Порядок декларування зерна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Порядок декларування зерна

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" декларування зерна - діяльність суб'єктів зберігання зерна щодо визначення обсягів зерна, що знаходиться на зберіганні чи зберігається у власних або орендованих зерносховищах. Інформація про власників зерна є конфіденційною і при декларуванні зерна не розголошується. Суб'єкти зберігання зерна несуть відповідальність за повноту і достовірність даних, зазначених у декларації, відповідно до законодавства.

Декларації подаються щомісяця:

- зерновими складами - щодо обсягів зерна державного продовольчого резерву, державного резервного насіннєвого фонду, регіональних, ресурсів, іншого зерна, що знаходиться на зберіганні (крім зерна, закладеного до державного матеріального резерву);

- суб'єктами виробництва зерна - щодо обсягів власного зерна, що зберігається ними у власних або орендованих зерносховищах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2002 р. № 1877 затверджено Порядок декларування зерна суб'єктами зберігання зерна. Порядок визначає механізм декларування зерна суб'єктами зберігання зерна, форму декларації про його обсяги, відповідальних за організацію і забезпечення проведення декларування та подання узагальнених даних органам виконавчої влади.

Декларації за підписом керівника та головного бухгалтера суб'єкта зберігання зерна-юридичної особи, а для суб'єкта зберігання зерна- фізичної особи - за підписом цієї особи подаються інспекціям якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Севастопольської міської держадміністрацій за місцем зберігання зерна щомісяця до 5 числа наступного звітного періоду станом на 1 число наростаючим підсумком.

Декларація складається в двох примірниках. Перший примірник знаходиться у суб'єкта зберігання зерна-юридичної або фізичної особи, другий - в інспекції якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції. Термін зберігання декларації 3 роки.

Договір складського зберігання зерна. Поняття складських документів

Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. Зерновий склад забезпечує зберігання зерна в зерносховищах з використанням обладнання, що повинне відповідати встановленим технічним вимогам. Операції із зерном з оформлення та кількісного обліку проводяться згідно з договором складського зберігання зерна за фізичною вагою, у кілограмах. аграрний законодавство декларація складський

Згідно з наказом Міністерства аграрної політики України "Про затвердження Технічного регламенту зернового складу" від 15 червня 2004 р. № 228 при надходженні зерна на зберігання уповноважена особа зернового складу перевіряє наявність договору складського зберігання зерна. За відсутності договору пропонує власнику зерна оформити такий договір і в разі його укладання одержує від власника зерна (або його представника) такі документи: а) товарно-транспортну накладну за формою з відміткою власника зерна "на переробку", "на зберігання", "у рахунок заставної закупівлі зерна"; 6) посвідчення про якість зерна на кожну партію (крім товаровиробників); в) свідоцтво про вміст пестицидів, токсичних елементів та мікотоксинів на кожну партію зерна (крім товаровиробників); г) за необхідності карантинний сертифікат; ґ) фітосанітарний сертифікат (при імпорті зерна).

Дещо скорочений перелік документів для приймання зерна має надати поклажодавець відповідно до Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 13 жовтня 2008 р. № 661. А саме, для приймання зерна кожен поклажодавець повинен: укласти договір складського зберігання зерна з підприємством; надати товарно-транспортну накладну; при надходженні з іншого зернового складу - документи, що засвідчують якість зерна.

Договір складського зберігання зерна складається з урахуванням вимог цивільного законодавства та норм аграрного законодавства. Глава 66 ЦК України "Зберігання" містить статті, які регулюють відносини, що виникають з договору зберігання майна. Згідно зі ст. 975 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Стаття 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" вказує, що договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно" від 11 квітня 2003 р. №510.

Наказом Державного комітету України з державного матеріального резерву та Міністерства аграрної політики України "Про затвердження строків зберігання зерна державного резерву та продуктів його переробки" від 27 липня 2007 р. №241/539 встановлено такі строки зберігання зерна державного резерву та продуктів його переробки: пшениця і жито - 2 роки; гречка, рис - 1 рік; борошно пшеничне і житнє - 6 міс; крупи гречані (ядриця), рисові - 12 міс; крупи ячмінні перлові та ячні - 9 міс; крупи пшеничні - 6 міс.

Плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна. Кабінет Міністрів України встановлює граничний рівень плати (тариф) за зберігання зерна, що придбане за кошти державного бюджету. Так, у 2009 р. максимальну плату за зберігання зерна, яке є об'єктом державного цінового регулювання, в розмірі 12,51 грн за тонну з урахуванням ПДВ за кожні 30 календарних днів такого зберігання кожної метричної одиниці виміру її обсягу. Такий розмір плати встановлений за дорученням Кабінету Міністрів України наказом Міністерства аграрної політики України "Про встановлення плати за зберігання об'єктів державного цінового регулювання та за переробку зерна на борошно" від 20 травня 2009 р. № 340.

Зернові склади зобов'язані вести реєстр зерна, прийнятого на зберігання, та реєстр складських документів на зерно. На виконання статей Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення реалізації деяких положень Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" від 17 листопада 2004 р. № 1569 Міністерством аграрної політики України видано наказ "Про затвердження Порядку ведення основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, і реєстру зернового складу" від 11 серпня 2005 р. № 374.

Основний реєстр складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання - електронна база даних, що формується на основі реєстрів, які ведуться на зернових складах, що містить відомості про зерно (заставне зерно), прийняте зерновими складами на зберігання у визначеному обсязі й до визначеного строку, про видані ними складські документи на зерно та про держателів таких документів..

Правове регулювання обігу складських документів на зерно здійснюється нормами Цивільного кодексу України, Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" від 23 грудня 2004 р., постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно" від 11 квітня 2003 р. № 510 та наказу Міністерства аграрної політики України "Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно" від 27 червня 2003 р. № 198.

Зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів:

- подвійне складське свідоцтво;

- просте складське свідоцтво;

- складську квитанцію.

Форма бланків складських документів на зерно, порядок їх випуску, передачі, продажу зерновим складам встановлюються Кабінетом

Міністрів України. Зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання зерна шляхом застави відповідного свідоцтва. Зерновий склад повинен застрахувати зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, від ризиків випадкової загибелі, пошкодження або втрати за рахунок коштів поклажодавця.

Подвійне складське свідоцтво складається з двох частин - складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного. Подвійне складське свідоцтво є іменним. У кожній з двох частин подвійного складського свідоцтва мають бути однаково зазначені: 1) найменування та місцезнаходження зернового складу, що прийняв зерно на зберігання; 2) поточний номер складського свідоцтва за реєстром складських документів складу; 3) найменування юридичної особи або ім'я фізичної особи, від якої прийняте зерно на зберігання, а також місцезнаходження (місце проживання) такої особи; 4) найменування та кількість1 прийнятого на зберігання зерна, а за необхідності - якісні характеристики зерна; 5) строк, на який прийняте зерно на зберігання, якщо такий строк встановлюється, або ж вказівка, що зерно прийняте на зберігання до запитання, у межах дії сертифіката на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, виданого зерновому складу; 6) розмір плата за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок оплати зберігання; 7) дата видачі складського свідоцтва; 8) підпис уповноваженої особи та печатка зернового складу.

Якщо зерно приймається на зберігання зі знеособленням, то в обох частинах подвійного складського свідоцтва на зерно робиться відповідний запис. Складське та заставне свідоцтво можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами (індосаментами). Індосамент повинен містити найменування юридичної особи (або ім'я громадянина) та її місцезнаходження (його місце проживання), що стали новими утримувачами складського свідоцтва або заставного свідоцтва, дату здійснення індосаменту і підпис уповноваженого працівника юридичної особи (громадянина), завірений печаткою юридичної особи або нотаріусом.

Порядок здійснення передавальних написів (індосаментів) визначається наказом Міністерства аграрної політики України "Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно" від 27 червня 2003 р. № 198. Зерновий склад видає зерно володільцеві складського і заставного свідоцтва (подвійного складського свідоцтва) не інакше як в обмін на обидва свідоцтва разом.

Просте складське свідоцтво видається на пред'явника. Просте складське свідоцтво має містити вказівку на те, що воно видане на пред'явника, а також такі відомості:

- найменування та місцезнаходження зернового складу, що прийняв зерно на зберігання;

- поточний номер складського свідоцтва за реєстром складських документів складу;

- найменування та кількість прийнятого на зберігання зерна, а за необхідності - якісні характеристики зерна;

- строк, на який прийняте зерно на зберігання, якщо такий строк встановлюється, або ж вказівка, що зерно прийняте на зберігання до запитання, у межах дії сертифіката на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, виданого зерновому складу;

- розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок оплати зберігання;

- дата видачі складського свідоцтва;

- підпис уповноваженої особи та печатка зернового складу.

Якщо зерно приймається на зберігання зі знеособленням, то у простому складському свідоцтві на зерно робиться відповідний запис. Володілець простого складського свідоцтва має право розпоряджатися зерном, що зберігається на зерновому складі. При цьому до передачі зерна прирівнюється передача простого складського свідоцтва. Просте складське свідоцтво передається шляхом вручення його новому володільцеві.

Якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію. Складська квитанція є документом, який засвідчує укладення договору зберігання, кількість та зовнішній стан прийнятого товару. Після прийняття товару товарний склад видає поклажодавцю квитанцію-роз-писку, що означає, що товар ним прийнятий і дозволяє взяти Його зі складу.

Особливості видачі складських квитанцій встановлюються підзаконними нормативними актами. Зокрема, відповідно до пунктів 3.2-3.5 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 р. № 198, підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між зерновим складом і поклажодавцем, та факт прийняття його на зберігання. Оригінал першого примірника складської квитанції вручається поклажодавцю. Оригінал другого зберігається зерновим складом. При витребуванні зерна складська квитанція повертається поклажодавцем зерновому складу в обмін на документ, який засвідчує відвантаження зерна складом. На повернутій складській квитанції та на її другому примірнику проставляються відмітки "погашено", про що робиться відповідний запису Реєстрі складських документів на зерно. Погашені оригінали складських квитанцій та їх другі примірники зберігаються на зерновому складі протягом трьох років з дня їх погашення.

Після видачі зерна володільцям складських документів на зерно зернові склади повинні погасити прийняті складські документи на зерно шляхом відмітки на складському документі - "погашено". Погашені складські документи на зерно в повторний обіг не допускаються і виключаються з реєстру складських документів на зерно, про що робиться відповідний запис. Погашені складські документи зберігаються зерновим складом протягом трьох років.

Порядок здійснення заставних закупівель зерна

Як зазначалося у попередньому розділі. Закон України "Про державну підтримку сільського господарства України" визначає поняття заставної закупівлі як зарахування до державного інтервенційного фонду об'єкта державного цінового регулювання - предмета застави у разі, коли бюджетна позика та/або плата за її використання не були погашені у строк, передбачений договором.

Аграрний фонд надає бюджетну позику виробнику зерна, яке є об'єктом державного цінового регулювання (далі - позичальник), під заставу такого об'єкта, що оформлюється переданням кредитору подвійного складського свідоцтва. Таким чином, кредитором виступає Аграрний фонд, а позичальником - виробник зерна.

Постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2008 р. № 705 запроваджено режим державних заставних закупівель зерна. Згідно з цією постановою Аграрний фонд оприлюднює у засобах масової інформації відомості про розміри бюджетних позик. Виробник зерна, яке є об'єктом державного цінового регулювання, що виявив бажання отримати бюджетну позику, подає Аграрному фонду або його регіональному відділенню заявку і такі документи: виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; копію свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість; просте чи подвійне складське свідоцтво або складську квитанцію чи видаткову накладну; посвідчення про якість зерна.

Аграрний фонд протягом п'яти робочих днів після надходження заявки та документів приймає рішення про надання або про відмову в наданні бюджетної позики та інформує про це позичальника. Рішення про надання бюджетної позики приймається за умови наявності у державному бюджеті коштів. Позичальник протягом п'яти робочих днів після надходження повідомлення про надання бюджетної позики забезпечує доставку зерна на сертифікований зерновий склад, укладає з Аграрним фондом кредитний договір та передає йому подвійне складське свідоцтво. Кредитний договір укладається на строк, визначений сторонами у договорі, але не більш як на один маркетинговий період. Аграрний фонд здійснює перерахування коштів державного бюджету для надання бюджетної позики протягом трьох операційних днів після підписання кредитного договору відповідно до Порядку обслуговування державного бюджету за видатками, затвердженого Державним казначейством. Аграрний фонд забезпечує ведення обліку зерна, що надійшло як застава відповідно до кредитного договору.

Стандартна форма кредитного договору затверджена наказом Міністерства аграрної політики "Про затвердження Форми кредитного договору про бюджетні позики в межах режиму державних заставних закупівель" від 15 липня 2005 р. № 318, Розмір суми бюджетної позики не може перевищувати 80 відсотків розміру мінімальної інтервенційної ціни. Бюджетна позика надається на строк, встановлений сторонами, який не може перевищувати строку одного маркетингового періоду. Пролонгації та дисконтування (списання) основної суми та процентів не дозволяються. Основна сума бюджетної позики та плата за її використання погашається єдиним платежем у строк, визначений у кредитному договорі. Дозволяється дострокове погашення суми бюджетної позики та пропорційне погашення плати за її використання або їх частини. При повному погашенні основної суми бюджетної позики та плати за її використання, у тому числі достроковому, позичальнику повертається подвійне складське свідоцтво, а зерно звільняється з-під режиму застави.

Якщо основна сума бюджетної позики та/або плата за її використання не погашається позичальником у строк, встановлений кредитним договором, то з такого моменту: предмет застави переходить у власність держави та зараховується до складу державного інтервенційного фонду за цінами, що діяли на момент оцінки такого предмета застави; зобов'язання між сторонами договору вважаються повністю виконаними (у тому числі щодо плати за користування бюджетною позикою та повернення її основної суми); обов'язок з оплати вартості подальшого зберігання колишнього об'єкта застави переходить на кредитора; кредитор набуває прав вигодонабувача за договором страхування такого колишнього об'єкта застави.

Відшкодування витрат із сертифікації, доставки, зберігання, відвантаження, обробки, переробки та страхування предмета застави, а також його реєстрації у державному реєстрі застав здійснюється позичальником за власний рахунок. Після передачі об'єкта застави до державного інтервенційного фонду витрати з його подальшого зберігання відшкодовуються Аграрним фондом. У разі, якщо позичальник до закінчення строку, встановленого сторонами, звертається до кредитора із заявою про добровільний продаж об'єкта застави до державного інтервенційного фонду на умовах погашення фінансових зобов'язань, що передбачені кредитним договором, кредитор має право на придбання такого об'єкта на умовах, передбачених зазначеним договором.

Постановою Кабінету міністрів України "Про порядок здійснення Аграрним фондом закупівель зерна, переданого у заставу за надану бюджетну позику в межах режиму державних заставних закупівель зерна" від 26 лютого 2009 р. № 146 встановлено, що сільгосптоваровиробник, який має намір продати зерно, передане у заставу Аграрному фонду за надану бюджетну позику в межах режиму державних заставних закупівель зерна, подає заявку до Аграрного фонду. Аграрний фонд не пізніше ніж у триденний строк приймає рішення щодо закупівлі зерна. Закупівля зерна здійснюється за середньозваженими цінами, які склалися протягом останніх трьох торгових сесій на Аграрній біржі та сертифікованих нею акредитованих товарних біржах на дату прийняття такого рішення. У день прийняття Аграрним фондом рішення щодо закупівлі зерна укладається додатковий договір до Кредитного договору про бюджетні позики в межах режиму державних заставних закупівель зерна та здійснюється розрахунок суми коштів для остаточного розрахунку із сільгосптоваровиробником. Після укладення додаткового договору сільгосптоваровиробник надає Аграрному фонду необхідні документи. Протягом трьох днів із дня реєстрації документів приймається рішення про оплату зерна або про їх повернення в разі неналежного оформлення з письмовим зазначенням причин.

Бюджетна позика у межах режиму державних заставних закупівель не може бути надана особі, яка:

- має непогашений податковий борг із загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів), включаючи внески до Пенсійного фонду України чи відрахування до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (крім розстрочених або відстрочених відповідно до закону);

- має прострочену заборгованість за будь-якими видами бюджетних позик або за іншими кредитами (позиками), гарантованими державою;

- перебуває у процесі санації, банкрутства або ліквідації;

- має прострочену заборгованість з виплати орендної плати за земельні паї, орендовані у фізичних осіб - їх власників;

- не є сільськогосподарським підприємством.

Бюджетна позика у межах режиму заставних закупівель є платною. Плата за використання бюджетної позики встановлюється на рівні 50 відсотків від середньозваженого процента за кредитами банків, наданими строком до 12 календарних місяців та повністю забезпеченими заставою, який фактично склався станом на 1 травня поточного бюджетного року. Порядок розрахунку такого середньозваженого процента визначається постановою Кабінету Міністрів України на підставі подання Національного банку України. Розмір плати за використання бюджетної позики оприлюднюється не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку щорічного періоду заставних закупівель.

Так, постановою Кабінету міністрів України "Про встановлення розміру плати за використання бюджетної позики виробниками зерна у межах режиму державних заставних закупівель на 2009/10 маркетинговий період" від 24 червня 2009 р. № 627 встановлено плату за використання бюджетної позики виробниками зерна у межах режиму державних заставних закупівель зерна в розмірі 9,05 відсотка річних. Бюджетні позики у межах режиму заставних закупівель щорічно надаються у період з 1 липня поточного бюджетного року до 1 квітня наступного бюджетного року.

Порядок здійснення форвардних закупівель зерна

Одним із механізмів державного регулювання ринку зерна є застосування форвардних закупівель зерна. Постановою Кабінету Міністрів України "Про запровадження державних форвардних закупівель зерна" від 16 травня 2007 р. № 736 затверджено відповідний Порядок державних форвардних закупівель зерна. Форвардні закупівлі передбачають придбання зерна у сільськогосподарських товаровиробників в установлений маркетинговий період за фіксованою ціною та на умовах авансового платежу у розмірі 50 відсотків його повної вартості на момент укладення форвардного біржового контракту. Постачання зерна згідно з контрактом здійснюється до 1 жовтня, а остаточні розрахунки проводяться до 1 грудня поточного року.

Аграрний фонд проводить форвардні закупівлі за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік, у межах маркетингового періоду за мінімальними інтервенційними цінами, шляхом укладення на Аграрній біржі між Аграрним фондом та товаровиробником контракту, форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження форми форвардного біржового контракту" від 21 лютого 2008 р. № 77. Аграрний фонд оприлюднює через засоби масової інформації повідомлення про проведення форвардних закупівель, визначений обсяг таких закупівель та розмір мінімальної партії зерна. Проведення форвардних закупівель розпочинається не раніше ніж через десять днів від дати опублікування повідомлення. Обсяг форвардних закупівель визначається виходячи із загального обсягу формування Аграрним фондом державного інтервенційного фонду на маркетинговий період.

Товаровиробник, який виявив бажання продати зерно на умовах форвардних закупівель, подає Аграрному фонду заявку за визначеною Фондом формою та відповідні документи. Для укладення контракту товаровиробник повинен здійснити відповідно до вимог законодавства комплексне страхування на випадок знищення або пошкодження майбутнього врожаю сільськогосподарських культур на користь Аграрного фонду. Договір страхування подається до Аграрного фонду разом із посвідченою копією платіжного доручення про сплату страхового внеску. Контракт оформляється у п'яти примірниках. Після укладення контракту товаровиробник подає до Аграрного фонду нотаріально посвідчений договір застави майбутнього врожаю між продавцем та покупцем або нотаріально посвідчений договір застави зерна, що перебуває у власності товаровиробника, або подвійне складське свідоцтво на зерно, що є предметом застави. Укладений контракт Аграрна біржа передає Аграрному фонду для прийняття ним остаточного рішення щодо виплати авансу товаровиробнику в разі подання необхідних документів, та укладення договору складського зберігання зерна між покупцем та сертифікованим зерновим складом, який зазначений у заявці. Для виплати авансу товаровиробнику Аграрний фонд подає Державному казначейству оригінал контракту. Товаровиробник у день надходження авансу на поточний рахунок видає Аграрному фонду податкову накладну на відповідну суму. Остаточний розрахунок з товаровиробником за умови виконання контракту в повному обсязі проводиться Аграрним фондом на підставі поданих йому таких документів:

- договору складського зберігання зерна;

- складських документів на зерно, виписаних Аграрному фонду;

- акта приймання-передавання на весь обсяг зерна;

- картки аналізу зерна або посвідчення про його якість, виданого Державною хлібною інспекцією;

- податкових накладних на залишок суми вартості зерна, не оплаченої за контрактом.

Доставка зерна до суб'єкта його зберігання здійснюється за кошти товаровиробника. Для проведення остаточного розрахунку за контрактом Аграрний 4юнд подає Державному казначейству оригінал контракту, згідно з яким виплачувався аванс товаровиробнику, і акт приймання-передавання зерна в повному обсязі. Аграрний фонд щомісяця подає Мінагрополітики звіт про обсяг форвардних закупівель.

Аграрно-договірні відносини

Поняття та види аграрно-правових договорів

В умовах проведення аграрної реформи важливе місце в діяльності сільськогосподарських товаровиробників посідають договірні відносини, оскільки саме на підставі укладання договорів здійснюється реалізація виробленої сільськогосподарської продукції, суб'єкти агробізнесу вступають у відносини з банківськими установами щодо одержання кредитів та позик, здійснюють придбання засобів виробництва (мінеральних добрив, пально-мастильних матеріалів, давальницької сировини), проводять технічне обслуговування сільськогосподарської техніки, обладнання та устаткування на підприємствах агросервісу та вступають у відносини з органами державної влади та управління, іншими суб'єктами господарювання. Суб'єкти агробізнесу наділені правоздатністю налагоджувати підприємницькі зв'язки у різних сферах діяльності на підставі аграрних зобов'язань. Таким чином, успішна сільськогосподарська діяльність передбачає укладання та виконання аграрно-правових зобов'язань їх учасниками.

Стаття 67 ГК України констатує, що відносини сільськогосподарського підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Таким чином, підставою виникнення зобов'язання є договір. Саме аграрні договори є правовою формою регулювання зовнішніх та внутрішніх підприємницьких відносин за участю суб'єктів агробізнесу. Договірна правоздатність кожного суб'єкта аграрної підприємницької діяльності визначається чинним законодавством України а також у локальних актах аграрного законодавства, зокрема в статутах аграрних підприємств та фермерських господарств.

Стаття 14 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" встановлює, що підприємство має право вступати в договірні відносини з будь-якими державними, кооперативними, громадськими та приватними підприємствами, установами і організаціями, з окремими громадянами, самостійно вибирати партнерів, у тому числі зарубіжних, для укладення договорів.

У ст. 28 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" визначається, що відносини кооперативу з іншими підприємствами, установами та організаціями, а також з громадянами в усіх сферах господарської діяльності встановлюються на основі договорів (угод). Аналогічно ст. 24 Закону України "Про фермерське господарство" регламентує, що фермерське господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних; має право вступати в договірні відносини з будь-якими юридичними або фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Професор А. М. Статівка здійснює класифікацію договірних відносин у сільському господарстві за трьома основними групами. До першої групи належать: договори про спільну діяльність з виробництва певної продукції рослинництва та тваринництва; договори про спільну діяльність з виробництва, дорощування та відгодівлі молодняку худоби та птиці; договори на виробництво та переробку кормів для тваринництва, інші договори про виробництво сільськогосподарської продукції. До другої групи належать: договори про реалізацію сільськогосподарської продукції та товарів; договори про матеріально-технічне забезпечення; про фінансове забезпечення, інші договори про реалізацію продукції та постачання. До третьої групи належать: договори про агрохімічне обслуговування сільськогосподарських підприємств; договори про виконання меліоративних робіт; договори про ремонт техніки та її технічне обслуговування; договори про виконання інших підрядних робіт; договори про надання наукових послуг аграрним підприємствам; договори з банківськими установами та про надання різноманітних послуг1.

До ознак аграрно-правового договору, зокрема, належать: він є юридичною формою організації виробничого процесу, права й обов'язки сторін у договорі визначаються специфікою аграрного виробництва, він є правовою формою реалізації взаємних інтересів сторін з урахуванням юридичних, природно-кліматичних, екологічних можливостей. Таким чином, аграрні договори відрізняються від інших видів договорів саме за специфічним предметом, яким є сільськогосподарська продукція або сільськогосподарська діяльність та суб'єктами, оскільки однією із сторін договору обов'язково виступає аграрний товаровиробник.

Сучасний розвиток сільського господарства України неможливо здійснювати без залучення на договірних засадах передових світових технологій аграрного виробництва до таких сфер, як: вирощування та реалізація продукції, що містить генетично модифіковані організми, розвиток новітніх технологій виробництва біопалива, реалізація інших прогресивних технологічних проектів у АПК. Правовою основою для здійснення інноваційної діяльності є Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" від 16 січня 2003 р., норми якого визначають пріоритетні напрями інноваційної діяльності щодо створення високотехнологічного сільського господарства і переробної промисловості. Таким чином, суб'єкти агробізнесу укладають договори купівлі-продажу ноу-хау, ліцензійні договори, договори комерційної концесії, договори про трансфер технологій.

Договори у сфері реалізації сільськогосподарської продукції

У діяльності аграрних товаровиробників ефективність виробничо-господарської діяльності досягається налагодженою системою збуту виробленої ними продукції, правовою формою якої є договір на реалізацію сільськогосподарської продукції - специфічна угода, відповідно до якої виробник зобов'язується на відповідних умовах продати сільськогосподарську продукцію та продукти її переробки, а споживач (замовник) зобов'язується прийняти продукцію та оплатити п. Відповідно до Указу Президента України "Про заходи щодо реформування аграрних відносин" від 18 січня 1995 р. встановлено, що виробники сільськогосподарської продукції самостійно розпоряджаються своєю продукцією, реалізуючи за контрактами (включаючи державні) та іншими договорами.

Система договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції включає: договір контрактації сільськогосподарської продукції, договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, договір поставки, договір міни, договір комісії.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції являє собою механізм державних закупівель, засіб поповнення державного продовольчого резерву шляхом придбання продукції у недержавних сільськогосподарських підприємств. До складу державного резерву входять: запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів для забезпечення стратегічних потреб держави; запаси матеріально-технічних ресурсів для виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та для виконання інших заходів, передбачених законодавством.

Таким чином, державний продовольчий резерв є складовою державного матеріального резерву. Поставка матеріальних цінностей до державного резерву і розміщення замовлень на їх поставку на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності здійснюються в основному на підставі замовлень на поставку продукції для державних потреб з наступним відшкодуванням усіх витрат відповідальних зберігачів.

Пріоритетні державні потреби - це потреби України в товарах, роботах і послугах, необхідних для розв'язання найважливіших соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України. Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності..

Державними замовниками виступають Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та інші установи як головні розпорядники коштів державного бюджету. Виконавцями державного замовлення є суб'єкти господарювання усіх форм власності (резиденти або нерезиденти), які виготовляють чи поставляють товари (роботи, послуги) для задоволення пріоритетних державних потреб.

Стаття 183 ГК України визначає особливості укладання господарських договорів за державним замовленням. Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні і правові зобов'язання сторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця. Саме держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників. З метою організації робіт, пов'язаних з формуванням державного замовлення, розміщенням поставок продукції для державних потреб і контролем за їх виконанням, Кабінет Міністрів України визначає і затверджує перелік державних замовників, обсяги та склад державного замовлення. Державні замовники забезпечуються Кабінетом Міністрів України фінансовими ресурсами в обсягах, необхідних для повної оплати державного замовлення, якщо інше не передбачено законом, і є відповідальними за задоволення пріоритетних державних потреб у відповідних товарах, роботах і послугах.

Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності - монополістів на відповідному ринку продукції державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення.

Інструкцією Державного комітету України з матеріального резерву "Про порядок і умови поставки, закладення, зберігання і відпуску охолодженого м'яса і м'ясних продуктів державного резерву, призначених для здійснення заходів стабілізації на ринку", затвердженою наказом Держкомрезерву від 22 квітня 2008 р. № 138, визначено, що при поставці охолодженого м'яса яловичини, свинини, баранини та м'ясних продуктів вітчизняного виробництва або іноземного походження до державного резерву постачальник повинен надати: документ, що підтверджує якість продукції, виданий виробником, - декларацію виробника (якісне посвідчення); експертний висновок, виданий державною ветеринарною установою; ветеринарне свідоцтво (оригінал); висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи при надходженні нових харчових продуктів.

Стаття 272 ГК України визначає поняття та істотні умови договору контрактації сільськогосподарської продукції. За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію І передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заготівельником (контрактантом) може виступати закупівельне або переробне підприємство, таким чином, контрактантом може бути підприємство чи організація, тобто юридична особа, що згідно зі своїми установчими документами здійснює закупівлю сільськогосподарської продукції. Виконавцем державного замовлення є недержавне сільськогосподарське підприємство.

У договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виробник повинен не пізніш як за п'ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі. Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі.

У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника. Сторони можуть встановлювати такі способи прийняття продукції: замовник приймає продукцію безпосередньо у виробника; замовник приймає продукцію на своїх приймальних пунктах (складах, елеваторах); виробник доставляє продукцію третім особам за рішенням контрактанта.

Для договору контрактації характерно також те, що він може передбачати обов'язок контрактанта надавати виробнику певну допомогу в організації виробництва І здачі продукції, в забезпеченні господарства тарою і пакувальними матеріалами. Транспортні витрати на перевезення продукції за договором контрактації покладаються на виробника за цінами, що встановлені перевізником. Адже обов'язком контрактанта є надання допомоги в транспортуванні сільськогосподарської продукції на приймальні пункти. Контрактант зобов'язаний прийняти доставлену продукцію на своєму приймальному пункті або у виробника в обумовлений термін, не допускаючи простою транспортних засобів виробника. Забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції здійснюється у кількості, порядку та строки, передбачені договором.

Також до обов'язків контрактанта щодо сприяння виробникам в організації виробництва сільськогосподарської продукції можуть бути віднесені такі види допомоги: надання пільгових кредитів на придбання пального, сприяння в постачанні сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин; організація передачі в оренду техніки на період збирання врожаю, транспортування, зберігання сільськогосподарської продукції, а також спеціальні консультації з питань рослинництва, тваринництва, агротехніки тощо.

За нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом. За невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п'яти відсотків вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, - повну її вартість. У разі якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здавання-приймання і про це не було попереджено контрактанта, виробник відшкодовує контрактанту завдані цим збитки.

До особливостей договору контрактації належать: предметом договору, як правило, є сільськогосподарська продукція у первинному (сирому) вигляді, або така, що пройшла первинну обробку, стороною договору виступає державне заготівельне підприємство, метою договору є виконання державного замовлення щодо задоволення державних потреб у сільськогосподарській продукції або сировині. Під ознаки договорів контрактації сільськогосподарської продукції підпадають договори, які укладаються між недержавним господарським товариством (наприклад, приватним цукрозаводом) і фермерським господарством на закупку цукрових буряків за умови, що до цукрового заводу доводиться державне замовлення на закупівлю цукру, а до фермерського господарства - державне замовлення на закупівлю цукрових буряків за умови, що цукровий завод виступає закупівельником від імені держави, в інтересах держави і за державні кошти. У цьому випадку державне замовлення, яке доводиться до виробника сільськогосподарської продукції на поставку сировини і до переробника сировини на продовольство, можна вважати комплексним державним замовленням.

Підґрунтям правового регулювання договорів купівлі-продажу у аграрній сфері є норми цивільного та господарського права. Особливостями аграрного договору купівлі-продажу є його предмет, яким виступає сільськогосподарська продукція, строки та специфічні умови ЇЇ зберігання і транспортування, які випливають із властивостей цієї продукції. В усьому іншому такі договори не містять відмінностей від інших різновидів цивільно-правових та господарсько-правових договорів купівлі-продажу, які розглядаються у відповідних навчальних курсах.

Суб'єкти аграрного підприємництва в процесі реалізації виготовленої ними сільськогосподарської продукції укладають договори поставки. Договір поставки є одним із видів договору купівлі-продажу, в якому регулюються відносини між продавцем та покупцем, адже відмінністю договору купівлі-продажу від договору поставки є те, що договір поставки укладається між двома особами з метою поставки товару для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним або домашнім використанням.

Таким чином, основні ознаки договору поставки містять достатньо критеріїв, які дозволяють відмежувати його від інших видів договорів купівлі-продажу, а також від інших суміжних договорів. Так, продавцем (постачальником) у договорі поставки (як і в договорі роздрібної купівлі-продажу) може бути лише підприємець - комерційна організація чи громадянин, який набув статусу приватного підприємця. Постачальник продає вироблені ним товари або товари, спеціально закуплені ним для продажу. Другою основною ознакою договору поставки є мета придбання товару - за даним договором може купуватися товар лише з метою його подальшого використання в підприємницькій діяльності (наприклад, для переробки і споживання, наступного продажу тощо) або для іншої діяльності, не пов'язаної з особистим, сімейним, домашнім чи іншим подібнім використанням товару (наприклад поставки продуктів харчування). Проте переважна частина товарів, що передаються за договором поставки, використовується все ж таки саме в підприємницькій діяльності, тому і другою стороною договору - покупцем також, як правило, виступає суб'єкт підприємницької діяльності. Крім перелічених ознак договору поставки, включення до його визначення вказівки про передачу товару продавцем (постачальником) у власність покупця у встановлений строк (строки) дозволяє виділити ще кілька особливостей цього договору: при укладенні даного договору умова про строк поставки товару набуває характеру істотної умови договору, і без досягнення між сторонами згоди щодо неї договір поставки не може вважатися укладеним; момент укладення договору, як правило, не відповідає моменту його виконання (оскільки товар, що підлягає поставці, може бути відсутній на момент укладення договору); для поставки характерними є довготривалі відносини та виконання договору частинами (хоча за договором поставки й можливе передавання лише однієї речі, наприклад машинної установки, та одноразовий оптовий продаж товарів, проте найчастіше за даним договором товар постачається окремими партіями протягом тривалого періоду).

При розмежуванні деяких видів договорів купівлі-продажу й поставки також слід враховувати професійну діяльність продавця та види товарів, що постачаються. Наприклад, від договору контрактації договір поставки відрізняється тим, що, по-перше, продавцем за договором контрактації є винятково виробник сільськогосподарської продукції, а по-друге, контрактується лише майбутня сільськогосподарська продукція, яка підлягає вирощуванню чи виробництву і не проходить до моменту виконання договору будь-якої переробки.

В аграрно-господарській діяльності відносини за договором поставки також регулюються статтями 265-271 ГК України. Предметом поставки є сільськогосподарська продукція, перероблена та готова до споживання. Стаття 267 ГК України визначає, що у разі якщо в договорі поставки не визначено строку його ДІЇ, він вважається укладеним на один рік - тобто після закінчення цього строку сторони, якщо вони бажають продовжувати свої відносини, мають укласти новий договір. Якщо сторонами передбачено поставку товару окремими партіями, то строком поставки продукції виробничо-технічного призначення є квартал, а виробів народного споживання, як правило місяць. Якість сільськогосподарської продукції за договором поставки повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості. Гарантійний строк придатності та зберігання товару обчислюється від дня виготовлення цього товару.

Законодавством України регламентовано, що реалізація сільськогосподарської продукції може здійснюватися також шляхом укладання договорів міни та комісії. В умовах економічних негараздів сільськогосподарські підприємства реалізовують вироблену ними продукцію тваринництва шляхом її обміну на пальне і мастильні матеріали, запасні частини до сільськогосподарських машин, у порядку плати за проведений ремонт техніки, автопокришки та інші подібні потреби. Відносини за таким різновидом договору купівлі-продажу, як договір міни, регулюються положеннями статей 715-716 ЦК України та п. 293 ГК України.

Кваліфікуючою ознакою договору міни є момент переходу права власності на обмінювані товари - на відміну від усіх договорів купівлі-продажу за договором міни перехід права власності відбувається лише після того, як обов'язки з передачі товарів виконані обома сторонами, тобто таке право виникає одночасно в обох сторін договору. Така законодавча норма запобігає виникненню ситуації, коли сторона, що першою отримала товар, здобуває на нього право власності, не виконавши зустрічного обов'язку з передавання другій стороні товару, який їй належить. Усі інші умови зазначеного договору регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж, поставку, контрактацію або про інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Аграрні товаровиробники в процесі збуту сільськогосподарської продукції укладають договори комісії. До специфічних особливостей договору комісії належать: особливий склад учасників у комісійних відносинах, специфічний об'єкт договору, кредитування комітента комісіонером, можливість укладання субкомісійної угоди. Договір комісії має досить широку сферу застосування. Так, за договорами комісії організації споживчої кооперації укладають договори комісії з виробниками щодо продажу сільськогосподарської продукції. Стаття 11 Закону України "Про споживчу кооперацію" від 10 квітня 1992 р. визначає, що організації та підприємства споживчої кооперації формують товарні та матеріально-технічні ресурси за рахунок закупівель на договірних засадах у підприємств (виробників), у оптовій торгівлі, на біржах, аукціонах, шляхом заготівель сільськогосподарської продукції і сировини у громадян, фермерських господарств, колективних сільськогосподарських підприємств, радгоспів, виробництва товарів на власних підприємствах та з інших джерел, не заборонених чинним законодавством.

Размещено на Allbest.ru