню раніше не досліджених їх властивостей і ознак, що значно підвищує ефективність процесу розслідування злочинів і запобігання їм.

Тому однією з основних функцій криміналістичної науки є своєчасне розроблення, пошук з інших галузей знання й оснащення практики боротьби зі злочинністю новими сучасними технічними засобами, методами й технологіями. Гостро постало питання про зв'язок криміналістики з практикою розслідування злочинів. Аналіз слідчої діяльності свідчить про те, що роль і значення цієї найважливішої функції криміналістики не може відповідати вимогам, які щодо неї встановлюються. Ця проблема має перманентний характер, рівень її практичного вирішення залишається недостатнім, потреби практики в науковому забезпеченні, що виникли в слідчій діяльності, досі не тільки не отримали необхідного задоволення, але й зумовили нові питання.

Іншими словами, процес реалізації зв'язку криміналістичних досліджень зі слідчою діяльністю вимагає постійного дослідження й удосконалення. Простежується тенденція хронічного відставання наукових розробок проблем, що стосуються сучасних потреб слідчої практики, а ті дослідження, які здійснені, на жаль, не завжди своєчасно або взагалі не впроваджуються в практичну діяльність слідчого. Як свідчить анкетування матеріалів кримінальних проваджень та опитування слідчих, таке становище не може влаштовувати практику, потрібні термінові заходи з оптимізації цих процесів. криміналістичний слідчий злочинність розслідування

Стан дослідження. Проблема криміналістичного забезпечення розслідування злочинів була предметом багатьох дисертацій. Загально-методологічним питанням присвячені докторські дисертації В.П. Бахіна, А.В. Іщенка, які в Україні є засновниками дослідження цього напряму в криміналістиці. Найбільш детально ця проблема розвинута у техніко-криміналістичному напрямі: у докторських дисертаціях А.Ф. Волинського, П.Т. Скорченка, а також у численних кандидатських роботах Ю.Ю. Барбачакова, А.В. Горбачова, Д.Ю. Гостевського, І.П. Кочнєва та ін. Проблема криміналістичного забезпечення тактики вимагає подальшого дослідження. У такому ракурсі ми виявили докторську роботу К.О. Чаплинського та кандидатські - Е.К. Горячева, В.Ю. Сокола, М.А. Моїсеєва. Проблеми криміналістичного забезпечення окремих методик розслідування злочинів досліджувалися в докторських дисертаціях В.В. Лисенка, Р.Л. Степанюка. Найбільшого розвитку ця проблема набула в кандидатських дисертаціях І. В. Європіної, А.Я. Єрекаєва, В.В. Матвієнка, Л.П. Паламарчук, К. Є. Поджаренко, А.Н. Сретєнцева, О.В. Таран та ін. Криміналістичному забезпеченню слідчої діяльності присвячено кандидатську дисертацію І.І. Дановської.

Мінливий характер злочинності, новели кримінального процесуального законодавства України, суттєво нова практика досудового розслідування - усе це актуалізує проблеми, пов'язані з необхідністю вдосконалення як правового, так і криміналістичного забезпечення слідчої діяльності.

З окремих питань негласних слідчих (розшукових) дій, взаємодії слідчого зі слідчим суддею, оперативним уповноваженим, прокурором та ін. виникла потреба у формуванні нового криміналістичного забезпечення.

Усі перелічені й інші проблеми цього виду виникають у той час, коли в юридичній літературі не досягнуто єдиної думки щодо поняття і сутності криміналістичного забезпечення слідчої діяльності, що також зумовлює актуальність і значущість дослідження цих питань, а також визначає мету статті.

Виклад основних положень. Початкове, магістральне, основне призначення криміналістики (у зв'язку із чим і відбулося її становлення як науки) - бути керівництвом для слідчого. І ця функція реалізується вже більше ста років не одним поколінням криміналістів і практиків.

Однак сучасна злочинність у технічному, тактичному й стратегічному розумінні дуже швидко пристосовується до постійно змінюваних законів, нових економічних відносин і характеризується значним кримінальним ресурсом, високим темпом самовідтворення, стійкістю кримінальних і корумпованих зв'язків, фінансуванням за рахунок кримінальної діяльності, конспірацією, широкою обізнаністю в галузі знань і практичних умінь протидії розслідуванню. Особливу небезпеку становлять організовані злочинні формування, ескалація тероризму, сепаратистські рухи, що призвели до злочинів із небаченою раніше кількістю жертв.

Злочинці дедалі частіше використовують вогнепальну зброю, вибухові речовини, застосовуючи нові способи і засоби вчинення та приховування злочинів. Посилюється тенденція до вдосконалення методів і засобів протидії розслідуванню на всіх етапах учинення злочину: за підготовки, під час учинення й після.

Таке становище спричинено не тільки постійно зростаючою злочинністю, більш досконалим рівнем протидії розслідуванню, а й станом розроблення цих проблем криміналістичною наукою, а також несвоєчасністю використання наукових розробок на практиці. Виникає постійна потреба в удосконаленні практики криміналістичного забезпечення, необхідність включення розробок криміналістичної науки у вирішення життєвих проблем розслідування злочинів. Окреслене становище вимагає від криміналістичної науки більш дієвих зусиль, спрямованих на своєчасне забезпечення практики досудового розслідування криміналістичною "продукцією", озброєння слідчих, наділених новими процесуальними повноваженнями, такими криміналістичними засобами, методами і технологіями, які дозволили б реально підвищити ефективність їх діяльності.

Вивчення стану дослідження цієї проблеми свідчить про те, що криміналісти розкривали окремі аспекти криміналістичного забезпечення практики досудового розслідування, водночас виконували конкретні завдання, які постали перед ними залежно від теми дисертацій, монографій, посібників, статей.

Однак проблема криміналістичного забезпечення слідчої практики, яка суттєво змінилася у зв'язку з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України, на монографічному рівні не порушувалася й, відповідно, наукового опрацювання ще не зазнала. Усе це дає підстави вважати, що саме комплексне дослідження криміналістичного забезпечення слідчої діяльності відрізняється новизною як у теоретичному, так і в практичному значенні, будучи найважливішим стратегічним напрямом оптимізації досудового розслідування злочинів, учинених за сучасних умов.

У зв'язку із цим не вирішено низку теоретичних і практичних питань. На жаль, у криміналістичній науці досі не досягнуто єдиної думки щодо поняття і сутності криміналістичного забезпечення діяльності з розслідування злочинів, у цей термін вкладається різний зміст. Поняття "криміналістичне забезпечення" діяльності органів внутрішніх справ запровадив В.Г. Коломацький наприкінці 70-х років минулого століття, яке в подальшому широко стало використовуватися в науковому та практичному ужитку.

Так, В.Г. Коломацький уважав під цим поняттям "систему впровадження в практичну діяльність криміналістичних знань, утілених у вмінні працівників використовувати в цілях запобігання, розкриття й розслідування злочинів" [2, с. 62].

В.А. Жбанков також тлумачить це поняття як "систему впровадження в їх практичну діяльність криміналістичних знань, утілених у вмінні відповідних осіб використовувати наукові, методичні й тактичні криміналістичні рекомендації, а також техніко-криміналістичні засоби і методи в процесі розкриття, розслідування та запобігання злочинам" [3, с. 9].

Відзначаючи безсумнівну заслугу перед наукою першопрохідців, усе ж підкреслимо те, що обмежувати криміналістичне забезпечення лише системою впровадження криміналістичних знань у практику - означає суттєво звужувати обсяг цього поняття.

В.О. Образцов уважає, що сутність криміналістичного забезпечення кримінального судочинства полягає в наданні посадовим особам правоохоронних органів, які професійно здійснюють боротьбу зі злочинністю, наукової продукції, яка розробляється в криміналістиці, освоєння та використання якої сприяє підвищенню ефективності виконання завдань, що постали перед користувачами цієї продукції [4, с. 37].

Позитивно сприймаючи термін "наукова продукція, яка розробляється в криміналістиці", слід усе ж зазначити, що в практику впроваджується не лише продукція, яка розробляється тільки в криміналістиці, а й ті методи, засоби, запозичені з інших галузей знань, що розробляються в практичних органах, але ще не вивчені наукою.

Підтримуємо думку про те, що більш адекватним є термін "упровадження", який давно використовується в криміналістиці й трактується як багатовимірна діяльність, пов'язана з інформуванням споживачів продукції, їх навчанням (за необхідності), із наданням науково-методичної допомоги за безпосереднього використання запропонованих новел [5, с. 70-73].

В.П. Лавров розглядає криміналістичне забезпечення розкриття й розслідування злочинів як здійснювану правоохоронними органами діяльність, спрямовану на створення умов їх постійної готовності до застосування засобів, прийомів розкриття й розслідування злочину, зумовлену конкретною оперативно-розшуковою або слідчою ситуацією (мікрорівень або виконавський рівень) [6, с. 6]. Розглядати криміналістичне забезпечення тільки як діяльність правоохоронних органів, принаймні, не точно і далеко не повно. Формування наукового знання може здійснюватися не тільки в результаті діяльності право - охоронних органів, а й у результаті діяльності науково-дослідних інститутів, кафедр, експертних підрозділів та інших установ і організацій. Однак діяльнісний підхід нам імпонує.

В.П. Бахін уважає, що "криміналістичне забезпечення діяльності полягає в розробленні криміналістичних засобів і методів, необхідних для її ефективного здійснення" [7, с. 90], що, на наш погляд, є також неповним визначенням.

Р.С. Бєлкін розглядає криміналістичне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ як систему "криміналістичних знань і заснованих на них навичок і вмінь їх співробітників використовувати наукові криміналістичні рекомендації, застосовувати криміналістичні засоби, методи і технології та їх використання з метою запобігання, виявлення, розкриття й розслідування злочинів" [8, с. 64].

Безумовно, криміналістичне забезпечення не може існувати без системи криміналістичних знань, навичок і вмінь співробітників їх використовувати, однак і цього недостатньо для повноти змісту окресленого поняття.

В.А. Волинський, дискутуючи з Р.С. Бєлкіним, звертає увагу на те, що останній зводить криміналістичне забезпечення лише до знань і вмінь, оминаючи увагою низку важливих обставин:

- самі собою криміналістичні знання й уміння не виникають, вони формуються в процесі певної діяльності (наукової, навчальної);

- такі знання й уміння реалізуються в діяльності з розкриття та розслідування злочинів;

- "застосовувати криміналістичні засоби, методи і технології" можна тільки тоді, коли вони розроблені та впроваджені в практику. А це теж діяльність;

- нарешті, усі ці напрями діяльності - не самоціль. У практиці боротьби зі злочинністю реалізуються їх результати, практика визначає їх зміст (цілі, завдання, форми), з уваги на свої повсякденні потреби [9, с. 28].

А.В. Іщенко, І.П. Красюк, В.В. Матвієнко стверджують, що криміналістичне забезпечення методики розслідування окремих видів злочинів - це складне, багатовимірне, комплексне поняття, головним змістом якого є самостійна специфічна діяльність учених-криміналістів і практиків із розроблення нових, пристосування відомих науково-технічних досягнень, а також їх упровадження в практику розслідування злочинів із метою оптимального виконання їх завдань [10, с. 17].

Оригінально викладає це поняття З. І. Кірсанов, який розкриває криміналістичне забезпечення боротьби зі злочинністю як розв'язання прикладних завдань криміналістики, що полягають у розробленні та наданні судово-слідчим, оперативно-розшуковим та іншим правоохоронним органам криміналістичних засобів і методик отримання, оцінювання та використання інформації, необхідної для виявлення, запобігання та розкриття злочинів, і як вирішення дидактичної функції, що полягає в розробленні проблем навчання практичних працівників криміналістичним методикам і в озброєнні їх криміналістичними знаннями [11, с. 10].

Справді, і розроблення, і надання криміналістичних засобів і методик, проблеми навчання як елементи криміналістичного забезпечення не викликають у нас заперечень, однак більш точним є термін "упровадження" замість "надання". Крім того, "вирішення дидактичної функції, що полягає в розробленні проблем навчання практичних працівників криміналістичним методикам, озброєнні їх криміналістичними знаннями" - це спільне завдання криміналістики та педагогічної науки.

Якщо проаналізувати словники, то і там можна виявити різночитання. Наприклад, у словнику української мови "забезпечувати" тлумачиться як "доставити будь-що в достатній кількості, задовольняти певні потреби, створювати надійні умови для здійснення чого-небудь, гарантувати що-небудь, захищати, охороняти кого-небудь, що-небудь від небезпеки" [12, с. 19].

В юридичній енциклопедії це поняття розкривається через "забезпечення доказів", "забезпечення зобов'язань", "забезпечення позову" [13, с. 444-445].

Неоднозначне тлумачення цього поняття свідчить про те, що розкрити цю проблему можливо, застосовуючи діяльнісний підхід, тобто розкриваючи функціональний бік питання. У сучасному науковому пізнанні категорія "діяльність" виконує гносеолого-методологічну роль [14, с. 39], оскільки має універсальний характер, розкриваючи природно-історичну основу життя людини й функціонування суспільства.

За вивчення слідчої діяльності як об'єкта криміналістичного забезпечення слід мати на увазі, що як слідча діяльність, так і криміналістичне забезпечення розглядаються як складні, мінливі, багаторівневі, ієрархічні системи, для вивчення яких потрібна актуалізація не тільки суто криміналістичних знань, а й комплексу наукових знань із різних галузей, які за необхідності залучаються криміналістикою для забезпечення слідчої діяльності. Для пояснення криміналістичного забезпечення як діяльності необхідно її функціональне розмежування.

Систему криміналістичного забезпечення слідчої практики в юридичній літературі подають у вигляді комплексу дій. Ще 1982 р. В.П. Бахін і А.В. Іщенко деталізували процес забезпечення практики криміналістичними рекомендаціями, який ними поділено на такі етапи: вивчення потреб практики, розроблення криміналістичних рекомендацій, експериментальна перевірка рекомендацій, попередня оцінка рекомендацій, поширення та впровадження криміналістичних рекомендацій на практиці, перевірка на практиці рекомендацій, збір та обробка даних про результати використання на практиці криміналістичних рекомендацій [15, с. 9-10].

В.О. Образцов суттєво розширив цей перелік, уважаючи, що ця система складається з таких етапів (стадій, кроків):

- вивчення вченими-криміналістами, практиками потреб правоохоронних органів, які здійснюють боротьбу зі злочинністю;

- визначення та теоретичне осмислення проблеми, що вимагає криміналістичної розробки з метою задоволення зазначених потреб;

- формулювання мети, її завдань, визначення шляхів, засобів і методів їх вирішення;

- вивчення та узагальнення передового досвіду і типових недоліків практики боротьби зі злочинністю засобами й методами криміналістики;

- виявлення криміналістично значущої своєрідності злочинності на цьому етапі розвитку суспільства;

- вивчення новітніх досягнень науково-технічного прогресу на предмет визначення можливості їх адаптованого використання в криміналістичних розробках прикладного характеру;