Міжнародні стандарти поводження із засудженими

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародні стандарти поводження із засудженими

1. Система міжнародних актів по поводженню із засудженими, які ратифіковані Україною

Кримінально-виконавче законодавство України включає в свою систему як національні нормативні акти, так і міжнародні акти, які були ратифіковані Україною та обов'язковість яких визнана Україною. Стаття 2 КВК України містить таке положення. Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього (КВК) кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо виходити з наведеного положення закону, то воно виявляється не зовсім коректним, оскільки включає в систему кримінально-виконавчого законодавства лише один з видів міжнародних актів, а саме - міжнародні договори. Але договори є не єдиною формою існування міжнародних правил та норм. Крім договорів існують конвенції, правила та декларації та т. ін. Тому, доцільно було б в ст. 2 КВК слово «договорів» замінити словом «актів».

На сьогоднішній день Україна ратифікувала і, відповідно, зробила їх обов'язковими більшість, міжнародних актів, серед яких основними є:

— Загальна декларація прав людини;

— Декларація про захист всіх осіб від катувань і інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання;

Європейськими нормативними актами є:

— Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод;

— Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання;

— Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню;

— Європейські в'язничні правила (Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями).

Перелік, наведений нами, не є вичерпним. Міжнародних актів, які присвячені питанням тримання засуджених, значно більше, але вказані акти є основними.

Ці акти регламентують та вимагають, щоб тримання засуджених осіб здійснювалося в таких умовах, котрі забезпечують людяність, дотримання прав особи, дотримання гідності людини, її честі та повагу до особистості.

Як видно з переліку всю систему міжнародних норм можна умовно розподілити на дві групи. Перша - це акти, які мають сферою своєї дії загальні правила та принципи, які розповсюджуються на всіх осіб (людей). Друга група - це акти, положення яких спрямовані саме на засуджених осіб.

Перша група актів формулює загальні принципи та положення, яким повинні відповідати не тільки нормативні вимоги, а й загальна побудова відносин всередині будь-якої держави, яка ратифікує відповідний акт.

Як вказано в преамбулі до Мінімальних стандартних правил поводження із в'язнями, нормативні акти з другої групи покликані:

А) встановити низку мінімальних стандартів для всіх тих аспектів управління в'язницями, які є суттєво важливими для забезпечення людських умов утримання та належного поводження із в'язнями в сучасних та прогресивних системах;

B) заохочувати адміністрації в'язниць до розвитку політики, стилю та практики управління на основі сучасних принципів забезпечення справедливості;

C) розвивати у персоналу в'язниць професійні навички, що віддзеркалюють важливі соціальні та моральні якості його роботи, та створити умови, за яких цей персонал міг би якнайефективніше виконувати свою роботу в інтересах усього суспільства, в'язнів, що знаходяться під його наглядом, та його власного професійного задоволення;

D) забезпечити основні реальні критерії, за допомогою яких адміністрації в'язниць та особи, відповідальні за інспектування умов утримання та управління в'язницями, могли б об'єктивно оцінювати стан справ та ступінь просування до більш високих стандартів.

Отже, головною метою вказаних актів є - формулювання тих вимог та критеріїв, яким повинні відповідати умови тримання засуджених у будь-яких установах. Тобто це той minimum minimorum, який повинен бути реалізований та забезпечений у будь-якому місці, де особа зазнає обмежень. Тут слід звернути увагу на те, що йдеться не лише про права особи, а й про дещо більше ніж права - йдеться про сприйняття особи людиною, про повагу гідності цієї людини та ставлення до цієї людини саме як до людини.

В свою чергу друга група актів також умовно поділяється на певні підгрупи. Йдеться про акти, які регламентують правила поводження із засудженими до позбавлення волі. інша підгрупа - це нормативи, які регламентують поводження із засудженими, що відбувають покарання не пов'язані із позбавленням волі.

Враховуючи той факт, що всі вказані конвенції ратифіковані Україною, остання тим самим прийняла на себе обов'язок дотримуватися тих положень, які сформульовані в них. Таке дотримання, перш за все, повинно відбиватися в приведенні вітчизняних нормативних актів у відповідність до міжнародно-правових норм, а також дотримання повинне бути втілене у життя суспільства шляхом зміни ставлення до людини, її особистості і якщо зміна ставлення до людини - це процес дуже складний, повільний та багаторівневий, який торкається свідомості особи, суспільства та соціокультурних шарів держави та людської спільноти, то процес приведення нормативно-правових актів, навпаки, є порівняно керованим та передбачуваним.

2. Поняття, основний зміст та вимоги міжнародних стандартів щодо умов тримання та поводження із засудженими

Стаття 3 Конституції України встановлює, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Затвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Ця норма закріплює соціальну спрямованість держави та є нормою прямої дії, тобто для її застосування не потрібні додаткові нормативні акти, які б встановлювали механізми реалізації тих положень, що закріплені у вказаній статті.

Таким чином, Україна задекларувала принцип поваги та забезпечення прав людини, поваги до її честі та гідності. Але цей принцип повинен «працювати» й в місцях позбавлення волі та місцях попереднього ув'язнення.

Відповідно до положень п.п. 64, 65 Мінімальних стандартних правил поводження із в'язнями, оскільки ув'язнення передбачає позбавлення волі, воно вже само по собі є покаранням. Тому умови ув'язнення та в'язничі режими не повинні посилювати страждання, за винятком випадків, коли це виправдовується необхідністю ізоляції або підтриманням порядку.

Крім того, необхідно докладати зусиль для того, щоб в установах режими запроваджувалися з метою:

а) забезпечити відповідність умов життя вимогам людської гідності та нормам, прийнятим у суспільстві;

б) мінімізувати негативні наслідки ув'язнення та різницю між життям у в'язниці та на свободі, яка послаблює почуття особистої гідності та відповідальності в'язнів;

в) підтримувати та посилювати ті зв'язки з родичами та зовнішнім світом, які якнайкраще слугують інтересам в'язнів та їх родин;

г) забезпечити в'язням можливості розвивати професійні навички та здібності, які поліпшуватимуть перспективи їхньої успішної соціальної реінтеграції після звільнення.

Наведені положення є дуже важливими у сенсі того, що вони визначають основну концепцію (парадігму) всієї пенітенціарної системи, яка базується на цих міжнародних актах. Як видно з наведених положень, ця концепція (парадігма) дуже відрізняється від тієї, яку формулює вітчизняний законодавець.

Різниця полягає у тому, що європейська в'язнича концепція (парадігма) покаранням враховує сам факт позбавлення волі, а не режим. Саме тому режим у європейських в'язницях більше нагадує режим санаторію, вихід із якого заборонений. і саме тому, людина, яка потрапляє в європейську установу позбавлення волі, утримується там як людина, з відданням необхідного не тільки людським потребам в їжі, сні, праці та фізичним відправленням, але й людській гідності, тому факту, що це людина, а не будь-яка інша істота. Європейська парадігма не тільки допускає, а вона «впевнена» в тому, що навіть злочинець повинен залишатися людиною та жити в суспільстві і складати його невід'ємну частину.

Вітчизняна парадігма робить засудженого/підозрюваного особою «поза суспільством», особою, яку необхідно покарати та виправити за допомогою безособистої системи, яка не враховує, що має справу з людиною та не націлена на повагу.

Всі міжнародні акти, які орієнтовані на забезпечення додерження прав та свобод людини та регламентують поводження із засудженими та підозрюваними мають певну структуру, так би мовити, основні критерії та ознаки. Ці ознаки встановлюють певну межу, пересікаючи яку поводження з людиною втрачає ознаки людяності, поваги до гідності особи та набувають ознак жорстокості або, навіть, катування.

Необхідно також звернути увагу на те, що такі акти як Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, а також Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання взагалі не містять якихось правил. Вони спрямовані на те, щоб забезпечити можливість інспектування місць утримання осіб, а визначення того, чи є поводження з особою жорстоким та принизливим покладається на розсуд спеціального органу - Комітету, до складу якого входять високоморальні особи.

Це положення є специфічним, оскільки саме в ньому полягає одна з суттєвих розбіжностей між вітчизняними нормативними актами та міжнародними. Пояснюється розбіжність тим, що правова доктрина, правозастосовча та правотворча діяльність України йде шляхом тотальної регламентації та врегулювання суспільних відносин. Саме цим пояснюється наявність в нашому законодавстві такої кількості нормативних актів, їх суперечливість та неузгодженість. Дійсно, за умови існування такої кількості актів (більш ніж 205 000 актів), важко собі уявити, що весь цей масив законодавства можливо привести у єдність, узгодженість та несуперечливість. Крім того, саме у зв'язку з існуванням різниці в правових доктринах України та Європи, процес приведення законодавства України у відповідність з міжнародними актами йде дуже повільно та непослідовно. Приймаючи нормативний акт, який по духу відповідає міжнародним актам, ми зіштовхуємось з проблемою неможливості його реалізувати (так як принцип «розумності» в правозастосовчій діяльності в Україні не спрацьовує, а якщо йти іншим шляхом, то необхідно прийняти цілу низку нормативних актів, які встановлюють механізм реалізації положень міжнародних актів). і саме на цій стадії з'являються протиріччя, невідповідності та складності.

Проаналізувавши положення основних актів, можна виділити наступні ознаки та вимоги, які є визначальними при з'ясуванні питання про відповідність умов тримання людяності, повазі до людської гідності:

— прийом та реєстрація осіб;

— розміщення та класифікація засуджених та підозрюваних;

— приміщення;

— особиста гігієна;

— одяг та постільні речі;

— харчування;

— медичне обслуговування;

— дисципліна та покарання;

— засоби приборкання;

— інформування в'язнів та подання ними скарг;

— контакти із зовнішнім світом;

— релігійна та моральна допомога;

— зберігання майна в'язнів;

— повідомлення про смерть, захворювання, переведення, і т. ін.;

— перевезення в'язнів;

— мета виправлення та режим;

— праця;

— освіта;

— фізичне виховання, тренування, спорт і відпочинок;

— підготовка до звільнення;

— особливості тримання в'язнів певних категорій.

Нам необхідно з'ясувати, чи відповідають норми вітчизняного законодавства вимогам норм міжнародних актів, та чи мають норми вітчизняного законодавства механізм реалізації тих положень, які вони закріплюють. іншими словами, чи можливо реалізувати права та досягти законних інтересів, можливість яких закріплена в чинних вітчизняних нормативних актах. Крім того, на мою думку, важливим є питання, і його потрібно з'ясувати, чи змінюється відповідно до вимог міжнародних стандартів, правозастосовча практика, правова доктрина та правосвідомість осіб, які застосовують законодавство до засуджених та підозрюваних.

Основні вимоги міжнародних актів полягають у наступному:

1. Міжнародні акти вимагають, щоб на одну особу в місцях утримання в'язнів припадало 4 кв. м. На сьогодні цей норматив дотримується у вітчизняній пенітенціарній системі.

2. Матеріальні умови, а саме: наявність та якість освітлення взагалі та природнього освітлення зокрема, вентиляція та опалення, меблювання камер та інших приміщень, стан камер та інших приміщень. Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями вимагають, щоб в місцях, де в'язні повинні жити та працювати:

— вікна були достатньо великими для того, щоб в'язні, крім іншого, могли читати або працювати при природньому освітленні в нормальних умовах. Вікна мають забезпечувати доступ свіжого повітря, за винятком тих випадків, коли функціонує належна система вентиляції. Крім того, з належним урахуванням вимог безпеки вікна за своїм розміром, розміщенням та конструкцією повинні мати нормальний вигляд;

— штучне освітлення має відповідати технічним нормам;

— всі приміщення мають відповідати санітарно-гігієнічним нормам;

— усім засудженим забезпечується можливість користування ваннами та душовими, щоб вони могли підтримувати особисту гігієну так часто, як це необхідно, але не рідше одного разу на тиждень;

— засудженим видається одяг, який повинен бути у належному стані, відповідати місцевому клімату та бути таким, щоб не ображати засудженого або принижувати його;

— кожному в'язню забезпечується окреме ліжко та спальні речі, які повинні бути у належному стані;

— засуджений забезпечується їжею та питною водою, якість якої повинна відповідати дієтичним нормам та вимогам гігієни, з урахуванням віку, стану здоров'я, характеру роботи.

3. Охорона здоров'я

Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими висувають такі вимоги до медичного обслуговування осіб, які позбавлені волі

— Медичне обслуговування організовується у тісному співробітництві зі загальною адміністрацією охорони здоров'я місцевого або національного рівня.

— Хворі в'язні, які потребують допомоги спеціаліста, госпіталізуються у спеціалізовані установи або звичайні лікарні. Якщо установа має своє власне лікувальне відділення, його приладдя, обладнання і ліки мають бути достатніми для забезпечення медичного обслуговування та лікування хворих в'язнів, і таке відділення має бути укомплектоване належним чином підготовленим персоналом.

— Кожен в'язень повинен мати можливість отримувати допомогу кваліфікованого зубного лікаря.

— В'язні не повинні використовуватися для проведення експериментів, що можуть призвести до фізичної або моральної шкоди.

— Лікар здійснює нагляд за фізичним та психічним станом здоров'я ув'язненого та здійснює прийом хворих.

— Лікар доповідає начальникові кожного разу, коли він вважає, що подальше тримання або будь-який режим мав або матиме негативні наслідки для фізичного або психічного стану здоров'я особи.

— Лікар регулярно здійснює інспекції та консультує начальника з питань:

а) кількості, якості, приготування та подання їжі та води;

б) стану санітарно-гігієнічних умов та чистоти в установі та серед в'язнів;

в) санітарно-технічного обладнання, опалення, освітлення та вентиляції установи;

г) придатності та чистоти одягу, спальних речей в'язнів.

Медичне обслуговування в установі забезпечується з метою виявлення та лікування будь-якого фізичного або психічного захворювання чи негараздів, які можуть перешкоджати соціальній реадаптації в'язнів після їхнього звільнення.

4. Харчування

Міжнародні акти висувають до харчування дуже стислі але змістовні вимоги:

— Відповідно до норм, встановлених органами охорони здоров'я, адміністрація забезпечує в'язням у нормальні часи належним чином приготовлену та подану їжу, яка відповідає за якістю та кількістю дієтичним нормам та вимогам сучасної гігієни і враховує вік, стан здоров'я, характер роботи в'язнів, а також, у міру можливості, їхні релігійні або культурні переконання.

— Кожному в'язню забезпечується питна вода.

5. Контакти із зовнішнім світом

Пункт 43.1. Мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими встановлює положення, відповідно до якого в'язні повинні мати можливість спілкуватися з їхніми сім'ями та з урахуванням вимог виправлення, безпеки та порядку особами або представниками позав'язничих організацій, а також вони повинні мати можливість бачитися з цими особами якнайчастіше.

Тобто правила орієнтують на те, щоб надати в'язням можливість зберігати свої стосунки з рідними та близькими друзями, і зокрема зі своїми дружинами і дітьми. Підтримання таких стосунків є вирішально важливим для всіх цих осіб, тим більш в контексті соціальної реабілітації. Основний принцип - сприяння контактам із зовнішнім світом. Будь-які обмеження таких контактів мають ґрунтуватися виключно на досить очевидних міркуваннях безпеки чи бути пов'язані з наявними ресурсами.

6. Подання скарг

Мінімальні стандарти поводження із ув'язненими вимагають, щоб кожна особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, мала можливість звертатися із проханням або подавати скарги у конфіденційному порядку до центральної в'язничої адміністрації, судового органу або інших відповідних органів.

Враховуючи все вищенаведене, можна надати таке визначення поняття міжнародних стандартів поводження із засудженими, - це система норм, закріплена в міжнародно-правових актах, яка містить загальні принципи та конкретні положення щодо умов тримання засуджених, правила ставлення до них, як з боку адміністрації певних установ, так і з боку третіх осіб, а також порядок виконання покарань відносно таких осіб.

Размещено на Allbest.ru