Правова характеристика джерел митного права інститутів Європейського Союзу

Досліджуючи норми права Європейського законодавства, т. зв. acquis communautaire (з фр. - доробок співдружності), можна зробити висновок про те, що вони створюються шляхом їх закріплення в певних джерелах, які охоплюють акти законодавства Європейського Союзу, прийняті в межах Європейського Співтовариства, спільної зовнішньої політики та політики безпеки і співпраці у сфері юстиції та митної діяльності.

На підставі правового аналізу видається, що джерела митного законодавства ЄС слід поділити на акти «первинного» і «вторинного» законодавства.

До джерел «первинного» права треба віднести статутні договори, що закріплювали поняття і принципи Митного союзу країн Співтовариства, зокрема:

1. Договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (Паризький договір, 1951 р.) [1].

2. Договір про заснування Європейської комісії з атомної енергії (Євроатом, 1957 р.) [2].

3. Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства (Римський договір, 1957 р.) [3].

4. Єдиний європейський акт 1986 р. (унесення змін до Римського договору, 1957 р.) [4].

5. Договір про Європейський Союз (Маастрихтський договір, 1992 р.) [5].

6. Амстердамський договір (унесення змін до договору про створення ЄС, договорів, що засновували ЄЕС, і деяких пов'язаних актів, 1997 р.) [6].

7. Ніццький договір (унесення змін до Маастрихтського договору та Римського договору, 2001 р.) [7].

8. Лісабонська угода про внесення змін у Договір про Європейський Союз і Договір заснування Європейського Співтовариства (2007 р.) [8].

Амстердамські договори у формі консолідованих текстів двох договорів - Договору про Європейський союз і Договору про заснування Європейського Співтовариства - були підписані 02.10.1997 р. і набули чинності 01.05.1999 р. Вони створили новий правовий механізм європейської інтеграції, здійснюваної в межах інтеграційних об'єднань, шляхом перегляду багатьох положень Маастрихтського договору про Європейський Союз.

Лісабонські договори враховують перспективи поглиблення європейської інтеграції, тому реформування охопило практично усі сфери діяльності ЄС. Важливим у цьому напрямі, на нашу думку, є те, що нововведення стосуються ліквідації поліструктурного характеру Євросоюзу і наділення його міжнародною правосуб'єктністю. ЄС замінив Європейське Співтовариство і став його правонаступником.

У сукупності ці нормативні документи через призму митного права створюють засадничі умови для профілактики порушень митних правил.

Крім того, розширено коло інститутів ЄС: замість п'яти їх стало сім. До Європейського парламенту, Ради, Комісії, Суду та Рахункової палати додалися Європейська рада і Європейський банк. У їхній діяльності посилились елементи наднаціональності. Інституційний механізм ЄС став значно розгалуженим. Окрім допоміжних органів, до нього входить велика кількість установ із такими сферами компетенції, як фінанси, промисловість, медицина, захист прав людини, охорона навколишнього середовища, транспорт, спільна зовнішня політика і політика безпеки, інтелектуальна власність, безпека і правосуддя тощо.

Для оптимізації вирішення найбільш складних справ (кримінальних, адміністративних, цивільних), які мають міжнародний характер і не можуть бути вирішені на місцевому або ж національному рівні, реформовано судові установи Союзу. Суд ЄС охоплює тепер Суд, Трибунал і спеціалізовані трибунали. Його повноваження розповсюджуються на усі сфери діяльності Союзу.

Передбачено збільшення кількості Генеральних адвокатів, розширені права фізичних і юридичних осіб стосовно випадків звернень до судових установ ЄС.

Зменшена кількість видів постанов інститутів Союзу, основними видами яких для усіх сфер діяльності ЄС залишились регламенти, директиви, рішення. Спростилися процедури їх ухвалення. В межах Договору про функціонування Євросоюзу постанови з ключових питань, що ухвалюються одноголосно або більшістю голосів, отримали назву законодавчих актів, а їх ухвалення здійснюється на основі звичайної і спеціальної законодавчої процедур. Постанови, які ухвалюються поза межами законодавчих процедур, віднесені до не законодавчих актів.

Зазначені акти мають вищу юридичну силу над актами вторинного законодавства.

Досліджуючи вагомість і значення для митного права актів «вторинного права» у сфері митного регулювання, слід зазначити, що вони мають основні правові форми у вигляді регламентів, директив, рішень. Їхня дія обов'язкова для застосування на всій митній території ЄС.

Основними джерелами «вторинного права» з митних питань є:

1. Митний кодекс Європейського Співтовариства від 12.10. 1992 р. [9].

2. Регламент Комісії ЄЕС № 2454/93 від 02.07.1993 р., який закріплює механізм реалізації норм Регламенту Ради ЄЕС № 2913/92 про затвердження Митного кодексу Співтовариства [10].

3. Єдиний Митний тариф Європейського Співтовариства 1969 р. [11].

4. Регламент Ради ЄЕС № 918/83 від 28.03.1983 р., що встановлює систему звільнень від обкладення митом у Співтоваристві [12].

5. Рішення Суду ЄС.

6. Міжнародно-правові акти у сфері митної справи ЄС.

Частиною вторинного законодавства є правові акти стосовно митної справи, що приймаються митними адміністраціями країн ЄС.

Як засвідчують результати опитування, співробітники Державної митної служби України здебільшого володіють обмеженою інформацією щодо європейських нормативно-правових актів у митній сфері. Зокрема, лише 11% опитаних змогли назвати такі акти. Більшість респондентів посилаються на внутрішні інструкції, накази тощо (за винятком Митного кодексу України).

Зважаючи на те, що основою Європейського Економічного Співтовариства є саме Митний союз, Співтовариство постало перед нагальною потребою уніфікації норм митних законодавств держав-членів.

Митний союз (Customs Union) - важливий компонент спільного ринку. Його створення стало першочерговим завданням після підписання Римського договору і завершилось 1968 року. Найголовнішими були такі заходи:

Висновки

Враховуючи аналіз еволюції системи джерел права ЄС, слід констатувати, що дослідження норм права ЄС і врахування особливостей їх реалізації під час здійснення та планування широкого комплексу заходів організаційного характеру з проведення імплементації митного законодавства України повинно стати одним із головних завдань усіх органів державної влади України, що залучені до цього процесу.

Одна з найважливіших проблем, яку необхідно вирішити у діяльності митних органів в найближчій перспективі, - це впровадження міжнародних норм і правил, що дасть змогу розпочати застосування єдиних стандартів у галузі митної права і вирішити питання, пов'язані з приєднанням до міжнародних конвенцій із гармонізації й спрощення митних процедур, а також допоможе здійснити поетапне наближення митного законодавства України до джерел митного права інститутів ЄС. Практичним підсумком діяльності держави може стати загальнонаціональна програма підвищення конкурентоспроможності української економіки, у якій адаптація законодавства повинна стати не лише інструментом стратегічного зближення з ЄС, але і безпосереднім інструментом забезпечення доступу українських товарів і послуг на ринок держав-членів ЄС.