Судове рішення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Судове рішення

Рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення судового розгляду прилюдно. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частини рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням.

Відповідно до п. 9 ст. 6 ЦПК у випадках, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні, таке рішення прилюдно не оголошується. Особи, які беруть участь у справі, а також ті, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи обов'язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи.

У цьому випадку може викликати сумніви питання про те, що мають право на отримання в суді усної або письмової інформації і особи, які не брали участі у справі. Це питання потребує додаткового вивчення і, можливо, відповідної корекції у законі. У літературі наголошувалось, що така норма може вступити у протиріччя з Конвенцією про захист прав людини та основних свобод. Ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції передбачає, що судове рішення у справі оголошується публічно. Так, у справі "Кемпбелл і Фелл проти Об'єднаного королівства" суд (судове рішення від 28 червня 1984 р.) визнав порушення державою ч. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з відсутністю публічного оголошення рішення. В рішенні наголошувалось, що в кожному конкретному випадку форма публічного оголошення рішення відповідно до внутрішнього права держави-відповідача може здійснюватись з урахуванням мети п. 1 ст. 6 у цьому контексті, тобто з урахуванням потреби у забезпеченні контролю суспільства над судовою владою для збереження і гарантій права на справедливий розгляд.

Справа, яка розглядається у закритому судовому засіданні, може зачепити права, свободи чи обов'язки осіб. Вони мають право оскаржити таке рішення. Але для цього їм потрібна інформація про рішення суду,

З другого боку, у випадку прийняття рішень про усиновлення потрібно зберегти таємницю усиновлення. У такому випадку слухання справи слід здійснювати в закритому судовому засіданні (ст. 226 Сімейного кодексу). Певну рівновагу різних інтересів має відшукувати судова практика.

"Рішення суду першої інстанції має властивість незмінності, тобто суд, який постановив рішення, за загальним правилом не може сам скасовувати або змінювати рішення".

Однак помилки технічного характеру, явні описки чи арифметичні помилки суд може виправити з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі. Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні, про що постановляється ухвала. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання. їхня неявка не перешкоджає розглядові питання про внесення виправлень. Ухвала про внесення виправлень у рішення може бути оскаржена окремо від рішення суду (ст. 293 ЦПК).

Ще одним способом виправлення недоліків рішення суду є постановлення додаткового рішення.

Додаткове рішення суд постановляє за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з ініціативи суду. Питання, з яких суд постановляє додаткове рішення, визначено в пунктах 1 4 ст. 220 ЦПК. Цей перелік є вичерпним. Закон визначає і строк, протягом якого може бути постановлено додаткове рішення, - до вступу рішення у законну силу.

Відповідно, і строк для апеляційного оскарження починає відраховуватись після постановлення додаткового рішення.

Важлива умова додаткового рішення полягає в тому, що воно може прийматись тільки на підставі обставин, встановлених судом під час розгляду і вирішення справи. Додаткове рішення не може стосуватись питань, які не були досліджені в судовому засіданні. Суд ухвалює додаткове рішення в судовому засіданні з повідомленням сторін, але їх присутність не є обов'язковою. Відмова в ухваленні додаткового рішення може бути оскаржена (ст. 293 ЦПК). Додаткове рішення оформляється у вигляді окремого процесуального документа.

Рішення суду має бути прозорим, зрозумілим і визначеним. І якщо суд допустив нечіткість, її потрібно виправити. Наприклад, у резолютивній частині рішення записано: "Стягувати з Петренка Василя Петровича і Москаленка Івана Васильовича 250 грн щомісячно". З такого судового рішення незрозуміло, чи потрібно з кожного з них стягувати по 250 грн., чи з обох відповідачів. Такі ситуації трапляються. Або, наприклад, "у резолютивній частині зазначені ініціали позивача чи відповідача, а не їхні ім'я та по батькові, і це перешкоджає виконанню, суд має роз'яснити таке рішення".

Отже, якщо рішення є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз'яснює своє рішення. Вважається, що рішення для суду є зрозумілим, а тому закон не передбачив, що роз'яснення рішення може бути з ініціативи суду. Але бувають ситуації, коли суд виявляє, що його рішення потребує роз'яснення, і таке обмеження для суду не йде на користь справі. Це змусить суди ініціювати таке роз'яснення з боку однієї зі сторін, що може призвести до підозр у необ'єктивності суду.

Подання заяви про роз'яснення рішення суду допускається, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого воно може бути пред'явлено до примусового виконання.

Заява про роз'яснення рішення розглядається протягом десяти днів, але неявка осіб, які брали участь у справі, і (або) державного виконавця не перешкоджає розгляду питання про роз'яснення рішення суду. Автори проекту статті допустили певну неточність. У статті відсутня вказівка про те, що особи, які беруть участь у справі, та заявник повідомляються про день слухання заяви щодо роз'яснення рішення. Але з контексту ч. 3 коментованої статті зрозуміло, що їх потрібно повідомляти про день розгляду заяви щодо роз'яснення рішення. Тому ч. 3 цієї статті належить виправити і встановити, що особи, які беруть участь у справі, і заявник повідомляються про день слухання заяви.

Важливою умовою надання роз'яснення суду є правило, за яким суд не має змінювати змісту рішення. Отже, суд не має права під виглядом роз'яснення рішення хоча б частково змінювати його.

Роз'яснення рішення - це більш повний і ясний виклад тих частин рішення, розуміння яких викликає труднощі, але не внесення змін у сутність рішення і не вирішення тих питань, що не були предметом судового розгляду.

Ухвала про роз'яснення рішення надсилається особам, які брали участь у справі, а також державному виконавцю, якщо рішення роз'яснено за його заявою. Така ухвала може бути оскаржена окремо від рішення суду.

Зауваження щодо технічного запису судового засідання та протоколу. ЦПК реалізував п. 7 ст. 129 Конституції про гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Безумовно, що це уповільнить розгляд і вирішення цивільних справ і покладе на суди додаткові обтяження та створить певні ускладнення. Не заперечуючи проти повного фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, судові діячі висловлювали позицію про необхідність певного перехідного періоду і встановлення такого порядку, за яким звукозапис здійснюється в обов'язковому порядку тільки у випадку, якщо на цьому наполягає принаймні одна зі сторін або один з учасників, який бере участь у справі.

Такий строк, хоча і з запізненням, передбачено змінами до Кодексу (див. коментар до Прикінцевих та Перехідних положень).

Кодекс передбачає тільки один різновид фіксування судового засідання - звукозапис. Таким чином, суд з повним правом може відхиляти клопотання про відеозапис судового процесу, а тим паче про його трансляцію через органи масової інформації. Разом з тим відповідно до ст. 6 Кодексу проведення в залі засідань фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду. Учасники цивільного процесу й інші особи мають право використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, зроблений судом.

Здійснення звукозапису покладає на суддів додатковий тягар відповідальності та психологічне навантаження і підвищує рівень напруги в судовому засіданні. Суддям доводиться постійно контролювати себе, щоб не вийти за межі судового процесу, що могло б бути підставою для скарг на порядок ведення судового процесу. Це, своєю чергою, підвищує ймовірність помилки. Історія впровадження звукозапису знає трагікомічні історії, коли осіб, які вели звукозапис, притягували до відповідальності за "дрібне хуліганство", або оберталось неприємностями для судді. О.Т. Боннер наводить випадок, коли з дозволу головуючого здійснювався звуко- і відеозапис в одному з московських судів під час розгляду "гучної" цивільної справи. Процес тривав кілька днів, унаслідок чого у головуючого притупилась пильність, і суддя в процесі судового засідання почала використовувати вислови, досить близькі до нецензурних. Відповідні фрагменти судового процесу було показано по одному з телевізійних каналів і в кінцевому рахунку її було позбавлено суддівських повноважень^[4].

У зв'язку з цим зростає роль фактичної процесуальної діяльності судів, під якою розуміють діяльність суб'єктів цивільного процесу, яка має властивості постійного руху і змін, чого в такому ж ступені не мають зовнішні форми судового процесу. Крім того, норми матеріального права, які опосередковано відображають економічні відносини суспільства, порівняно з процесуальними нормами, швидше змінюються і відповідають загальному економічному становищу. Тому нові економічні відносини часто обслуговуються старими процесуальними формами. В окремих випадках, коли така невідповідність проявляється щонайбільше, стара процесуальна форма відкидається як така, що не відповідає своєму змісту, а процесуальна діяльність проходить у потрібній процесуальній формі". Зафіксовані звукозаписом дії можуть бути підставою для скарг. Слід усвідомлювати, що в процесі фактичної процесуальної діяльності, яку Д. Д. Луспеник називає ще й процесуальним звичаєм, допустимі й дії, які прямо процесуальним законом не передбачені, але відповідають загальному смислу цивільного процесуального закону та сприяють здійсненню завдань цивільного судочинства.

Наприклад, процесуальний закон ставить певні вимоги до форми і змісту позовної заяви. У випадку виявлення порушень форми і змісту суд залишає заяву без руху і надає строк для виправлення недоліків документа (ст. 121 Кодексу). Однак ні Кодекс 1964 р., ні новий Кодекс не дають прямої відповіді на питання про те, як бути, якщо недоліки виявлено вже після прийняття позовної заяви. На практиці недоліки заяви усуваються і після її прийняття на вимогу суду або з ініціативи представника сторони. Це може бути адвокат, який впевнився в необхідності уточнення вимог або доповнення юридичної чи фактичної аргументації. В останньому випадку для усунення таких недоліків обирається непередбачена ЦПК процесуальна форма, тобто фактична процесуальна форма додаткової позовної заяви.

У справі С. адвокат подав апеляційну скаргу, яка мала недоліки: не було вказано номер засобів зв'язку однієї зі сторін, а також межі оскарження (у новому Кодексі таких вимог щодо форми апеляційної скарги немає). Не чекаючи, поки суд надасть строк для усунення недоліків, адвокат подав виправлену та приведену у відповідність з вимогами закону апеляційну скаргу. її було прийнято до розгляду.

Під час перевірки зафіксованих звукозаписом випадків фактичної процесуальної діяльності суди, які перевіряють судові рішення, а також органи, які здійснюють перевірку скарг на неправильні дії суддів, мають враховувати, що іноді неможливо строго й вичерпно дотримати процесуальну діяльність суду в межі норм цивільного процесуального права. Тобто слід зважати, що "урегульована нормами процесуального права процесуальна діяльність як така, що містить фактичну діяльність людей, більш самостійна і чутлива на зміни в економічних відносинах суспільства, ніж, наприклад, встановлені законом зовнішні форми процесу".

Фіксування судового засідання здійснює секретар судового засідання або інший працівник апарату суду. Повне або часткове відтворення технічного запису виконується на вимогу особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду. У цьому випадку відтворення частини запису може бути здійснено за потреби уточнити покази свідка для зіставлення з показами іншого свідка, або в інших випадках, коли ситуація в судовому засіданні вимагає цього.

Носій інформації, на який здійснювався запис судового засідання, є додатком до журналу засідання і приєднується до матеріалів справи.

Ч. 5 коментованої статті встановлює, що за клопотанням особи, яка бере участь у справі, може бути за плату здійснено повне або часткове роздрукування технічного запису судового засідання за розпорядженням головуючого. Особа, яка бере участь у справі, має право отримати копію інформації з носія, на який здійснюється технічний запис цивільного процесу. Це важливі гарантії відкритості та гласності судового процесу. Разом з тим повне або часткове роздрукування технічного запису - процес, який вимагає неабияких затрат робочого часу (поки не буде створено програм автоматичного переносу звукоряду на текст). Враховуючи перевантаженість справами суддів, можна визнати допустимим, щоб технічну роботу з роздрукування здійснювали самі учасники, які беруть участь у справі, а суддя і секретар тільки засвідчували б відповідність тексту своїми підписами та скріпляли свої підписи печаткою суду. Роздрукування технічного запису здійснюється за плату, яка встановлюється Кабінетом Міністрів. Кодекс не ставить певних вимог до роздруківки, але зрозуміло, що такий текст належить засвідчувати, принаймні, підписом секретаря та скріплювати цей підпис печаткою суду.

Не встановлює Кодекс і обмежень щодо випадків, коли судове засідання є закритим. В результаті надання копії технічного запису закритого судового розгляду може призвести до неконтрольованого витоку інформації. Вважаю, що у випадках, коли здійснюється закритий судовий розгляд, надання копії технічного запису судового засідання, а також повне або часткове роздрукування технічного запису може бути обмежено. До такого висновку приводить зіставлення ст. б та 197 Кодексу. Ст. б Кодексу встановлює, що офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, зроблений судом. У зв'язку з цим виникає запитання: чи може "неофіційний" звукозапис (аудіозапис) мати якесь процесуальне, зокрема доказове значення.

Чинне законодавство та судова практика дає підстави для позитивної відповіді на це запитання. Так, ст. 57 ЦПК серед доказів називає звуко- і відеозаписи. Ст. 188 ЦПК встановлює спеціальний порядок відтворення звукозапису, відмінний від дослідження інших доказів. Ця обставина вказує на відносну самостійність цього засобу доказування. У Росії такої позиції дотримується О.Т. Боннер, наголошуючи на особливостях звукозапису, здійсненого у судовому засіданні:

1) місце, час і обставини проведення звукозапису відомі абсолютно точно;

2) послідовність зафіксованого звукозапису є не довільною, а визначеною ЦПК;

3) звукозапис фіксує інформацію, яка має чітко регламентовану форму: пояснення свідків, осіб, які беруть участь у справі тощо;

4) зафіксовані звукозаписом голоси належать конкретним особам, дані про яких відображено у журналі судового засідання.

Одним із способів використання такого звукозапису, зробленого, наприклад, адвокатом, можуть бути зауваження щодо технічного запису судового засідання, журналу судового засідання (протоколу) та приєднання до них матеріального носія проведеного звукозапису.

Згідно з Прикінцевими та Перехідними положеннями, суд має повідомити осіб, які беруть участь у справі, про підписання протоколу. Сторони й інші особи після їх повідомлення про підписання протоколу мають право подати свої зауваження щодо нього протягом трьох днів.

Зауваження обов'язково приєднуються до матеріалів справи, навіть у тому випадку, якщо у зв'язку з вибуттям головуючого їх не було розглянуто.

Слід мати на увазі, що протокол судового засідання або носій інформації, на який здійснювався технічний запис, є додатком до журналу (протоколу) судового засідання, за яким суд вищого рівня перевіряє дії суду першої інстанції.

Практика засвідчує, що найчастіше зауваження на протокол судового засідання вносить той адвокат, проти довірителя якого постановлено рішення. Між тим неохайно складений протокол з пропусками слів або цілих фраз, внесення до нього не обумовлених виправлень або скороченого написання слів може бути підставою для скасування рішення з мотивів неповного дослідження обставин, які мають значення для справи. В одній із справ секретар не зафіксувала виступ сторін у дебатах, хоча фактично їм було надано слово для виступу, обмежившись коротким записом про виступ адвокатів. Адвокати обох сторін не звернули увагу на цю обставину. Справу скасовано саме через те, що було порушено право осіб на виступ у дебатах. Отже, слід взяти за правило, що незалежно від того, яке рішення ухвалено у справі, адвокат має прочитати протокол або ознайомитися з технічним записом справи.

При ознайомленні з протоколом адвокату можуть допомогти записи, які він робить у судовому засіданні. Зокрема, на їх основі адвокат може скласти зауваження на протокол, а також при розгляді його зауважень на протокол судового засідання. Адвокат має взяти за правило вести запис судових засідань за допомогою портативного диктофона.

У ЦПК безпосередньо не передбачено, як бути, якщо звукозапис процесу не зберігся або його стан не дозволяє відтворити текст. Вважаю, що в таких випадках є підстави для скасування рішення і направлення справи на новий розгляд, оскільки неможливо перевірити хід судового процесу. Судова практика має визначитися з цим питанням.

суд рішення заочний справа

Заочний розгляд справи

Цивільне судочинство визначають як комплексну систему інститутів, стадій і процесуальних проваджень, які мають єдину процесуальну форму, що визначає певний уніфікований стандарт правосуддя. За загальним правилом постановленню рішення має передувати судовий розгляд справи, в якому беруть участь дві сторони спірного правовідношення. Але буває і так, що відповідач не з'являється в суд, зриває судові засідання, ігнорує виклики суду, намагаючись затягнути процес. З метою дисциплінування відповідача у багатьох країнах вводять спрощені форми розгляду справ, якщо відповідач не з'явився до суду. У Франції є схожа процедура, але рішення в цьому випадку називають винесеним у зв'язку з неявкою в суд, на відміну від рішення, винесеного у змагальному процесі. Тобто ці рішення протиставляються одне одному. Для сторони, яка не з'явилася, передбачено спеціальний порядок оскарження в порядку заперечень (ст. 571-578 ЦПК Франції)^[1].

Україна пішла дещо іншим, більш традиційним шляхом. "Заочне рішення було відомо російському цивільному процесу за Статутом цивільного судочинства 1864 р., в якому використано французьку модель заочного рішення. У1995 р. заочне провадження та заочне рішення знову уведено у російський цивільний процес". Україна щодо цього, мабуть, запозичила заочне рішення від РФ.

Заочне рішення - це різновид рішення суду, яке виноситься у результаті спрощеного судового розгляду за згодою позивача й за відсутності відповідача, належно повідомленого про час і місце судового розгляду, якщо він не з'явився в суд і не повідомив про причини неявки, або якщо зазначені ним причини судом визнано неповажними.

У науці цивільного процесуального права висловлюється й думка, що заочне провадження не є скороченим або спрощеним, бо підпорядковано загальним правилам судочинства. Висловлюється також думка, що заочне рішення є певною санкцією (процесуальною) щодо відповідача, який не виконав свого обов'язку з'явитися до суду. В результаті заочного розгляду справи постановляють заочне рішення.

Для суду важливо виділити умови, за яких може відбутися заочний судовий розгляд: 1) згода позивача; 2) неявка відповідача; 3) належне його повідомлення; 4) відсутність поважних причин неявки.

Отже, заочне рішення може бути постановлено тільки за умови, що позивач погоджується на такий розгляд. Відсутність згоди позивача уможливлює заочне рішення. Адже позивач і його представник не знають і не можуть знати про можливий майбутній результат розгляду справи. Він може виявитись негативним саме для позивача, і саме через те, що неявка не дозволяє дослідити певні істотні моменти справи. Чи можна при цьому говорити про заочне рішення як певну санкцію до сторони, яка не з'явилася, особливо якщо рішення постановлено на користь відповідача? Точнішими є міркування Д. Д. Луспеника про те, що "явка сторони в судове засідання є суб'єктивним процесуальним правом, і як кожне суб'єктивне право - це гарантовані законом вид і міра можливої або дозволеної поведінки особи і реалізація суб'єктивного права повністю залежить від розсуду, бажання і волі уповноваженої особи. Несприятливим наслідком для відповідача у разі його неявки в судове засідання може виявитись лише розгляд справи за його відсутності". Правильною є і висловлена у правовій літературі думка, що "у разі явки представника відповідача суд втрачає можливість ухвалювати заочне рішення ".

Дещо проблематичною є ситуація, коли позивачів кілька, й дехто з них дає згоду на заочне рішення, а решта ні. У літературі рекомендують, щоб суд доклав зусиль, аби позивачі дійшли однакової думки. При цьому "у разі повторної неявки відповідача і різних позицій позивачів на ухвалення заочного рішення слід виходити з розуміння виду співучасті: щодо факультативного - роз'єднати один чи кілька позовів в окреме провадження та відкласти розгляд справи, а вимоги позивача, який дає згоду на ухвалення заочного рішення, розглянути у такому провадженні". Така пропозиція з огляду на право суду об'єднати або роз'єднати позови (ст. 126 ЦПК) має право на життя. В інших випадках, за відсутності згоди на заочне рішення однієї зі сторін, може бути постановлено звичайне рішення. Суди йдуть до рішення найпростішим шляхом, тому в кожній ситуації вони обирають шлях найбільш економний. Роз'єднання позовів ускладнює процес і створює загрозу ухвалення протилежних рішень. Тому здебільшого судді не стануть ускладнювати суду (тобто собі) вирішення справи.

Перед судом можуть постати й інші проблеми. Зокрема, як бути у випадку участі у справі третіх осіб або за наявності зустрічного позову? Вирішувати проблему слід виходячи з принципу розумності. У літературі висловлено думку, що якщо у справу вступила третя особа із самостійними вимогами щодо предмета позову, то у разі неявки і позивача, і відповідача щодо первісного позову для заочного рішення досить згоди цієї третьої особи. Ці міркування обґрунтовуються тим, що по відношенню до цієї третьої особи і позивач, і відповідач за первісним позовом виступають як відповідачі. Думка, мабуть, й слушна, втім сумніви залишаються. Адже первісний позивач у процесі все ж залишається позивачем, і необхідність його згоди на заочне рішення гарантована ч. 1 ст. 224 ЦПК. І наявність у процесі третьої особи із самостійними вимогами не зменшує його права позивача. Вважаю, що правильно діятимуть суди, якщо для заочного рішення одержать згоду як третьої особи із самостійними вимогами, так і первісного позивача.

"У випадку явки в судове засідання первісного позивача та третьої особи і неявки відповідача за первісним позовом ухвалення заочного рішення виключається", оскільки явка хоча б одного відповідача не дає право на заочний судовий розгляд. А третя особа із самостійними вимогами виступає перед первісним позивачем, по суті, як відповідач.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, не володіють правами позивача, тому, на мою думку, їхня згода не потрібна для постановлення заочного рішення^[2]. Дещо інша позиція - у разі наявності зустрічного позову. Тут є різні міркування: а) що вирішальне значення має згода позивача за первісним позовом; б) потрібна згода позивача за первісним або зустрічним позовом (за неявки одного з них); в) неможливість постановлення заочного рішення взагалі, за неявки одного з позивачів (чи то за первісним, чи за зустрічним позовом). Кодекс це не врегулював. Тому вважаю, що ситуація за наявності первісного і зустрічного позову дає підстави для висновку про неможливість постановлення заочного рішення. У випадку неявки одного з позивачів (він же - відповідач за протилежним позовом) суд може постановити звичайне рішення із застосуванням правил ст. 169 ЦПК^[3]. Судовий розгляд будується в цьому випадку на дослідженні тих доказів, які є у розпорядженні суду.

Введення такого інституту, як заочний розгляд справи, має підводні рифи, які ще проявлятимуться в процесі судової практики. Нерідко буває так, що саме пояснення відповідача переконують суд у потребі задовольнити позов. Можуть бути неоднозначні ситуації, коли адвокат, виходячи з інтересів відповідача, може тому порадити, щоб він не з'являвся в суд, аби своїми поясненнями не зіпсувати справу. Тому і позивачу варто добре подумати, перш ніж погоджуватися на заочний судовий розгляд.

Слід зауважити, що, насправді, заочний судовий розгляд не веде до процесуальної економії та спрощення процесу в цілому, позаяк вводиться додаткова судова процедура перегляду заочного рішення тим самим судом, якої раніше не було. І незадоволений заочним рішенням відповідач здебільшого користуватиметься своїм правом на перегляд, тим паче що заява не потребує оплати судового збору. Звідси висновок, що суди мають добиватись постановлення звичайного, а не заочного судового рішення. Це позбавить їх від потреби ще раз звертатись до вирішеної вже справи у порядку перегляду судового рішення.

Відповідач може також просити суд розглянути справу без його участі. Це серйозний сигнал для другої сторони та й для суду. Хай там як, але розгляд справи за участі обох сторін має переваги перед заочним судовим розглядом. Апологети встановлення об'єктивної істини у судовому процесі мали б зазначити, що в цьому випадку пошук такої істини утруднений, адже суд вислуховує лише одну сторону, а отже, процес втрачає одну з ознак "об'єктивності".

Кодекс чітко не висловився щодо можливості постановлення заочного рішення, якщо відповідач просить розглянути справу без його участі. Вважаю, що в цьому випадку заочне рішення не може бути постановлено. Суд за таких обставин приймає рішення в порядку загальної процедури. Д. Д. Луспеник з цього приводу зауважує, що "з надходженням до суду такої заяви сторона вважається присутньою у залі судового засідання".

За участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у разі неявки всіх відповідачів. ЦПК Франції визнає, що у випадку неявки одного з кількох відповідачів рішення вважається прийнятим у змагальному процесі щодо всіх відповідачів. Якщо судову повістку вручено відповідачу особисто, ЦПК Франції проведений процес вважає змагальним і називає зазначену ситуацію правовою фікцією. Слушною є і пропозиція Д. Д. Луспеника про доповнення ч. 1 ст. 225 проекту Кодексу (тепер ч. 1 ст. 224 ЦПК) вказівкою на особисту неявку в судове засідання відповідача, щоб усунути різне тлумачення цього положення.

Заочне рішення не може бути постановлено у випадку зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог. У цьому випадку суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача. Було б логічним передбачити, що якщо позивач дав згоду на заочне рішення, то з цього моменту він втрачає право на зміну предмета позову та розміру вимог. Оскільки такого порядку прямо не передбачено, це відкриває для позивача можливість, по суті, відкликати свою згоду на заочне рішення шляхом зміни, наприклад, розміру вимог. При цьому можна наштовхнутися на незадоволену реакцію судді, на такий спосіб поведінки і методи роботи адвоката в суді, але прихована (штучна) можливість відмови від згоди на заочне рішення використовуватиметься позивачами, поки статтю ЦПК відповідним чином не відредагують, як це зроблено в ЦПК РФ.

До заяви про перегляд заочного рішення долучають її копії за кількістю осіб, які беруть участь у справі, та копії всіх доданих до неї матеріалів. Якщо заява неналежно оформлена, до неї застосовують правила ст. 121 Кодексу.

Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу (як у нарадчій кімнаті, так і заносить її до журналу судового засідання).

Принциповою особливістю заочного провадження ("французький слід") є можливість перегляду заочного рішення судом, який його ухвалив. Ця розширює тактичні можливості судового спору й у певних випадках адвокати свідомо рекомендуватимуть своїм клієнтам дочекатись заочного рішення і відтак подавати на його перегляд. У всякому разі, знаючи обставини, які встановлено судом, а також оцінку, дану судом тим чи іншим доказам, легше знайти слабкі місця в заочному рішенні й оспорювати його. Однак це можливо лише за наявності поважних причин неявки в суд. Перегляд рішення може бути використано також для того, щоб додати до справи докази, які відповідач не встиг зібрати до розгляду справи. Такі докази залишаються в матеріалах справи навіть у випадку, якщо суд не визнав поважними причини неявки в суд і відхилив заяву.

За формою і змістом заочне рішення має відповідати вимогам, встановленим ст. 213, 215 Кодексу. В ньому також має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд. Кодекс чітко не визначився, чи потрібно писати назву "Заочне рішення", чи просто "Рішення". Очевидно, що судова практика вказуватиме назву "Заочне рішення". Зміст рішення має свою специфіку. Адже у ньому відсутні пояснення відповідача, який не з'явився в суд. Проте якщо у матеріалах справи є письмові пояснення відповідача, то їх зміст слід указати у заочному рішенні.

Заочне рішення надсилається відповідачам, які не з'явилися в суд, рекомендованим листом з повідомленням не пізніше 5 днів з дня його проголошення. Інші учасники процесу, які з'явилися в суд, можуть одержати заочне рішення в суді в порядку ст. 222 Кодексу, тобто не пізніше п'яти днів з дня проголошення заочного рішення. Оскільки для заочного рішення не зроблено винятку з питання його проголошення, воно має проголошуватись у загальному порядку.

Перегляд заочного рішення здійснюється судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення. Встановлено вимоги до заяви про перегляд судового рішення. Письмова заява повинна мати реквізити та відповідати вимогам, зазначеним у ч. 2 ст. 229 ЦПК. Деякі з цих вимог, по суті, є зайвими або викладені так, що можуть створювати проблему для заявника. Наприклад, у ст. 119 ЦПК вимога до позовної заяви про номер засобів зв'язку ставиться у залежність від того, чи відомий він позивачу. У коментованій статті вимагається вказувати номер засобів зв'язку без застереження чи умови, що такий відомий. Натомість відсутня вимога вказувати поштовий індекс заявника та номер справи.

Адвокати та відповідачі, які подають таку заяву, мають враховувати ці дрібниці і не припускатись "дитячих" помилок під час її оформлення. Для суду зручніше, якщо у заяві вказано не лише номер засобів зв'язку, місце проживання чи місцезнаходження заявника, а й поштовий індекс (по суті він є невід'ємною частиною адреси), номері дату заочного рішення. Заява повинна мати назву, наприклад: "Заява про перегляд заочного рішення № 2-1565/05 від 25 серпня 2005 р.".

У вступній частині заяви доцільно вказати суддю (суддів), які ухвалили заочне рішення. Це полегшує роботу суду. Адвокат завжди має подавати заяви й інші документи так, щоб полегшувати суду ідентифікацію справи, щодо якої така заява або клопотання подається до суду, незалежно від того, чи така вимога міститься у законі. Толерантність до суду в адвоката має бути навіть у дрібницях. Адже ці "дрібниці" формують репутацію адвоката як кваліфікованого спеціаліста.

Заява про перегляд заочного рішення підписується особою, яка її подає. Якщо заяву подає представник, то додається довіреність або інший документ, який підтверджує його повноваження. Зазвичай, такий документ вже є у справі, однак і в цьому випадку краще його подати із заявою про перегляд заочного рішення, щоб не наражатись на формальне застосування правил ст. 121 ЦПК, тобто залишення позовної заяви без руху. За подання заяви про перегляд заочного рішення судовий збір не сплачується.

Прийнявши заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно направляє її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі, одночасно повідомляючи про час і місце розгляду справи. Заяву має бути розглянуто протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце слухання, не перешкоджає розгляду справи. Заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Винесення рішення у випадку неявки відповідача (тобто заявника про перегляд заочного рішення) у цьому випадку вже не є заочним, а відтак відповідач, який не з'явився, не вправі повторно подавати заяву про перегляд цього рішення.

Процедура перегляду вимагає встановлення осіб, які з'явилися в суд, перевірку повноважень представників, повідомлення змісту заяви та з'ясування думки сторін та інших осіб щодо вимог про перегляд заочного рішення. Це потребує від судді часу і зусиль. Тобто маємо майже повний повторний розгляд справи, а не спрощену систему процедур. Оскільки для цієї судової процедури не встановлено винятку щодо її повного фіксування та звукозапису, то слід визнати, що вимоги ст. 197 ЦПК поширюються і на перегляд заочного рішення як процедури, що здійснюється в порядку судового розгляду (з 1 січня 2008 р.). Це ще більше ускладнює завдання суду. Тому я не вважаю, що введення заочного розгляду справи є спрощенням процедур судового розгляду^[4].

За результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд постановляє ухвалу, якою залишає заяву без задоволення, або скасовує заочне рішення та призначає заяву до розгляду в загальному порядку. У разі залишення заяви без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не приєднується до строку на апеляційне оскарження рішення.

Скасування заочного рішення може відбутись за наявності двох умов.

1. Суд встановив, що причини неявки в судове засідання та неповідомлення про це суду мали місце з поважних причин (суб'єктивний фактор).

2. Подані стороною докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Наявність лише однієї умови з цих двох обставин є недостатньою для скасування заочного рішення. Вони мають бути у сукупності.

Отже, може виникнути ситуація, коли подані стороною докази мають істотне значення для справи, але немає підстав для визнання причин неявки поважними. І заява буде відхилена. Говорити після цього, що у суді встановлюється об'єктивна істина, вочевидь не доводиться.

Приклад. До суду подано позов про стягнення боргу. На підтвердження - боргову розписку про одержання 20 тис. грн. Відповідач у судове засідання не з'явився. Суд постановив заочне рішення. Відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення, де вказав, що: а) його неявка в суд була поважною, бо він у той день хворів, хоча до лікаря не звертався. Це можуть підтвердити свідки: його дружина і син; б) вимога є безпідставною, бо він повністю розрахувався за цей борг, виконавши позивачу будівельні роботи. На підтвердження цієї обставини подав розписку позивача, що борг погашено, бо в його рахунок здійснено боржником будівельні роботи на суму боргу, і виконані роботи позивач визнає як погашення боргу.

У цій ситуації суд має сумніви в тому, що причина неявки в суд і неповідомлення про причини неявки є поважними. Але представлений доказ (розписка) повністю спростовує позов. Як бути у цьому випадку? Адже рішення має бути законним, справедливим і правильним. Воно є таким формально, бо прийняте на підставі наявних доказів. Але додатково подані докази будуть ще і предметом оцінки в апеляційному суді. Чи варто у такій ситуації наражатись на можливе скасування заочного рішення вищим судом? Отже, Кодекс покладає на суддів обов'язок вирішувати зовсім необов'язкову дилему: чи є підстави для визнання причин неявки поважними. У наведеному прикладі різні судді по-різному вирішуватимуть питання. Одні, усвідомлюючи, що докази поважності причин неявки є недостатніми, все ж визнають їх поважними та скасують заочне рішення, інші - визнають такі причини неявки неповажними та відмовлять у задоволенні заяви.

Заочне рішення може бути оскаржено у загальному порядку. Ч. 3 ст. 232 ЦПК встановлює, що повторне заочне рішення позивач і відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому Кодексом. Ця норма викладена не зовсім вдало і потребує пояснень. Не ясно, що таке повторне заочне рішення. Вважаю, що повторним заочним рішенням є рішення, яке винесено заочно після скасування заочного рішення судом за заявою відповідача і призначення справи до розгляду в загальному порядку, при якому відповідач знову не з'явився в судове засідання. У контексті ч. 3 ст. 232 зазначається, що відповідач не може ще раз скористатися заявою про перегляд цього повторного заочного рішення. Ч. 3 ст. 232 ЦПК вимагає коректування. її можна викласти так: "Після скасування заочного рішення та призначення справи до розгляду в загальному порядку суд може постановити повторне заочне рішення, якщо відповідач знову не з'явився в судове засідання. У цьому випадку позивач і відповідач можуть оскаржити таке заочне рішення у загальному порядку. Перегляд повторного заочного рішення в порядку ст. 228 ЦПК не допускається".

Набрання заочним рішенням чинності не містить особливостей і встановлюється відповідно до загального порядку.

Дії сторін після оголошення рішення суду

Вирішення справи у суді першої інстанції закінчується проголошенням судового рішення. Але сторонам та їхнім представникам, незалежно від того, на чию користь ухвалено рішення, слід здійснити певні дії. Передусім потрібно одержати судове рішення, ознайомитися з протоколом судового засідання, за потреби подати зауваження на протокол судового засідання. Якщо суд упустив поставлені у позовній заяві вимоги, то належить подати заяву про ухвалення додаткового рішення або просити про його роз'яснення.

Слід мати на увазі, що копії судових рішень, відповідно до ст. 222 ЦПК, мають надаватись на вимогу сторін не пізніше 5 днів з дня проголошення рішення. Якщо сторона не задоволена рішенням або ухвалою суду, то, відповідно до ст. 294 ЦПК, потрібно подати заяву про апеляційне оскарження рішення в межах 10-денного строку, а ухвалу оскаржити у п'ятиденний строк.

Размещено на Allbest.ru