Основи земельного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Особливості набуття прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення

Набуття громадянами України земельних ділянок сільськогосподарського призначення шляхом приватизації передбачає наступні варіанти реалізації цього права громадянами.

1.1 Спрощена процедура приватизації

Варіант 1 спрощеної процедури приватизації регламентується частинами 1, 2 статті 118 ЗК України та передбачає приватизацію земельних ділянок громадянами України, яким такі земельні ділянки сільськогосподарського призначення належать на умовах користування.

Спрощена процедура приватизації передбачає декілька умов, наявність яких є обов'язковою для реалізації права громадян за частинами 2 ст. 118 ЗК України, до якої варто віднести:

- спеціальну правосуб'єктність - громадянство України (п. "в" ч. 1 ст. 81 ЗК України);

- наявність спеціального земельно-правового статусу - землекористувача, який має бути підтверджений державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (частинами 3-4 ст. 126 ЗК України) чи договором оренди землі (ч. 5 ст. 126 ЗК України);

- наявність технічних матеріалів та документів, які підтверджують розмір земельної ділянки;

- площа земельної ділянки, що знаходиться в користуванні громадянина, має відповідати нормам безоплатної передачі громадянам земельних ділянок у розмірах, визначених у ст. 121 ЗК України:

а) для ведення фермерського господарства - у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній у цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).

Процедура реалізації права громадян на приватизації земельних ділянок сільськогосподарського призначення передбачає:

1) подання громадянином України заяви до компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні.

Компетентний орган визначається залежно від місцезнаходження земельної ділянки, яким відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України може бути:

- районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація (якщо земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту);

- сільська, селищна, міська рада (якщо земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту);

2) прийняття компетентним органом у місячний строк рішення про приватизацію земельної ділянки;

3) замовлення громадянином України у суб'єкта, який має ліцензію на проведення робіт із землеустрою, виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, склад якої передбачений ч. 1 ст. 56 Закону України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 р.;

4) отримання зареєстрованого державного акта на право власності на земельну ділянку.

Варіант 2 спрощеної процедури приватизації земельних ділянок регламентується абз. 2 п. 1 Перехідних положень ЗК України та передбачає приватизацію земельних ділянок громадянами України, щодо яких було прийнято рішення органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у приватну власність, проте яке не було реалізоване до 1 січня 2002 р. (дата набрання чинності Земельним кодексом України).

Процедура приватизації за зазначеною нормою передбачає декілька умов, серед яких наступні:

- наявність рішення сільської, селищної, міської ради, прийнятого відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 р. Виходячи з зазначеного рішення ради про передачу земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства чи садівництва у приватну власність громадянина має бути прийнято з 15 січня 1993 р. (дата опублікування Декрету) по 1 січня 2002 р. (дата набрання чинності Земельним кодексом України);

- відсутність виданого на підставі даного рішення державного акта на право власності на земельну ділянку;

- особа, яка вказана в рішенні (зацікавлена особа), або її спадкоємець є громадянами України (п. "в" ч. 1 ст. 81 ЗК України);

- спадкоємці зацікавленої особи мають свідоцтво про право на спадщину або рішення суду.

Процедура реалізації права громадян на приватизацію земельних ділянок за абз. 2 п. 1 Перехідних положень ЗК України передбачає:

1) подання громадянином України (або його спадкоємцем) до сільської, селищної, міської ради заяви про оформлення державного акта на право власності на земельну ділянку.

До заяви громадянин додає:

- рішення сільської, селищної, міської ради, прийняте відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 р. про передачу земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства, садівництва у приватну власність громадянина;

- щодо земельних ділянок, наданих "для ведення особистого підсобного господарства" - рішення сільської, селищної, міської ради про уточнення цільового призначення земельної ділянки "з особистого підсобного господарства" на "ведення особистого селянського господарства";

- для спадкоємців громадян, зазначених у рішенні ради - свідоцтво про право на спадщину або рішення суду;

2) передачу сільською, селищною, міською радою до відповідного територіального органу Держкомзему заяви громадянина з додатками за актом приймання-передачі;

3) укладення відповідним територіальним органом Держкомзему договору на виготовлення технічної документації із складання державного акта на право власності на земельну ділянку та договору на виготовлення та державну реєстрацію такого державного акта;

4) отримання зацікавленим громадянином або його спадкоємцем зареєстрованого державного акта на право власності на земельну ділянку.

1.2 Ускладнена процедура приватизації

Процедура регламентується ст. 25, частинами 3-5 ст. 118 ЗК України та передбачає приватизацію громадянами України земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Процедура приватизації за частинами 3-5 ст. 118 ЗК України висуває декілька обов'язкових умов, серед яких наступні:

- зацікавлені особи повинні мати громадянство України (п. "в" ч. 1 ст. 81 ЗК України);

- зацікавлені особи, які можуть набувати земельні ділянки у власність зі складу державних, комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, об'єднуються у дві групи:

1) група 1 - зацікавлені особи, які повинні перебувати у трудових правовідносинах з державним, комунальним сільськогосподарським підприємством, установою та організацією, тобто бути працівниками цього підприємства, установи та організації, або бути пенсіонерами з їх числа;

2) група 2 - зацікавлені особи, які перебувають у трудових правовідносинах з державними і комунальними закладами освіти, культури, охорони здоров'я, розташованими на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа;

- зацікавлені особи станом на 1 січня 2002 р. це приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай) (абз. 2 п. 8 Перехідних положень ЗК України);

- державне, комунальне сільськогосподарське підприємство, установа та організація є постійним користувачем земельної ділянки, що має підтверджуватися державним актом на право постійного користування земельною ділянкою;

- загальними зборами (зборами уповноважених) було прийнято рішення про приватизацію державного та комунального сільськогосподарського підприємства, установи та організації;

- власник підприємства, установи та організації прийняв рішення про приватизацію підприємства (Закон України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі").

Процедура реалізації права громадян на приватизацію земельних ділянок за ст. 25, частинами 3-5 ст. 118 ЗК України передбачає;

1) подання працівниками державних, комунальних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій та пенсіонерами з їх числа клопотання про приватизацію земель, які перебувають у постійному користуванні державного або комунального сільськогосподарського підприємства, установи та організації до відповідного компетентного органу, якими є:

- районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація, якщо земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту;

- сільська, селищна, міська рада, якщо земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту;

2) розгляд клопотання громадян компетентним органом протягом місяця та прийняття рішення щодо його задоволення. У разі прийняття позитивного рішення відповідні органи надають дозвіл державним, комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель, що перебувають у їх постійному користуванні;

3) замовлення зацікавленими особами (працівниками та пенсіонерами з їх числа) у суб'єкта, який має ліцензію на проведення робіт із землеустрою, проекту приватизації земельних ділянок зі складу земель державного, комунального сільськогосподарського підприємства, установи та організації. Проекти мають містити відомості про цільове призначення земель та місця їх розташування, про те, які саме площі піддягають приватизації, а які залишаються у державній або комунальній власності, про кількість працівників та пенсіонерів з їх числа, які мають право на приватизацію, тощо;

4) розгляд та затвердження проекту приватизації земель компетентним органом;

5) одержання зацікавленими особами, виділених у натурі (на місцевості) земельних часток (паїв), шляхом оформлення та видачі державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства.

1.3 Порядок оформлення права постійного користування земельними ділянками

Процедура регулюється ст. 123 ЗК України, яка передбачає:

1) подання клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної або комунальної власності до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації особою, яка зацікавлена в одержанні такої земельної ділянки у користування. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, посвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки);

2) компетентний орган в місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку;

3) замовлення юридичною особою у суб'єкта, який має ліцензію на проведення робіт із землеустрою, розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

4) подання розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою;

5) надання Комісією протягом трьох тижнів із дня одержання проекту відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свого висновку щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику в цей же строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів;

6) у випадках, визначених ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" від 17 червня 2004 р., зацікавлена особа має отримати висновок державної експертизи;

7) подання зацікавленою особою заяви про надання земельної ділянки в постійне користування та проекту відведення до компетентного органу, яким можуть бути суб'єкти, визначені у частинах 7-9 ст. 123, ст. 122 ЗК України;

8) розгляд компетентним органом погодженого проекту та прийняття рішення про:

- затвердження проекту відведення земельної ділянки;

- надання земельної ділянки зацікавленій особі у постійне користування з визначенням категорії земель та вимог щодо її використання, затвердження умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, встановлення обгрунтованих граничних термінів забудови земельної ділянки;

9) виготовлення та отримання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Виготовлення державних актів у всіх випадках приватизації земельних ділянок та набуття земельних ділянок у постійне користування відбувається відповідно до Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему віл 4 травня 1999 р. № 43, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 4 червня 1999 р. за № 354/3647 з урахуванням вимог Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженої наказом Держкомзему від 22 червня 2009 р. № 325, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 6 серпня 2009 р. за № 735/16751.

1.4 Права та обов'язки суб'єктів при використанні земель сільськогосподарського призначення

Особливість правового режиму земель сільськогосподарського призначення відображається в обсязі прав та обов'язків власників та користувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Загальні права землевласників та землекористувачів визначені статтями 90,95 ЗК України, до яких належать такі правові можливості:

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) мати право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

ґ) мати право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Проте, з огляду на цінність земель сільськогосподарського призначення, зазначені права землевласників щодо земель сільськогосподарського призначення законодавчо обмежуються або уточнюються залежно від виду їх цільового використання.

Зокрема на земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається. Виходячи із зазначених законодавчих обмежень, користувач земельної ділянки для ведення городництва позбавлений таких правових можливостей, як: споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди, закладати багаторічні плодові насадження та отримувати їх плоди.

Такі самі обмеження обумовлені таким видом цільового використання земельної ділянки, як сінокосіння та випасання худоби.

Виключення із зазначеного правила становлять земельні ділянки для садівництва, які можуть використовуватися для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Законодавча тенденція до розширення загальних прав землевласників та землекористувачів спостерігається щодо земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. Зокрема використання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства передбачає задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізацію її надлишків та надання послуг із використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. З цією метою землевласники та землекористувачі земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства мають, окрім загальних правових можливостей, право:

- відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити в установленому законодавством порядку;

- бути членами кредитної спілки та користуватися її послугами;

- отримувати в установленому законом порядку трудову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії;

- надавати послуги з використання майна особистого селянського господарства;

- отримувати дорадчі послуги;

- брати участь у конкурсах сільськогосподарських виробників для отримання бюджетної підтримки відповідно до загальнодержавних і регіональних програм;

- об'єднуватися на добровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів тощо відповідно до законодавства України;

- проводити в установленому законом порядку зовнішньоекономічну діяльність.

Відповідно до статей 91, 96 ЗК України власники та користувачі земельних ділянок зобов'язані:

а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Обираючи земельну ділянку того чи іншого цільового призначення необхідно також враховувати, окрім загальних, ще конкретні обов'язки, які повинен нести власник чи користувач земельної ділянки, виходячи із цільового призначення земельної ділянки.

Зокрема використання земельної ділянки для здійснення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" передбачає, що валовий дохід за попередній звітний (податковий) рік фізичної або юридичної особи незалежно від форми власності та господарювання має перевищувати 75 відсотків загальної суми валового доходу від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди. Це обмеження не поширюється на осіб, які ведуть особисте селянське господарство.

Вищевикладене свідчить про особливе значення земель сільськогосподарського призначення для людини та держави, що і обумовлює особливий правовий режим їх використання.

2. Сільське господарство України після вступу до СОТ

Європейська Рада 11 грудня 1999 р. схвалила спільну стратегію ЄС щодо України, яка спрямована на зміцнення партнерства між Україною та ЄС, передбачає підтримку процесу демократичних та економічних перетворень в Україні, вирішення спільних проблем щодо підтримання стабільності та безпеки на Європейському континенті, зміцнення співпраці між ЄС та Україною у контексті розширення Євро-союзу. До основних положень стратегії ЄС належать питання прискорення проведення аграрної та земельної реформ з метою створення високоефективного, конкурентоспроможного АПК та сільського господарства України. План дій "Україна-Європейський Союз",, схвалений Кабінетом Міністрів України 12 лютого 2005 р., визначає, що до першочергових завдань України в процесі здійснення інтеграції до ЄС належать: підвищення безпеки продуктів харчування для споживачів, приєднання до Комісії Кодексу Аліментаріус та міжнародної конвенції про захист рослин, забезпечити імплементацію угод СОТ "Про сільське господарство" та "Про застосування санітарних та фітосанітарних заходів", забезпечити прогрес у наближенні до законодавства ЄС у сфері відстеження харчового ланцюга "від лану до столу"; загальних принципів та вимог до безпеки продуктів харчування; ефективно імплементувати систему (НАССР) на підприємствах та в органах контролю, включаючи рибне господарство. право земельний приватизація

З 16 травня 2008 р. Україна набула повноправного членства у СОТ на підставі Закону України "Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі" від 10 квітня 2008 р. № 250. Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про затвердження плану заходів щодо адаптації української економіки до вимог СОТ" від 30 жовтня 2008 р. № 1381 у сфері сільського господарства необхідно, підвищення якості та безпеки сільськогосподарської продукції вітчизняного виробництва; просування вітчизняної сільськогосподарської продукції на зовнішній ринок; удосконалення існуючих і запровадження нових програм державної підтримки сільського господарства відповідно до норм СОТ; створення ефективної системи охорони та раціонального використання земель сільськогосподарського призначення; забезпечення виконання загальнодержавних програм у сфері сільського господарства України (Загальнодержавної програми селекції у тваринництві на період до 2010 року, Загальнодержавної програми розвитку рибного господарства України на період до 2010 року). Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про затвердження плану першочергових заходів щодо виконання зобов'язань України в рамках членства у СОТ" від 17 грудня 2008 р. № 1570 визначено: приведення державних стандартів у відповідність з рекомендаціями Кодексу Аліментаріус, зокрема встановлення вимог до строків зберігання риби, надання внутрішньої підтримки виробникам сільськогосподарської продукції відповідно до механізму, передбаченого угодами СОТ тощо.

Україна - повноправний член СОТ і саме відповідним статусом учасника міжнародної торгівлі передбачається право вільного доступу продуктів харчування та продовольчої сировини вітчизняного виробництва до світових аграрних ринків, але з урахуванням дотримання виробниками вимог міжнародних стандартів якості та безпечності виробленої продукції та правил добросовісної конкуренції. Міжнародна торгівля продовольчими товарами включає торгівлю продукцією рослинництва, тваринництва, рибальства, морського промислу, а також напівфабрикатами. Основним видом продукції, на яку завжди є попит на світових товарних ринках, є зернові культури: пшениця, кукурудза, рис та жито, оскільки рівень забезпечення продовольчої безпеки будь-якої держави визначається саме за показниками стратегічних запасів зерна. Таким чином, розвиток сільського господарства України безпосередньо залежить від політики державного протекціонізму, заходи якої передбачаються Угодою про сільське господарство СОТ 1994 р. і повинні обов'язково бути враховані у чинному законодавстві країни- члена СОТ.

Законом України "Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року" від 18 жовтня 2005 р. визначено, що державна аграрна політика базується на національних пріоритетах і враховує необхідність інтеграції України до Європейського Союзу та світового економічного простору.

За таких умов перед державою постає завдання щодо створення та запровадження виваженої аграрної політики, яка б сприяла розвитку організованого аграрного ринку, запобігала проявам демпінгу продовольчих товарів та сільськогосподарської продукції, захищала населення країни від низькоякісного дешевого імпорту продуктів харчування, сприяла збільшенню експортних поставок основних продовольчих товарів та давальницької сільськогосподарської сировини вітчизняного виробництва, зокрема зерна, цукру, насіння до світових продовольчих ринків з метою повернення Україні репутації "житниці Європи" та світового експортера зерна,

Україна є членом СОТ з 16 травня 2008 р. при цьому аграрна політика підтримки має бути більше сфокусована на питанні ефективності бюджетних програм підтримки, чіткому визначенні індикаторів для оцінки результативності кожної бюджетної програми, ніж збільшенні фінансування галузі Визначальним напрямом державної політики підтримки сільського господарства має стати розробка та впровадження нових програм так званої "зеленої скриньки" відповідно до вимог Угоди "Про сільське господарство СОТ". Перспективи сільського господарства України будуть формуватися під впливом зобов'язань, які взяла на себе країна в ході переговорного процесу, конкурентоспроможності національних виробників на внутрішньому і зовнішніх ринках, тенденцій розвитку світових агропродовольчих ринків. .Виробництво та торгівля сільськогосподарськими і продовольчими товарами регулюється в державах СОТ такими угодами цієї міжнародної організації: "Про технічні бар'єри у торгівлі" "Про сільське господарство", "Про санітарні та фітосанітарні заходи" тощо.

Положення Угоди "Про технічні бар'єри у торгівлі" встановлюють, що члени СОТ повинні забезпечити у частині технічних регламентів товарам, що імпортуються з території будь-якого члена СОТ, надання режиму не менш сприятливого, ніж той, що надається аналогічним товарам вітчизняного походження та аналогічним товарам, що походять з інших країн. При цьому члени СОТ повинні забезпечити, щоб технічні регламенти не розроблялися, не приймалися і не застосовувалися у спосіб, метою або наслідком якого є створення невиправданих перепон для міжнародної торгівлі. Для цього технічні регламенти не повинні мати більш обмежувального впливу на торгівлю, ніж це є необхідним для виконання законних завдань, з урахуванням ризиків, які б виникли в результаті їх невиконання.

Угода про сільське господарство визначає особливості регулювання торгівлі сільськогосподарськими товарами, механізми застосування заходів державної підтримки виробництва і торгівлі в цьому секторі. Угода про застосування санітарних і фітосанітарних норм визначає умови застосування заходів санітарного і фітосанітарного контролю. СОТ реалізує принцип справедливої конкуренції на ринках сільськогосподарської продукції (як зовнішніх, так і внутрішніх). Відповідно до цього принципу заходи державної підтримки сільського господарства, що справляють найбільший протекціоністський і стимулюючий вплив на виробництво сільгосппродукції, а також заходи, спрямовані на захист внутрішнього агропродовольчого ринку, мають скорочуватися. Адже вважається, що вони впливають "викривлюючим чином" на ринок, тобто на обсяги виробництва та ціни. Отже, країни, що приєднуються до СОТ, беруть на себе певні зобов'язання з чотирьох напрямів: щодо державної підтримки сільського господарства; доступу на ринок сільськогосподарських і продовольчих товарів; санітарних і фітосанітарних заходів, експортної конкуренції в сільськогосподарській і продовольчій торгівлі.

Україна в ході переговорів відмовилася від застосування експортних субсидій для сільськогосподарської продукції, отже, зміни у вітчизняному АПК відбуватимуться під впливом перших трьох чинників, Слід зауважити, що поступова відмова країн-членів СОТ від застосування експортних субсидій та поступове зменшення фермерських субсидій вигідні Україні як нетто-експортеру сільськогосподарської продукції з обмеженими фінансовими можливостями субсидування експорту і підтримки сільського господарства, адже ці чинники зумовлюють поступове зростання світових цін на сільськогосподарську продукцію.

Згідно з додатком 2 до Угоди "Про сільське господарство СОТ" 1994 р. всі заходи щодо державної підтримки сільського господарства умовно поділені на три групи, або розкладені по різнокольорових скриньках: "зеленій", "блакитній" і "жовтій" (чи "бурштиновій").

До "зеленої скриньки" належать заходи, не спрямовані на підтримку обсягів виробництва та цін виробників, отже, не порушують принципів справедливої конкуренції. У додатку 2 визначені два основні критерії, яким мають відповідати ці заходи: підтримка повинна надаватися через урядові бюджетні програми, а не за кошти споживачів; наслідком підтримки не повинне бути надання цінової підтримки виробникам. Державні витрати в межах "зеленої скриньки" можуть здійснюватись у таких напрямах:

- наукові дослідження, підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування;

- ветеринарні та фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів харчування;

- сприяння збуту сільгосппродукції, у тому числі збирання, обробка та поширення ринкової інформації;

- удосконалення інфраструктури (будівництво шляхів, електромереж, меліоративних споруд) за винятком операційних витрат на її утримання;

- утримання стратегічних продовольчих запасів, внутрішня продовольча допомога;

- забезпечення гарантованого доходу сільгоспвиробникам, удосконалення землекористування тощо;

- підтримка доходів виробників, не пов'язана з видом і обсягом виробництва;

- сприяння структурній перебудові сільськогосподарського виробництва;

- охорона навколишнього середовища;

- програми регіонального розвитку.

Держава, що є членом СОТ, має право фінансувати заходи "зеленої скриньки" в будь-якому обсязі залежно від можливостей свого бюджету.

Немає також заперечень проти бюджетного фінансування заходів "блакитної скриньки", оскільки воші спрямовані на обмеження перевиробництва (скорочення поголів'я худоби, посівних площ тощо).

Найбільш дискусійним питанням при вступі України до СОТ є заходи "жовтої скриньки". До них належать заходи внутрішньої підтримки, що справляють викривлюючий вплив на торгівлю і виробництво: дотації на продукцію тваринництва та рослинництва; дотації на племінне тваринництво; дотації на елітне насінництво; дотації на комбікорми; компенсація частини витрат на міндобрива та засоби захисту рослин; компенсація частини витрат на енергоресурси; цінова підтримка: компенсація різниці між закупівельною і ринковою ціною на сільгосппродукцію; надання виробнику товарів і послуг за цінами, нижчими за ринкові; закупівля у виробника товарів (послуг) за цінами, що перевищують ринкові; пільгове кредитування сільгоспвиробників за рахунок бюджету, списання боргів; пільги на транспортування сільгосппродукції; витрати лізингового фонду та деякі інші.

Щодо заходів "жовтої скриньки" держава повинна взяти зобов'язання із скорочення бюджетного фінансування. У ході визначення умов вступу до СОТ розраховується такий показник сукупного виміру підтримки, як щорічна сума всіх видів державної підтримки, на які поширюються зобов'язання із скорочення. Протягом 6-річного перехідного періоду, як правило, скорочується на 20% (норма СОТ для країн з розвинутою економікою).

Ефективність підтримки виробників програмами, що кваліфікуються як програми "жовтої скриньки", є низькою внаслідок вкрай нерівномірного розподілу субсидій серед сільськогосподарських підприємств, непрозорих механізмів розподілу коштів, перерозподілу субсидій на користь суміжних секторів. Крім того, особисті селянські та фермерські господарства, які виробляють понад 60% сільськогосподарської продукції і забезпечують зайнятість двох третин працездатних селян, фактично позбавлені державної підтримки, у тому числі з урахуванням наслідків світової фінансової кризи.

Тенденція до зростання підтримки сільського господарства заходами "зеленої скриньки" є характерною і для розвинутих країн. Зокрема, за даними Секретаріату СОТ, з 1995 р. по 2008 р. витрати на "зелену скриньку" збільшилися у країнах ЄС на 56%, у США - на 26, в Австралії - на 53%.

В Україні зростання підтримки села заходами "зеленої скриньки" означає, що поступово відбуватиметься зміщення акцентів бюджетної підтримки сільського господарства з підтримки сільськогосподарських підприємств у бік підтримки розвитку сільської місцевості. Як і в країнах Центральної та Східної Європи, ці тенденції посиляться в ході європейської інтеграції України, адже розвиток сільської місцевості в країнах ЄС є рівним за пріоритетністю напрямом аграрної політики нарівні з підтримкою сільськогосподарських виробників. Це означає, що держава активно підтримуватиме розвиток інфраструктури у сільській місцевості (будівництво шляхів, електромереж, меліоративних споруд), розвиток ринкової інфраструктури для селянських господарств (сприяння збуту сільськогосподарської продукції, у тому числі збирання, обробка та поширення ринкової інформації), охорону довкілля, депресивні території, вкладатиме гроші у людський капітал села.

Як показали події 2006 р. на ринку молока і м'яса, незалежно від набуття членства у СОТ, щоб конкурувати на зовнішніх і внутрішньому ринках, Україна має вкладати державні кошти у наукові розробки в галузі стандартизації, реформувати систему оцінки відповідності, сприяти виробникам у переході на світові стандарти. Ці заходи, які належать до "зеленої скриньки", стануть найбільш ефективними для підтримки конкурентоспроможності національних виробників в умовах СОТ. Нейтралізації можливих негативних наслідків для сільського населення від вступу України до СОТ і реалізації можливих позитивних наслідків сприятимуть підтримка формування та розвитку ринкової і соціальної інфраструктури, обслуговуючих кооперативів, дорадчих служб. Взагалі, як свідчить аналіз досвіду країн із перехідною економікою, підстав для прогнозування катастрофічних наслідків від членства у СОТ для сільського господарства немає. Правила цієї організації не завжди сприятливі для нових членів, передусім для країн, які ще не подолали кризи та депресії своїх агропродовольчих секторів. Для останніх існує ймовірність збільшення і без того значної різниці у рівнях підтримки внутрішнього ринку між новими і наявними членами СОТ.

Размещено на Allbest.ru