8

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реформування пенсійного забезпечення і державної соціальної допомоги

пенсійне забезпечення страхування реформа

У системі соціального захисту населення важливе місце посідає пенсійне забезпечення. Пенсія (від латинського - платіж) - це регулярні грошові виплати громадянам після припинення ними трудової діяльності внаслідок досягнення пенсійного віку. Як механізм соціального забезпечення пенсія є довготривалим контрактом працівника з відповідною установою з метою збереження рівня доходів і підтримання рівня життя, які він мав протягом своєї трудової діяльності. Система пенсійного забезпечення, що існувала в Україні після розпаду Радянського Союзу, була заснована на принципах солідарності поколінь. Це однорівнева система державного пенсійного забезпечення, в якій пенсійні виплати фінансуються через солідарний перерозподіл доходів між різними поколіннями. Кошти на поточні виплати пенсіонерам держава одержує через обов'язкові відрахування до пенсійної системи, які роблять особи, що працюють. Роботодавці та працівники сплачують пенсійні внески не до окремого фонду, з якого потім можуть отримувати свою пенсію, а до державної пенсійної системи, яка забезпечує пенсію нинішнім пенсіонерам. На практиці відбувається перерозподіл коштів між різними поколіннями. Тому цю систему називають солідарно розподільною системою.

Головна вада цієї системи полягає в тому, що намагання держави забезпечити пенсіонерам гідне існування є важким тягарем для підприємств і членів суспільства, які працюють. І це навантаження зростає в міру зміни співвідношення працівників і пенсіонерів на користь останніх. Це співвідношення називається коефіцієнтом демографічної залежності пенсійної системи і визначається як пропорційне відношення чисельності пенсіонерів до застрахованих платників податків. В Україні він становить 0,85, що є одним із найвищих показників у світі.

Схема 1. Умови здійснення пенсійної реформи в Україні

Цій системі притаманні й інші вади. Зокрема пенсійний вік суттєво нижчий, ніж у країнах розвиненої ринкової економіки. Широке коло пільгових пенсій, що збільшує витрати на пенсійне забезпечення. Між розмірами пенсійних виплат і сумами пенсійних внесків недостатній взаємозв'язок, і це призводить до того, що високооплачувані працівники отримують низькі пенсії порівняно з сумами їх внесків, тоді як ті, хто сплачував мінімальні відрахування до пенсійної системи, отримують високі пенсії. Недоліком є і недосконале пенсійне законодавство. Пенсійне забезпечення в Україні регулюється понад 20 законодавчими актами. Тому нагальною була потреба реформування пенсійної системи.

Здійснення пенсійної реформи потребувало певних умов. В Україні на початок 2004 р. умови вже існували, що дозволило розпочати пенсійну реформу. Правове поле для неї було створено прийняттям у 2003 р. законів "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і "Про недержавне пенсійне страхування". Вони набули чинності після майже п'ятирічного розгляду проектів законів про реформування пенсійної системи. У 2004 р. в Україні почалося широкомасштабне реформування системи пенсійного забезпечення. Воно здійснюється на засадах, що апробовані в ряді країн СНД. Це, по-перше, відмова в перспективі від розподільних принципів пенсійного забезпечення як основної пенсійної системи. По-друге, перехід на трирівневу систему пенсійного забезпечення, що поєднує принципи солідарності і накопичення. По-третє, обрання накопичувального принципу як функціонального для побудови пенсійної системи. По-четверте, розвиток добровільного пенсійного забезпечення і страхування та створення відповідних фінансових інститутів. Характерною особливістю є те, що зберігається солідарна система з визначеними виплатами, але в подальшому з поступовим розширенням елементів накопичувальної системи і доповненням її професійними обов'язковими або добровільними недержавними системами.

Схема 2. Головні завдання пенсійної реформи в Україні

Головні завдання пенсійної реформи в Україні такі (див. схему 26.4). Законом "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в Україні встановлюється трирівнева система пенсійного забезпечення. Першим рівнем є солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування усіх, хто має право на таке пенсійне забезпечення. Сюди належать обов'язкові мінімальні пенсії, які отримують усі, хто підлягає пенсійному забезпеченню. Реформа першого рівня передбачає заохочення громадян до пізнішого виходу на пенсію, розширення періоду врахування заробітку при розрахунку розміру пенсії і застосування нової форми нарахування пенсії.

Другий рівень - це накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за рахунок накопичувального фонду коштів застрахованих осіб. Цей фонд формується за рахунок внесків роботодавця залежно від рівня оплати праці застрахованого працівника - майбутнього пенсіонера. Ця частина пенсії диференціюється залежно від заробітку і реального трудового стажу. Накопичувальна система є доповненням до солідарної системи і зменшує навантаження на неї. Цей рівень сприятиме досягненню ряду цілей. По-перше, забезпечуватиме пряму залежність розміру майбутньої пенсії від розміру заробітної плати та зроблених внесків, а отже, заохочуватиме тих, хто працює, до активної сплати внесків до Пенсійного фонду. По-друге, знизить ризики отримання низької пенсії завдяки незалежності накопичувальної системи від несприятливих демографічних змін і сприятиме усуненню зрівнялівки. По-третє, сприятиме поступовому виходу з тіньової економіки громадян з високим рівнем доходів.

Схема 3. Принципи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в Україні

Третім рівнем є недержавна добровільна система пенсійних заощаджень, які формуються за рахунок добровільних внесків громадян, роботодавців та їх об'єднань. Його передбачено створювати на добровільних засадах у вигляді відкритих, корпоративних та професійних недержавних пенсійних фондів за пенсійними схемами з визначеними внесками. Складовими системи цього рівня є можливість укладання угод страхування довічних пенсій зі страховими організаціями та заощаджувати кошти на депозитних рахунках у банківських установах за ініціативою окремої особи.

За законом про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування обов'язкова накопичувальна система повинна діяти з 2008 р. Накопичення коштів на пенсійне забезпечення можуть здійснювати чоловіки віком до 40 років і жінки віком до 35 років.

Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється на таких принципах (див. схему 26.4).

Важливою складовою впроваджуваної в ході реформи системи пенсійного забезпечення є принципово нова формула обчислення пенсії, яка передбачає розширення періоду врахування заробітку при призначенні їх розмірів та зарахування до страхового стажу лише тих періодів, за які сплачені страхові внески до Пенсійного фонду. Розмір пенсії конкретній особі визначається диференційовано з урахуванням стажу роботи і заробітку, при цьому знято обмеження з максимального розміру пенсії.

Однією з цілей пенсійної реформи було встановлення диференціації розміру пенсій залежно від заробітку і трудового стажу. Тому розмір пенсій, нарахованих до прийняття Закону "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", було переглянуто. Законом передбачено підвищення пенсії за віком у разі відстрочки часу її призначення. При відстрочці на 1 рік пенсія збільшується на 3%, на 2 роки - на 6,71%, на З роки - на 11,83% і так далі, а на 10 років - на 25,32%. Передбачено також обов'язкове індексування пенсійних виплат.

Оцінюючи наслідки пенсійної реформи, слід зазначити, що вони неоднозначні. Позитивом є те, що впроваджувана система пенсійного забезпечення відповідає принципам сучасних світових пенсійних систем, що сформувалися на початок XXI ст. Вона створила умови для суттєвого підвищення рівня пенсійного забезпечення. Однак вона не позбавлена і суттєвих недоліків. Один із них полягає в тому, що нерівність між найбільш високооплачуваними та найбіднішими пенсіонерами не тільки не зменшилась, що було задекларовано як одна з цілей реформи, а навіть збільшилась. Максимальна та мінімальна пенсії за віком відрізняються в десятки разів, але при цьому 90% пенсіонерів одержують майже однакові виплати, навіть якщо мали різний трудовий стаж і заробіток перед виходом на пенсію. А у розвинених країнах мінімальна і максимальна пенсія за віком відрізняється щонайбільше в 3-4 рази для осіб, які мають однаковий трудовий стаж, але різні заробітки.

Нова система не стала справедливішою, бо зберігає нерівність прав громадян за професійною ознакою. Державні службовці, народні депутати, науковці і деякі інші спецкатегорії продовжують одержувати значно більші пенсії за іншими законами, хоча сплачували пропорційно своїм заробіткам майже такі самі страхові внески, як і інші громадяни. Така система пов'язана з недосконалістю пенсійного законодавства. Пенсійне забезпечення реформується понад 20 законодавчими актами. У результаті середня пенсія, призначена відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", становить менше 10% середньої пенсії, призначеної згідно із законом "Про статус народного депутата".

Суттєвою вадою нинішньої пенсійної системи став постійний дефіцит Пенсійного Фонду України. Якщо в 2009 р. він становив 13,8 млрд грн, то в 2010 р. - 26,6 млрд грн. А з урахуванням видатків Державного бюджету України на фінансування надбавок до спеціальних пенсій дефіцит досягає майже 60 млрд грн. Подальшого збільшення дефіциту Державний бюджет не зможе забезпечити.

Все це поставило на порядок денний здійснення нового етапу пенсійної реформи. Вона підготовлена Кабінетом Міністрів України у 2011 р. і покликана усунути недоліки діючої пенсійної системи, щоб запобігти бідності осіб пенсійного вису та виплачувати адекватні пенсії фінансово стабільним і надійним шляхом. Серед налічених заходів підвищення пенсійного віку, збільшення трудового стажу для права на отримання пенсії, обмеження максимального розміру пенсій, практичне впровадження другого і третього рівнів пенсійної системи. Для реалізації нової пенсійної реформи потрібні певні передумови, насамперед макроекономічна стабільність і економічне зростання, фінансова стабільність солідарної пенсійної системи, наявність ринкової інфраструктури і надійних інструментів для інвестування пенсійних коштів, ефективне регулювання та надійність фінансового сектора, забезпечення відповідної законодавчої бази.

Важливим елементом системи соціального захисту населення є державна соціальна допомога, що є турботою про громадян, які потребують підтримки, сприяння у зв'язку з віком, станом здоров'я, недостатнім рівнем особистого доходу на підставі перевірки про потребу такої допомоги. Основні напрями реформування системи соціальної допомоги в Україні визначено Указом Президента України "Основні напрямки вдосконалення системи соціальних виплат населенню". Потреба в реформуванні зумовлена тим, що сьогодні ця система діє неефективно. Ще багато громадян, які звертаються до місцевих управлінь праці та соціального захисту населення за оформленням допомоги або пільг, змушені втрачати час на збирання різних довідок та стояння у чергах.

Реформування системи державної соціальної допомоги має відбуватися у декількох напрямах. Це і посилення адресної соціальної підтримки окремих груп населення, і спрощення процедур призначення всіх видів державної соціальної допомоги, і запровадження нової прогресивної технології прийому громадян в органах праці та соціального захисту населення за принципом "єдиного вікна".

Один із важливих напрямів реформи - формування єдиної бази даних одержувачів державної соціальної допомоги та Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги (ЄДЛРП). Мета створення - налагодження в Україні чіткого обліку даних про пільгові категорії населення за соціальною ознакою, а також запровадження системи адресних розрахунків із організаціями та підприємствами - надавачами пільгових послуг за фактично надані послуги кожному пільговику.

Головний обсяг робіт з його створення та заповнення вже виконано. До реєстру включено інформацію про 12 млн осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, що становить орієнтовно 99,3% від їхньої загальної чисельності. Зазначена чисельність громадян має понад 19,3 млн статусів (посвідчень), тобто частина осіб, що перебувають на обліку, має право на пільги згідно з кількома законами. Це повинно суттєво спростити систему надання громадянам державної соціальної допомоги та пільг, посилити адресність соціальної підтримки окремих груп населення з урахуванням матеріального стану та умов проживання сім'ї, підвищити ефективність використання коштів, які спрямовуються на соціальний захист.

Ще одним напрямом реформування системи соціальної допомоги є вдосконалення соціального захисту малозабезпечених сімей та сімей з дітьми, що регламентується законами "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям". Потреба в такому удосконаленні зумовлена тим, що рівень доходів і витрат на душу населення сімей з дітьми нижчий за середній по Україні на 16-20%. У сім'ях з дітьми найвищі показники бідності, рівень якої у 2 рази вищий, ніж у бездітних родинах. Тому названими законами передбачено суттєве збільшення допомоги зазначеним категоріям дітей, а також централізація коштів на ці цілі, які були розпорошені між великою кількістю державних соціальних програм.

Економічна криза 2008 р. негативно позначилась на перебудові соціального захисту населення. її подолання дозволить продовжити започатковані заходи посилення соціального захисту населення в нашій країні.

Размещено на Allbest.ru