Особливості розподілу обов’язку доказування між сторонами судового процесу в справах про порушення податкового законодавства

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Особливості розподілу обов'язку доказування між сторонами судового процесу в справах про порушення податкового законодавства

Результати дослідження

обов'язок презумпція вина доказування судовий податковий

З метою забезпечення реальної рівності сторін адміністративного процесу законодавець зобов'язаний запровадити відповідні механізми позитивної дискримінації, які би забезпечували рівність можливостей учасників публічно-правових відносин. Одним із таких механізмів, на думку вчених [2, с. 148], є обмеження принципу змагальності в адміністративному судочинстві та покладання обов'язку доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності на відповідного суб'єкта владних повноважень (ст.71 КАС України, ст. 56 Податкового кодексу України). Однак ми вважаємо, що таке покладання обов'язку доказування не зрівнює статус суб'єктів, а лише призводить до того, що в адміністративному судочинстві «процесуальний статус суб'єкта владних повноважень об'єктивно логічно обмежений» [4, с. 42]. Деякі вчені вже почали концептуально виділяти таке обмеження в процесуальному статусі, як «презумпцію вини суб'єкта владних повноважень» [5, с. 508; 6; 7, с. 15]. І поки ця тенденція просліджуватиметься впевнена теза вчених, що «держава гарантує юридичну рівність суб'єктів публічно-правових відносин перед законом та судом» [8, с. 11], буде дещо не відповідати дійсності.

Факт створення адміністративних судів, безумовно, є одним із провідних досягнень держави, побудованої на верховенстві права, зокрема, з огляду на те, що ці суди отримали юрисдикцію розглядати акти адміністративних органів [9]. Як зазначає М.П. Кучерявенко, «поява спеціалізованого суду, де в процесі особі забезпечувались певні процесуальні гарантії захисту в спорі із суб'єктом владних повноважень - це був дійсно революційний крок на шляху розбудови демократії» [4, с. 41-42]. До речі, проект Кодексу адміністративного судочинства України від 21 квітня 2005 р. №1331 на перших стадіях законотворення називався «Адміністративний процесуальний кодекс України», у ньому передбачалося, що «завданням адміністративного судочинства є захист прав і свобод людини та громадянина, законних інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів, які здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства або на виконання делегованих повноважень» [10]. Однак автори законопроекту не врахували, що до підвідомчості новостворених адміністративних судів згодом перейдуть справи про порушення фінансового законодавства, зокрема податкові спори, де суб'єкт владних повноважень може виступати не тільки як відповідач, а й бути також ініціатором позову в справах про зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків; накладання адміністративного арешту на майно платника податків; стягнення коштів за податковим боргом тощо (ч.1 ст.183-3 КАС України). Таким чином, завдання адміністративного судочинства, закріплені в ст.2 КАС України, зараз виходять за межі «захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб» від незаконних дій органів державної влади та місцевого самоврядування. І хоча після проведення чергового етапу судової реформи пройшов тривалий час, норми ст.2 КАС України досі не були змінені у відповідності до реалій сучасного адміністративного процесу.

М.П. Кучерявенко зауважує: «При реалізації адміністративного судочинства тягар доказування лежить на органі владних повноважень» [4, с. 42]. До цієї думки наковці приходять у зв'язку зі сприйняттям суб'єкта владних повноважень виключно як відповідача, що, на нашу думку, не відповідає дійсності.

Як постановив у своєму роз'ясненні Вищий адміністративний суд України, правовідносини, які виникають під час виконання Міністерством доходів і зборів України та його територіальними органами покладених на них завдань, є публічно-правовими, а справи зі спорів між суб'єктами цих відносин є адміністративними (п. 6). У межах здійснення контрольних функцій органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають право звертатися до суду про винесення судового рішення щодо припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців. Спори, що виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства (п. 7.3) [11].

З наведеного виходить, що в окремих категоріях справ суб'єкт владних повноважень виступає як позивач, а тому обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, має покладатися на кожну сторону адміністративного процесу. Звісно, можна припустити, що хибні уявлення в науці утворилися під впливом віри в дію презумпції невинуватості платника податків, «оскільки презумпція невинуватості (винуватості) як процесуальна презумпція вказує на суб'єкта процесу, на якого покладається обов'язок доказування» [12, с. 91], однак у вітчизняному законодавстві дія цієї презумпції поширюється тільки на кримінальне провадження (ст.17 Кримінального процесуального кодексу України [13]), на відміну від Російської Федерації, де особа вважається невинною у вчиненні податкового правопорушення поки її вину не буде доведено в передбаченому федеральним законом порядку. Відповідно до Податкового кодексу Російської Федерації особа, яка притягується до відповідальності, не зобов'язана доводити свою невинність у вчиненні податкового правопорушення. Обов'язок із доведення обставин, що свідчать про факт податкового правопорушення та винності особи в його вчиненні, покладається на податкові органи, а неусувні сумніви у винності особи, яка притягується до відповідальності, тлумачаться на користь цієї особи (п.6 ст.108 Податкового кодексу Російської Федерації) [14].

Відповідно до п.4 ст.56 Податкового кодексу України (далі - ПК України) обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених ПК України, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, також покладається на контролюючий орган, але тільки під час процедури адміністративного оскарження. Обов'язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом [15], що знову таки повертає нас до КАС України та закріпленої в ньому норми, що «відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом» [16]. Виключення наведені в ч.4. ст.50 КАС України, коли громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами, не охоплюють справи про порушення фінансового законодавства, а отже, можна констатувати, що одні норми КАС України вступають у протиріччя з іншими нормами цього кодексу.

Висновки. Найпростіший спосіб виправлення наведеної законодавчої неузгодженості полягає в розширенні переліку виключень, коли громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень. Тому пропонуємо додати до ч.4. ст.50 КАС України пункт 41 такого змісту: «про примусове забезпечення виконання податкового обов'язку».

Список використаних джерел:

1. Белоусов А.В. Процедуры разрешения налоговых споров по законодательству США: автореф. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.14 «Административное право; финансовое право; информационное право» / А.В. Белоусов. - М., 2008. - 26 с.

2. Будько З.М. Презумпція невинуватості в податковому праві / З.М. Будько // Форум права. - 2011. - №1. - С. 142-148. - [Електронний ресурс]

3. Погребняк С.П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика): [монографія] / С.П. Погребняк. - Х.: Право. - 240 с.

4. Кучерявенко М.П. Конституційні засади компетенції адміністративних судів: чи доцільна ревізія? / М.П. Кучерявенко // Вісник Вищого адміністративного суду України. - 2009. - №1. - С. 41-44.

5. Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України: у 2 т. / за заг. ред. В.К. Матвійчука. - Вид. 2-е, змін. та доп. - К.: Алерта, КНТ, 2008 - Т. 1. - 2008. - 787 с.

6. Мацелик М.О. Особливості доказування в адміністративному судочинстві України / М.О. Мацелик, М.П. Мельник [Електронний ресурс]

7. Умовна О.В. Докази в адміністративному судочинстві при поновленні на публічну службу: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 / О.В. Умовна; Нац. універ. Державної податкової служби. - Ірпінь, 2010. - 24 с.

8. Способи вирішення публічно-правових спорів з органами влади: [практ. посіб.] / Л.Б. Сало, І.Я. Сенюта, Н.Є. Хлібороб, А.М. Школик. - Дрогобич: Коло, 2009. - 112 с.

9. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Кресс проти Франції» від 7 червня 2001 р. [Електронний ресурс]

10. Адміністративний процесуальний кодекс України: Проект Закону від 21 квітня 2005 р. №1331 [Електронний ресурс]

11. Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів: Постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 р. №8 [Електронний ресурс]

12. Бабін І.І. Презумпція невинуватості платника податків та її реалізація в податковому законодавстві / І.І. Бабін, О.В. Дьомін // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія «Правознавство». - Вип. 522. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2009. - С. 86-92.

13. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р. №4651-УІ // Відомості Верховної Ради України. - 2013. - №9-10. - Ст. 88.

14. Налоговый кодекс Российской Федерации: Федеральный закон от 5 августа 2000 г. №117-ФЗ // Сайт Федерального Собрания Российской Федерации [Електронний ресурс]

15. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. №2755-УІ // Офіційний вісник України. - 2010. - №92. - Т 1. - Ст. 3248.

16. Кодекс Адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. №2747-ГУ // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - №35-37. - Ст. 446.

Размещено на Allbest.ru