Господарське право та законодавство

(Навчальний час - 4 години)

Для студентів ННІ права та безпеки.

Лекцію підготував доцент Саксонов В.Б.

Рецензент: В.Ю. Малий - кандидат юридичних наук

Дніпропетровськ - 2011

План

Вступ

1. Господарське право як галузь вітчизняного права

2. Юридичне розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами правовідносин

3. Господарське законодавство

4. Господарське право як наука та навчальна дисципліна

Висновки

Питання до підсумкового контролю

Література

Вступ

Поняття „Господарське право” може використовуватися у різних змістових значеннях:

як галузь права - система норм права, що регулюють і охороняють відносини у сфері господарювання;

як законодавство - сукупність нормативно-правових актів, котрі встановлюють юридичні основи господарської діяльності;

як наука, об'єктом дослідження якої є правове забезпечення суспільних відносин у сфері організації та здійснення господарської діяльності;

а також як навчальна дисципліна, що викладається у вищих навчальних закладах, предметом вивчення якої є система норм господарського права та законодавства, юридична практика й наукові надбання у цій сфері.

Метою лекції є комплексна характеристика поняття „Господарське право”.

Досягнення зазначеної мети передбачає вирішення наступних основних завдань:

1) виявити особливості господарського права як галузі вітчизняного права;

2) здійснити юридичне розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами правовідносин;

3) визначити специфіку системи господарського законодавства;

4) надати загальну характеристику господарсько-правовій науці та відповідній навчальній дисципліні.

1. Господарське право як галузь вітчизняного права

Питання про господарське право як галузь права у вітчизняній юриспруденції до останнього часу залишається дискусійним. Із цього приводу сформувалися три основні позиції. Прихильники першої з них (С.М. Братусь, P.O. Халфіна, Г.К. Матвеев, Я.М. Шевченко, A.C. Довгерт та ін.) вважають господарське право не самостійною галуззю права, а своєрідним поєднанням цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері господарювання.

Друга позиція полягає у визнанні господарського права самостійною галуззю права, яка не має нічого спільного з іншими галузями (В.В. Лаптев, B.K. Мамутов, І.Г. Побірченко та ін.).

Згідно із третьою точкою зору, що найбільше відповідає життєвим реаліям (її прихильниками є Ю.К. Толстой, O.A. Пушкін, С.С. Алексєєв, Ю.С. Шемшученко), господарське право є комплексною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання - господарської діяльності ( .. .. Шелухін).

Як відомо, поділ системи права на галузі здійснюється за певними критеріями, якими виступають предмет і метод правового регулювання. При цьому предмет правового регулювання визначається як основний, визначальний і первинний критерій, а метод як додатковий, допоміжний і другорядний. Отже, передусім слід визначитися стосовно предмету правового регулювання господарського права.

Предмет правового регулювання господарського права - господарські правовідносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України - далі ГК України).

З приводу даного визначення насамперед слід звернути увагу на те, що в його тексті використані декілька категорій господарського права, що мають важливе значення (при цьому, їх легальні визначення доповнюються доктринальними коментарями), а саме - господарські правовідносини, господарська діяльність, суб'єкти господарювання та учасники відносин у сфері господарювання.

Так, учасниками відносин у сфері господарювання, згідно ст. 2 ГК України, є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Головне значення даної статті полягає в тому, що в ній уперше в господарському законодавстві чітко окреслене коло учасників відносин у сфері господарювання. Справа в тому, що всі згадані у цій статті «учасники» поодинці згадувалися у тих чи інших господарсько-правових актах і відігравали значну роль у різних правовідносинах. Однак лише кодифікація дала можливість узагальнити таку участь і зробити вичерпний перелік її представників, який допомагає більш чіткому визначенню понять «господарські відносини» і «господарські правовідносини». Таким чином і виникло узагальнююче поняття «учасник відносин у сфері господарювання».

Узагальнення, про яке йшлося вище, не позбавляє юридичної специфіки кожний різновид учасників відносин у сфері господарювання. Наприклад, тільки питанням правового статусу суб'єкта господарювання (а це провідний учасник відносин у сфері господарювання) присвячено майже 80 статей (розд. II «Суб'єкти господарювання»). Важливо врахувати й той факт, що поняття «суб'єкт господарювання» отримало закріплення у Конституції України (ч. 4 ст. 13). Чимало статей ГК присвячено й визначенню правового статусу інших учасників відносин у сфері господарювання.

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 55 ГК України).

Ознаками суб'єктів господарювання, відповідно до вказаної статті є:

- наявність статусу учасника господарських відносин;

- безпосереднє здійснення господарської діяльності;

- наділення господарською компетенцією - сукупністю господарських прав та обов'язків;

- майнова відокремленість;

- самостійна відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

У науковій літературі до визначених у ч. 1 ст. 55 ГК. додають:

- визначеність організаційно-правової форми, тобто сукупності майнових та організаційних відмінностей, засобів формування майнової бази, особливостей взаємодії власників, засновників, учасників;

- легітимація суб'єкта господарювання, тобто державне підтвердження законності існування та діяльності його саме як суб'єкта господарювання.

За логікою законодавця, суб'єкт господарювання як учасник відносин у сфері господарювання має особливий правовий статус тому, що він безпосередньо здійснює господарську діяльність. Усі інші учасники не мають такої ознаки, хоча їх дії так чи інакше конкретно пов'язані саме з такою діяльністю. Наприклад, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не визнаються суб'єктами господарювання (ч. 1 ст. 8 ГК). Однак вони можуть впливати на здійснення господарської діяльності, якщо наділені відповідною господарською компетенцією.

Деяких пояснень потребує поняття «споживачі». Кодекс не дає визначення цього поняття. В іншому акті господарського законодавства, а саме - у ст.1 Закону України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р., споживача товарів визначено як фізичну або юридичну особу, що придбаває товар. Проте ГК, назвавши споживачів учасниками відносин у сфері господарювання, має на увазі саме юридичних осіб -- організації, які споживають результати господарської діяльності, незалежно від того, чи є вони господарюючими або негосподарюючими суб'єктами (ст. 175 ГК України). Відповідно до цього не є учасниками відносин у сфері господарювання споживачі -- фізичні особи, права яких визначені окремим законодавством.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У цьому визначенні можна виділити кілька ознак господарської діяльності.

Насамперед саме слово «діяльність» означає систематичні дії членів суспільства, їхніх об'єднань, спрямовані на досягнення певного результату.

Змістом цих дій є виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Метою - задоволення суспільних потреб у відповідних благах, які повинні мати цінову визначеність, тобто функціонувати як товар.

Особливістю господарської діяльності є також її суб'єкти - не будь-які особи, а лише ті з них, які, відповідно до вимог Господарського кодексу, визнаються суб'єктами господарювання.

Діяльність таких осіб здійснюється не тільки в їх власних (приватних) інтересах (зазвичай з метою отримання прибутку від реалізації вироблених благ), а й в інтересах суспільства (для задоволення певних суспільних потреб в продукції, роботах, послугах).

Задоволення суспільних потреб у певних благах вимагає від виробника відповідних знань, навичок, організації, засобів, що зумовлює професійні засади здійснення господарської діяльності. Отже, з урахуванням зазначених ознак можна дати таке доктринальне визначення господарської діяльності - це така суспільно-корисна діяльність суб'єктів господарювання щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою їх реалізації за плату (як товару), що ґрунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів, здійснюється професійно та зазнає значного регулювання з метою соціального спрямування економіки.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Діяльність не господарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.

Господарські правовідносини - суспільні відносини, врегульовані нормами господарського права, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Подвійність природи господарських правовідносин (поєднання в них організаційних і майнових елементів, приватних і публічних інтересів як рушіїв дій їх суб'єктів) породжує чисельність методів правового регулювання, що є особливістю господарського права як галузі права.

Методи правового регулювання господарських відносин - це застосовувані законодавцем способи правового оформлення господарських відносин відповідно до їхніх властивостей і цілей правового регулювання, що відображають взаємне становище сторін, порядок прийняття ними юридично значущих рішень, характер юридичної відповідальності у випадку порушення та способи юридичного захисту прав і законних інтересів сторін.

Розрізняють чотири основні методи правового регулювання господарських відносин, що забезпечують комплексне та більш-менш збалансоване врахування публічних та приватних інтересів у сфері господарювання. До них належать:

метод приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського управління (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах - монополістах);

метод автономних рішень дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення й передбачає обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, ухвалення загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання прибутку товариства за минулий фінансово-господарський рік);

метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна з яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішенню приймається шляхом компромісу (укладення господарського договору);

метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами пропозицій (рекомендацій), адресованих суб'єктам господарювання щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарювання. Це примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, у тому числі акціонерних товариств (О.М. Вінник).

Деякі автори (насамперед член-кореспондент Академії правових наук України ПЛ. Знаменський) вважають, що господарські відносини регулюються за допомогою одного комплексного методу, що інтегрує всі вищеназвані. Це - метод підпорядкування всіх учасників господарських відносин суспільному господарському порядку, що забезпечує оптимальне поєднання приватних і публічних інтересів і створює партнерські та добропорядні відносини у сфері господарювання (В.К. Мамутов). Подібна точка зору є спірною.

Водночас, необхідно враховувати, що метою регулювального впливу господарського права є утвердження та підтримання суспільного господарського порядку, необхідного для забезпечення ефективного функціонування господарського обігу та соціальної спрямованості суспільного виробництва. При цьому важливе значення має те, що суспільні відносини завжди існують у системному форматі. Отже, як ґрунтовно зауважує Д. В. Задихайло, предметом правового регулювання (зокрема предметом господарсько-правового регулювання), який значною мірою відтворює цю системність, мають бути адекватно охоплені всі ієрархічно структуровані елементи такої суспільної системи відповідно до їх ролі в її функціонуванні та виконанні свого призначення. Інакше буде важко забезпечити ту саму гармонійність соціальних інтересів, до якої так прагне правове регулювання. Саме питання про необхідність узгодження приватних та публічних інтересів -- є магістральним сучасним питанням світового значення (а не наскрізним, що має значення тільки для сьогоднішнього стану українського права).

Отже, господарське право є комплексною галуззю права, що являє собою систему норм, які походять як від держави (імперативні та диспозитивні норми), так і від самих учасників відносин у сфері господарювання (мікронорми -- локальні норми), за допомогою яких здійснюється правовий вплив на відносини, що виникають між суб'єктами господарського права під час організації та здійснення господарської діяльності, необхідний [вплив] для забезпечення ефективного функціонування господарського обороту й соціальної спрямованості суспільного виробництва, з метою утвердження та підтримання суспільного господарського порядку (В.С. Мілаш).

Таким чином, господарське право (як галузь права) - це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності або управління нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання (О.М. Вінник).

2. Юридичне розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами правовідносин

У сфері господарювання можуть виникати й інші відносини, що не мають усіх ознак господарських відносин, а відтак не регулюються Господарським кодексом і нормами інших нормативно-правових актів господарського законодавства.

Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин юридично визначено у ст. 4 ГК України - «1. Не є предметом регулювання цього Кодексу:

майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;

Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин, яке встановлюється цією статтею, має суттєве значення для правильного застосування відповідних положень як цього кодексу, так і інших нормативно-правових актів. Зазначена стаття дозволяє більш чітко окреслити предмет регулювання, визначений у ст. 1 ГК, вказуючи на види відносин, до яких не застосовуються його положення. Необхідність такої вказівки обумовлена тим, що деякі види відносин мають схожі ознаки з господарськими відносинами, що іноді ускладнює визначення їх предметної належності у правовому регулюванні.

Першу групу таких відносин становлять майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються цивільним законодавством, насамперед, Цивільним кодексом України (далі -- ЦК). Враховуючи, що господарські відносини, зазначені у ст. 3 останнього, мають характер переважно майнових чи пов'язаних з ними організаційних відносин, а предметом його регулювання визначено майнові та особисті немайнові відносини (цивільні відносини), виникає потреба розмежувати у цій частині предмети регулювання названих кодексів.

Виходячи з того, що предметом регулювання ГК є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (тобто господарські відносини), принциповими критеріями розмежування господарських та цивільних відносин є сфера відносин та склад суб'єктів відносин.

Практичне розрізнення господарських і цивільних відносин також дістає вияв у підпорядкуванні їх різній судовій юрисдикції. Так справи, що виникають із господарських правовідносин, розглядаються в порядку господарського судочинства, а із цивільних -- у порядку цивільного судочинства.

Другу групу відносин, які не є предметом регулювання ГК, складають земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря. Особливість цієї групи відносин полягає в тому, що вони стосуються природних ресурсів, які згідно зі ст. 13 Конституції України є об'єктами права власності Українського народу і тому передбачають особливий режим правового регулювання. Основоположним законодавчим актом щодо цієї групи відносин є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., на основі якого у системі національного законодавства сформовано спеціальні сфери та самостійні галузі законодавства.

Так, земельні відносини регулюються Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 р., іншими законами та актами земельного законодавства. Гірничі відносини є предметом регулювання законодавства про надра, зокрема, Кодексу України про надра від 27 липня 1994 р., Гірничого закону від 6 жовтня 1999 р. тощо. Лісові відносини регулює лісове законодавство -- Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р., інші закони та акти законодавства, що видаються відповідно до вказаних законів. Водні відносини регулюються водним законодавством -- Водним кодексом України від 9 червня 1972 р., іншими законами та актами законодавства, що видаються відповідно до цих законів. Окремими актами законодавства регулюються відносини щодо використання й охорони рослинного та тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря.

Третя група відносин -- трудові відносини, які також не є предметом регулювання ГК, а регулюються самостійною галуззю законодавства про працю. До нього належить Кодекс законів про працю України, значна кількість інших законодавчих та підзаконних актів. Враховуючи розвиненість і багатоманітність трудових відносин в організаціях -- суб'єктах господарювання у ГК містяться окремі положення, які стосуються визначення обов'язків суб'єктів господарювання або державних органів щодо забезпечення належних умов реалізації громадянами їх конституційного права на працю у цій сфері.

Четверту групу відносин, що не є предметом регулювання ГК, складають фінансові відносини за участю господарюючих суб'єктів, що виникають у процесі формування та контролю виконання державного та місцевих бюджетів. Це, насамперед, бюджетні відносини, які є предметом регулювання бюджетного законодавства, що складається з Бюджетного кодексу України, щорічних законів про Державний бюджет України тощо. До цієї групи належать також податкові відносини, регулювання яких здійснюється актами податкового законодавства. У ст. 17 коментованого Кодексу, присвяченій питанням оподаткування, встановлюються лише загальні вимоги до використання державою податків як одного із засобів регулювання господарської діяльності (див. також ч. 2 ст. 12 ГК). При цьому дана стаття спрямована перш за все на захист інтересів суб'єктів господарювання.

Нарешті, п 'яту групу відносин, які не є предметом регулювання ГК, складають адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання. Йдеться про відносини управління, пов'язані зі здійсненням органами держави та місцевого самоврядування повноважень щодо визначення і реалізації основних напрямів економічної політики (ст. 10), прогнозування та планування економічного і соціального розвитку (ст. 11), застосування засобів державного регулювання господарської діяльності (ст. 12), а також державного контролю та нагляду за господарською діяльністю (ст. 19). Виняток становлять відносини управління за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі реалізації правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання (ч. 4 ст. 18, ст. 41 тощо).

Частина 2 ст. 4 ГК України, згідно з якою ГК визначаються особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, вказує на те, що цей Кодекс є спеціальним законом у сфері правового регулювання майнових відносин, учасником яких є суб'єкт господарювання і щодо регулювання яких загальним законом є ЦК. Крім того, вказане положення означає, що до господарських майнових відносин, які не врегульовані ГК, можуть застосовуватися за аналогією відповідні норми цивільного законодавства, з урахуванням конституційних основ правопорядку у сфері господарювання, зазначених у його ст. 5. Тому не зовсім коректним є визначення у ст. 175 ГК майново-господарських зобов'язань як цивільно-правових зобов'язань, що виникають у сфері господарювання між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, оскільки сфера цивільних відносин і сфера господарювання -- це різні сфери, з різним складом учасників відносин; кожна з них регулюється окремою галуззю законодавства: одна -- цивільним, інша -- господарським законодавством. Призначення коментованої статті саме й полягає в тому, щоб розмежувати правове регулювання господарських відносин з правовим регулюванням інших видів відносин, у тому числі цивільних, і водночас визначити порядок застосування до господарських відносин, не врегульованих ГК, правил інших законів, що регулюють подібні відносини (В.К. Мамутов). У ч. 3 ст. 4 ГК України передбачено можливість застосування правил ГК до господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. У даному разі ГК має значення загального закону у сфері регулювання господарських відносин, порівняно з Кодексом торговельного мореплавства, який має значення спеціального закону, що регулює відносини, у тому числі господарські, у сфері торговельного мореплавства. Йдеться саме про застосування правил ГК до відносин, що виникають із торговельного мореплавства, а не про регулювання ним цих відносин. Відповідним чином сформульовано і ст. 4 Кодексу торговельного мореплавства України.

Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин має суттєве значення для правильного застосування відповідних положень як Господарського кодексу, так і інших нормативно-правових актів. Це дозволяє більш чітко окреслити предмет регулювання, визначений у ст. 1 ГК, вказуючи на види відносин, до яких не застосовуються його положення. Необхідність такої вказівки обумовлена тим, що деякі види відносин мають схожі ознаки з господарськими відносинами, що іноді ускладнює визначення їх предметної належності у правовому регулюванні. Водночас, практичне розрізнення господарських та інших відносин (зокрема - цивільних, адміністративних) також дістає вияв у підпорядкуванні їх різній судовій юрисдикції.

3. Господарське законодавство

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 9 липня 1998 року № 12-рп/98 (справа про тлумачення терміну "законодавство") вирішив: термін “законодавство” треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Згідно положень ст. 7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, Господарським Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Отже, господарське законодавство також складається з великого масиву взаємопов'язаних між собою нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. В своїй сукупності ці нормативно-правові акти складають систему господарського законодавства.

Система господарського законодавства - це розташування господарсько-правових актів з урахуванням їх зв'язків і властивостей.

Систематизацію господарського законодавства можна здійснювати за різними критеріями:

а) за юридичною силою актів, у яких фіксуються господарсько-правові норми (вертикальна систематизація);

б) за предметом правового регулювання (горизонтальна систематизація): за видами і характером господарської діяльності, галузями і сферами народного господарства (економіки).

Критерій юридичної сили застосував законодавець у ст. 7 ГК - «Нормативно-правове регулювання господарської діяльності».

За юридичною силою нормативних актів система господарсько-правових актів складається з:

положень Конституції України щодо забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України (ст. 13), права громадян на підприємницьку діяльність (ст. 42) та приватну власність (ст. 41), щодо основних засад державного регулювання суспільних відносин у сфері вітчизняної економіки (ч. 4 ст. 13, статті 42, 92);

законів України, що регулюють господарські відносини, провідне місце серед яких посідають кодифіковані акти: Господарський кодекс України (визначає основні засади господарювання, правовий статус її суб'єктів, правовий режим майна суб'єктів господарювання, основні засади зобов'язальних відносин і відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, а також визначає особливості правового регулювання в окремих галузях і сферах господарювання), положення Цивільного кодексу, що мають застосовуватися на субсидіарних засадах (якщо Господарським кодексом не регулюється певна категорія відносин у сфері господарювання; наприклад, щодо договору факторингу), Кодекс торговельного мореплавства та ін.; закони: «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21.11.1995 р.; «Про концесії» від 16.07.1999 p.; «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 p.; «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 p.; «Про кооперацію» від 10.07.2003 p.; «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. та ін.;

постанов Верховної Ради України, таких як, наприклад, Постанова від 01.11.1990 р. «Про Концепцію переходу Української PCP до ринкової економіки»; Постанова від 12.09.1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР»;

указів Президента України: від 11.05.1994 р. «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації»; від 12.03.1996 р. «Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади» та інші;

актів Уряду України, що поділяються на такі види:

декрети Кабінету Міністрів України, що видавалися протягом 6 місяців -з грудня 1992 р. по травень 1993 р. в силу делегування Верховною Радою Уряду повноважень щодо видання нормативних актів, за юридичною силою рівнозначних законам (від 19.02.1993 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів»; від 17.03.1993 р. «Про довірчі товариства» та ін.;

постанови Кабінету Міністрів України (наприклад, постанова КМУ від 28.12.1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади»);

відомчих нормативних актів, що видаються компетентними міністерствами та відомствами щодо регулювання діяльності певної галузі народного господарства або певної сфери економіки (наприклад, Положення про порядок державної реєстрації торгово-промислових палат, затверджене наказом Міністерства юстиції від 08.06.1998 р. № 35/5; Положення про порядок відчуження основних фондів, що є у державній власності, затверджено наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 р. № 1477); накази Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87 і від 29.11.1999 р. № 290 «Про затвердження положень (стандартів) бухгалтерського обліку»);

регіональних нормативних актів, що приймаються органами місцевого самоврядування відповідно до делегованих державою повноважень і встановленого порядку (регіональні правила забудови населених пунктів і територій області, затвердження яких входить до компетенції обласної ради народних депутатів відповідно до ст. 11 Закону України від 16.11.1992 р. «Про основи містобудування»; регіональні будівельні норми та правила;

локальних нормативних актів, що приймаються (укладаються) безпосередньо суб'єктами господарювання або їх засновниками (установчі та внутрішні правові документи суб'єктів господарських відносин).

Джерелом господарського права можуть бути і міжнародні договори України (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою. Своєрідним джерелом права є звичаї ділового обороту, в тому числі міжнародні торговельні звичаї (згідно зі ст. 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування», оцінка окремих видів іноземних інвестицій може здійснюватися за міжнародними торговими звичаями; ст. 7 Цивільного кодексу України закріплює принцип застосування звичаїв ділового обороту, що стосується сфери підприємництва, тобто комерційної господарської діяльності). Господарський кодекс України в ст. 38 визначає основні засади застосування правил професійної етики у конкуренції, що можуть використовуватися при укладенні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання (тобто є узвичайненнями, що застосовуються лише за згодою суб'єктів господарювання).

Отже, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, Господарським Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Таким чином, господарське законодавство також складається з великого масиву взаємопов'язаних між собою нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. В своїй сукупності ці нормативно-правові акти складають систему господарського законодавства.

4. Господарське право як наука та навчальна дисципліна

Наука господарського права досліджує історію становлення та розвитку системи правового регулювання й охорони господарських відносин в Україні й за кордоном, виявляє основні тенденції та закономірності, прогалини і колізії у господарському законодавстві та напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення як правового регулювання, так і правозастосовчої практики, використовуючи різноманітні наукові методи: аналізу, синтезу, історичний, евристичний, синергетичний, формально-юридичний та порівняльно-правовий, а також інші.

Об'єктом дослідження господарського права як науки є правове забезпечення суспільних відносин у сфері організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами й іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Господарське право як навчальна дисципліна - це сукупність знань і навичок правового регулювання господарської діяльності та використання відповідних правових норм у практиці господарювання при здійсненні професійної юридичної діяльності.

Навчальна дисципліна «Господарське право» ґрунтується на надбаннях господарсько-правової науки (щодо історії становлення, правових засобів функціонування господарського права, тенденцій його розвитку та вдосконалення тощо), передбачає аналіз і вивчення основних засад правового регулювання господарських відносин і практики застосування актів господарського законодавства.

Отже, предметом вивчення господарського права як навчальної дисципліни, що викладається у вищих навчальних закладах, є система норм господарського права та законодавства, юридична практика й наукові надбання у цій сфері.

Обсяг і зміст господарського права як навчальної дисципліни залежить від профілю підготовки (для нотаріусів, суддів, слідчих - у загальному вигляді, для юрисконсультів, адвокатів-господарників, суддів господарських судів - максимально широко).

Основні риси навчальної та науково-творчої діяльності, необхідні для успішної роботи фахівця, а також характер навчально-пізнавальних проблем і завдань, що сприяють формуванню цих рис забезпечить майбутнім правникам глибинне підґрунтя для збагачення загальної юридичної культури та уможливить розуміння ними сучасної правової системи України.

Метою навчальної дисципліни „Господарське право” є оволодіння комплексними знаннями та формування стійких умінь і практичних навичок щодо використання та застосування норм права, які регулюють відносини у сфері господарювання задля впровадження відповідного належного суспільного господарського порядку в цій галузі.

Складовими мети є:

- освітня (навчальна) - сприяти становленню сучасного висококваліфікованого фахівця-юриста у галузі господарського права;

- розвиваюча - формувати та розвивати правові знання студентів у сфері господарського права, навички самостійного аналізу проблем у галузі господарського права, уміння використовувати отримані знання та застосовувати відповідні навички при оцінці конкретної ситуації та вирішенні завдань у цій галузі;

- виховна - формувати ціннісні орієнтири студентів відповідно до ідеалів гуманізму, демократії, соціальної справедливості, поваги до особистості; виховувати активну громадянську позицію; сприяти усвідомленню ролі та значення юридичної діяльності в розбудові та зміцненні української держави; формувати у майбутніх юристів правову свідомість та правову культуру, професійні та особисті якості; сприяти затвердженню принципу верховенства права у господарських відносинах, гармонічному поєднанню приватно-правових та публічно-правових норм у системі правового регулювання господарської діяльності.

Господарське право має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Завдання вивчення навчальної дисципліни “Господарське право” передбачають досягнення такого кваліфікаційного рівня підготовки випускника, при якому він повинен знати:

1) на понятійному рівні: основні поняття та категорії господарського права й законодавства;

2) на фундаментальному рівні: основні наукові концепції, теорії тощо, які стосуються розуміння та змісту тих чи інших інститутів господарського права;

3) на практично-творчому рівні: основні методики тлумачення та застосування норм господарського права, а так само основи методології науково-дослідницької діяльності у сфері господарського права.

Успішна навчальна та науково-творча діяльність має характеризуватися наступними рисами: використання усього арсеналу навчальної методології, а також методології наукового пізнання державно-правової дійсності.

При визначенні методологічних засад пізнання вихідними виступили фундаментальні ідеї та досягнення провідних науковців, а також об'єктивні умови та потреби дослідження.

З метою найбільш повного методологічного забезпечення пізнання слід спиратися на такі принципи: сцієнтизм, додатковість, однозначність тлумачення, багатофакторність, кореляція.

Крім того, автори дійшли висновку про необхідність використання ряду наукових підходів: ціннісно-орієнтаційного, науково-пізнавального, системно-структурного, структурно-функціонального, багатоаспектного, комплексного.

Методи пізнання поділяються на філософські, загальнонаукові та спеціально-наукові.

Серед філософських методів слід виділити діалектику та синергетику. Загальнонаукові методи репрезентують аналіз і синтез, індукція й дедукція та ін.

Серед методів спеціальних наук виокремлюються статистичні, соціологічні, математичні, кібернетичні тощо. Власне, спеціальні правові методи, як одні з найважливіших, об'єдналися довкола формально-юридичного та порівняльно-правового. Застосування першого з них надає можливість визначити певні правові поняття, охарактеризувати їхні ознаки, провести наукову класифікацію та систематизацію, тлумачити окремі положення тощо. Використання другого дозволяє зіставити різні елементи права - певні принципи та норми, закріплені державою, а також правовідносини, порівняти їх зміст та сутність і т. д.

Активне застосування такого методологічного комплексу навчально-наукового пізнання набуває неабиякого значення для усвідомлення співвідношення парадигми, принципів, інститутів та норм українського права і права зарубіжних країн; критичного ставлення до доктринальних й нормативних положень; творчого характеру засвоєння, а рівно і продукування нових знань з дисципліни. Формуванню таких рис сприятиме ознайомлення і дослідження актуальних та дискусійних питань господарського права, зокрема, проблем, пов'язаних із новелізацією вітчизняного законодавства, його інтеграції в загальнонаціональну правову систему, а також уніфікації у світлі європейської та всесвітньої інтеграції.

Структура навчальної дисципліни „Господарське право” складається із загальної та особливої частин.

Загальна частина включає теми: „Господарське право та законодавство”, „Правове регулювання державного впливу на господарську діяльність”, „Юридичні засади обмеження монополізму й захисту від недобросовісної конкуренції”, „Загальна характеристика суб`єктів господарювання”, „Правовий статус окремих видів суб'єктів господарювання”, „Майнова основа господарювання”, „Господарські зобов'язання”, „Господарський договір”, „Відповідальність суб'єктів господарювання”, „Правове регулювання банкрутства”.

До особливої частини входять теми: „Правове регулювання господарсько-торговельної діяльності”, „Правове регулювання фінансової діяльності”, „Особливості правового регулювання окремих видів господарських відносин”, „Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності”, „Захист прав суб'єктів господарювання”. У цілому, навчальна дисципліна „Господарське право” має міждисциплінарні зв'язки з такими навчальними дисциплінами як, „Цивільне право”, „Правові основи підприємницької діяльності”, „Господарський процес” тощо.

Наука господарського права досліджує історію становлення та розвитку системи правового регулювання й охорони господарських відносин в Україні й за кордоном, виявляє основні тенденції та закономірності, прогалини і колізії у господарському законодавстві та напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення як правового регулювання, так і правозастосовчої практики. Навчальна дисципліна «Господарське право» ґрунтується на надбаннях господарсько-правової науки (щодо історії становлення, правових засобів функціонування господарського права, тенденцій його розвитку та вдосконалення тощо), передбачає аналіз і вивчення основних засад правового регулювання господарських відносин і практики застосування актів господарського законодавства.

господарське право законодавство норма

Висновки

Отже, господарське право є комплексною галуззю права, що являє собою систему норм, які походять як від держави (імперативні та диспозитивні норми), так і від самих учасників відносин у сфері господарювання (мікронорми -- локальні норми), за допомогою яких здійснюється правовий вплив на відносини, що виникають між суб'єктами господарського права під час організації та здійснення господарської діяльності, необхідний для забезпечення ефективного функціонування господарського обороту й соціальної спрямованості суспільного виробництва, з метою утвердження та підтримання суспільного господарського порядку.

Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин має суттєве значення для правильного застосування відповідних положень як Господарського кодексу, так і інших нормативно-правових актів. Виходячи з того, що предметом регулювання ГК є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (тобто господарські відносини), принциповими критеріями розмежування господарських та цивільних відносин є сфера відносин та склад суб'єктів відносин. Враховуючи це, не є предметом регулювання ГК майнові та інші відносини, що складаються між негосподарюючими суб'єктами. Так само не є предметом його регулювання відносини, що складаються між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами -- громадянами. Однак майнові відносини суб'єктів господарювання з юридичними особами (у тому числі тими, що не є суб'єктами господарювання) підпадають під дію ГК України (ст. 175).

Господарське законодавство також складається з великого масиву взаємопов'язаних між собою нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. В своїй сукупності ці нормативно-правові акти складають систему господарського законодавства. Так, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, Господарським Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими правовими актами - міжнародними договорами, звичаями, локальними актами.

Наука господарського права досліджує історію становлення та розвитку системи правового регулювання й охорони господарських відносин в Україні й за кордоном, виявляє основні тенденції та закономірності, прогалини і колізії у господарському законодавстві та напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення як правового регулювання, так і правозастосовчої практики, використовуючи різноманітні наукові методи. Об'єктом дослідження господарського права як науки є правове забезпечення суспільних відносин у сфері організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами й іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Навчальна дисципліна «Господарське право» ґрунтується на надбаннях господарсько-правової науки (щодо історії становлення, правових засобів функціонування господарського права, тенденцій його розвитку та вдосконалення тощо), передбачає аналіз і вивчення основних засад правового регулювання господарських відносин і практики застосування актів господарського законодавства. Отже, предметом вивчення господарського права як навчальної дисципліни, що викладається у вищих навчальних закладах, є система норм господарського права та законодавства, юридична практика й наукові надбання у цій сфері.

Питання до підсумкового контролю

1. Господарське право як галузь вітчизняного права.

1.1. Предмет господарського права.

1.2. Методи правового регулювання господарських відносин.

2. Визначення, ознаки та види господарської діяльності.

3. Характеристика господарських відносин та їх видів.

4. Юридичне розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами правовідносин.

1. Предмет правового регулювання господарського права.

2. Методи правового регулювання господарського права.

3. Предмет вивчення і дослідження господарського права.

4. Методи дослідження господарського права.

5. Господарсько-правові норми: поняття та види.

6. Конституційні основи правопорядку у сфері господарської діяльності в Україні.

7. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства України.

8. Учасники господарських відносин. Суб'єкти господарського права.

9. Суб'єкти господарської діяльності (господарювання).

10. Визначення та ознаки комерційної діяльності (підприємництва).

11. Принципи підприємницької діяльності.

12. Визначення та ознаки некомерційної господарської діяльності.

13. Організаційні форми господарської діяльності.

14. Сфера господарських відносин.

15. Господарсько-виробничі відносини.

16. Організаційно-господарські відносини.

17. Внутрішньогосподарські відносини.

Література

1. Беляневич В.Е. Про «запровадження» судового прецеденту // Вісник господарського судочинства. - 2002. - № 3. - С. 173-177.

2. Беляневич В.Е. Новітня кодифікація і судова практика // Вісник господарського судочинства. - 2004. - № 2. - С. 226-230.

3. Бобкова А.Г., Дутов М.М. О некоторых результатах принятия и применения Хозяйственного кодекса Украины: Брошюра / ИЭПИ HAH Украины. - Донецк: Юго-восток, Лтд, 2005. - 22 с.

4. Бондаренко І. Формування господарських відносин: деякі проблемні питання // Право України. - 2000. - № 4. - С. 32-37.

5. Васильєв Г.А. Цивільний та господарський кодекси - фундамент удосконалення вітчизняного законодавства // Віче. - 2003. - № 6. - С. 3-10.

6. Вінник О. Приватні та публічні інтереси, їх роль і відображення в господарському праві // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 4. - С. 6; №5.- С. 11-13.

7. Воловик О. Організаційно-господарські відносини у системі корпоративного правління // Право України. - 2004. - № 7. - С. 58-61.

8. Задихайло Д.В. Державне регулювання ринкових відносин як актуальна юридична проблема //Українське комерційне право. - 2005. - № 6. - С. 10-17.

9. Задихайло Д.В. Стратегія держави в системі законодавчого регулювання економічних відносин // Вісник Академії правових наук України. -- 2006. -- № 1 (44). -- С. 135.

10. Задихайло Д.В. Держава та економічне ринкове середовище: господарсько-правовий контекст // Вісник Академії правових наук України. -- 2006. -- № 3 (42). -- С. 154-155.

11. Задихайло Д.В. Правовий господарський порядок в Україні: десятирічний досвід конституційно-правового забезпечення // Вісник Академії правових наук України. -- 2006. -- № 3 (46). -- С. 146.

12. Задихайло Д.В. Конституційний економічний порядок: проблема систематизації нормативно-правового забезпечення // Вісник Академії правових наук України. - 2006. - № 4. - С. 127-137.

13. Знаменський Г.Л. Приватно-правовий аспект у господарському законодавстві // Методологія приватного права: Зб. наук. праць (за матеріалами наук.-теорет. конф.). - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С. 156.

14. Знаменський Г.Л. Співвідношення загального та спеціального законодавства України // Вісник Академії правових наук України. - 2003. - № 1 (32).

15. Знаменский Г.Л. Новый этап в развитии хозяйственного законодательства Украины // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб. науч. тр. / HAH Украины.ИЭПИ; Редкол: Мамутов В.К. (отв.ред.) и др. - Донецк: Юго-восток, Лтд, 2005. - С. 37-40.

16. Знаменський Г.Л. Не повторювати помилки минулого // Юридичний вісник. -2005. - № 52 (31.12.2005). - С. 12.

17. Корростей В. Система правового регулювання господарювання: реалізація і перспективи // Право України. - 2007. - № 4. - С. 80.

18. Мамутов В.К. Развитие хозяйственного законодательства и хозяйственно-правовой мысли в суверенной Украине: Науч. Доклад / Ин-т экономико-правовых исследований НАН Украины. - Донецк, 2004. - 40 с.

19. Мамутов В.К. Экономика и право: Сб. науч. Трудов. - К.: Юринком Интер, 2003. - 544 с.

20. Посполітак В.В., Ханик-Посполітак Р.Ю. Аналіз наявних суперечностей та неузгодженостей між Цивільним та Господарським кодексами України. - К.: Видавництво „Реферат”, 2005. - 264 с.