Провадження в справі до судового розгляду як самостійна стадія цивільного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університеті імені Тараса Шевченка м. Київ, вул. Володимирська, 60, Україна

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВІ ДО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ ЯК САМОСТІЙНА СТАДІЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Прокопенко М.В.

Прийняття Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у 2004 р. стало важливим етапом на шляху до вдосконалення існуючих і впровадження нових інститутів, механізмів, процедур, які покликані сприяти здійсненню основного завдання цивільного судочинства. Одним із таких оновлених інститутів є провадження в справі до судового розгляду.

Актуальність теми дослідження обумовлюється новизною цього інституту, неоднозначністю тлумачення серед науковців, неоднаковістю застосування норм ЦПК України щодо підготовки справ до судового розгляду.

Проблемні питання, що існують у теорії та практиці щодо провадження в справі до судового розгляду, висвітлено в роботах О.О. Грабовської, Г.О. Жиліна, В.Ф. Ковіна, Б.М. Лапіна, Д.Д. Луспеника; Н.Л. Бондаренко-Зелінської, П.В. Логінова, В.К. Пучинського, Г.О. Світличної, Г.П. Тимченка, О.С. Шумейка, О.О. Якименка та інших.

Метою статті є визначення правової природи провадження в справі до судового розгляду як самостійної стадії цивільного процесу, аналіз норм, які врегульовують порядок проведення підготовки справи до розгляду, та історії їх формування.

Оскільки досягнення цілей цивільного судочинства та виконання його завдань є складним процесом, виникає потреба в регламентації та закріпленні всіх процесуальних дій і процедур, які здійснюються протягом вирішення цивільних справ, а також необхідність створення ефективної процедури підготовки справ до судового розгляду, що сприяло б швидкому та справедливому вирішенню справ, забезпечувало б учасникам реалізацію їхніх процесуальних прав і надало б змогу вирішити справу ще до початку судового розгляду.

Формування інституту провадження як окремої стадії цивільного процесу відбувалося протягом тривалого часу. Спочатку закріплювалися лише окремі норми, які врегульовували порядок проведення підготовчих дій. Перші законодавчі акти, які видавалися в XVII - на початку XVIII ст., не містили конкретних норм щодо підготовки справ до судового розгляду, а тим паче норм, які б регулювали порядок проведення попереднього судового засідання та процесуальних дій на стадії провадження до судового розгляду.

Лише за часів Петра I в законодавчих актах почали згадуватися правила, які б регламентували підготовку справи до судового розгляду. Так, в Указі «Про стисле зображення процесів чи судових тяжб» 1715 р. передбачався колегіальний розгляд справ, чому передувало сповіщення відповідача про порушення справи й виклик його до суду, а також вислухування попередніх заяв і клопотань сторін [8, с. 35]. Ще одним прикладом є Указ «Про форму суду» від 5 листопада 1723 р., у якому йшлося про підготовчі дії, які здійснювалися до судового розгляду [9, с. 143].

Звісно, не можна назвати правила, закріплені в тогочасному законодавстві, бездоганними, а комплекс таких правил - підготовкою справи до розгляду в сучасному розумінні, проте вони слугують початком розвитку законодавства в цій галузі. Окремі модернізовані елементи та норми існують у сучасному законодавстві.

Правила, встановлені реформою Петра I, загалом діяли до судової реформи Олександра II. Тоді було прийнято Статут цивільного судочинства 1864 р. Книга друга цього статуту містила главу V «Про провадження до слухання справи», яка включала положення про виклик до суду, строки явки до суду, попередню письмову підготовку справи, словесну змагальність сторін. Попередня письмова підготовка включала обмін змагальними паперами, при цьому статут обмежив сторін чотирма такими паперами: позовна заява, відповідь, заперечення та спростування. Проте подання змагальних паперів визнавалося правом сторін, а не обов'язком. Якщо сторона вважала подання заперечень чи спростувань надмірним, а словесної змагальності було достатньо, вона могла відмовитися подавати письмові документи [11].

У Цивільному процесуальному кодексі УРСР 1924 р. положення про дії судді щодо підготовки справи до судового розгляду не виділялися в окрему стадію, а включалися до глави, присвяченій поданню позову. Підготовчі дії не були обов'язковим і проводилися за рішенням суду, суддя на власний розсуд визначав необхідність таких дій. Під час застосування норм цього кодексу виявилося, що найбільш суттєвою причиною судової тяганини був той факт, що в першому судовому засіданні сторони не надавали в достатньому обсязі доказів для прийняття рішення [10, с. 20].

Г.П. Тимченко в статті «Підготовка справи до судового розглядання як стадія цивільного процесу» звертає увагу на значну роль науки цивільного процесу в становленні інституту підготовки справ до розгляду. Хоча єдності думок науковців не було, одні правознавці вважали, що оскільки обсяг процесуальних дій суддів є незначним, то й підготовку справ до розгляду виділяти в окрему стадію немає необхідності. Інші науковці наполягали на тому, що проводити попередню підготовку потрібно лише в найскладніших випадках. Автор особливо виділяє думку К.С. Юдельсона про те, що попередня підготовка справ є однією з обов'язкових стадій у цивільному процесі, оскільки така необхідність продиктована самим життям [8, с. 36].

Ще одним законодавчим актом, який регулював порядок здійснення цивільного судочинства, були Основи цивільного судочинства Союзу РСР та союзних республік, у яких містилася ст.33, яка визначала, що після прийняття заяви суддя проводить підготовку справи до судового розгляду, метою якої є забезпечення своєчасного та правильного вирішення справи [4]. Проте закон не визначав, які саме дії проводить суддя та чи є вони обов'язковими.

Важливим кроком на шляху до становлення цивільного процесу України стало прийняття Цивільного процесуального кодексу УРСР 18 липня 1963 р. Глава 8 кодексу «Підготовка цивільних справ до судового розгляду» включала положення, що регулювали дії судді з підготовки справи (ст.143), об'єднання та роз'єднання позовів (ст.ст.144-145), строки підготовки справи (ст.146), призначення справи до розгляду (ст.147), строки розгляду (ст.148). Стаття 143 визначала, що метою підготовки справи до судового розгляду є забезпечення своєчасного та правильного вирішення справи [2].

Глава 8 ЦПК УРСР 1963 р. не передбачала обов'язковості проведення підготовки в кожній справі. Уперше про обов'язковість проведення підготовчої стадії було зазначено в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду» від 5 березня 1977 р. № 1. У п.1 постанови зазначалося, що підготовка кожної цивільної справи до розгляду в судовому засіданні, незалежно від її складності, є обов'язковою й повинна бути проведена в строки, передбачені ст.146 ЦПК УРСР. Тобто з'являється тенденція до виділення підготовчих дій щодо розгляду справи в окрему стадію, підготовка справи до розгляду стає самостійним важливим етапом під час здійснення судочинства [3].

Проте, звісно, перші спроби закріпити таку стадію не були досконалими. До недоліків законодавчого регулювання можна віднести такі: 1) відсутність норми про порядок фіксування підготовчих дій судді: ухвала про відкриття провадження містила лише перелік таких дій, що в подальшому могло ускладнити розгляд справи; 2) кодекс не передбачав можливості зупинити або закрити провадження на стадії підготовки, хоча цілком можливе виникнення ситуації, коли розгляд справи є неможливим чи необгрунтованим; 3) відсутність норм щодо процесуальної форми проведення підготовки справи до розгляду, зокрема суддя міг викликати сторін для опиту в справі, проте не визначається порядок проведення таких дій тощо. Загалом ЦПК УРСР 1963 р. був прогресивним кроком у регулюванні цивільного судочинства, проте не був досконалим і потребував змін.

ЦПК УРСР 1963 р. продовжував діяти також після проголошення незалежності України, і хоча до нього вносилися зміни, нові державні й суспільні процеси вимагали модернізації законодавства; відбувалися реформи й у судочинстві. Зокрема, після судової реформи очевидною стала необхідність у новому законодавстві. Так, 18 березня 2004 р. було прийнято новий Цивільний процесуальний кодекс України, який набрав чинності з 1 січня 2005 р. Новий кодекс суттєво відрізняється від попереднього, містить нові інститути та запроваджує нову концепцію цивільного судочинства.

Саме кодекс 2004 р. вводить поняття «провадження до судового розгляду», якому присвячена глава 3. Ця глава вже регулює досить широке коло процесуальних дій судді й учасників процесу, включає нові інститути, передбачено проведення попереднього судового засідання.

Підготовчі дії вже становлять окрему (другу) стадію розгляду справи в порядку позовного провадження, основною метою якого є з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду та забезпечення швидкості й ефективності, якщо в подальшому справа розглядається по суті в судовому засіданні.

Проте місце в структурі цивільного процесу та правова природа провадження в справі до судового розгляду залишаються дискусійними питаннями.

Насамперед спірною є сама назва цього інституту. Лише кодексом 2004 р. вводиться поняття «провадження в справі до судового розгляду», до цього вживався термін «підготовка цивільних справ до судового розгляду». Потрібно звернути увагу на співвідношення понять «стадія» та провадження». На нашу думку, ці два терміни співвідносяться як «частина» та «ціле».

У філософському тлумаченні ціле співвідноситься із частиною, а система - з елементами та структурою. В.І. Тертишніков зазначає: «Частина має зміст лише щодо цілого, самостійно вона не існує. Елемент, на відміну від частини, є певним компонентом будь -якої системи, відносною межею її поділу, що означає перехід до наступного, нижчого, щодо організації рівня розвитку матерії; відповідно, елемент щодо системи завжди буде об'єктом іншої якості» [7, с. 166].

Таким чином, процесуальна стадія - комплекс процесуальних дій судді й учасників процесу, об'єднаних певною метою. Сукупність таких стадій поєднуються в провадження, тобто процесуальне провадження можна визначити як сукупність процесуальних стадій.

На нашу думку, не зовсім виправданим є застосування саме терміна «провадження» для визначення комплексу дій щодо підготовки справи до розгляду. Для обґрунтування цієї позиції варто навести такі аргументи:

1) підготовка справи до розгляду є сукупністю процесуальних дій, які здійснюються в межах усього розгляду справи; підготовчий етап не може існувати самостійно, незалежно від інших. Так, призначення попереднього судового засідання можливе лише після відкриття провадження, а не до нього чи, наприклад, після розгляду справи по суті. Підготовка справи до судового розгляду включає в себе лише частину від всього обсягу процесуальних дій суду й інших суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, що вчиняються впродовж провадження в справі [5, с. 22]. Згідно зі ст.15 ЦПК України в суді першої інстанції є три види провадження: позовне, наказне й окреме. Кожне з них складається з трьох стадій: відкриття справи, її підготовка до судового розгляду та судовий розгляд. Не може бути такого судового провадження, яке б складалося зі стадій і проваджень [7, с. 150];

2) мета провадження в справі до судового розгляду - підготовка справи до розгляду, забезпечення швидкого й ефективного розгляду спору; у деяких випадках це врегулювання спору ще до розгляду. І хоча в певних ситуаціях стадія підготовки може стати останньою під час розгляду справи, у більшості випадків цей етап має проміжну мету, досягнення якої забезпечить ефективність і своєчасність розгляду спору;

3) аналіз глави 3 ЦПК України дозволяє стверджувати, що підготовка справи до судового розгляду має просту структуру порівняно із цивільним процесом у цілому. Зміст провадження до судового розгляду складає сукупність процесуальних дій, які є взаємозалежними та взаємообумовленими.

Застосовуваний у ЦПК України термін «провадження» для характеристики підготовчих дій щодо розгляду справи може створювати дещо хибне уявлення про зміст і правову природу підготовки справи до розгляду. Поняття «підготовка справи до судового розгляду», яким оперував ЦПК УРСР 1963 р., було змінене під час прийняття нового кодексу на «провадження в справі до судового розгляду», проте аналіз норм свідчить про те, що правова природа підготовчих дій не змінилася та є стадією цивільного процесу. цивільний процесуальний судовий законодавчий

Важливим є питання про самостійність та обов'язковість провадження в справі до судового розгляду. Якщо раніше значна кількість правознавців схилялася до думки про те, що ця стадія не є самостійною й обов'язковою, то зараз тенденція змінилася. Це значною мірою пояснюється розвитком наукової думки й законодавства, оскільки раніше законодавство містило незначну кількість правил, які регулювали підготовку справи до розгляду, а самі норми формулювалися нечітко, з великою кількістю недоліків у регламентації. Згодом потреба в підготовчих діях зростає, законодавець формулює правила, які б сприяли швидкому й ефективному розгляду справи. Так, у кодексі 1963 р. (а потім і в ЦПК України 2004 р.) система процесуальних дій щодо підготовки справи до розгляду формується в окрему главу, норми регулюють послідовність і порядок їх проведення, формулюють мету підготовчих дій.

На нашу думку, провадження в справах до судового розгляду є стадією обов'язковою. Хоча кодекс прямо цього не закріплює, це постає із загального аналізу норм глави 3 та розуміння структури цивільного процесу загалом. Раніше частково обов'язковість проведення підготовки закріплювалася в ст. 130, у якій проведення попереднього судового засідання визначалося обов'язковим, за винятком випадків, встановлених ЦПК України. З одного боку, це сприяло швидшому розгляду справи, а отже, і розвантаженню судів, проте не кожна справа потребує попереднього судового засідання. На сьогодні попереднє судове засідання не є обов'язковим, питання про його проведення вирішується суддею під час відкриття провадження в справі. Проте такі зміни не впливають значною мірою на розуміння значення підготовчого провадження в процесі загалом.

У ході аналізу історичних передумов формування стадії підготовки справи до розгляду ми зазначали, що науковці, які не вважали цю стадію самостійною, спиралися на те, що не кожна справа потребує підготовки, а необхідність проведення підготовчих дії залежить від особливостей кожного випадку. Проте із часів ХУШ - XIX ст. уявлення про цивільне судочинство якісно змінилося, а підготовчі дії тією чи іншою мірою проводяться в кожній справі.

Навіть якщо суддя не вчиняє окремих процесуальних дій підготовчого характеру, він все одно перевіряє готовність справи до судового розгляду. Ідеться про дії, спрямовані на визначення найбільш оптимального часу для розгляду справи й на сповіщення всіх осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового засідання [5, с. 27-28].

Варто звернути увагу на питання про те, чи має місце провадження в справі до судового розгляду як самостійна стадія в окремому й наказному проваджені. Тут потрібно виходити зі структури й мети стадії провадження в справі до судового розгляду. З аналізу норм глави 3 ЦПК України можна зробити висновок, що мета провадження в справі до судового розгляду - врегулювання спору ще до судового розгляду; підготовка справи до розгляду, забезпечення швидкого й ефективного розгляду спору. Тобто це провадження включає два етапи: 1) з'ясування можливості врегулювання спору; 2) проведення підготовчих дій.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства. Очевидною є наявність підготовчих дій справи до судового розгляду в окремому проваджені, проте дискусійним залишається питання процесуальної форми її проведення. ЦПК України не містить прямої вказівки на необхідність проведення попереднього судового засідання в межах окремого провадження. На нашу думку, враховуючи, що окреме провадження користується загальними нормами ЦПК України, проведення попереднього судового засідання є цілком можливим, потрібно виходити з необхідності його проведення, враховуючи особливості та складність кожної справи. Проте в окремому провадженні відсутній спір про право, а тому врегулювання спору до судового розгляду є неможливим.

Тому стверджувати, що провадження в справі до судового розгляду як самостійна стадія має місце в окремому провадженні, не можна. У межах окремого провадження проводяться дії лише щодо підготовки справи до судового розгляду.

Відомо, що наказне провадження - спрощена форма захисту прав та інтересів, яка застосовується у випадках, визначених ЦПК України. Наказне провадження характеризується меншою кількістю процесуальних дій, що проводяться, відсутністю судового розгляду, скороченими строками, наявністю особливої стадії скасування судового наказу суддею, який його видав.

Звісно, враховуючи те, що суддя розглядає заяву про видачу судового наказу без виклику сторін, значна кількість процесуальних дій повинна бути спрямована саме на дослідження документів, які підтверджують обґрунтованість і безспірність вимог останнього, оскільки він не матиме можливості зробити це на стадії судового розгляду. Проте, на нашу думку, зайвим буде вести мову про існування в наказному проваджені окремої стадії провадження в справі до судового розгляду. Звичайно, суддя проводить підготовчі дії, проте, враховуючи значну спрощеність і скороченість наказного провадження порівняно з позовним, такі дії проводяться в межах відкриття провадження та вирішення питання про видачу судового наказу.

Враховуючи вищевикладене, провадження в справі до судового розгляду треба розглядати як окрему, самостійну й обов'язкову стадію цивільного процесу, яка проводиться в позовному провадженні.

Необхідність виникнення та становлення такого інституту, як «провадження в справі до судового розгляду», зумовлена складністю цивільного судочинства й потребою створити умови, коли кожен випадок буде розглядатися детально, швидко й при цьому ефективно. Норми, які регулювали б підготовчі дії до розгляду справи, з'явилися досить давно, проте мали нечітке й хаотичне закріплення. Чітких рис окремого, самостійного інституту провадження в справі до судового розгляду набуває лише з прийняттям ЦПК України 2004 р., тому не дивно, що він потребує досліджень і вдосконалення законодавчого регулювання.

Література

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року : Офіційний текст / Міністерство юстиції України. - К. : Юрінком Інтер, 2003. - 464 с.

2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 року // Офіційний вісник України. 2004. - № 16. - Ст. 1088.

3. Бондаренко-Зелінська Н.Л. Підготовка справ до судового розгляду як стадія цивільного процесу : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Н.Л. Бондаренко-Зелінська ; КНУТШ. - К., 2007. - 207 с.

4. Зелькина О С. Категория «Структура в системе категорий диалектики / О.С. Зелькина // Современные проблемы материалистической диалектики / отв. ред. : В. Свидерский. - М. : Мысль, 1971. - С. 161-167.

5. Тертишніков В.І. Цивільний процес України : навч.-практ. посіб. / В.І. Тертишніков. - Х. : Юрайт, 2012. - 424 с.

6. Тимченко Г.П. Підготовка справи до судового розглядання як стадія цивільного процесу / Г.П. Тимченко // Університетські наукові записки. - 2008. - № 2. - С. 34-39.

7. Тимченко Г.П. Підготовка справи до судового розгляду : витоки та сучасний стан / Г.П. Тимченко // Часопис Київського університету права. - 2010. - № 3. - С. 142-146.

8. Шумейко Е.С. Подготовка гражданских дел к судебному разбирательству : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Е.С. Шумейко ; Саратовская государственная академия права. - Саратов, 2000. 183 с.

9. Судебные Уставы 20 ноября 1864 г. с изложением рассуждений, на коих они основаны, изданные государственной канцелярией. - Санкт-Петербург, 1866. - Т. 1. III.

Анотація

ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВІ ДО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ ЯК САМОСТІЙНА СТАДІЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

У статті досліджується юридична природа інституту провадження в справі до судового розгляду та його місце в структурі цивільного процесу, розглядаються історичні передумови формування та становлення. Проаналізовано норми Цивільного процесуального кодексу України, які врегульовують порядок проведення цього провадження. Особлива увага приділяється питанням обов'язковості й самостійності цієї стадії цивільного процесу. Висвітлено питання про місце провадження в справі до судового розгляду в окремому та наказному провадженнях. Зроблено висновок, що провадження в справі до судового розгляду є окремою, самостійною й обов'язковою стадією цивільного процесу, яка проводиться в позовному провадженні.

Ключові слова: провадження в справі до судового розгляду, стадія, підготовка справи до судового розгляду, цивільний процес, попереднє судове засідання.

Размещено на Allbest.ru