Принципи кодифікації цивільного законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИНЦИПИ КОДИФІКАЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

PRINCIPLES OF CODIFICATION OF CIVIL LEGISLATION

кандидат юридичних наук,

Стаття присвячена висвітленню сутності та змісту поняття «принципи», «принципи кодифікації цивільного законодавства». Проаналізовано підходи різних учених щодо визначення поняття «принципи». Аналізуються принципи кодифікаційної діяльності й кодифікації законодавства. Узагальнюючи дослідження, автор конкретизує та формулює принципи кодифікації цивільного законодавства.

Ключові слова: принципи, принципи кодифікації, принципи цивільного права, принципи кодифікації цивільного законодавства, кодифікація.

принцип законодавство кодифікація

Статья посвящена освещению сущности и содержания понятия «принципы», «принципы кодификации гражданского законодательства». Проанализированы подходы разных ученых относительно определения понятия «принципы». Анализируются принципы кодифицированной деятельности и кодификации законодательства. Обобщая исследование, автор конкретизирует и формулирует принципы кодификации гражданского законодательства.

Ключевые слова: принципы, принципы кодификации, принципы гражданского права, принципы кодификации гражданского законодательства, кодификация.

The article is devoted illumination of essence and maintenance of concept “principles”, “principles of codification of civil legislation”. Approaches of different scientists are analysed in relation to determination of concept “principles”. Principles of codification activity and codification legislation are analysed. Summarizing research an author specifies and formulates principles of codification of civil legislation.

Key words: principles, principles of codification, principles of civil law, principles of codification of civil legislation, codification.

Актуальність теми. Характерною рисою функціонування сучасного суспільства й держави є зростання ролі права та закону як основної форми його зовнішнього вираження. У цьому контексті процес становлення й розвитку державності незалежної України нерозривно пов'язаний зі створенням нового законодавства. Це пояснюється також неможливістю ефективного функціонування будь-якої держави без збалансованої системи законів.

У юридичній літературі питанням кодифікації приділялось достатньо уваги. Детальні дослідження цієї проблеми розвитку законодавства здійснювались радянськими вченими. Теоретичну базу з цих питань було закладено С.С. Алексєєвим, С.Н. Братусем, В.К. Грищуком, А.М. Іодковським, Д.А. Керімовим,П.М.Рабиновичем, Т.М.Рахманіною, Ю.О. Тихомировим, О.Ф. Шебановим та ін. У вітчизняній літературі теоретичні та практичні проблеми кодифікації стали предметом наукових досліджень В.І. Андрейцева, В.Д. Бабкіна, С.Д. Гусарєва, А.П. Зайця, П.Б. Євграфова, М.І. Козюбри, В.В. Ко- пейчикова, О.Л. Копиленка, В.О. Котюка, Є.В. Назаренко, Н.М. Онищенко, П.М. Рабиновича, З.К. Си- морота, О.Ф. Скакуна, О.Д. Тихомирова, А.П. Ткача, І.Б. Усенка, Ю.С. Шемшученка та ін.

Водночас необхідність подальшого вивчення принципів кодифікації цивільного законодавства потребують подальшого всебічного і глибокого дослідження. Саме тому, метою статті є подальша теоретична розробка сутності саме принципів кодифікації цивільного законодавства, з'ясування їх змісту й особливостей. Завданням дослідження є лише спроба акцентувати увагу на певних аспектах цього питання та пошук оптимальних засобів для їх вирішення.

О.Ф. Скакун вважає, принципи права - основоположні загальноприйняті норми, що виражають властивості права й мають вищу імперативну юридичну силу, тобто є незаперечними вимогами, що висуваються до учасників суспільних відносин з метою встановлення соціального компромісу.

Можна сказати, що принципи права - це своєрідна система координат, у межах якої розвивається право і одночасно вектор, що визначає напрям його розвитку. Принципи слугують нормативними основами права, покладеними в його зміст, виступають як орієнтири його формування, відображають його відсутність і основні зв'язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджений світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати ціннісним стрижнем правової матері, своєрідним «вищим правом». Принципи права можуть бути прямо сформульовані в законодавчих актах чи виникати із загального змісту таких актів, зумовлювати тим самим напрями правотворчої, правозас- тосовної та іншої юридичної діяльності [2, с. 258]. М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко зазначають, що принципи характеризують як найбільш загальні вимоги, які висуваються до суспільних відносин та інших учасників, так і вихідні керівні засади, відправні установлення, що виражають сутність права й випливають з ідей справедливості та свободи, визначають загальну спрямованість і найістотніші риси чинної правової системи [3, с. 197].

загальноприйнято, що принципи права - основні його ідеї та засади, що мають, унаслідок їх законодавчого закріплення в нормах права, загальнообов'язковий характер. Вони визначають сутність самих відносин і їх соціальну спрямованість, галузеві особливості правового регулювання, що сприяє однорідності розуміння сенсу правових норм, їх єдиному правозастосуванню [4, с. 45]. У ци- вілістиці прослідковується позиція, що принципи цивільного права виконують дві функції. Перша - вираження основних ідей галузі права, які зумовлюють напрям її розвитку, їх використання у правозастосу- вальній практиці та поведінці учасників цивільних правовідносин [5, с. 237]. Принципи відображають реальний стан суспільних відносин як об'єктивних за своєю природою [6, с. 151], у принципах відображається не тільки соціально-економічна основа, а й загальнолюдські цінності [7, с. 187]. О.С. Йоффе наполягав, що принципи цивільного права виражають природу (на той момент - соціалістичну) держави [8, с. 17]. В.ф. Яковлєв вказує, що принципи відрізняють одну галузь права від іншої та в концентрованому вигляді відображають соціально-економічну сутність урегульованих відносин і економічну політику держави стосовно цих відносин [9, с. 12].

На цій підставі принципи кодифікації можна визначити як основні засади, що зумовлюють зміст, засоби й напрями кодифікаційної діяльності [12, с. 44]. У юридичній літературі майже всі автори виділяють такі основні принципи правотворчості, як демократизм, гуманізм, законність, науковість, техніко-юри- дична досконалість нормативно-правових актів, що приймаються. П.М. Рабінович виділяє ще один важливий принцип правотворчості - збереження національної самобутності й інтернаціоналізм, під яким розуміє врахування та відображення в юридичних нормах специфічних інтересів кожної нації, народності й національної групи, що проживають на території цієї держави [13, с. 101]. Безперечно, ці принципи є водночас і принципами кодифікації. Попри це ст. 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) має ключове значення в сучасній приватноправовій системі, включаючи праворозуміння, законотворення, правозастосування тощо [12, с. 45].

1) принцип наукової обґрунтованості: розробка та прийняття кодифікаційних актів, як результату кодифікації, на сучасному етапі має відбуватися на високому науковому рівні із застосуванням наукової, лінгвістичної, психологічної експертизи всіх проектів кодифікаційних актів, із залученням до розробки й проведення кодифікації провідних учених і наукових установ країни, юристів-практиків;

2) принцип законності: безумовно, процес створення кодифікованого акта має здійснюватись виключно в порядку, визначеному законом, що передбачає, по-перше, його здійснення уповноваженими компетентними органами, по-друге, відповідність новоствореного кодексу Конституції та іншим законам України;

3) принцип планування нормотворчості, цей принцип тісно пов'язаний із принципом наукової обґрунтованості. У юридичній літературі зазначається, що поняття «планування» може вживатися в кількох значеннях: а) у зв'язку з підготовкою конкретного нормативного акта; б) щодо правотворчих заходів, пов'язаних із поточною діяльністю уряду щодо реалізації планів суспільно-економічного розвитку;

4) принцип наступності передбачає використання в процесі проведення робіт із кодифікації законодавства досвіду й результатів попередніх кодифікацій, використання тих чи інших прийомів кодифікаційної техніки, збереження виправданих практикою форм кодифікаційних актів тощо;

5) принцип публічного обговорення й участі в обговоренні представників громадськості, трудових колективів, окремих громадян;

6) принцип виваженого, старанного підходу до підготовки проектів кодифікаційних актів: рішення мають прийматись виважено, без політичних амбіцій, невиправданого поспіху, а й без надмірного затягування, вони повинні бути спрямовані на задоволення потреб суспільства, а не чиїхось приватних інтересів [17, с. 35-41].