Удосконалення чинного законодавства України про адміністративну відповідальність у сфері землекористування

- вищі навчальні заклади незалежно від форми власності.

Можна виділити орендарів земельної ділянки, якими, згідно із положеннями статті 4 Закону України «Про оренду землі», можуть бути і органи державної влади, і місцевого самоврядування, а також громадяни та юридичні особи України, іноземні громадянам і особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання і організації, іноземні держави.

Отже, суб'єктами землекористування виступають юридичні та фізичні особи, які в установленому законом порядку набули право володіння і користування земельною ділянкою для досягнення відповідних цілей і мають у зв'язку з цим певні земельні права та обов'язки.

Дотримуючись загальних позицій теорії права, можна відзначити, що існує певний правовий зв'язок основних обов'язків і юридичної відповідальності суб'єкта землекористування. Якщо вважати, що юридична відповідальність за цільовим призначенням покликана забезпечувати належну поведінку, виступати фактом свого існування превенцією порушення або невиконання суб'єктом своїх обов'язків [13, с. 37], то невиконання суб'єктом землекористування своїх обов'язків тягне застосування щодо нього юридичної відповідальності у вигляді, наприклад, адміністративної відповідальності або позбавлення права користування відповідною ділянкою. Протиправний характер адміністративного проступку випливає з його заборони законом, зокрема земельним законодавством і законодавством України про адміністративні правопорушення.

Доцільно зазначити, що особливість адміністративної відповідальності суб'єктів землекористування зумовлена правовим режимом земельних ділянок, які знаходяться у користуванні або оренді зазначених суб'єктів. Аналіз положень чинного земельного законодавства України дозволяє виділити групу обов'язків суб'єктів землекористування. Застосовуючи системний та порівняльний методи дослідження, спробуємо виділити ті обов'язки, які кореспондуються з відповідним складом земельних правопорушень, передбачених нормами Земельного кодексу України, та відповідними складами адміністративних правопорушень, що містяться у чинному Кодексі України про адміністративні правопорушення. Це дозволить виявити прогалини у чинному законодавстві, яке регулює питання настання юридичної відповідальності за порушення у сфері землекористування.

Обов'язки землекористувачів передбачені у статті 96 Земельного кодексу України, яка передбачає дотримання ним певних умов, пов'язаних із використанням конкретних земельних ділянок, зокрема:

а)забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;

б)додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; є) додержуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з установленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Цей перелік не є вичерпним, адже законом можуть бути встановлені й інші обов'язки землекористувачів. Що стосується правового врегулювання застосування адміністративної відповідальності, то сьогодні в Україні відсутня єдина узгоджена система правових норм, що регламентують правовідносини у сфері адміністративної відповідальності за земельні правопорушення. На перший погляд, законодавцем зроблено прогресивний крок у визначенні видів протиправної поведінки у сфері земельних відносин та встановлення юридичної відповідальності за неї в нормах Земельного кодексу України. З іншого боку, іноді це зумовлює відповідні суперечності у зв'язку з тим, що земельні правопорушення належать до так званих складних: передбачені і у статті 211 Земельного кодексу України, і в Особливій частині Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до положень статті 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за такі порушення: 1) укладення угод із порушенням земельного законодавства; 2) самовільне зайняття земельних ділянок; 3) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; 4) розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; 5) невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; 6) порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; 7) знищення межових знаків; 8) приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок; 9) непроведения рекультивації порушених земель; 10) знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень; 11) невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту; 12) самовільне відхилення від проектів землеустрою; 13) ухилення від державної реєстрації земельних ділянок і подання недостовірної інформації щодо них; 14) порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок; 15) порушення строку видачі держаного акта на право власності на земельну ділянку [1].

Однак, зважаючи на те, що стаття 211 Земельного кодексу України є загальною нормою та не розкриває складів відповідних земельних правопорушень, обґрунтовано твердження, що «ця норма регулятивного та охоронного значення не має - нікого не можна притягнути до відповідальності на підставі частини 1 статті 211 Земельного кодексу України. Неповністю розкривається зміст цих видів земельних правопорушень і в Кодексі України про адміністративні правопорушення, тому без звернення до інших нормативно-правових актів визначити об'єктивну сторону окремих складів правопорушень у галузі земельного законодавства неможливо» [1, с. 14].

На підставі цього зазначену норму пропонуємо викласти у такій редакції: «Юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України у сфері земельних відносин, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України».

З переліку земельних правопорушень, установлених Земельним кодексом України, лише частина з них є такими, що мають ознаки адміністративних правопорушень у сфері земельних правовідносин, відповідно за які особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за такі види протиправних діянь: 1) псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, нафтою і нафтопродуктами, неочище- ними стічними водами, виробничими та іншими відходами, а також невжиття заходів боротьби з бур'янами (ст. 52); 2) використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд і захисних лісонасаджень (ст. 53); 3) самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 53-1); 4) зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу, а також невиконання вимог законодавства про охорону довкілля (ст. 53-3); 5) знищення межових знаків (ст. 56); 6) порушення правил землеустрою (ст. 55); 7) порушення строків повернення тимчасово зайнятих земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призначенням (ст. 54) [14].

Функції, пов'язані з виявленням і фіксуванням земельних правопорушень, покладені на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Він розглядає справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 47-50, 52-53-1, 53-3-54 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Тому цей орган здійснює повноваження щодо застосування заходів адміністративного примусу відповідно до функцій, передбачених цим кодексом. Нині його функції виконує Державна екологічна інспекція, яка здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади

та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами вимог законодавства про використання та охорону земель щодо:

- консервації деградованих і малопродуктивних земель;

- збереження водно-болотних угідь;

- виконання екологічних вимог під час надання у власність і користування, зокрема в оренду, земельних ділянок;

- здійснення заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами;

- додержання режиму використання земель природно- заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні;

- додержання екологічних нормативів із питань використання та охорони земель [15].

Необхідно зазначити, що сьогодні неможливе здійснення правової оцінки дій суб'єкта за ухилення від державної реєстрації прав на земельну ділянку та подання недостовірної інформації, яке визначено в п. «ї» статті 211 Земельного кодексу України. Адже чинним адміністративним законодавством не передбачено відповідальності за таке правопорушення (механізм реалізації цієї норми відсутній в Кодексі України про адміністративні правопорушення), тому пропонується внести зміни до чинного кодексу та доповнити його статтею 53-7 такого змісту:

Література