Християнські засади судочинства та їх відображення в процесуальних галузях права

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХРИСТИЯНСЬКІ ЗАСАДИ СУДОЧИНСТВА ТА ЇХ ВІДОБРАЖЕННЯ В ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ГАЛУЗЯХ ПРАВА

В.М. Пастернак

Розглянуто теоретико-правове обґрунтування ціннісної природи принципів християнських засад судочинства. Аргументовано твердження, що християнська парадигма є не тільки основою створення норм позитивного права, а й підставою їх застосування. Наведено класифікацію християнських засад, що закріплені у процесуальних кодексах України. Визначено, що християнські засади позитивного права становлять систему, яка містить такі універсальні засади: справедливість; верховенство права; рівність; законність; свобода; правосуддя; визнання людини, її життя і здоров 'я, честі і гідності найвищою соціальною цінністю; непорушність прав і свобод людини; презумпція невинуватості; непорушність права власності тощо.

Ключові слова: християнство, судочинство, процесуальна галузь права, принципи права.

Постановка проблеми. Чільне місце в ієрархії джерел релігійно-правових систем належить положенням, які викладені у священних книгах релігії, на доктринах якої ґрунтується ця система. Не виняток і християнство. Особливе значення для кожного християнськогорелігійного об'єднання мають приписи священної книги цієї світової релігії - Біблії, яка є збірником багатьох творів, написаних різними авторами в різні епохи. Релігієзнавці зазначають, що Біблія, окрім релігійно-філософських та етичних принципів, історичних хронік, містить також конкретні юридичні норми. І це зрозуміло, адже в давнину правові, моральні і релігійні норми взаємодіяли набагато тісніше, ніж сьогодні, а інколи навіть і збігалися.

Стан дослідження. Теоретико-правовим аспектам взаємодії права та релігії в суспільних відносинах присвячені роботи А. Баумей- стера, В. Васильчука, Г. Вдовиної, Д. Вовка, О. Данильяна, Р. Дворкі- на, Т. Занфірової, Є. Євграфової, А. Козловського, В. Кузнєцова, Л. Корчневої, О. Костенка, С. Легуши, М. Лечук-Хмари, С. Максимова, С. Рабіновича, Є. Романюка, С. Сливки, М. Тур, В. Шафірова, Х. Харта, Х. Хвойницької, Л. Фуллера.

Мета статті - комплексно дослідити загальнотеоретичні та методологічні аспекти християнських засад судочинства.

Виклад основних положень. У сучасному релігієзнавстві християнські засади розглядають у контексті християнських цінностей. Г. Пирог зауважує на тому, що в християнській аксіології не існує однозначного підходу до визначення структури цінностей. Однозначним є лише визнання пріоритету релігійних, власне християнських, цінностей над іншими.

За наявності в християнській теології поділу цінностей на власне релігійні або духовні, що належать до трансцендентного світу, і «людські», що необхідні лише в земному житті, паралельно проводиться лінія щодо визнання цінними всіх виявів буття, зокрема й матеріальних, як результатів Творіння Божого.

На основі аналізу християнських етичних концепцій виокремлено дві групи специфічних релігійних цінностей. Перша група - це християнські «цінності-цілі» - те, до чого прагне віруюча людина. До них належать «Царство небесне», безсмертя душі тощо. Друга група з класу релігійних цінностей - це «цінності-засоби», за допомогою яких християнин прагне досягти мети. До цього класу належать релігійна віра, церковні обряди й ритуали, нав'язані церквою чесноти тощо.

Аксіологія християнства, як зазначає Ю. Гаранов, може бути досліджена в різних напрямах, що пов'язано з тими або іншими групами цінностей, які містить ця релігія. Дослідник пропонує таку класифікацію цінностей християнства:

релігійно-онтологічні цінності (Бог, буття, природа як утворення Бога) субстанції, наділені вищою або особливою духовною значущістю щодо виникнення світу, буття в його різних формах;

1) релігійно-антропологічні цінності (людина, душа, свобода волі, віра, надія, любов, благодать, порятунок тощо) - це субстанції, якості й орієнтири внутрішнього буття особистості, що пов'язують її з Богом, порятунком, удосконаленням;

релігійно-етичні цінності (благо, любов до ближнього та свого ворога, непротивлення злу, прощення, страждання, мучеництво, святість, чеснота) - сукупність релігійних чеснот, етичних норм і моральних принципів, необхідних для духовного розвитку особистості вірянина;

релігійно-когнітивні цінності (Священне писання, молитовні практики) джерела одержання містичного знання й досвіду, що сприяють знаходженню Порятунку;

релігійно-символічні цінності (ікона, богослужіння, молитва, обряди й ритуали) - матеріальні й візуальні об'єкти, що сприяють встановленню зв'язку людини з божественним, вищим світом;

релігійно-соціальні цінності (церква, християнська громада, соборність, держава, людство) - форми соціальної спільності, принципи об'єднання людей, за допомогою яких люди долучаються до Бога, засвоюють моральні закони, усвідомлюють духовний зв'язок з іншими людьми.

У праві існує класифікація принципів, розроблена в теорії держави й права.

міжгалузеві християнські засади позитивного права, що охоплюють дві або більше галузі права (рівності перед законом та судом, досудового вирішення спорів, мирової угоди);

інституціональні християнські засади, що поширюють свою дію на окрему групу суспільних відносин у межах певного правового інституту (належне виконання цивільних обов'язків).

Християнські засади позитивного права становлять систему, яка містить такі універсальні засади: справедливість; верховенство права; рівність; законність; свобода; правосуддя; визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності найвищою соціальною цінністю; непорушність прав і свобод людини; презумпція невинуватості; непорушність права власності тощо.

Для найбільш повного забезпечення реалізації християнських засад позитивного права потрібна їх безпосередня формалізація в текстах нормативно-правових актів. Закріплення християнських засад позитивного права у правових приписах значно полегшує їх використання в процесі застосування права, даючи змогу уникнути неоднозначних трактувань закону.

Закріплення християнських засад позитивного права є гарантією їх дотримання нарівні зі законом. Законодавче закріплення цих традиційних морально-етичних категорій є показником культури й гуманізації всього права.

Аналізуючи вплив християнства на правові норми, О. Останін залежно від домінування ролі християнських цінностей виокремлює дві групи норм:

Християнські засади, які містяться в релігійних нормах, на відміну від усіх інших соціальних норм, викладені в книгах Святого Письма. Справді, у книгах Біблії викладено такі вимоги і приписи, яким властиві ознаки юридичних норм, зокрема цивільно-правових, кримінально-правових і процесуальних. Окремі норми встановлюють відповідальність за злочин проти особи, приватної власності тощо, виконання яких забезпечується правовими засобами. Наприклад, встановлено жорстку санкцію покарання смертю для тих, хто «вдарить батька чи матір свою» (Вих. 21, 15, 17; Лев. 20:9). Таку ж кару встановлено за вбивство, ворожіння, статевий зв'язок із рідними тощо.

Християнські засади позитивного права не мають уніфікованого й системного характеру, а відображені в різних положеннях Старого й Нового Завіту. Наприклад, у книгах П'ятикнижжя Мойсея акцентовано на різних галузевих засадах і нормах права. У другій книзі Мойсея «Вихід» відображено засади й норми кримінального права, у книзі «Левіт» - цивільного права, а в книзі «Числа» - шлюбно- сімейного права.

У Посланні Петра до филип'ян наголошується, що «усе, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи що-будь похвальне, - про те думайте! Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені - те чиніте, і Бог миру буде з вами» (Фил. 4:8; 4:9). Із цього положення вбачаємо необхідність використання й застосування міжнародних стандартів у всіх сферах права (права людини, верховенства права, судочинства тощо). Фактично усі основні засади права (свобода, відповідальність, справедливість) у своїй ціннісній основі є християнськими проблемами.

Правові погляди завжди пов'язані з моральними ідеалами. Справедливість є первинною вимогою професійної діяльності будь- якого юриста. Нагадаємо, що поняття «юстиція» означає «справедливість» [5, с. 578]. Відтак логічно діяльність юриста вважати втіленням справедливості. Саме тому в Євангелії від Матвія зазначено: «Відійдіте від мене, ви, що чините беззаконня!» (Мт. 7:23). Виконуючи роль охоронців закону, слідчі, прокурори, судді насамперед повинні бути прикладами й еталонами справедливого та неухильного його дотримання: «Ти любиш справедливість і ненавидиш беззаконня» (Пс. 45:8); «Право й справедливість - основа твого трону, ласка й вірність ідуть перед тобою» (Пс. 89:15); «Благословенне бо дерево, що справедливості служить» (Муд. 14:7); «І ділом справедливости мир буде, а плодом справедливости - спокій та безпека довічна» (Іс. 32:17); «Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м 'яти, кропу і кмину, а занедбуєте, що найважливіше в законі: справедливість, милосердя і віру. І те слід робити, і того не слід лишати» (Мт. 23:23).

У Послані Павла до галатів є вимога необхідності належного правового регулювання судової діяльності: «Було б інакше, якби дано закон, який міг би оживляти - тоді справді від закону було б оправдання» (Гал. 3:21). Слід зауважити, що упродовж останніх 20 років чимало уваги приділялося формуванню системи судочинства та увід- повіднення її міжнародним стандартам.

У Старому і Новому Завіті зауважено на досудовому вирішенні спорів: «Кожну велику справу вони принесуть до тебе, а кожну малу справу - розсудять самі» (М1 18:22). У Біблії пропонується не доводити справу до суду, якщо можна вирішити всі спірні питання самостійно: «Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю» (Мт. 5:25). Право на досудовий розгляд спорів конкретизовано і в законодавстві України.

Конституційний Суд України у рішенні в справі про досудове врегулювання спорів зазначив, що право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору можливе також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності в договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Отже, обрання певного засобу правового захисту, зокрема й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, з огляду на власні інтереси, його використовує [6].

У господарському процесі сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою (ч. 1 ст. 5 ГПК України).

У ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено право сторін повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову.

Навіть на стадії апеляційного провадження адміністративної справи позивач може відмовитися від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися в будь-який час до закінчення апеляційного розгляду (ч. 1 ст. 194 КАС України).

У податкових правовідносинах процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору (ч. 3 п. 56:18 ст. 56 Податкового кодексу України).

Центральними категоріями біблійної реальності є суд і судова діяльність. У Старому Завіті зазначено: «Я знаю, що Господь бідному вчинить правосуддя, і заступиться за право вбогих» (Пс. 139:13); «За браком правосуддя не один гине» (Пр. 13:23); «Чинити правосуддя - праведному радість, а лиходіям жах» (Пр. 21:15); «У спірних справах будуть суддями. Судитимуть за моїм правом» (Єз. 44:24).

Християнське розуміння суду кардинально відрізняється від світського суду. Для цього, як наголошує Д. Вовк, є дві основні причини: по-перше, суд як фінал людського життя, коли кожен одержить за справами своїми («Не судіте, щоб вас не судили; бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють» (Мт. 7:1, 7:2); по-друге, уявлення про Бога як Суддю і про життєвий шлях як тяжбу, яка буде вирішена, зокрема на посмертному суді [7, с. 13].

У Біблії зазначено, що суд як Божа справа функціонує для врегулювання спорів у сфері дотримання моральних заповідей: «Діла рук його - правда й правосуддя, всі заповіді його - непорушні» (Пс. 111:7).

Незалежність та самостійність суду з погляду християнських норм - це основний принцип під час вирішення судової справи. Ці принципи закріплено на конституційному рівні - у ст. 126 Конституції України: «незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється». У ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» зазначено, що суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи водночас верховенство права.

У часи Мойсея судів і чиновників зобов'язували сумлінно виконувати службові обов'язки, не вчиняти корупційних дій, дотримуватися принципу рівності, надаючи їм таку настанову: «не викривлятимеш законів, не вважатимеш на особу й не братимеш дарунків, бо дарунки засліплюють очі мудрих і викривляють слова справедливих» (Втор. 16:19). Зазначені положення відображено в Законі України «Про судоустрій та статус суддів». Суддя згідно з ч. 1 ст. 54 зобов'язаний «своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; виявляти повагу до учасників процесу; виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Законність також належить до основних принципів судочинства, адже в Посланні Петра до римлян зазначено, що «бо і до закону гріх був у світі, але гріх не рахується, коли нема закону» (Рим. 5:13). Законодавець передбачає, що суд під час вирішення справи бере до уваги принцип законності, згідно з яким: 1) вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України (ч. 1 ст. 9 КАС України).

Сучасний принцип інстанційності судів, згідно з положеннями процесуального законодавства, передбачає можливість вирішити спір та переглянути його в апеляційному й касаційному порядку (ст. 20 КАС України, ст. 33 КПК України).

Необхідність перегляду або розгляду справи вищою інстанцією, забезпечення законності, обґрунтованості ухвалених рішень та відновлення справедливості виникає з біблійного положення: «Коли тобі буде занадто важко розсудити справу між душогубством і душогубством, між позивом і позивом, між раною і раною - будь-які спірні справи в ваших містах... прийдеш до священиків-левітів і до судді, який буде на ту пору, та й звернешся до них по пораду, а вони об'являть тобі судовий вирок» (Втор. 17:8, 17:9).

Важливою християнською засадою судочинства визначено принцип рівності: «коли судите, не зважайте на лице; вислухайте так малого, як і великого; нікого не страхайтеся» (Втор. 1:17); «не будеш потурати вбогому в його позові» (Вих. 23: 3); «не перегинай суду на бік вбогого свого в його позові» (Вих. 23:6). Саме тому у ст. 9 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Цей принцип відображено в засадничих положеннях ЦПК України (ст. 5), КАС України (ст. 10) та КПК України (ст. 9).

До основних засад у контексті правосуддя належить також встановлення об'єктивної істини. Істина (правда) має надзвичайно ціннісний аспект і в правовому, і в християнському значенні. Ідея утвердження правди в судовому процесі пронизана у християнських текстах Старого і Нового Завітів.

Важлива роль у біблійних текстах належить обов'язку свідків надавати правдиві покази в судовому процесі: «Не свідкуй неправдиво на свого ближнього» (Вих. 20:16); «Не будеш розносити неправдивих поголосок. Не покладеш руки своєї з несправедливим, що бути свідком неправди» (Вих. 23:1); «Не будете неправдиво заперечувати, і не будете говорити неправдиво один на одного» (Лев. 19:11); «Не свідчи неправдиво проти твого ближнього» (Чис. 5:20); «Хто звістує правду - чинить справедливість; ложний свідок -ошуканство» (Пр. 12:17); «Лукавий свідок глузує з правосуддя, а уста грішників пожирають беззаконня» (Пр. 19:28); «Моїуста не говоритимуть неправди, брехні язик мій не промовить» (Йов. 27:4); «Правдивий свідок неправди не говорить; фальшивий свідок брехнями дихає» (Пр. 14: 5); «Твоїми заповідями я став розумний, тому й ненавиджу всяку неправдиву стежку» (Пс. 119:104); «Неправдомовний свідок не уникне кари; хто дихає брехнею, той загине» (Пр. 19:9).

Зауважимо на присязі свідка говорити правду («Не клянись неправдиво» (Мт. 5:33); «Не свідкуй неправдиво» (Мр. 10:19); «Не говоріть неправди одне одному» (Кол. 36:9); «Не говоріть неправди проти правди» (Як. 3:14), «Ми говоримо неправду й не чинимо правди» (2 Ів. 1:6)) і не спотворювати правду («Нехай відступить від неправди кожен» (2 Тим. 2:18)).

Крім того, наголошується на обов'язку суду встановити об'єктивну істину, зважаючи на покази свідків: «Судді ж нехай розберуть добре; і як виявиться, що свідок той - свідок неправдивий і що він свідчить неправдиво проти свого брата» (Втор. 19:18).

У разі надання неправдивих свідчень свідком під час судового розгляду передбачено перегляд справ: «Поверніться назад до суду, бо оці зробили на неї неправдиве свідоцтво» (Дан. 13:49). Це положення відображено у ст. 245 КАС України та ст. 361 ЦПК України, а саме передбачено як підставу для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами встановлення вироком суду, що набув законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, що призвело до ухвалення незаконного або необгрунтованого рішення.

У сучасний період не втратили актуальності закріплені в законах Мойсея питання оцінки доказів з огляду їх належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення конфліктів у судовому процесі. Наголошується на необхідності множинності доказів для об'єктивного вирішення спору: «Не має вартости один лише свідок проти кого-небудь на будь-який переступ, чи на будь-який злочин, чи будь-яку провину, що ними хтось ізгрішить: на слово двох свідків або на слово трьох свідків справа стане чинною» (Втор. 19:15).

Встановлення істини (правди) - це принцип і мета будь-якої сучасної процесуальної галузі права. У судовому кримінальному процесі, як зазначає В. Нор, «досягнення мети доказування - істини - є необхідною умовою вирішення завдання кримінального судочинства, оскільки без правильного пізнання того, що відбувалося в дійсності, не можна розкрити злочин і викрити винних у його вчиненні та притягти їх до відповідальності» [8].

Кінцевим етапом судового розгляду справ є ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до ч. 3 ст. 213 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Це виникає з «моделі» першого судового розгляду, який продемонстрував Бог в Едемі. Всевишній виніс свій вердикт Адаму та Єві лише після того, як вислухав «покази» обох [9, с. 200]. Крім того, у Євангелії від Івана зауважено на тому, що «Чи дозволяє наш закон засуджувати чоловіка, не вислухавши його спершу та й не довідавшися, що він робить?» (Ів. 7:51). Також зазначено: «Розсудім разом, що є справедливе, і визнаймо між нами, що є добре» (Йов. 34:4), а також «Судді ж нехай розберуть добре» (Втор. 19:18). Саме тому обов'язком судді є повно і всебічно з'ясувати обставини справи ще до винесення рішення у справі.

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини та громадянина, а обов'язковість виконання судових рішень - складова права на справедливий захист. У Євангелії зазначено, що «...об'являть тобі судовий вирок. Тоді зробиш згідно з вироком, який об'являть». Із цього біблійного положення вбачаємо, що виконання рішення суду є однією із складових християнських засад сучасного позитивного права.

Висновки. Християнські засади позитивного права становлять систему, яка містить такі універсальні засади, як: справедливість; верховенство права; рівність; законність; свобода; правосуддя; визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності найвищою соціальною цінністю; непорушність прав і свобод людини; презумпція невинуватості тощо. Водночас наведений перелік християнських засад судочинства не є вичерпним.

За своїм змістом Біблія є джерелом християнських засад позитивного права. Порівняльний аналіз окремих положень Нового Завіту і норм Конституції України, норм вітчизняного кримінального, цивільного, сімейного, кримінально-процесуального і цивільно-процесуального права свідчить про те, що окремі тези Біблії в тій чи іншій формі відображено в чинному вітчизняному законодавстві. Перехід до правового суспільства та розбудову незалежної держави неможливо здійснити без тлумачення й застосування основних християнських засад позитивного права.

судочинство позитивний право християнський

Література

1. Пирог Г. В. Ціннісна природа релігії (аксіологічний аналіз християнства): автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філос. наук: 09.00.11 / Г. В. Пирог; Ін-т філос. ім. Г. С. Сковороди НАН України. - К., 2005. - С. 18.

2. Гаранов Ю. С. Христианские ценности в современном отечественном кинематографе: философский анализ: дис. ... канд. филос. наук: 24.00.01 «Теория и история культуры» / Юрий Сергеевич Гаранов; Астрахан. гос. ун-т. - Астрахань, 2014. - 172 с.

3. Останин А. В. Роль христианства в государствено-правовом развитии Российской Федерации, или Крещение Руси 1000 лет спустя / А. В. Останин Вестник Омского университета. - 2006. - № 2. - С. 135-137.

4. Вовк Д. О. Право і релігія: загальнотеоретичні проблеми співвідношення: монографія / Д. О. Вовк. - Х.: Право, 2009. - 224 с.

5. Карабан В. І. Англійсько-український юридичний словник: понад 75 тисяч слів та словосполучень юридичної підмови та близько 160 тисяч українських перекладних відповідників. - Вінниця: Нова кн., 2004. - 1088 с.

6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 р. № 15-рп/2002 // Офіційний вісник України. - 2002. № 28. - Ст. 93.

7. Сандуленко А. Библейские ценности судебной деятельности и их отображение в гражданском судопроизводстве Украины / А. Сандуленко // Юридичний вісник. - 2014. - № 1. - С. 198-203.

Размещено на Allbest.ur