Поняття, принципи та види використання природних ресурсів у сільському господарстві

Сільськогосподарське використання природних ресурсів є складним міжгалузевим правовим інститутом, який являє собою сукупність як аграрно-правових норм, так і норм природоресурсного, цивільного, адміністративного та інших галузей права, що регулюють суспільні відносини у сфері використання природних об'єктів, природних ресурсів та природних комплексів під час діяльності, пов'язаної з виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції.

Використання природних ресурсів у сільському господарстві здійснюється на основних засадах (принципах), передбачених переважно нормами екологічного, зокрема природоресурсного права. Умовно їх можна поділити на чотири групи. До першої групи належать міжнародні (універсальні) еколого-правові принципи: стійкого (сталого) розвитку як основи для розв'язання глобальних екологічних та продовольчих проблем сьогодення; екосистемного підходу до природи, врахування інтегрованості та взаємозв'язку всіх природних процесів і явищ, які відбуваються на планеті; міжнародного екологічного співробітництва у різноманітних сферах, пов'язаних із сільськогосподарським використання природних ресурсів.

До другої групи принципів сільськогосподарського використання природних ресурсів належать конституційно-правові принципи: гуманізму - пріоритетності прав людини, вт. ч. екологічних, зокрема на якісні на безпечні продукти харчування (статті 3,50 Конституції України); націоналізації природних ресурсів - належності природних ресурсів Українському народу, виключної загальнонародної власності на природні ресурси (ст.13 Конституції України); гарантування загального природокористування (ст.13 Конституції України) та його безоплатний характер; принцип землі як основного національного багатства (ст.14 Конституції України); наявності екологічних обов'язків Української держави щодо підтримання екологічної рівноваги, збереження генофонду Українського народу, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи (ст.16 Конституції України); відкритості екологічної інформації, яка не може бути засекречена за жодних підстав (ст.50 Конституції України); відшкодування екологічної шкоди (ст.66 Конституції України); поєднання екологічних прав і обов'язків людини (ст.23 Конституції України).

До третьої групи принципів сільськогосподарського використання природних ресурсів належать міжгалузеві аграрно-правові, земельно-правові, еколого-правові, адміністративно-правові та інші принципи: пріоритету вимог екологічної безпеки; забезпечення продовольчої безпеки; системності у регулюванні екологічних відносин; комплексності забезпечення охорони природних ресурсів; раціонального використання природних ресурсів; платності спеціального природокористування; гарантування прав громади при прийнятті екологічно значущих рішень; особливої охорони цінних природних територій та об'єктів; юридичної відповідальності за екологічні правопорушення тощо.

Четверту групу принципів сільськогосподарського використання природних ресурсів становлять такі галузеві правові принципи, як рівність прав власності на землю (ст.5 Земельного кодексу України); басейнового управління водними ресурсами (ст.13 Водного кодексу України) тощо.

За видами сільськогосподарське використання природних ресурсів класифікується за різноманітними ознаками, зокрема за правовими підставами використання того чи іншого природного ресурсу на праві загального або праві спеціального природокористування. Універсальність використання природних ресурсів у сільському господарстві на праві загального природокористування полягає у загальнодоступності, оскільки гарантується всім фізичним особам, які перебувають на території України; безоплатності, оскільки здійснюється для задоволення життєво важливих потреб людини; відсутності дозволів та відбувається без юридичного закріплення природних об'єктів за певними особами. Дані основні юридичні ознаки використання природних ресурсів на праві загального природокористування закріплено в ст.38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та детально регламентовано у Водному і Лісовому кодексах України, законах України "Про тваринний світ" та "Про рослинний світ".

На відміну від права загального природокористування, сільськогосподарське використання природних ресурсів на праві спеціального природокористування має на меті одержання прибутку, тому є платним, надається переважно юридичним, а також фізичним особам, на підставі спеціального дозволу (ліцензії) Із частковим або повним закріпленням за ними відповідного природного об'єкта в правових формах, передбачених цивільним законодавством (на праві власності, оренди" господарського відання, оперативного управління тощо). До основних юридичних ознак використання природних ресурсів на праві спеціального природокористування також належить застосування технічних пристроїв, механізмів або спеціальних споруд під час сільськогосподарської діяльності.

Залежно від строків сільськогосподарське використання природних ресурсів може здійснюватися на праві постійного та праві тимчасового природокористування. Зокрема юридичним особам публічного права у постійне користування, тобто без заздалегідь встановленого строку, можуть передаватися лише земельні ділянки, що перебувають у державній або Комунальній власності. На праві тимчасового природокористування можуть використовуватися як земельні ділянки, так і ділянки надр, лісу, водних об'єктів тощо.

Відповідно до законодавства сільськогосподарське використання природних ресурсів на праві тимчасового природокористування поділяється на короткострокове та довгострокове. Як уже зазначалося, земля може передаватися у короткострокове користування терміном до 5 років, а у довгострокове - до 50 років (ст.93 Земельного кодексу України). Водні ресурси можуть надаватися у короткострокове користування терміном до 3 років, а у довгострокове - від 3 до 50 років (ст.50 Водного кодексу України). Для тимчасового користування надрами встановлено терміни короткострокового надрокористування до 5 років і довгострокового - до 20 років (ст.15 Кодексу України про надра). Тимчасове лісокористування може здійснюватися на строк відповідно від 1 року до 50 років (ст.18 Лісового кодексу України). Особливістю користування мисливськими угіддями під час ведення мисливського господарства є встановлення нижньої граничної межі тимчасового користування терміном не менше 15 років (ст.22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання").

Залежно від рівня природоохоронного режиму сільськогосподарське використання природи поділяється на користування природними ресурсами загальнодержавного значення та користування природними ресурсами місцевого значення. Крім того, сільськогосподарське використання земельних, водних та лісових ресурсів за способами виникнення поділяється на первинне та вторинне про що йтиметься далі.

Особливості використання водних ресурсів та надр у сільському господарстві

Поряд із землекористуванням водокористування є одним із основних видів сільськогосподарського використання природних ресурсів, оскільки під час здійснення сільськогосподарської діяльності споживаються найбільші обсяги води порівняно з іншими групами споживачів. Законодавче регулювання використання водних ресурсів у сільському господарстві здійснюється на підставі Водного кодексу України, законів України "Про питну воду та питне водопостачання", "Про меліорацію земель", а також низки підзаконних нормативно-правових актів.

Право сільськогосподарського використання водних ресурсів має певні особливості правового регулювання залежно від цільового призначення: для задоволення питних та господарсько-побутових потреб, потреб сільського, лісового, рибного, мисливського господарства.

Використання водних ресурсів під час ведення сільського господарства здійснюється громадянами та іншими фізичними особами переважно на праві загального водокористування. Відповідно до ст.47 Водного кодексу України безоплатно та без надання спеціальних дозволів можуть здійснюватися такі види загального водокористування, як забір води зі струмків, річок, водойм, інших водних об'єктів та криниць без застосування спеціальних технічних пристроїв; водопій сільськогосподарських тварин; любительське і спортивне рибальство з метою особистого споживання здобутої риби чи інших об'єктів водного промислу в межах обсягу безоплатного вилову тощо.

Якщо сільськогосподарське використання водних ресурсів здійснюється із значним навантаженням на екосистему, наприклад для зрошення сільськогосподарських угідь, скидання дренажних вод або забруднюючих речовин у водні об'єкти та інших видів діяльності, які не віднесено до загального водокористування, господарюючі суб'єкти повинні мати спеціальний дозвіл на первинне або вторинне водокористування. Згідно зі ст.42 Водного кодексу України до первинних водокористувачів віднесено юридичних та фізичних осіб, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води та скидання стічних вод у водні об'єкти. Всі інші водокористувачі є вторинними, які реалізують право спеціального водокористування переважно на підставі договорів із первинними водокористувачами, а також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

Порядок видачі дозволів на спеціальне використання водних ресурсів встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 321. Дозвіл на спеціальне водокористування видається на підставі клопотання водокористувача з обґрунтуванням потреб у воді, погодженого з відповідними територіальними органами Державного комітету по водному господарству, якщо використовуються поверхневі води, з територіальними органами Державної геологічної служби, якщо використовуються підземні води, а також Міністерством охорони здоров'я України у разі використання водних об'єктів, що є лікувальними.

Згідно зі ст.49 Водного кодексу України дозволи на спеціальне використання водних ресурсів видаються залежно від охоронного режиму водних об'єктів: Міністерством охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди) у разі спеціального використання водних об'єктів загальнодержавного значення; Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими радами за погодженням із відповідними територіальними органами Мінприроди - у разі спеціального використання водних об'єктів місцевого значення.

За спеціальне використання водних ресурсів справляється державний збір, порядок сплати і розміри якого визначаються згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2002 р. № 1494. Державний збір за спеціальне водокористування у вигляді збору за використання води водних об'єктів та збору за скидання в них забруднюючих речовин сплачують юридичні та фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність, зокрема у сфері сільського господарства. Розмір збору за використання води визначається на основі нормативів збору, фактичних обсягів використаної води та встановлених лімітів використання води. Зокрема у разі відсутності лічильників обсягу спожитої води громадяни, які займаються сільськогосподарською діяльністю, сплачують її залежно від одиниць великої рогатої худоби, свиней, овець тощо.

З метою охорони водних об'єктів від забруднення, засмічення чи вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та поліпшення стану водних об'єктів відповідно до ст.87 Водного кодексу України навколо водних об'єктів встановлено водоохоронні зони. У межах даних територій зі спеціальним водоохоронним режимом забороняється або обмежується городництво, садівництво, розорювання земель, облаштування пасовищ, застосування стійких або сильнодіючих пестицидів, влаштування гноєсховищ, звалищ сміття тощо. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. №486.

Певну специфіку має правове регулювання використання водних об'єктів під час розведення, вирощування та вилову водних живих ресурсів. Особливості їх правового режиму та перелік промислових ділянок рибогосподарських водних об'єктів та їхніх частин визначається постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 1996 р. №552.

Відповідно до ч.2 ст.59 Земельного кодексу У країни можуть передаватися у приватну власність земельні ділянки водного фонду, на яких розташовано - замкнені водойми площею до 3 гектарів, у складі угідь особистих селянських, фермерських та інших господарств. Варто зазначити, що для сільськогосподарського водокористування водоймами, які перебувають у приватній власності громадян України, не передбачено одержання спеціальних дозволів для їхніх власників. При цьому повинні додержуватися права й обов'язки водокористувачів та екологічні вимоги, передбачені законодавством.

Інформацію про водні об'єкти, їх кількісні та якісні характеристики, а також про розподіл серед власників та первинних водокористувачів можна одержати з державного водного кадастру, порядок ведення якого визначається постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996 р. №413.

Надрокористування у сільському господарстві також відзначається певними особливостями правового регулювання, які передбачено в Кодексі У країни про надра, Гірничому законі України, Законі України "Про державну геологічну службу" та іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами. Істотною рисою правовідносин, що складаються у сфері сільськогосподарського використання надр, є конституційне закріплення надр як об'єкта права виключної власності Українського народу. Згідно з даною засадою конституційного ладу під час здійснення сільськогосподарської діяльності надра можуть надаватися фізичним і юридичним особам лише у тимчасове користування.

Сільськогосподарське використання надр пов'язане переважно з видобуванням корисних копалин місцевого значення. Відповідно до ст.23 Кодексу України про надра видобування місцевих корисних копалин і торфу загальною глибиною розробки до 2 метрів можуть здійснювати безоплатної без спеціальних дозволів власники землі та землекористувачі в межах наданих ним земельних ділянок. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 р. № 827 до корисних копалин місцевого значення належать пісок, глина, крейда, галька, гравій, ракуша, вапняк, гіпс, сапропель, гажа, лес, граніт, пісковик, сланець, суглинок, супісок тощо.

Хоча підземні води, в тому числі прісні, належать до корисних копалин загальнодержавного значення, використання для сільськогосподарських потреб прісних підземних вод також не потребує одержання спеціальних дозволів, якщо глибина їх розробки становить до 20 метрів. При цьому використання зазначених місцевих корисних копалин, торфу та прісних підземних вод має здійснюватися з метою задоволення господарських та побутових потреб власників земельних ділянок та землекористувачів.

Лише на підставі спеціального дозволу можливе використання для потреб сільського господарства корисних копалин загальнодержавного значення, а також прісних підземних вод та корисних копалин місцевого значення, якщо перевищено дозволену загальну глибину розробки або обсяги яких перевищують господарські та побутові потреби власників чи користувачів земельних ділянок.

Спеціальний дозвіл (ліцензія) на користування надрами надається Державною геологічною службою за погодженням з Мінприроди України. Право на користування надрами документально оформлюється актом про надання гірничого відводу. Відповідно до ст.17 Кодексу України про надра гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для цілей промислової розробки родовища, корисних копалин та цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин (зокрема будівництвом та експлуатацією підземних споруд для збереження харчових продуктів, утримання виноматеріалів, вирощування рослин та грибів шахтним способом тощо).

Гірничі відводи для розробки корисних копалин місцевого значення надаються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими радами за погодженням із територіальними органами гірничого нагляду в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 59. Варто зазначити, що відповідно до ст.26 Кодексу України про надра право надрокористування припиняється у разі, якщо користувач без поважних причин не приступив до користування надрами протягом 2 років,

Надрокористування, в тому числі й для здійснення сільськогосподарської діяльності, є платним. Плата за користування надрами справляється у вигляді платежів за користування надрами; збору за видачу спеціальних дозволів (ліцензій); відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету тощо. Порядок та розміри плати за користування надрами для видобування корисних копалин визначається постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 р. № 1014, а плата за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1682.

Особливості використання лісових ресурсів, рослинного та тваринного світу в сільському господарстві

Лісові ресурси у вигляді деревини, технічної сировини, харчових, кормових, лікарських та інших продуктів лісу широко використовуються у сільськогосподарській діяльності. Правовідносини, пов'язані з використанням лісових ресурсів у сільському господарстві, регулюються, насамперед, Лісовим кодексом України, законами України "Про рослинний світ", "Про природно-заповідний фонд" та іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами.

Лісове право розрізняє загальне і спеціальне лісокористування (статті 49,50 Лісового кодексу України). Право загального використання лісових ресурсів належить лише громадянам та іншим фізичним особам, які безоплатно і без спеціальних дозволів можуть збирати для власного споживання плоди дерев, ягоди, гриби, дикорослу трав'янисту рослинність, квіти в лісах державної і комунальної власності Норми збору лісових ресурсів на праві загального лісокористування встановлюються відповідними територіальними органами Державного комітету лісового господарства (Держкомлісгоспу) за погодженням з органами Мінприроди України.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється лише у межах земельних ділянок лісового фонду, наданих юридичним або фізичним особам у користування. У порядку спеціального лісокористування можлива заготівля деревини під час рубок головного користування, заготівля живиці та другорядних лісових матеріалів (пень, луб, кора, деревна зелень). Це здійснюється на підставі спеціального дозволу - лісорубного квитка (ордера), який видається територіальними органами Держкомлісгоспу за погодженням з відповідною місцевою радою. Варто зазначити, що громадянам, як правило, видається лісорубний квиток на незначний (до 10 куб. м) відпуск деревини. Порядок видачі лісорубного квитка (ордера) встановлюється Правилами відпуску деревини на пні в лісах України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. № 1378.

На праві спеціального лісокористування здійснюються побічні лісокористування, до яких належать випасання худоби, розміщення пасік і вуликів, заготівля сіна, деревних соків, збирання і заготівля дикорослих ягід, грибів, горіхів, плодів дерев, лікарських рослин і технічної сировини, лісової підстилки та очерету, розміщення туристичних таборів, баз відпочинку та спорудження в лісах для цих цілей будівель некапітального типу строком до 1 року. Ці побічні лісокористування здійснюються на підставі лісового квитка, який видається лісогосподарськими підприємствами на строк, погоджений з відповідною місцевою радою.

Варто зазначити, що після закінчення строку дії спеціального дозволу на лісокористування складається акт про результати спеціального використання лісових ресурсів (акт огляду обсягів та місць спеціального використання лісових ресурсів). Порядок заготівлі другорядних лісових матеріалів та здійснення побічних лісокористувань здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. №449.

Спеціальне лісокористування для потреб сільськогосподарського виробництва є платним та здійснюється за встановленими Кабінетом Міністрів України таксами на деревину лісових порід, що відпускається на пні та на живицю, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р., а також збором за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р. № 1012.

Відповідно до ч.2 ст.56 ЗК України можуть передаватися у приватну власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь особистих селянських, фермерських та інших господарств. Варто зазначити, що для сільськогосподарського використання лісовими ресурсами, які перебувають у приватній власності громадян України, не передбачено одержання спеціальних дозволів для їхніх власників. При цьому повинні додержуватися права й обов'язки лісокористувачів та екологічні вимоги, передбачені законодавством.

Як вже зазначалося, правові особливості сільськогосподарського використання рослинного світу врегульовано Законом України "Про рослинний світ", який є базовим законодавчим нормативно-правовим актом флористичного права. Розмежування правового регулювання використання об'єктів рослинного світу сільськогосподарського І несільськогосподарського призначення полягає в тому, що, на відміну від аграрного права, об'єктом флористичного права є дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, їх угруповання та природне місцезростання. До об'єктів природоресурсного, зокрема флористичного, права, завжди будуть належати рослини, занесені до Червоної чи Зеленої книг України, навіть у разі вилучення їх з екосистеми та використання у сільськогосподарській діяльності (наприклад у селекції).

Сільськогосподарське використання рослинного світу поділяється на загальне і спеціальне, до якого належать види діяльності, тотожні загальному лісокористуванню та спеціальному лісокористуванню відповідно. Для спеціального використання об'єктів рослинного світу загальнодержавного значення необхідно мати дозвіл, який видається територіальними органами Мінприроди України. Спеціальне використання об'єктів рослинного світу місцевого значення здійснюється на підставі дозволу, який видається місцевими радами за погодженням з відповідними територіальними органами Мінприроди України.

Варто зазначити, що спеціальне використання природних рослинних ресурсів у сільському господарстві є платним, однак для потреб бджільництва здійснюється безоплатно та без отримання спеціального дозволу. Дозвільний режим не застосовується до власників і користувачів, які використовують дикорослу рослинність (крім занесених до Червоної або Зеленої книг України) на належних їм земельних ділянках.

Особливості сільськогосподарського використання тваринного світу врегульовано законами України "Про тваринний світ", "Про захист тварин від жорстокого поводження", "Про мисливське господарство та полювання", "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них", які є базовими законодавчими нормативно-правовими актами фауністичного права.

На відміну від аграрного права, об'єктами фауністичного права згідно зі ст. З Закону України "Про тваринний світ" є дикі тварини (хордові й безхребетні) в усьому їх видовому і популяційному розмаїтті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки), частини диких тварин (роги, шкіра, ратиці, копита), продукти їхньої життєдіяльності (мед, віск тощо). Основною юридичною ознакою дикої тварини є її здатність самостійно жити в умовах екосистеми.

Відповідно до ст.16 Закону України "Про тваринний світ" загальне використання об'єктів тваринного світу в сільському господарстві дозволено без вилучення їх із природного середовища, руйнування їхнього житла чи споруд (нір, хаток, гнізд, лігв, мурашників, бобрових загат тощо), порушення середовища існування тварин, погіршення умов їх розмноження, а також без знищення тварин. Всі інші види діяльності щодо сільськогосподарського використання диких тварин, крім любительського та спортивного рибальства здійснюються на підставі спеціального використання об'єктів тваринного світу відповідно до Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459. Справляння збору за спеціальне використання об'єктів тваринного світу здійснюється у порядку та розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 1996 р. №123.

Варто зазначити, що сільськогосподарське використання природних ресурсів має провадитися на засадах невиснажування природних ресурсів, їх раціонального використання, комплексної охорони та створення сприятливих умов для відтворення природних ресурсів в інтересах теперішнього та прийдешніх поколінь.

Правовий режим земель сільськогосподарського призначення

Поняття земель сільськогосподарського призначення