Порівнянність понять, що характеризують предмети порівняння у кримінальному законодавстві Великобританії, США та України

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Одеський національний університет імені 1.1. Мечникова

Порівнянність понять, що характеризують предмети порівняння у кримінальному законодавстві Великобританії, США та України

Бєлєнький В. П.,

аспірант кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики економіко-правового факультету, адвокат

У зв'язку з оцінкою порівнянності кримінального права різних країн, крім підлягаючої функції порівняльного аналізу, ключові позиції займають сумісність і співмірність понять, що характеризують предмети порівняльного правознавства. Слід особливо зазначити, що основні поняття, що характеризують предмети порівняльного аналізу, повинні в якійсь мірі функціонувати універсально, тобто, вони повинні бути незалежними від правової культури певного суспільства. Вимога універсальності відповідно диктує те, які предмети взагалі підлягають порівнянню. Інакше кажучи, вимога сумісності й вимірності понятійного апарата суттєво впливає на постановку питання дослідження і вибір предметів порівняльного аналізу.

Ключові слова: порівнянність понять, предмети порівняння, кримінальне право, США, Великобританія, Україна.

У статті ми будемо розглядати те, яким чином інститути загальної частини карного закону, теоретичні питання загальної частини кримінального права й склади особливої частини карного закону, як предмети порівняльного аналізу, впливають на методологічні підходи й формування схеми порівняльного аналізу. Необхідність розгляду даних питань пояснюється метою нашої дисертаційної роботи, досягнення якої практично вимагає порівняння всіх зазначених вище аспектів кримінального права.

Порівняльне правознавство й порівняльний аналіз у сфері будь-якої науки передбачають деякою мірою порівнянність предметів, що підлягають порівнянню. На порівнянність кримінального права Великобританії та США й України значно впливає те, що правові системи країн входять у різні правові родини. Саме пуританські дослідники, що вимагають максимальної порівнянності предметів порівняльного аналізу - особливо з боку кіл юридичних наук США та Великобританії - можуть поставити під сумнів питання порівнянності кримінального права Великобританії та США й України в цілому, тому що правова історія радянського періоду радикально відрізняється від розвитку права в західних країнах, і на їхню думку, передбачається, що розвиток демократії й правової держави в сучасній Україні ще не досяг відповідного рівня Великобританії та США.

Не вдаючись у більш докладну дискусію про специфічні властивості правової держави в рамках поставленої мети й завдань дисертаційної роботи, ми будемо порівнювати аспекти кримінального права, в першу чергу, з теоретичної й законодавчої точок зору. Право конструюється за допомогою понять. Конститутивною передумовою для порівняльного пра- воведення є достатня порівнянність понять, що характеризують юридичні явища в різних країнах. Оцінка порівнянності понять, як передумови для проведення порівняльного аналізу в даному дослідженні, повинна проводити на підставі понять, уживаних у карних законах, судових розв'язках і наукових розробках, тобто джерелах права в процесі порівняльно-правового аналізу.

Пріоритетним джерелом кримінального права в сучасній Україні є Кримінальний кодекс (КК) 2001 року. При тлумаченні закону й мотивуванні судових розв'язків, як правило, не використовуються підготовчі матеріали законопроектів, а також теоретичні розробки в сфері кримінального права. Незважаючи на їхню достатньо велику кількість [1, с. 26], великого значення в судовій практиці вони не мають. У СРСР судові роз'яснення офіційно не визнавалися джерелом права, але юристи, що займаються практичними питаннями права, вважали роз'яснення Верховного Суду СРСР неофіційними джерелами права. У постсоціа- лістичній правовій системі судова практика офіційно не зізнається в якості джерела права, але особливо роз'яснення Верховного Суду мають важливе значення в якості ключового фактора для застосування норм [2, с. 124].

Слід зазначити істотну різницю в законодавчій техніці кримінального права США та Великобританії й України. У Україні всі криміналізовані діяння містяться в кримінальному кодексі, у США та Великобританії, крім карного закону, криміналізації відбуваються й в іншому законодавстві. Відповідно до коментаря до Кримінального кодексу України в багатьох країнах Заходу (наприклад, Франції, Німеччини, Нідерландах) поряд з карним законом існує велике законодавство, що містить кримінально-правові норми, що передбачають відповідальність, зокрема, за економічні, екологічні, транспортні злочини й застосовувані самостійно. Однак, український законодавець не пішов цим шляхом, і всі нові кримінально-правові норми повинні включатися в КК і, отже, не можуть застосовуватися самостійно. Такий розв'язок продиктований прагненням законодавця зберегти певні гарантії законності в сфері відправлення правосуддя по кримінальних справах. З погляду принципу законності, шлях України зовсім правильний.

Кримінальний кодекс України складається із Загальної частини і Особливої частини. У свою чергу, у США на території кожного штату діє кримінальне право цього штату, а за певних умов - федеральне кримінальне право. Питання Особливої частини американського кримінального права переважно врегульоване законодавством: 1) Конституцією США 1787 р. (наприклад, розділ 3 ст. ІІІ закріплює визначення такого злочину, як зрада) або конституціями штатів; 2) міжнародними договорами (наприклад, відповідальність за військові злочини в США настає на підставі норм певних міжнародних конвенцій і протоколів до них); 3) законодавчими актами федерації чи окремих штатів (кримінальними кодексами); 4) підзаконними актами, що видаються Президентом, міністерствами й відомствами федерального уряду та штатів; 5) правом індіанських племен.

Особливістю Сполучених Штатів є те, що в них немає кримінальних кодексів у їх загальноприйнятому розумінні. На федеральному рівні відповідальність за основний масив злочинів закріплюється низкою глав умовної Особливої частини (глави 2-123 частини І «Злочини» розділу 18, різні глави розділів 15, 21, 26, 28, 31, 41 тощо Зводу законів США), які систематизовані (консолідовані) в специфічному збірнику нормативних актів, відомому під назвою «Федеральний кримінальний кодекс і правила». При цьому, наприклад, критерієм розподілу глав у частині І розділу 18 Зводу законів США є алфавітний порядок їхнього розташування залежно від назви англійською мовою, а не за родовим об'єктом посягання. Тож спочатку містяться норми про відповідальність за посягання у сфері використання літальних апаратів і моторизованих транспортних засобів (глава 2), потім - про вбивство (глава 51), а наприкінці - про відповідальність за тероризм (глава 113В), зраду та підривну діяльність (глава 115) і військові злочини (глава 118). На рівні окремих штатів КК найчастіше представлений як глава чи розділ його Зводу законів (наприклад, КК штату Нью-Йорк - це глава 40, КК штату Іллінойс - глава 38, а КК штату Огайо - розділ 29 тощо).

Загальні підстави карної відповідальності й звільнення від карної відповідальності носять однаковий характер у США та Великобританії й Україні, тому що положення, що втримуються в загальних частинах карних законів різних країн, як правило, є відносно однаковими в порівнянні зі складами злочинів, передбачених особливими частинами карних законів.

У кримінальному праві США та Великобританії не вживається поняття «загальна частина», поняття «вчення про загальну частину», що відповідає найбільше кримінально-правової теорії відносно загальної частини. Слід зазначити, що загальна частина й вчення про загальну частину не можна ототожнювати, тому що не всі питання, пов'язані з навчанням загальної частини, чітко визначаються карним законом, а вчення про загальну частину є результатом кримінально-правової доктрини й судової практики. Вчення про загальну частину в Україні охоплює кримінально-правові принципи, теорії, понятійний апарат, вчення про джерела права, методи, і приписання загального характеру про злочини, призначення покарань і деяких інших правових наслідках злочинів. При порівнянні статей Загальної частини КК України із злочинами США та Великобританії, звертаємо увагу те, що відносно вчення про підстави карної відповідальності з погляду порівняльного правознавства, порівнянність понятійного апарата є досить слушною. Зрозуміло, що більш глибокий порівняльний аналіз за допомогою цих понять буде показувати істотні відмінності, що виникли в результаті наукових розробок теоретиків в області кримінального права США та Великобританії й України. При цьому, з погляду нашого дослідження, ми можемо дійти дуже значимого висновку: загальні принципи притягнення до кримінальної відповідальності карних законів США та Великобританії й України є в такій мірі порівнянними, що це обумовлює проведення порівняльного аналізу загальних підстав кримінальної відповідальності. Так, порівнянність понять є досить високою, що безпосередньо порівняльний аналіз вчень про злочини у сфері комп'ютерної безпеки чи кіберзлочини стане можливим [3, с. 44-48]. поняття кримінальний законодавство

При вивченні положень про кримінальну відповідальність, то в обох карних законах утримуються однакові елементи основного принципу законності: вимога написаного закону (немає злочину без вказівки на те в законі), заборона аналогії, заборона зворотньої сили карного закону й вимога чіткого опису кримінального діяння в законі. З погляду законодавчої техніки, КК України краще відповідає вимогам принципу законності, тому що всі криміналізовані діяння утримуються в Кримінальному кодексі, а не в інших законах, як у США й Великобританії [4, с. 936-962]. У відповідності зі ст. 2 КК України, ознаками злочину є: суспільно небезпечне діяння, яке містить склад злочину, передбачене КК України [5, с. 148-182]. У англосаксонській кримінально-правовій доктрині злочин базується на латинській максимі «Actus non facit reus nisi mens sit rea» [6, c. 1-2], в якій закріплено, що особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності без чіткого поєднання винної волі і винної дії. У цій формулі винна дія означає протиправний акт, а винна воля служить відповідним критерієм зобов'язання відповідальності особи за її дії, або якщо actus reus скоєно без mens rea, то воно не є злочином і може бути звичайною безневинною дією.

Під обставинами, що звільняють від відповідальності, розуміються право на застосування сили проти злочинця, право затримати злочинця. Підставами, що виключають злочинність діяння, є необхідна оборона й гостра потреба. Винність є частиною підстав прощення (звільнення від карної відповідальності у випадку здійснення злочину), і неосудність самостійною підставою звільнення від відповідальності [7, c. 81]. Відповідність діяння складу злочину, як підстави кримінальній відповідальності, передбачене ст. 2 КК України. Вивчення відповідності діяння складу злочину, крім вивчення конкретних ознак певного злочину, покриває й обставини, що втримуються в підставах загальної частини, що створюють кримінальну відповідальність [8, c. 136-150].

Саме ознаки, наявність яких породжує кримінальну відповідальність, є об'єктом справжнього дослідження. Основна відмінність поняття злочину полягає в суспільній небезпеці. З виникнення Радянського Союзу суспільна небезпека, як об'єктивна ознака злочину, є основною ознакою злочину й головною підставою криміналізації певного поведінки й у цей час [9, c. 31-37]. Незважаючи на існування цієї розпізнавальної ознаки поняття «злочин» підлягає порівнянню в якості родового поняття. Видові ознаки злочину, тобто протиправ- ність, винність, караність є термінологічно однаковими, але з'ясування сутності цих понять вимагає більш глибокого аналізу. Суспільна небезпека є розпізнавальною видовою ознакою поняття злочину й, отже, не підлягає проведенню порівняльного аналізу через її відсутність у визначенні поняття «злочин» у системі права США та Великобританії.

Високий ступінь порівнянності питань, пов'язаних з елементами загальної частини кримінального права, пояснюється історичним розвитком. Теоретичний розвиток дореволюційного кримінального права перебував на високому рівні, і слід зазначити, що радянське кримінальне право повністю не відмовилося від теоретичних розробок кримінально-правової доктрини царських часів. В. Хахто (V. Нага), наприклад, пише, що понятійний апарат німецького кримінального права, що займає тривалий час авторитетне місце в розвитку кримінального права, має багато загальних рис із понятійним апаратом українського кримінального права. Тому порівнянність і вимірність кримінального права України й Німеччини гарні. Відповідно, дореволюційне кримінальне право Російської імперії перебувало під впливом кримінального права Німеччини. У результаті цих історичних «стикувань» поняття загальної частини, характеризуючи підстави карної відповідальності, добре порівнювані й порівнянні, незважаючи на істотні відмінності в історичному розвитку 20 століття. Можна відзначити, що поняття загальної частини КК України, що характеризують підстави карної відповідальності, носять у якійсь мірі універсальний характер і, отже, підлягають безпосередньо порівняльному аналізу. Що стосується системи покарань і їх призначення, то в них існують значні розбіжності, що виникли в результаті кримінально-політичного курсу певної держави. Тому, у зв'язку із проведенням порівняльного аналізу системи покарань, особливий акцент слід робити на пошуку функціональних відповідностей, що підлягають порівнянню, тобто подібність самих понять, характеризуючи предмети порівняльного аналізу, погано служить у якості з'єднуючого фактора порівняння.

На наш погляд, порівняльний аналіз складів злочинів особливої частини кримінального права різних правових родин вимагає в дослідника більше своїх власних формулювань і обліку більш великого контексту при проведенні дослідження, чим порівняльний аналіз інститутів загальної частини тому, що криміналізація певної поведінки тісно пов'язана із суспільством зі своїми цінностями, і вона являє собою результат кримінально-політичного ухвалення рішення. Особлива частина КК України систематизована по об'єктах кримінально-правової охорони, вона складається із двадцяти розділів, заголовок яких характеризують об'єкт кримінально-правової охорони більш абстрактно, ніж заголовок назв самих статей, що містять конкретний склад злочинів. Слід зазначити, що рівень систематизації КК України є значно більш високим, чим рівень систематизації кримінального права США та Великобританії.

Проблеми, пов'язані з поняттями в процесі порівняльного аналізу певних видів злочинів у сфері комп'ютерної безпеки, актуалізуються саме в момент визначення предмета порівняння. Найменування злочину, тобто заголовок складу злочину, слабко, на наш погляд, виступає в якості предмета порівняння, тому що не всі діяння, що у США та Великобританії вважаються злочином, є такими в Україні, і навпаки. З метою досягнення максимальної порівнянності, як предмет порівняння ми повинні вибрати поняття, що є найбільш порівнянне у всіх правових системах, що підлягають проведенню порівняльного аналізу.

Ми виходимо з того, що грані злочинного й незлочинного, караності й кримінально-правової охорони, можуть найкраще бути виявлені за допомогою розгляду ознак складу злочину, що створюють карну відповідальність, відповідно до доктрини українського кримінального права, у якій склад злочину, як правило, ділиться на об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону. Під об'єктом злочину або кримінально-правової охорони маються на увазі суспільні відносини й цінності, що захищаються карним законом [10, с. 90]. Об'єктивна сторона являє собою зовнішній акт злочинної поведінки. її, як елемент складу злочину, характеризують дев'ять ознак: суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням і наслідками, місце, час, спосіб, засоби, знаряддя й обстановка здійснення злочину [10, с. 92]. Під суб'єктом розуміється особа, притягнута до кримінальної відповідальності за законом. Основними критеріями визнання особи суб'єктом злочину є вік, осудність, фізичне/юридична особа. Елементарна відмінність відносно суб'єкта злочину полягає в тому, що за українським кримінальним правом лише фізична особа підлягає залученню до кримінальної відповідальності, але по кримінальному праву США та Великобританії, крім фізичної особи, до кримінальної відповідальності може бути притягнута також юридична особа [11, с. 430-495]. У суб'єктивній стороні злочину полягає оцінка провини, тобто чи є діяння карним за кримінальним правом у формі наміру або необережності. Також мотив і ціль діяння входять у суб'єктивну сторону злочину [12, с. 23].

У зв'язку з розглядом граней злочинного й незлочинного в дослідженні виключаються факультативні, тобто додаткові ознаки складу злочину. Під факультативними ознаками злочину розуміються ознаки, властиві не всім складам, а тільки деяким з них. Так, у проведенні порівняльного аналізу, як предмет порівняння виступає об'єкт із виключенням предмета злочину, об'єктивна сторона з виключенням часу, місця, способу, обстановки, знаряддя й засобу здійснення злочину, суб'єкт злочину, суб'єктивна сторона з виключенням мотиву й мети [13, с. 115]. Ознаки спеціального суб'єкта є додатковими ознаками суб'єкта злочину, але з погляду на розгляд граней злочинного й незлочинного, вони не підлягають виключенню з кола розглянутих питань. Причинний зв'язок є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони, але в нашому дослідженні її вивченню буде приділено мало уваги, тому що її можна вважати аксіоматичною умовою між діянням і наслідком.

У доктрині англо-саксонського кримінального права США та Великобританії в цей час подібний розподіл ознак складу злочину не проводиться, але відразу ж слід зазначити, що даний розподіл не є незнайомим для доктрини кримінального права Великобританії та США. Наприклад, Блекстон у коментарях 1765 р., що і сьогодні не втратили свого значення, визначав злочин, як зло, що заподіює шкоду суспільству. Загальне право вимагає для кримінальної відповідальності не тільки фізичної дії (бездіяльності), а й суб'єктивного ставлення до неї - винності. По характеру карні діяння є різними, але, незважаючи на це, у всіх діяннях можна виділити певні складові. Ці складові утворюють єдину структуру всіх злочинів (загальний склад), у якій можна виділити об'єктивну й суб'єктивну сторони [14, с.4-5].

Тому при проведенні нашого порівняльного аналізу, ми опираємося на елементи складу злочину по українському кримінального праву, тому що даний розподіл гарно працює, на наш погляд, у проведенні порівняльного аналізу в сфері кримінального права. Прийнятність застосування даного розподілу, як схеми порівняння, полягає в тому, що поняття, що втримуються в структурі, є порівнянними, і, отже, вони підлягають застосуванню в якості

предмета порівняння. Саме собою зрозуміло, що в результаті глибокого розгляду даних понять, відповідно до юридичної літератури, виявляються й відмінності змісту понять, але, проте це не виключає можливості їх застосування, як предмета порівняння. Так, предметами порівняння можуть виступати об'єкт кримінально-правової охорони, елементи об'єктивної сторони, суб'єктивної сторони і суб'єкта злочину. Розгляд об'єкта проводиться в пояснювальній частині дослідження, тобто за допомогою об'єкта кримінально-правової охорони робляться спроби роз'яснити виявлені в результаті порівняльного аналізу відмінності граней злочинного й незлочинного. Відповідно, за допомогою порівняння санкцій ми можемо встановити відмінність репресивності або ієрархії кримінально-правової охорони кримінально-правових законів США та Великобританії й України.

Елементи складу злочини можуть застосовуватися в якості предмета порівняння на макро-рівні й мікро-рівні. У нашому дослідженні ми будемо проводити порівняльний аналіз на макро-рівні, щоб одержати відповіді на запитання, що характеризують загальні відмінності граней злочинного й незлочинного у США та Великобританії й Україні. Питання макро-рівня й предмети порівняння представляються в таблиці нижче.

Тут розроблена схема порівняльно-правового аналізу виступає, як теоретична модель нормативної юридичної конструкції, тобто складу злочину, і служить засобом пізнання змісту позитивного кримінального права США та Великобританії й України.

Список використаних джерел

Злочинність в Україні: Стат. Збірник/ Державна служба статистики України, 2011. - 266 с.

Кримінальне право України. Особлива частина: навч.-метод. посібник / О.І. Ющик [та ін.] ; Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. - Чернівці : Рута, 2005. - 434 с.

Koistinen, Jarmo. Rikos Venajalla. Oikeusvertaileva tutkimus Suomen ja Venajan rikosvasrnuperus-teiden eroista. - Joensuu 2006. - C. 44-48.

Koistinen, Jarmo. Onko Suomen ja Venajan rikosoikeuden vertailu mahdollista? // Lakimies 2008. - 1089 с.

Сучасне кримінальне право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика: хрестоматія / упоряд. П.П. Андрушко [та ін.]; ред. В.В. Кузнецов; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка, Національна академія внутрішніх справ України, Київський юридичний ін-т МВС України. - К. : Видавець Паливода А.В., 2005. - 496 с. - 341 с.

Tapani, Jussi - Tolvancn, Matti. Указ. соч. - 94 с.

Молдован А.В. Кримінальний процес: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 81 с.

Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини [Текст] : навч. посібник / В.М. Стратонов, О.С. Сотула ; заг. ред. В.М. Стратонов ; Херсонський держ. ун-т. - К. : Істина, 2007. - 400 с. - Бібліогр.: в кінці розділів. - 856 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: прогр. курсу / Г.П. Жаровська ; Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. - Чернівці : Рута, 2007. - Бібліогр.: 288 с.

Загальна частина [Текст]: модул. курс: навч.-метод. посібник / Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова. Кафедра кримінального права, кримінального процесу та криміналістики ; уклад. Т.О. Гончар ; наук. ред. Є.Л. Стрельцов. - О. : Астропринт, 2007. - 531 с.

Кримінальне законодавство України тафедеральне кримінальне законодавство Сполучених Штатів Америки: комплексне порівняльно-правове дослідження: [монографія] / А.В. Савченко; Київський національний ун-т внутрішніх справ. - К. : КНТ, 2007. - 596 с.

Павлов В.Г. Субъект преступления. - СПб., 2001. - 235 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студ. вищих навч. закл. / Ю.В. Баулін [та ін.] ; ред. В.В. Сташис, В.Я. Тацій. - 3-е вид., перероб. і доп. - К. : Юрінком Інтер, 2007. - 496 с.

Honkasalo, Brynolf- Ellilii, Reino. Rikosoikeuden yleiset opit paapiirteittain. - Helsinki, 1966. - 812 с.

Размещено на Allbest.ru